Рішення від 02 квітня 2026 р. у справі №522/4938/26-Е — Приморський районний суд м. Одеси

Справа №522/4938/26-Е

Провадження №2-о/522/323/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 квітня 2026 року м.Одеса

Приморський районний суд м.Одеси у складі:

головуючого судді Домусчі Л.В.,

за участі секретаря судового засідання – Навроцької Є.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Одесі цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Одесі Одеського міжрегіонального управління Міністерства Юстиції України, про встановлення факту смерті на тимчасово окупованій території України,

ВСТАНОВИВ:

До Приморського районного суду м.Одеси 27.03.2026 року через систему Електронний суд надійшла заява заявою ОСОБА_1 про встановлення факту смерті на тимчасово окупованій території України, заінтересована особа: відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Одесі Одеського міжрегіонального управління Міністерства Юстиції України, про встановлення факту смерті на тимчасово окупованій території України.

Заявлені вимоги обґрунтовує тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 у с.Благовіщенка Василівського району (стара назва Кам`янсько-Дніпровський район) Запорізької області померла мати заявниці – ОСОБА_2 , яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце народження – село Бобринка Бобринецького району Кіровоградської області.

Встановлення факту смерті ОСОБА_2 необхідно для отримання свідоцтва про право на спадщину та набуття відповідних спадкових прав після померлого. Також для подальшого закриття банківського рахунку та уникнення подальшого нарахування заборгованості.

Матеріали заяви суддя отримала 30.03.2026 року.

Ухвалою суду від 01.04.2026 року справу призначено до розгляду на 03.04.2026 року.

У судове засідання призначене на 03.04.2026 року ОСОБА_1 не з`явилася, разом з заявою про встановлення факту надала заяву про розгляд справи за її відсутністю.

Представник Відділу державної реєстрації актів цивільного стану у місті Одесі Одеського міжрегіонального управління Міністерства Юстиції України в судове засідання не з`явився.

Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, дослідивши матеріали справи, прийшов до наступного висновку.

Матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_1 є донькою ОСОБА_2 , що підтверджується:

- актовим записом про народження ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в якому батьками зазначено: батько – ОСОБА_3 , громадянин України, та матір – ОСОБА_2 , громадянка України (свідоцтво серії НОМЕР_1 від 14.08.1998 року).

- копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 , з якого вбачається, що 17.07.2025 року Київським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , було зареєстровано шлюб, після реєстрації шлюбу прізвище дружини змінено на « ОСОБА_6 ».

В заяві про встановлення факту зазначено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 у с.Благовіщенка Василівського району (стара назва Кам`янсько-Дніпровський район) Запорізької області померла мати заявниці – ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується медичним свідоцтвом про смерть (російського зразка) Серія - №15 від 23.01.2023 року, видано Дніпрорудненською філією Запорізького бюро судово-медичної експертизи).

Проте, суду надана лише остання сторінка невизначеного документу, датована 23.01.2023 року, з якого не можливо встановити що саме це за документ та відносно кого він складений.

Інших документів, які б підтверджували факт смерті ОСОБА_2 , заявниця ОСОБА_1 суду не надала, та в заяві зазначила, що у відділі державної реєстрації актів цивільного стану отримати свідоцтво про смерть українського зразка неможливо через те, що факт смерті відбувся на тимчасово окупованій території України. Крім цього, усі документи що підтверджують відповідні обставини видаються органами або установами окупаційної влади, вони не є офіційними та оригіналами, а отримати їх немає можливості.

Відповідно до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, затвердженого Наказом Міністерства розвитку громад та території України №376 від 28.02.2025 року, Благовіщенська сільська територіальна громада перебуває в тимчасовій окупації з 02.03.2022 року та внесено до переліку територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій, або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні) станом на 03.04.2026 року. Загальновідомим є факт, що вищевказана територія Запорізької області є окупованою російськими військами.

Згідно з ч.1 ст.317 ЦПК України, заява про встановлення факту народження особи на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан, або на тимчасово окупованій території України, визначеній такою відповідно до законодавства, може бути подана батьками або одним з них, їхніми представниками, членами сім`ї, опікуном, піклувальником, особою, яка утримує та виховує дитину, або іншими законними представниками дитини до будь-якого місцевого суду України, що здійснює правосуддя, незалежно від місця проживання (перебування) заявника.

Заява про встановлення факту смерті особи на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан, або на тимчасово окупованій території України, визначеній такою відповідно до законодавства, може бути подана членами сім`ї померлого, їхніми представниками або іншими заінтересованими особами (якщо встановлення факту смерті особи впливає на їхні права, обов`язки чи законні інтереси) до будь-якого місцевого суду України, що здійснює правосуддя, незалежно від місця проживання (перебування) заявника.

