Рішення від 02 березня 2026 р. у справі №215/1687/25 — Тернівський районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 215/1687/25

2/215/270/26

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 березня 2026 року м. Кривий Ріг

Тернівський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області

в складі: головуючого - судді Лиходєдова А.В.,

за участю секретаря судового засідання Маняхіної А.О.

згідно вимог ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (письмового провадження), без повідомлення учасників процесу, позовну заяву ОСОБА_1 (яка проживає за адресою: АДРЕСА_1 , РНКОПП НОМЕР_1 ), що дії в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 (яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , РНКОПП НОМЕР_2 ) до ОСОБА_3 (який проживає за адресою: АДРЕСА_2 , РНКОПП НОМЕР_3 ) про відшкодування моральної шкоди завданої внаслідок ДТП,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 , що діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_4 , звернулася до суду з позовною заявою до ОСОБА_3 про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок ДТП.

Позов обґрунтований тим, що 22 грудня 2024 року, о 21:00 год., за адресою Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вул. Костя Гордієнка, відповідач ОСОБА_3 , керуючи автомобілем Део Ланос дн НОМЕР_4 , проявив неуважність до дорожньої обстановки, своєчасно не відреагував на її зміну, не обрав безпечної швидкості руху, щоб безпечно керувати автомобілем при виникненні небезпеки, своєчасно не вжив заходів до зменшення швидкості аж до повної зупинки транспортного засобу, на заокругленій дорозі, втратив контроль, виїхав за межі проїзної частини з подальшим наїздом на нерухомі перешкоди у вигляді залізного відбійника та електроопори. Внаслідок ДТП транспортний засіб був пошкоджений, а ОСОБА_4 , яка перебувала в салоні вказаного автомобіля була травмована.

Постановою Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу по справі № 212/1528/25 від 19.02.2025 року ОСОБА_3 було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення за ст. 124 КУпАП. Постанова суду не оскаржувалась і набрала законної сили.

ОСОБА_4 з місця ДТП одразу була доставлена в КНП «Криворізька міська лікарня № 16 КМР», де, згідно виписки з медичної картки стаціонарного хворого дитячого травматологічного відділення КНП "Криворізька міська лікарня № 16" КМР, у неї було діагностовано закриту черепно-мозкову травму (3ЧМТ), струс головного мозку, множинні забої, рану правої кісті, забої м\тканин обличчя, рани правого плеча, правого стегна, ділянки тазу справа, правого колінного суглобу, закритий перелому кісток носа без зміщення. В лікарні вона перебувала більш 21 дня і виписана була тільки 15.01.2025 року.

Позивач зазначає, що матеріальні витрати на лікування дитини були відшкодовані відповідачем, у зв`язку з чим матеріальних претензій до нього вона не має. Водночас, на думку позивача, відшкодування матеріальної шкоди не усуває факту заподіяння неповнолітній моральної шкоди.

Позивач вказує, що внаслідок ДТП, яка трапилась з вини відповідача, неповнолітній було завдано моральної шкоди, яку вона понесла через заподіяння їй фізичних ушкоджень, тривалий процес лікування та реабілітації, обмеження звичного способу життя, фізичний біль і страждання, а також негативні психологічні переживання.

Зокрема, отримані травми спричинили фізичний біль, тривалі страждання, вимушену залежність від сторонньої допомоги, обмеження рухової активності та звичних побутових і соціальних контактів. Крім того, у дитини виникли емоційні та психологічні наслідки, зокрема страх, тривожність, зниження впевненості у собі, переживання у зв`язку зі змінами зовнішнього вигляду та стану здоров`я.

Позивач також зазначає, що наслідки отриманих травм негативно вплинули на психоемоційний стан дитини, її навчальний процес та плани на майбутнє, що, з огляду на вік потерпілої та тривалість наслідків, є істотним втручанням у її нормальний спосіб життя.

