Рішення від 01 квітня 2026 р. у справі №127/9150/26 — Вінницький міський суд Вінницької області

Справа № 127/9150/26

Провадження № 2-а/127/93/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 квітня 2026 рокум. Вінниця

Вінницький міський суд Вінницької області у складі судді Іщук Т. П., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) осіб в місті Вінниці адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення,

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 через представника – адвоката Швець А. В. звернувся до суду з позовом до відповідача та просив визнати протиправною та скасувати постанову №1173 від 18 березня 2026 року про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення згідно якої його притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП у виді штрафу в розмірі 17000,00 грн, а провадження у справі закрити, а також стягнути з відповідача судові витрати.

Свої позовні вимоги позивач мотивував тим, що він є військовозобов`язаною особою та здійснює чернече священицьке служіння Богу. 06 березня 2026 року під час прибуття до ІНФОРМАЦІЯ_2 він дізнався, що повісткою №6154494 від 23 грудня 2025 року його викликали до ІНФОРМАЦІЯ_2 на 09.00 год. 04 січня 2026 року для «уточнення своїх персональних даних». Повістку було направлено на адресу позивача рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення. Згідно відмітки поштаря, позивач відсутній за вказаною адресою. 06 березня 2026 року уповноваженою особою ІНФОРМАЦІЯ_3 відносно нього складено протокол про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП за неявку на виклик до ІНФОРМАЦІЯ_2 та порушення в зв`язку з цим вимог ч. 1, 3 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». 18 березня 2026 року т.в.о. начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 полковником ОСОБА_2 винесено оскаржувану постанову за результатом розгляду вищевказаного протоколу в якій зазначено про порушенням ним вимоги абз. 3 ч. 10 ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», ч. 1 ч. 3 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та ст. 17 Закону України «Про оборону України».

Позивач зазначає, що пунктом 32 Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1487, частиною 10 статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та частиною 1 статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» передбачено механізм виклику особи, відповідно до якого повістка може оформлюватися виключно з метою реалізації визначених законом цілей, перелік яких є вичерпним та не передбачає інших підстав.

Водночас зазначена у повістці про виклик підстава «уточнення даних» не належить до цілей виклику, які відповідно до закону породжують обов`язок особи з`явитися за такою повісткою.

Крім того, позивач до моменту формування та направлення повістки № 6154494 виконав свій обов`язок щодо уточнення персональних та військово-облікових даних, що підтверджується військово-обліковим документом від 10 липня 2024 року, який містить відмітку «дані уточнені вчасно». Також 28 жовтня 2024 року позивач пройшов медичну комісію.

Позивач вказує, що наведені обставини свідчать про відсутність правових підстав для його повторного виклику з метою уточнення даних, оскільки відповідні дії були ним вчинені у встановлені законодавством строки. Окрім цього, спірна повістка не містить чітко визначеної та конкретної мети явки, передбаченої законодавством. Формулювання «для уточнення даних» є невизначеним, не дозволяє встановити правову мету виклику, а відтак не створює обов`язку з`являтися.

З огляду на викладене, направлення такої повістки за відсутності законних підстав є протиправним та не може бути підставою для притягнення позивача до адміністративної відповідальності за частиною 3 статті 210-1 КУпАП.

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 23 березня 2026 року позовну заяву було прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей провадження, визначених ст. 286 КАС України, без виклику учасників справи на підставі матеріалів справи (у письмовому провадженні). Роз`яснено відповідачу право та порядок подачі відзиву, встановлено строк подачі суду відзиву на позовну заяву та доказів по справі, а також витребувано ряд додаткових доказів.

Відповідач своїм правом на відзив не скористався. При цьому, відповідач був повідомлений про розгляд справи, що підтверджується матеріалами справи.

Враховуючи вищевикладене та положення ч. 5 ст. 262 КАС України, суд розглядає справу за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази у їх сукупності, суд дійшов до наступного.

Згідно з ст. 9, 77 КАС України розгляд справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін, вільності та свободи у поданні суду доказів в обґрунтування свої вимог та заперечень та доведенні перед судом в їх переконливості; однак, у справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, обов`язок щодо доведення правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Перевіряючи оскаржувану позивачем постанову про притягнення його до адміністративної відповідальності, суд перевірив її на предмет дотримання суб`єктом владних повноважень принципів правомірної адміністративної поведінки, а саме: чи прийнято рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Судом установлено, що з 25 червня 2021 року ОСОБА_1 взятий на військовий облік у ІНФОРМАЦІЯ_4 як військовозобов`язаний, звання рядовий солдат, ВОС957032-А, рішенням військово-лікарської комісії ІНФОРМАЦІЯ_3 визнаний придатний до служби у військових частина забезпечення, ТЦК та СП, ВВНЗ, навчальних центрах 28 жовтня 2024 року, гр. ІІ, ст. 42б, 43в, 68в наказ МОУ №402/2008 року, що підтверджується копією військово-облікового документа №060220240693371300043 від 06 січня 2025 року.

