Постанова від 02 квітня 2026 р. у справі №461/2687/25 — Львівський апеляційний суд

Справа №461/2687/25 Головуючий у 1 інстанції:Мироненко Л.Д.

Провадження №22-ц/811/3073/25 Доповідач в 2-й інстанції:ЛевикЯ.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 квітня 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:

головуючого-судді: Левика Я.А.,

суддів: Крайник Н.П., Шандри М.М.,

секретар: Чиж Л.М.,

за участі в судовому засіданні позивача ОСОБА_1 , представників відповідачів: ГУНП у Львівській області – Гій А.А., Кісіля Р.М., представника третьої особи Львівської обласної прокуратури – Мацюри Я.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Галицького районного суду м.Львова в складі судді Мироненко Л.Д. від 14 серпня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Львівській області, Державної казначейської служби України, за участі третьої особи Львівської обласної прокуратури про відшкодування моральної шкоди, заподіяної незаконними рішеннями, діями та бездіяльністю органу, що здійснює досудове розслідування, -

в с т а н о в и л а :

рішенням Галицького районного суду м. Львова від 14 серпня 2025 року у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Львівській області, Державної казначейської служби України, за участі третьої особи Львівської обласної прокуратури, про відшкодування моральної шкоди, заподіяної незаконними рішеннями, діями та бездіяльністю органу, що здійснює досудове розслідування,– відмовлено повністю.

Вказане рішення оскаржив ОСОБА_1 .

В апеляційній скарзі просить скасувати рішення Галицького районного суду м. Львова від 14 серпня 2025 року та винести постанову про задоволення позовної заяви ОСОБА_1 .

Зазначає, що не погоджується з твердженням суду першої інстанції, що кримінальне провадження щодо нього закрито старшим слідчим СВ Галицького ВП ГУ НП у Львівській області 16.10.2020 на підставі абзацу 14 ч. І ст. 284 КПК України у зв`язку із закінчення строку досудового розслідування і це є нереабілітлючою підставою, оскільки відповідно до норм кримінального та кримінально-процесуального законодавства, слідчий не наділений повноваженнями щодо закриття кримінального провадження щодо особи у зв`язку із закінченням давності притягнення до кримінальної відповідальності, оскільки такі повноваження, передбачені ст. 49 КК України, відносяться до повноважень суду. Зокрема, суд за відсутності обставити визначених, зокрема, у частинах 2-5 статті 49 КК України, зобов`язаний звільнити особу від кримінальної відповідальності і закрити кримінальне провадження щодо неї в порядку, передбаченому ст. ст. 284-288 КПК України. Презумпція невинуватості визначена ст. 62 Конституції-України: особа вважається невинуватою у вчиненні злочину й не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду: ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Вважає, що слідчим закрито провадження у зв`язку з вичерпанням можливостей отримати докази для доведення винуватості ОСОБА_1 у суді. Вказує, що слідчим вичерпані строки досудового слідства, які встановлені ст. 219 КПК України, однак, закриття кримінального провадження слідчим на підставі абзацу 14 ч.1 ст. 284 КПК України у зв`язку із закінчення строку досудового розслідування, не доводить винуватості позивача у вчиненні кримінальних правопорушень, як про це зазначає в рішенні суд першої інстанції. Також зазначає, що від переживань внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності в позивача є постійно підвищений артеріальний тиск. Оскільки раніше позивач не перебував в статусі підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, раніше не притягався до кримінальної відповідальності, змушений був докладати додаткових зусиль для організації свого життя, писати числення скарги в правоохоронні органи, так і в суди, неодноразово викликатися як в суд першої інстанції, – так і в суд апеляційної інстанції, тричі викликався для підтвердження своєї невинуватості у вчиненні злочинів до Верховного Суду. Позивач переніс страждання, які заподіяні йому працівниками ГУ МВС у Львівській області, правонаступником якого є Головне управління НП у Львівській області внаслідок психологічного та психічного впливу та внаслідок незаконного обвинувачення позивач піддавався важким образам в силу звинувачення у злочинах, що призвело до погіршення та позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, усталеного способу життя позивача, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Також, незаконні обвинувачення негативно вплинули на сімейний стан позивача, що призвело до розлучення з дружиною.

В судове засідання представник відповідача Державної казначейської служби України не з`явився, однак суд вважав за можливе проводити розгляд справи за його відсутності, зважаючи на те, що такі повідомлялись про час та місце судового розгляду належним чином, клопотань про відкладення розгляду справи від них до суду не надходило, доказів поважності причин неявки суду представлено не було та зважаючи на вимоги ч.2 ст. 372 ЦПК України.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача на підтримання апеляційної скарги, представників відповідача та третьої особи – в заперечення скарги, дослідивши матеріали справи, матеріали кримінального провадження №12018140050004612, оцінивши мотиви учасників справи в межах доводів позовної заяви, відзивів на позовну заяву, відповіді на відзив на позовну заяву, пояснень на позовну заяву, заперечення на пояснення третьої особи, апеляційної скарги, письмових пояснень Львівської обласної прокуратури, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав.

