Постанова від 02 квітня 2026 р. у справі №473/6800/24 — Миколаївський апеляційний суд

03.04.26

22-ц/812/790/26

Провадження № 22-ц/812/790/26

П О С Т А Н О В А

Іменем України

03 квітня 2026 року м. Миколаїв

справа № 473/6800/24

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Лівінського І.В.,

суддів: Кушнірової Т.Б., Шаманської Н.О.,

із секретарем судового засідання Повертайленко Ю.В.,

за участі представника відповідачки Вуїв О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження у режимі відеоконференції

апеляційну скаргу

ОСОБА_1 , яка подана її представником – адвокатом Разумовським Олексієм Артуровичем,

на ухвалу Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області, ухвалене 17 лютого 2026 року під головуванням судді Лузан Л.В. в приміщенні цього ж суду, повний текст судового рішення складений 18 лютого 2026 року, у цивільній справі

за позовом

ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Міністерство оборони України, Військова частина НОМЕР_1 , про встановлення фактів проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу, перебування на утриманні,

у с т а н о в и в:

1.Описова частина

Короткий зміст вимог позовної заяви

У грудні 2024 року ОСОБА_1 через свого представника – адвоката Разумовського О.А. звернулась із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Міністерство оборони України, Військова частина НОМЕР_1 , про встановлення фактів проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу, перебування на утриманні.

Представник позивачки зазначав, що ОСОБА_1 восени 2022 року познайомилася із ОСОБА_4 та почали зустрічатися. На початку жовтня 2022 року позивачка запропонувала ОСОБА_4 переїхати жити до неї, адже останній до цього часу винаймав собі житло, у зв`язку з відсутністю власного на території м. Миколаєва. Починаючи з жовтня 2022 року та майже до дня його призову на військову службу під час мобілізації (початок січня 2024 року), ОСОБА_4 мешкав разом із позивачкою однією родиною (сім`єю), як чоловік та дружина без реєстрації шлюбу, та вели спільне господарство, мали спільний сімейний бюджет та спільно вирішували всі побутові проблеми, тобто були наділені взаємними правами та обов`язками, притаманними подружжю (зокрема, особистими немайновими і майновими), що свідчить про наявні шлюбні відносини.

За час спільного проживання однією сім`єю, ОСОБА_1 із ОСОБА_4 спільно виховували дітей позивачки від попереднього шлюбу, мали спільних друзів та спільні інтереси, спільно лікувались та відпочивали. Увесь цей час вони підтримували та піклувались один про одного, як у моральному так, і у матеріальному сенсі.

Позивачка була домогосподаркою, займалась забезпеченням побуту та вихованням дітей, підпрацьовувала блогером, маючи власний акаунт у соцмедійному застосунку «TikTok». Що ж стосується ОСОБА_4 , то від початку спільного проживання і до початку проходження військової служби у 2024 році, він працював у різних організаціях, підприємствах та установах і таким чином забезпечував свою сім`ю доходами, зокрема, позивачку, як цивільну дружину та її дітей, яких вони виховували разом.

З їх спільного сімейного бюджету, частину коштів витрачали на поточний ремонт квартири та її облаштування новою технікою, інша частина спільних коштів витрачалась на закупівлю продуктів харчування, ліків, сезонного одягу, оплату комунальних послуг, на проведення санітарного ремонту та подальше їх утримання всієї родини, включаючи й дітей та інше. Певні грошові кошти, що залишались, позивач переводила у спільні заощадження, які зберігались вдома.

У вільний час, позивачка та ОСОБА_4 організовували для себе та дітей сімейне дозвілля та відпочинок, відвідували своїх друзів тощо. Протягом всього часу спільного їхнього проживання, ОСОБА_4 фактично мешкав разом з ОСОБА_1 , що насамперед підтверджується показами свідків, наявними фотознімками та відеозаписами певних подій тощо.

31 січня 2024 року ОСОБА_4 , як військовозобов`язаний, був призваний на військову службу під час мобілізації та перебував на військовий службі у військовій частині НОМЕР_1 Міністерства оборони України на посаді гранатометника 3 ДШВ 1 ДШВ 6 ДШР 2 ДШБ, до моменту загибелі.

