Рішення від 25 березня 2026 р. у справі №454/4102/25 — Сокальський районний суд Львівської області

Справа № 454/4102/25

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 березня 2026 року Сокальський районний суд Львівської області у складі:

головуючого - судді Адамович М. Я. ,

за участю секретаря Калиш В.О.,

представника позивача – адвоката Семенюк Р.А.,

представника відповідачки – адвоката Чернявської Х.М.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін в місті Сокалі справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошової компенсації за частку в спільному майні подружжя,

в с т а н о в и в:

Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача

Позивач звернувся в суд з даним позовом, який мотивовано тим, що сторони перебувають в зареєстрованому шлюбі. З липня 2025 року спільно не проживають та ОСОБА_2 подала до суду позов про розірвання шлюбу.

За час перебування в шлюбі сторони придбали автомобіль марки «Volkswagen Golf» 2012 року випуску, реєстраційний номерний знак НОМЕР_1 коричневого кольору, об`єм двигуна 1598куб.см, який було зареєстровано на ім`я відповідачки.

З часу припинення шлюбних відносин позивач позбавлений змоги користуватися спірним автомобілем, оскільки такий перебуває у володінні сторонніх осіб, так як відповідачка відсутня на території України. Зазначені обставини порушують право власності позивача, в нього немає зв`язку з відповідачкою, а тому мирне врегулювання спору неможливе.

Представник відповідачки – адвокат Чернвська Х.М. подала письмові заперечення та покликалася на те, що автомобіль придбано за 6000 євро, з яких 4000 євро є особистою власністю ОСОБА_2 , які їй надала її мати. 2000 євро булди зароблені відповідачкою від підприємницької діяльності, оскільки в неї був магазин в с.Опільсько Шептицького району Львівської області, а позивач ніколи не працював.

Зазначила, що відповідачка згідна сплатити позивачу 1000 євро компенсації за автомобіль.

Інші процесуальні дії

Ухвалою суду постановлено проводити розгляд справи у порядку загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 05.02.2026р. відмовлено в задоволенні заяви про забезпечення позову.

Ухвалою суду від 05.02.2026р. закрито підготовче провадження та призначено судовий розгляд.

На підставі ч.2 ст.247 ЦПК України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Пояснення учасників справи

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав з мотивів викладених в позовній заяві.

Представник відповідачки заперечував проти задоволення позову з мотивів, викладених у запереченні.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

01.08.2013р. між сторонами зареєстровано шлюб, що встановлено з свідоцтва про шлюб.

18.02.2023р. за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на автомобіль марки «Volkswagen Golf» 2012 року випуску, коричневого кольору, ідентифікаційний номер транспортного засобу № НОМЕР_2 , об`єм двигуна 1598куб.см, реєстраційний номерний знак НОМЕР_1 , що встановлено з свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу.

Згідно звіту №3438/25 від 20.10.2025р., вартість автомобіля марки «Volkswagen Golf» 2012 року випуску, коричневого кольору, ідентифікаційний номер транспортного засобу № НОМЕР_2 , об`єм двигуна 1598куб.см, реєстраційний номерний знак НОМЕР_3 на 14.10.2025р. становить 369500грн.

Оцінка суду

Позивачем ставиться питання про компенсацію за 1/2 вартості спірного автомобіля.

Відповідно до ст.68 СК України, розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпоряджання майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч.3 ст. 368 ЦК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно із ст. 60 Сімейного кодексу України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один із них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку. Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до ст.63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування та розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до роз`яснень, викладених у п.24 постанови Пленому Верховного Суду України № 11 від 21.12.2007року "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя", вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільного нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає розподілу (статті 60, 69 СК України, ч. 3 ст. 368 ЦК України), відповідно до частин 2,3 ст. 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Згідно ч.1 ст. 70 СК України та ч. 2 ст. 370 ЦК України, частки майна дружини та чоловіка у спільній сумісній власності є рівними.

За змістом статей 69, 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Як роз`яснено в пунктах 23, 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року N 11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя", вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК України, частина третя статті 368 ЦК України) відповідно до частин другої, третьої статті 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто; речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть якщо вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя; кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, що належала особі, а також як відшкодування завданої їй моральної шкоди; страхові суми, одержані за обов`язковим або добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою власністю кожного з них.

Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Згідно з ч. 2 ст. 183 ЦК неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення.

Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (ч. 1, 2, 4 ст. 71 СК), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (ч. 2 ст. 364 ЦК). За змістом ч. 4 ст. 71 СК присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України.

Відповідно до ч.3 ст.370 ЦК виділ частки з майна, що є у спільній сумісній власності, здійснюється у порядку, встановленому ст.364 цього Кодексу, частиною другою якої передбачено, що якщо виділ у натурі частки зі спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (ч.2 ст.183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки.