Із змісту оскаржуваного рішення вбачається, що суд першої інстанції, посилаючись, зокрема, на ст. 56 Конституції України, ст.ст. 4, 5, 51, 77-81, 263-265, 354 ЦПК України, ст.ст. 11, 15, 16, 23, 167, 170, 1167, 1176 ЦК України, ст.ст. 1, 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», п.3 Положення про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду», затвердженого наказом Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України, Міністерства фінансів України від 04 березня 1996 року № 6/5/3/41, ухвалу Великої Палати Верховного Суду від 17 листопада 2021 року у справі № 522/2493/18, постанову Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 383/596/15, постанову Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц, постанову Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 463/1380/15-ц, постанову Верховного Суду від 03 травня 2023 року у справі № 686/14821/21, ст.ст. 9, 14 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, ст.38 Декларації прав і свобод людини та громадянина, ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та відмовляючи у задоволенні позовної заяви, – виходив з того, що 04.12.2008 органом досудового розслідування у кримінальній справі № 141-1708 складено обвинувальний висновок про обвинувачення ОСОБА_1 за ч. ч. 1, 3 ст. 197-1, ч. З ст. 358 КК України. З його змісту вбачається, що ОСОБА_1 у серпні 2007 року самовільно зайняв земельну ділянку площею 0,0030 га, розташовану на АДРЕСА_1 , всупереч установленому законом порядку, оскільки вказана ділянка належить на праві власностіОСОБА_2 згідно з державним актом на право приватної власності на землю серії ІІІ-ЛВ №065220, виданим 26 липня 2001 року, чим заподіяв значної шкоди її власнику та вчинив самовільне будівництво гаража за вказаною адресою. Вироком Галицького районного суду м. Львова від 12.06.2012 визнано винним та засуджено ОСОБА_1 за ч. ч. 1,3 ст. 197-1, ч. З ст. 358 КК України до остаточного покарання у вигляді штрафу у розмірі 400 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, від відбуття якого звільнено, у зв`язку із закінченням строків давності, а кримінальну справу про його обвинувачення закрито (справа № 1-179/11). Цим же вироком скасовано запобіжний захід ОСОБА_1 ,– підписку про невиїзд з постійного місця проживання. 07.12.2012 ухвалою Апеляційного суду Львівської області змінено вирок Галицького районного суду м. Львова від 12.06.2012 щодо ОСОБА_1 , а саме, скасовано в частині засудження за ч. З ст. 358 КК України та в цій частині провадження по справі закрито за відсутністю в його діях складу злочину. Також виключено з резолютивної частини вироку посилання на звільнення ОСОБА_1 від кримінальної відповідальності та на закриття кримінальної справи про його обвинувачення, а постановлено вважати ОСОБА_1 засудженим за ч. ч. 1,3 ст. 197-1 КК України. 10.10.2013 Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ виніс ухвалу про скасування ухвали Апеляційного суду Львівської області від 07.12.2012 та скерував справу на новий апеляційний розгляд. Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 27.12.2013 залишено без змін вирок Галицького районного суду м. Львова від 12.06.2012. Згодом, 12.06.2014 Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ скасовано ухвалу апеляційного суду Львівської області від 27.12.2013 у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінально-процесуального закону, а справу направлено на новий апеляційний розгляд. Постановою апеляційного суду Львівської області від 26.09.2014 повернуто кримінальну справу про обвинувачення ОСОБА_1 в суд першої інстанції для вирішення питання про відповідність апеляційної скарги прокурора на вирок Галицького районного суду м. Львова від 12.06.2012 вимогам ст. 350 КПК України. 27.10.2014 Галицький районний суд виніс постанову про залишення без руху апеляції прокурора. Ухвалою апеляційного суду Львівської області від 27.01.2015 апеляційну скаргу засудженого ОСОБА_1 задоволено частково, вирок Галицького районного суду м.Львова від 12.06.2012 стосовно ОСОБА_1 скасовано, а справу направлено на новий судовий розгляд в суд першої інстанції. 24.11.2015 року Галицький районний суд м. Львова постановив вирок у кримінальній справі про обвинувачення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за ч.