Згідно з лікарським свідоцтвом про смерть № 1366 від 26 вересня 2024 року ОСОБА_4 , 1993 року народження, загинув ІНФОРМАЦІЯ_1 під час виконання бойового завдання, в районі села Новомихайлівка Покровського району Донецької області.

Окрім того, позивачка стверджує, що у період часу з жовтня 2022 року по початок квітня 2024 року вона, як цивільна дружина ОСОБА_4 , перебувала на його утриманні, адже заробітна плата та доходи останнього значно перевищували її доходи, та по суті були основним джерелом засобів до існування для їх спільної з ОСОБА_4 сім`ї, тощо.

Позивачка зазначає, що встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу та факту перебування фізичної особи на утриманні, їй необхідне для отримання одноразової грошової допомоги у зв`язку зі смертю військовослужбовця, яка передбачена Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Посилаючись на викладені обставини ОСОБА_1 просила суд встановити факт проживання однією сім`єю чоловіка: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який загинув ІНФОРМАЦІЯ_1 у селі Новомихайлівка Покровського району Донецької області під час виконання бойового завдання, та жінки: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , без реєстрації шлюбу, ведення спільного господарства та наявність взаємних прав та обов`язків, у період з жовтня 2022 року по дату смерті військовослужбовця – ІНФОРМАЦІЯ_1 . Встановити факт перебування ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , на утриманні ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який загинув ІНФОРМАЦІЯ_1 у селі Новомихайлівка Покровського району Донецької області, станом на дату смерті військовослужбовця – ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Ухвалою Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 02 квітня 2025 року закрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 .

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Ухвалою Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 17 лютого 2026 року позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Міністерство оборони України, Військова частина НОМЕР_1 , про встановлення фактів проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу, перебування на утриманні залишено без розгляду.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що з огляду на те, що справа тривалий час перебувала на розгляді в суді, розгляд справи неодноразово відкладався, в тому числі з метою узгодження позиції сторони позивача щодо поданих доказів, позивачка та її представник були належним чином повідомлені про місце, дату і час судового розгляду справи, проте в судові засідання (29 січня 2026 року та 17 лютого 2026 року) повторно (двічі поспіль) не з`явилися, заяви про розгляд справи за відсутності позивача не подали, враховуючи права інших учасників справи, суд вважав, що є підстави для залишення позову ОСОБА_1 без розгляду, відповідно до вимог, передбачених п.3 ч.1 ст.257 ЦПК України.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , через свого представника адвоката Разумовського О.А., посилаючись на незаконність та необґрунтованість ухвали суду, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин справи, які суд вважав встановленими, порушення судом норм процесуального права, просив ухвалу суду першої інстанції скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Представник позивачки зазначав, що останнім його місцем для здійснення адвокатської діяльності є приміщення, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , яка відповідно до інформації АТ «Миколаївобленерго» належить до ГПВ 6.1 черги. підчерги. Відповідно до попереднього прогнозу по застосуванню графіків погодинних вимкнень (т.з. ГПВ) на 17 лютого 2026 року для підчерги 6.1, в тому числі й в його офісному приміщенні у зазначену дату було відсутнє світло з 07.30 год. до 14.30 год. включно. Враховуючи наведене, 17 лютого 2026 біля 08.43 год. він зателефонував секретарю судді Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області Лузан Л.В. та зазначив, що відсутність електропостачання у зазначений вище період часу, унеможливлює доступ до інтернет мережі, а тому він не має змоги завчасно скерувати на адресу суду заяву про відкладення розгляду судової справи № 473/6800/24 на іншу дату, через те, що на той самий час в нього (заздалегідь) призначений розгляд кримінального провадження, яке є більш пріоритетним тощо. Він просив передати судді Лузан Л.В. та в подальшому відкласти розгляд цивільної справи на іншу дату, а після закінчення розгляду відповідного кримінального провадження, він зобов`язався одразу скерувати відповідну письмову заяву на адресу суду. Секретар погодилась передати всю повідомлену ним інформацію. Разом із тим, 17 лютого 2026 року біля 14.03 год. йому зателефонували та запитали чи буде він присутній у судовому засіданні по справі № 473/6800/24 в режимі ВКЗ, на що він відповів, що чекає на початок іншого судового засідання та про те, що сьогодні зранку вже вирішив відповідне питання із секретарем судді. Після чого, дівчина, яка з ним спілкувалась, поклала слухавку, нічого не пояснюючи. Після того, як він повернувся до свого офісного приміщення, одразу сформував у підсистемі «Електронний кабінет» ЄСІТС письмову заяву, яку підписав/ надіслав на адресу Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області 17 лютого 2026 року біля 16.44 год., вважаючи до останнього, що повідомлення у телефонному режимі про неможливість його участі у судовому засіданні було достатньо, щоб відкласти розгляд справи на іншу дату та час тощо.