У пп. 1 - 3 ч.1 ст.365 ЦК передбачено, що право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: частка є незначною і не може бути виділена в натурі; річ є неподільною; спільне володіння і користування майном є неможливим.

Відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд ураховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до висновку. викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.02.2022р. у справі №209/3085/20, вимога позивача про стягнення з відповідача грошової компенсації замість частки позивача у праві спільної сумісної власності на майно подружжя не породжує обов`язку відповідача попередньо внести відповідну суму на депозитний рахунок суду (див. висновок, сформульований у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 червня 2018 року у справі № 299/2587/15-ц). Підтвердження платоспроможності такого відповідача законодавство України не вимагає.

Згода відповідача на виплату грошової компенсації позивачеві, право власності якого на частку у праві спільної сумісної власності припиняється, не є обов`язковою. За змістом частини четвертої статті 71 СК України згоду на отримання такої компенсації замість частки у праві спільної сумісної власності на майно при його поділі має надати той із подружжя, на чию користь таку компенсацію присуджує суд. Цей припис узгоджується з приписом частини другої статті 364 ЦК України, за змістом якого саме той співвласник, який бажає виділу, має надати згоду на одержання від інших співвласників грошової компенсації вартості його частки у неподільній речі (близькі за змістом висновки висловлені, зокрема, у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 квітня 2020 року у справі № 210/4854/15-ц, від 24 березня 2021 року у справі № 501/2211/18, Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від3 лютого 2020 року у справі № 235/5146/16-ц, Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 3 червня 2020 року у справі № 487/6195/16-ц і від 9 червня 2021 року у справі № 760/789/19).

Автомобіль марки «Volkswagen Golf» 2012 року випуску, коричневого кольору, ідентифікаційний номер транспортного засобу № НОМЕР_2 , об`єм двигуна 1598куб.см, реєстраційний номерний знак НОМЕР_1 , був набутий сторонами під час перебування у шлюбі, у зв`язку з чим є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя та є неподільною річчю.

Представник відповідачки заперечуючи проти позовних вимог покликалася на те, що спірний автомобіль придбано за особисті кошти ОСОБА_2 (4000 євро), однак на підтвердження таких обставин стороною відповідача не надано жодних доказів.

Правовідносини, в яких позивач просить припинити своє право на частку в майні з отриманням компенсації на свою користь регулюються статтею 364 ЦК України, яка передбачає, що співвласник, частка якого в майні не може бути виділена в натурі, має право на отримання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості цієї частки.

Окрім того, судом встановлено і стороною відповідача не заперечені ті обставини, що транспортний засіб марки ««Volkswagen Golf» 2012 року випуску, коричневого кольору, ідентифікаційний номер транспортного засобу № НОМЕР_4 перебуває у володінні родичів ОСОБА_2 та позивач ОСОБА_1 не має змоги користуватися цим майном.

За таких підстав, суд дійшов висновку, що право позивача на володіння цим рухомим майно є порушене.

Як роз`яснено в Пленумі Верховного Суду України у пунктах 22, 30 постанови від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.

Позивач визначив вартість спірного автомобіля в розмірі 369500грн., на підтвердження чого подав відповідні докази.

Стороною відповідача не надано жодних доказів на спростування вартості, вказаної позивачкою та суду не надано клопотань про визначення такої вартості, шляхом проведення експертного дослідження.

Таким чином, суд дійшов висновку по наявність підстав для сплати відповідачкою на користь позивача грошової компенсації вартості 1/2 частини автомобіля замість належної йому частки у праві спільної власності на автомобіль, що є законним способом та таким, що направлений на справедливий захист прав позивача, з врахуванням дотримання балансу інтересів сторін.

Відповідно до ст.141 ЦПК України, з відповідача на користь позивачки слід стягнути судові витрати у виді судового збору.

Керуючись ст.ст. 12, 81, 263-265 ЦПК України, суд

в и р і ш и в:

Позов задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за 1/2 (одну другу) частку вартості автомобіль марки «Volkswagen Golf» 2012 року випуску, коричневого кольору, ідентифікаційний номер транспортного засобу № НОМЕР_2 , в розмірі 184750 (сто вісімдесят чотири тисячі сімсот п`ятдесят)грн.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1847 (одну тисячу вісімсот сорок сім)грн. 50коп. судового збору, 1500 (одну тисячу п`ятсот)грн. витрат на проведення експертизи.

Рішення може бути оскаржено протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Львівського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частину рішення воно може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Відомості, які зазначаються в рішенні суду відповідно до п.4) ч.5 ст.265 ЦПК України та не проголошуються, відповідно до ч.2 ст.268 ЦПК України.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_5 , місце проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_6 , місце проживання: АДРЕСА_2 .

Повне судове рішення складено 03.04.2026р.

Головуючий: М. Я. Адамович