Постанова від 30 березня 2026 р. у справі №139/876/25 — Вінницький апеляційний суд

Справа № 139/876/25

Провадження № 22-ц/801/738/2026

Категорія: 70

Головуючий у суді 1-ї інстанції Тучинська Н. В.

Доповідач:Сало Т. Б.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 березня 2026 рокуСправа № 139/876/25м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Сала Т.Б., суддів Берегового О.Ю., Ковальчука О.В., секретар Кулішко Б.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області від 30 січня 2026 року, ухвалене суддею Тучинською Н.В. в селищі Муровані Курилівці, в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зменшення розміру аліментів на дітей,

встановив:

У грудні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом, в якому просив зменшити розмір аліментів, встановлених рішенням Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області від 27 червня 2017 року у справі №139/524/17 шляхом стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/8 частини заробітку (доходу), але не менше 50% встановленого законодавством мінімуму для дитини відповідного віку на кожну дитину, щомісячно, до їх повноліття.

В обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначив, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 14 липня 2012 року, однак, з листопада 2016 року шлюбні відносини між ними фактично були припинені. Шлюб розірвано за рішенням суду від 23 березня 2017 року.

ІНФОРМАЦІЯ_3 у шлюбі у них народився син ОСОБА_3 , а ІНФОРМАЦІЯ_4 - син ОСОБА_4 .

Позивач вказує, що рішенням Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області від 27 червня 2017 року у справі №139/524/17 присуджено стягувати з нього на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/3 частини заробітку (доходу), але не менше 50% встановленого законодавством мінімуму для дитини відповідного віку на кожну дитину, щомісячно, починаючи з 20 червня 2017 року і до їх повноліття.

Від часу ухвалення рішення про стягнення аліментів у позивача відбулися істотні зміни у його матеріального та сімейному становищі, в тому числі появилися нові особи на його утриманні, а також виникли обов`язкові щомісячні фінансові зобов`язання, через що виконання вказаного вище рішення є таким, що ставить його у скрутне матеріальне становище, порушує принцип справедливого балансу між інтересами дітей та його реальними фінансовими можливостями.

Сума, яка залишається після утримання аліментів з його заробітної плати є недостатньою для покриття всіх його обов`язкових щомісячних витрат на проживання та на утримання його дочки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , а тому ставить його у скрутне матеріальне становище.

Рішенням Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області від 30 січня 2026 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись із вказаним рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

У скарзі зазначає, що суд безпідставно встановив наявність заборгованості по аліментах у складі щомісячних аліментних платежів. Даний факт судом встановлено з його пояснень в судовому засіданні та з клопотання про долучення доказів до матеріалів справи. Однак, зміст клопотання та його пояснень суду містить лише інформацію про те, що заборгованість по аліментах та вжиття примусових заходів виконавчими органами щодо стягнення заборгованості стали причиною звернення його теперішньої дружини до суду про стягнення з нього аліментів на третю дитину. У своєму рішенні суд неправильно застосував положення статті 192 СК України, що призвело до висновку про відсутність підстав для зменшення розміру аліментів. Звертаючись до суду з позовом він посилався на те, що у нього змінився у сторону погіршення матеріальний стан, оскільки рішенням Районного суду для Вроцлав-Фабричної ІІІ Відділ у справах сім`ї та неповнолітніх від 26 січня 2026 року з нього стягнуто аліменти у розмірі 1600 злотих щомісячно на утримання ще однієї дитини – ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , починаючи з 02 грудня 2025 року, тобто він уже сплачує аліменти на трьох дітей. Суд допустив істотні порушення норм матеріального та процесуального права, оскільки зробив висновки про покращення матеріального становища позивача без належного дослідження доказів та без оцінки пояснень сторони щодо реальних фінансових обставин. Суд не надав належної оцінки довідці про доходи; встановив обставини щодо заборгованості на підставі припущень; застосував різні часові критерії для аналізу доходів і витрат; не здійснив порівняльного аналізу матеріального стану сторін станом на 2017 рік та на момент розгляду справи. Суд не врахував, що у разі зменшення розміру аліментів до 1/8 частини доходу позивача на кожну дитину припадатиме щонайменше близько 400 злотих щомісячного утримання, що в еквіваленті становить орієнтовно 4 700 гривень.

