Постанова від 25 березня 2026 р. у справі №638/5206/21 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

Єдиний унікальний номер 638/5206/21

Номер провадження 22-ц/818/1117/26

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 березня 2026 року м. Харків

Харківський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Мальованого Ю.М.,

суддів: Маміної О.В., Яцина В.Б.,

за участю:

секретаря судового засідання Шевченко В.Р.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника МОЗ України Кислицької Ю. О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 04 лютого 2025 року в складі судді Щепіхіної В.В. по справі № 638/5206/21 за позовом ОСОБА_1 до Департаменту охорони здоров`я Харківської обласної державної адміністрації, Міністерства охорони здоров`я України, про визнання недійсним висновку клініко – експертної оцінки клініко – експертної комісії Департаменту охорони здоров`я Харківської обласної державної адміністрації від 05 квітня 2017 року та висновку клініко – експертної оцінки клініко-експертної комісії Міністерства охорони здоров`я України від 19 лютого 2019 року,

В С Т А Н О В И В :

У квітні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Департаменту охорони здоров`я Харківської обласної державної адміністрації (далі- (ДОЗ Харківської ОДА), Міністерства охорони здоров`я України, про визнання недійсним висновку клініко – експертної оцінки клініко – експертної комісії Департаменту охорони здоров`я Харківської обласної державної адміністрації від 05 квітня 2017 року та висновку клініко – експертної оцінки клініко-експертної комісії Міністерства охорони здоров`я України від 19 лютого 2019 року.

Позов мотивовано тим, що після отримання неякісних медичних послуг (лікування, обстеження) у ТОВ «Он клінік Харків» звернувся з заявою від 07 березня 2017 року до Департаменту охорони здоров`я Харківської обласної держаної адміністрації щодо проведення клініко-експертної оцінки надання медичної допомоги та етичного обслуговування за напрямками - урологія, проктологія, лабораторні дослідження.

05 квітня 2017 на засіданні клініко-експертної комісії (дали - КЕК) за профілем Хірургічна допомога» Управління (Департамент) охорони здоров`я ХОДА було складено висновок клініко-експертної оцінки (далі - КЕО) щодо якості надання медичної допомоги та медичного обслуговування у ТОВ «Он Клінік Харків» (Додаток №2). Вказаний висновок КЕО складено з порушенням вимог чинного законодавства, а саме КЕО проведено в неповному складі членів КЕК.

Висновки спеціалістів не затверджені експертами КЕК. Фахівці ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не є експертами в розумінні вимог Положення про клініко-експертну комісію, затвердженого Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 05 лютого 2016 року № 69. Експертний висновок ОСОБА_3 є незаконним, оскільки складений спеціалістом, а не експертом та не затверджений висновком за результатами клініко-експертної оцінки КЕК.

Висновок КЕО від 05 квітня 2017 року КЕК Департаменту охорони здоров`я ХОДА не містить інформації про стандарти та протоколи, яких необхідно дотримуватись при наданні медичної допомоги. Також, він не містить інформації щодо відповідності кваліфікаційним вимогам медичних працівників ТОВ «Он Клінік Харків», які надавали медичні послуги, в тому числі директора ТОВ «Он Клінік Харків». Департамент не витребував медичну документацію для проведення якісної клініко-експертної оцінки КЕК.

26 квітня 2017 року ним подано-скаргу до Міністерства охорони здоров`я України, за результатами якої на засіданні КЕК МОЗ України складено Висновок КЕО від 19 лютого 2019 року. Проведення КЕО та складений Висновок КЕО здійснено з порушенням процедури проведення КЕО, а тому Висновок КЕО є незаконним.

Експертні висновки не затверджені висновком за результатами клініко-експертної оцінки КЕК МОЗ України. Висновок уролога відсутній. Висновок КЕО від 19 лютого 2019 року не містить інформації про стандарти та протоколи, яких необхідно дотримуватись при наданні медичної допомоги, так й інформації щодо відповідності кваліфікаційним вимогам медичних працівників ТОВ «Он Клінік Харків», не надано оцінки факту фальсифікації медичних документів з боку директора ТОВ «Он Клінік Харків». Також, висновок КЕО не містить жодної відповіді на питання, які поставлені до КЕК у його скарзі, а також висновків щодо законності проведення лабораторних досліджень ФОП ОСОБА_5 та підтвердження або спростування висновку органу охорони здоров`я нижчої ланки.

08 травня 2019 року ним було подано позов до Харківського окружного суду про скасування Висновку КЕО від 05 квітня 2017 року КЕК Департаменту охорони здоров`я ХОДА та Висновку КЕО від 19 лютого 2019 року КЕК МОЗ України.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 11 липня 2019 року по справі № 520/4577/19 зобов`язано МОЗ України в особі КЕК повторно розглянути питання якості надання ТОВ «Он Клінік Харків» медичної допомоги та відмовлено у скасуванні Висновків КЕО КЕК МОЗ України та Департаменту охорони здоров`я ХОДА.

Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 04 грудня 2019 року рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову про визнання протиправним та скасування Висновку КЕО КЕК від 19 лютого 2019 року скасовано та ухвалено нове про задоволення позовних вимог.

Постановою Верховного Суду від 25 березня 2021 року скасовано постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 04 грудня 2019 року, рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11 липня 2019 року залишено без змін.

Відповідно до вказаного рішення Висновок КЕО КЕК органу охорони здоров`я не може бути скасований, водночас, передбачена законодавством можливість оскарження такого висновку не виключає підстав для визнання його недійсним судом у разі виявлення фактів порушення процедури перевірки якості, а КЕК Міністерства - у разі виявлення - невідповідності приписам пункту 2 розділу IV Положення про КЕК МОЗ (Наказ від 05 лютого 2016 року № 69 «Про організацію клініко-експертної оцінки якості надання медичної допомоги та медичного обслуговування») та пункту 7 Порядку № 752 (Наказ МОЗ України від 28 вересня 2012 року № 752 «Про порядок контролю якості медичної допомоги»). Висновок КЕО КЕК не можливо оскаржити у адміністративному процесі через те, що Висновок КЕО КЕК не є рішенням суб`єкта владних повноважень, він не створює змін у стані суб`єктивних прав і обов`язків особи, оскільки додаткових обов`язків не створює та на реалізацію суб`єктивних прав не впливає.

Вказував, що внаслідок тривалого оскарження та неефективного оскарження висновків КЕО він переніс душевні страждання та глибоке відчуття несправедливості, незручності, розчарування, негативні емоції впродовж тривалого часу. Розмір моральної шкоди оцінює в 250 000,00 грн

Посилаючись на вказані обставини ОСОБА_1 просив визнати недійсним висновки клініко експертної оцінки клініко експертної комісії Департаменту охорони здоров`я Харківської обласної державної адміністрації від 05 квітня 2017 року та клініко експертної оцінки клініко - експертної комісії Міністерства охорони здоров`я України від 19 лютого 2019 року, а також стягнути 250 000,00 грн моральної шкоди з відповідачів, а саме по 125000 грн з кожного.

12 квітня 2021 року ДОЗ Харківської ОДА подано відзив на позовну заяву, в якому департамент просив позов залишити без задоволення .

Відзив мотивовано тим, що питання дотримання процедури проведення перевірки якості наданої медичної допомоги та прийняття оскаржуваного Висновку було предметом судового розгляду у справі № 520/4577/19.