ч.1,3 ст.197-1 КК України, яким його визнано винним у вчиненні злочинів та призначено покарання у виді штрафу: -за ч.1 ст.197-1 КК України в розмірі 250(двісті п`ятдесят) неоподаткованих мінімумів доходів громадян; -за ч.3 ст.197-1 КК України в розмірі 400 (чотириста) неоподаткованих мінімумів доходів громадян. На підставі ст.70 КК України, остаточно призначено ОСОБА_1 покарання за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим у виді штрафу в розмірі 400(чотириста) неоподаткованих мінімумів доходів громадян. На підставі ч.5 ст.74, п.2 ч.1 ст.49 КК України – звільнено ОСОБА_1 від відбування призначеного покарання, у зв`язку із закінченням строків давності. Також, судом першої інстанції залишено запобіжний захід засудженому у вигляді підписки про невиїзд до вступу вироку у законну силу, а після набрання вироком законної сили постановлено такий скасувати. Апеляційний суд Львівської області ухвалою від 26.04.2016 залишив вирок місцевого суду без змін, а апеляцію засудженого без задоволення. Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, частково задовольнивши касаційну скаргу засудженого, 27.09.2016 скасував згадане рішення апеляційного суду, а справу направив на новий апеляційний розгляд. 30.06.2017 Апеляційним судом Львівської області винесено ухвалу про залишення вироку Галицького районного суду м. Львова від 24.11.2015 без змін, а апеляційної скарги засудженого – без задоволення. 12 вересня 2018 року Верховний Суд (справа № 1-179/11 провадження № 51-2535км18) дійшов висновку про неповноту та неправильність проведеного досудового слідства, яких не може бути усунуто в судовому засіданні, оскільки вони можуть істотно вплинути на висновки слідства та суду щодо доведеності винності ОСОБА_1 у вчиненні злочинів, про неналежне виконання органом досудового слідства і судом вимог КПК, а також про залишення поза увагою конкретних обставин справи, які могли істотно вплинути на висновки органу досудового слідства та на висновки суду і суду про предмет злочину, особу потерпілого, що потягло за собою постановлення необґрунтованих судових рішень щодо ОСОБА_1 , які підлягають скасуванню на підставах, передбачених ст. 398 КПК, а справа – направленню прокурору на нове розслідування. Органу досудового слідства під час нового розслідування необхідно було усунути зазначені порушення, відповідно до вимог ст. 22 КПК повно, всебічно і об`єктивно дослідити всі обставини справи, зокрема, встановити і документально підтвердити точну адресу, місцезнаходження, кадастровий номер земельної ділянки та її дійсного власника і прийняти законне та обґрунтоване рішення про наявність або відсутність у діях ОСОБА_1 складу злочинів, передбачених частинами 1, 3 ст. 197-1 КК. Слідчим відділом Галицького ВП ГУ НП у Львівській області внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018140050004612 від 16.10.2018 на підставі ухвали Касаційного кримінального суду від 12.09.2018, за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. ч. 1,3 ст. 197-1 КК України. За результатами проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12018140050004612 від 16.10.2018 старшим слідчим СВ Галицького ВП ГУНП у Львівській області Божиком О.Л. 16.10.2020 прийнято рішення та винесено постанову про закриття на підставі абзацу 14 ч. 1 ст. 284 КПК України, у зв`язку із закінченням строку досудового розслідування у кримінальному провадженні. Судом було встановлено, що постановою старшого слідчого СВ Галицького відділу поліціїГУ НП у Львівській області Божика О. кримінальне провадження № 120118140050004612 від 16 жовтня 2018 року було закрите на підставі абз.14 ч. 1 ст. 284 КПК України (в ред КПК на момент винесення постанови), - у зв`язку із закінченням строку досудового розслідування, що є нереабілітуючою підставою, а відтак, у задоволенні позовних вимог слід відмовити. Крім того, суд зазначив, що за змістом ст. 51 ЦПК України належними є сторони, які є суб`єктами спірних правовідносин. Належним є відповідач, який дійсно є суб`єктом порушеного, оспорюваного чи невизнаного матеріального правовідношення. Належність відповідача визначається, перш за все, за нормами матеріального права. Відтак, неналежним відповідачем є особа, яка не має відповідати за пред`явленим позовом. З аналізу наведеної статті слідує, що законодавець поклав на позивача обов`язок визначати відповідача у справі і суд повинен розглянути позов щодо тих відповідачів, яких визначив позивач. З врахуванням зазначених обставин, суд погоджується з позицією державного органу казначейства, що останній є неналежним відповідачем у даній категорії справ.

