Постанова від 01 квітня 2026 р. у справі №607/17406/25 — Тернопільський апеляційний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 607/17406/25Головуючий у 1-й інстанції Герчаківська о.Я.

Провадження № 22-ц/817/314/26 Доповідач - Хома М.В.

Категорія -

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 квітня 2026 року м. Тернопіль

Тернопільський апеляційний суд в складі:

головуючої- Хома М.В.

суддів - Гірський Б. О., Костів О. З.,

розглянувши у письмовому провадженні без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "БІЗНЕС ПОЗИКА" на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 17 грудня 2025 року, ухвалене суддею Герчаківською О.Я. у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "БІЗНЕС ПОЗИКА" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2025 року ТОВ “Бізнес Позика” звернулось в суд із вказаним позовом, який обґрунтовано тим, що 09.12.2021 року між сторонами було укладено кредитний договір № 439314-КС-001 шляхом обміну електронним повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст.12 Закону України “Про електронну комерцію”.

Так, 09.12.2021 року позивач направив ОСОБА_1 пропозицію (оферту) укласти Договір, яку відповідач ОСОБА_1 прийняв на умовах, визначених офертою. Кредитний договір підписаний електронним підписом відповідача, що відтворений шляхом використання відповідачем одноразового ідентифікатора, який був надісланий на номер мобільного телефону останнього.

Свої зобов`язання за Договором кредиту позивач виконав та надав відповідачу грошові кошти в розмірі 10000 грн шляхом перерахування їх на банківську картку останнього № НОМЕР_1 , яку він вказав при заповненні анкетних даних в особистому кабінеті.

Відповідач у свою чергу зобов`язався повернути грошові кошти та сплатити проценти за користування кредитом.

Разом з тим, у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за Кредитним договором утворилась заборгованість у розмірі 27 613,13 грн, яка складається з: суми прострочених платежів по тілу кредиту - 10 000,00 грн; суми прострочених платежів по процентах — 16 576,58 грн; суми прострочених платежів за комісією - 1036,55 грн, а тому позивач просив стягнути з відповідача зазначену суму, а також сплачений судовий збір в розмірі 2422,40 грн.

Заочним рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 17 грудня 2025 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Бізнес Позика» заборгованість за договором № 439314-КС-001 про надання кредиту від 09.12.2021 року у сумі 21 360,05 грн. Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ТОВ «Бізнес Позика» судовий збір у розмірі 1873,84 грн.

В апеляційній скарзі ТОВ "БІЗНЕС ПОЗИКА" просить рішення суду першої інстанції змінити, збільшивши суму стягнення з 21 360,05 гривень до 27613,13 грн.

Доводи апеляційної скарги в частині відмови у стягненні відсотків в сумі 4753,13 грн зводяться до того, що суд першої інстанції помилково обмежив їх розмір, не врахувавши, що усі відсотки нараховані позивачем як плата за користування кредитом у межах строку кредитування, а не як міра відповідальності за ст. 625 ЦК України; штрафні санкції та відсотки після закінчення строку договору позивачем не заявлялися.

Позивач констатує, що відсотки за користування кредитом становили би 13 460,00 грн лише у випадку належного виконання позичальником зобов`язань та погашення обумовлених сум згідно з графіком платежів.

Однак, боржником на погашення кредиту було сплачено лише частково ( суму 2100,00 грн), чим порушено зобов`язання, встановлені договором, що цілком закономірно призвело до подорожчання кредиту і збільшення загального розміну нарахованих процентів за період користування кредитом, оскільки проценти нараховуються щоденнно на фактичний залишок по тілу кредиту.

З розрахунку заборгованості за кредитом вбачається, що проценти за користування кредитом за відсотковою ставкою в розмірі 1,07766643% нараховані Позивачем на залишок заборгованості по тілу кредиту чітко в межах дії договору, а саме з 09.12.2021 р. по 26.05.2022 р. включно.

Доводи апеляційної скарги в частині відмови у стягненні комісії за надання кредиту зводяться до того, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, не врахувавши, що така комісія прямо передбачена кредитним договором, є разовою та фіксованою, включена до загальної вартості споживчого кредиту і графіка платежів, допускається Законом України «Про споживче кредитування» та не є комісією за обслуговування кредиту, а тому підлягає стягненню.

Відзиву на апеляційну скаргу не подано, що відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду від від 25.07.2025 року переглядається апеляційним судом лише в частині відмови у стягненні відсотків у розмірі 4753,13 грн та комісії за надання кредиту, тому в силу приписів ст. 367 ЦПК України в іншій частині не переглядається.