Крім того, представник позивачки зазначав, що як свідчать матеріали електронної судової справи № 473/6800/24, від моменту ухвалення рішення про відкриття провадження по даній справі (03.03.2025) й до моменту ухвалення рішення про залишення позову без розгляду (17.02.2026), суд першої інстанції лише один раз виготовив судову повістку-повідомлення (судова повістка від 15.12.2025 про виклик позивача ОСОБА_1 у судове засідання по справі на 08.01.2026 о 14.00 год.), яку позивач не отримувала. Що ж стосується всіх інших (минулих) дат судових засідань по цій справі, то належні повідомлення позивача про відповідні судові засідання в межах її розгляду, зокрема на 29 січня 2026 року та на 17 лютого 2026 року, в матеріалах електронної справи відсутні, що свідчить про те, що суд першої інстанції не виконав імперативний обов`язок щодо повідомлення позивача про дату, час та місце розгляду справи (відсутні повідомлення як на поштову, так й на електронну адреси позивача тощо).

При цьому, наявність у справі представника не звільняє суд від обов`язку належним чином повідомити позивача про час і місце засідання. Саме тому, навіть якщо у судове засідання з якихось причин не з`явився представник позивача, а сам позивач не був належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи, суд не має права розглядати справу по суті або залишати позов без розгляду. Вказане твердження узгоджуються із судовою практикою Верховного Суду у даній категорії справ, яка є сталою та сформованою тощо. Відсутність у матеріалах справи доказів вручення повістки стороні (позивачу) є суттєвим порушенням норм процесуального права та є підставою для обов`язкового скасування оскаржуваного судового рішення.

Узагальненні доводи інших учасників справи

На вказану апеляційну скаргу від ОСОБА_2 надійшов відзив, який сформований її представником – адвокатом Вуїв О.В. в системі «Електронний суд», в якому посилаючись на законність та обґрунтованість оскаржуваної ухвали суду, просила залишити апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу місцевого суду без змін.

Представник відповідачки зазначала, що суд першої інстанції встановив, що позивачка ОСОБА_1 , будучи належним чином повідомленою про день та час розгляду справи в суді першої інстанції, не з`явилася (не направила представника) у судові засідання, призначені на 29 січня 2026, 17 лютого 2026. Що вказує на те, що позивачка недобросовісно розпорядилася своїми процесуальними правами та сприяла затягуванню розгляду справи, і не надіслала заяви до суду про розгляд справи за її відсутності, відсутності її представника, а також сам представник не надіслав на адресу таких заяв. Тому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про залишення позову без розгляду, правильно застосувавши положення статей 223, 257 ЦПК України При цьому суд надав правильну оцінку повторній неявці належним чином повідомленого позивача як підставі для залишення позову без розгляду. Відтак, доводи апеляційної скарги про незаконність ухвали суду першої інстанції у цій справі не можуть бути прийняті до уваги судом. Повторні неявки у судове засідання позивачки та її представника повністю підтверджується матеріалами справи.