Під час розгляду вказаної справи судом не було встановлено порушень Департаментом охорони здоров`я процедури прийняття оскаржуваного висновку та перевірки якості наданої медичної допомоги позивачу. Оскаржуваний висновок КЕО КЕК ДОЗ Харківської ОДА складено та затверджено відповідно до Положення про КЕК відповідного органу охорони здоров`я, суб`єкт владних повноважень надав відповіді по суті на питання, що були порушені заявником у скарзі від 07 березня 2017 року.

Також, у порядку цивільного судочинства була розглянута справа № 643/4417/16-ц, за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Он Клінік Харків», МЦ «Глорі» ФОП ОСОБА_5 про захист прав споживачів, відшкодування матеріальної та моральної шкоди.

В межах вказаної справи було перевірено зміст самої медичної допомоги як елемент виконання цивільно-правових зобов`язань за вчиненими договорами з медичного обслуговування.

У вересні 2021 року МОЗ України подано відзив на позовну заяву, в якому міністерство просило позов залишити без задоволення.

Відзив мотивовано тим, що МОЗ України своєчасно та в повному обсязі надавало відповіді на питання, порушені в скаргах та зверненнях позивача, процедура проведення клініко-експертної оцінки якості надання медичної допомоги та медичного обслуговування була повністю дотримана згідно норм діючого законодавства.

Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 04 лютого 2025 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано відсутністю порушень процедури перевірки якості надання позивачу медичної допомоги та медичного обслуговування КЕК МОЗ Харківської ОДА. Також, невідповідності приписам Положення про КЕК та Порядку № 752 процедури перевірки якості, яка була здійснена КЕК МОЗ, вже була предметом розгляду іншої справи, в межах якої позивач реалізував своє право на оскарження спірних висновків, а тому суд не вбачав підстав для задоволення позову. Також, позивачем не надано доказів спричинення відповідачами моральної шкоди, а тому вимоги в частині відшкодування моральної шкоди також задоволенню не підлягають.

На вказане судове рішення через систему «Електронний суд» 04 березня 2025 року ОСОБА_1 до суду апеляційної інстанції подав апеляційну скаргу.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції обмежив його право на справедливий розгляд справи, не надав свою правову оцінку конкретним обставинам справи, які не було встановлено та досліджено у іншій адміністративній справі. Під час розгляду справи № 520/4577/19 в порядку адміністративного судочинства суди переглядали процедуру розгляду його скарг та надавали оцінку правомірності наданих відповідей заявнику. Вимоги, щодо дійсності висновків КЕО КЕК предметом розгляду адміністративним судом не були.

Суд формально розглянув цивільну справу № 638/5206/21 та прийняв за основу правову оцінку надану адміністративними судами у іншій справі № 520/4577/19 без врахування висновків, викладених у постанові Полтавського апеляційного суду від 19 липня 2022 року.

Ним подано позов до КЕК Департаменту охорони здоров`я Харківської ОДА та КЕК МОЗ України, які не є суб`єктом владних повноважень.

До складу КЕК входять не лише працівники (посадові особи) МОЗ та Департаменту, при складанні висновку КЕО КЕК Департаменту охорони здоров`я ХОДА від 05 квітня 2017 року та висновку КЕО КЕК МОЗ України, які оскаржуються у судовому порядку, до складу комісії входили представники різних закладів охорони здоров`я які не є працівниками МОЗ та Департаменту.

Висновки КЕО КЕК є неповними, складеними без оцінки відповідності конкретним стандартам та клінічним протоколам лікування, за відсутності відповідей на питання, які він ставив перед КЕК та складеними на підставі сфальсифікованих документів, даним обставинам не було надано жодної правової оцінки ані в адміністративній, ані в цивільній справі судом першої інстанції.

Вказував про відсутність підстав для проведення КЕО КЕК 05 квітня 2017 року оскільки Наказ про призначення засідання КЕК по даному випадку відсутній.

ОСОБА_6 незаконно організовував роботу КЕК та був головуючим КЕК під час засідання КЕК 05 квітня 2017 року, його не призначено головою КЕК наказом Департаменту охорони здоров`я ХОДА.

Наказом від 06 березня 2017 року № 57-к на ОСОБА_6 було тимчасово покладено виконання обов`язків не голови КЕК, а головного позаштатного спеціаліста УОЗ ХОДА.

Виконувати обов`язки голови КЕК та організовувати роботу КЕК під час проведення засідання 05 квітня 2017 року за тимчасової відсутності голови КЕК ОСОБА_7 мав би ОСОБА_8 , який є заступником голови КЕК.

КЕО проведено у неповному складі членів КЕК, який затверджено наказом директора Департаменту охорони здоров`я Харківської обласної державної адміністрації від 2 квітня 2016 року № 197. Висновок не підписано 4 членами КЕК, а саме: ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 .

Залучених фахівців різних направлень ( ОСОБА_3 – лікар-проктолог, ОСОБА_2 – лікар-уролог, ОСОБА_4 – спеціаліст лабораторного контролю) не затверджено експертами КЕК наказом Департаменту охорони здоров`я ХОДА.

Експертний висновок лікаря-проктолога ОСОБА_3 від 03 квітня 2017 року не затверджено Висновком КЕО від 05 квітня 2017 року .

Вказував, що ОСОБА_3 є фахівцем, а не є експертом, його не призначено наказом Департаменту, тому його Експертний висновок та відповідно Висновок КЕО від 05 квітня 2017 року є незаконним.

Також, під час складання оскаржуваного висновку не проведено дві експертизи та не складено два Експертні висновки (лікаря-уролога ОСОБА_2 та спеціаліста з лабораторної діагностики ОСОБА_4 ).

Складена Довідка фахівця ОСОБА_4 не передбачена процедурою проведення КЕО КЕК.

Висновок КЕО від 05 квітня 2017 року не містить інформації яким стандартам та клінічним протоколам надання медичної допомоги відповідає лікування та медична послуга отримана Позивачем у ТОВ «Он Клінік Харків».

КЕК Департаменту охорони здоров`я ХОДА не оцінювала дотримання Основ законодавства України про охорону здоров`я ТОВ «Он Клінік Харків» під час надання Позивачу медичних послуг, а саме: відповідність наданих медичних послуг та лікування затвердженим уніфікованим клінічним протоколам та локальним протоколам.

Висновок КЕО від 05 квітня 2017 року не містить інформації щодо відповідності кваліфікаційним вимогам медичних працівників, в тому числі керівника (директора) ТОВ «Он Клінік Харків».

Висновок КЕО від 05 квітня 2017 року не містить перелік документів, які підтверджують кваліфікацію медичних працівників та не містить жодної оцінки щодо відповідності кваліфікаційним вимогам медичних працівників ТОВ «Он Клінік Харків», які надавали медичні послуги ( ОСОБА_13 – лікар-проктолог, ОСОБА_14 – лікар-уролог, ОСОБА_15 – лікар-уролог, ОСОБА_16 – директор).

Порушено вимоги Положення про КЕК та Порядку контролю якості медичної допомоги.

Висновком КЕО від 05 квітня 2017 року не враховано відсутність локальних клінічних протоколів за профілем лікування «урологія» та «проктологія» ТОВ «Он Клінік Харків», протоколів засідання медичної ради ТОВ «Он Клінік Харків».