Ознайомившись з матеріалами справи, доводами апеляційної скарги в її межах, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення.

Обставини справи.

09.12.2021 року ТОВ «Бізнес Позика» направило ОСОБА_1 пропозицію (оферту) укласти Договір № 439314-КС-001 про надання кредиту, у якій було викладено усі умови, на яких пропонується укласти кредитний договір, а ОСОБА_1 прийняв (акцептував) пропозицію (оферту) укласти договір 439314-КС-001 про надання кредиту на умовах, визначених офертою.

09.12.2021 року між ТОВ «Бізнес Позика» та ОСОБА_1 укладено електронний Договір № 439314-КС-001 про надання кредиту (Споживчий кредит. Електронна форма), який підписаний відповідачем ОСОБА_1 09.12.2021 року о 15:55:48 год. за допомогою електронного підпису одноразового ідентифікатору G-6212.

Згідно з п. 1 договору, кредитодавець надає позичальнику грошові кошти у сумі 10000 грн на засадах строковості, поворотності, платності, а позичальник зобов`язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та комісію за надання кредиту у порядку та на умовах, визначених цим договором та Правилами надання споживчих кредитів ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА».

Загальний розмір кредиту становить 10000 грн; строк, на який надається кредит, становить 24 тижні; процентна ставка за кредитом: в день 1,07766643%, фіксована; комісія за надання кредиту становить 1500 грн; термін дії договору: до 26.05.2022 року; орієнтовна загальна вартість наданого кредиту: 24960 грн.; орієнтовна реальна річна процентна ставка: 7257,47 %.

Пунктом 2 договору визначено, що протягом строку кредитування процентна ставка за кредитом, нараховується на залишок заборгованості по кредиту, наявну на початок календарного дня, за період фактичного користування кредитом, із урахуванням дня видачі кредиту та дня повернення кредиту згідно графіку платежів, який викладено в договорі.

Сторони несуть відповідальність за порушення умов договору відповідно до Цивільного кодексу України, Закону України «Про споживче кредитування», інших нормативно-правових актів законодавства України.

Згідно з анкетою клієнта ОСОБА_1 при зверненні до ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» з метою надання кредиту вказав номер банківської картки для перерахування коштів № НОМЕР_1 .

Із платіжного документа за номером 469444156 вбачається, що 09.12.2021 року ТОВ «Бізпозика» перерахувало грошові кошти в сумі 10000 грн на картку НОМЕР_1 , призначення: перерахування коштів ОСОБА_1 згідно кредитного договору № 439314-КС-001 від 09 грудня 2021 року.

Згідно виписки за договором № б/н за період 09.12.2021 — 26.05.2022 року АТ КБ «ПРИВАТ БАНК» щодо рахунку ОСОБА_1 , яку складено 02.12.2025 року, 09.12.2021 року на картку відповідача НОМЕР_1 було здійснено зарахування коштів у сумі 10 000,00 грн.

Згідно наданого розрахунку заборгованості, позичальником частково здійснювалися платежі на погашення кредиту, на загальну суму 2100 грн, проте станом на 08.08.2025 року залишок заборгованості за Кредитом складає 27 613,13 грн, з яких: за кредитом — 10000 грн, по відсотках - 16576,58 грн, по комісії - 1 036,55 грн.

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною 2 статті 1056-1 ЦК України передбачено, що розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

У постанові від 30.06.2021 року у справі № 183/2390/18 Верховний Суд зазначив, що «підставою для тлумачення судом правочину є наявність спору між сторонами щодо його змісту, невизначеність і незрозумілість буквального значення слів, понять і термінів у тексті всієї угоди або її частини, що не дає змогу з`ясувати дійсний зміст угоди або її частини, а волевиявлення сторони правочину не дозволяє однозначно встановити її намір.

Від розуміння сторонами умов кредитного договору щодо строку кредитування, згідно з яким позичальник здійснює погашення заборгованості за кредитним договором, залежить з`ясування обставин, у якому розмірі існує у позичальника заборгованість за кредитним договором. Тож у предмет доказування входить з`ясування цих обставин.

Від встановлення обставин, чи відповідає строк кредитування такому що зазначає кредитодавець, чи такому, на який посилається суд першої інстанції, залежить, чи існують підстави для стягнення заборгованості за відповідний строк кредитування, у зв`язку з невиконанням позичальником умов кредитного договору.

За таких обставин підлягають тлумаченню відповідні умови договору щодо застосовуваного сторонами певного строку кредитування під час погашення заборгованості за кредитним договором.