З витягів з «Резерв+» слідує, що ОСОБА_1 дані уточні вчасно. Також наявний запис про проходження ВЛК 28 жовтня 2024 року. Військово-обліковий документ дійсний до 17 березня 2027 року.

23 грудня 2025 року ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_3 сформовано повістку №6154494 на ОСОБА_1 в якій повідомлено останньому про необхідність з`явитись за адресою: АДРЕСА_1 на 09.00 год. 04 січня 2026 року для уточнення даних при ІНФОРМАЦІЯ_6 .

Вказану повітку було надіслано ОСОБА_1 поштовими засобами зв`язку, однак поштове відправлення було повернуто відправнику у зв`язку з відсутністю одержувача за вказаною адресою, що підтверджується описом вкладення до рекомендованого поштового відправлення №R067064533484 АТ «Укрпошта» та копією трекінгу АТ «Укрпошта».

18 березня 2026 року т.в.о. начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 полковник ОСОБА_2 , розглянувши матеріали справи про адміністративне правопорушення, виніс постанову №1173, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 17000,00 грн. Як зазначено в постанові: «громадянин ОСОБА_1 , будучи військовозобов`язаний та належним чином повідомлений про необхідність прибути 04 січня 2026 року на 09.00 год. до ІНФОРМАЦІЯ_3 , за викликом у визначений строк не з`явився до ІНФОРМАЦІЯ_3 для уточнення свої облікових даних, що стало причиною неможливості встановлення його призначення на особливий період, таким чином порушив вимоги абз. 3 ч. 10 ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», ч. 1, ч. 3 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та ст. 17 Закону України «Про оборону України».

Вирішуючи даний спір та оцінюючи оскаржувану постанову на предмет правомірної поведінки, суд виходить із такого.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення, як це передбачено статтею 245 КУпАП, є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності із законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Поняття адміністративного правопорушення викладено в ч. 1 статті 9 КУпАП, за змістом якої адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Згідно з п.1 статті 247 КУпАП обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події та складу адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.

Відповідно до статті 251 КУпАП, доказами у справі про адміністративні правопорушення є будь-які фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні, та інші обставини, що мають істотне значення для правильного вирішення справи. Обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.

Згідно з статтею 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують та обтяжують відповідальність, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.

Судом установлено, що спірні правовідносини виникли внаслідок притягнення позивача до адміністративної відповідальності за частиною 3 статті 210-1 КУпАП внаслідок порушення законодавства про мобілізаційну підготовку та мобілізацію, а саме не прибуття за викликом до ТЦК та СП та відповідно не виконання ним вимог абз. 3 ч. 10 ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», ч. 1, ч. 3 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та ст. 17 Закону України «Про оборону України».

Обґрунтовуючи протиправність притягнення до адміністративної відповідальності, позивач зазначає про відсутність правових підстав для його повторного виклику з метою уточнення даних, оскільки відповідні дії були ним вчинені у встановлені законодавством строки. Окрім цього, спірна повістка не містить чітко визначеної та конкретної мети явки, передбаченої законодавством. Формулювання «для уточнення даних» є невизначеним, не дозволяє встановити правову мету виклику, а відтак не створює обов`язку з`являтися.

Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначення засад організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів регулює Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII (далі по тексту Закон № 3543-XII).

Відповідно до абзацу 1 частини першої статті 22 Закону № 3543-XII громадяни зобов`язані з`являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк та місце, зазначені в повістці (військовозобов`язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов`язані, резервісти розвідувальних органів України - за викликом відповідного підрозділу розвідувальних органів України), для взяття на військовий облік військовозобов`язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період, направлення для проходження медичного огляду.

Згідно абзацу другого частини третьої статті 22 Закону № 3543-XII під час мобілізації громадяни зобов`язані з`явитися військовозобов`язані та резервісти, які приписані до військових частин для проходження військової служби у воєнний час або до інших підрозділів чи формувань для виконання обов`язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, - на збірні пункти територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними повістках або мобілізаційних розпорядженнях.

Згідно абзацу 8 частини третьої статті 22 Закону № 3543-XII у разі отримання повістки про виклик до територіального центру комплектування та соціальної підтримки громадянин зобов`язаний з`явитися у зазначені у ній місце та строк.