Колегія суддів вважає, що такі висновки суду першої інстанції зроблені без повного та всебічного з`ясування обставин, що мають значення для справи; обставинам, що мають значення для справи та вимогам закону не відповідають; обставини, які суд вважав встановленими, – не доведені, а тому рішення суду підлягає скасуванню.

У квітні 2025 року ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом до Головного управління Національної поліції у Львівській області, Державної казначейської служби України, за участі третьої особи Львівської обласної прокуратури про відшкодування моральної шкоди, заподіяної незаконними рішеннями, діями та бездіяльністю органу, що здійснює досудове розслідування, у якій просив:

- стягнути з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 відшкодування моральної шкоди в розмірі 2000000,00 (два мільйони) грн., у зв`язку з незаконними рішеннями та діями щодо ОСОБА_1 органом досудового розслідування: слідчим відділом Львівського районного управління поліції №1 ГУ НП у Львівській області, який є правонаступником слідчої частини слідчого відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області.

В обгрунтування позовної заяви покликався на те, що ОСОБА_1 23 жовтня 2008 року притягнений як обвинувачений у кримінальній справі №141-1708 за ч.1 ст. 197-1, ч. 3 ст.197-1, ч. 3 ст. 358 КК України, що підтверджується копією постанови про притягнення як обвинуваченого, винесеної старшим слідчим СЧ СВ ЛМУ ГУ МВСУ у Львівській області Олинець Я.І. та ОСОБА_1 . Цього ж числа було обрано запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд згідно з КПК України 1961 року. Кримінальна справа неодноразово розглядалась Галицьким районним судом м.Львова та переглядалась судами апеляційної та касаційної інстанцій. Вказав, що 10.02.2025 вперше дізнався про закриття кримінального провадження. Так, зазначав, що з копії постанови про закриття кримінального провадження №12018140050004612 вбачається, що під час досудового розслідування 04.12.2008 складено обвинувальний висновок за ч.1, ч.3 ст.197-1 та ч.3 ст.358 КК України щодо ОСОБА_1 . 12–13 червня 2012 року Галицьким районним судом м. Львова винесено вирок, яким ОСОБА_1 визнано винним за ч.1, ч.3 ст.197-1 та ч.3 ст.358 КК України, але звільнено від кримінальної відповідальності у зв`язку з закінченням строків давності, а справу закрито. 07.12.2012 Апеляційним судом Львівської області вирок Галицького районного суду змінено: скасовано засудження за ч.3 ст.358 КК України, а кримінальне провадження закрито за відсутністю складу злочину. З постанови старшого слідчого СВ Галицького ВП ГУ НП у Львівській області капітана поліції Божик О.Л. від 16.10.2020 у кримінальному провадженні №12018140050004612 видно, що після внесення відомостей до ЄРДР слідчим 27.12.2019 проведено огляд земельної ділянки з гаражем, а оскільки строк досудового розслідування закінчився, кримінальне провадження, внесене до ЄРДР 16.12.2018, закрито постановою від 16.10.2020 за абзацом 14 ч.1 ст.284 КПК України. Зазначив, що з копії постанови старшого слідчого СВ Галицького ВП ГУНП у Львівській області від 16.10.2020, копії ухвали Верховного Суду від 12.09.2018 та копії обвинувального висновку щодо ОСОБА_1 видно, що кримінальна справа №141-1708 про обвинувачення ОСОБА_1 за ч.1 ст. 197-1, ч. 3 ст. 197-3, ч.3 ст. 358 КК України після надходження з Верховного Суду на підставі ухвали від 12 вересня 2018 року зареєстрована у зв?язку з введенням в дію нового КПК України 2012 року як кримінальне провадження за №12018140050004612 від 16.12.2018, що є одним і теж. Так, 13.02.2025 ОСОБА_1 звернувся до начальника слідчого відділу Львівського РУП №1 ГУ НП у Львівській області з заявою про надання для ознайомлення матеріалів кримінальної справи №141-1708 за обвинуваченням ОСОБА_1 за ч.1 та ч.3 ст.197-1, ч.3 ст.358 КК України та кримінального провадження №12018140050004612 від 16.12.2018 за ч.3 ст.197-1 КК України. 18.03.2025 позивач отримав відповідь за підписом заступника начальника управління – начальника СВ Львівського РУП №1 полковника поліції Наталії Руденко, що він не є стороною кримінального провадження, а тому запитувана інформація йому не була надана. Водночас, вважає, органом досудового розслідування було умисно приховано факт закриття кримінальної справи від 16.10.2020 за абзацом 14 ч.1 ст.284 КПК України стосовно ОСОБА_1 за ознаками ч.1 ст.197-1, ч.3 ст.197-3 КК України. Внаслідок цього позивач незаконно перебував під слідством та на підписці про невиїзд з 23.10.2008 по 10.02.2025, що становить 17 років, 3 місяці та 13 днів. Таким чином, внаслідок цього у позивача погіршився стан здоров`я, змінився усталений спосіб життя, він вимушений був розлучитися з дружиною. Внаслідок кримінального переслідування він змушений докладати додаткових зусиль для організації свого життя, писати численні скарги в правоохоронні органи, приймати участь в судових засіданнях.

Як вбачається з матеріалів кримінальної справи №141-1708, постановою старшого слідчого СЧ СВ ЛМУ ГУМВС у Львівській області Олинцем Я.І. від 23.10.2008 порушено кримінальну справу стосовно гр. ОСОБА_1 за ознаками злочинів, передбачених ч.1 ст.197-1, ч.3 ст.358 КК України. (т.2, а.с.194-195)

Постановою старшого слідчого СЧ СВ ЛМУ ГУМВС у Львівській області Олинцем Я.І. від 23.10.2008 притягнуто ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , як обвинуваченого і пред`явлено йому обвинувачення в скоєнні злочину передбаченому ч.1 ст.197-1, ч.3 ст.197-1, ч.3 ст.358 КК України.(т.2, а.с.201-202)

Постановою старшого слідчого СЧ СВ ЛМУ ГУМВС у Львівській області Олинцем Я.І. від 23.10.2008 ОСОБА_1 обрано запобіжний захід – підписку про невиїзд, про що оголошено підозрюваному (обвинуваченому) під розписку в цій постанові. (т.2, а.с.205)

Також, цього ж 4.12.2008 органом досудового розслідування у кримінальній справі №141-1708 складено обвинувальний висновок про обвинувачення ОСОБА_1 за ч. ч. 1, 3 ст. 197-1, ч.3 ст.358 КК України. Зі змісту якого вбачається, що ОСОБА_1 у серпні 2007 року самовільно зайняв земельну ділянку площею 0,0030 га, розташовану на АДРЕСА_1 , всупереч установленому законом порядку, оскільки вказана ділянка належить на праві власності ОСОБА_2 згідно з державним актом на право приватної власності на землю серії ІІІ-ЛВ №065220, виданим 26 липня 2001 року, чим заподіяв значної шкоди її власнику та вчинив самовільне будівництво гаража за вказаною адресою. (т.2, а.с.253-259)

Вироком Галицького районного суду м. Львова від 12.06.2012 визнано винним та засуджено ОСОБА_1 за ч. ч. 1,3 ст. 197-1, ч. З ст. 358 КК України до остаточного покарання у вигляді штрафу у розмірі 400 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, від відбуття якого звільнено, у зв`язку із закінченням строків давності, а кримінальну справу про його обвинувачення закрито (справа № 1-179/11). Цим же вироком скасовано запобіжний захід ОСОБА_1 , - підписку про невиїзд з постійного місця проживання.