Таким чином, на думку позивача, сукупність наведених обставин свідчить про те, що внаслідок протиправних дій відповідача неповнолітній було завдано моральної шкоди, яка підлягає грошовій компенсації в сумі 20000 грн., яку просить стягнути з відповідача на користь ОСОБА_4 , в інтересах якої діє позивач.

13.05.2025 року представник відповідача – адвокат Трофименко М.В., надав відзив на позовну заяву, в якому відповідач позовні вимоги не визнав, просив суд відмовити в їх задоволенні у повному обсязі, посилаючись на їх безпідставність та необґрунтованість.

У відзиві представник відповідача зазначив, що відповідачем було відшкодовано матеріальну шкоду, пов`язану з лікуванням неповнолітньої, у зв`язку з чим, на його думку, відсутні підстави для додаткового стягнення моральної шкоди. Також представник відповідача вказує, що заявлений розмір моральної шкоди є завищеним, не підтверджений належними та допустимими доказами, а самі обставини справи, на його переконання, не свідчать про наявність підстав для її компенсації у заявленому розмірі.

Крім того, представник відповідача посилався на те, що позивачем не доведено наявність причинно-наслідкового зв`язку між дорожньо-транспортною пригодою та тими моральними стражданнями, які заявляються у позові, а також не обґрунтовано ступінь та тривалість таких страждань.

У зв`язку з наведеним представник відповідача просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_4 , до ОСОБА_3 про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок ДТП, у повному обсязі, а також стягнути з позивача на його користь понесені судові витрати у розмірі 12 000 грн.

14.05.2025 року позивачем подано відповідь на відзив, у якій зазначено, що у відповіді на відзив позивач зазначив, що позиція відповідача є непослідовною та внутрішньо суперечливою, оскільки, ставлячи під сумнів лише розмір заявленої моральної шкоди, відповідач одночасно просить відмовити в позові в повному обсязі. Доводи про відсутність причинно-наслідкового зв`язку між ДТП та шкодою, заподіяною неповнолітній, позивач вважає безпідставними, оскільки вина відповідача та наслідки ДТП встановлені постановою суду, що набрала законної сили, не оспорювались ним та фактично визнані шляхом добровільного відшкодування матеріальної шкоди.

Крім того, позивач зазначив, що на підтвердження заявлених вимог надано належні та допустимі докази, тоді як відповідач не надав жодного доказу на їх спростування. Також позивач заперечив проти стягнення витрат на правничу допомогу, посилаючись на недоведеність факту та розміру їх сплати, наявні розбіжності у фінансових документах і неспівмірність заявленої суми складності справи та обсягу наданих послуг, у зв`язку з чим просив задовольнити позов у повному обсязі.

Дослідивши позов, додані до нього матеріали, відзив, відповідь на нього, суд вважає, що позов підлягає задоволенню, виходячи зі слідуючого.

Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтями 12, 81 ЦПК України передбачено обов`язок сторін доводити ті обставини, які мають значення для справи і на які вони посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до постанови Жовтневого районного суду від 19.02.2025 року у справі № 212/1528/25, яка вступила в законну силу 03.03.2025, ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП, та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі п`ятдесяти неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 850,00 грн.(а.с.12).

Постановою суду встановлено, що 22.12.2024 о 21:00 год. за адресою Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вул. Костя Гордієнка, водій ОСОБА_3 керував автомобілем DAEWOO LANOS, державний номер знак НОМЕР_5 . Проявив неуважність до дорожньої обстановки, своєчасно та відповідно не відреагував на її зміну, не обрав безпечної швидкості руху щоб безпечно керувати автомобілем, при виникненні небезпеки своєчасно не вжив заходів до зменшення швидкості аж до повної зупинки транспортного засобу, на заокругленій дорозі втратив контроль, виїхав за межі проїзної частини з подальшим виїздом на нерухомі перешкоди у вигляді залізного відбійника та електроопори. Внаслідок ДТП автомобіль отримав пошкодження. Також була травмована пасажирка ОСОБА_4 .. Суд встановив, що в діях ОСОБА_3 вбачається склад адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, оскільки ним було порушено вимоги п.п. 2.3 «б» п. 12.1, п. 12.3 Правил дорожнього руху в Україні (затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306, що введені в дію з 01 січня 2002 року).

