Постанова від 31 березня 2026 р. у справі №127/13292/25 — Вінницький апеляційний суд

Справа № 127/13292/25

Провадження № 22-ц/801/851/2026

Категорія: 66

Головуючий у суді 1-ї інстанції Горбатюк В. В.

Доповідач:Матківська М. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 квітня 2026 рокуСправа № 127/13292/25м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі:

Головуючого: Матківської М. В.

Суддів: Міхасішина І. В., Стадника І. М.

Секретар: Закернична А. О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Вінниці цивільну справу за апеляційною скаргою Квартирно-експлуатаційного відділу міста Вінниця

на рішення (заочне) Вінницького міського суду Вінницької області від 06 лютого 2026 року у цивільній справі за позовом Квартирно-експлуатаційного відділу міста Вінниця до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_2 , за участю Служби у справах дітей Вінницької міської ради, про визнання осіб такими, що втратили право користування службовим житловим приміщенням,

Рішення ухвалив суддя Горбатюк В. В.

Рішення ухвалено у відсутності сторін в м. Вінниця

Повний текст рішення складено 06 лютого 2026 року,

Встановив:

У квітні 2025 року КЕВ м. Вінниця звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_2 , за участю Служби у справах дітей Вінницької міської ради, про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, мотивуючи свої вимоги наступним.

У зв`язку із проходженням служби, на підставі списку розподілу кімнати в гуртожитку по АДРЕСА_1 , який затверджений начальником Вінницького гарнізону в 2016 році, старший солдат ОСОБА_1 та її доньки ОСОБА_2 і ОСОБА_2 були забезпечені кімнатою АДРЕСА_2 за цією адресою.

12 грудня 2016 року ОСОБА_1 підписала зобов`язання про те, що зобов`язується звільнити надану військовою частиною службову жилу площу у разі переводу по службі в іншу військову частину, звільнення з військової служби без права на пенсію, після закінчення строку контракту і його не продовження або достроковим розірванням, за власним бажанням, за службовою невідповідністю, а також з отриманням іншого жилого приміщення для постійного (тимчасового) проживання та в інших випадках визначених законодавством.

07 червня 2020 року старшого солдата ОСОБА_1 звільнено у зв’ язку із закінченням строку контракту, виключено із списків особового складу частини, всіх видів грошового забезпечення та направлено для зарахування на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Квартирно-експлуатаційним відділом 17 грудня 2024 року за вихідним №573/3371 направлено ОСОБА_1 лист щодо виселення та зняття з зареєстрованого місця проживання. 12 березня 2025 року такий лист направлено повторно. Обидва листи повернулись з відміткою «за закінченням терміну зберігання».

Службове житло надається особі тимчасово, допоки з роботодавцем, який надав це житло, її пов`язують трудові правовідносини. Після їх припинення службове житло має бути повернене роботодавцю для того, щоб у ньому мали можливість проживати інші працівники. Особа, яка користується службовим житлом, усвідомлює, що після припинення її правовідносин із роботодавцем вона зобов`язана звільнити надане ним житлове приміщення у відповідності до статті 124 ЖК України.

Тому позивач просив визнати відповідачів такими, що втратили право користування службовим житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_3 із зняттям з реєстрації місця проживання; зобов`язати відповідачів звільнити спірну квартиру у місячний строк з дати ухвалення рішення суду.

Рішенням (заочним) Вінницького міського суду Вінницької області від 06 лютого 2026 року у задоволенні позовної заяви КЕВ м. Вінниця до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_2 про визнання осіб, такими, що втратили право користування житловим приміщенням, відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач КЕВ м. Вінниця просить скасувати рішення суду, ухвалити нове, яким визнати відповідачів такими, що втратили право користування службовим житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_3 із зняттям з реєстрації місця проживання та зобов`язати відповідачів звільнити спірну квартиру у місячний строк з дати ухвалення рішення суду; вирішити питання щодо розподілу судових витрат на сплату судового збору.

Зазначив, що з рішенням суду не погоджується, вважає, що воно ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому підлягає скасуванню.

