Постанова від 02 квітня 2026 р. у справі №447/322/25 — Львівський апеляційний суд

Справа № 447/322/25 Головуючий у 1 інстанції: Бачун О.І.

Провадження № 22-ц/811/2410/25 Доповідач в 2-й інстанції: Шандра М. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 квітня 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:

головуючого судді: Шандри М.М.

суддів: Крайник Н.П., Левика Я.А.

секретаря: Чижа Л.М.

за участю: представника ОСОБА_1 – ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 09 червня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про припинення права власності та визнання права власності,

ВСТАНОВИЛА:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 , в якому просив припинити право власності ОСОБА_3 на частину квартири АДРЕСА_1 та визнати за ним право власності на частину цієї.

В обґрунтування позовних вимог покликався на те, що квартира АДРЕСА_1 належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_1 та ОСОБА_3 . Загальна площа квартири 39,6 кв.м., загальна вартість квартири 142 488,10 грн. Відповідачка є його дочкою та з 2008 року проживає в Італійській Республіці, а згідно рішення суду Парми від 31.10.2024 її усиновив громадянин Італійської Республіки. ОСОБА_3 не приймає участі в утриманні та збереженні квартири. Оскільки частка квартира, яка належить ОСОБА_3 не може бути виділена в натурі, спільне володіння і користування квартирою є неможливим, позивач просить припинити право власності відповідача на вказану частку квартири, що не завдасть істотної шкоди її інтересам.

Рішенням Миколаївського районного суду Львівської області від 09.06.2025 у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду оскаржив ОСОБА_1 , подавши апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі посилається на незаконність та необґрунтованість рішення суду, порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Зазначає, що з 2008 року відповідачка проживає в Італійській Республіці, а згідно рішення суду м.Парми від 31.10.2024 її усиновив громадянин Італійської Республіки. Відповідачка не приймає участі в утриманні та збереженні квартири. Частка квартири, яка належить ОСОБА_3 , не може бути виділена в натурі, спільне володіння і користування квартирою є неможливим, відповідачка реального інтересу в користуванні квартирою не має, у квартирі тривалий час не мешкає, не сплачує житлово-комунальні послуги, не бере участь у збереженні спільного майна, тягар утримання якого несе інший співвласник. На думку апелянта, припинення права власності відповідачки на вказану частку квартири не завдасть істотної шкоди її інтересам.

Просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позов у повному обсязі.

У судовому засіданні апеляційної інстанції представник ОСОБА_1 – Ратич Т.М. підтримав апеляційну скаргу з підстав, зазначених у ній. Інші учасники справи у судове засідання апеляційної інстанції не з`явились, про причини неявки суду не повідомили, хоча були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, тому їх неявка, відповідно до ч.2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи, який проводиться за їхньої відсутності.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.

Згідно із ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.1, ч.6 ст. 81 ЦПК України).

Згідно із 1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що рішення суду таким вимогам відповідає.

Відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_1 від 01.02.2008 квартира АДРЕСА_1 належить на праві спільної часткової власності по частці ОСОБА_4 та ОСОБА_3 . Загальна площа квартири 39,6 кв.м.

Як вбачається із довідки про оціночну вартість об`єкта нерухомості від 15.01.2025, оціночна вартість квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 39,6 кв.м становить 142 488,10 грн.

Відповідно до судового рішення Суду м.Парми Перша цивільна секції від 31.10.2024 оголошено про усиновлення ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 .

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 вніс на депозитний рахунок суду суму вартості частки спірної квартири, що підтверджується квитанцією № 5 від 22.01.2025.

Згідно із статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте, попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Статтею 316 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на майно, яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до статті 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Частинами першою, другою статті 319 ЦК України встановлено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Відповідно до частин першої-третьої статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Відповідно до статті 183 ЦК України подільною є річ, яку можна поділити без втрати її цільового призначення. Неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення.

У статті 365 ЦК України передбачено, що право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї. Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.12.2018 у справі № 908/1754/17 (провадження № 12-180гс18) виснувала, що відсутність конструкції («за наявності одночасно») в статті 365 ЦК України свідчить про можливість припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду на підставі позову інших співвласників за наявності хоча б однієї з перелічених законодавцем у частині першій цієї статті обставин (зокрема, в пунктах 1-3). Водночас необхідно зважати, що правова норма, закріплена пунктом 4 частини першої статті 365 ЦК України, не може вважатися самостійною обставиною для припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду, оскільки фактично встановлює неприпустимість такого припинення (таке припинення є неможливим у разі, якщо воно завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї). Припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду на підставі положень цієї статті можливе за наявності хоча б однієї з обставин, передбачених пунктами 1-3 частини першої статті 365 ЦК України, за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника, та попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду, а не за наявності всіх обставин, передбачених цією статтею, в їх сукупності.

У вказаній справі, в якій заявлено вимоги про припинення права на частку у спільній власності та визнання права власності, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що лише відмова у задоволенні вимоги позивача про припинення права власності на частку у праві спільної власності на нерухоме майно (визнати право на яку за собою позивач просив суд) є підставою для відмови у задоволенні вимоги про визнання права власності позивача на цю частку (пункт 64).

У постановах Верховного Суду від 30.05.2018 у справі № 760/8958/15-ц (провадження № 61-4860св18), від 01.06.2023 у справі № 344/2399/21 (провадження № 61-1592св23), від 11.12.2023 у справі № 442/7979/21 (провадження № 61-3161св23), від 10.01.2024 у справі № 344/6767/14-ц (провадження № 61-6980св22) зазначено, що висновок про істотність шкоди, яка може бути завдана співвласнику та членам його сім`ї, вирішується в кожному окремому випадку з урахуванням обставин справи та особливостей об`єкта, який є спільним майном. Суд при розгляді справи повинен перевіряти, чи не будуть порушені інтереси й заподіяна шкода (майнова або немайнова) внаслідок припинення права на частку.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції правильно встановив, що частка відповідачки у спірній квартирі за своїм розміром та вартістю є значною ( частка), а матеріали справи не містять жодних доказів, які б свідчили про наявність у неї на праві власності іншої нерухомості.

Встановивши наведені обставини, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про те, що позбавлення ОСОБА_3 права власності на частку в спірній квартирі завдасть їй значної шкоди, тому відсутні підстави для задоволення позову ОСОБА_1 .

Доводи апеляційної скарги правильних висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки сама по собі наявність однієї з обставин, передбачених пунктами 1-3 частини першої статті 365 ЦК України, за умови встановлення, що припинення права власності відповідача на частку у спільному майні може завдати істотної шкоди її інтересам як співвласника, не може бути підставою для задоволення позову.

Суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Згідно із ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а судове рішення – без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст. 374, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів,

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 09 червня 2025 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня її ухвалення.

Повний текст постанови складено: 03.04.2026

Головуючий

Судді