У відповідності до ч. 6 ст. 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Таким чином, постанова Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 19.02.2025 є обов`язковою в частині встановлення факту скоєння відповідачем дорожньо-транспортної пригоди, внаслідок якої неповнолітня ОСОБА_4 отримала тілесні ушкодження.

Медичні документи, надані позивачем підтверджують характер, локалізацію та тривалість лікування тілесних ушкоджень, отриманих неповнолітньою ОСОБА_4 внаслідок протиправних дій ОСОБА_3 ..

Так, згідно виписки із медичної карти стаціонарного хворого дитячого травматологічного відділення №9820 КНП "Криворізька міська лікарня № 16" КМР, ОСОБА_4 перебувала на стаціонарному лікуванні з 22.12.2024 до 02.01.2025, зі слів пацієнта травма в результаті ДТП, була пасажиркою в зеленому Ланосі, після була доставлена МШД в 16 МЛ. Госпіталізована. ДТП сталося 22.12.24 р. в 21:00 годині. При надходженні стан дитини середньої тяжкості. Локальний статус: підшкірна гематома черепа, відмічає головний біль, пальпація правового плечового суглобу болісна, рух в прав.плеч.суглобі обмежені, множинні садна прав.кисті. Пальпація по латеральній поверхні тазової ділянки праворуч помірно болісні. Рухи в прав.кульшавому суглобі помірно обмежені. При пальпації правового надколінка помірний біль. Візуалізується рана правої кісті, по тильній поверхні. Візуалізується набряк правої повіки. Оглянута неврологом: ЗЧМТ. Струс головного мозкую Енцефалоастеничний с-м. Перелом кісток носа без зміщення. Оглянута лором: З\перелом кісток носа без зміщення відламків. На день виписки стан дитини задовільний. Неврологічних розладів немає. Рухи в суглобах в повному обсязі. Рана зажила, шви зняті (а.с. 14).

Згідно епікризу № 25/4 КП «Криворізька міська клінічна лікарня №8» КМР, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , знаходилась на лікуванні у ДНВ з 02.01. по 15.01.2025 року. Діагноз ЗЧМТ. Струс головного мозку. Енцефалостенічний синдром. Виписана у задовільному стані з відділення, головний біль турбує менше, але на протязі всього лежання у відділенні турбував більше в другій половині дня в скронях. Рекомендовано: нагляд невролога за місцем мешкання, обмеження фізичних навантажень терміном на 1 місяць, звільнена від фізичного виховання (а.с.15).

Таким чином, ОСОБА_4 перебувала на стаціонарному лікуванні понад 21 день, а також проходила подальше лікування після виписки, що підтверджується виписками з медичної документації, наданими суду.

Вказані обставини об`єктивно підтверджують факт ушкодження здоров`я неповнолітньої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

Позивач зазначила, що матеріальні витрати на лікування дитини були відшкодовані відповідачем, у зв`язку з чим майнових претензій не заявляє, однак вважає, що внаслідок отриманих тілесних ушкоджень дитині завдано істотної моральної шкоди, яка полягає у фізичних та душевних стражданнях.

Суд бере до уваги, що отримані тілесні ушкодження зумовили тривалий та складний процес лікування і відновлення, під час якого дитина була вимушена дотримуватися суворого постільного та охоронного режиму, була обмежена у фізичній активності, самообслуговуванні, спілкуванні та звичних для її віку видах діяльності, що об`єктивно спричиняло фізичний біль, відчуття безпорадності та психоемоційний дискомфорт.