У поданому на апеляційну скаргу відзиві ОСОБА_2 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

У відзиві ОСОБА_2 вказує про те, що з часу виїзду ОСОБА_1 до Республіки Польща він не виконував рішення суду про стягнення з нього аліментів у повному обсязі, а сплачував їх у мінімальному розмірі. Аліменти у повному обсязі стягувалися органами виконавчої служби Республіки Польща лише з грудня 2025 року. Сам ОСОБА_1 визнав факт утримання з нього ще й частини заборгованості за аліментами. Пояснення ОСОБА_1 з приводу судового рішення про стягнення аліментів на третю дитину протирічать одне одному, адже в позові стверджується про повне утримання ним своєї дочки, а в апеляційній скарзі говориться про підстави для звернення його теперішньої дружини до суду з позовом - відсутність добровільного утримання дитини. ОСОБА_2 стверджує про штучність позову теперішньої дружини для створення ілюзії погіршення майнового стану. Наявність автомобіля, його обслуговування та оренда житла підтверджує не погіршення майнового становища, а покращення такого.

Апеляційний суд, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги прийшов до висновку, що вона не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судами встановлено, що з 14 липня 2012 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі, який за рішенням Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області від 23 березня 2017 року розірвано (справа №139/108/17).

У шлюбі у сторін народилося двоє дітей: син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Спільні діти сторін проживають разом з матір`ю - відповідачем ОСОБА_2 , що не оспорюється сторонами.

Рішенням Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області від 27 червня 2017 року у справі №139/524/17, яке набрало законної 08 липня 2017 року, з позивача на користь відповідача стягуються аліменти на утримання дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 1/3 частини його заробітку (доходу), але не менше встановленого законодавством мінімуму для дитини відповідного віку на кожну дитину, щомісячно, починаючи із 20 червня 2017 року до їх повноліття.

Відповідно до наданих відповідачем довідок Могилів-Подільського ВДВС у Могилів-Подільському районі Вінницької області №0389/22.14-49/11 від 06 листопада 2025 року та №5373 від 17 липня 2023 року, до вересня 2025 року відповідач отримувала аліменти на дітей у мінімально встановленому законодавством України розмірі для дітей відповідного віку. Ця обставина у судовому засідання визнана позивачем.

07 вересня 2019 року ОСОБА_1 уклав шлюб із ОСОБА_6 , що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 від 07 вересня 2019 року.

ІНФОРМАЦІЯ_6 у ОСОБА_1 та ОСОБА_7 народилася дочка ОСОБА_5 , що підтверджується актом про народження від 10 вересня 2021 року.

Як стверджує позивач, із січня 2020 року він проживає в м.Вроцлав Нижньосілезького воєводства Республіка Польща, що підтверджується копією договору оренди житла від 14 січня 2025 року.

Ухвалою Окружного суду у Вроцлаві, ХІІІ Цивільний сімейний відділ, від 22 квітня 2024 року у справі № ХІІІ Со 8/24 визнано виконавчу силу рішенням Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області від 27 червня 2017 року (справа №139/524/17) про стягнення аліментів з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_8 на утримання дітей: ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/3 усіх видів заробітку (доходу) щомісячно до досягнення ними повноліття.

14 серпня 2025 року судовим виконавцем при районному суді для Вроцлав-Фабричної, Канцелярія судового виконавця № ХІХ у Вроцлаві, у виконавчій справі № Kmp 19/24 за заявою стягувача ОСОБА_2 проти боржника ОСОБА_1 , яка провадиться на підставі рішення Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області від 27 червня 2017 року у справі №139/524/17, та на підставі ухвали Окружного суду у Вроцлаві, ХІІІ Цивільного сімейного відділу від 22 квітня 2024 року (справа № ХІІІ Со 8/24) відкрито виконавче провадження і розпочато виконання рішення суду про стягнення аліментів на спільних синів сторін.