Також зазначала, що участь позивача (як учасника справи) у судовому процесі через свого представника, повноваження якого належно підтверджені, належить трактувати саме як участь позивача, тобто «учасника справи». А тому сам факт не надіслання судом першої інстанції безпосередньо позивачці судових повісток на паперових носіях (тобто засобами поштового зв`язку), або на електронну пошту, але за наявності підтвердження належного надіслання судових повісток представнику позивачки (адвокату) із застосуванням ЄСІТС, не дає достатніх підстав вважати, що позивач не отримала судових повісток та не була обізнана про дату, час та місце розгляду справи.

У судове засідання апеляційного суду позивачка та її представник, а також треті особи не з`явилися. Про дату, час та місце судового засідання повідомлені належним чином, про що свідчить реєстр підтверджень про отримання учасником справи судової повістки-повідомлення у системі «Електронний суд». Клопотань про відкладення розгляду справи від них не надходило, а тому їх неявка не перешкоджає розгляду справи.

2. Мотивувальна частина

Згідно з частиною 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина 1 статті 2 ЦПК України).

Відповідно до положень частин 1, 2, 3, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із вимогами частини 1 статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Переглянувши справу за наявними в ній доказами, та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла такого.

Позиція апеляційного суду

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 12 ЦПК України).

Згідно з положенням частини третьої статті 13 ЦПК України учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Відповідно до статті 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

На осіб, які беруть участь у справі, покладається загальний обов`язок - добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки. При цьому під добросовісністю необхідно розуміти таку реалізацію прав і виконання обов`язків, що передбачають користування правами за призначенням, здійснення обов`язків в межах, визначених законом, недопустимість посягання на права інших учасників цивільного процесу, заборону зловживати наданими правами.

Згідно з частиною третьою статті 131 ЦПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання.

У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання без поважних причин.

Відповідно до частини першої, пунктів 1-2 частини другої статті 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку, зокрема, з підстав неявки в судове засідання учасника справи, щодо якого відсутні відомості про вручення йому повідомлення про дату, час і місце судового засідання, та першої неявки в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними.

У разі повторної неявки позивача в судове засідання без поважних причин або неповідомлення ним про причини неявки суд залишає позовну заяву без розгляду, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, і його нез`явлення не перешкоджає вирішенню спору (частина п`ята статті 223 ЦПК України).

Суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо належним чином повідомлений позивач повторно не з`явився у підготовче засідання чи в судове засідання або не повідомив про причини неявки, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і його нез`явлення не перешкоджає розгляду справи (пункт 3 частини першої статті 257 ЦПК України).

Праву особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондує обов`язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу; заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються його безпосередньо, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (постанови Верховного Суду від 11 листопада 2020 року у справі № 643/856/15-ц, від 18 січня 2022 року у справі № 369/3184/19).

Залишення позову без розгляду - це форма закінчення розгляду цивільної справи без ухвалення судового рішення, у зв`язку із виникненням обставин, які перешкоджають розгляду справи, але можуть бути усунуті в майбутньому.

Залишення позову без розгляду належить до дискреційних повноважень суду, застосування яких залежить від обставин кожної конкретної справи та поведінки учасників справи, з урахуванням вимог добросовісності та заборони зловживання процесуальними правами.

Відповідно до правової позиції, викладеної, зокрема, у постановах Верховного Суду від 22 травня 2019 року у справі № 310/12817/13, від 10 січня 2024 року у справі № 456/1278/20 повторна неявка позивача є підставою для залишення позову без розгляду незалежно від причини такої неявки.

Процесуальний закон не вказує на необхідність врахування судом поважності причин повторної неявки позивача до суду. Такі положення процесуального закону пов`язані з принципом диспозитивності цивільного судочинства, відповідно до змісту якого учасник справи самостійно розпоряджається наданими йому законом процесуальними правами.

Зазначена норма дисциплінує позивача як ініціатора судового розгляду, стимулює його належно користуватися своїми правами та не затягувати розгляд справи. Якщо позивач не може взяти участь в судовому засіданні, він має право подати заяву про розгляд справи за його відсутності. Така заява може бути подана на будь-якій стадії розгляду справи.

Правове значення у цьому випадку має тільки належне повідомлення позивача про день та час розгляду справи, повторність неявки в судове засідання та неподання заяви про розгляд справи за відсутності позивача.

Аналогічні правові висновки неодноразово викладалися Верховним Судом, зокрема у змісті постанов від 30 вересня 2020 року у справі № 759/6512/17, провадження № 61-4437св20, від 07 грудня 2020 року у справі № 686/31597/19, провадження № 61-15254св20, від 20 січня 2021 року у справі № 450/1805/18, провадження № 61-2329св20, від 16 серпня 2022 року у справі № 128/2557/19, від 31 травня 2023 року у справі № 693/1116/20, від 04 квітня 2024 року у справі № 686/15042/20, від 03 квітня 2025 року у справі № 203/4777/20.

У постанові від 12 травня 2022 року у справі № 645/5856/13-ц Верховний суд виснував: «Однією з підстав для залишення позову без розгляду є повторна, тобто двічі поспіль, неявка в судове засідання позивача, якщо від нього не надходило заяви про розгляд справи без його участі та існують перешкоди для такого розгляду.

При цьому позивач має бути належним чином і в установленому порядку повідомлений про дату, час і місце як першого, так і другого судового засідання, в яке він не з`явився.

Зазначені наслідки настають незалежно від причин повторної неявки, які можуть бути поважними. Навіть маючи докази поважності причин неявки позивача, суд залишає позов без розгляду, якщо нез`явлення позивача є перешкодою для розгляду справи. Тобто законодавець диференціює необхідність урахування судом поважності/неповажності причин неявки позивача до суду залежно від того, якою є неявка: першою чи повторною. Така диференціація обумовлена як необхідністю забезпечити дотримання прав позивача на участь у судовому засіданні у разі першої неявки за належного його повідомлення про час та місце судового засідання та поважності причин неявки, так і необхідністю введення певних обмежень з метою дотримання процесуальних строків розгляду справи, прав та інтересів іншої сторони, а тому саме позивач має продемонструвати свій процесуальний інтерес у як найшвидшому розгляді справи, а отже зобов`язаний у розумні інтервали цікавитися провадженням у справі».

Відтак норми частини п`ятої статті 223 ЦПК України та пункту 3 частини першої статті 257 ЦПК України дисциплінують позивача як ініціатора судового розгляду, стимулюють його належно користуватися своїми процесуальними правами, щоб не допустити затягування розгляду справи.

З матеріалів справи, яка переглядається у апеляційному порядку, вбачається, що у грудні 2024 року ОСОБА_1 , через свого представника адвоката Разумовського О.А., звернулася з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про встановлення фактів проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу, перебування на утриманні.

Ухвалою Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 03 березня 2025 року відкрито провадження у вказаній цивільній справі та призначено підготовче засідання на 02 квітня 2026 року на 13.30 годину.

Ухвалою того ж суду від 22 травня 2025 року закрито підготовче провадження по справі, призначено справу до судового розгляду по суті на 15 липня 2025 року на 10 годину. Розгляд справи відкладено на 29 липня 2025 року на 13.40 годину, для виклику в судове засідання учасників справи. У судовому засіданні було оголошено перерву до 02 вересня 2025 року до 14 години для виклику позивачки та свідків.

У судовому засіданні від 02 вересня 2025 року було оголошено перерву до 09 жовтня 2025 року до 13-30 год. за клопотанням представника позивачки для забезпечення явки в судове засідання заявлених стороною позивачки свідків. Розгляд справи, за клопотанням представника позивачки адвоката Разумовського О.А. в зв`язку з хворобою останнього, було перенесено на 30 жовтня 2025 року на 14-00 год.

У зв`язку з перебуванням судді Лузан Л.В. у відпустці, судове засідання було перенесене на 26 листопада 2025 року на 15-00 год. На зазначену дату представник позивачки адвокат Разумовський О.А. не з`явився, направив клопотання про відкладення судового засідання у зв`язку з запровадженням графіків погодинних відключень електроенергії, тому розгляд справи перенесено на 12 грудня 2025 року на 14-00 год. На вказану дату від представника позивачки надійшла заява аналогічного змісту, тому розгляд справи було перенесено на 08 січня 2026 року на 14-00 год.