07.12.2012 ухвалою Апеляційного суду Львівської області змінено вирок Галицького районного суду м. Львова від 12.06.2012 щодо ОСОБА_1 , а саме, скасовано в частині засудження за ч. З ст. 358 КК України та в цій частині провадження по справі закрито за відсутністю в його діях складу злочину. Також виключено з резолютивної частини вироку посилання на звільнення ОСОБА_1 від кримінальної відповідальності та на закриття кримінальної справи про його обвинувачення, а постановлено вважати ОСОБА_1 засудженим за ч. ч. 1,3 ст. 197-1 КК України.

10.10.2013 Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ виніс ухвалу про скасування ухвали Апеляційного суду Львівської області від 07.12.2012 та скерував справу на новий апеляційний розгляд.

Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 27.12.2013 залишено без змін вирок Галицького районного суду м. Львова від 12.06.2012.

12.06.2014 Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ скасовано ухвалу апеляційного суду Львівської області від 27.12.2013 у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінально-процесуального закону, а справу направлено на новий апеляційний розгляд.

Постановою апеляційного суду Львівської області від 26.09.2014 повернуто кримінальну справу про обвинувачення ОСОБА_1 в суд першої інстанції для вирішення питання про відповідність апеляційної скарги прокурора на вирок Галицького районного суду м. Львова від 12.06.2012 вимогам ст. 350 КПК України.

27.10.2014 Галицький районний суд виніс постанову про залишення без руху апеляції прокурора.

Ухвалою апеляційного суду Львівської області від 27.01.2015 апеляційну скаргу засудженого ОСОБА_1 задоволено частково, вирок Галицького районного суду м.Львова від 12.06.2012 стосовно ОСОБА_1 скасовано, а справу направлено на новий судовий розгляд в суд першої інстанції.

24.11.2015 року Галицький районний суд м. Львова постановив вирок у кримінальній справі про обвинувачення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за ч.ч.1,3 ст.197-1 КК України, яким його визнано винним у вчиненні злочинів та призначено покарання у виді штрафу:

-за ч.1 ст.197-1 КК України в розмірі 250 (двісті п`ятдесят) неоподаткованих мінімумів доходів громадян;

-за ч.3 ст.197-1 КК України в розмірі 400 (чотириста) неоподаткованих мінімумів доходів громадян.

На підставі ст.70 КК України, остаточно призначено ОСОБА_1 покарання за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим у виді штрафу в розмірі 400 (чотириста) неоподаткованих мінімумів доходів громадян. На підставі ч.5 ст.74, п.2 ч.1 ст.49 КК України – звільнено ОСОБА_1 від відбування призначеного покарання, у зв`язку із закінченням строків давності. Також судом першої інстанції залишено запобіжний захід засудженому у вигляді підписки про невиїзд до вступу вироку у законну силу, а після набрання вироком законної сили постановлено такий скасувати.

Апеляційний суд Львівської області ухвалою від 26.04.2016 залишив вирок місцевого суду без змін, а апеляцію засудженого без задоволення.

Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, частково задовольнивши касаційну скаргу засудженого, 27.09.2016 скасував згадане вище рішення апеляційного суду, а справу направив на новий апеляційний розгляд.

30.06.2017 апеляційним судом Львівської області винесено ухвалу про залишення вироку Галицького районного суду м. Львова від 24.11.2015 без змін, а апеляційної скарги засудженого – без задоволення.

12 вересня 2018 року Верховний Суд (справа № 1-179/11 провадження № 51-2535км18) дійшов висновку про неповноту та неправильність проведеного досудового слідства, яких не може бути усунуто в судовому засіданні, оскільки вони можуть істотно вплинути на висновки слідства та суду щодо доведеності винності ОСОБА_1 у вчиненні злочинів, про неналежне виконання органом досудового слідства і судом вимог КПК, а також про залишення поза увагою конкретних обставин справи, які могли істотно вплинути на висновки органу досудового слідства та на висновки суду і суду про предмет злочину, особу потерпілого, що потягло за собою постановлення необґрунтованих судових рішень щодо ОСОБА_1 , які підлягають скасуванню на підставах, передбачених ст.398 КПК, а справа - направленню прокурору на нове розслідування. Органу досудового слідства під час нового розслідування необхідно було усунути зазначені порушення, відповідно до вимог ст. 22 КПК повно, всебічно і об`єктивно дослідити всі обставини справи, зокрема, встановити і документально підтвердити точну адресу, місцезнаходження, кадастровий номер земельної ділянки та її дійсного власника і прийняти законне та обґрунтоване рішення про наявність або відсутність у діях ОСОБА_1 складу злочинів, передбачених частинами 1, 3 ст. 197-1 КК.

Слідчим відділом Галицького ВП ГУ НП у Львівській області внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12018140050004612 від 16.10.2018 на підставі ухвали Касаційного кримінального суду від 12.09.2018, за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. ч. 1,3 ст. 197-1 КК України.

За результатами проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні №12018140050004612 від 16.10.2018 старшим слідчим СВ Галицького ВП ГУНП у Львівській області Божиком О.Л. 16.10.2020 прийнято рішення та винесено постанову про закриття на підставі абзацу 14 ч. 1 ст. 284 КПК України, у зв`язку із закінченням строку досудового розслідування у кримінальному провадженні.

Згідно зі ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

За ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає:

1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я;

2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів;

3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна;

4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала:

1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки;

2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт;

3) в інших випадках, встановлених законом.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу тощо відшкодовується державою в повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом.

Положеннями частин другої, сьомої статті 1176 ЦК України передбачено, що право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.

Згідно з п. 1 ст. 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.

У статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» зазначено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках:

1) постановлення виправдувального вироку суду;

1-1) встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали суду про призначення нового розгляду) факту незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів;

2) закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати;

4) закриття справи про адміністративне правопорушення.

Перелік підстав, за наявності яких виникає право на відшкодування моральної та майнової шкоди відповідно до вимог Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», є вичерпним.

Також, як вбачається з Розділу IX Кримінального Кодексу України, підставами для звільнення від кримінальної відповідальності є: звільнення від кримінальної відповідальності у зв`язку з дійовим каяттям (ст. 45 КК України); звільнення від кримінальної відповідальності у зв`язку з примиренням винного з потерпілим (ст. 46 КК України); звільнення від кримінальної відповідальності у зв`язку з передачею особи на поруки (ст. 47 КК України); звільнення від кримінальної відповідальності у зв`язку із зміною обстановки (ст. 48 КК України); звільнення від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності (ст. 49 КК України).

Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 3 КПК України, досудове розслідування – стадія кримінального провадження, яка починається з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань і закінчується закриттям кримінального провадження або направленням до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, клопотання про звільнення особи від кримінальної відповідальності, клопотання про закриття кримінального провадження.

Відповідно до частини 1 статті 283 КПК України, особа має право на розгляд обвинувачення проти неї в суді в найкоротший строк або на його припинення шляхом закриття провадження.

Відповідно до ст.284 КПК України (в редакції станом на 16.10.2020), кримінальне провадження закривається в разі, якщо:

1) встановлена відсутність події кримінального правопорушення;

2) встановлена відсутність в діянні складу кримінального правопорушення;

3) не встановлені достатні докази для доведення винуватості особи в суді і вичерпані можливості їх отримати;

3-1) не встановлено особу, яка вчинила кримінальне правопорушення, у разі закінчення строків давності притягнення до кримінальної відповідальності, крім випадків вчинення особливо тяжкого злочину проти життя чи здоров`я особи або злочину, за який згідно із законом може бути призначено покарання у виді довічного позбавлення волі.

Учасники кримінального провадження мають право заявляти клопотання прокурору про закриття кримінального провадження за наявності передбачених цим пунктом підстав;

3-1) не встановлено особу, яка вчинила кримінальне правопорушення, у разі закінчення строків давності притягнення до кримінальної відповідальності, крім випадків вчинення особливо тяжкого злочину проти життя чи здоров`я особи або злочину, за який згідно із законом може бути призначено покарання у виді довічного позбавлення волі;

4) набрав чинності закон, яким скасована кримінальна відповідальність за діяння, вчинене особою;

5) помер підозрюваний, обвинувачений, крім випадків, якщо провадження є необхідним для реабілітації померлого;

6) існує вирок по тому самому обвинуваченню, що набрав законної сили, або постановлена ухвала суду про закриття кримінального провадження по тому самому обвинуваченню;

7) потерпілий, а у випадках, передбачених цим Кодексом, його представник відмовився від обвинувачення у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення, крім кримінального провадження щодо кримінального правопорушення, пов`язаного з домашнім насильством;

8) стосовно кримінального правопорушення, щодо якого не отримано згоди держави, яка видала особу;

9) стосовно податкових зобов`язань особи, яка вчинила дії, передбачені статтею 212 Кримінального кодексу України, досягнутий податковий компроміс відповідно до підрозділу 9-2 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України;

9-1) існує нескасована постанова слідчого, дізнавача, прокурора про закриття кримінального провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 9 цієї частини, у кримінальному провадженні щодо того самого діяння, що розслідувалося з дотриманням вимог щодо підслідності.

Учасники кримінального провадження мають право заявляти клопотання слідчому, дізнавачу, прокурору про закриття кримінального провадження за наявності передбачених цим пунктом підстав;

10) після повідомлення особі про підозру закінчився строк досудового розслідування, визначений статтею 219 цього Кодексу, крім випадку повідомлення особі про підозру у вчиненні тяжкого чи особливо тяжкого злочину проти життя та здоров`я особи.

Слідчий, дізнавач, прокурор зобов`язані закрити кримінальне провадження також у разі, коли строк досудового розслідування, визначений статтею 219 цього Кодексу, закінчився та жодній особі не було повідомлено про підозру.

