Рішення від 01 квітня 2026 р. у справі №947/7200/26 — Київський районний суд м. Одеси

Справа № 947/7200/26

Провадження № 2-о/947/160/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.04.2026 року

Київський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді — Луняченка В.О.

при секретарі — Макаренко Г.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за заявою ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) про встановлення факту, що має юридичне значення за участі заінтересованих осіб: Оболонський відділ державної реєстрації цивільного стан у місті Києві Київського міжрегіонального управління юстиції України (код ЄДРПОУ 26089032), ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ),-

В С Т А Н О В И В:

До Київського районного суду м.Одеси , через систему «Електронний суд» 13.02.2026 року представником ОСОБА_1 , адвокатом Петльованою Наталією Сергіївною, подана заява про встановлення факту що має юридичне значення - факту розірвання 28.11.2014 шлюбу між ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрованого 09 жовтня 2010 року Відділом реєстрації актів цивільного стану Гагарінського районного управління юстиції у м. Севастополі, актовий запис № 790.

На підтвердження даного факту надані витяг з державного інтернет застосунку «Дія» щодо факту укладення шлюбу та документ які мають назву « рішення Гагарінського районного суду м. Севастополя від 28 листопаду 2014 року по справі №2-5360/2014» та «ухвала від 26 березня 2015 року про виправлення описки у рішенні суду» в яких зазначено про вирішення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та розірвання шлюбу зареєстрованого 09 жовтня 2010 року Відділом реєстрації актів цивільного стану Гагарінського районного управління юстиції у м. Севастополі, актовий запис № 790.

Цивільний процесуальний кодекс України ( далі ЦПК України ) визначає юрисдикцію та повноваження загальних судів щодо цивільних спорів та інших визначених цим Кодексом справ, встановлює порядок здійснення цивільного судочинства.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави ( ч.1 ст. 2 ЦПК України ).

Суд при розгляді справи керується принципом верховенства права, розглядаючи справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, та застосовуючи при розгляді справ, зокрема, Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права ( ч.1,2 та 4 ст. 10 ЦПК України ).

На підставі ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір.

Відповідно до статті 1 ЦПК України зазначений Кодекс визначає юрисдикцію та повноваження загальних судів щодо цивільних спорів та інших визначених цим Кодексом справ, встановлює порядок здійснення цивільного судочинства. При цьому завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (стаття 2 ЦПК України).

Стаття 4 ЦПК України гарантує кожній особі право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Жодна особа не може бути позбавлена права на участь у розгляді своєї справи у визначеному цим Кодексом порядку.

Відповідно до статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення (пункт 5 частини другої статті 293 ЦПК України).

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення.

Частинами третьою-четвертою статті 49 ЦК України передбачено, що державній реєстрації підлягають народження фізичної особи та її походження, громадянство, шлюб, розірвання шлюбу у випадках, передбачених законом, зміна імені, смерть. Реєстрація актів цивільного стану провадиться відповідно до закону. Народження фізичної особи та її походження, усиновлення, позбавлення та поновлення батьківських прав, шлюб, розірвання шлюбу, зміна імені, смерть підлягають обов`язковому внесенню до Державного реєстру актів цивільного стану громадян в органах юстиції в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до частини третьої статті 9 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" (у редакції, чинній на час звернення заявників до суду) будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків, крім документів, що підтверджують факт народження, смерті, реєстрації (розірвання) шлюбу особи на тимчасово окупованій території, які додаються до заяви про державну реєстрацію відповідного акта цивільного стану.

Статтями 3, 8, 9 Конституції України визначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави, а чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

У відповідності до вимог п.4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладених у постановах Верховного Суду.

Згідно постанови Верховного Суду від 10 грудня 2025 року у справі № 359/4512/23 «Питання про окуповані території у практиці Міжнародного суду ООН сформульовані як "намібійські винятки»: документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян.

Так, у Консультативному висновку Міжнародного суду ООН від 21 червня 1971 року "Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії" зазначено, що держави - члени ООН зобов`язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але "у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів".

У практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) розвинений принцип узгодженості спірного питання, зокрема, якщо у справі "Лоізіду проти Туреччини" (Loizidou v. Turkey, 18.12.1996, §45) ЄСПЛ обмежився коротким посиланням на відповідний пункт названого висновку Міжнародного суду, то у справах

"Кіпр проти Туреччини" (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та "Мозер проти Республіки Молдови та Росії" (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016) він приділив значну увагу аналізу цього висновку та подальшої міжнародної практики.

При цьому ЄСПЛ констатував, що "Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов`язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] є далеким від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до вказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, у тому числі й цим. Вирішити інакше, означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються у міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать" (Cyprus v. Turkey, 10 травня 2021 року, §96). При цьому, за змістом цього рішення, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу (Cyprus v. Turkey, 10 травня 2021 року, §92). Спираючись на сформульований у цій справі підхід, ЄСПЛ у справі "Мозер проти Республіки Молдови та росії" наголосив, що "першочерговим завданням для прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони (тобто є окупованою)" (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23 лютого 2016 року, §142).

Таким чином, суд може застосувати названі загальні принципи ("намібійські винятки"), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та ЄСПЛ, у контексті як мінімум "реєстрація народжень, смертей і шлюбів", виданих закладами, що знаходяться на окупованій території, у сукупності з іншими доказами, як встановлення можливих фактів, оскільки встановлення цих фактів має істотне значення для реалізації низки прав людини (громадянина України).

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 22 жовтня 2018 року у справі № 235/2357/17, від 08 лютого 2023 року у справі № 369/7885/21.

Визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті, зокрема щодо розірвання та реєстрації шлюбу, з метою захисту прав і свобод громадян України на тимчасово окупованих територіях, ніяким чином не легітимізує таку владу.

Розгляд державними органами таких документів не означає автоматичного визнання окупаційної влади. У той же час держава має вживати заходів щодо ефективного захисту прав громадян на своїй території, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої держави.

Документи, видані органами та установами, що знаходяться на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, як виняток, можуть братись до уваги судом та оцінюватись разом із іншими доказами в їх сукупності та взаємозв`язку, зокрема, під час розгляду справ у порядку статті 315 ЦПК України.

Встановлення факту розірвання та реєстрації шлюбу має значення для реалізації особистих немайнових прав заявників, рішення суду в такій категорії справ повинне ґрунтуватися на дотриманні вимог процесуального закону щодо повного та всебічного з`ясування обставин справи на підставі всіх поданих особами, які беруть участь у справі, доказів у сукупності, у тому числі з урахуванням документів, виданих органами та установами самопроголошених утворень, розташованими на окупованій території України».

Відповідно до абзацу третього частини другої статті 1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" АРК та місто Севастополь є тимчасово окупованими російською федерацією з 20 лютого 2014 року.

У частині другій статті 4 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" правовий режим тимчасово окупованої території передбачає особливий порядок забезпечення прав і свобод громадян України, які проживають на тимчасово окупованій території.

Із заяви та зі змісту письмових доказів , у тому числі і документу виданого органом легітимність якого не визнається даним судом, можливо встановити факт розірвання 28.11.2014 шлюбу між ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрованого 09 жовтня 2010 року Відділом реєстрації актів цивільного стану Гагарінського районного управління юстиції у м. Севастополі, актовий запис № 790.

У зв`язку із розірванням шлюбу на тимчасово окупованій території заявник не має можливості отримати відповідні документи на підтвердження зазначених фактів на підконтрольній Україні території із внесенням відповідних актових записів про розірвання шлюбу та укладення шлюбу у Державний реєстр актів цивільного стану як підтвердження наявності відповідних шлюбних стосунків на державному рівні, що підтверджується відповіддю Оболонського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві від 24.01.2026 за №99/24.5-80.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 264-268, 293-294, 315-319, 354 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

Задовольнити заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) про встановлення факту, що має юридичне значення за участі заінтересованих осіб: Оболонський відділ державної реєстрації цивільного стан у місті Києві Київського міжрегіонального управління юстиції України (код ЄДРПОУ 26089032), ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ).

Встановити факт, що має юридичне значення, а саме факт розірвання 28.11.2014 шлюбу між ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрованого 09 жовтня 2010 року Відділом реєстрації актів цивільного стану Гагарінського районного управління юстиції у м. Севастополі, актовий запис № 790.

Повне судове рішення складено 03.04.2026.

Рішення може бути оскаржене до Одеського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя В. О. Луняченко