Висновок КЕО від 19 лютого 2019 року КЕК МОЗ України складено при неповному складі членів КЕК, за відсутності та не підписано 4 членами КЕК, а саме: ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 .

Обставина, щодо проведення у неповному складі членів КЕК, частково була досліджена у адміністративній справі № 520/4577/19, у частині відсутності голови КЕК та його заступника та була проігнорована Дзержинським районним судом м. Харкова у даній справі. Правова оцінка цієї обставини відсутня.

Експертний висновок від 26 жовтня 2018 року (експерт-сексопатолог ОСОБА_21 ) та експертний висновок від 11 лютого 2019 року (експерт-проктолог Кебкало А.Б.) не затверджено Висновком КЕО від 19 лютого 2019 року .

Також, МОЗ не проведено експертизу та не складено Експертний висновок експерта- уролога.

Висновок КЕО від 19 лютого 2019 року не містить інформації яким саме стандартам та протоколам надання медичної допомоги відповідає медична послуга та лікування у ТОВ «Он Клінік Харків».

КЕК МОЗ не оцінила відповідність кваліфікаційним вимогам медичних працівників, в тому числі керівника ЗОЗ (директора ТОВ «Он Клінік Харків» Мітцеля О.О.).

Висновок КЕО від 19 лютого 2019 року не містить перелік документів, які підтверджують кваліфікацію медичних працівників та не містить жодної оцінки щодо відповідності кваліфікаційним вимогам медичних працівників ТОВ «Он Клінік Харків», які надавали медичні послуги ( ОСОБА_13 – лікар-проктолог, ОСОБА_14 – лікар-уролог, ОСОБА_15 – лікар-уролог, ОСОБА_16 – директор).

Висновок КЕО складено на підставі сфальсифікованих документів, оскільки наказ від 03 березня 2011 року ТОВ «Он Клінік Харків» виданий неуповноваженою особою.

Керівника ТОВ «Он Клінік Харків» ОСОБА_16 було призначено на посаду директора 28 жовтня 2015 року. Директором ТОВ «Он Клінік Харків» станом на 03 березня 2011 року була інша особа, а саме ОСОБА_22 .

Висновком КЕО МОЗ не враховано факт відсутності у ТОВ «Он Клінік Харків» локальних клінічних протоколів за профілем лікування «урологія» та «проктологія»; протоколів засідання медичної ради ЗОЗ.

Висновок КЕО МОЗ не містить жодної інформації щодо законності проведення та оцінки якості проведених лабораторних досліджень у ФОП ОСОБА_5 , а також жодної відповіді на питання, які поставлені перед КЕК у заяві-скарзі від 26 квітня 2017 року.

Адміністративні суди у справі № 520/4577/19 встановили, що зміст Висновку КЕО від 19 лютого 2019 року не містить ані відповіді на жодне питання із скарги заявника, ані щонайменшого мотивування результатів клініко-експертної оцінки. Обставина, відсутності відповіді на питання, які поставлені перед КЕК у заяві-скарзі від 26 квітня 2017 року, досліджувалась та була предметом розгляду у адміністративній справі №520/4577/19.

Висновок КЕО КЕК МОЗ України від 19 лютого 2019 року не спростовує та не підтверджує Висновок КЕО КЕК Департаменту охорони здоров`я ХОДА від 05 квітня 2017 року.

11 квітня 2024 року КЕК МОЗ України повторно проведено КЕО та складено Висновок КЕО, а тому наявні підстави для визнання попереднього Висновку КЕО КЕК МОЗ від 19 лютого 2019 року недійсним, оскільки нормативно-правовими актами не передбачена наявність дійсних та чинних декількох висновків КЕО, однієї і тієї ж КЕК, з одного й того самого питання.

Суд першої інстанції не досліджував повторно проведену КЕО КЕК МОЗ України та складений висновок від 11 квітня 2024 року. Рішення суду по справі № 520/4577/19 не виконано, існує виконавче провадження № 74491508 та рішення адміністративного суду по справі № 520/12576/24, щодо невиконання рішення по справі № 520/4577/19.

Причинний зв`язок між шкодою і протиправним діянням заподіювача – бездіяльність МОЗ щодо не проведення на протязі 2 років КЕО КЕК; незаконні та протиправні Висновки КЕО КЕК Відповідачів спричиняють душевні страждання, глибоке відчуття несправедливості, незручності, розчарування, негативні емоції у нього. Розмір моральну шкоду оцінює у розмірі 250 000,00 грн.

Відповідачі жодне рішення адміністративних судів у добровільному порядку не виконували, що обумовило звернення до органів виконавчої служби для примусового виконання рішення судів. В процесі виконавчих дій були накладені чисельні адміністративні штрафи.

Вказував, що ухвалою суду першої інстанції від 05 вересня 2023 року підготовче провадження закрито передчасно та незаконно.

Підготовче засідання по справі № 638/5206/21 було призначено на 05 вересня 2023 року. Через неможливість прийняти участь у судовому засіданні, позивач подав через підсистему «Електронний суд», клопотання про відкладення (перенесення) розгляду справи (підготовчого засідання) та продовження строку проведення підготовчого провадження, а також заяву про дистанційне ознайомлення з матеріалами справи № 638/5206/21 та надання електронної копії матеріалів справи на електронну адресу або через електронний кабінет підсистеми «Електронний суд».

Станом на подачу клопотання, суд не надав можливість ознайомитись з матеріалами справи дистанційно, через що він не зміг реалізувати своє право на ознайомлення з матеріалами справи та остаточно сформувати свою правову позицію по справі.

Також, він планував заявити клопотання (заява) про збільшення позовних вимог, але у підготовчому провадженні, проте воно відбулось без його участі та передчасно було закрито.

Вказував, що він не мав можливості ознайомитись з матеріалами справи № 638/5206/21 за 2022-2023 роки, а був ознайомлений лише з документами за 2021 рік.

Суд не розглянув всі його клопотання, які мають значення для об`єктивного, неупередженого та справедливого розгляду справи: клопотання про постановлення окремої Ухвали в порядку ст. 262 ЦПК України та накладання штрафу від 30 березня 2023 року, клопотання про надання правової оцінки факту фальсифікації документів на підставі яких складалися Висновки КЕО та вжиття відповідних заходів, передбачених ст. 262 ЦПК України від 30 березня 2023 року, клопотання про долучення доказів, а саме лист № 25-04/25229/2-23 від 07 вересня 2023 року, про витребування оригінал Експертного висновку від 11 лютого 2019 року у (МОЗ України); клопотання про виклик у якості свідка Експерт ОСОБА_23 для надання пояснень з приводу висновків (МОЗ України), клопотання про надання правової оцінки Наказу від 03 березня 2011 року ТОВ «Он Клінік Харків» та факту фальсифікації, клопотання про витребування доказів у ТОВ «Он Клінік Харків» оригінал наказу від 03 березня 2011 року ТОВ «Он Клінік Харків», наказ про призначення ОСОБА_16 директором ТОВ «Он Клінік Харків», клопотання про витребування доказів, а саме відомостей, яка документація запитувалась у ТОВ «Он Клінік Харків» для проведення КЕК.

Вказував, що він заявляв вимоги про витребування оригіналу Наказу від 03 березня 2011 року саме у товариства.

Суддею Аркатовою К.В. порушено правила самовідводу, суддя не заявила самовідвід, продовжила розглядати справу та незаконно закрила провадження, як встановив апеляційний суд.