З метою узгодження позиції сторони позивачки щодо виклику заявлених нею свідків та в разі визначення з їх колом забезпечення їх допиту в судовому засіданні, розгляд справи було перенесено на 29 січня 2026 року на 14-00 год. (Представник позивачки адвокат Разумовський О.А. був присутнім у судовому засіданні 08 січня 2026 року та був належним чином повідомлений про дату, час та місце наступного судового засідання, в тому числі, через систему «Електронний суд»). На вказану дату (29 січня) представник позивачки не з`явився. Розгляд справи було відкладено на 17 лютого 2026 року на 14-00 год. Представник позивачки був належним чином повідомлений про дату, час та місце судового розгляду, про що свідчить реєстр підтверджень про отримання документів з «Електронного суду». Представник позивачки у судове засідання не з`явився, про причини неявки суду не повідомив, заяву про розгляд справи за його відсутності на надав.

Після закінчення судового засідання від представника позивачки надійшла заява про відкладення розгляду справи у зв`язку із занятістю в іншому судовому засіданні та запровадженням графіків погодинних відключень електроенергії.

Колегія суддів зауважує, що матеріали справи не містять заяви про розгляд справи за відсутності позивача та його представника.

Отже, враховуючи викладене, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що справа тривалий час перебувала на розгляді в суді, розгляд справи неодноразово відкладався, в тому числі з метою узгодження позиції сторони позивача щодо поданих доказів, представник позивачки був належним чином повідомлений про місце, дату і час судового розгляду справи, проте в судові засідання 29 січня 2026 року та 17 лютого 2026 року повторно (двічі поспіль), позивачка та її представник не з`явилися, заяви про розгляд справи за відсутності позивача та його представника не подали.

За таких обставин, міськрайонний суд правомірно залишив позовну заяву без розгляду на підставі пункту 3 частини першої статті 257 ЦПК України у зв`язку з повторною неявкою сторони позивача та її представника у судове засідання.

Колегія суддів зауважує, що право суду залишити позовну заяву без розгляду виникає за наявності дворазового належного повідомлення сторони позивача або його представника про час та місце розгляду справи, двократної, послідовної неявки безпосередньо в судове засідання та відсутності заяви про розгляд справи за їх відсутності.

Вищезазначені критерії у справі, яка переглядається у апеляційному порядку судом першої інстанції було дотримано.

Водночас колегія суддів вважає неспроможними посилання апеляційної скарги на поважність підстав для відкладення розгляду справи, оскільки, не зважаючи на те, що адвокат Разумовський О.А. обґрунтовував неможливість з`явитися у судове засідання, призначене на 17 лютого 2026 року участю у кримінальному провадженні, яке на його думку, є більш пріоритетним, про що, як зазначено в апеляційній скарзі, він повідомив секретарю судового засідання по телефону 17 лютого 2026 року, вищевказана обставина не була підтверджена належними доказами.

До того ж належить зазначити, що у представника позивачки адвоката Разумовського О.А. було достатньо часу аби заздалегідь надіслати до суду заяву про відкладення розгляду справи, вказавши зазначені ним обставини.

Крім того, колегія суддів зауважує, що згідно з вимогами ЦПК України, суд не зобов`язаний з`ясовувати причини повторної неявки в судове засідання належним чином повідомленого позивача або його представника і у випадку повторної неявки позивача, якщо від нього не надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Правове значення в такому випадку має лише належне повідомлення позивача або його представника про день та час розгляду справи, повторність неявки в судове засідання та неподання ними заяви про розгляд справи за їх відсутності.

