Постанова від 02 квітня 2026 р. у справі №462/6404/24 — Львівський апеляційний суд

Справа № 462/6404/24 Головуючий у 1 інстанції: Пилип`юк Г. М.

Провадження № 22-ц/811/2453/25 Доповідач в 2-й інстанції: Крайник Н. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 квітня 2026 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ в складі:

головуючої: Н.П. Крайник

суддів: Я.А. Левика, М.М. Шандри

секретар: Л.М. Чиж

з участю представника ОСОБА_1 – ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 – ОСОБА_2 на рішення Залізничного районного суду м. Львова від 13 червня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання права власності на частку у спільному майні,-

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернулася до Залізничного районного суду м. Львова із позовом, у якому просила припинити право спільної часткової власності на 1/4 частки житлової квартири АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_3 та визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/4 цієї частки в квартирі АДРЕСА_1 .

Позовні вимоги мотивувала тим, що на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 зареєстровано право приватної спільної часткової власності: за ОСОБА_3 1/4 частка власності; за ОСОБА_1 3/4 частки власності. Частка позивача є значно більшою від частки відповідача, однак на пропозицію добровільно врегулювати спір в досудовому порядку шляхом викупу у ОСОБА_3 її частки в розмірі 1/4, остання категорично відмовила у її продажі. У спірній квартирі на даний час, можливо, протиправно проживає молодша донька відповідача, ОСОБА_4 , або інші особи, що позбавляє позивача можливості користуватися її часткою, зокрема користуватися своїм майном та проживати у спірній квартирі. ОСОБА_3 не проживає за адресою: АДРЕСА_2 , вона зареєстрована у квартирі за адресою: АДРЕСА_3 , 1/3 частка якої перебуває у її власності та у якій постійно проживає, тому припинення її права власності на частину спірного майна не завдасть їй істотної шкоди як співвласнику. Спільне проживання у квартирі загальною площею 48 кв.м є неможливим з урахуванням відсутності достатньої кількості кімнат та недостатньої норми жилої площі, а також відсутністю родинних зв`язків з відповідачем та постійними конфліктними ситуаціями, які остання систематично створювала та може вчиняти на даний час. Вказана квартира не може бути розділена у зв`язку з її незначною площею, розташуванням у багатоквартирному будинку на п`ятому останньому поверсі, незадовільним технічним станом. Зокрема, немає технічної можливості облаштувати окремий вхід для кожного зі співвласників та провести поділ квартири відповідно до часток співвласників. Зазначила, що відповідач самоусунулась від будь-яких витрат на утримання майна. Відтак спільне володіння і користування сторонами спірним майном є неможливим.

Оскаржуваним рішенням у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду оскаржив представник ОСОБА_1 – ОСОБА_2 .

Вважає його незаконним, необґрунтованим, таким, що ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права та з невідповідністю висновків суду обставинам справи.

Зазначив, що у спірній квартирі на даний час, можливо, протиправно проживає молодша донька відповідача, ОСОБА_4 , або інші особи, що позбавляє позивача можливості користуватися її часткою, зокрема користуватися своїм майном та проживати у спірній квартирі. ОСОБА_3 не проживає за адресою АДРЕСА_2 , вона зареєстрована у квартирі за адресою АДРЕСА_3 , 1/3 частка якої перебуває у її власності та у якій вона постійно проживає, тому припинення її права власності на частину спірного майна не завдасть їй істотної шкоди як співвласнику. Спільне проживання у квартирі загальною площею 48 кв.м є неможливим з урахуванням відсутності достатньої кількості кімнат та недостатньої норми жилої площі, а також відсутністю родинних зв`язків з відповідачем та постійними конфліктними ситуаціями, які остання систематично створювала попередньо та може вчиняти на даний час. Вказана квартира не може бути розділена у зв`язку з її незначною площею, розташуванням у багатоквартирному будинку на п`ятому останньому поверсі, незадовільним технічним станом. Зокрема, немає технічної можливості облаштувати окремий вихід для кожного зі співвласників та поділити частки. Зазначає, що відповідач самоусунулась від будь-яких витрат на утримання майна. Відтак спільне володіння і користування сторонами спірним майном є неможливим.Судом не надано жодної оцінки телефонним погрозам відповідача. Також в рішенні нічого не вказано щодо постановлення судом окремої ухвали відносно погроз відповідача завдати шкоду життю і здоров?ю позивача та її малолітній доньці.

Просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив, що відповідно до ч.3 ст.360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача- ОСОБА_2 на підтримання доводів апеляційної скарги, заперечення на апеляційну скаргу відповідачки ОСОБА_3 , перевіривши матеріали справи, законність та обгрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення .

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції, ратифікованого Законом України від 17 липня 1997 року, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна (стаття 317 ЦК України).

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства (частини перша, друга статті 319 ЦК України).

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).

Власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю (частина перша статті 356 ЦК України).

Право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації (частини перша-третя статті 358 ЦК України).

Подільною є річ, яку можна поділити без втрати її цільового призначення. Неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення (стаття 183 ЦК України).

У статті 321 ЦК України реалізовано конституційний принцип непорушності права власності, визначений статтею 41 Конституції України. Ця засада означає, що право власності є недоторканним, власник може бути позбавлений або обмежений у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно зі статтею 365 ЦК України право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї. Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 грудня 2018 року у справі № 908/1754/17 виснувала, що відсутність конструкції («за наявності одночасно») в статті 365 ЦК України свідчить про можливість припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду на підставі позову інших співвласників за наявності хоча б однієї з перелічених законодавцем у частині першій цієї статті обставин (зокрема, в пунктах 1 - 3). Водночас потрібно зважати на те, що правило пункту 4 частини першої статті 365 ЦК України не може вважатися самостійною обставиною для припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду, оскільки фактично встановлює неприпустимість такого припинення (таке припинення є неможливим у разі, якщо воно завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї). Припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду на підставі приписів цієї статті можливе за наявності хоча б однієї з обставин, визначених пунктами 1 - 3 частини першої статті 365 ЦК України, за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника, та попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду, а не за наявності всіх обставин, визначених цією статтею.

У п.78,79 постанови від 10 грудня 2025 року у справі № № 466/2128/23 Велика Палата Верховного Суду наголошує, що право на житло має високу соціальну цінність, оскільки становить одну з основоположних засад гідного існування людини, її фізичної та моральної цілісності, а також стабільності сімейних і соціальних зв`язків. Захист цього права особливо посилюється, коли йдеться про єдине житло особи, втрата якого може призвести до бездомності та істотного погіршення умов життя (стаття 47 Конституції України у системному зв`язку зі статтею 8 Конвенції).

У демократичному суспільстві держава, зокрема через судову владу, зобов`язана забезпечувати ефективну охорону права на житло від непропорційного втручання, навіть якщо таке втручання ґрунтується на законних майнових інтересах інших осіб. Реалізація права одного співвласника на компенсацію частки в праві на неподільну річ не може мати пріоритету над конституційно значущим правом інших співвласників на збереження єдиного житла, якщо виконання відповідного рішення неминуче призводитиме до його втрати без надання адекватних гарантій чи альтернатив.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 є співвласником частин квартири АДРЕСА_1 , а відповідач ОСОБА_3 є співвласником 1/4 частки цієї квартири. (т.1 а.с.8).

Позивач ОСОБА_1 набула право власності на 3/4 частки квартири на підставі договору дарування від 30 жовтня 2009 року (т.1 а.с.6).

З вимог позовної заяви встановлено, що позивач ОСОБА_1 не проживає у спірній квартирі.

Відповідач ОСОБА_3 набула право власності на 1/4 частку квартири на підставі свідоцтва про право на спадщину від 22.10.2008 року (т.1 а.с.61 зворот).

Відповідач ОСОБА_3 зареєстрована у спірній квартирі.