Доводи апеляційної скарги полягають в тому, що встановлені та викладені у рішенні суду фактичні обставини справи дають підстави стверджувати, що відповідачі втратили право користування службовим житловим приміщенням, оскільки ОСОБА_1 перестала бути військовослужбовцем, звільнившись з лав ЗСУ, а тому мала виконати умови зобов`язання про звільнення житлового приміщення, яке вона власноручно підписала і була обізнана про його дію.

Крім цього суд першої інстанції встановив факт не проживання відповідачів у спірному житловому приміщенні, не використання його за призначенням, тобто житлове приміщення фактично простоює.

Ухвалене судом рішення не на користь позивача, позбавляє можливості службову житлову площу надати чинному військовослужбовцю, який її потребує і на яке має право.

Судом першої інстанції не враховані висновки Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/1-6 (провадження № 14-181цс18) щодо визнання особи такою, що втратила право користування службовим житловим приміщенням.

Із практики Європейського суду з прав людини випливає, що у цивільному процесуальному законодавстві діє принцип «jura novit curia» («суд знає закони»). Обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи із фактів, встановлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, покладено саме на суд, що є складовою цього принципу. Тобто суд, з`ясувавши під час розгляду справи, що сторона або інший учасник справи на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну їх правову кваліфікацію та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.

Такий висновок узгоджується із принципом правової визначеності, на якому неодноразово наголошував у своїй практиці Європейський суд з прав людини. Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

В судовому засіданні представник позивача КЕВ м. Вінниця Сидорюк Д. А. підтримав апеляційну скаргу, просить її задовольнити.

Відповідачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_2 , будучи належним чином повідомленими про дату, час і місце розгляду справи (судові повістки повернулися не врученими по зазначеній поштою причині: «одержувач відсутній за вказаною адресою»), у судове засідання не з`явилися, заяв чи клопотань не надіслали.

Представник Служби у справах дітей Вінницької міської ради у судове засідання не з`явився.

Суд апеляційної інстанції, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника позивача КЕВ м. Вінниця Сидорюка Д. А., дослідивши матеріали цивільної справи, прийшов до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення за таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що Квартирно-експлуатаційний відділ м. Вінниця є квартирно-експлуатаційним органом Міністерства оборони України, діяльність якого регулюється Положенням про організацію квартирно-експлуатаційного забезпечення Збройних Сил України, затвердженого наказом Міністерства оборони України № 447 від 03 липня 2013 року та Положенням про квартирно-експлуатаційний відділ м. Вінниця, затверджений наказом начальника Одеського квартирно-експлуатаційного управління № 268 від 06 серпня 2024 року.

Відповідно до абзацу 3 пункту 1.1. Положення, КЕВ створений з метою організації виконання завдань квартирно-експлуатаційного забезпечення військових частин, закладів, установ та організацій (далі військових частин) Міністерства оборони України та Збройних Сил України дислокованих у гарнізонах Вінницької області у мирний час та на особливий період. Відповідно до п. 3 Положення, завданням КЕВ м. Вінниця є організація ведення обліку осіб, які потребують поліпшення житлових умов та забезпечення їх житловими приміщеннями, виплати компенсації за належне для отримання житлові приміщення, контроль за правомірністю використання житлового фонду Міністерства оборони України у гарнізонах Збройних Сил України в зоні відповідальності.

Відповідно до Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 21 квітня 2025 року № 423451089, об`єкт житлової нерухомості, а саме будівля гуртожитку літ « ІНФОРМАЦІЯ_1 » за адресою: АДРЕСА_1 належить Міністерству оборони України на праві власності (номер відомостей про речове право № 43456092) (а. с. 31).

Відповідно до довідки від 11 жовтня 2016 року, що видана в/ч НОМЕР_1 Міністерства Оборони України старший солдат ОСОБА_1 перебуває на військовій службі у військовій частині НОМЕР_1 АДРЕСА_1 (а. с. 34).

Відповідно до довідки № 350/154/1/1024 від 02 листопада 2016 року, що видана в/ч НОМЕР_1 Міністерства Оборони України на утриманні старшого солдата ОСОБА_1 знаходиться сім`я у складі: донька – ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 і донька – ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (а. с. 34).