Відповідно до довідки про працевлаштування від 05 грудня 2025 року, ОСОБА_1 з 09 березня 2021 року працевлаштований начальником зміни в суб`єкта народного господарства «LG Energy Solution Wroclaw».

Із вказаної довідки слідує, що за виконавчим провадженням із заробітної плати ОСОБА_1 за період з 01 вересня 2025 року по 30 листопада 2025 року було здійснено наступні відрахування: 2 250,12 польських злотих – вересень 2025 року; 2 014,99 польських злотих –жовтень 2025 року; 3 554,52 польських злотих – листопад 2025 року.

З вересня 2025 року із зарплати позивача на користь відповідача стягуються аліменти в сумі біля 2500 злотих.

ОСОБА_1 , зважаючи на те, що від дня ухвалення рішення суду про стягнення з нього аліментів на утримання дітей змінився як його сімейний стан, оскільки він має на утриманні третю дитину, так і матеріальний стан, так як він проживає в орендованому житлі та сплачує за нього, має регулярні обов`язкові щомісячні витрати на доїзди з дитиною до/з дитячого садочка і до/з місця працевлаштування, сплачує хоч і не великі, але регулярні кредитні зобов`язання, вважає раніше встановлений розмір аліментів високим та таким, що порушує принцип справедливого балансу між інтересами дітей та його реальними фінансовими можливостями, звернувся до суду із вказаним позовом про зменшення розміру аліментів.

Стаття 15 Цивільного кодексу України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини) визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Відповідно до частин першої та другої статті 27 Конвенції про права дитини держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Згідно зі статтею 141 Сімейного кодексу (далі - СК) України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Відповідно до статей 150, 180 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, матеріально утримувати дитину до повноліття.

Частина третя статті 181 СК України визначає, що за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.

Сплата аліментів за рішенням суду є одним зі способів виконання обов`язку утримувати дитину тим з батьків, хто проживає окремо від дитини (постанови Верховного Суду від 29 серпня 2024 року в справі № 759/14761/22, від 19 грудня 2022 року в справі № 643/3223/21 та ін.).

Одним із основних прав дитини є право на утримання, яке кореспондується з конституційним обов`язком батьків утримувати дітей до їх повноліття та знайшло своє закріплення у СК України.

Стягнення аліментів на дитину є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності.

У частині першій статті 192 СК України передбачено, що розмір аліментів, визначений за рішенням суду або за домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Враховуючи зміст статей 181, 192 СК України, розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним. У зв`язку із значним покращенням матеріального становища платника аліментів матір дитини може подати до суду заяву про збільшення розміру аліментів. Значне погіршення матеріального становища батька може бути підставою для його вимоги про зменшення розміру аліментів.

Подібний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 12 березня 2025 року в справі № 522/8836/23, від 27 листопада 2024 року в справі № 613/1404/23 та ін.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (стаття 89 ЦПК України).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Звертаючись до суду з позовом про зміну (зменшення) розміру аліментів, позивач посилався на те, що у нього змінився сімейний стан, а саме у ІНФОРМАЦІЯ_6 у новому шлюбі з ОСОБА_7 народилася дочка ОСОБА_11 , а також у нього змінився матеріальний стан.

Факт зміни сімейного стану позивача є очевидним.

Разом з цим, як зазначив суд першої інстанції, з посиланням на відповідну практику касаційного суду, зменшення розміру аліментів у зв`язку з тим, що позивач має на утриманні дітей, які народилась в іншому шлюбі, без доведення погіршення майнового становища саме по собі не є підставою для зменшення розміру аліментів.