Аналогічні висновки неодноразово викладалися Верховним Судом, зокрема, у постановах: від 20 вересня 2018 року у справі № 756/8612/16-ц (провадження № 61-20094св18), від 24 жовтня 2018 року у справі № 569/347/16-ц (провадження № 61-20094св18), від 28 лютого 2019 року у справі № 752/9188/13-ц (провадження № 61-31053св18), від 22 травня 2019 року у справі № 310/12817/13 (провадження № 61-36375св18), від 06 червня 2019 року у справі № 760/3301/13-ц (провадження № 61-2630св19), від 20 червня 2019 року по справі № 522/7428/15 (провадження № 61-31861св18), від 26 вересня 2019 року у справі № 295/19734/13-ц (провадження № 61-27370св18), від 07 жовтня 2019 року у справі № 612/403/16-ц (провадження № 61-7473св18), від 02 вересня 2020 року у справі № 461/3580/15-ц (провадження № 61-20847св19), від 21 вересня 2020 року у справі № 658/1141/18 (провадження № 61-3617св19), від 16 березня 2026 року у справі № 308/10639/24.

Відтак, з огляду на те, що позивач та його представник, будучи належним чином повідомленими про день, час і місце розгляду справи, повторно не з`явилися у судове засідання, а причини їх неявки судом першої інстанції обґрунтовано визнано неповажними, а також, врахувавши, що позивач та його представник не скористалися правом подати заяву про розгляд справи за їх відсутності, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав, передбачених пунктом 3 частини першої статті 257 ЦПК України, для залишення позову без розгляду.

Посилання представника позивачки у апеляційній скарзі на те, що судом першої інстанції порушені норми процесуального права, у зв`язку з тим, що розгляд справи відбувся без участі позивачки, щодо якої відсутні докази належного повідомлення про час та місце розгляду справи, є необґрунтованими.

Відповідно до частини 5 статті 130 ЦПК України встановлено, що вручення судової повістки представникові учасника справи вважається врученням повістки і цій особі.

З матеріалів справи вбачається, що 08 січня 2026 року судове засідання по справі було відкладене на 29 січня 2026 року, про що було відомо представнику позивачки ОСОБА_5 , в тому числі, його повідомлено через систему «Електроний суд», що підтверджується реєстром підтверджень про отримання документів з «Електронного суду»; 29 січня 2026 року у судове засідання представник позщивачки не зявився, розгляд справи було відкладено на 17 лютого 2026 року, про що представника повідомлено через систему «Електронний суд», про що свідчить реєстр підтверджень про отримання документів з «Електронного суду».

Тобто, виходячи з частини 5 статті 130 ЦПК України встановлено, що ОСОБА_1 була повідомлена про дату, час і місце судового засідання.

Зазначене відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 16 грудня 2019 року у справі № 295/9009/17.

Посилання заявника на висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 28 липня 2021 року у справі № 756/6049/19, від 30 вересня 2020 року у справі № 759/6512/17, від 18 серпня 2021 року у справі № 495/9414/15-ц, від 10 лютого 2022 року у справі № 756/16448/18, від 30 червня 2022 року у справі № 461/1190/21, за подібних правовідносин, не свідчить, що суд першої інстанцій в оскаржуваному рішенні застосував норму права без урахування таких висновків, оскільки суд касаційної інстанції у цих справах не робив висновків щодо належного повідомлення позивача за правилами передбаченими частиною 5 статті 130 ЦПК України, як то зроблено в наведеній вище постанові від 16 грудня 2019 року у справі № 295/9009/17.

Колегією суддів враховано усталену практику ЄСПЛ, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення ЄСПЛ у справі "Руїз Торія проти Іспанії" ("Ruiz Torija v. Spain", серія A, № 303-A, §§ 29-30)). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

ЄСПЛ зазначив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру (рішення ЄСПЛ від 03 квітня 2008 року у справі "Пономарьов проти України" ("Ponomaryov v. Ukraine", заява № 3236)).

ЄСПЛ вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі Проніна проти України (Pronina v. Ukraine, заява № 63566/00, § 23)). Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості.

Отже, доводи апеляційної скарги та зміст оскаржуваного судового рішення не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а тому судове рішення підлягає залишенню без зміни відповідно до положень статті 375 ЦПК України.

Керуючись статтями 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України,

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана її представником – адвокатом Разумовським Олексієм Артуровичем, залишити без задоволення, а ухвалу Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 17 лютого 2026 року – без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених статтею 389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий І.В. Лівінський

Судді: Т.Б. Кушнірова Н.О. Шаманська

Повне судове рішення складене 03 квітня 2026 року.