Заявниця є донькою ОСОБА_2 , отже є особою, яка наділена повноваженнями на звернення до суду із заявою про встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», тимчасово окупована територія України є невід`ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України.

Вказаний Закон визначає статус території України, тимчасово окупованої внаслідок збройної агресії російської федерації, встановлює особливий правовий режим на цій території, визначає особливості діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій в умовах цього режиму, додержання та захисту прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб.

Відповідно до п.7 ч.1 ст.1-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» тимчасово окупована рф територія України (тимчасово окупована територія) – це частини території України, в межах яких збройні формування рф та окупаційна адміністрація рф встановили та здійснюють фактичний контроль або в межах яких збройні формування рф встановили та здійснюють загальний контроль з метою встановлення окупаційної адміністрації рф.

Відповідно до положень статті 9 Закону, державні органи та органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до Конституції та законів України, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території діють лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суд враховує, що статтею 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» визначено, що будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами на тимчасово окупованій території, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом, є недійсним і не створює правових наслідків.

Разом з тим, питання про окуповані території у практиці Міжнародного суду ООН сформульовані як «намібійські винятки»: документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян.

Так, у Консультативному висновку Міжнародного суду ООН від 21 червня 1971 року «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначено, що держави - члени ООН зобов`язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів».

У практиці Європейського суду з прав людини розвинений принцип узгодженості спірного питання, зокрема, якщо у справі «Лоізіду проти Туречиини» (Loizidou v. Turkey, 18.12.1996, §45) ЄСПЛ обмежився коротким посиланням на відповідний пункт названого висновку Міжнародного суду, то у справах «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016) він приділив значну увагу аналізу цього висновку та подальшої міжнародної практики.

При цьому ЄСПЛ констатував, що «Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов`язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] є далеким від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до вказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, у тому числі й цим. Вирішити інакше, означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються у міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §96). При цьому, за змістом цього рішення, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §92). Спираючись на сформульований у цій справі підхід, ЄСПЛ у справі «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» наголосив, що «першочерговим завданням для прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони (тобто є окупованою)» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016, §142).

Суд може застосувати названі загальні принципи («Намібійські винятки»), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та Європейського суду з прав людини, у контексті як мінімум «реєстрація народжень, смертей і шлюбів», виданих закладами, що знаходяться на окупованій території, у сукупності з іншими доказами, як встановлення можливих фактів, оскільки встановлення цих фактів має істотне значення для реалізації низки прав людини (громадянина України).

Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у справі №235/2357/17 від 22 жовтня 2018 року.

Згідно з ч.ч.3, 4 ст.49 ЦК України, державній реєстрації підлягають народження фізичної особи та її походження, громадянство, шлюб, розірвання шлюбу у випадках, передбачених законом, зміна імені, смерть. Реєстрація актів цивільного стану провадиться відповідно до закону. Народження фізичної особи та її походження, усиновлення, позбавлення та поновлення батьківських прав, шлюб, розірвання шлюбу, зміна імені, смерть підлягають обов`язковому внесенню до Державного реєстру актів цивільного стану громадян в органах юстиції в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Відповідно ч.1 ст.17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану», державна реєстрація смерті проводиться органом державної реєстрації актів цивільного стану на підставі: документа встановленої форми про смерть, виданого закладом охорони здоров`я або судово-медичною установою; рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час або про оголошення її померлою.

Згідно ч.ч.2, 3.ст.9 Закону, державна реєстрація актів цивільного стану проводиться шляхом складення актових записів цивільного стану.

Актовий запис цивільного стану - це документ органу державної реєстрації актів цивільного стану, який містить персональні відомості про особу та підтверджує факт проведення державної реєстрації акта цивільного стану.

Водночас пункт 1 розділу 5 Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 18 жовтня 2000 року № 52/5, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 18 жовтня 2000 року за №719/4940, деталізує положення статті 17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» та встановлює, що підставою для державної реєстрації смерті є:

а) лікарське свідоцтво про смерть (форма №106/о), форма якого затверджена наказом Міністерства охорони здоров`я України від 08.08.2006 №545, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 25.10.2006 за №1150/13024 (далі - лікарське свідоцтво про смерть);

б) фельдшерська довідка про смерть (форма №106-1/о), форма якої затверджена наказом Міністерства охорони здоров`я України від 08.08.2006 №545, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 25.10.2006 за №1150/13024 (далі - фельдшерська довідка про смерть);

в) лікарське свідоцтво про перинатальну смерть;

г) рішення суду про оголошення особи померлою;

ґ) рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час;

д) повідомлення державного архіву або органів Служби безпеки України у разі реєстрації смерті осіб, репресованих за рішенням несудових та судових органів;

е) повідомлення установи виконання покарань або слідчого ізолятора, надіслане разом з лікарським свідоцтвом про смерть.

