Постанова від 16 березня 2026 р. у справі №750/3624/20 — Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 березня 2026 року

м. Київ

справа № 750/3624/20

провадження № 51-2408 км 24

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати

Касаційного кримінального суду (далі - Суд, колегія суддів) у складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

захисника ОСОБА_6 ,

засудженого ОСОБА_7 (у режимі

відеоконференції)

розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження за касаційною скаргою захисника ОСОБА_6 на вирок Деснянського районного суду м. Чернігова від 08 березня 2023 року та ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 11лютого 2025 року, якими

ОСОБА_7 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 ,

уродженця м. Мена Чернігівської області, який

мешкає за адресою:

АДРЕСА_1 ,

засуджено за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 307 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Деснянський районний суд м. Чернігова вироком від 08 березня 2023 року, залишеним без змін ухвалою Чернігівського апеляційного суду від 11 лютого 2025 року, засудив ОСОБА_7 за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 307 КК, до покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років із конфіскацією майна, яке є його власністю.

За обставин, детально викладених у судових рішеннях, ОСОБА_7 визнано винуватим у тому, що він у невстановлені досудовим розслідуванням час та місці незаконно з метою збуту придбав психотропну речовину, обіг якої обмежено, - амфетамін, загальною масою 47,33888 г, що є особливо великим розміром, яку переніс, розфасував та зберігав з метою збуту за місцем свого проживання ( АДРЕСА_1 ) до часу виявлення та вилучення працівниками поліції під час проведення обшуку 24 січня 2020 року.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 , не погоджуючись із судовими рішеннями стосовно ОСОБА_7 через істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить їх скасувати та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

Свої вимоги захисник обґрунтовує тим, що:

- дії ОСОБА_7 кваліфіковано неправильно, оскільки матеріали провадження не містять доказів мети збуту психотропної речовини;

- висновки судів щодо винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 307 КК, ґрунтуються на припущеннях та суперечливих доказах;

- під час розгляду справи були численні порушення права обвинуваченого на захист - ігнорування клопотань щодо виклику і допиту свідків, ненадання на огляд речових доказів, намагання сторони обвинувачення перекласти обов`язок доведення вини на сторону захисту;

- суд першої інстанції:

- не врахував доказів, які могли істотно вплинути на його висновки, а також позицію обвинуваченого, який наполегливо заперечував намір збуту;

- не зазначив у вироку, чому взяв до уваги одні докази та відкинув інші;

- суд апеляційної інстанції:

- залишив поза увагою показання свідка про те, що він не придбавав у ОСОБА_7 жодних заборонених речовин;

- не встановив фактів і доказів передачі обвинуваченим психотропної речовини іншій особі чи такої домовленості;

- провів формальний апеляційний розгляд.

Позиції учасників судового провадження

Захисник і засуджений підтримали касаційну скаргу та просили її задовольнити.

Прокурор заперечив проти задоволення касаційної скарги, просив залишити без зміни оскаржувані судові рішення.

Мотиви Суду

Положенням ст. 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) визначено, що суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу; переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення (ч. 1 ст. 412 КПК).

Відповідно до приписів ч. 1 ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

Отже, виходячи з наведених положень процесуального закону, суд касаційної інстанції не перевіряє судових рішень у частині неповноти судового розгляду та невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження.

Під час перевірки доводів касаційної скарги Суд виходить із фактичних обставин, установлених місцевим та апеляційним судами.

У поданій касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 покликається на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону під час судового провадження, що, на його думку, є достатніми підставами для скасування судових рішень.

Відповідно до вимог ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Обвинувальний вирок ухвалюється судом лише в тому випадку, коли вина обвинуваченої особи доведена поза розумним сумнівом.

Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розуміння пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був учинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.

Відповідно до ст. 94 КПК оцінка доказів є компетенцією суду, який ухвалив вирок. Безпосередність сприйняття доказів дає змогу суду належним чином дослідити і перевірити їх (як кожний доказ окремо, так і у взаємозв`язку з іншими доказами), здійснити їхню оцінку за критеріями, визначеними у зазначеній статті, і сформувати повне та об`єктивне уявлення про фактичні обставини конкретного кримінального провадження.