Відповідно до технічного паспорта на приватизовану квартиру АДРЕСА_1 від 15.06.2009 року, квартира розташована на 5 поверсі 5 поверхового будинку та складається з 2 кімнат, житловою площею 29,6 кв.м., в тому числі 1-а кімната 12,5 кв.м., 2-га кімната 17,1 кв.м., кухні площею 5,4 кв.м., ванна кімната площею 2,1 кв.м., вбиральня (поєднана) 0,9 кв.м., коридор 6, 9 кв.м., комірка 2,1 кв.м., підвал 2,5 кв.м. Квартира обладнана балконом 1,0 кв.м. Загальна площа квартири 48,0 кв.м (т. 1 а.с. 9).

Згідно з висновком експерта фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 від 18.03.2024 року, вартість 1/4 частки квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 становить 384 708 грн. 00 коп (т. 1, а.с. 12-22).

Зазначена сума внесена представником позивача ОСОБА_2 на депозитний рахунок суду (т.1 а.с.5 зворот).

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано жодних доказів наявності у власності відповідача ОСОБА_3 іншого придатного для проживання житлового нерухомого майна, а тому суд вважає, що припинення частки відповідача беззаперечно завдасть їй істотної шкоди. Позивачем не доведено, що відповідачем чиняться будь-які перешкоди у реалізації нею права власності, не надано підтвердження позбавлення можливості користуватися її часткою, зокрема проживати у спірній квартирі, відповідно не доведено, що спільне володіння і користування майном є неможливим.

Апеляційний суд погоджується з таким висновком суду першої інстанції.

Відповідно до частини першої статті 76 Цивільного процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (стаття 77 Цивільного процесуального кодексу України України).

Частиною першою статті 81 Цивільного процесуального кодексу України України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Звертаючись з позовом , ОСОБА_1 зазначає, що відповідач має у власності 1/3 частину квартири АДРЕСА_4 , що стверджується витягом з реєстру прав власності на нерухоме майно.

Однак зазначене твердження не відповідає встановленим обставинам справи.

Згідно з Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно , Державного реєстру іпотек , Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта ОСОБА_3 від 27.07.2021 року , на яку посилається позивач , відповідачу на праві власності належить лише 1/4 частка спірної квартири (т.1 а.с.7). Аналогічна інформація міститься у т.1 на а.с.63 зворот-65.

Посилання позивача на те, що відповідач не надала доказів того, що вона не може проживати у квартирі АДРЕСА_4 , яка належить її дочкам є безпідставним, оскільки зазначене не є предметом доказування у цій справі.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч.2 ст.77 ЦПК України).

Твердження позивача про те, що відповідач штучно, шляхом можливого дарування своєї частки у квартирі АДРЕСА_4 створила підстави для «існування істотної шкоди», без доведення належними доказами є лише припущенням, а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Враховуючи, що належних і допустимих доказів про наявність у відповідачки іншого житла, крім 1/4 частки у спірній квартирі не здобуто, суд першої інстанції дійшов правильного і обґрунтованого висновку про те, що припинення частки відповідача у спірній квартирі беззаперечно завдасть їй істотної шкоди.

Посилання позивача на те, що у квартирі незаконно проживає молодша дочка відповідачки є безпідставним, оскільки відповідач як співвласниця квартири має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону, в тому числі вселяти у квартиру за її згодою членів своєї сім`ї.

Долученими представником відповідача квитанціями про оплату комунальних послуг із зазначенням призначення платежу «за оплату комунальних послуг за адресою: АДРЕСА_2 » встановлено, що комунальні послуги сплачуються особами,які там проживають з дозволу відповідачки.

Разом з тим, матеріали справи не містять доказів, того, що позивач як співлвсник частки квартири намагалась вселитись у квартиру, однак їй у цьому чиняться перешкоди.

З врахуванням того, що реалізація права одного співвласника на компенсацію частки в праві на неподільну річ не може мати пріоритету над конституційно значущим правом іншого співвласника на збереження єдиного житла, суд першлої інстанції дійшов законного і справедливого висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Доводи скарги правильних висновків суду не спростовують, підстав для задоволення скарги та скасування рішення суду колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст. 367, ст. 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, ст. 381, ст. 382, ст. 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, -

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Залізничного районного суду м. Львова від 13 червня 2025 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повний текст постанови складено 03 квітня 2026 року.

Головуючий: Н.П. Крайник

Судді: Я.А. Левик

М.М. Шандра