Постанова від 02 квітня 2026 р. у справі №461/249/25 — Львівський апеляційний суд

Справа № 461/249/25 Головуючий у 1 інстанції: Павлюк О.В.

Провадження № 22-ц/811/1700/25 Доповідач в 2-й інстанції: Крайник Н. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 квітня 2026 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ в складі:

головуючої: Н.П. Крайник

суддів: Я.А. Левика, М.М. Шандри

секретар: Л.М. Чиж

у відсутності учасників справи,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Галицького районного суду міста Львова від 07 травня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання осіб такими, що втратили право на користування житловим приміщенням,-

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання осіб такими, що втратили право на користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 .

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що на теперішній час постійно проживає у квартирі АДРЕСА_2 . Відповідачі не проживають у вказаній квартирі тривалий час, зокрема більше 6 місяців, оскільки уже тривалий час перебувають за межами території України. За вказаний період відповідачі жодного разу не з`явилися у спірній квартирі, і всі обов`язки, що випливають з договору найму житлового приміщення, покладені тільки на позивача. Враховуючи те, що відповідачі не проживають без поважних причин у спірній квартирі понад 6 місяців, а з моменту коли відбулось їх вселення вже пройшло багато часу, позивач вважає, що відповідачі втратили право на користування спірним житлом. Позивач зауважив, що реєстрація відповідачів у квартирі завдає йому значних матеріальних збитків по утриманню квартири, а тому просив визнати відповідачів такими, що втратили право на користування даною квартирою

Оскаржуваним рішенням у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду оскаржив ОСОБА_1 .

Вважає його незаконним, необґрунтованим, таким, що ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права та з невідповідністю висновків суду обставинам справи.

Зазначає, що на теперішній час постійно проживає у квартирі АДРЕСА_2 . Відповідачі не проживають у вказаній квартирі тривалий час, зокрема більше 6 місяців, оскільки уже тривалий час перебувають за межами території України. За вказаний період відповідачі по справі жодного разу не з?являлися у квартирі і всі обов?язки, що випливають з договору найму житлового приміщення, покладені тільки на нього. На його адресу періодично приходять листи-попередження з судових інстанцій, банківських установ щодо порушення кредитних угод і несплату заборгованості відповідачами. Вказані особи уже тривалий час фактично перебувають за межами України. Вважає, що відповідачі втратили право на користування спірним житлом, а реєстрація відповідачів у квартирі завдає йому значних матеріальних збитків по утриманню квартири.

Просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив, однак відповідно до ч.3 ст.360 ЦПК України його відсутність не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Учасники справи в судове засідання не прибули, однак належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання.

Відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

27 січня 2026 року та 23 березня 2026 року позивач ОСОБА_1 надіслав суду заяву, в якій просить прийняти відмову від апеляційної скарги, рішення суду скасувати та залишити його позов без розгляду. Також просить закрити апеляційне провадження. Не заперечує щодо розгляду справи в суді апеляційної інстанції у його відсутності.

Розглянувши заяву позивача, суд дійшов висновку, що підстав для її задоволення немає, оскільки її зміст не відповідає вимогам процесуального закону.

Відповідно до ч.4 ст.364 ЦПК України особа, яка подала апеляційну скаргу, має право відмовитися від неї, а інша сторона має право визнати апеляційну скаргу обґрунтованою в повному обсязі чи в певній частині до закінчення апеляційного провадження. За відмови від апеляційної скарги суд, за відсутності заперечень інших осіб, які приєдналися до апеляційної скарги, постановляє ухвалу про закриття апеляційного провадження.

Наведене свідчить, що відмова від апеляційної скарги та закриття апеляційного провадження не має наслідку скасування рішення суду першої інстанції. Рішення суду залишається в силі та у разі закриття апеляційного провадження у зв`язку з відмовою від апеляційної скарги на судове рішення повторне оскарження цього рішення особою, що відмовилася від скарги, не допускається (ч.5 ст.364 ЦПК України).

Посилання позивача у мотивах заяви на відмову від позову, суд не приймає до уваги, оскільки прохальна частина заяви не містить відмови від позову, а також позивач у заяві не зазначив, чи відомі і зрозумілі йому наслідки відмови від позову. В судове засідання позивач не прибув, тому суд позбавлений можливості уточнити яку процесуальну дію позивач мав на меті вчинити, відмовитися від апеляційної скарги, чи відмовитися від позову, оскільки кожна з цих дій має різні процесуальні наслідки.

Прохання позивача скасувати рішення суду та залишити позов без розгляду не може бути застосовано судом, оскільки не містить підстав передбачених ст.257 ЦПК України.

Враховуючи зазначене, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_1 від 27 січня 2026 року та від 23 березня 2026 року та розгляду апеляційної скарги по суті.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення.

Статтею 9 Житлового кодексу України встановлено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням, інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Стаття 71 Житлового кодексу України встановлює загальні правила збереження жилого приміщення за тимчасово відсутніми громадянами. За змістом цієї статті при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім`ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом.

Частиною 3 статті 71 Житлового кодексу України визначений перелік поважних причин за яких за особою зберігається право на користування жилим приміщенням. Зокрема, такими є: 1) призов на строкову військову службу або направлення на альтернативну (невійськову) службу, а також призов офіцерів із запасу на військову службу на строк до трьох років - протягом усього періоду проходження зазначеної військової служби; призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період - протягом усього періоду проходження військової служби, а якщо під час її проходження вони отримали поранення, інше ушкодження здоров`я та перебувають на лікуванні в закладах охорони здоров`я або потрапили в полон чи визнані безвісно відсутніми - на строк до дня, наступного за днем їх взяття на військовий облік у відповідних територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, відповідному підрозділі Служби зовнішньої розвідки України після звільнення з військової служби після закінчення ними лікування в закладах охорони здоров`я, незалежно від строку лікування, повернення з полону, скасування рішення суду про визнання особи безвісно відсутньою чи ухвалення судом рішення про оголошення особи померлою; 2) тимчасовий виїзду з постійного місця проживання за умовами і характером роботи або у зв`язку з навчанням (учні, студенти, стажисти, аспіранти тощо), у тому числі за кордоном, - протягом усього часу виконання цієї роботи або навчання; 3) влаштування дитини (дітей) на виховання до родичів, опікуна чи піклувальника, у прийомну сім`ю, дитячий будинок сімейного типу, заклад для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, - протягом усього часу їх перебування у родичів, опікуна чи піклувальника, прийомній сім`ї, дитячому будинку сімейного типу, закладі для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. 4) виїзд у зв`язку з виконанням обов`язків опікуна чи піклувальника, наданням батькам-вихователям житлового будинку або багатокімнатної квартири для створення дитячого будинку сімейного типу - протягом усього часу виконання таких обов`язків; 5) влаштування непрацездатних осіб, у тому числі дітей з інвалідністю, у будинку-інтернаті та іншій установі соціальної допомоги - протягом усього часу перебування в них; 6) виїзд для лікування в лікувально-профілактичному закладі - протягом усього часу перебування в ньому; 7) взяття під варту або засудження до арешту, обмеження волі, позбавлення волі на певний строк чи довічне позбавлення волі - протягом усього часу перебування під вартою або відбування покарання, якщо в цьому будинку, квартирі (їх частині) залишилися проживати інші члени сім`ї.

Відповідно до статті 72 Житлового кодексу України, визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

Згідно з роз`ясненнями, що містить п.10 постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 від 12.04.1985 року «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» у справах про визнання наймача або члена його сім`ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням (ст.71 ЖК), необхідно з`ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. В разі їх поважності (перебування у відрядженні, у осіб, які потребують догляду, внаслідок неправомірної поведінки інших членів сім`ї тощо) суд може продовжити пропущений строк.