У той же час, тлумачення не може створювати нові умови договору, а виключно роз`яснює існуючі умови угоди. Тобто суд може постановити рішення про тлумачення змісту договору без зміни його умов. При цьому, зважаючи на те, що метою тлумачення правочину є з`ясування змісту його окремих частин, який складає права та обов`язки сторін, тлумачення потрібно розуміти як спосіб можливості виконання сторонами умов правочину.

З огляду на викладене тлумаченню підлягає зміст угоди або її частина у способи, встановлені статтею 213 ЦК України, тобто тлумаченням правочину є встановлення (з`ясування) його змісту відповідно до волевиявлення сторін при його укладенні, усунення незрозумілостей та суперечностей у трактуванні його положень.

У постанові від 03 березня 2021 року у справі № 522/799/16 Верховний Суд зазначив, що метою тлумачення правочину є з`ясування того, що в ньому дійсно виражено, а не того, що малося на увазі. Потреба у тлумаченні правочину виникає у зв`язку з неповнотою або недостатньою ясністю окремих його умов. Саме тому при тлумаченні правочину суди першої та апеляційної інстанцій насамперед повинні брати до уваги однакове для усього змісту правочину буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів, вжитих у правочині.

Верховний Суд у своїй постанові від 11 жовтня 2023 року у справі № 753/13820/16-ц (провадження № 61-4858св23) висловив наступні висновки:

«Щодо визначення правил тлумачення правочину, то відповідно до частини першої статті 637 ЦК України тлумачення умов договору здійснюється відповідно до статті 213 ЦК України. У частинах третій та четвертій статті 213 ЦК України визначаються загальні способи, що застосовуватимуться при тлумаченні, які втілюються в трьох рівнях тлумачення

Перший рівень тлумачення здійснюється за допомогою однакових для всього змісту правочину значень слів і понять, а також загальноприйнятих у відповідній сфері відносин значення термінів

Другим рівнем тлумачення (у разі, якщо за першого підходу не вдалося витлумачити зміст правочину) є порівняння різних частин правочину як між собою, так і зі змістом правочину в цілому, а також з намірами сторін, які вони виражали при вчиненні правочину, а також з чого вони виходили при його виконанні.

Третім рівнем тлумачення (у випадку безрезультативності перших двох) є врахування: (а) мети правочину, (б) змісту попередніх переговорів, (в) усталеної практики відносин між сторонами (якщо сторони перебували раніш в правовідносинах між собою), (г) звичаїв ділового обороту; (ґ) подальшої поведінки сторін; (д) тексту типового договору; (е) інших обставин, що мають істотне значення».

Наведене відповідає правовим висновкам Верховного Суду, зробленим у постанові від 09 березня 2023 року у справі № 695/2077/21 (провадження № 61-10040св22).

Отже, тлумаченню підлягає зміст правочину або його частина саме за правилами, передбаченими статтею 213 ЦК України.

Потрібно враховувати, що передусім тлумаченню підлягає зміст правочину або його частина за правилами, що містяться у статті 213 ЦК України. Виключно у разі неможливості визначити справжній зміст відповідної умови договору за допомогою зазначених рівнів тлумачення, може використовуватися спосіб тлумачення за принципом contra proferentem. Тобто тільки у разі неможливості тлумачення правочину на перших рівнях потрібно керуватися вищезазначеним правовим висновком, який викладений у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року у справі № 753/11000/14-ц (провадження № 61-11сво17).

Відповідно до зазначеного правового висновку у разі, якщо з`ясувати справжній зміст відповідної умови договору неможливо за допомогою загальних підходів до тлумачення змісту правочину, передбачених у частинах третій та четвертій статті 213 ЦК України, необхідно застосовувати тлумачення contra proferentem (Contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem - слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав)). Особа, яка включила ту або іншу умову в договір, повинна нести ризик, пов`язаний з неясністю такої умови.

Згідно ст. 251 ЦК України, строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами, а термін - календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (стаття 252 ЦК України).

Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору (частина перша статті 631 ЦК України). Цей строк починає спливати з моменту укладення договору (частина друга зазначеної статті), хоча сторони можуть встановити, що його умови застосовуються до відносин між ними, які виникли до укладення цього договору (частина третя цієї статті). Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (частина четверта статті 631 ЦК України).

Відтак закінчення строку договору, який був належно виконаний лише однією стороною, не звільняє другу сторону від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання нею її обов`язків під час дії договору.

З огляду на викладене строк (термін) виконання зобов`язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього, зокрема коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов`язання за договором і визначили строк останнього, зазначивши, що він діє до повного виконання зобов`язання.

Згідно з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 14-10цс18, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.

Велика Палата Верховного суду у постанові від 05 квітня 2023 року у справі №910/4518/16 (Провадження № 12-16гс22) підкреслила, що установлений кредитним договором строк кредитування лише визначає часові межі, в яких проценти за «користування кредитом» можуть нараховуватись, не скасовуючи при цьому обов`язок боржника щодо їх сплати.

Відмовляючи у стягненні відсотків у розмірі 4753,13 грн, суд виходив з того, що нарахування відсотків поза межами строку кредитування є неправомірним, вартість кредиту для споживача склала 24960 грн, тому суд дійшов висновку щодо необхідності застосування положення “Contra proferentem”, оскільки при стягненні заявленої позивачем заборгованості потрібно керуватися чітко обумовленими між контрагентами кредитного договору умовами а не завуальованими, неясними умовами, які дозволяють кредитодавцю вийти за межі узгодженого строку та нарахувати непропорційно великі суми грошових коштів за користування кредитом.

Однак, з таким висновком суду першої інстанції погодитись неможливо, з огляду на наступне.

По перше, нарахування відсотків за користування кредитом здійснено позичальником в межах строку кредитування з 09.12.2021 року по 26.05.2022 року — 24 тижні, 169 днів, що стверджується розрахунком заборгованості за кредитом.

Відсоткова ставка, по якій здійснювалося нарахування відсотків за користування кредитом кредитом — 1,07766643%, була погоджена між сторонами у кредитного договорі.

Відтак, розмір відсотків за користування кредитними коштами за вищевказаний період, без урахування здійснених позичальником оплат на погашення боргу становить 18213 грн (10000 / 100 х 1,07766643 х 169 днів).

Отже, загальний розмір процентів за користування кредитом за весь період кредитування становить 18213 грн, тому висновок суду першої інстанції про те, що відсотки за користування кредитом за означений період, без урахування здійснених позичальником оплат становить 13460 грн, не ґрунтується на умовах договору та вимогах закону.

Враховуючи, що на погашення суми боргу позичальником 24.12.2021 року було сплачено 2100 грн, цю суму слід зарахувати на погашення заборгованості за відсотками.

Отже, розмір заборгованості по процентах за користування кредитом із урахуванням сплачених позичальником сум на погашення заборгованості становить 16113 грн (18213 грн - 2100 грн), тому рішення суду першої інстанції в частині стягнення з позивача в користь відповідача процентів за користування кредитом слід змінити, збільшивши розмір стягнення з 11825,45 грн до 16113 грн.

Оскільки апеляційним судом зараховано фактично сплачені позичальником кошти на погашення заборгованості за процентами, розмір заявленого до стягнення кредитором тіла у розмірі 10000 грн є обґрунтованим, тому визначена судом першої інстанції заборгованість за тілом кредиту у розмірі 9536,55 грн є необґрунтованою, відтак, оскаржуване судове рішення в означеній частині також слід змінити.

Висновок суду першої інстанції щодо необхідності застосування принципу contra proferentem на думку колегії суддів є безпідставним.

Колегія суддів вважає, що жодної суперечності в умовах договору немає. Умови щодо строку кредитування, порядку та періодів нарахування процентів викладені чітко, однозначно та системно, узгоджуються між собою і не допускають подвійного тлумачення.

Відтак, доводи апеляційної скарги в частині наявності підстав для стягнення більшого розміру відсотків за користування кредитом колегія суддів вважає частково обґрунтованими.

Що ж стосується висновку суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову про стягнення комісії у розмірі 1036,55 грн, то в цій частині колегія суддів повністю погоджується з таким висновком та вважає його обґрунтованим, виходячи із наступного.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця для отримання, обслуговування та повернення кредиту.

Згідно з ч. 2 ст. 8 цього Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і повернення кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахункове-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Відповідно до ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

Згідно з ч. ч. 1, 2, 5, 7 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору. Якщо до положення вносяться зміни, такі зміни вважаються чинними з моменту їх внесення.

Відповідно до ч. 5 ст 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

Аналіз умов договору № 439314-КС-001 про надання кредиту (Споживчий кредит. Електронна форма), свідчить про те, що комісія за надання кредиту в розмірі 1500 грн є платою безпосередньо за надання кредитних коштів позичальнику.

Умови договору не містять переліку інших додаткових та супутніх послуг кредитодавця, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, що надаються відповідачу та за які позивачем встановлена комісія за обслуговування кредиту.

Надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов`язком фінансової установи, виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту - це обов`язок фінансової установи за кредитним договором, то така дія як надання фінансового інструменту чи моніторинг заборгованості по кредиту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь фінансової установи. Надання фінансового інструменту є фактично наданням кредиту позичальнику, така операція, як і моніторинг заборгованості по кредиту, відповідає економічним потребам лише самої фінансової установи та здійснюється при виконанні прав та обов`язків за кредитним договором, а тому такі дії фінансової установи не є послугами, що об`єктивно надаються позичальнику.

Подібні правові висновки викладено у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2019 року в справі № 524/5152/15.

Умови договору про сплату позичальником на користь банку винагороди за надання фінансового інструменту, відсотків за дострокове погашення кредиту та винагороди за проведення додаткового моніторингу, тобто за дії, які банк здійснює на власну користь, що є несправедливим, суперечить принципу добросовісності, є наслідком істотного дисбалансу договірних прав і обов`язків на погіршення становища споживача, за своєю природою є дискримінаційним та таким, що суперечить моральним засадам суспільства.

Подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду, від 21 квітня 2021 року в справі № 677/1535/15, від 21 липня 2021 року в справі № 751/4015/15, від 15 грудня 2021 року в справі № 209/789/15, від 12 квітня 2022 року в справі № 640/14229/15 та від 20 липня 2022 року у справі № 343/557/15-ц.

З огляду на наведене, колегія суддів приходить до висновку про те, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що положення договору про надання кредиту № 439314-КС-001 щодо сплати позичальником на користь кредитодавця комісії за надання кредиту в розмірі 1036,55 грн. (сума визначена кредитодавцем із урахуванням безпідставно зарахованих платежів на її погашення) суперечать положенням Закону України «Про захист прав споживачів» і є нікчемними з моменту укладення договору, а відтак відсутні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за комісією за надання кредиту в розмірі 1036,55 грн.

Доводи апеляційної скарги щодо наявності підстав для стягнення комісії за надання кредиту висновків суду першої інстанції не спростовують, тому колегія суддів вважає їх безпідставними.

Враховуючи встановлене, конкретні обставини справи і характер спірних правовідносин, колегія суддів вважає, що інші доводи апеляційної скарги не є істотними та такими, що потребують детального аналізу задля забезпечення вимог п.1 ст.6 Європейської конвенції з прав людини і основоположних свобод (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Враховуючи вищевказане, колегія суддів вважає, що рішення Тернопільського міськрайонного суду від 17.12.2025 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Бізнес Позика» заборгованості за договором № 439314-КС-001 від 09.12.2021 року про надання кредиту у розмірі 21360,05 грн слід змінити, збільшивши розмір стягнення з 21360,05 грн до 26113 грн (10000 грн заборгованість за тілом кредиту + 16113 грн заборгованість по відсотках за користування кредитом).

За приписами ч.1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються зі судового збору та витрат, пов`язаних із розглядом справи.

Відповідно до ч.1 та ч.13 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

У зв`язку зі зміною рішення Тернопільського міськрайонного суду від 17.12.2025 року слід провести новий розподіл судових витрат.

Враховуючи фактичний розмір задоволених позовних вимог 94.57 % із урахуванням даної постанови, сплачений позивачем судовий збір у суді першої інстанції в розмірі 2291 грн підлягає стягненню з відповідача в користь позивача; розмір задоволених вимог апеляційної скарги становить 74,09 % тому сплачений ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 2692,13 грн підлягає стягненню з відповідача в користь позивача.

Отже, загальна сума судового збору, яка підлягає стягненню з ОСОБА_1 в користь ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» становить 4983,13 грн.

Керуючись ст. ст. 141, 367, 376, 382-384, 389 ЦПК України, суд апеляційної інстанції,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "БІЗНЕС ПОЗИКА"- задовольнити частково.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 17 грудня 2025 року змінити, збільшивши розмір стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Бізнес Позика» заборгованості за кредитним договором № 462301-КС- 005 з 21 360 грн до 26113 грн (яка складається з суми прострочених платежів по тілу кредиту 10000 грн та суми прострочених платежів по процентах 16113 грн).

В решті рішення суду залишити без змін.

Провести новий розподіл судових витрат, стягнувши з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь ТОВ «Бізнес Позика» (ЄДРПОУ 41084239) 4983,13 грн судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, окрім випадків, передбачених п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України.

Постанову апеляційного суду складено 2 квітня 2026 року.

Головуюча Хома М.В.

Судді Гірський Б.О.

Костів О.З.