Рішення від 02 квітня 2026 р. у справі №127/8698/25 — Вінницький міський суд Вінницької області

Cправа № 127/8698/25

Провадження № 2/127/1575/25

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 квітня 2026 року м. Вінниця

Вінницький міський суд Вінницької області в складі:

головуючого судді Березовської О. А.,

за участі секретаря судового засідання Схабовської І. М.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача – адвоката Пунько І. В.,

відповідача ОСОБА_2 ,

представника відповідача – адвоката Тетевої-Родюк І. О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Вінниця за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3 , про стягнення витрат з оплати житлово-комунальних послуг у порядку регресу та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3 , про стягнення витрат з оплати житлово-комунальних послуг в порядку регресу,

ВСТАНОВИВ:

19.03.2025 позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_2 , в якому просив стягнути на його користь понесені витрати з оплати житлово-комунальних послуг в порядку регресу у розмірі 54 315, 43 грн. Заявою від 19.06.2025 позовні вимоги були зменшені до 24 676, 30 грн.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 вказує те, що згідно з свідоцтвом про право власності на житло від 07.05.1999 квартира АДРЕСА_1 належить на праві спільної власності йому, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Шлюб між сторонами розірваний рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 17.05.2024. Рішення набуло законної сили 18.06.2024.

ОСОБА_3 є донькою сторін і не проживає у квартирі, що підтверджується актом №03/24 від 10.12.2024, інформаційною довідкою з реєстру Вінницької міської територіальної громади від 29.11.2024 №44533.

Зазначає, що відповідач з травня 2022 року по травень 2025 року участі в оплаті житлово-комунальних послуг не бере, у зв`язку із чим позивач самостійно оплачує житлово-комунальні послуги. Загальна сума сплачених коштів становить 49 352, 61 грн, з відповідача підлягає стягненню 24 676, 30 грн ( від загальної суми заборгованості).

Позивач ОСОБА_1 просить врахувати, що вони з відповідачем вже більше трьох років разом не проживають як подружжя, кожен має свій бюджет, а також врахувати його стан здоров`я, його інвалідність ІІ групи, низьке матеріальне забезпечення, потреби в реабілітації та лікуванні, відповідно до довідки МСЕК.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.03.2025, цивільну справу передано на розгляд судді Березовській О. А.

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 09.04.2025 позовну заяву залишено без руху, надано позивачу ОСОБА_1 строк для усунення недоліків позовної заяви. 14.04.2025 до суду від позивача ОСОБА_1 надійшов лист про усунення недоліків. Ухвалою суду від 18.04.2025 позовна заява ОСОБА_1 прийнята до розгляду, відкрито провадження, постановлено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

29.04.2025 ОСОБА_2 одержала в суді копію позовної заяви з додатками, що підтверджується відповідною розпискою.

12.05.2025 від представника відповідача ОСОБА_2 , адвоката Тетевої-Родюк І. О., надійшов відзив на позовну заяву ОСОБА_1 в первісній редакції.

13.05.2025 від представника відповідача ОСОБА_2 надійшла зустрічна позовна заява та 09.04.2025 – заява про збільшення зустрічних позовних вимог.

Ухвалою суду від 26.09.2025 зустрічна позовна заява та заява про збільшення позовних вимог за зустрічною позовною заявою прийняті судом до розгляду та об`єднані в одне провадження з первісним позовом ОСОБА_1 . Суд перейшов до розгляду справи за правилами загального позовного провадження.

04.08.2025 від представника ОСОБА_2 надійшов відзив на заяву про зменшення позовних вимог за первісним позовом.

В зустрічній позовній заяві, заяві про збільшення позовних вимог за зустрічною позовною заявою та відзиві на заяву про зменшення позовних вимог позивач за зустрічним позовом ОСОБА_2 вказує, що сторонам на праві спільної власності належить садовий будинок, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 . Після розірвання шлюбу, протягом періоду з червня 2024 по липень 2025 року включно позивачем одноособово за рахунок особистих коштів здійснювалась оплата комунальних платежів зі сплати електроенергії за вище зазначеною адресою на загальну суму 6 662, 28 грн, половина яких (3 331, 24 грн) підлягають стягненню зі співвласника ОСОБА_1 .

Заперечення проти первісного позову обґрунтовані тим, що сторони перебували у шлюбі, який був розірваний рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 17.05.2024, тому платежі за період до 17.05.2024, сплачені одним із подружжя, не підлягають стягненню. За період з червня 2024 року по травень 2025 року позивачем за первісним позовом було сплачено 17 447, 10 грн.

ОСОБА_2 частково визнає позов щодо витрат за період з червня 2025 по травень 2025 року включно в сумі 5 815, 70 грн, що становить 1/3 частку, оскільки право власності на житло належить ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , просить суд стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені ним витрати з оплати житлово-комунальних послуг в порядку регресу за період з червня 2024 по травень 2025 року в сумі 5 815, 70 грн, в задоволенні решти позовних вимог просить відмовити та стягнути з позивача понесені відповідачем судові витрати, письмові докази яких будуть надані суду до судових дебатів або протягом 5-ти днів після ухвалення рішення.

14.10.2025 від представника позивача за первісним позовом ОСОБА_1 , адвоката Пунько І. В., надійшов відзив на зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 про стягнення витрат на житлово-комунальні послуги в порядку регресу, в якому представник вказує, що просить відмовити у задоволенні позовних вимог. Заперечення проти зустрічної позовної заяви обґрунтовані тим, що з рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 15.09.2025 у справі №127/26238/24 вбачається, що садовий будиночок вона вважає особистою приватною власністю. Крім того, згідно з актами, доданими до зустрічної позовної заяви у садовому будинку проживає виключно ОСОБА_2 , яка вважаючи його особистою власністю не давала можливості користуватися ним ОСОБА_1 , використовувала електроенергію сама, тому вимоги не підлягають задоволенню.

Крім того, право власності на садовий будинок після задоволення позову ОСОБА_1 рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 15.09.2025 у справі №127/26238/24 про визнання права власності на частку у садовому будинку та земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_2 , ОСОБА_1 не зареєстроване, бо рішення не набуло законної сили. Навіть у випадку реєстрації права власності ОСОБА_1 у нього буде відсутній обов`язок по відшкодуванню витрат на сплату послуг по електроенергії, якою одноособово користувалась ОСОБА_2

17.10.2025 від представника ОСОБА_2 , адвоката Тетевої-Родюк І. О. надійшла відповідь на відзив, в якому вона не погоджується з твердженням відповідача за зустрічним позовом, що він лише після набуття рішенням суду про поділ майна подружжя набуває право на частку в нерухомому майні та лише з цього часу має сплачувати комунальні платежі, бо садовий будинок був придбаний сторонами у шлюбі, до поділу майна судом належав їм на праві спільної сумісної власності, а відповідно до ст. 63 СК України подружжя мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності.

Щодо твердження відповідача за зустрічним позовом, що він не проживав у вказаному будинку, а тому не має сплачувати витрати на його утримання, представник позивача за зустрічним позовом вказує, що відповідно до ст. 360 ЦК України з ОСОБА_1 як з співвласника відповідно до його частки у праві спільної часткової власності мають бути стягнуті витрати на управління, утримання та збереження спільного майна.

Позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 просить задовольнити.

05.11.2025 від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_3 надійшла до суду заява про розгляд справи у її відсутність, в якій вона також вказала, що в справі покладається на рішення суду.

Ухвалою суду від 18.11.2025 закрито підготовче провадження у справі, справа призначена до розгляду по суті.

Позивач за первісним позовом, ОСОБА_1 , в судовому засіданні свої позовні вимоги підтримав в повному обсязі з підстав, вказаних в позовній заяві та в заяві про зменшення позовних вимог, просив стягнути з ОСОБА_4 витрати за сплачені ним житлово-комунальні послуги в сумі 24 676, 30 грн за період з травня 2022 року по травень 2025 року включно. Ним оплачувались особисто житлово-комунальні послуги за управління будинком, абонплата за доставку газу, електрична енергія, послуги з водовідведення тощо. Всі суми підтверджені квитанціями, наданими суду. ОСОБА_3 є співвласником квартири, але з 2013 року проживає в м. Одеса, тому комунальні послуги вона не оплачує і не має оплачувати. Донька допомагає йому матеріально лікуватися та протезуватися.

Зустрічний позов не визнав, зазначив, що ОСОБА_2 вважала, що садовий будинок є її особистою власністю, що підтверджується рішенням суду, йому будинком користуватися не дозволяла, тому електроенергією він не користувався. Доказів споживання ним електричної енергії в будинку позивач за зустрічним позовом суду не надала. Не заперечує, що в літній період ОСОБА_2 в квартирі не проживала, жила в садовому будинку.

Проти стягнення з нього витрат на правову допомогу на користь відповідача за первісним позовом заперечує, вважає, що вони не відповідають складності справи та неспівмірні, він є інвалідом другої групи, має невелику пенсію.

Представник позивача за первісним позовом, адвокат Пунько І. В., позовні вимоги за первісним позовом підтримала в повному обсязі з підстав, зазначених в ньому, додатково суду пояснила, що квартира належить сторонам на праві спільної власності, сторони живуть в квартирі з 1994 року. Витрати на комунальні послуги мають розподілятися порівну, тому відповідно до ст. 360 ЦК України вона просить стягнути з ОСОБА_2 частку від сплачених ОСОБА_1 житлово-комунальних послуг.

Позовні вимоги за зустрічним позовом не визнала, вказала, що ОСОБА_1 позов не визнає, бо право власності на нерухоме майно, садовий будинок, не набув, майном не користувався.

Представник відповідача за первісним позовом ОСОБА_2 , адвокат Тетева-Родюк І. О., первісний позов визнала частково, зустрічний підтримала в повному обсязі. Пояснила суду, що до 18.06.2024 сторони були подружжям, тому садовий будинок, придбаний ними у шлюбі, є їх спільним майном з моменту придбання. Судом не встановлено припинення сторонами фактичних шлюбних відносин до розірвання шлюбу, тому витрати за це майно мають нести сторони в рівних частках. Стягнення витрат за житлово-комунальні послуги за період перебування сторін в шлюбі є безпідставним, бо у них був спільний бюджет та спільні обов`язки. Щодо стягнення частки комунальних платежів зазначила, що всі співвласники зобов`язані нести витрати і оплачувати комунальні платежі, тому ОСОБА_4 визнає позов з оплати комунальних платежів після розірвання шлюбу в сумі 5 815, 70 грн, включаючи повністю червень 2024 року.

Щодо зустрічного позову зазначила, що ОСОБА_2 після розірвання шлюбу з весни до осені й частину зими проживає в садовому будинку. Цей будинок є спільною власністю сторін з 2015 року, тому вони як власники мають нести витрати з утримання цього майна. Просить стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на утримання будинку – 3 331, 14 грн, а з урахуванням визнання ОСОБА_2 первісного позову в сумі 5 815, 70 грн, стягнути з неї на користь ОСОБА_1 – 2 484, 56 грн. Вказує, що відповідач за первісним позовом не заперечує факт оплати ОСОБА_1 житлово-комунальних платежів після розірвання шлюбу, в розрахунках після зменшення ним позовних вимог арифметичних помилок немає, всі квитанції враховані.

ОСОБА_2 підтримала позицію свого представника, додатково суду пояснила, що в садовому будинку за адресою: АДРЕСА_3 після розірвання шлюбу вона проживає з весни до осені, частину зими, в цей час позивач ОСОБА_1 в садовому будинку не проживав. В будинку немає газу, електроенергія використовується для підігріву їжі та для опалення. В квартирі по АДРЕСА_4 , вона проживала з грудня 2024 року по лютий 2025 року, весь інший час – в садовому будинку. З 01.03.2025 по 01.12.2025 жила в садовому будинку також. Переїхала жити в квартиру в кінці листопада 2025 року, бо опалення в будинку електричне, його не було у зв`язку з вимиканням електроенергії. Незважаючи, на те, що в квартирі вона проживала періодично, сплачені ОСОБА_1 комунальні платежі після розірвання шлюбу ОСОБА_2 визнає в своїй частці як співвласник. Стверджує, що донька, ОСОБА_3 надавала батьку кошти на оплату комунальних платежів, але підтвердження цього факту в неї немає.

Вислухавши сторони, представників сторін, дослідивши письмові докази у справі, надані сторонами, суд доходить висновку, що позовні вимоги слід задовольнити частково, виходячи з таких підстав.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 16 ЦК України та ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Положеннями статей 12, 81 ЦПК України встановлено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цих Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За змістом ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно) (ч. 1 ст. 355 ЦК України).

Відповідно до частини 1, 3 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

При цьому, частиною 4 ст. 319 ЦК України встановлено, що власність зобов`язує.

Згідно з ч. 1 ст. 322 ЦК України власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Положеннями ст. 5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено, що до житлово-комунальних послуг належать житлова послуга - послуга з управління багатоквартирним будинком та комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, управління побутовими відходами.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором.

Співвласник зобов`язаний своєчасно і в повному обсязі сплачувати належні внески і платежі (ч. 1 ст. 15 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку»).

За змістом статей 541, 543 ЦК України солідарний обов`язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов`язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 544 ЦК України боржник, який виконав солідарний обов`язок, має право на зворотну вимогу (регрес) до кожного з решти солідарних боржників у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або законом, за вирахуванням частки, яка припадає на нього.

Тлумачення наведених норм права дає підстави зробити висновок, що кожен співвласник зобов`язаний брати участь у витратах щодо утримання майна, що є у спільній частковій власності, незалежно від того, хто здійснює фактичні дії, спрямовані на утримання спільного майна.

Співвласник, який виконав солідарний обов`язок щодо сплати необхідних витрат на утримання майна, має право вимагати від іншого співвласника їх відшкодування.

Якщо хтось із співвласників відмовляється брати участь у витратах, інші співвласники можуть здійснити їх самостійно і вимагати від цього співвласника відшкодування понесених витрат у судовому порядку або ж безпосередньо звернутись до суду з позовом про примусове стягнення з співвласника, який відмовився нести тягар утримання спільного майна, коштів для цієї мети.

Такий правовий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 13.03.2019 у справі №521/3743/17-ц.

При дослідженні доказів, судом встановлено таке.

Згідно з копією свідоцтва про право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_4 , виданого 07.05.1999 виконавчим комітетом Вінницької міської ради, квартира належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (а. с. 10 т. 1).

Відповідно до рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 17.05.2024 та ухвали суду від 27.05.2024 шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 розірваний (а. с. 8, 9 т. 1).

З копії довідки до огляду МСЕК 0857 Серії 10 ААБ № 315322 від 25.02.2013 вбачається, що ОСОБА_1 є інвалідом другої групи, безстроково (а. с. 7 т. 1).

З копії інформаційної довідки з Реєстру Вінницької міської територіальної громади від 29.11.2024 вих. №44533 вбачається, що за адресою: АДРЕСА_4 зареєстровано місце проживання двох повнолітніх осіб, а актом №03/24 від 10.12.2024 про фактичне проживання громадян, виданим ОСББ «Водограй 1», встановлено, що за цією адресою фактично проживають ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (а. с. 11, 12 т. 1).

Долученими до матеріалів справи копіями платіжних інструкцій позивачем за первісним позовом ОСОБА_1 підтверджено розмір та вид понесених ним витрат на оплату комунальних платежів (а. с. 15-76, 173-177 т. 1). З розрахунку, наданого позивачем за первісним позовом вбачається, що за період з травня 2022 по травень 2025 року сплачено 49 352, 61 грн (а. с. 166 т. 1).

З копії свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 01.12.2015 та Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №48829429 від 01.12.2015 вбачається, що садовий будинок з мансардою, прибудовою, господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 113, 6 кв. м. був зареєстрований на праві власності за ОСОБА_2 (а. с. 137, 138 т. 1).

Відповідно до Акту звірки взаєморозрахунків №770605489-300425 між ТОВ «ЕНЕРА ВІННИЦЯ» та ОСОБА_2 за договором №770605489 від 01.01.2019 за період з 31.01.2021 по 14.04.2025 сплачено 38 316, 60 грн (а. с. 139 т. 1).

Довідками АТ «Райффайзен Банк», в яких платником вказана ОСОБА_2 , підтверджується здійснення операцій з призначенням платежу – розрахунок в інтернеті на загальну суму – (а. с. 140-148 т. 1).

Квитанціями АТ «Райффайзен Банк» підтверджується оплата 17.06.2025 та 10.07.2025 ОСОБА_2 за рахунок за спожиту електроенергію, особовий рахунок НОМЕР_1 , 609, 12 грн та 708, 48 грн (а. с. 195-196 т. 1).

З рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 15.09.2025 вбачається, що позов ОСОБА_1 задоволено, визнано спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , набуте в шлюбі майно:

садовий будинок з мансардою, прибудовою, господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_2 ;

земельну ділянку, кадастровий номер: 0520688904:08:001:0105, цільове призначення: для індивідуального садівництва, площа: 0,0663 га.

В порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнати за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право власності на частку земельної ділянки, площею 0, 0663 га, кадастровий номер 0520688904:08:001:0105 цільове призначення: для індивідуального садівництва, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , на садовий будинок з мансардою, прибудовою, господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_2 , за кожним (а. с. 242-244 т. 1).

З акту від 02.05.2025, затвердженого сільським головою В. Романюком, вбачається, що ОСОБА_2 влітку постійно проживала за адресою: АДРЕСА_3 , з лютого 2022 по листопад 2022, з травня 2023 по листопад 2023, з березня 2024 по дату складання акта (а. с. 149).

Отже, судом встановлено, що квартира за адресою: АДРЕСА_4 , перебуває у спільної сумісної власності позивача за первісним позовом ОСОБА_1 , відповідача за первісним позовом ОСОБА_2 та третьої особи ОСОБА_3 , які, в силу вище викладених положень законодавства, несуть обов`язок щодо утримання цього майна.

Зважаючи на те, що позивач за первісним позовом, будучи співвласником нерухомого майна, виконав солідарний обов`язок щодо сплати витрат на утримання майна та комунальні послуги, які є необхідними для його підтримання у належному стані, за відсутності доказів про те, що інші співвласники квартири беруть участь у витратах, пов`язаних з утриманням майна, а також за часткового визнання первісного позову відповідачем ОСОБА_2 , суд доходить до переконання про те, що вимоги про відшкодування ОСОБА_1 понесених позивачем витрат на утримання майна підлягають частковому задоволенню.

Після зменшення позовних вимог за первісним позовом ОСОБА_1 просить стягнути з ОСОБА_2 понесені витрати з оплати комунальних послуг в сумі 24 676, 30 грн.

Визначаючи розмір витрат, які підлягають стягненню з відповідача за первісним позовом на користь позивача, суд враховує, що ОСОБА_2 визнає первісний позов з оплати житлово-комунальних послуг за період з червня 2024 по травень 2025 року в сумі 5 815, 70 грн, не зважаючи на ту обставину, що весною та в літню пору року в квартирі не проживала, комунальними послугами не користувалась, а проживала в садовому будинку, що також встановлено судом за вище зазначеним актом, який позивачем за первісним позовом не оспорюється.

Відповідно до частини 1, 4 ст. 206 ЦПК України, позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Суд не вбачає підстав для неприйняття часткового визнання позову відповідачем ОСОБА_2 в сумі 5 815, 70 грн, визнання позову не суперечить закону та не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб.

Щодо стягнення витрат позивача за первісним позовом, ОСОБА_1 , з відповідача за період з травня 2022 по травень 2024 року включно суд зазначає таке.

Як вбачається зі свідоцтва на право власності на житло квартира набута співвласниками ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на підставі Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», належить сторонам та третій особі на праві спільної сумісної власності, тобто не є спільним сумісним майном сторін як подружжя.

Відповідно до ч. 2 ст. 61 СК України об`єктом права спільної сумісної власності подружжя є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя.

Відповідно до ч. 2 ст. 114 СК України у разі розірвання шлюбу судом шлюб припиняється у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу.

Як вбачається з рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 17.05.2024, шлюб між сторонами був розірваний. Рішення вступило в законну силу 18.06.2024. Отже, шлюб між сторонами припинився 18.06.2024.

З наведеного вбачається, що оплата житлово-комунальних послуг здійснювалась позивачем за первісним позовом з доходів, одержаних ним до 18.06.2024, які належали сторонам на праві спільної сумісної власності як подружжю. Суду позивачем за первісним позовом не надано доказів, що він ніс витрати з оплати житлово-комунальних послуг за рахунок доходів чи майна, що є його особистою власністю відповідно до ст. 57 СК України.