2. Кримінальне провадження закривається судом:

1) у зв`язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності;

1-1) з підстави, передбаченої пунктом 3-1 частини першої цієї статті;

1-1)з підстави, передбаченої пунктом 3-1 частини першої цієї статті;

2) якщо прокурор відмовився від підтримання державного обвинувачення, за винятком випадків, передбачених цим Кодексом;

3) досягнуто податковий компроміс у справах про кримінальні правопорушення, передбачені статтею 212 Кримінального кодексу України, відповідно до підрозділу 9-2 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України.

3. Провадження щодо юридичної особи підлягає закриттю у разі встановлення відсутності підстав для застосування до неї заходів кримінально-правового характеру, закриття кримінального провадження чи ухвалення виправдувального вироку щодо уповноваженої особи юридичної особи.

Про закриття провадження щодо юридичної особи прокурор приймає постанову, а суд зазначає про це у виправдувальному вироку або постановляє ухвалу. Рішення про закриття провадження щодо юридичної особи може бути оскаржено в порядку, встановленому цим Кодексом.

4. Про закриття кримінального провадження слідчий, дізнавач, прокурор приймає постанову, яку може бути оскаржено у порядку, встановленому цим Кодексом.

Слідчий, дізнавач приймає постанову про закриття кримінального провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 9, 9-1 частини першої цієї статті, якщо в цьому кримінальному провадженні жодній особі не повідомлялося про підозру.

Прокурор приймає постанову про закриття кримінального провадження щодо підозрюваного з підстав, передбачених частиною першою цієї статті, крім випадку, передбаченого абзацом четвертим цієї частини.

Закриття кримінального провадження з підстави, передбаченої пунктом 3-1 частини першої цієї статті, здійснюється судом за клопотанням прокурора.

5. Рішення прокурора про закриття кримінального провадження щодо підозрюваного не є перешкодою для продовження досудового розслідування щодо відповідного кримінального правопорушення.

6. Копія постанови слідчого, дізнавача про закриття кримінального провадження надсилається заявнику, потерпілому, прокурору. Прокурор протягом двадцяти днів з моменту отримання копії постанови має право її скасувати у зв`язку з незаконністю чи необґрунтованістю. Постанова слідчого, дізнавача про закриття кримінального провадження також може бути скасована прокурором за скаргою заявника, потерпілого, якщо така скарга подана протягом десяти днів з моменту отримання заявником, потерпілим копії постанови.

Копія постанови прокурора про закриття кримінального провадження та/або провадження щодо юридичної особи надсилається заявнику, потерпілому, його представнику, підозрюваному, захиснику, представнику юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження.

7. Якщо обставини, передбачені пунктами 1, 2 частини першої цієї статті, виявляються під час судового розгляду, суд зобов`язаний ухвалити виправдувальний вирок.

Якщо обставини, передбачені пунктами 5, 6, 7, 8, 9, 9-1 частини першої цієї статті, виявляються під час судового провадження, а також у випадку, передбаченому пунктами 2, 3 частини другої цієї статті, суд постановляє ухвалу про закриття кримінального провадження.

8. Закриття кримінального провадження або ухвалення вироку з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої цієї статті, не допускається, якщо підозрюваний, обвинувачений проти цього заперечує. В цьому разі кримінальне провадження продовжується в загальному порядку, передбаченому цим Кодексом.

9. Якщо закінчилися строки досудового розслідування з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань до дня повідомлення особі про підозру, встановлені частиною першою статті 219 цього Кодексу, слідчий суддя може винести ухвалу про закриття кримінального провадження за клопотанням іншої особи, права чи законні інтереси якої обмежуються під час досудового розслідування, або її представника.

10. Ухвала суду про закриття кримінального провадження може бути оскаржена в апеляційному порядку.

Постановою старшого слідчого СВ Галицького відділу поліції ГУ НП у Львівській області Божика О. про закриття кримінального провадження від 16.10.2020, зокрема, встановлено, що під час проведення досудового розслідування кримінального провадження проведено необхідні слідчі (розшукові) та процесуальні дії для встановлення усіх обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, за результатами яких не було здобуто будь-яких доказів, які б підтверджували вказаний факт, зазначена дія не становить суспільної небезпеки, тобто не заподіяла і не могла заподіяти істотної шкоди фізичній чи юридичній особі, суспільству чи державі, а тому враховуючи викладене, кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12018140050004612 від 16.10.2018 слід закрити на підставі абз.14 ч. 1 ст. 284 КПК України (в редакції КПК України на момент винесення постанови), – у зв`язку із закінченням строку досудового розслідування.

Як вбачається з вказаної вище постанови старшого слідчого СВ Галицького відділу поліції ГУ НП у Львівській області Божика О. про закриття кримінального провадження від 16.10.2020, кримінальне провадження закрито по суті з підстав невстановлення достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.

Тобто, доказів, які підтверджують винуватість ОСОБА_1 не здобуто і слідчий орган вичерпав можливість їх здобуття, відповідно слід вважати, що така обставина є підставою для відшкодування шкоди, що передбачено п.2 ст.2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», відповідно до якої право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом виникає у випадку закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.