Судом встановлено, що на підставі рішення Виконавчого комітету Ленінської районної ради народних депутатів м. Львова № 324 від 11.06.1991 ОСОБА_1 з сім`єю, яка складалася з 4 осіб: ОСОБА_1 , (наймач), ОСОБА_2 (дружина), ОСОБА_3 (син), ОСОБА_4 (дочка) виданий ордер № 67 від 22 липня 1967 року на право жилого приміщення, яке складається з двох кімнат житловою площею 41,0 м2 у квартирі АДРЕСА_2 (а. с. 4).

З відомостей з Реєстру Львівської міської територіальної громади про кількість зареєстрованих осіб №180175 за адресою АДРЕСА_1 зареєстровано 4 особи, а саме позивач ОСОБА_1 , відповідачі: ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 (а.с.7).

Згідно зі статтею 64 Житлового кодексу України, члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім`ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов`язаннями, що випливають із зазначеного договору. До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім`ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов`язки, як наймач та члени його сім`ї.

Відповідно до частини 2 статті 65 Житлового кодексу України, особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім`ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім`ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім`ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.

Аналіз наведених норм закону свідчить про те, що право користування жилим приміщенням нарівні з наймачем виникає у тих осіб, які вселилися як члени сім`ї наймача в установленому законом порядку.

Звертаючись з позовом, позивач стверджує, що відповідачі перестали бути членами його сім`ї, не проживають у квартирі більше шести місяців, оскільки тривалий час перебувають за кордоном.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не надав суду належних та допустимих доказів непроживання відповідачів у спірному житловому приміщенні та перебування їх за кордоном .

Апеляційний суд погоджується з таким висновком.

Відповідно до частини першої статті 76 Цивільного процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (стаття 77 Цивільного процесуального кодексу України України).

Частиною першою статті 81 Цивільного процесуального кодексу України України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Як доказ непроживання відповідачів у квартирі, позивач надав суду акти від 04.09.2024 року, від 13.11.2024 року та від 30.12.2024 року, які суд першої інстанції правильно визнав неналежними доказами, оскільки такі складені неуповноваженими у встановленому порядку особами на складання таких актів. Видача акта обстеження на факт непроживання особи за місцем реєстрації (на основі письмових свідчень сусідів) здійснюється уповноваженим органом місцевого самоврядування або управителем будинку .

Посилання позивача на розпорядження Галицької районної адміністрації № 53 від 01.02.2022 року про те, що будинок знятий з балансу Львівського комунального підприємства «Старий Львів» є безпідставним, оскільки згідно з п. 3 зазначеного розпорядження до прийняття рішення власниками квартир про форму управління багатоквартирним будинком або до моменту проведення конкурсу на визначення управителя , виконавцем житлово-комунальних послуг є КП «Старий Львів» (а.с.89).

Обгрунтованим є висновок суду про те, що позивач не надав жодних доказів, які підтверджують виїзд відповідачів за кордон та тривалість перебування їх за кордоном. Чи не пов`язаний виїзд за кордон з поважними причинами, передбаченими у частині 3 статті 71 Житлового кодексу України.

Голослівним є твердження позивача, що відповідачі не є членами його сім`ї, оскільки матеріали справи теж не містять жодних доказів про це.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що всі обов?язки, що випливають з договору найму житлового приміщення, покладені тільки на позивача та на його адресу періодично приходять листи-попередження з судових інстанцій, банківських установ щодо порушення кредитних угод і несплату заборгованості відповідачами не є підставою для визнання осіб такими, що втратили право на користування житловим приміщенням.

Отже, суд першої інстанції, встановивши фактичні обставини справи, надавши належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, дійшов обґрунтованого висновку що позивач не довів факт непроживання більше шести місяців підряд відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у спірній квартирі без поважних причин.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду колегія суддів не вбачає.

Згідно ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складання повного судового рішення.Повний текст постанови складено - 03 квітня 2026 року.

Керуючись ст. 367, ст. 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, ст. 381, ст. 382, ст. 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, -

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Галицького районного суду міста Львова від 07 травня 2025 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повний текст постанови складений 03 квітня 2026 року.

Головуючий: Н.П. Крайник

Судді: Я.А. Левик

М.М. Шандра