Заявниця не має передбачених Правилами державної реєстрації актів цивільного стану в Україні документів, які є підставою для державної реєстрації смерті.

Згідно з п.5 ч.2 ст.293 ЦПК України, встановлення фактів, що мають юридичне значення, здійснюється в порядку окремого провадження. Особливістю окремого провадження є те, що воно спрямоване на з`ясування необхідних фактів за відсутності правового спору.

Чинний ЦПК України містить чотири процедури, наслідком якої є ухвалення судового рішення, на підставі якого органами Державної реєстрації актів цивільного стану може бути видано свідоцтво про смерть, зокрема:

- встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України або на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан (стаття 317 ЦПК України);

- визнання фізичної особи померлою (статті 305-309 ЦПК України).

Розгляд цієї категорії судових справ повинен відбуватися за загальними правилами здійснення цивільного судочинства з врахуванням окремих винятків, їй притаманних; а отже, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Статтями 77-80 ЦПК України визначено поняття допустимості, належності, достовірності та достатності доказів, як засобів доказування при здійсненні цивільного процесуального судочинства.

Відповідно до ч.3 ст.12 ЦПК України, яка в повній мірі кореспондується із приписами ч.1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Крім того, за правилами ч.6 ст.81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Підставою для встановлення факту смерті є підтверджені доказами обставини, які достовірно свідчать про смерть громадянина в певний час і за певних обставин. Заявник зобов`язаний обґрунтувати свою заяву посиланнями на докази, що достовірно свідчать про смерть особи у певний час і за певних обставин.

Доказами, які підтверджують факт смерті особи, можуть бути пояснення заявників, свідків; письмові докази; речові докази, зокрема звуко - і відеозаписи, висновки експертів; копії лікарського свідоцтва про смерть; фотозображення, скріншоти особистого листування; дані, отримані з відкритих джерел чи соціальних мереж; акти про настання смерті тощо.

Отже, встановлення факту смерті фізичної особи на підставі пункту 8 частини першої статті 315 ЦПК України можливе лише тоді, якщо суд на підставі незаперечних доказів ствердить, тобто доведе обставини, які вірогідно свідчать про смерть особи у точно визначений час, за яких настала смерть, і факт неможливості реєстрації органом державної факту смерті.

В заяві про встановлення факту смерті ОСОБА_1 зазначила, що факт смерті її матері - ОСОБА_2 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 на окупованій території, підтверджується медичним свідоцтвом про смерть (російського зразка) Серія - №15 від 23.01.2023 року, видано Дніпрорудненською філією Запорізького бюро судово-медичної експертизи), проте надає лише останню сторінку документу, датовану 23.01.2023 року, з якого не можливо встановити, що саме це за документ та відносно кого він складений. Крім того, надана суду частина документу є нечитабельною.

Інших документів, які б підтверджували факт смерті ОСОБА_2 , заявниця ОСОБА_1 суду не надала, зазначивши в заяві, що усі документи що підтверджують відповідні обставини видаються органами або установами окупаційної влади, вони не є офіційними та оригіналами, а отримати їх немає можливості.

Таким чином, будь-які належні докази факту смерті ОСОБА_2 з визначенням причин смерті та часу, в матеріалах справи відсутні.

Суд враховує, що встановлення факту народження або смерті особи має значення для реалізації майнових та особистих немайнових прав заявниці, проте рішення суду в такій категорії справ повинне ґрунтуватися на дотриманні вимог процесуального закону щодо повного та всебічного з`ясування обставин справи на підставі всіх поданих особами, які беруть участь у справі, доказів у сукупності, у тому числі з урахуванням документів, виданих органами та установами самопроголошених утворень, розташованими на окупованій території України.

Суд не може встановити факт смерті ОСОБА_2 на тимчасово окупованій території лише на підставі єдиного доказу - копії частини невизначеного документу, яку заявниця зазначає як медичне свідоцтво, з урахуванням того, що у вказаному документі не зазначено відносно кого цей документ складено (прізвище, ім`я та по батькові померлої особи), повна дата народження померлої, дата смерті.

За таких обставин, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_1 про встановлення факту смерті, однак суд роз`яснює, що відмова у задоволенні заяви не позбавляє заявницю на повторне звернення до суду, якщо перестануть існувати обставини, які стали підставою для відмови.

Керуючись ст.ст.12, 13, 19, 76-81, 89, 95, 229, 258, 259, 263-265, 268, 293, 294, 315-319, 354, 355 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

У задоволенні заяви ОСОБА_1 , заінтересована особа: відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Одесі Одеського міжрегіонального управління Міністерства Юстиції України, про встановлення факту смерті на тимчасово окупованій території України – відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Одеського апеляційного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення суду виготовлено 03.04.2026 року

Суддя: Домусчі Л.В.