Оцінка доказів здійснюється судом за критеріями належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а сукупності зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Так, свої висновки про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 307 КК, правильність кваліфікації його дій за даною нормою кримінального закону суд першої інстанції зробив на підставі доказів, досліджених та оцінених у сукупності з дотриманням вимог кримінального процесуального закону.

Той факт, що ОСОБА_7 незаконно придбав з метою збуту психотропну речовину, обіг якої обмежено, - амфетамін, в особливо великому розмірі та в подальшому зберігав її з метою збуту, суд першої інстанції встановив, урахувавши, зокрема:

- показання обвинуваченого, свідка ОСОБА_8 ;

- відомості, що містяться у:

- протоколі обшуку від 24 січня 2020 року, згідно з яким ОСОБА_7 добровільно видав два пакетики з речовиною бежевого кольору; виявлено та вилучено сумку із залишками речовини бежевого кольору, в якій знаходилися поліетиленові пакети із залишками такої ж речовини; двоє електронних ваг із залишками речовини бежевого кольору; дві банківські картки; грошові кошти в сумі 17 000 грн; п`ять мобільних телефонів;

- протоколі огляду речей від 24 січня 2020 року - п`яти мобільних телефонів;

- протоколах огляду предметів від 17, 25 лютого 2020 року - банківських карток ПУМБ та МОНОБАНК, грошових коштів, дисків, на яких міститься інформація про листування користувача абонентського номеру « НОМЕР_1 » ОСОБА_9 з іншими абонентами;

- висновку експерта № 19 від 14 лютого 2020 року, згідно з яким у пам`яті телефону iPhone A1784 та iPhone A1532 виявлені записи в телефонній книзі та в журналі дзвінків, SMS-повідомлення, графічні файли, аудіо- та відеофайли, а також інша інформація;

- висновках експерта № 88 (х) від 10 лютого 2020 року, № 87 (х) від 11 лютого 2020 року, № 89 (х) від 12 лютого 2020 року, згідно з якими в нашаруваннях порошкоподібної речовини на поверхнях косметички, двох полімерних пакетів та капсули, нашаруваннях на поверхнях двох електронних ваг, порошкоподібних речовинах, які були вилучені в ході проведення 24 січня 2020 року обшуку за місцем проживання ОСОБА_7 , міститься психотропна речовина, обіг якої обмежено, - амфетамін;

- матеріалах проведення НСРД від 27 вересня, 03 грудня 2019 року, згідно з якими роздруківки аудіорозмов ОСОБА_7 у періоди з 30 серпня до 14 вересня, з 24 вересня до 09 листопада 2019 року свідчать про його участь у незаконному придбанні, а також зберіганні з метою збуту психотропної речовини - амфетаміну.

Тож, дослідивши зібрані у справі докази та здійснивши їх аналіз, суд першої інстанції встановив сукупність усіх передбачених законом ознак складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 307 КК, й, ухвалюючи вирок, дійшов висновку про те, що ОСОБА_7 вчинив інкриміноване йому суспільно небезпечне діяння.

Заразом суд першої інстанції дав критичну оцінку показанням обвинуваченого щодо невизнання ним своєї провини у вчиненому та про те, що наркотичні засоби йому підкинули співробітники правоохоронного органу, визнавши їх такими, що повністю спростовуються встановленими під час судового розгляду фактичними обставинами та зібраними у справі доказами.

Також місцевий суд перевірив доводи сторони захисту про неконкретність пред`явленого ОСОБА_7 обвинувачення, невідповідність кольору психотропних речовин, вилучених при обшуку, тим, що були предметом експертизи, порушення порядку упакування психотропних речовин, розбіжність тексту протоколу обшуку з відеозаписом процесу обшуку, та надав ґрунтовні відповіді на них.

Не залишив без уваги суд першої інстанції доводи сторони захисту щодо неналежного виконання слідчим вимог ст. 290 КПК та, дослідивши протоколи про надання доступу до матеріалів досудового розслідування, зазначив про те, що захисники ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та безпосередньо сам ОСОБА_7 були ознайомлені з матеріалами кримінального провадження в повному обсязі, речові докази їм для ознайомлення не надавались, однак будь-яких зауважень та клопотань вони не мали, на їх ознайомленні не наполягали. Під час розгляду кримінального провадження в суді сторона захисту відмовилась від дослідження речових доказів.