Відповідно до абзацу 9 частини третьої статті 22 Закону № 3543-XII у повістці про виклик до територіального центру комплектування та соціальної підтримки зазначаються: 1) прізвище, ім`я та по батькові і дата народження громадянина, якому адресована повістка; 2) найменування територіального центру комплектування та соціальної підтримки, що видав повістку; 3) мета виклику до територіального центру комплектування та соціальної підтримки; 4) місце, день і час явки за викликом; 5) підпис (електронний цифровий підпис) посадової особи, яка видала (сформувала) повістку; 6) реєстраційний номер повістки; 7) роз`яснення про наслідки неявки і про обов`язок повідомити про причини неявки.

Форма повістки затверджена Додатком 11 до Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1487. Зазначена форма передбачає обов`язкове зазначення мети виклику, що кореспондує із вимогами Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Частина 10 статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» встановлює обов`язок громадян з`являтися за викликом до ТЦК та СП для здійснення визначених законом дій, а саме: оформлення військово-облікових документів; взяття на військовий облік; проходження медичного огляду; направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності; призову на військову службу; проходження зборів військовозобов`язаних та резервістів.

Аналогічні приписи містяться у частині першій статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», яка наведена вище.

Додатково слід врахувати приписи пункту 32 Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1487.

Відповідно до цього пункту, у разі отримання розпорядження відповідних районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів СБУ, відповідних підрозділів розвідувальних органів щодо оповіщення призовників, військовозобов`язаних та резервістів про їх явку на призовні дільниці (пункти попереднього збору), до органів СБУ, розвідувальних органів для оформлення військово-облікових документів, проходження медичного огляду, взяття на військовий облік, визначення призначення на особливий період, призову на військову службу або на збори військовозобов`язаних (резервістів) виконавчі органи сільських, селищних, міських рад: здійснюють оповіщення зазначених у розпорядженні призовників, військовозобов`язаних та резервістів за місцем їх проживання (роботи, навчання) шляхом вручення повісток (додаток 11) або під їх особистий підпис у картках первинного обліку (додаток 3) та/або рекомендованим поштовим відправленням з описом вкладення та повідомленням про вручення про їх виклик до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органу СБУ, відповідних підрозділів розвідувальних органів для оформлення військово-облікових документів, взяття на військовий облік, проходження медичного огляду, направлення для проходження базової військової служби, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов`язаних та резервістів і забезпечення їх своєчасного прибуття.

Тобто вказана норма передбачає, що виклик може здійснюватися лише для конкретно визначених дій, а саме: взяття на військовий облік, проходження медичного огляду, направлення для проходження базової військової служби, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов`язаних та резервістів.

Таким чином, пункт 32 Порядку № 1487 узгоджується з частиною десятою статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та частиною першою статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», оскільки він конкретизує механізм виклику та підтверджує, що повістка може бути оформлена виключно з метою реалізації цілей, прямо передбачених законом.

Крім того, підпункт 2 пункту 1 Правил військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів (Додаток №2 до Порядку № 1487) покладає на призовників, військовозобов`язаних та резервістів обов`язок з`являтися за викликом лише для здійснення дій, прямо визначених законом, а саме: для взяття на військовий облік та визначення призначення на особливий період, оформлення військово-облікових документів, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на навчальні (перевірочні) та спеціальні збори військовозобов`язаних та резервістів.

Також суд враховує, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 560 «Питання проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період» передбачені окремі випадки, у яких військовозобов`язані та резервісти можуть бути викликані до територіального центру комплектування та соціальної підтримки саме з метою уточнення своїх персональних або військово-облікових даних.

Так, пункт 21 постанови передбачає, за викликом районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (Центрального управління або регіонального органу СБУ, відповідного підрозділу розвідувальних органів) резервісти та військовозобов`язані зобов`язані з`являтися у строк та місце, зазначені в повістці, для взяття на військовий облік, уточнення своїх персональних даних, даних військово-облікового документа з військово-обліковими даними Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних, резервістів (територіального центру комплектування та соціальної підтримки), проходження медичного огляду для визначення придатності до військової служби.

Відповідно до п. 22 постанови, резервісти та військовозобов`язані протягом 60 днів з дня набрання чинності Указом Президента України про оголошення мобілізації, затвердженим Верховною Радою України, зобов`язані уточнити свої облікові дані (адресу місця проживання, номери засобів зв`язку, адреси електронної пошти (за наявності) та інші персональні дані) через центри надання адміністративних послуг або електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного, резервіста, або у районному (міському) територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки за місцем свого перебування або місцезнаходження чи відповідному підрозділі розвідувальних органів України, Центральному управлінні або регіональному органі СБУ.