ОСОБА_1 в апеляційній стверджує про те, що звертаючись до суду з позовом про зменшення розміру аліментів він посилався на зміну у сторону погіршення свого матеріального стану, оскільки рішенням Районного суду для Вроцлав-Фабричної ІІІ Відділ у справах сім`ї та неповнолітніх від 26 січня 2026 року у справі № ІІІ RC 764/25, яке набрало негайної виконавчої сили, з нього стягнуто аліменти у розмірі 1600 злотих щомісячно на утримання ще однієї дитини – ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , на користь ОСОБА_12 , починаючи з 02 грудня 2025 року. Тобто він уже сплачує аліменти на трьох дітей.

Вказані доводи не заслуговують на увагу з наступних підстав.

По-перше, звертаючись до суду із позовом ОСОБА_1 зазначав, що його дочка ОСОБА_11 відвідує дитячий садок №26 «Спортивна країна» м. Вроцлав, за відвідування якого і харчування у жовтні-листопаді 2025 року у загальному було сплачено 806,86 польських злотих, що еквівалентно 9 513,28 грн. Також у листопаді ним сплачено додаткові збори, а саме здійснено внесок на групові та художні заняття у розмірі 150 польських злотих, що еквівалентно 1 768,58 грн та понесено обов`язкові витрати на закупівлю одежі та іграшок на загальну суму 568,43 польських злотих, що еквівалентно 6 702,07 грн.

Тобто ОСОБА_1 стверджує про те, що він піклується про свою дочку ОСОБА_13 , несе всі витрати на її утримання. Разом з тим, з незрозумілих причин його теперішня дружина, із поданням ОСОБА_1 позову про зменшення розміру аліментів звернулася до суду для примусового стягнення з нього аліментів.

Апеляційний суд вважає, що позивач, який тривалий час неналежним чином виконував свої аліментні зобов`язання, таким чином намагається штучно зменшити визначений судом розмір аліментів, адже, виходячи із підстав позову, не вбачається необхідності у зверненні до суду з позовом про стягненняаліментів.

По-друге, підготовче засідання у даній справі було закінчено 13 січня 2026 року, що вбачається з протоколу судового засідання (а.с.36-38).

Згідно з протоколом судового засідання, позивач і відповідач подали суду всі докази у справі.

30 січня 2026 року від ОСОБА_1 надійшло клопотання про долучення доказів, в якому він просив долучити до матеріалів справи рішення суду від 26 січня 2026 року у справі № ІІІ RC 764/25 про стягнення з нього у примусовому порядку аліментів на дочку ОСОБА_11 , на яке він посилається в апеляційній скарзі.

Не зважаючи на те, що суд першої інстанції долучив додатковий доказ до справи, вказане рішення суду не може бути покладене позивачем в обґрунтування вимог позову в частині зміни його матеріального становища.

Позивачу на момент звернення до суду було відомо про наявність судового провадження щодо стягнення з нього аліментів на дочку.

Звертаючись до суду із даним позовом ОСОБА_1 не вказував про наявність спору між ним та його теперішньою дружиною з приводу стягнення аліментів на дочку ОСОБА_13 і вже після закінчення підготовчого провадження просив доєднати до матеріалів справи рішення суду про стягнення з нього аліментів на дочку.

У ч. 2 ст. 83 ЦПК України зазначено, що позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви.

За змістом ч. 4 ст. 83 ЦПК України, якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

ОСОБА_1 не виконав обов`язки, передбачені згаданими нормами ЦПК України, зокрема, не повідомив про можливість подання такого доказу та про причини неподання його разом з позовом, а відтак рішення суду Республіки Польща не може бути прийнятий судом до уваги, як доказ.

Апеляційний суд бере до уваги ту обставину, що розмір щомісячних аліментних платежів на дочку ОСОБА_1 від теперішнього шлюбу становить 1 600 польських злотих, що еквіваленто 19 503,68 грн за офіційним курсом НБУ станом на 30 січня 2026 року.

