Вирок від 01 квітня 2026 р. у справі №643/5064/25 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

Справа № 643/5064/25 Головуючий суддя І інстанції ОСОБА_1

Провадження № 11-кп/818/240/26 Суддя доповідач ОСОБА_2

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 квітня 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі:

головуючого ОСОБА_2 ,

суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,

за участю прокурора ОСОБА_6 ,

обвинуваченого ОСОБА_7 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м.Харків апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_8 на вирок Салтівського районного суду м.Харкова від 17 червня 2025 року у кримінальному провадженні, внесеному 27 лютого 2025 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12025221170000682, за обвинуваченням

ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Харкова, неодруженого, офіційно не працевлаштованого, зареєстрованого та фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , неодноразово судимого, останній раз:

- 23 листопада 2018 року Дзержинським районним судом м. Харкова за ч.3 ст.15 ч.3, ст.185; ч.3 ст.185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 6 місяців, звільненого 08 листопада 2021 року умовно-достроково на невідбуту частину покарання строком 3 місяці 12 днів,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.185 ККУкраїни,

УСТАНОВИЛА:

Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлені судом першої інстанції обставини:

Вироком Салтівського районного суду м.Харкова від 17 червня 2025 року ОСОБА_9 засуджено за ч.4 ст.185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.

На підставі ст.75 КК України ОСОБА_9 звільнено від відбування покарання з випробуванням (іспитовим строком 3 роки), з покладенням обов`язків, передбачених п.п.1, 2 ч.1 ст.76 КК України.

Цим же вироком постановлено стягнути з ОСОБА_9 на користь держави процесуальні витрати за проведення експертизи у розмірі 340 грн.

Цивільний позов потерпілого ТОВ «Вигідна покупка» задоволено частково, постановлено стягнути з ОСОБА_9 на його користь матеріальну шкоду у розмірі 1400 грн.

Ухвалено рішення щодо долі речових доказів.

Згідно з вироком суду, ОСОБА_9 визнаний винним в тому, що він 03 лютого 2025 року приблизно о 13 годині 22 хвилини, перебував за адресою: місто Харків, пр. Героїв Харкова, 137, в магазині «Аврора», де здійснює свою підприємницьку діяльність ТОВ «Вигідна покупка», діючи умисно, повторно, в період дії воєнного стану, переконавшись, що діє непомітно для оточуючих, взяв з вітрини зарядні пристрої PowerBank Gelius GP-PB300 30000 mAh, вартістю 1699 грн. кожний у кількості 2 шт., які сховав у пакет, який мав при собі.

Після чого, ОСОБА_9 , виконавши усі дії, утримуючи при собі викрадений товар, перетнув касову зону та покинув приміщення магазину «Аврора», що заходиться за адресою: м. Харків, пр. Героїв Харкова, 137.

Внаслідок протиправних дій ОСОБА_9 ТОВ «Вигідна покупка» завдано матеріальну шкоду на загальну суму 3398 (три тисячі триста дев`яносто вісім) гривень.

Вимоги апеляційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

В апеляційній скарзі прокурор, не оспорюючи висновки суду першої інстанції щодо доведеності обвинувачення та винуватості ОСОБА_9 , правову кваліфікацію, вважає вирок Салтівського районного суду м.Харкова від 17 червня 2025 року незаконним і необґрунтованим з підстав неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, що виразилося у застосуванні закону, який не підлягає застосуванню, а саме ст. 75 КК України, і як наслідок невідповідності призначеного судом покарання особі обвинуваченого та тяжкості вчиненого ним злочину внаслідок м`якості.

Просить даний вирок скасувати в частині призначеного ОСОБА_9 покарання та ухвалити новий вирок, яким призначити обвинуваченому за ч.4 ст.185 КК України покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років. В решті вирок залишити без змін.

В обґрунтування заявлених вимог посилається на те, що судом першої інстанції належним чином не враховано особу винного, конкретні обставини та ступінь суспільної небезпеки правопорушення, формально враховано тяжкість злочину, а також характеристику особи обвинуваченого, який судимий, неодружений, не працює, що може вказувати на ймовірну можливість продовження злочинної діяльності.

Позиції інших учасників судового провадження

Прокурор в судовому засіданні вимоги апеляційної скарги підтримала в повному обсязі та наполягала на їх задоволенні.

Обвинувачений в судовому засіданні вважав необґрунтованою апеляційну скаргу прокурора та просив залишити її без задоволення.

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора на підтримку апеляційної скарги, зваживши на доводи обвинуваченого, обговоривши доводи, викладені в апеляційній скарзі, та перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга прокурора підлягає задоволенню за наступних підстав.

Мотиви суду

Відповідно до ч.1 ст.404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

З огляду на ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Згідно з вимогами ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу, тобто кожний доказ повинен бути оціненим з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів – з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Як убачається з вироку суду, судовий розгляд було проведено за процедурою, передбаченою ч.3 ст.349 КПК України, з врахуванням цього суд встановив фактичні обставини кримінального провадження та відповідно кваліфікував дії ОСОБА_9 за ч.4 ст.185 КК України, а тому висновки суду щодо фактичних обставин вчинення кримінального правопорушення, доведення винуватості та кваліфікації його дій, які в апеляційній скарзі не оскаржуються, у відповідності з нормами ч.2 ст.394, ст.404 КПК України в апеляційному порядку не перевіряються.

Що стосується доводів апеляційної скарги прокурора про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, колегія суддів вважає, що вони заслуговують на увагу з огляду на наступне.

За змістом апеляційної скарги прокурор, не оспорюючи призначений судом ОСОБА_9 сам вид та розмір покарання, фактично не погоджується із застосуванням до останнього правового інституту звільнення від покарання на підставі ст.75 КК України.