Згідно з п. 27 постанови, під час мобілізації громадяни викликаються з метою до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки або їх відділів : взяття на військовий облік; проходження медичного огляду для визначення придатності до військової служби; уточнення своїх персональних даних, даних військово-облікового документа з військово-обліковими даними Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних, резервістів (територіального центру комплектування та соціальної підтримки); призову на військову службу під час мобілізації та відправлення до місць проходження військової служби.

Таким чином, постанова № 560 дійсно встановлює можливість виклику громадянина для уточнення персональних та військово-облікових даних, а також покладає на нього обов`язок здійснити таке уточнення у встановлений строк. Водночас, виклик має здійснюватися у формах і з дотриманням вимог, визначених законодавством, зокрема із зазначенням конкретної мети явки, яка усе ж повинна відповідати визначеним законом підставам.

Щодо осіб, які вже виконали обов`язок із уточнення своїх персональних та військово-облікових даних, перебувають на обліку, подальший виклик до територіального центру комплектування та соціальної підтримки може здійснюватися виключно для цілей, прямо визначених Законами України «Про військовий обов`язок і військову службу» та «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», а саме: взяття на військовий облік, проходження медичного огляду, направлення на підготовку, призову на військову службу, проходження зборів військовозобов`язаних та резервістів.

Отже, слід вказати, що повістка може бути оформлена та направлена лише тоді і лише для такої мети, яка прямо випливає з наведених вище норм.

Матеріали справи свідчать, що на ім`я позивача була сформована повістка із зазначенням мети «уточнення даних». Разом з тим, позивач до моменту формування та направлення йому спірної повістки у встановлений законом строк виконав обов`язок із уточнення своїх персональних та військово-облікових даних, що підтверджується наявними у матеріалах справи доказами.

Крім того, з витягів з «Резерв+» слідує, що ОСОБА_1 дані уточні вчасно.

За таких умов підстав для повторного виклику позивача з метою уточнення даних не існувало, оскільки відповідне уточнення ним вже було здійснено у строки та у порядку, визначені законодавством. Відповідно, така мета виклику не узгоджується із вимогами пункту 27 постанови №560, який прямо пов`язує можливість виклику для уточнення персональних даних із необхідністю первинного або фактично не здійсненого уточнення таких даних громадянином.

Крім того, спірна повістка не містить чіткої та конкретизованої мети явки, яка відповідала б вичерпному переліку підстав, визначених частиною десятою статті 1 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", частиною першою статті 22 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" та пунктом 32 Порядку ведення військового обліку, затвердженого постановою № 1487. Використання загальної та невизначеної формули "для уточнення даних" не дозволяє встановити конкретне правове призначення виклику та, відповідно, не створює обов`язку позивача з`являтися за такою повісткою та не тягне за собою юридичних наслідків.

Згідно зі статтею 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до статті 62 Конституції України, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.

Обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

У той же час, у справі «Барбера, Мессеге і Хабардо проти Іспані» від 06 грудня 1998 (п. 146) Європейський суд з прав людини встановив, що принцип презумпції невинності вимагає серед іншого, щоб, виконуючи свої обов`язки, судді не починали розгляд справи з упередженої думки, що особа скоїла правопорушення, яке ставиться їй в провину; всі сумніви, щодо її винуватості повинні тлумачитися на користь цієї особи.

У справах «Нечипорук і Йонкало проти України» від 21 квітня 2011 року та «Барбера, Мессеге і Ябардо проти Іспанії» від 06 грудня 1998 року Європейський Суд з прав людини зазначив, що «суд при оцінці доказів керується критерієм доведеності винуватості особи «поза будь-яким розумним сумнівом» і така «доведеність може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою».

Верховний Суд у постанові від 08 липня 2020 року в справі №463/1352/16-а зазначив наступне: «…У силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи».

Отже, згідно принципу презумпції невинуватості, діючого в адміністративному праві, всі сумніви у винуватості особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості.

Таким чином, притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за умови наявності юридичного складу адміністративного правопорушення, в тому числі, встановлення вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними та допустимими доказами.

Взявши до уваги вищевказане, суд дійшов висновку, що відповідачем не доведено порушення ОСОБА_1 вимог абз. 3 ч. 10 ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», ч. 1, ч. 3 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та ст. 17 Закону України «Про оборону України», та як наслідок, вчинення ним адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.

Відповідно до пункту 4 частини третьої статті 2 КАС України основними засадами (принципами) адміністративного судочинства є змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з`ясування всіх обставин у справі.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі (частина друга статті 77 КАС України).

Згідно з частиною четвертою статті 159 КАС України неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.

Суд надав відповідачу можливість подати відзив на позов та, ураховуючи принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі (пункт 4 частини третьої статті 2 КАС України), витребував матеріали, які були підставою винесення оскаржуваної постанови.

Відповідач ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 23 березня 2026 року отримав у електронний кабінет, що підтверджується повідомленням про доставку до електронного кабінету від 26 березня 2026 року.

Крім того, 19 березня 2026 року позивач направив відповідачу, а останній отримав позовну заяву та додані до неї документи, що підтверджується квитанцією №6374306 про доставку документів до зареєстрованого Електронного кабінету користувача ЄСІТС.

Водночас відповідач не надав суду ані відзиву на позов, ані витребуваних матеріалів.

За таких обставин, суд, з урахуванням положень пункту 4 частини третьої статті 2, частини другої статті 77 та частини четвертої статті 159 КАС України вважає, що доводи позивача щодо відсутності правових підстав для його повторного виклику з метою уточнення даних є обґрунтованими, а відповідач доказів на спростування наведеного не надав. Неподання останнім відзиву на позов без поважних причин у цьому випадку кваліфікується як визнання позову.

Відповідно до пункту 3частини третьої статті 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.

Враховуючи встановлені судом обставини, норми чинного законодавства, суд дійшов висновку, що позовна заява підлягає задоволенню, постанову слід скасувати, а справу про адміністративне правопорушення закрити.

Питання судових витрат суд вирішує відповідно до вимог ст. 139 КАС України.

Відповідно до ч.1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова особа чи службова особа.

З огляду на задоволення позову з відповідача підлягає стягненню на користь позивача судовий збір у сумі 532,48 грн.

Щодо витрат на правничу допомогу, то слід зазначити, що відповідно до частин першої та третьої статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з частиною 1 статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно до частини 2 статті 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина 3статті 134 КАС України).

Приписами частини 4-6 статті 134 КАС України передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Зі змісту вказаних норм слідує, що від учасника справи, який поніс витрати на професійну правничу допомогу, вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

На підтвердження витрат на правничу допомогу позивач надав: ордер на надання правничої (правової) допомоги, договір про надання правничої допомоги №5 від 18 березня 2026 року, укладений між позивачем та адвокатом, акт приймання-передачі послуг №АВ-00001 від 18 березня 2026 року та платіжну інструкцію № 48NK-0DQP-DM0I-2Y7V від 18 березня 2026 року на суму 5000,00 грн.

Відповідно до п. 1.1 – 1.2 договору, адвокат приймає на себе зобов`язання щодо надання правової допомоги клієнту, що включає в себе: професійну правничу допомогу в органах державної влади та місцевого самоврядування, на підприємствах, установах, організаціях усіх видів та підпорядкувань, перед їх посадовими та службовими особами, перед фізичними особами підприємцями та громадянами, в судах усіх рівнів та юрисдикцій щодо супроводу справи про оскарження постанови №1173 від 18 березня 2026 року. Клієнт забезпечує адвоката всіма необхідними для виконання документами та матеріалами.

Гонорар визначається в фіксованому розмірі 5000 грн за надання правничої допомоги в суді першої інстанції включно до ухвалення рішення по суті (п.2.1.)

Актом приймання-передачі послуг №АВ-00001 від 18 березня 2026 року окреслено послуги у розмірі 5000,00 грн.

Відтак, витрати позивача на професійну правничу допомогу доводяться належними й допустимим доказами.

Визначаючись з розподілом витрат на правничу допомогу, суд враховує, що дані витрати пов`язані із розглядом цієї справи, витрати відповідають обсягу наданих послуг та виконаних робіт, є неминучими (у зв`язку із виконанням умов договору про правничу допомогу), докази про їх неспівмірність відсутні, відповідачем клопотання про їх неспівмірність не заявлялося, а тому суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача 5000,00 грн витрат на правничу допомогу.

На підставі викладеного, керуючись ст.210, 245, 247, 251, 252, 258, 268, 280, 283 КУпАП, Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу», Законом України «Про оборону України», Порядком проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 560, Порядком організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 1487, ст. 2, 4, 9, 72, 73, 77, 78, 79, 90, 139, 159, 246, 255, 286 КАС України, суд

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити.

Скасувати постанову т.в.о. начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 полковника ОСОБА_2 №1173 від 18 березня 2026 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, а провадження в справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.3 ст. 210 КУпАП - закрити.

Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 532,48 грн та 5000,00 грн витрат на правничу допомогу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а в разі апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом десяти днів з дня його проголошення до Сьомого апеляційного адміністративного суду.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 ,

Відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_8 , ЄДРПОУ НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 .

Суддя: