Рішення від 02 квітня 2026 р. у справі №596/1775/25 — Гусятинський районний суд Тернопільської області

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"03" квітня 2026 р. Справа № 596/1775/25

Провадження № 2/596/245/2026

Гусятинський районний суд Тернопільської області

в складі: головуючого суду Лисюк І.О.

за участю секретаря судового засідання Туткалюк В.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження в смт. Гусятин, в режимі відео конференції, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 в інтересах якого діє представник – адвокат Присяжнюк Мар`яна Олександрівна до ОСОБА_2 про визнання майна особистою приватною власністю,

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 в інтересах якого діє представник – адвокат Присяжнюк М.О. звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про визнання майна особистою приватною власністю та просить визнати 1/4 частку житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , особистою приватною власністю ОСОБА_1 та стягнути понесені судові витрати.

В обгрунтування позову посилається на те, що 30.10.1997 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладено шлюб (актовий запис № 8; орган державної реєстрації актів цивільного стану, що склав актовий запис: Постолівська сільська рада Гусятинського району ), який згодом, 10.06.2008 року - розірвано (актовий запис про розірвання шлюбу № 12, орган державної реєстрації актів цивільного стану, що склав актовий запис: Відділ реєстрації актів цивільного стану Гусятинського районного управління юстиції Тернопільської області).

У період перебування у зареєстрованому шлюбі з Відповідачкою, а саме 24 липня 2007 року, Позивач зареєстрував уже наявне у нього право приватної власності на 1/4 частку житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Підставою реєстрації права власності на житловий будинок слугувало рішення виконавчого комітету Постолівської сільської ради № 28 від 24.07.2007 року, на підставі якого Позивачу видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 18.07.2007р. (додається), та згідно якого: 1/4 частка належить ОСОБА_1 ; 1/4 частка - ОСОБА_4 (батько Позивача); 1/4 частка - ОСОБА_5 (мати Позивача); 1/4 частка - ОСОБА_6 (брат Позивача).

У подальшому, а саме 14.10.2025 року, Позивач набув право власності також на 3/4 частки житлового будинку у порядку спадкування за законом.

Факт переходу до Позивача права власності на вказані 3/4 частки підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за законом від 14.10.2025 року № 1084 та витягом з Державного реєстру речових прав.

Після оформлення права власності на житловий будинок Позивач, маючи намір реалізувати своє право володіння, користування та розпорядження належним йому майном шляхом відчуження, звернувся до нотаріуса для посвідчення договору купівлі-продажу житлового будинку, однак отримав відмову у вчиненні нотаріальної дії, оскільки 1/4 частка Спірного майна належить Позивачу та Відповідачці як об`єкт спільної сумісної власності подружжя, набутий під час перебування сторін у шлюбі, дослівно:

«З наданих документів вбачається, що ОСОБА_1 зареєстрував шлюб з ОСОБА_2 30 жовтня 1997 року; шлюб розірвано згідно рішення Гусятинського районного суду Тернопільської області про розірвання шлюбу № 2-503/2008 р. від 10 червня 2008 р . Таким чином ОСОБА_1 перебував у зареєстрованому шлюбі на час набуття права власності на 1/4 (одну четверту) частку житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 . Документ, що підтверджує право власності на вказану частку: свідоцтво про право власності на нерухоме майно, видане виконавчим комітетом Постолівської сільської ради 18 жовтня 2007 року на підставі рішення виконкому Постолівської сільської ради від 24 липня 2007року за № 28…

Таким чином, ОСОБА_1 роз`яснено, що для нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу нерухомого майна - житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , необхідна письмова нотаріально засвідчена згода колишнього подружжя на укладення правочину», однак, на усне звернення Позивача про надання письмової нотаріально засвідченої згоди на укладення правочину по відчуженню Спірного майна, Відповідач відмовилась надавати згоду.

Ухвалою судді від 06.01.2026 відкрито провадження у цивільній справі та визначено загальний позовний порядок її розгляду, а також дату, час та місце проведення підготовчого засідання.

09.03.2026 ухвалою Гусятинського районного суду Тернопільської області закрито підготовче провадження по справі про визнання майна особистою приватною власністю. Призначено справу до судового розгляду по суті, про що повідомлено сторони по справі.

Позивач ОСОБА_1 , представник позивача адвокат Присяжнюк М.О. в судове засідання не з`явилися. Від представника позивача адвоката Присяжнюк М.О. 03.04.2026 року надійшла письмова заява про розгляд справи без участі сторони позивача, позовні вимоги підтримує у повному обсязі, не заперечує проти заочного розгляду справи.

Відповідачка ОСОБА_2 належним чином повідомлялася судом про розгляд справи, в судове засідання повторно не з`явилася. Відзиву на позовну заяву до суду не надходило.

Як слідує із матеріалів справи, ухвала суду про відкриття провадження, матеріали цивільного позову, судові повістки направлялись судом відповідачці за зареєстрованим місцем проживання: АДРЕСА_2 . Це підтверджується поштовими відправлення, які повернуто суду 29.01.2026 року, 12.02.2026 року, 12.03.2026 року, з відмітками у довідці «Адресат відсутній за вказаною адресою». (а.с.37, 41, 50).

Згідно ч.4 ст.223 ЦПК України, у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення). За згодою представника позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.

Судом постановлено ухвалу про заочний розгляд справи.

Суд, дослідивши докази, подані сторонами та письмові пояснення сторін, викладені в заявах по суті справи, приходить до наступного.

Судом встановлено такі факти та відповідні їм правовідносини.

30.10.1997 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладено шлюб, який зареєстрований Постолівською сільською радою Гусятинського району, відповідний актовий запис № 8, який згодом, 10.06.2008 року - розірвано (актовий запис про розірвання шлюбу № 12, орган державної реєстрації актів цивільного стану, що склав актовий запис: Відділ реєстрації актів цивільного стану Гусятинського районного управління юстиції Тернопільської області).(а.с.9,10)

ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , ОСОБА_6 набули право власності по 1/4 (одні четверті) частці житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно, видане виконавчим комітетом Постолівської сільської ради 18 жовтня 2007 року на підставі рішення виконкому Постолівської сільської ради від 24 липня 2007 року за № 28. (а.с.17)

Згідно копії свідоцтва про право на спадщину за законом від 14.10.2025 року зареєстрованого в реєстрі за № 1084 та Витягу з Державного реєстру речових прав №449137076 від 24.10.2025 року набув право власності також на 3/4 частки житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ), в порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_5 , з яких 1/4 (одна четверта) частка належала спадкодавцеві на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого Дідик І. О., державним нотаріусом Борщівської державної нотаріальної контори - в.о. державного нотаріуса Гусятинської державної нотаріальної контори, 19 грудня 2020 року за реєстровими номерами 690, 1/4 (одна четверта) частка належала спадкодавцеві на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого Дідик І. О., державним нотаріусом Борщівської державної нотаріальної контори - в.о. державного нотаріуса Гусятинської державної нотаріальної контори, 19 грудня 2020 року за реєстровими номерами 691, 1/4 (одна четверта) частка належала спадкодавцеві на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого виконавчим комітетом Постолівської сільської ради 18 жовтня 2007 року на підставі рішення виконкому Постолівської сільської ради від 24 липня 2007 року за № 28.

Житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами зареєстровано Гусятинським районним комунальним бюро технічної інвентаризації в Реєстрі прав власності на нерухоме майно за реєстраційним номером 20686955, номер запису 175 в реєстровій книзі 2, що підтверджується витягом про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно № 16349163, виданим Гусятинським районним комунальним бюро технічної інвентаризації 19 жовтня 2007 року.

Реєстраційний номер житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно: 2253813961216.

Характеристика житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами: житловий будинок, А, загальною площею 129,5 кв. м, житловою - 66,4 кв. м; сарай, Б; літня кухня, В; сарай, Г; паливна, Д; ворота, 1; огорожа, 2; колодязь, 3.(а.с.18)

Принцип захисту судом порушеного права особи будується при встановленні порушення такого права. Так, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина 1 статті 15 ЦК України).

Правом звернення до суду за захистом наділена особа, права якої порушені, невизнані або оспорені (стаття 3 ЦПК України).

За положенням статті 4 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Відповідно до статті 16 ЦК України особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового права або майнового права та інтересу у визначені цією статтею способи. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (постанова Верховного Суду від 08 листопада 2023 року у справі № 761/42030/21).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (постанова Верховного Суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17).

Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства (частина дев`ята статті 7 СК України).

Загальні засади (принципи) приватного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, у першу чергу, акти сімейного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах сімейного законодавства (постанова Верховного Суду від 25 січня 2021 року в справі № 758/10761/13-ц).

Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність. Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (постанови Верховного Суду від 16 червня 2021 року у справі №554/4741/19, від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).

Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто (пункт 3 частини першої статті 57 СК України).

Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом (частина третя статті 368 ЦК України).

Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу.

Отож, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Аналогічні правові висновки містяться у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6843 цс 17 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17ц.

Частина перша статті 21 СК України визначає шлюбом сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану.

Відповідно до частини першої статті 36 СК України шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.

Законом беззаперечно встановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Однак, як суд зазначав вище, ця презумпція може бути спростована, й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує (постанова Великої Палати Верховного Суду від 11 жовтня 2023 року у справі № 756/8056/19).

Правові підстави для визнання майна особистою приватною власністю дружини чи чоловіка закріплені у статті 57 СК України, у пунктах 1-3 частини першої якої визначено, що особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: майно, набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Відповідно до роз`яснень наданих у п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21 грудня 2007 року № 11, не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто; речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть якщо вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя; кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, що належала особі, а також як відшкодування завданої їй моральної шкоди; страхові суми, одержані за обов`язковим або добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою власністю кожного з них.

Відповідно до вимог ст. 7 Конституції СРСР 1936 року колгоспним двором є родинно- трудове об`єднання осіб, всі або більшість працездатних членів якого є членами колгоспу, беруть участь особистою працею в колгоспному виробництві, отримують основні доходи від суспільного господарства колгоспу, і, крім того, ведуть особисте підсобне господарство на присадибній земельній ділянці.

Згідно затверджених ЦСУ СРСР 13 квітня 1979 року № 11215 «Вказівок по веденню погосподарського обліку в сільських радах народних депутатів», визначення в сільській місцевості громадського типу господарства в погосподарській книзі та відомості щодо членів колгоспного двору, що має правове значення, було покладене на сільські ради.

Відповідно до ст. ст. 120, 123 ЦК УРСР (в редакції 1963 року), чинного на час існування колгоспних дворів, майно колгоспного двору належало членам на праві сумісної власності. Розмір частки члена двору встановлюється з рівності часток усіх членів двору.

Порядок ведення погосподарського обліку в сільських радах визначався «Вказівками по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів» (далі - Вказівки), затвердженими постановою Державного комітету статистики СРСР (далі - Держкомстат СРСР) від 12 травня 1985 року № 5-24/26, а згодом - Вказівками, затвердженими постановою Держкомстату СРСР від 25 травня 1990 року № 69.

Згідно п. 9 зазначених Вказівок окремим господарством є особи, що проживають разом та ведуть спільне домашнє господарство. Згідно з п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після припинення його існування, мають ті члени двору, котрі до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні. Відповідно до ст.ст.120, 123 ЦК України 1963 року, чинного на час існування колгоспних дворів, майно колгоспного двору належало його членам на праві сумісної власності. Розмір частки члена двору встановлюється виходячи з рівності часток усіх членів двору. Спори щодо майна колишнього колгоспного двору, яке було придбане до 15 квітня 1991 року, мають вирішуватися за нормами, що регулювали власність цього двору, а саме: а) право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після припинення його існування, мають ті члени двору, котрі до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні. Такими, що втратили це право, вважаються працездатні члени двору, які не менше трьох років підряд до цієї дати не брали участі своєю працею і коштами у веденні спільного господарства двору (в цей строк не включається час перебування на дійсній строковій військовій службі, навчання в учбовому закладі, хвороба); б) розмір частки члена двору визначається виходячи з рівності часток усіх його членів, включаючи неповнолітніх та непрацездатних. Частку працездатного члена двору може бути зменшено або відмовлено у її виділенні при недовгочасному його перебуванні у складі двору або незначній участі працею чи коштами в господарстві двору. Особам, які вибули з членів двору, але не втратили права на частку в його майні, вона визначається виходячи з того майна двору, яке було на час їх вибуття і яке збереглося.

Тобто усі члени колгоспного двору, які були такими станом на 15 квітня 1991 року, мали право спільної сумісної власності на майно колгоспного двору.

Як встановлено, до укладення шлюбу ОСОБА_1 із ОСОБА_7 , в житловому будинку постійно проживали батьки ОСОБА_1 : ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , його брат – ОСОБА_6 та позивач – ОСОБА_1 , що підтверджується записами погосподарської книги за 1986-1989рр. та записами погосподарської книги на 1991-1995рр. (а.с.18-19).

З урахуванням наведеного, право кожного з членів колгоспного двору на частку у спірному житловому будинку виникло не в момент державної реєстрації, а значно раніше — в силу закону, у період існування колгоспного двору та спільного ведення ними господарства, яке не залежало від подальших сімейних чи шлюбних відносин.

Таким чином, ще до укладення шлюбу між Позивачем та Відповідачкою, за кожним із членів колгоспного двору вже існувало право спільної сумісної власності на житловий будинок, яке за приписами ст. 120, 123 ЦК УРСР 1963 року трансформувалося у рівні ідеальні частки. Відповідно, ОСОБА_4 (батьку Позивача), ОСОБА_5 (мати Позивача), ОСОБА_6 (брат Позивача) та Позивачу належало по 1/4 частці у праві власності на житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , а також земельну ділянку, на якій розташовані зазначені об`єкти.

У пункті 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» роз`яснено, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його набуття.

Відповідно до Прикінцевих положень Сімейного кодексу України та Прикінцевих та Перехідних положень Цивільного кодексу України, Сімейний кодекс України набрав чинності з 01 січня 2004 року.

Згідно роз`яснень, п.1 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» за загальним правилом дії законів та інших нормативно-правових актів у часі норми Сімейного кодексу України застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набрання ним чинності, тобто не раніше 1 січня 2004 року. До сімейних відносин, які вже існували на зазначену дату, норми Сімейного кодексу України застосовуються в частині лише тих прав і обов`язків, що виникли після набрання ним чинності.

Враховуючи те, що укладення шлюбу між сторонами та набуття права власності на Житловий будинок мали місце до 01.01.2004, правовідносини у даному спорі регулюються нормами Кодексу про шлюб та сім`ю.

Відповідно до ст. 24 Кодексу про шлюб та сім`ю майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, є власністю кожного з них.

Таким чином, у разі набуття права власності на майно до шлюбу, але подальшого оформлення права власності в період шлюбу, це майно не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, який набув дане майно до моменту шлюбу.

Відповідно сам по собі факт реєстрації права власності спірного майна за час шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно п.п. 1.4., 2.7. Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 7/5 від 07.02.2002 (в редакції чинний на момент виникнення спірних правовідносин від 30.05.2005) (далі по тексту - «Положення»), державна реєстрація прав власності на нерухоме майно (далі - реєстрація прав) - це внесення запису до Реєстру прав власності на нерухоме майно у зв`язку з виникненням, існуванням або припиненням права власності на нерухоме майно, що здійснюється БТІ за місцезнаходженням об`єктів нерухомого майна на підставі правовстановлюючих документів коштом особи, що звернулася до БТІ.

Документи, що підтверджують виникнення, існування, припинення прав власності на нерухоме майно і подаються для реєстрації прав, повинні відповідати вимогам, установленим цим Положенням та іншими актами чинного законодавства України.

Згідно п. 6.1. Положення оформлення права власності на об`єкти нерухомого майна провадиться з видачею свідоцтва про право власності місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування фізичним та юридичним особам на підставі документів, установлених законодавством, які підтверджують їх право власності на об`єкти нерухомого майна, крім правовстановлюючих документів, передбачених у додатку 1 до пункту 2.1 Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно.

Згідно п. 6 Додатку 1 до пункту 2.1 Положення одним із правовстановлюючих документів, на підставі якого проводиться реєстрація прав власності на об`єкти нерухомого майна є свідоцтво про право власності на об`єкти нерухомого майна, видані органами місцевого самоврядування та місцевими державними адміністраціями.

Згідно характеристики об`єкта нерухомого майна (узагальнена інформація), що є додатком до технічного паспорту: рік спорудження/реконструкції житлового будинку - 1983.

Державна реєстрація права власності у 2007 році мала виключно підтвердний та декларативний характер і не породжувала нового речового права, а тому не може змінювати правовий режим спірного майна.

Відповідачка ОСОБА_8 не була членом колгоспного двору, а відтак не набула і не могла набути права спільної сумісної власності на 1/4 частку Житлового будинку.

Таким чином, судом встановлено, що 1/4 частка житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , належить ОСОБА_1 на праві особистої приватної власності, оскільки право на зазначене майно виникло у нього до укладення шлюбу з Відповідачкою в силу закону як у члена колгоспного двору.

Відповідно до ч. 1, ч. 2, ч. 3 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 1 ст. 81 ЦПК України).

Смерть власника являється однією із підстав для припинення права власності, що випливає із норм статті 346 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст.ст. 1216-1218, 1220, 1221, 1223, 1264 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього Кодексу). Місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця. Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. Спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. У разі відсутності заповіту, право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього кодексу.

Відтак, суд на підставі зібраних та описаних вище доказів, виснує про те, що 1/4 частка житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 129,5 кв.м. та житловою площею 66,4 кв.м.. належить ОСОБА_1 на праві особистої приватної власності, оскільки право на зазначене майно виникло у нього до укладення шлюбу з Відповідачкою в силу закону як у члена колгоспного двору.

Враховуючи встановлені судом обставини позов про визнання майна особистою приватною власністю підлягає до задоволення.

Крім того, відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, з відповідачки на користь позивача підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору у розмірі 5834 грн..

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 2, 4, 12, 13, 7678, 83, 258, 268, 273, 280, 352, 355 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_3 , ел. пошта ІНФОРМАЦІЯ_2 ) в інтересах якого діє представник – адвокат Присяжнюк Мар`яна Олександрівна (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: м. Тернопіль, вул. Стадникової, 2, оф. 72, поштовий індекс 46008, ел. пошта ІНФОРМАЦІЯ_2 ) до ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_4 ) про визнання майна особистою приватною власністю, задовольнити.

Визнати особистою приватною власністю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , 1/4 частку житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 129,5 кв.м. та житловою площею 66,4 кв.м..

Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_4 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_3 , суму сплаченого судового збору у розмірі 5834 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Повний текст рішення складено 03.04.2026.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_3 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_4 .

Суддя Гусятинського районного суду

Тернопільської області Ірина ЛИСЮК