Крім того, позивач за первісним позовом помилково вважає, що третя особа ОСОБА_3 , яка є співвласником квартири, не повинна нести витрати з її утримання, бо не проживає в квартирі. Таке твердження позивача за первісним позовом суперечить положенням ч. 4 ст. 319 ЦК України, ч. 1 ст. 322 ЦК України, якими передбачений обов`язок власника з утримання майна, який не обумовлюється його використанням.

Судом перевірений розрахунок сплачених житлово-комунальних послуг, наданий позивачем за первісним позовом ОСОБА_1 . За період з червня 2024 року по травень 2025 року позивачем за первісним позовом сплачені житлово-комунальні платежі в загальній сумі 17 447, 10 грн.

Враховуючи наведене, з відповідача за первісним позовом на користь позивача за первісним позовом, ОСОБА_1 , мають бути стягнуті понесені ним витрати з житлово-комунальних послуг в сумі 5 815, 70 грн, тому первісний позов підлягає частковому задоволенню.

Щодо зустрічного позову суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Відповідно до ч. 1 ст. 68 СК України, розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу.

Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу (частина 1 ст. 69 СК України).

У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором ( частина 1 ст. 70 СК України).

З рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 15.09.2025 вбачається, що судом встановлений факт набуття майна, садового будинку з мансардою, прибудовою, господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_2 , сторонами під час шлюбу. Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Цим рішенням ця презумпція не спростована, а навпаки підтверджено правовий режим цього майна як спільного сумісного майна подружжя. Відповідно до ч. 1 ст. 69 СК України, розірвання шлюбу між сторонами не припинило право спільної сумісної власності сторін на це майно. Тільки після вступу в законну силу зазначеного рішення, режим майна змінився на спільну часткову власність.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01.07.2004, державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Отже, з наведеної норми слідує, що державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації.

Як зазначено судом вище рішенням Вінницького районного суду Вінницької області від 15.09.2025 встановлено, що садовий будинок набутий сторонами в шлюбі і є спільним майном подружжя. Відсутність у позивача за первісним позовом реєстрації права власності як до ухвалення рішення Вінницького районного суду Вінницької області, так і після його ухвалення не позбавляє його прав та обов`язків співвласника майна, не зважаючи на те, що право власності на майно після придбання було зареєстровано на дружину та після ухвалення рішення судом державна реєстрація частки у праві власності на спільне майно ОСОБА_1 не здійснена, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає. Зазначене свідчить про помилковість твердження відповідача за зустрічним позовом, що він не повинен нести обов`язки з утримання майна – садового будинку.

Однак, позивачем за зустрічним позовом ОСОБА_2 пред`явлено вимогу зі стягнення з відповідача оплати електричної енергії, тобто комунальної послуги, за період з червня 2024 по липень 2025 року включно, яка була нею здійснена за рахунок особистих коштів на загальну суму 6 662, 28 грн, одночасно з акту від 02.05.2025, затвердженого сільським головою В. Романюком, вбачається, що частково весною та літом в садовому будинку проживала тільки ОСОБА_2 (а. с. 149 т. 1). В судовому засіданні ОСОБА_2 підтвердила, що з грудня 2024 року по лютий 2025 року проживала в квартирі, в садовому будинку не проживала. В літні місяці відповідач за зустрічним позовом в садовому будинку не проживав.

Відповідно до ч. 1 ст. 82 ЦПК України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Отже, суд визнає факт непроживання позивача за первісним позовом в садовому будинку в весняні та літні місяці встановленим.

Відповідачем за зустрічним позовом не надано суду доказів, які підтверджують його твердження, що позивач за зустрічним позовом перешкоджала йому користуватися садовим будинком, зокрема в зимові місяці, коли вона проживала в квартирі.

Отже, з відповідача за зустрічним позовом підлягають стягненню доведені ОСОБА_2 витрати на житлово-комунальні послуги в садовому будинку за період з грудня 2024 по лютий 2025 року включно в його частці.