Чоловік вказаної судді Аркатов Андрій Валентинович на момент подачі позову, був лікарем-урологом КНП ХОР «Обласний медичний клінічний центр урології та нефрології імені В. І. Шаповала» та був колегою ОСОБА_2 , що входив до складу комісії.

Прямий службовий та бізнес зв`язок чоловіка судді Аркатової К.В. з фахівцем (експертом) КЕК Дубініним М.С., що складали Висновок КЕО, який оскаржується у даній справі, та головним лікарем ТОВ «Он Клінік Харків» ОСОБА_24 , де відбувалося лікування, якість якого оцінювалося Висновками КЕО, свідчить про зацікавленість ОСОБА_25 у розгляді справи та було підставою для її самовідводу.

Відзив на апеляційну скаргу подано не було.

Заслухавши суддю-доповідача, позивач ОСОБА_1 , який підтримав апеляційну скаргу, представник МОЗ України Кислицьку Ю. О., яка проти скарги заперечувала, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення (пункт 1 частини 1 статті 374 ЦПК України).

Згідно з частинами 1, 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вище вимогам цивільного процесуального законодавства України.

Судом встановлено, 07 березня 2012 року ОСОБА_1 звернувся з відповідною заявою до Управління охорони здоров`я Харківської ОДА щодо проведення клініко-експертної оцінки якості надання медичної допомоги та медичного обслуговування, які він отримував, починаючи з 2011 року в ТОВ «Он Клінік Харків» (том 1, а.с. 19-24).

За результатами розгляду заяви 05 квітня 2017 року складено "Висновок за результатами клініко-експертної оцінки Клініко-експертної комісії за профілем «хірургічна допомога» Управління охорони здоров`я Харківської обласної державної адміністрації щодо надання медичної допомоги та медичного обслуговування ОСОБА_1 у ТОВ «Он Клінік Харків» (том 1, а.с. 25 – 30)

Міняйло В.П., звернувся з заявою (скаргою) до Міністерства охорони здоров`я України на дії Клініко-експертної комісії Управління охорони здоров`я Харківської обласної державної адміністрації та оскарження висновку клініко-експертної комісії, в якій Просив оцінити якість наданих йому медичної допомоги та медичного обслуговування у ТОВ "Он Клінік Харків", надавши висновок КЕК МОЗ України та скасувати висновок КЕК Управління охорони здоров`я Харківської ОДА.

Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 15 лютого 2019 року №14-Адм було оформлено рішення про проведення клініко-експертної оцінки надання медичної допомоги та медичного обслуговування, зокрема і заявникові, та призначено засідання постійно діючої клініко-експертної комісії МОЗ України на 19 лютого 2019 року (том 1, а.с. 61).

Результати виконання цього наказу та проведення клініко-експертної оцінки оформлені Висновком КЕК МОЗ України від 19 лютого 2019 року відповідно до якого надання медичної допомоги та медичного обслуговування ОСОБА_1 у ТОВ «Он Клінік Харків» відповідає стандартам та протоколам надання медичної допомоги (том 1, а.с. 43-45).

11 квітня 2024 року КЕК МОЗ України складено висновок за результатами клініко-експертної оцінки якості надання медичної допомоги та медичного обслуговування ОСОБА_1 в умовах ТОВ «Он Клінік Харків», відповідно до якого надання медичної допомоги та медичного обслуговування ОСОБА_1 у вказаному закладі відповідає стандартам та протоколам надання медичної допомоги (том 3, а.с.138-140)

Рішенням Харківського адміністративного суду від 11 липня 2019 року у справі № 520/4577/19 зобов`язано Міністерство охорони здоров`я України в особі Клініко – експертної комісії повторно розглянути питання якості надання ТОВ «Он Клінік Харків» медичної допомоги ОСОБА_1 з дотриманням вимог пункту 2 розділу ІV Положення про клініко – експертну комісію Міністерства охорони здоров`я України (затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України № 69 від 05 лютого 2016 року) та пункту 7 Порядку контролю якості медичної допомоги (затверджений наказом Міністерства охорони здоров`я України № 752 від 28.09.2012 року, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 28.11.2012 року за № 1996/22308) В іншій частині позов залишено без задоволення (том 1, а.с. 85-90).

Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 04 грудня 2019 року скасовано рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11 липня 2019 року в частині відмови у задоволенні позову про визнання протиправним та скасування висновку КЕО від 19 лютого 2019 року КЕК міністерства охорони здоров`я України щодо надання ОСОБА_1 медичної допомоги та медичного обслуговування у ТОВ «ОН Клінік Харків» В цій частині прийнято нове рішення, яким позов задоволено, визнано протиправним та скасовано висновок КЕО від 19 лютого 2019 року КЕК Міністерства охорони здоров`я України щодо надання ОСОБА_1 медичної допомоги та медичного обслуговування у ТОВ «Он Клінік Харків». В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін (том 1, а.с. 91-98).

Постановою Верховного суду від 25 березня 2021 року у справі № 520/4577/19 постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 04 грудня 2019 року скасовано, рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11 липня 2019 року у справі № 520/4577/19 - залишено в силі. (том 1, а.с. 99-110).

Відповідно до статті 1 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» від 19 листопада 1992 року (далі - «Закон»; в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) законодавство України про охорону здоров`я базується на Конституції України і складається з цих Основ та інших прийнятих відповідно до них актів законодавства, що регулюють суспільні відносини у сфері охорони здоров`я.

Згідно з приписами статті 6 Закону кожний громадянин України має право на охорону здоров`я, що передбачає, в тому числі, достовірну та своєчасну інформацію про стан свого здоров`я і здоров`я населення, включаючи існуючі і можливі фактори ризику та їх ступінь.

У відповідності до положень статті 7 Закону, зокрема, держава згідно з Конституцією України гарантує всім громадянам реалізацію їх прав у сфері охорони здоров`я шляхом здійснення державного і можливості громадського контролю та нагляду в сфері охорони здоров`я.

Відповідно до частини 1 статті 12 і частини 1 статті 14 Закону охорона здоров`я - один з пріоритетних напрямів державної діяльності. Держава формує політику охорони здоров`я в Україні та забезпечує її реалізацію.

Реалізація державної політики охорони здоров`я покладається на органи виконавчої влади.

Так, наказом Міністерства охорони здоров`я України від 28 вересня 2012 року № 752 затверджено Порядок контролю якості медичної допомоги (далі - «Порядок № 752»), який було розроблено з метою впровадження та організації роботи щодо управління якістю медичної допомоги.

Згідно із пунктом 2 Порядку № 752 він спрямований на забезпечення одержання пацієнтами медичної допомоги належної якості.

За приписами пунктів 7 та 8 Порядку № 752, контроль якості надання медичної допомоги здійснюється за такими складовими: структура, процес та результати медичної допомоги; організація надання медичної допомоги; контроль за реалізацією управлінських рішень; відповідність кваліфікаційним вимогам медичних працівників, у тому числі керівників закладів охорони здоров`я; вивчення думки пацієнтів щодо наданої медичної допомоги; забезпечення прав та безпеки пацієнтів під час надання їм медичної допомоги.