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (паспорт серії НОМЕР_2 , виданий 26 квітня 2010 року 2-м МВ м. Вінниці УДМС України у Вінницькій області) (а. с. 121); ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (свідоцтво про народження, видане 23 травня 2012 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Вінницького міського управління юстиції Вінницької області, актовий запис № 2001) (а. с. 120); ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 (свідоцтво про народження, видане 14 лютого 2014 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Вінницького міського управління юстиції у Вінницькій області, актовий запис № 647) (а. с. 122).

Відповідно до рапорту від 10 жовтня 2016 року ОСОБА_1 просила командира військової частини НОМЕР_3 надати жилу площу в гуртожитку в місті Вінниці на сім`ю з трьох осіб: старший солдат ОСОБА_1 , донька ОСОБА_2 , донька ОСОБА_2 (а. с. 32).

На підставі списку розподілу кімнати в гуртожитку по АДРЕСА_1 , який затверджений начальником Вінницького гарнізону в 2016 році, старший солдат ОСОБА_1 , її доньки ОСОБА_2 і ОСОБА_2 були забезпечені квартирою АДРЕСА_4 , що складається із однієї кімнати площею 17,47 кв. м. (а. с. 33).

У заяві від 22 листопада 2016 року, посвідченій нотаріально, ОСОБА_1 повідомила, що не має претензій до військової житлової комісії щодо розміру кімнати в гуртожитку, яка їй надається за адресою: АДРЕСА_3 (а. с. 33 зворот).

Згідно із довідкою № 573/109 від 20 листопада 2024 року, що видана Квартирно-експлуатаційним відділом м. Вінниця Міністерства Оборони України, ОСОБА_1 проживає за адресою: АДРЕСА_3 , з 21 грудня 2016 року по теперішній час (а. с. 35).

ОСОБА_1 12 грудня 2016 року підписала зобов`язання, згідно з яким зобов`язується звільнити надану військовою частиною службову жилу площу за адресою: АДРЕСА_3 в разі переводу по службі в іншу військову частину, звільнення з військової служби без права на пенсію, після закінчення строку контракту і його не продовження або достроковим розірванням, за власним бажанням, за службовою невідповідністю, а також з отриманням іншого жилого приміщення для постійного (тимчасового) проживання та в інших випадках визначених законодавством.

Військова частина НОМЕР_4 надала відповідь № 731/135/1/5039/пс від 05 листопада 2024 року на запит КЕВ м. Вінниця ЗСУ № 573/1678 від 30 жовтня 2024 року про те, що старший солдат ОСОБА_1 проходила військову службу за контрактом у в/ч НОМЕР_4 у період з 29 вересня 2017 року (наказ командира в/в НОМЕР_4 від 29 вересня 2017 року) по 30 червня 2020 року (наказ командира в/ч НОМЕР_4 від 27 липня 2020 року № 133). До відповіді додано витяг з наказу № 133 від 27 червня 2020 року (а. с. 37 і на звороті).

Відповідно до наказу № 133 від 27 червня 2020 року, виданого командиром військової частини в/ч НОМЕР_4 , старшому солдату ОСОБА_1 , яка звільнена наказом командира в/ч НОМЕР_4 від 16 червня 2020 року № 31-РС з військової служби у запас, у зв`язку із закінченням строку контракту, надано чотириденний строк для здачі справ та посади. Також цим наказом з 30 червня 2020 року її виключено зі списків особового складу частини, всіх видів грошового забезпечення та направлено для зарахування на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 37-38).

Квартирно-експлуатаційний відділ 17 грудня 2024 року за вих. № 573/3371 направив ОСОБА_1 лист щодо виселення та зняття з зареєстрованого місця проживання, що підтверджується поштовим відправленням № 2101522768314 від 18 грудня 2024 року. 28 грудня 2024 року відправлення № 2101522768314 повернулось до КЕВ м. Вінниця у зв`язку із закінченням терміну зберігання (а. с. 6, 8).