Суд першої інстанції у своєму рішенні проаналізував підстави закриття кримінального провадження та поділив їх на реабілітуючі й нереабілітуючі, а також, по суті, з посиланням на правові позиції Верховного Суду, визначив підстави закриття кримінального провадження у зв`язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності, що відображено у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 31 жовтня 2018 року у справі № 383/596/15 (провадження № 14-342цс18), від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17 (провадження № 14-4цс19), від 25 березня 2020 року у справі № 641/8857/17 (провадження № 14-514цс19), постановах Верховного Суду: від 03 жовтня 2018 року у справі № 463/1380/15-ц (провадження № 61-18982св18), від 06 березня 2019 року у справі № 161/10842/15-ц (провадження № 61-20009св18), від 23 жовтня 2019 року у справі № 646/1591/18 (провадження № 61-10065ск19), від 18 листопада 2020 року у справі № 199/7894/19 (провадження № 61-4206св20), від 14 липня 2021 року у справі № 766/8892/17 (провадження № 61-3345св21), від 03 травня 2023 року у справі № 686/14821/21 (провадження № 61-6545св22).

Однак, колегія суддів вважає, що такі посилання суду першої інстанції на практику Верховного Суду є помилковими, оскільки нереабілітуючими підставами, про які вказано в згаданій практиці суду касаційної інстанції, на що і посилався суд першої інстанції є підстави, які звільняють від кримінальної відповідальності у випадку, якщо стосовно особи зібрано достатньо доказів для підозри (обвинувачення) у вчиненні кримінального правопорушення, однак у силу певних обставин кримінальне провадження щодо цієї особи виключається.

Проте, як вказано у постанові старшого слідчого СВ Галицького відділу поліції ГУ НП у Львівській області Божика О. про закриття кримінального провадження від 16.10.2020, слідчим «…не було здобуто будь-яких доказів, які б підтверджували вказаний факт, зазначена дія не становить суспільної небезпеки, тобто не заподіяла і не могла заподіяти істотної шкоди фізичній чи юридичній особі, суспільству чи державі.». Відповідно, така постанова, свідчить про те, що органами слідства не встановлено доказів винуватості позивача у вчиненні злочину (злочинів), та, у зв`язку з цим, така постанова, по суті, реаблітує позивача та надає підстави для відшкодування шкоди за згаданим вище законом.

Вказане також, відповідає і практиці Верховного Суду, зокрема, у справі №199/3248/23 (провадження №61-7413св24).

Також, згідно з пунктами 5 та 6 ст. 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів розслідування, прокуратури і суду», відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів розслідування, прокуратури завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

У п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», судам роз`яснено, що розмір відшкодування моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Відповідно до положення ч.3 ст. 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів розслідування, прокуратури і суду» передбачає відшкодування моральної шкоди у розмірі не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством і судом.

Відповідно до ст. 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік», установлено з 1 січня 2026 року мінімальну заробітну плату: у місячному розмірі – 8647 гривень.

Відповідно, ОСОБА_1 перебував під судом та слідством від 23.10.2008 (з дня порушення кримінальної справи стосовно нього) до 16.10.2020 (до моменту закриття кримінального провадження), що становить: 11 років 11 місяців 23 дні, а саме, 143 повних місяці і 23 дні.

Тому, враховуючи те, що справа розглядається у 2026 році, моральна шкода, підлягає стягненню у розмірі 1 243 150,37 грн. ((8647 грн. ((розмір мінімальної заробітної плати станом на 2026 рік) ? 143 (кількість місяців перебування під слідством та судом) = 1 236 521 грн.) + 6629,37 грн. (сума моральної шкоди за 23 дні перебування під слідством та судом)), що відповідає особі позивача та моральним стражданням, які були завдані йому протягом періоду перебування під слідством і судом.

Оскільки законодавством не встановлено чіткого розміру відшкодування моральної шкоди у цій категорії справ, а зазначено тільки мінімальний розмір, з якого необхідно виходити при її визначенні, колегія суддів вважає, що моральна шкода у розмірі 1 243 150,37 грн. є не більшою, ніж достатня для задоволення потреб позивача, як особи, що має право на відшкодування шкоди відповідно до Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» та не призводить до його збагачення.

Враховуючи наведене, апеляційна скарга ОСОБА_1 є частково обґрунтованою та підлягає частковому задоволенню, із скасуванням рішення суду першої інстанції та ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову, яким слід стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 для відшкодування моральної шкоди 1 243 150,37 грн. В задоволенні решти позовних вимог слід відмовити.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374 ч.1 п.2, 376 ч.1 п.1-4, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, -

п о с т а н о в и л а :

апеляційну скаргу ОСОБА_1 – задовольнити частково.

Рішення Галицького районного суду м. Львова від 14 серпня 2025 року – скасувати та ухвалити у справі нове рішення, яким позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Львівській області, Державної казначейської служби України, за участі третьої особи Львівської обласної прокуратури про відшкодування моральної шкоди, заподіяної незаконними рішеннями, діями та бездіяльністю органу, що здійснює досудове розслідування – задовольнити частково.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 1 243 150,37 грн. для відшкодування моральної шкоди.

В задоволенні решти позову – відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги протягомтридцяти днів з дня складення постанови безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст постанови складено 03 квітня 2026 року.

Головуючий: Я.А. Левик

Судді: Н.П. Крайник

М.М. Шандра