Контроль якості наданої медичної допомоги проводиться у випадках смерті пацієнтів, первинного виходу на інвалідність осіб працездатного віку, розбіжності встановлених діагнозів, недотримання закладами охорони здоров`я стандартів медичної допомоги (медичних стандартів), клінічних протоколів, табелів матеріально-технічного оснащення, а також у випадках, що супроводжувалися скаргами пацієнтів та/або близьких осіб, які доглядають за пацієнтами, шляхом клініко-експертної оцінки якості та обсягів медичної допомоги.

Клініко-експертна оцінка якості та обсягів медичної допомоги здійснюється шляхом експертизи клінічних питань діагностики, лікування та реабілітації медичними радами закладів охорони здоров`я, клініко-експертними комісіями Міністерства охорони здоров`я України та/або управлінь охорони здоров`я протягом 30 днів з дня надходження відповідного звернення або з ініціативи Міністерства охорони здоров`я України, про що складається висновок за результатами клініко-експертної оцінки за формою, наведеною в додатку до цього Порядку.

Наказом Міністерства охорони здоров`я України «Про організацію клініко-експертної оцінки якості надання медичної допомоги та медичного обслуговування» від 5 лютого 2016 року № 69 (далі - «Наказ № 69») було затверджено Положення про клініко-експертну комісію Міністерства охорони здоров`я України (далі - Положення про КЕК МОЗ) та Положення про клініко-експертну комісію Міністерства охорони здоров`я Автономної Республіки Крим, структурних підрозділів з питань охорони здоров`я обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій (далі - Положення про КЕК відповідного органу охорони здоров`я).

Відповідно до цих Положень робота КЕК (МОЗ та відповідного органу охорони здоров`я) забезпечується ідентично.

Відмінним є те, що КЕО якості надання медичної допомоги та медичного обслуговування КЕК МОЗ проводиться після розгляду скарг КЕК відповідного органу охорони здоров`я. Також КЕО якості надання медичної допомоги та медичного обслуговування КЕК МОЗ проводиться у разі незгоди заявника з висновком за результатами КЕО КЕК відповідного органу охорони здоров`я.

МОЗ здійснює координаційну, консультативну та дорадчу функції з питань організації роботи КЕК чи відповідного органу охорони здоров`я.

За загальними принципами указаних Положень затверджених Наказом № 69, КЕК (КЕК МОЗ) є консультативно-дорадчим органом, діючим на постійній (без виїзду на місце конкретного випадку) або тимчасовій основі (у разі виїзду на місце конкретного випадку), що утворюється для колегіального розгляду звернень фізичних та юридичних осіб, правоохоронних органів щодо клініко-експертних питань профілактики, діагностики, медичного лікування, реабілітації, оцінки якості надання медичної допомоги та медичного обслуговування за конкретними випадками у закладах охорони здоров`я незалежно від форми власності та підпорядкування (далі - ЗОЗ) та фізичних осіб - підприємців, що провадять господарську діяльність у сфері охорони здоров`я у відповідній адміністративно-територіальній одиниці України (далі - ФОП ).

Підставою для розгляду КЕК (КЕК МОЗ) відповідних клінічних питань профілактики, діагностики, медичного лікування та реабілітації у ЗОЗ та ФОП і здійснення клініко-експертної оцінки якості медичної допомоги та медичного обслуговування відповідно до цього Положення є наказ відповідного органу (МОЗ/відповідний орган охорони здоров`я).

Рішення про утворення або ліквідацію КЕК (КЕК МОЗ), її кількісний та персональний склад затверджуються наказами відповідного органу (МОЗ/відповідний орган охорони здоров`я).

Основним завданням КЕК (КЕК МОЗ) є проведення експертної оцінки запитуваної КЕК (КЕК МОЗ) документації, яка передбачає клініко-експертну оцінку якості надання медичної допомоги та медичного обслуговування шляхом експертизи первинної облікової документації, клінічних питань профілактики, діагностики, лікування та реабілітації, наявності відповідної кваліфікації спеціалістів за напрямом надання медичної допомоги та медичного обслуговування відповідно до вимог клінічних протоколів надання медичної допомоги, нормативно-правових актів у сфері охорони здоров`я.

Клініко-експертна оцінка якості надання медичної допомоги та медичного обслуговування проводиться у випадках смерті пацієнтів, розбіжності встановлених діагнозів, недотримання ЗОЗ або ФОП стандартів медичної допомоги та медичного обслуговування, клінічних локальних протоколів, табелів матеріально-технічного оснащення, а також у випадках, що супроводжувалися скаргами заявника та/або особи, яка представляє інтереси заявника.

Клініко-експертна оцінка якості надання медичної допомоги та медичного обслуговування проводиться протягом 30 календарних днів з дня надходження запиту чи звернення фізичної або юридичної особи. У разі неможливості прийняття рішення за цей час строк розгляду може бути продовжений на 15 календарних днів.

За результатами проведеної клініко-експертної оцінки якості надання медичної допомоги та медичного обслуговування складається Експертний висновок за формою, наведеною у додатку до цього Положення, який затверджується висновком за результатами клініко-експертної оцінки КЕК (КЕК МОЗ) за формою, наведеною у додатку до Порядку контролю якості медичної допомоги, затвердженого наказом МОЗ України від 28 вересня 2012 року № 752, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 28 листопада 2012 року за № 1996/22308 (далі - висновок КЕО).

Повторна клініко-експертна оцінка якості надання медичної допомоги та медичного обслуговування одного й того самого громадянина з одного й того самого питання КЕК (КЕК МОЗ) не проводиться.

На засіданні КЕК (КЕК МОЗ) у разі потреби або за особистою ініціативою може бути присутній заявник та/або особа, яка представляє інтереси заявника.

До прав та обов`язків КЕК (КЕК МОЗ), у відповідності до приписів розділу III Положень затверджених Наказом № 69, належать, зокрема: залучення до проведення клініко-експертної оцінки якості надання медичної допомоги та медичного обслуговування експертів КЕК (КЕК МОЗ) та/або інших спеціалістів за наявності відповідної кваліфікації за напрямом надання медичної допомоги та медичного обслуговування (за їх згодою) для надання Експертного висновку; витребування у Міністерства охорони здоров`я Автономної Республіки Крим, структурних підрозділів з питань охорони здоров`я обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, ЗОЗ, установ, підприємств, організацій незалежно від форми власності та підпорядкування або ФОП інформації (матеріалів) з питань, що належать до повноважень КЕК (КЕК МОЗ).

У пунктах 1-3 розділу IV Положень затверджених Наказом № 69 зазначено, що до складу КЕК (КЕК МОЗ) входять працівники відповідного органу охорони здоров`я (МОЗ), спеціалісти, які мають відповідну кваліфікацію за спеціальністю, а також можуть входити інші фахівці та представники громадських організацій, асоціацій у сфері охорони здоров`я, представники професійних спілок, їх об`єднань у сфері охорони здоров`я, організацій роботодавців, їх об`єднань у галузі охорони здоров`я (за їх згодою).

КЕК (КЕК МОЗ) проводить клініко-експертну оцінку якості надання медичної допомоги та медичного обслуговування, а саме оцінює: структуру, процеси та результати медичної допомоги та медичного обслуговування; якість надання медичної допомоги та медичного обслуговування; дотримання Основ законодавства України про охорону здоров`я; відповідність кваліфікаційним вимогам медичних працівників, у тому числі керівників ЗОЗ; вивчення думки пацієнтів щодо наданої медичної допомоги та медичного обслуговування; забезпечення прав та безпеки пацієнтів під час надання їм медичної допомоги та медичного обслуговування.