За цих обставин суд в ході судового розгляду не встановив порушень фундаментальних права та свобод людини під час досудового розслідування кримінального провадження стосовно ОСОБА_7 , що потягли б за собою недопустимість зібраних та досліджених доказів.

Судовий розгляд проведено з дотриманням вимог статті 337 КПК, в межах пред`явленого обвинувачення, та діям ОСОБА_7 дано правильну юридичну оцінку. Вирок містить формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, в ньому наведені докази на підтвердження встановлених судом обставин, він відповідає вимогам статей 368, 370, 373, 374 КПК.

На думку колегії суддів, суд першої інстанції дотримався вимог ст. 22, ч. 1 ст. 337 КПК щодо змагальності сторін, рівності прав на збирання та подання доказів і судового розгляду в межах пред`явленого обвинувачення.

Відповідно до ст. 65 КК при призначенні покарання суд повинен ураховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору покарання, ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.

Як убачається з мотивувальної частини вироку, суд першої інстанції, призначаючи ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі, врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, відсутність обставин, які пом`якшують/обтяжують покарання, дані про особу винного, зокрема, те, що він раніше не судимий, тобто дотримався вимог статей 50, 65-67 КК.

Також суд зважив на відсутність обставин, що пом`якшують покарання, та не знайшов підстав для застосування ст. 69 КК.

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи вирок суду першої інстанції за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_10 , доводи якої фактично є аналогічними до доводів його касаційної скарги, з дотриманням вимог статей 404, 405, 407, 412-414 КПК перевірив зазначені в ній вимоги, проаналізував їх, дав на них вичерпну відповідь, зазначивши в ухвалі достатні підстави, через які визнав їх необґрунтованими.

При цьому суд апеляційної інстанції підтвердив правильність висновків суду першої інстанції, який здійснив ретельне дослідження доказів, і надав ґрунтовну оцінку доводам як сторони обвинувачення, так і сторони захисту. Водночас суд не встановив порушень процесуального порядку збирання наведених у вироку доказів і вказав на те, що судом правильно вирішено питання про їхню належність і допустимість, з дотриманням вимог кримінального процесуального закону.

Погоджуючись із висновком суду першої інстанції в частині встановлення спрямованості умислу та мети вчинення обвинуваченим кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 307 КК, суд апеляційної інстанції врахував кількість (розмір) вилученої психотропної речовини, спосіб упакування і розфасування та дійшов висновку про необґрунтованість доводів захисника щодо відсутності у діях ОСОБА_7 умислу на її збут.

Згідно з приписами ч. 3 ст. 404 КПК повторне дослідження обставин, установлених під час кримінального провадження, за наявності клопотання учасників судового провадження допускається лише за умови, якщо суд першої інстанції дослідив їх не повністю або з порушеннями або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.

Суд апеляційної інстанції врахував доводи сторони захисту про необхідність повторного дослідження доказів, за клопотанням сторони захисту допитав свідка ОСОБА_12 , проаналізував його показання та надав їм критичну оцінку, достатньо переконливо виклавши свою позицію.

За результатами апеляційного розгляду суд апеляційної інстанції з урахуванням конкретних обставин справи погодився з оцінкою доказів, досліджених місцевим судом та врахованих при доведенні винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 307 КК, належним чином умотивувавши свої висновки. При цьому суд не встановив тих порушень КПК, на які вказував захисник в апеляційній скарзі, та підтвердив доведеність винуватості ОСОБА_7 достатністю належних і допустимих доказів.

Як убачається з ухвали, апеляційний суд дав ґрунтовні відповіді на доводи сторони захисту.

Зокрема, відхиляючи доводи захисника про неналежність і недопустимість матеріалів НСРД через непідтвердження, на думку сторони захисту, жодної обставини у кримінальному провадженні, суд апеляційної інстанції вказав на те, що за результатом цих слідчих дій установлено системне спілкування ОСОБА_7 телефоном у завуальованій формі з певним колом осіб щодо збуту психотропної речовини.

Також суд апеляційної інстанції визнав безпідставними доводи захисника в частині неповноважності групи слідчих, зазначивши про те, що відповідно до ст. 39 КПК начальник відділу СУ ГУНП в Чернігівській області уповноважений на здійснення організації досудового розслідування, зокрема, і на винесення постанови про зміну групи слідчих.

Колегія суддів апеляційного суду проаналізувала ретельно досліджені судом першої інстанції докази та підтвердила те, що їхня сукупність доводить винуватість ОСОБА_7 в інкримінованому діянні - у незаконному придбанні та зберіганні психотропної речовини в особливо великому розмірі з метою збуту, при цьому не встановила порушень КПК, які би стали підставою для зміни чи скасування вироку.

Апеляційний суд також перевірив вирок місцевого суду в частині призначеного ОСОБА_7 покарання та вказав на те, що визначений обвинуваченому розмір покарання (мінімальний, передбачений санкцією ч. 3 ст. 307 КК) є достатнім і необхідним для його виправлення та попередження вчинення нових злочинів як обвинуваченим, так і іншими особами.

Суд погоджується з викладеними в судових рішеннях висновками судів першої та апеляційної інстанцій, які зроблені з дотриманням вимог ст. 23 КПК на підставі об`єктивного з`ясування всіх обставин, підтверджених доказами, які було досліджено та перевірено під час судового розгляду, а також оцінено відповідно до ст. 94 цього Кодексу, вважає їх достатньо обґрунтованими та переконливими.

Перегляд кримінального провадження в апеляційному порядку здійснювався відповідно до вимог кримінального процесуального закону, постановлена ухвала відповідає вимогам статей 370, 419 КПК - містить у собі частини, визначеними цими нормами, з посиланнями на приписи закону, є обґрунтованою та вмотивованою.

Щодо доводів захисника про порушення права ОСОБА_7 на захист, то Суд зазначає про таке.

Підозрюваний, обвинувачений, виправданий, засуджений має право на захист, яке полягає у наданні йому можливості надати усні або письмові пояснення з приводу підозри чи обвинувачення, право збирати і подавати докази, брати особисту участь у кримінальному провадженні, користуватися правовою допомогою захисника, а також реалізовувати інші процесуальні права, передбачені цим Кодексом (ст. 63 Конституції України, ст. 20 КПК).

У рішенні Європейського суду з прав людини від 21 квітня 2011 року (справа «Нечипорук і Йонкало проти України») зазначено, що «право кожного обвинуваченого у вчиненні злочину на ефективний захист, наданий захисником..., є однією з основних ознак справедливого судового розгляду».

Як убачається з матеріалів провадження, підозрюваний ОСОБА_7 був представлений професійними адвокатами ОСОБА_10 та ОСОБА_11 зі стадії досудового розслідування, які здійснювали його захист і протягом усього кримінального провадження.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 22 КПК кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.

Під час судового розгляду як в суді першої інстанції, так і в апеляційному суді сторонам кримінального провадження було забезпечено право на відстоювання своєї позиції.

Суд апеляційної інстанції, перевіряючи доводи сторони захисту в цій частині, вказав в ухвалі на те, що місцевий суд вживав заходів для забезпечення права сторін на допит свідків, однак з об`єктивних причин вони не з`явились та не були доставлені до суду. Натомість апеляційний суд безпосередньо допитав свідка ОСОБА_12 , явку якого забезпечила сторона захисту.

Також апеляційний суд проаналізував доводи про порушення вимог ст. 290 КПК через ненадання слідчим доступу до речових доказів та, зваживши на викладену у протоколах про надання доступу до матеріалів досудового розслідування позицію сторони захисту, визнав їх неспроможними. При цьому суд зауважив на тому, що сторона захисту скористалась своїм правом на власний розсуд і не наполягала на доступі до речових доказів, під час ознайомлення підозрюваний ОСОБА_7 , захисники ОСОБА_10 , ОСОБА_11 зауважень та клопотань не мали, в ході судового розгляду заперечили щодо огляду й дослідження речових доказів.

Тож, перевіривши доводи касаційної скарги в цій частині, Суд не встановив порушення права ОСОБА_7 на захист.

Щодо доводів захисника про неправильну, на його думку, кваліфікацію дій ОСОБА_7 , то Суд зазначає про таке.

У поданій касаційній скарзі захисник ОСОБА_13 покликається на неправильну кваліфікацію дій його підзахисного, оскільки органом досудового розслідування не зафіксовано факту збуту ОСОБА_7 психотропної речовини.

Проте колегія суддів не погоджується з цими доводами захисника та зазначає про таке.

За приписами ст. 91 КПК, мотив та мета вчинення кримінального правопорушення є однією з обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні шляхом збирання, перевірки та оцінки доказів. Про умисел на збут наркотичних засобів, психотропних речовин чи їх аналогів можуть свідчити як відповідна домовленість з особою, яка придбала ці засоби чи речовини, так й інші обставини, зокрема: великий або особливо великий їх розмір; спосіб упакування та розфасування; поведінка суб`єкта злочину; те, що особа сама наркотичних засобів або психотропних речовин не вживає, але виготовляє та зберігає їх, тощо.

Верховний Суд у своїх рішеннях неодноразово наголошував на тому, що, якщо особа здійснює свідоме придбання наркотичних засобів, психотропних речовин чи їх аналогів у значному розмірі (шляхом купівлі, обміну, безоплатно), виготовляє їх, зберігає у відповідному фасуванні, що об`єктивно перевищує потреби цієї особи у вживанні зазначених речовин, то в такому разі може мати місце умисел на збут.

У цій справі суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, відповідно до ст. 94 КПК за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, навів конкретні та ґрунтовні мотиви визнання ним доказів такими, що підтверджують наявність у діях ОСОБА_7 мети збуту.

Зокрема, на підставі досліджених доказів і встановлених фактичних обставин суд обґрунтовано вказав на те, що ОСОБА_7 , усвідомлюючи, що в результаті проведеного співробітниками поліції обшуку будуть виявлені наявні у нього психотропні речовини, видав добровільно два поліетиленові пакети з психотропною речовиною, а також було вилучено двоє електронних ваг із залишками цієї речовини. Оглядом вилучених у нього телефонів було виявлено листування ОСОБА_7 з різними абонентами щодо збуту психотропної речовини та отримання коштів на банківську карту.

Про наявність у ОСОБА_7 умислу на збут свідчить вилучення в нього психотропної речовини в особливо великому розмірі. Відсутність оперативної закупки чи безпосередньо зафіксованого факту збуту конкретним особам не спростовує обґрунтованих висновків судів про наявність у ОСОБА_7 умислу на збут психотропної речовини.

Тож суди правильно оцінили наведені обставини та дійшли вмотивованого висновку про винуватість ОСОБА_7 в незаконному придбанні й зберіганні з метою збуту психотропної речовини, обіг якої обмежено, в особливо великих розмірах.

Колегія суддів погоджується з викладеними у судових рішеннях висновками судів першої та апеляційної інстанцій, які зроблені з дотриманням вимог ст. 23 КПК на підставі об`єктивного з`ясування всіх обставин, підтверджених доказами, які було досліджено та перевірено під час судового розгляду, а також оцінено відповідно до ст. 94 цього Кодексу, уважає їх достатньо обґрунтованими та переконливими.

Беззаперечних доводів, які би ставили під сумнів законність судових рішень, умотивованість їхніх висновків щодо наявності в діях ОСОБА_7 складу інкримінованого кримінального правопорушення та доведеності винуватості належними і допустимими доказами, захисник у касаційній скарзі не навів.

Тих істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які передбачені ст. 412 КПК та які перешкодили чи могли перешкодити судам ухвалити законні та обґрунтовані судові рішення, Судом не встановлено.

Керуючись статтями 441, 442 КПК, Суд

постановив:

касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 залишити без задоволення, а вирок Деснянського районного суду м. Чернігова від 08 березня 2023 року та ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 11 лютого 2025 року стосовно ОСОБА_7 - без зміни.

Постанова набирає чинності з моменту оголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3