Крім того, судом враховано, що тілесні ушкодження, зокрема перелом носа та ушкодження обличчя, призвели до естетичних змін зовнішності, що викликало у дитини почуття сором`язливості, зниження самооцінки та небажання спілкуватися з оточуючими. Процес харчування, сну та відпочинку був істотно ускладнений, а після виписки з лікувального закладу у дитини збереглися страх перед транспортом, підвищена чутливість до шуму, головні болі, а також інші залишкові прояви перенесеної травми.

Суд також бере до уваги, що на момент ДТП, потерпіла була випускницею навчального закладу та готувалась до складання національного мультипредметного тесту (а.с.13), однак у зв`язку з тривалим лікуванням та наслідками черепно-мозкової травми вона була вимушена пропустити значну частину навчального процесу, що призвело до зниження концентрації уваги, швидкої втомлюваності та ускладнення підготовки до іспитів, а відтак — до зміни звичного способу життя та планів на майбутнє.

Зазначені обставини у своїй сукупності свідчать про те, що дорожньо-транспортна пригода істотно порушила нормальний перебіг життя неповнолітньої, негативно вплинула на її фізичний та психоемоційний стан і зумовила моральні страждання, які перебувають у прямому причинно-наслідковому зв`язку з протиправними діями відповідача.

Відповідно до ч.1-3 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно до ч.1-2 ст. 73 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до ч.1. 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно до статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоду завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

У відповідності до ч.1 ст. 1168 ЦК України моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів.

Умовами застосування цих норм є завдання шкоди (майнової, моральної) неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, наявність причинного зв`язку між цими діями (бездіяльністю) і шкодою та вина заподіювача. Відповідальність за завдання шкоди покладається на особу, яка цю шкоду завдала, тобто на безпосереднього заподіювача.

Згідно з п. 4 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» № 4 від 01.03.2013, розглядаючи позови про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, суди повинні мати на увазі, що відповідно до ст. 1166 ЦК України шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала.

Враховуючи презумпцію вини завдавача шкоди (ч. 2 ст. 1166 ЦК України), відповідач звільняється від обов`язку відшкодувати шкоду (у тому числі і моральну шкоду), якщо доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого. Потерпілий подає докази, що підтверджують факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір завданої шкоди, а також докази того, що відповідач є завдавачем шкоди або особою, яка відповідно до закону зобов`язана відшкодувати шкоду.

Згідно п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду "Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки" №4 від 01.03.2014 при завданні шкоди джерелом підвищеної небезпеки на особу, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, не може бути покладено обов`язок з її відшкодування, якщо вона виникла внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (ч. 5 ст. 1187 ЦК України). Під умислом потерпілого потрібно розуміти, зокрема, таку його протиправну поведінку, коли потерпілий не лише передбачає, але і бажає або свідомо допускає настання шкідливого результату (наприклад, суїцид). Якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого, якщо інше не встановлено законом, розмір відшкодування з особи, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, має бути зменшено. Питання про те, чи є допущена потерпілим необережність грубою (ч. 2 ст.1193 ЦК України), у кожному конкретному випадку має вирішуватись з урахуванням фактичних обставин справи (характеру дії, обставин завдання шкоди, індивідуальних особливостей потерпілого, його стану тощо).

У ході судового розгляду встановлено, що дорожньо-транспортна пригода, в результаті якої неповнолітня ОСОБА_4 отримала тілесні ушкодження, трапилася з вини відповідача ОСОБА_5 .. Причинний зв`язок між цими діями і шкодою, завданою потерпілій ушкодженням здоров`я та вина заподіювача доведена належними та допустимими доказами. Відтак з урахуванням вказаних положень законодавства позивач має право на відшкодування моральної шкоди, завданої відповідачем, у порядку статті 1168 ЦК України.

Відповідно до положень статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

За змістом п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд повинен наводити в рішенні відповідні мотиви.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику суду як джерело права.