Під час проведення КЕК (КЕК МОЗ) клініко-експертної оцінки якості надання медичної допомоги та медичного обслуговування без виїзду на місце конкретного випадку опрацьовуються офіційно надіслані копії (з печаткою закладу та підписом головного лікаря або заступника головного лікаря) або оригінали запитуваної документації.

Відповідно до пунктів 7, 8, 9, 12, 13 Розділу IV Положень затверджених Наказом № 69 до складу КЕК (КЕК МОЗ) входять: голова, заступники голови (не більше двох), секретар та члени комісії.

Члени КЕК (КЕК МОЗ) беруть участь у засіданнях КЕК (КЕК МОЗ) особисто та повинні забезпечувати конфіденційність отриманої інформації.

У разі відсутності члена КЕК (КЕК МОЗ) (відрядження, хвороба, відпустка) на засіданні КЕК повинна бути особа, кандидатуру якої надає відсутній член КЕК за погодженням голови комісії.

Персональний склад КЕК (КЕК МОЗ) затверджується наказом відповідного органу охорони здоров`я (МОЗ).

Голова КЕК (КЕК МОЗ), що очолює комісію: контролює підготовку документів до засідання КЕК (КЕК МОЗ) та дотримання строків їх розгляду; визначає строк роботи експерта; визначає дату, час, місце проведення та порядок денний засідання; контролює питання щодо уникнення реального чи потенційного конфлікту інтересів членів КЕК (КЕК МОЗ). У випадку відсутності голови КЕК (КЕК МОЗ) роботу організовує один із його заступників.

До роботи в КЕК (КЕК МОЗ) можуть бути залучені експерти з вищою освітою (за їх згодою).

Експерт КЕК (КЕК МОЗ) проводить експертизу наданої документації (далі - експертиза) згідно з наказом відповідного органу охорони здоров`я (МОЗ) та за дорученням голови КЕК (КЕК МОЗ).

Експерт КЕК (КЕК МОЗ) має право: відмовитись від проведення експертизи до її початку, мотивуючи причину відмови (відпустка, відрядження, хвороба, сімейні обставини) з наданням копій підтвердних документів; запитувати додаткову інформацію (матеріали) від ЗОЗ та/або ФОП, щодо яких проводиться експертиза; запрошувати у разі потреби особу, щодо якої проводиться експертиза, для медичного огляду та надання Експертного висновку; надавати рекомендації ЗОЗ та/або ФОП стосовно усунення виявлених порушень.

До обов`язків експерта КЕК (КЕК МОЗ) відносяться: надання об`єктивної та обґрунтованої оцінки якості надання медичної допомоги та медичного обслуговування у випадку, що ним розглядався; звітування КЕК (КЕК МОЗ) про результати проведеної ним експертизи з наданням Експертного висновку; надання голові КЕК (КЕК МОЗ) інформації про перебіг експертизи; забезпечення конфіденційності отриманої інформації.

Відповідно до положень пунктів 21-26 Розділу IV Положень затверджених Наказом № 69 за результатами клініко-експертної оцінки якості надання медичної допомоги та медичного обслуговування експерти КЕК (КЕК МОЗ) надають (до структурного підрозділу МОЗ, який є відповідальним за організацію та координацію діяльності КЕК МОЗ), Експертний висновок.

Висновок КЕО, складений за результатами проведення клініко-експертної оцінки якості надання медичної допомоги та медичного обслуговування, підписується всіма членами КЕК (КЕК МОЗ).

Висновок КЕО ухвалюється простою більшістю голосів присутніх на засіданні членів КЕК (КЕК МОЗ). У разі рівного розподілу голосів вирішальним є голос головуючого на засіданні.

КЕК (КЕК МОЗ) подає копію висновку (висновок) КЕО до структурного підрозділу МОЗ України, що є відповідальним за організацію та координацію діяльності КЕК (КЕК МОЗ), який контролює виконання рекомендацій, вказаних у висновку КЕО.

У постанові Верховного Суду від 25 березня 2021 ро по справі № 520/4577/19 суд касаційної інстанції звертав увагу, що при розгляді по суті спору у справах, у яких оспорюються висновок КЕК, суд не може здійснювати власну оцінку обґрунтованості прийняття певного висновку, оскільки суди не є спеціалізованими установами в медичній сфері і тому оцінка висновку КЕК виходить за межі необхідного дослідження в контексті застосування норм матеріального права. Суди вправі перевіряти законність висновку КЕК лише в межах дотримання процедури прийняття цього висновку на підставі приписів Наказу № 69, затверджених ним Положення про КЕК МОЗ, Положення про КЕК відповідного органу охорони здоров`я та Порядку № 752.

Зміст самої медичної допомоги та оскаржуваного висновку не є предметом судової перевірки у порядку адміністративного судочинства. З`ясуванню підлягає саме правомірність винесення відповідачем оскаржуваного висновку у відповідності до вимог чинного законодавства, тобто в межах повноважень та у спосіб, передбачений відповідними нормативно-правовими актами.

Згідно з частиною 4 статті 82 ЦПК України преюдиційні факти є обов`язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв`язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

Преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили.

Преюдиційні обставини не потребують доказування, якщо одночасно виконуються такі умови: обставина встановлена судовим рішення; судове рішення набрало законної сили; у справі беруть участь ті самі особи, які брали участь у попередній справі, чи хоча б одна особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Не потребують доказування обставини, встановлені рішенням суду, тобто ті обставини, щодо яких мав місце спір і які були предметом судового розгляду. Преюдиційне значення можуть мати ті факти, щодо наявності або відсутності яких виник спір, і які, зокрема зазначені у резолютивній частині рішення.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2018 року у справі № 917/1345/14 (провадження № 12-144гс18) зазначила, що преюдиційне значення у справі надається обставинам, встановленим судовим рішенням, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиційне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особи, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключено ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиційні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 18 квітня 2018 року у справі № 753/11000/14-ц зазначив, що «преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиційно встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акту, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта».

Тобто факти, встановлені у прийнятих раніше судових рішеннях, мають для суду преюдиціальний характер. Преюдиціальність означає обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили, в одній справі, для суду при розгляді інших справ.

Правило про преюдицію спрямовано не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив у законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії.

У постанові від 15 жовтня 2019 року у справі № 813/8801/14 Верховний Суд наголосив на преюдиційних підставах звільнення осіб, які беруть участь у справі, від доказування обставин з метою досягнення процесуальної економії - за наявності цих підстав у суду не буде необхідності досліджувати докази для встановлення певних обставин.

Тож преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили. Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і означається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у розгляді справи, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини. Преюдиційні обставини є обов`язковими для суду, який розглядає справу, навіть у тому випадку, коли він вважає, що вони встановлені неправильно. Таким чином законодавець намагається забезпечити єдність судової практики та запобігти появі протилежних за змістом судових рішень (постанова Верховного Суду від 19 грудня 2019 року у справі № 520/11429/17).