КЕВ м. Вінниця 12 березня 2025 року повторно направив ОСОБА_1 лист за вих. № 573/763 щодо виселення та зняття з зареєстрованого місця проживання (поштове відправлення № 2100700046054). 26 березня 2025 року відправлення повернулось до КЕВ м. Вінниця у зв`язку із закінченням терміну зберігання (а. с. 7, 9).

Відповідно до акта про не проживання особи за місцем реєстрації від 25 червня 2025 року, ОСОБА_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 , але фактично не проживає, починаючи з травня 2022 року по теперішній час (а. с. 87).

Виконавчий комітет Вінницької міської ради надав висновок № 01/00/011/44335 від 15 липня 2025 року про недоцільність зняття з реєстрації дітей ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та визнання їх такими, що втратили право користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_3 (а. с. 90-91).

Листом № 19/75411-25-Вих від 19 вересня 2025 року Головний центр обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України повідомив, що у базі даних «Відомості про осіб, які перетнули державний кордон України, в`їхали на тимчасово окуповану територію України або виїхали з такої території» інформації щодо перетину кордону ОСОБА_1 , ОСОБА_2 і ОСОБА_2 не виявлено (а. с. 127 зворот).

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову суд першої інстанції виходив із того, що відповідач вселилася у кімнату гуртожитку як старший солдат військовослужбовець Збройних Сил України, яка самостійно виховує двох малолітніх дітей, проживала та зареєстрована там, не мала іншого житла на момент подання позову про визнання їх такими, що втратили право користування житловим приміщенням, що свідчить про те, що вони мають достатні та триваючі зв`язки з конкретним місцем проживання, а зазначена кімната є їхнім «житлом» у розумінні статті 8 Конвенції. Припинення службових правовідносин із відповідачем саме по собі не є безумовною підставою для визнання неповнолітніх дітей такими, що втратили право користування житловим приміщенням, без встановлення наслідків такого втручання для реалізації їх житлових прав. Позивачем не надано доказів на підтвердження наявності у відповідачів іншого житла, придатного для постійного проживання, а також доказів того, що відповідач та її неповнолітні діти мають інше місце, до якого вони можуть повернутися після припинення обставин, що зумовили їх тимчасовий виїзд. Відсутність відповідачів у спірному житловому приміщенні є вимушеною та тимчасовою, а не такою, що свідчить про втрату житлового зв`язку з ним. У розумінні статті 125 ЖК України відповідач вважається одинокою особою, яка на час звернення з позовом зареєстрована у спірному житловому приміщенні з неповнолітніми доньками, не може підлягати виселенню зі службового житла без надання їй іншого житлового приміщення. Позивач не довів наявності достатніх та переконливих підстав для втручання у право неповнолітніх відповідачів на користування житловим приміщенням. За відсутності встановлених обставин, які б свідчили про забезпечення дітей іншим житлом або відсутність негативних наслідків для їх житлових прав, задоволення позову призвело б до непропорційного обмеження їх прав та законних інтересів, у зв`язку з чим відсутні правові підстави для визнання відповідачів такими, що втратили право користування спірним житловим приміщенням, та, як наслідок, для зняття їх із реєстрації місця проживання.

Із висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову можна погодитися.

Статтею 47 Конституції України встановлено, що кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону та за рішенням суду.

Згідно з частиною четвертою статті 9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

По справі встановлено, що позивач звернувся до суду із позовом, яким просив визнати відповідачів такими, що втратили право користування службовим житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_3 із зняттям з реєстрації місця проживання; зобов`язати відповідачів звільнити спірну квартиру у місячний строк з дати ухвалення рішення суду (а. с. 1-4).

Відповідно до статті 118 ЖК України службові жилі приміщення призначаються для заселення громадянами, які у зв`язку з характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу від нього. Жиле приміщення включається до числа службових рішенням виконавчого комітету районної, міської, районної в місті ради. Під службові жилі приміщення виділяються, як правило, окремі квартири.

Перелік категорій робітників, яким може бути надано службові жилі приміщення, встановлюється законодавством України. Відповідно до законодавства України у випадках, які визначаються Кабінетом Міністрів України, службові жилі приміщення можуть надаватися окремим категоріям військовослужбовців (статті 119 ЖК України).

Згідно статті 121 ЖК України порядок надання службових жилих приміщень установлюється цим Кодексом та іншими актами законодавства України. Службові жилі приміщення надаються за рішенням адміністрації підприємства, установи, організації, правління колгоспу, органу управління іншої кооперативної та іншого громадського об`єднання.

На підставі рішення про надання службового жилого приміщення виконавчий комітет районної, міської, районної в місті ради видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення у надане службове жиле приміщення. Форма ордера встановлюється Кабінетом Міністрів України (стаття 122 ЖК України).

Постановою Кабінету Міністрів України № 1081 від 03 серпня 2006 року затверджено Порядок забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями.

Згідно пункту 7 Порядку військовослужбовці та члени їх сімей, які проживають разом з ними, за відсутності в них житла для постійного проживання в населених пунктах за місцем проходження військової служби та/або в безпосередній близькості від місця проходження військової служби, що дає змогу щодня своєчасно прибувати до місця проходження військової служби (перелік таких населених пунктів для військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу визначається Міноборони, МВС, МОН, СБУ, розвідувальними органами, Адміністрацією Держспецзв`язку, ДКА та Управлінням державної охорони), забезпечуються службовими житловими приміщеннями.

Згідно пунктів 8, 9, 10 Порядку житлове приміщення включається до числа службового, згідно з рішенням виконавчого органу районної, міської, районної в місті ради за клопотанням начальника гарнізону, командира військової частини, погодженого з квартирно-експлуатаційним органом. До числа службового може бути включене тільки вільне житлове приміщення. Під службові житлові приміщення виділяються окремі квартири. Оперативний облік службових житлових приміщень ведеться у військовій частині та квартирно-експлуатаційному органі.

Службові житлові приміщення надаються військовослужбовцям згідно з рішенням командира військової частини, яке погоджується з квартирно-експлуатаційним органом, за місцем проходження ними військової служби. На підставі рішення про надання службового житлового приміщення виконавчий орган районної, міської , районної в місті ради видає спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення в надане житлове приміщення (пункт 12 Порядку).

Військовослужбовець та члени його сім`ї зобов`язані вивільнити займане ними службове житлове приміщення в разі переміщення по службі, пов`язаного з переїздом до іншого населеного пункту, звільнення з військової служби, одержання або придбання житла для постійного проживання, якщо інше не передбачено законом (пункт 19 Порядку).

З урахуванням таких вимог матеріального закону жиле приміщення має бути включеним до числа службового згідно рішення виконавчого комітету районної, міської, районної в місті ради за клопотанням начальника гарнізону, командира військової частини, погодженого з квартирно-експлуатаційним органом. До числа службового приміщення може бути включене тільки вільне житлове приміщення. Під службові житлові приміщення виділяються окремі квартири.

Позивач звернувшись до суду із вимогою про визнання відповідачів такими, що втратили право користування службовим житловим приміщенням, не надав жодних доказів, згідно наведених норм матеріального права, на підтвердження того, що спірне житлове приміщення, яким є кімната у гуртожитку, включене до числа службового.

У зв`язку з цим, оскільки жиле приміщення не має статусу службового, вирішувати питання про втрату права користуванням відповідачами у ньому, як у службовому, не має правових підстав.

По справі встановлено, що відповідачам ОСОБА_1 та членам її сім`ї – неповнолітнім дітям: ОСОБА_2 і ОСОБА_2 , надана у користування кімната у гуртожитку на підставі списку розподілу кімнати в гуртожитку по АДРЕСА_1 , який затверджений начальником Вінницького гарнізону в 2016 році (а. с. 33).

Будівля гуртожитку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 належить Міністерству Оборони України на праві власності, що підтверджується Витягом із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 21 квітня 2025 року № 423451089 (а. с. 31).

Відповідно до статті 127 ЖК України для проживання робітників, службовців, студентів, учнів, а також інших громадян у період роботи або навчання можуть використовуватись гуртожитки.