Згідно ст.50, 65 КК України, суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного, обставин, що обтяжують та пом`якшують покарання, а також дані, які всебічно характеризують особу винного. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчинення нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Виходячи з указаної мети і принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. Тільки з врахуванням та належним аналізом усіх цих обставин у своїй сукупності буде досягнуто необхідного балансу верховенства права та справедливості при вирішенні цього питання.

Визначені у ст.65 КК України загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності – призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.

Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у своїх рішеннях (зокрема й у справі «Довженко проти України») зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.

Згідно із законом стаття 75 КК України може бути застосована в тому разі, коли суд при призначенні покарання, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання. При цьому таке рішення суд повинен належним чином умотивувати.

Відповідно до вимог ст.414 КПК України невідповідним ступню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.

Так, призначаючи ОСОБА_9 покарання, суд прийшов до правильного висновку про необхідність призначення йому покарання у виді позбавлення волі на певний строк. Однак, мотивуючи своє рішення про можливість виправлення обвинуваченого без ізоляції від суспільства, тобто із застосуванням ст.75 КК України з подальшим звільненням його від покарання з випробуванням, суд першої інстанції послався на те, що він вину у вчиненні кримінального правопорушення визнав повністю, щиро розкаявся, частково відшкодував шкоду, неодноразово судимий (10 разів), на обліках лікаря нарколога та психіатра не перебуває, відсутність обставин, що обтяжують покарання.

Зазначені обставини, а також дані щодо особи обвинуваченого, на думку суду першої інстанції, обґрунтовували обраний судом захід примусу.

Але з таким висновком не можна погодитися, оскільки він не ґрунтується на загальних засадах призначення покарання, встановлених ст.ст.50, 65 КК України, у зв`язку з тим, що суд першої інстанції в достатній мірі не врахував ступінь тяжкості, мету та спосіб вчиненого ОСОБА_9 кримінального правопорушення, його мотив, даних щодо особи останнього, його процесуальну поведінку, а також інші обставини, що відображають особливості конкретного кримінального правопорушення у межах даної кримінально-правової кваліфікації.

Як убачається з матеріалів провадження, ОСОБА_9 не працює, неодружений; повторно вчинивкримінальне правопорушення, яке за класифікацією злочинів, передбачених ст.12 КК України, відносяться до тяжкого злочину проти власності, вчиненого під час дії воєнного стану, який введений на території України відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», раніше неодноразово судимий в тому числі й за корисливі злочини проти власності, що свідчить про підвищену суспільну небезпечність вчиненого та небажання останнього жити у законний спосіб.

Але зазначеним обставинам судом першої інстанції не було надано належної оцінки.

За таких обставин висновок суду про можливість виправлення обвинуваченого ОСОБА_9 без відбування покарання та можливість застосування до нього такої правової пільги, як звільнення від відбування покарання з випробуванням на підставі ст.75 КК України, колегія суддів вважає необґрунтованим та таким, що не відповідає зазначеним вимогам закону України про кримінальну відповідальність, а також засадам та меті покарання, визначеним ст.ст.50, 65 КК України, а тому вирок суду в цій частині не можна визнати законним та обґрунтованим, відповідно до вимог ст.370 КПК України, у зв`язку з чим доводи прокурора в апеляційній скарзі про це є цілком обґрунтованими та підлягають задоволенню.

У зв`язку з викладеним, на підставі п.4 ч.1 ст.420 КПК України, колегія суддів вважає за необхідне вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_9 скасувати в частині звільнення його від відбування призначеного покарання із застосуванням ст.75 КК України і ухвалити свій вирок.

Призначення ОСОБА_9 покарання в мінімальних межах санкції статті закону України про кримінальну відповідальність відповідно до обвинувачення з реальним його відбуванням, як про це слушно зазначає прокурор в апеляційній скарзі, на думку колегії суддів, відповідатиме принципам законності, індивідуалізації та справедливості, буде необхідним та достатнім для його виправлення, внесе корективи в соціально-психологічні властивості обвинуваченого, нейтралізує його негативні настанови та змусить в майбутньому додержуватись положень закону України про кримінальну відповідальність і позбавить можливості вчиняти нові злочини, а також не буде становити «особистого надмірного тягаря для особи» та відповідатиме справедливому балансу між загальними інтересами суспільства й вимогами захисту основоположних прав особи,цілком відповідатиме вимогам та цілям, передбаченим ст.ст.50, 65 КК України.

Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 04 жовтня 2023 року ( справа N 953/6840/22, провадження N 51-4139км23).

На підставі викладеного, керуючись ст.404, 407, 418, 420 КПК України, колегія суддів,-

ЗАСУДИЛА:

Апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_8 задовольнити.

Вирок Салтівського районного суду м.Харкова від 17 червня 2025 року щодо ОСОБА_9 в частині звільнення його від відбування призначеного покарання з випробуванням на підставі ст.75 КК України скасувати.

Вважати ОСОБА_9 засудженим за ч.4 ст.185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (п`ять) років.

В решті вирок залишити без змін.

Строк відбування покарання засудженому ОСОБА_9 обчислювати з моменту його фактичного затримання для виконання вироку.

Зарахувати ОСОБА_9 у строк покарання - строк його перебування під домашнім арештом з 25 березня 2025 року до 13 травня 2026 року, виходячи зі співвідношення - три дні домашнього арешту відповідають одному дню позбавлення волі.

Вирок апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, може бути оскаржений в касаційному порядку безпосередньо до Кримінального касаційного суду у складі Верховного Суду протягом трьох місяців з дня його проголошення.

Колегія суддів:

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4