Вирок від 30 березня 2026 р. у справі №488/1128/23 — Корабельний районний суд м. Миколаєва

справа № 488/1128/23

провадження № 1-кп/488/85/26

В И Р О К

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31.03.2026 року

Корабельний районний суд м. Миколаєва

у складі: головуючого судді ОСОБА_1 ,

при секретарі ОСОБА_2 ,

за участю:

прокурора ОСОБА_3 ,

обвинуваченого ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві в режимі відеоконференції кримінальне провадження по обвинуваченню

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Миколаєва, громадянина України, із середньою неповною освітою, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , судимого:

- 05.10.2023 року Ленінським районним судом м. Миколаєва за ч. 1 ст. 190 КК України до обмеження волі на строк 2 роки, звільненого від відбування покарання на підставі ст. 75 КК України з іспитовим строком 2 роки;

- у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 190 КК України,-

В С Т А Н О В И В:

24.03.2023 року ОСОБА_4 разом з ОСОБА_5 знаходились в квартирі за адресою: АДРЕСА_2 . ОСОБА_5 попросила ОСОБА_4 зайти до свого онлайн-додатку «Приват24» на його мобільному телефоні з метою перевірки зарахування грошових коштів. В подальшому, маючи доступ до облікового запису ОСОБА_5 в онлайн- додатку «Приват24», у ОСОБА_4 виник умисел на заволодіння належними їй грошовими коштами, зловживаючи довірою.

Приблизно о 08:17 год. в цей же день, ОСОБА_4 , перебуваючи поблизу будинку №3/2 по вулиці Глінки в місті Миколаєві, діючи повторно, зловживаючи довірою, заволодів грошовими коштами в сумі 6400 грн., які перерахував з онлайн-додатку «Приват24» банківської карти банку «Приватбанк» № НОМЕР_1 на банківську картку банку «Приватбанк» № НОМЕР_2 , яка відкрита на його ім`я.

В подальшому ОСОБА_4 з місця вчинення кримінального правопорушення зник, розпорядившись майном, належним ОСОБА_5 , на власний розсуд, чим спричинив останній матеріальний збиток на суму 6400 грн.

В судовому засіданні ОСОБА_4 в інкримінованому правопорушенні свою вину визнав повністю і беззаперечно, підтвердивши усі обставини, викладені в обвинувальному акті, щиро розкаявся.

Встановивши, що показання обвинуваченого повністю відповідають фактичним обставинам скоєння кримінального правопорушення, з`ясувавши, що обвинувачений правильно розуміє зміст цих обставин і не оспорює їх, переконавшись у добровільності позиції обвинуваченого, роз`яснивши йому, що в цьому випадку він не зможе оскаржувати ці обставини в апеляційному порядку, суд, за клопотанням прокурора, на підставі ст.349 ч.3 КПК України визнав недоцільним подальше дослідження обставин, які ніким не оспорюються, обмежившись допитом обвинуваченого та дослідженням документів, що стосуються речових доказів, а також особи обвинуваченого.

Аналіз досліджених доказів, які суд вважає належними, допустимими і в сукупності достатніми для ухвалення вироку, дозволяє дійти висновку про те, що своїми діями ОСОБА_4 , за кваліфікуючими ознаками – заволодіння чужим майном зловживаючи довірою (шахрайство), вчинене повторно, скоїв кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 190 КК України.

Обираючи міру покарання, суд враховує тяжкість та обставини скоєного правопорушення, особу обвинуваченого, раніше судомого, а також обставини, які пом`якшують покарання у виді щирого каяття та активного сприяння розкриттю злочину.

Обставин, які відповідно до ст. 67 КК України обтяжують покарання, не встановлено.

Крім того, судом установлено, що вироком Ленінського районного суду м. Миколаєва від 05.10.2023 року ОСОБА_4 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК України та призначено йому покарання у виді 2 років обмеження волі, на підставі ст. 75 КК України звільнений від відбування покарання з іспитовим строком 2 роки

Кримінальне правопорушення за ч. 2 ст. 190 КК України ОСОБА_4 вчинив 24.03.2023 року, тобто до ухвалення вироку Ленінського районного суду м. Миколаєва від 05.10.2023 року.

Відповідно до ч. 4 ст.70 КК України за правилами, передбаченими в частинах 1-3 цієї статті призначається покарання, якщо після постановлення вироку в справі буде встановлено, що засуджений винен ще і в іншому злочині, вчиненому ним до постановлення попереднього вироку, водночас ч. 1 ст. 70 КК України передбачає, що при сукупності злочинів суд визначає остаточне покарання шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим або шляхом повного чи часткового складання призначених покарань.

Разом з тим, відповідно до правового висновку, який викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду в постанові від 15 лютого 2021 року у справі № 760/26543/17, щодо застосування положень ч. 4 ст. 70 КК України: якщо до особи, котра вчинила кримінальне правопорушення, вироком суду було застосоване звільнення від відбування покарання з випробуванням, а потім було встановлено,що вона винна ще й в інших злочинах, вчинених до постановлення цього вироку, в таких випадках питання про відповідальність особи за сукупністю вчинених нею кримінальних правопорушень має вирішуватись в залежності від того, чи залишається незмінним попередній вирок, за яким особа звільнена від відбування покарання з випробуванням, на момент постановлення нового вироку, і яке рішення приймає суд у новому вироку щодо покарання за злочини, вчинені до постановлення попереднього вироку. У випадку, коли попередній вирок залишився незмінним і прийняте в ньому рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням зберігає свою законну силу, а новим вироком особі призначається покарання, яке вона має відбувати реально, положення ч. 4 ст. 70 КК щодо призначення остаточного покарання особі з урахуванням попереднього вироку не застосовуються, а кожний вирок - попередній, за яким особа звільнена від відбування покарання з випробуванням, та новий, за яким їй призначено покарання, що належить відбувати реально - виконуються самостійно.

Обставин зміни вироку Ленінського районного суду м. Миколаєва від 05.10.2023 року судом не встановлено.

Відтак, підстав для застосування ч. 4 ст. 70 КК України, з огляду на наявну правовому позицію об`єднаної палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду в постанові від 15 лютого 2021 року у справі № 760/26543/17 судом не встановлено, покарання призначені даним вироком та вироком Ленінського районного суду м. Миколаєва від 05.10.2023 року не підлягають поглиненню, частковому чи повному складанню, кожен вирок слід виконувати самостійно.

Доля речових доказів підлягає вирішенню у відповідності до статті 100 КПК України.

Судові витрати відсутні. Запобіжний захід не обирався.

Керуючись статтями 100, 369, 370, 373, 374 КПК України,-

УХВАЛИВ:

ОСОБА_4 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 190 КК України та призначити йому покарання у виді 1 року обмеження волі.

Вирок Ленінського районного суду м. Миколаєва від 05.10.2023 року, за яким ОСОБА_4 визнано винним за ч. 1 ст. 190 КК України та призначено йому покарання у виді 2 років обмеження волі, на підставі ст. 75 КК України звільнено з випробуванням строком на 2 роки, - виконувати самостійно.

Строк покарання рахувати з моменту приведення вироку до виконання.

Речовий доказ — мобільний телефон марки «Samsung» моделі «Duas» ІМЕН: НОМЕР_3 , ІМЕІ2: НОМЕР_4 , який перебуває на зберіганні у потерпілої ОСОБА_5 , - залишити власнику.

Речовий доказ — банківська карта банку «ПриватБанк» № НОМЕР_2 , яка перебуває на зберіганні у обвинуваченого ОСОБА_4 , - залишити власнику.

Вирок може бути оскаржений до Миколаївського апеляційного суду через Корабельний районний суд м. Миколаєва протягом 30 днів з дня його проголошення.

Суддя ОСОБА_1