Визначаючи розмір витрат з оплати електроенергії, понесених позивачем за зустрічним позовом суд звертає увагу, що в Акті звірки взаєморозрахунків №770605489-300425, підписаному ТОВ «ЕНЕРА ВІННИЦЯ» та ОСОБА_2 за договором №770605489 від 01.01.2019 за період з 31.01.2021 по 14.04.2025 (а. с. 139 т. 1), не вказана адреса, за якою постачається електроенергія. Договір про постачання електричної енергії суду не наданий, в довідках АТ «Райффайзен Банк», в яких платником вказана ОСОБА_2 , підтверджується здійснення операцій з призначенням платежу – розрахунок в інтернеті, а не за оплату електроенергії (а. с. 140-148 т. 1). Квитанціями АТ «Райффайзен Банк» підтверджується оплата 17.06.2025 та 10.07.2025 ОСОБА_2 за рахунок за спожиту електроенергію, особовий рахунок НОМЕР_1 , тобто без підтвердження, що особовий рахунок відкритий для постачання електричної енергії в садовому будинку. Однак, відповідач за зустрічним позовом не оспорював зазначені докази, не оспорював факт оплати електричної енергії позивачем за зустрічним позовом, ним стверджувалась, без надання належних та допустимих доказів, неможливість ним використання садового будинку. Враховуючи наведене з відповідача за зустрічним позовом на користь ОСОБА_2 підлягають стягненню витрати в сумі 287, 28 грн, тобто частка від 574, 56 грн, які включають оплату за електроенергію за грудень 2024 року в сумі 406, 08 грн, за січень 2025 року – 103, 68 грн, за лютий 2025 року – 64, 80 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 601 ЦК України, зобов`язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги.

Враховуючи зустрічність та однорідність зобов`язань сторін, вони можуть бути зараховані судом. З відповідача за первісним позовом, ОСОБА_2 , на користь позивача ОСОБА_1 мають бути стягнуті витрати з оплати житлово-комунальних послуг в порядку регресу в сумі 5 528, 42 грн (5 815, 70 грн – 287, 28 грн = 5 528, 42 грн). Зобов`язання ОСОБА_1 з оплати 287, 28 грн на користь ОСОБА_2 припиняється.

Окрім цього, вирішуючи питання стягнення судових витрат, суд, враховує положення частини 1 та 6 ст. 141 ЦПК України, якими передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Позивач за первісним позовом звільнений від сплати судового збору відповідно до пункт 9 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», тому з відповідача за первісним позовом на користь державного бюджету підлягає стягненню судовий збір в сумі 154, 49 грн пропорційно до розміру задоволених позовних вимог за первісним позовом (22, 40%) та за мінусом судового збору, який має бути повернутий їй, пропорційно до задоволення позовних вимог за зустрічним позовом (8, 62%) (251, 14 грн – 96, 65 грн =154, 49 грн).

На підставі статей 316, 319, 322, 369, 541, 543, 544 ЦК України, керуючись статтями 2, 13, 81, 89, 141, 247, 263265, 273, 354, 355 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Первісний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3 , про стягнення витрат з оплати житлово-комунальних послуг в порядку регресу задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати з оплати житлово-комунальних послуг в порядку регресу в сумі 5 815, 70 грн.

Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3 , про стягнення витрат з оплати житлово-комунальних послуг в порядку регресу задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати з оплати житлово-комунальних послуг в порядку регресу в сумі 287, 28 грн.

Провівши зарахування первісних та зустрічних позовних вимог, остаточно стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати з оплати житлово-комунальних послуг в порядку регресу в сумі 5 528, 42 грн.

Зобов`язання ОСОБА_1 з оплати житлово-комунальних послуг в порядку регресу в сумі 287, 28 грн на користь ОСОБА_2 припиняється.

В задоволенні первісного позову та в задоволенні зустрічного позову в інших частинах – відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в сумі 154, 49 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його складення до Вінницького апеляційного суду. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Учасники справи можуть отримати інформацію щодо цієї справи в мережі Інтернет за веб-адресою сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України: https://vnm.vn.court.gov.ua/sud0232/

Повне судове рішення складено 03.04.2026.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_3 .

Суддя Олена БЕРЕЗОВСЬКА