Як вбачається з Постанови Верховного суду від 25 березня 2021 року у справі № 520/4577/19 суд касаційної інстанції погодився із висновком суду першої інстанції про дотримання Департаментом охорони здоров`я процедури проведення перевірки якості наданої медичної допомоги, а суб`єкт владних повноважень у даному випадку діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений чинним законодавством. Судами встановлено, що оскаржуваний Висновок № 1 складено та затверджено відповідно до Положення про КЕК відповідного органу охорони здоров`я, а з його змісту слідує, що суб`єкт владних повноважень надав відповіді по суті на питання, що були порушені заявником у скарзі від 07 березня 2017 року.

Зважаючи, що Департамент охорони здоров`я дотримався процедури проведення перевірки, що встановлено судовими рішеннями, яке набрало законної сили, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для визнання клініко експертної оцінки клініко експертної комісії Департаменту охорони здоров`я Харківської обласної державної адміністрації від 05 квітня 2017 року недійсним, оскільки порушень при його складання не встановлено.

Щодо висновку клініко експертної оцінки клініко - експертної комісії Міністерства охорони здоров`я України від 19 лютого 2019 року, то йому також була надана оцінка в межах судового провадження № 520/4577/19, а саме порушення МОЗ процедури прийняття оскаржуваного висновку КЕО КЕК від 19 лютого 2019 року, у зв`язку з чим суд зобов`язав Міністерство в особі КЕК повторно розглянути питання якості надання ТОВ «Он Клінік Харків» медичної допомоги ОСОБА_1 з дотриманням вимог пункту 2 розділу IV Положення про КЕК МОЗ та пункту 7 Порядку № 752.

Також, позивачем не заперечується, що такий висновок був складений 11 квітня 2024 року та КЕК становлено, що надання медичної допомоги та медичного обслуговування ОСОБА_1 у ТОВ «Он Клінік Харків», відповідає стандартам та протоколам надання медичної допомоги.

Обов`язок суду захистити порушене право у спосіб, який передбачений законом, визначено у частині 1 статті 5 ЦПК України, згідно з якою, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Особа, якій належить порушене право, може скористатися не будь-яким на свій розсуд, а певним способом захисту такого свого права, який прямо визначається спеціальним законом, що регламентує конкретні цивільні правовідносини, або договором. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року в справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року в справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року в справі № 569/17272/15.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року в справі № 925/642/19 зазначено, що позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється під час розгляду справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові (постанова Верховного Суду від 15 серпня 2019 року в справі № 1340/4630/18).

Способи захисту цивільного права чи інтересу - це визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 (пункт 5.5)). Інакше кажучи, це дії, спрямовані на попередження порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц (пункт 14)).

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок щодо нього, потрібно керуватися його ефективністю, а це означає, що вимога про захист права має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, а також забезпечувати поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування (постанови Верховного Суду від 05 червня 2020 року в справі № 438/887/16, від 18 травня 2022 року у справі № 921/199/20).

Під ефективним способом необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам (постанови Верховного Суду від 02 лютого 2022 року у справі № 910/18962/20 (пункт 5.14), від 18 травня 2022 року у справі № 921/199/20 (пункт 70).

Спосіб захисту порушеного права повинен бути таким, що найефективніше захищає або відновляє порушене право позивача, тобто повинен бути належним. Належний спосіб захисту повинен гарантувати особі повне відновлення порушеного права та/або можливість отримання нею відповідного відшкодування (див. пункт 8.54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 січня 2022 року у справі № 910/10784/16 (провадження № 12-30гс21)).

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення (узгоджується із висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справа № 466/8649/16-ц). Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Ефективність позовної вимоги має оцінюватися з огляду на обставини справи та залежно від того, чи приведе задоволення такої вимоги до дійсного захисту інтересу позивача без необхідності повторного звернення до суду (принцип процесуальної економії). Таким чином, під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що приводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тому ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Велика Палата Верховного Суду у постановах від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19, від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 дійшла висновку, що, розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню.

За таких обставин судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції, що визнання недійсним висновку КЕО КЕК МОЗ України від 19 лютого 2019 року, як спосіб захисту порушеного права, вже вичерпав себе та не є ефективним.

Згідно із статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

За змістом частини 1 та 2 статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку зі знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до частин 3, 4 статті 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Право на відшкодування моральної шкоди є важливою гарантією захисту прав і свобод громадян та законних інтересів юридичних осіб, встановлене Конституцією та законами України.

За положеннями статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб`єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її завдання - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства (постанова Великої Палати Верховного Суду від 01 вересня 2020 року в справі № 612/3521/16-ц).

За загальним правилом, підставою виникнення зобов`язання з компенсації моральної шкоди є спричинення моральної шкоди іншій особі. Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди, завданої особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади при здійсненні своїх повноважень, виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала моральної шкоди, та її результатом - моральною шкодою (постанови Верховного Суду від 20 вересня 2021 року в справі № 686/8422/20 та від 03 лютого 2022 року в справі № 686/13784/21).

Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені правилами статті 1167 ЦК України, відповідно до яких моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи згаданих органів при здійсненні ними своїх повноважень, визначені статями 1173 та 1174 ЦК України відповідно.

Згідно зі статтею 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України.

Вказані підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює державу, орган влади Автономної Республіки Крим або органи місцевого самоврядування, так і їх посадових чи службових осіб, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.

У пункті 32 постанови від 03 вересня 2019 року в справі № 916/1423/17 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що, застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого правового акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.

У постанові від 03 липня 2019 року в справі № 750/1591/18-ц Велика Палата Верховного Суду наголосила, що згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини право заявника на відшкодування моральної шкоди у випадку надмірно тривалого невиконання остаточного рішення, за що держава несе відповідальність, презюмується.

Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. За змістом статей 1173, 1174 ЦК України шкода відшкодовується незалежно від вини. Водночас потерпілий має довести належними доказами факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір завданої шкоди, а також факт того, що відповідач є заподіювачем шкоди (постанову Верховного Суду від 13 липня 2022 року в справі № 686/21800/21).

Визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності на підставі чого суди першої та апеляційної інстанцій встановлюють наявність факту заподіяння позивачу посадовими особами органів державної влади моральної шкоди саме тими діями (бездіяльністю), які встановлені судом (суддею).

Позивачем не надано належних і допустимих доказів на обґрунтування заявлених вимог, а саме: у чому саме полягає спричинена йому моральна шкода, якими саме діями чи бездіяльністю відповідачів вона спричинена і чим підтверджується протиправність цих дій або бездіяльності відповідачів, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням винних осіб, в чому полягає вина відповідачі в спричиненні йому моральної шкоди, чим підтверджується факт заподіяння йому моральних чи фізичних страждань або інших втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, чим він обґрунтовує заявлений розмір моральної шкоди та чим він керувався.

Сам факт звернення до суду з позовом не є безумовною підставою для відшкодування шкоди у заявленому ОСОБА_1 розмірі.

Враховуючи вказані вимоги закону суд першої інстанції, повно встановивши обставини справи, належно дослідивши докази, надані сторонами, дійшов правильного висновку про недоведеність факту завдання діями відповідачів моральної шкоди позивачу.

Щодо доводів позивача про передчасне закриття судового засідання та порушення права на суд, то судова колегія їх вважає необґрунтованими.

Матеріали справи свідчать, що після скасування ухвали суду про закриття провадження ухвалою суду від 20 лютого 2023 року справу призначено на 10 год. 00 хв. 31 березня 2023 року (том 3, а.с. 4).