Відповідно до статті 128 ЖК України порядок надання жилої площі в гуртожитках визначається цим Кодексом та іншими актами законодавства України (ч. 1). Жила площа в гуртожитку надається одиноким громадянам і сім`ям, які мають право проживати у гуртожитках, за рішенням адміністрації підприємства, установи, організації або органу місцевого самоврядування, у власності чи управлінні яких перебуває гуртожиток (ч. 2).

Згідно статті 129 ЖК України на підставі рішення про надання жилої площі в гуртожитку адміністрація підприємства, установи, організації, орган місцевого самоврядування видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення на надану жилу площу в гуртожитку.

Статтею 130 ЖК України передбачений порядок користування жилою площею в гуртожитках, який визначається договором, що укладається перед вселенням на надану жилу площу в гуртожитку на підставі спеціального ордера відповідно до Примірного положення про користування жилою площею в гуртожитках, що затверджується Кабінетом Міністрів України.

Виселення із гуртожитків проводиться відповідно до статі 132 ЖК України , згідно вимог якої сезонні, тимчасові працівники і особи, що працювали за строковим трудовим договором, які припинили роботу, а також особи, що вчились у навчальних закладах і вибули з них, підлягають виселенню без надання іншого жилого приміщення з гуртожитку, який їм було надано у зв`язку з роботою чи навчанням (частина 1).

Інших працівників підприємств, установ, організацій, які поселилися в гуртожитку в зв`язку з роботою, може бути виселено без надання іншого жилого приміщення в разі звільнення за власним бажанням без поважних причин, за порушення трудової дисципліни або вчинення злочину (частина 2).

Осіб, які припинили роботу з інших підстав, ніж ті, що зазначені в частині другій цієї статті, а також осіб, перелічених у статті 125 цього Кодексу, може бути виселено лише з наданням їм іншого жилого приміщення (частина 3).

У статті 125 ЖК України зазначено, що без надання іншого жилого приміщення у випадках, зазначених у статті 124 цього Кодексу, не може бути виселено, у тому числі одиноких осіб з неповнолітніми дітьми, які проживають разом з ними.

Отже, відповідачу – військовослужбовцю ЗСУ ОСОБА_1 і членам її сім`ї, кімната у гуртожитку була надана у зв`язку із проходженням нею служби, вона була звільнена із військової служби наказом № 31-РС від 16 червня 2020 року у зв`язку із закінченням строку контракту і не виконала свого зобов`язання про звільнення наданої їй житлової площі. У зв`язку з цим вона мала би бути виселена із займаного нею приміщення у гуртожитку.

Таке виселення можливе згідно вимог статей 132, 125 ЖК України лише із наданням іншого жилого приміщення, яке згідно вимог частини 4 статті 132 ЖК України має відповідати вимогам, передбаченим частиною другою статті 114 цього Кодексу.

Проте, як встановлено по справі, відповідач ОСОБА_1 зареєстрована за адресою знаходження кімнати у гуртожитку, але фактично не проживає, починаючи з травня 2022 року по теперішній час (а. с. 87), тому не може бути виселена із спірної кімнати у гуртожитку.

Нормою, яка встановлює порядок визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, є стаття 72 ЖК України, у статті 71 ЖК України передбачені підстави збереження жилого приміщення за тимчасово відсутніми громадянами.

За змістом статей 71, 72 ЖК УPCP наймач або члени його сім`ї можуть бути визнані судом такими, що втратили право користування жилою площею, зокрема, коли вони в ньому не проживають без поважних причин понад шість місяців. Якщо наймач або члени його сім`ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймачем, а в разі спору - судом.

Початок відліку часу відсутності визначається від дня, коли особа залишила приміщення. Повернення особи до жилого приміщення, яке вона займала, перериває строк тимчасової відсутності.

При тимчасовій відсутності за особою продовжує зберігатись намір ставитися до жилого приміщення як до свого постійного місця проживання, тому при розгляді позову про визнання особи такою, що втратила право на жилу площу, суд повинен ретельно дослідити обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності.