Тоді як на двох дітей від попереднього шлюбу (у разі задоволення позову про зменшення розміру аліментів) за розрахунками ОСОБА_1 з останнього будуть стягуватися аліменти на двох дітей у щомісячному розмірі 847,64 польських злотих, що еквіваленто 9 994,10 грн за офіційним курсом НБУ станом на 19 грудня 2025 року, тобто по 4 997,05 грн на кожного.

Вказане свідчить про те, що у разі задоволення даного позову діти позивача від попереднього шлюбу будуть поставлені у явно нерівне становище.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 зазначає про те, що висновки суду щодо відсутності погіршення матеріального становища позивача у зв`язку з витратами на оренду житла ґрунтуються на припущеннях, зроблені без належного дослідження доказів та із застосуванням різних часових критеріїв оцінки доходів і витрат, що призвело до викривлення порівняльного аналізу матеріального становища позивача та ухвалення необґрунтованого рішення.

Вказані доводи не заслуговують на увагу, оскільки як повідомив ОСОБА_1 у позовній заяві він проживає у м. Вроцлав Нижньосілезьке воєводство Республіка Польща з січня 2020 року.

Як правильно зазначив суд першої інстанції, ОСОБА_1 ніс такі витрати і до моменту визнання на території Республіки Польща рішення Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області від 27 червня 2017 року у справі № 139/524/17.

Стверджуючи в апеляційній про те, що доказів несення таких витрат до 01 лютого 2025 року (дата укладення договору оренди) матеріали справи не містять, ОСОБА_1 в апеляційній не вказує, на яких умовах він проживав до вказаної дати, і жодного доказу на спростування висновків суду першої інстанції в цій частині не надав.

Крім того апеляційний суд звертає увагу, що на час розгляду справи строк дії договору оренди житлового приміщення закінчився 31 січня 2026 року.

Тому ОСОБА_1 , враховуючи наявність у нього аліментних зобов`язань, може найти інший об`єкт оренди з іншим розміром орендної плати, який відповідав би розміру його доходу.

Розмір витрат, які ідуть на сплату оренди та комунальних послуг не можна брати до уваги як підставу для зменшення розміру аліментів, оскільки це обставини, які змінюються час від часу, тобто є мінливими.

Не зрозумілою є позиція скаржника щодо того, що придбання автомобіля після ухвалення судом рішення про стягнення аліментів не може пов`язуватися з покращенням матеріального становища, оскільки сам факт здійснення покупки свідчить про фінансову спроможність позивача нести витрати на придбання майна та на його утримання.

ОСОБА_1 зазначає, що у матеріалах справи відсутні докази того, що автомобіль був придбаний виключно за кошти позивача, а сам факт реєстрації транспортного засобу на його ім`я не свідчить про власне фінансування.

При цьому, зазначаючи про вказані обставини, ОСОБА_1 не заперечує факт придбання автомобіля за його кошти і не вказує, що він був придбаний ще за рахунок коштів третіх осіб.

Не заслуговують на увагу також і доводи скарги з приводу ненадання судом оцінки зміні матеріального становища відповідачки, оскільки зміна такого стану не була підставою для звернення ОСОБА_1 до суду із позовом про зміну розміру аліментів.

ОСОБА_1 зазначає про те, що висновок суду про включення заборгованості зі сплати аліментів до складу відрахувань із його доходів не відповідає змісту письмових доказів та призводить до викривленої оцінки реального фінансового стану позивача.

Хоча висновок суду першої інстанції в цій частині не доводиться матеріалами справи, однак, це не впливає на обгрунтованість остаточного висновку, зробленого судом при розгляді спору по суті.

Підсумовуючи, апеляційний суд вважає, що мотиви апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, який правильно встановив фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, правильно застосував норми матеріального права та дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення без змін, оскільки воно ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. 367, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України,

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області від 30 січня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 03 квітня 2026 року.

Головуючий Т.Б. Сало

Судді О.Ю. Береговий

О.В. Ковальчук