У зв`язку з неявкою позивача 31 березня 2023 року розгляд справи було відкладено на 26 травня 2023 року, а в подальшому на 13 липня 2023 року та 05 вересня 2023 року (том 3, а.с. 68, 106, 144-146).

Ухвалою суду від 05 вересня 2023 року підготовче провадження закрито (том 3, а.с. 148-149).

Як вбачається зі змісту вказаної ухвали, судом першої інстанції було розглянуто клопотання позивача про відкладення розгляду справи та надано йому оцінку. Судом зазначено про надання можливості позивачу ознайомитись дистанційно з матеріалами справи № 638/5206/21 шляхом їх розміщення в електронній формі в підсистемі Електронний суд з використанням автоматизованої системи документообігу суду. Суд не вбачав підстав для відкладення розгляду справи за клопотанням позивача до моменту фактичного виконання рішень адміністративного суду, оскільки нормами ЦПК України передбачено право позивача витребувати у разі неможливості самостійно надати докази, які необхідні для встановлення обставин справи, подавши відповідне клопотання до суду. Також суд вказував, що позивач активно користується підсистемою "Електронний суд", що входить до Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (ЄСІТС), що спростовує його доводи про неможливість брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Також, як вбачається з протоколу судового засідання, клопотання позивача були розглянуті та їм надано оцінку в ухвалі суду від 05 вересня 2023 року, а саме: клопотання про долучення додаткових доказів (вх. № 11482 від 30 березня 2023 року) – задоволено, клопотання про витребування доказів (вх. № 11497 та вх. № 11511 від 30 березня 2023 року) та клопотання про виклик свідків задоволенню не підлягають.

Матеріали справи свідчать, що відзиви на позовну заяви відповідачів, були направлені ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку (том 1, а.с. 164 198), ним було подано відповідь на відзив (том 1, а.с. 200-225). Відповідно до довідки, складеної секретарем судового засідання Рекзнік І.П. електронні копії паперових документів, які містяться в матеріалах справи були сформовані в вигляді PDF файлів та були надіслані позивачу засобами АСДС шляхом додавання файлів до реєстраційної картки судової справи (том 3, а.с. 143) Також, у 2024 році позивачем подавались додаткові пояснення у справі. Вказане у сукупності спростовуєдоводиОСОБА_1 про необізнаність з матеріалами справи та неможливість формування правової позиції.

Також, до закриття підготовчого провадження справа перебувала на розгляді півроку, Між тим, ані за цей час, ані в подальшому позивач не скористався правом на подання уточненої позовної заяви.

Також, судова колегія зауважує, що постановлення окремої ухвали в порядку ст. 262 ЦПК України відповідно до зазначених положень закону є правом, а не обов`язком суду, у зв`язку з чим відсутні підстави вважати, що незадоволення такої заяви свідчить про порушення прав ОСОБА_1 .

За таких обставин судова колегія не вбачає підстав вважати, що під час розгляду справи в суді першої інстанції було порушено процесуальні права позивача.

Щодо доводів ОСОБА_1 про незаявлення суддею Аркатовою К.В. самовідводу, то суд керується таким.

Відповідно до частини першої та другої статті 36 ЦПК України суддя не може розглядати справу і підлягає відводу (самовідводу), якщо: 1) він є членом сім`ї або близьким родичем (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, член сім`ї або близький родич цих осіб) сторони або інших учасників судового процесу, або осіб, які надавали стороні або іншим учасникам справи правничу допомогу у цій справі, або іншого судді, який входить до складу суду, що розглядає чи розглядав справу; 2) він брав участь у справі як свідок, експерт, спеціаліст, перекладач, представник, адвокат, секретар судового засідання або надавав стороні чи іншим учасникам справи правничу допомогу в цій чи іншій справі; 3) він прямо чи побічно заінтересований у результаті розгляду справи;4) було порушено порядок визначення судді для розгляду справи; 5) є інші обставини, що викликають сумнів в неупередженості або об`єктивності судді.

Суддя підлягає відводу (самовідводу) також за наявності обставин, встановлених статтею 37 цього Кодексу.

Згідно з частиною 4 статті 37 ЦПК України суддя, який брав участь у перегляді справи в суді касаційної інстанції, не може брати участі в розгляді цієї справи в суді першої чи апеляційної інстанції, а також у новому її розгляді після скасування ухвали чи рішення суду касаційної інстанції.

Відповідно до частин 1 ,2, 9 статті 40 ЦПК України питання про відвід (самовідвід) судді може бути вирішено як до, так і після відкриття провадження у справі. Питання про відвід судді вирішує суд, який розглядає справу. Суд задовольняє відвід, якщо доходить висновку про його обґрунтованість. Питання про самовідвід судді вирішується в нарадчій кімнаті ухвалою суду, що розглядає справу.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Як зазначає Європейський суд з прав людини у рішенні від 24 травня 1989 року у «Справі Гаусшильдта», найголовніше - це довіра, яку в демократичному суспільстві повинні мати суди у громадськості (Hauschildt Case, заява № 11/1987/134/188, § 48).

Наявність безсторонності для цілей пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначається за допомогою суб`єктивного критерію, тобто оцінювання особистого переконання конкретного судді у конкретній справі, а також за допомогою об`єктивного критерію, тобто з`ясування того, чи надав цей суддя достатні гарантії для виключення будь-якого легітимного сумніву з цього приводу (рішення від 24 травня 1989 року у «Справі Гаусшильдта» (Hauschildt Case), заява № 11/1987/134/188, § 46).

Згідно з об`єктивним критерієм необхідно встановити, чи існують факти, які можна встановити та які можуть ставити під сумнів безсторонність судді. Вирішальним при цьому є те, чи можуть бути побоювання учасників справи щодо відсутності безсторонності у певного судді об`єктивно виправдані.

Матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про упередженість судді Аркатовою К.В. у розгляді справи. Наявність професійних зв`язків у галузі медицини безумовно не свідчить про зацікавленість судді Аркатовою К.В. у розгляді справи та її необ`єктивність. Також, оскарження ухвали суду в апеляційному порядку є реалізацією процесуальних прав позивача та незгода сторони з процесуальними рішеннями судді не свідчить про його упередженість.

Також, рішення по суті спору ухвалено суддею Щепіхіною В.В., а тому відсутні підстави вважати, що незаявлення суддею Аркатовою К.В. відводу вплинуло на результат розгляд справи.

Також, ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 20 вересня 2023 року заяву ОСОБА_1 про відвід головуючого судді Щепіхіної В.В. від участі у розгляді цієї справи залишено без задоволення, що свідчить про реалізацію права позивача висловити недовіру складу суду, а тому його заперечення в цій частині також є необґрунтованими.

Доводи апеляційної скарги на висновки суду не впливають, зводяться до незгоди з рішенням суду та до необхідності переоцінки доказів, яким судом першої інстанції дана належна оцінка.

Згідно зі статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, ухваленим на підставі норм матеріального та процесуального права, які регулюють спірні правовідносини, тому підстави для його скасування відсутні.

Європейський суд з прав людини вказав, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

Оскільки апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції немає.

Керуючись ст. ст. 367, 374 ч. 1 п. 1, 375, 382, 384 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 04 лютого 2025року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.

Повне судове рішення складено 30 березня 2026 року.

Головуючий Ю.М. Мальований

Судді О.В. Маміна

В.Б. Яцина