Згідно зі статтею 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» місцем проживання є житло з присвоєною у встановленому законом порядку адресою, в якому особа проживає, а також апартаменти (крім апартаментів у готелях), кімнати та інші придатні для проживання об`єкти нерухомого майна, заклад для бездомних осіб, інший надавач соціальних послуг з проживанням, стаціонарна соціально-медична установа та інші заклади соціальної підтримки (догляду), в яких особа отримує соціальні послуги.

При вирішенні питання про втрату права користування житлом у даному випадку з`ясуванню підлягає як термін відсутності особи, так і поважність причин такої відсутності.

По справі встановлено, що відповідач ОСОБА_1 разом із неповнолітніми дітьми ОСОБА_2 і ОСОБА_2 зареєстрована за адресою знаходження спірної кімнати у гуртожитку, але фактично там не проживає, починаючи з травня 2022 року по теперішній час, у зв`язку з вимушеним виїздом за межі України, зумовленим збройною агресією проти України та необхідністю забезпечення безпеки дітей. Після стабілізації безпекової ситуації вона має намір повернутися в Україну та проживати саме у спірному житловому приміщенні.

Факт тимчасового перебування відповідача поза межами України в умовах воєнного стану не може розцінюватися як добровільна відмова від користування житлом, а отже не є підставою для втрати нею права користування цим житлом, у тому числі і її неповнолітніми дітьми.

Відповідно до статті 18 Закону України «Про охорону дитинства» держава забезпечує право дитини на проживання в таких санітарно-гігієнічних та побутових умовах, що не завдають шкоди її фізичному та розумовому розвитку. Діти - члени сім`ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем. Органи опіки та піклування зобов`язані здійснювати контроль за додержанням батьками або особами, які їх замінюють, майнових та житлових прав дітей при відчуженні жилих приміщень та купівлі нового житла.

Так, орган опіки і піклування Вінницької міської ради надав свій висновок № 01/00/011/44335 від 15 липня 2025 року про недоцільність зняття з реєстрації дітей ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та визнання їх такими, що втратили право користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_3 (а. с. 90-91).

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову КЕВ м. Вінниця та припинення права ОСОБА_1 і членів її сім`ї – неповнолітніх дітей ОСОБА_2 і ОСОБА_2 користування спірним житловим приміщенням.

При цьому суд першої інстанції повно встановив обставини справи, надав їм вірну оцінку, правильно застосував норми матеріального права у спірних правовідносинах та не допустив порушень норм процесуального права, які б давали підстави для скасування оскарженого судового рішення, тому доводи апеляційної скарги з цього приводу є безпідставними.

Апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги щодо неврахування судом першої інстанції висновків, викладених Верховним Судом у постанові, зазначеній позивачем в апеляційній скарзі, оскільки висновки у цій справі і в справі, що є предметом апеляційного перегляду, а також встановлені судом фактичні обставини, що формують зміст спірних правовідносин, є різними, у зазначеній позивачем справі суди виходили із конкретних обставин та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Інші доводи апеляційної скарги є безпідставними, не узгоджуються із матеріалами справи та встановленими по справі обставинами, спростовуються наведеним у даній постанові, тому на законність судового рішення не впливають.

Таким чином, з урахуванням практики Європейського суду з прав людини та встановлених по справі обставин, апеляційний суд вважає правильним і обґрунтованим висновок суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову КЕВ м. Вінниця про визнання ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_2 такими, що втратили право користування житловим приміщенням.

За наведених обставин рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, в зв`язку з чим не підлягає до скасування, а апеляційна скарга не підлягає до задоволення, оскільки наведені в ній доводи правильність висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. 367, 374, 375, 381-382 ЦПК України, суд

Постановив:

Апеляційну скаргу Квартирно-експлуатаційного відділу міста Вінниця залишити без задоволення.

Рішення (заочне) Вінницького міського суду Вінницької області від 06 лютого 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

ГоловуючийМ. В. Матківська

СуддіІ. В. Міхасішин

І. М. Стадник

Повне судове рішення складено 02 квітня 2026 року