Зокрема, в рішенні ЄСПЛ від 28.05.1985 у справі «Абдулазіз, Кабалес і Балкандалі», зазначається, що «з огляду на її природу, стверджувана моральна шкода не завжди може бути предметом чіткого доведення. Проте розумно припустити, що особи, які зіткнулися з проблемами можуть зазнати страждань і тривоги». Звідси випливає, що фактичною основою для висновку про наявність негативних наслідків у немайновій сфері потерпілої особи у більшості ситуацій може бути як таке розумне припущення про природність їх виникнення за подібних обставин.

Суд також враховує рішення Європейського суду з прав людини у справі "Ромашов проти України" від 27.07.2004 і вважає, що завдана позивачу моральна шкода не може бути виправлена лише шляхом констатації судом факту порушення.

Крім того, суд констатує, що моральну шкоду не можна відшкодувати у повному обсязі, так як немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз.

Суд враховує, що потерпілою є неповнолітня дитина, для якої отримання тілесних ушкоджень, тривале стаціонарне лікування, обмеження рухливості, необхідність сторонньої допомоги, зміна звичного способу життя та страх перед транспортними засобами є об`єктивно психотравмуючими обставинами.

Верховний Суд у постанові від 13 липня 2023 року у справі № 454/289/22 (провадження № 61-2200св23) зазначив, що моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій, а такі страждання охоплюють біль, страх, тривогу, стрес, інші негативні переживання.

Крім того, у практиці Верховного Суду сформовано правову позицію, відповідно до якої у випадках заподіяння шкоди здоров`ю факт моральної шкоди є очевидним і не потребує спеціального доказування, оскільки сам характер тілесних ушкоджень об`єктивно зумовлює фізичні та душевні страждання потерпілого (зокрема, постанова КЦС ВС від 25.05.2020 у справі № 205/8590/18).

Отже, доводи відповідача про необхідність обов`язкового проведення судово-психологічної експертизи суд визнає безпідставними, оскільки закон не встановлює такого обов`язку, а моральна шкода у даному випадку випливає з самого факту ушкодження здоров`я неповнолітньої.

Моральна шкода, завдана неповнолітній, полягала у значних фізичних стражданнях і болю, спричинених отриманими тілесними ушкодженнями, тривалому та складному процесі лікування і відновлення, вимушеному обмеженні звичного способу життя, повній залежності від сторонньої допомоги, а також у психоемоційних переживаннях, пов`язаних із відчуттям страху, безпорадності, сорому через зовнішні ушкодження, обмеження спілкування з однолітками та порушення звичного соціального й навчального процесу.

Крім того, позивач зазначає, що отримані травми мали тривалі наслідки для фізичного та психоемоційного стану дитини, зокрема підвищену чутливість до шуму, головний біль, страх перед транспортом, швидку втому, зниження концентрації уваги та погіршення пам`яті, що негативно вплинуло на її підготовку до національного мультипредметного тесту та змінило звичні життєві плани.

Виходячи з обставин справи, суд дійшов висновку про те, що позивачу безперечно завдано моральної шкоди, що полягала у стражданнях, які вона зазнала внаслідок отриманих тілесних ушкоджень в результаті ДТП, а також подальшому лікуванні.

За таких обставин, суд відхиляє доводи представника відповідача щодо недоведеності отримання моральної шкоди потерпілою неповнолітньою ОСОБА_4 внаслідок ДТП, винуватцем якого є відповідач, оскільки така підтверджується доказами, які суд оцінив на їх відповідність належності, допустимості та достовірності, а їх достатність і взаємозв`язок у їх сукупності.

Застосовуючи засади розумності, виваженості та справедливості при визначенні розміру відшкодування моральної шкоди, суд враховує, що завдана позивачу моральна шкода, спричинена правопорушенням, завдала їй як фізичного болю внаслідок отриманих тілесних ушкоджень, так і вплинула на звичний спосіб її життя, оскільки була госпіталізована та перебувала на стаціонарному лікуванні.

Оскільки питання про відшкодування ОСОБА_1 матеріальної шкоди у зв`язку з лікуванням не ставиться, а сторона позивача підтверджує отримання матеріальної компенсації відповідачем, суд вирішує справу лише в межах предмету спору, враховуючи подані сторонами докази у відповідності до ст.ст.77-83,89 ЦПК України.

Враховуючи обсяг та глибину, спричинених фізичних та душевних страждань неповнолітньою ОСОБА_4 , період її стаціонарного лікування, суд дійшов висновку, що заявлена до стягнення сума 20 000 грн. не є надмірною, відповідає характеру перенесених страждань та узгоджується з підходами, які застосовуються судами у подібних правовідносинах.

Суд доходить висновку, що саме такий розмір компенсації є справедливим та обґрунтованим у конкретних обставинах справи.

Відповідно до ст. ст. 133, 141 ЦПК України, судові витрати, пов`язані з наданням професійної правничої допомоги, підлягають розподілу за умови їх документального підтвердження.

На підтвердження понесених судових витрат на професійну правничу допомогу позивачем до матеріалів справи долучено договір про надання правової допомоги від 14.03.2025 року, акт виконаних робіт із детальним переліком наданих юридичних послуг, а саме: надання консультації — 300 грн., аналіз письмових доказів та підготовка до складення позовної заяви шляхом ознайомлення з нормативно-правовими актами — 300 грн., складення позовної заяви — 800 грн., на загальну суму 1 500 грн., а також квитанцію до прибуткового касового ордера від 17.03.2025 року, яка підтверджує сплату позивачем зазначеної суми.

Оцінивши надані докази, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем витрати на правничу допомогу є реальними, документально підтвердженими, співмірними складності справи та обсягу наданих послуг, у зв`язку з чим підлягають стягненню з відповідача на користь позивача у повному обсязі в розмірі 1 500 грн.

Відповідно до вимог Закону України «Про судовий збір», а також положень статті 141 ЦПК України, у разі звільнення позивача від сплати судового збору судовий збір підлягає стягненню з відповідача в дохід держави пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позов подано ОСОБА_1 , в інтересах неповнолітньої ОСОБА_4 про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», від сплати судового збору звільняються позивачі у справах щодо захисту прав та інтересів дітей.

Оскільки заявлені вимоги спрямовані на захист особистих немайнових прав неповнолітньої особи, суд дійшов висновку, що позивач обґрунтовано був звільнений від сплати судового збору при зверненні до суду.

Враховуючи, що ціна позову становить 20 000 грн., розмір судового збору за подання позовної заяви немайнового характеру відповідно до п.п. 1 п. 1 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» складає 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що на момент звернення до суду становить 1211 грн 20 коп., які підлягають стягненню з відповідача в дохід держави.

Щодо заявлених відповідачем вимог про стягнення з позивача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 12 000 грн, суд виходить із такого. Відповідно до положень ст. 141 ЦПК України судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки за результатами розгляду справи позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі, підстави для покладення на позивача обов`язку з відшкодування витрат відповідача відсутні. Надані відповідачем докази понесення таких витрат не впливають на цей висновок.

Враховуючи викладене у задоволенні вимог відповідача про стягнення з позивача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 12 000 грн слід відмовити.

На підставі викладеного та керуючись ст. 4, 5, 12, 13, 76-84, 133, 137, 141, 259, 268 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 , що діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 , до ОСОБА_3 про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок ДТП - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (АДРЕСА_2 , РНКОПП НОМЕР_3 ), на користь неповнолітньої ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (АДРЕСА_3 , РНКОПП НОМЕР_2 ) на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок ДТП, 20000 (двадцять тисяч) грн., витрати на правничу допомогу у розмірі 1500 (одна тисяча п`ятсот) грн. а всього 21500 (двадцять одна тисяча п`ятсот) грн..

Стягнути з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (АДРЕСА_2 , РНКОПП НОМЕР_3 ), в дохід держави судовий збір у розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн. 20 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено 02.04.2026.

СУДДЯ: