Рішення від 01 березня 2026 р. у справі №215/2560/22 — Тернівський районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 215/2560/22

2-о/215/1/26

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 березня 2026 року м. Кривий Ріг

Тернівський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області

в складі: головуючого - судді Лиходєдова А.В.

за участю секретаря судового засідання Маняхіної А.О.,

згідно вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України, без фіксації судового засідання технічними засобами розглянув у відкритому судовому засіданні в залі Тернівського районного суду м. Кривого Рогу заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) про встановлення факту постійного проживання на території України; заінтересована особа: Головне управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області (ЄДРПОУ 37806243, м. Дніпро, вул. В. Липинського, 7),

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду зі вказаною заявою та просить встановити факт постійного проживання у неповнолітньому віці на території України станом на 24 серпня 1991 року та станом на 13 листопада 1991 року. В обґрунтування заяви зазначає, що він народився у місті Керч АР Крим. З моменту народження та до його засудження в 2010 році, заявник крім часу відбуття покарання, постійно мешкав за адресою АДРЕСА_2 . За вказаною адресою він мешкав зі своєю матір`ю та двома сестрами. Заявник стверджує, що цей факт підтверджується і паспортом радянського зразка на ім`я його матері, ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , та яка набула громадянства України, про що свідчить відмітка в зазначеному паспорті радянського зразка від 11.11.1992 року на її ім`я. Проте нового паспорту України остання так і не отримала. У 1995 році заявник пішов до загальноосвітньої школи № 21 м. Керчі, яку закінчив у 2004 році, здобувши середню освіту. Також зазначив, що неодноразово засуджувався у 2002, 2004, 2006 та 2010 роках судами АР Крим та відбував покарання у вигляді позбавлення волі. Останній раз був засуджений згідно вироку Колегії судів судової палати з кримінальних справ апеляційного суду АР Крим від 20.07.2010 року до 10 років позбавлення волі та був звільнений умовно-достроково на 1 рік 3 місяці 1 день 26.03.2018 року, на підставі ухвали Казанківського районного суду Миколаївської області.

Також заявник зазначає, що після 16 років та й згодом, не отримував паспорту громадянина України, хоча мав право, оскільки народився та постійно мешкав в Україні. Відповідно він не має офіційного зареєстрованого місця проживання. На час звільнення заявника з місць позбавлення волі, постійне місце проживання заявника: м. Керч АР Крим, де проживають і наразі його рідні, вже було окуповане РФ, а тому заявник, маючи проукраїнські погляди, побоявся їхати до АР Крим. Після звільнення з місць позбавлення волі, оселився у м. Кривий Ріг, живе з жінкою, без реєстрації шлюбу, в зв`язку з тим, що в нього відсутній паспорт, що заважає йому оформити офіційно свої стосунки. Після звернення з заявою до ГУ ДМС у Дніпропетровській області щодо оформлення після досягнення 18-річного віку паспорта громадянина України, у вигляді ID-картки, йому було відмовлено листом від 28.05.2022 за № 1227-670/000234-22 та рекомендовано звернутися до суду, в зв`язку з тим, що відповідно до п.п 1 та 2 ч.1 ст. 3 Закону України «Про громадянство України» від 18.01.2001 року визначено, що для встановлення належності до громадянства України, особа, яка за станом на 24 серпня 1991 року або на 13 листопада 1991 року недосягла повноліття та проживала в Україні разом з батьками (одним з них) або іншим її законним представником, подає документи відповідно до п.10 Порядку провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, затвердженого Указом Президента України від 27.03.2001 року № 215, де одним з документів є судове рішення про встановлення юридичного факту постійного проживання на території України за станом на 24 серпня 1991 року батьків (одного з них) особи, з якими особа в неповнолітньому віці постійно проживала на території України або факту їх проживання в Україні станом на 13 листопада 1991 року.

Представник заінтересованої особи, в особі Тернівського відділу у м. Кривому Розі ГУ ДМС у Дніпропетровській області – Прокопенко І.В., надав пояснення у справі, в яких заперечує проти встановлення факту постійного проживання на території України заявника. У поданих поясненнях представник заінтересованої особи зазначив, що відповідно до положень Закону України «Про громадянство України» та Порядку провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України, затвердженого Указом Президента України від 27 березня 2001 року № 215/2001, для встановлення належності до громадянства України необхідним є підтвердження факту постійного проживання особи на території України станом на 24 серпня 1991 року та 13 листопада 1991 року належними документами. Заінтересована особа, заперечуючи у встановленні факту постійного проживання заявника у неповнолітньому віці на території України станом на 24 серпня 1991 року та станом на 13 листопада 1991 року, посилалася на відсутність у матеріалах справи документів, які б підтверджували факт постійного проживання заявника на території України, а саме трудова книжка, або відповіді з підприємства щодо підтвердження або спростування у трудовій книжці.

02.01.2024 року представник заінтересованої особи, в особі відділу № 10 у м. Кривому Розі ГУ ДМС України в Дніпропетровській області – Кашина К.С. подала до суду додаткові письмові пояснення, в яких знову заперечувала проти задоволення заяви. У додаткових поясненнях заінтересована особа посилалася на положення п. 44 Порядку, затвердженого Указом Президента України № 215/2001, та зазначила, що у разі відсутності документів, які підтверджують факт постійного проживання особи або її проживання у неповнолітньому віці разом з батьками станом на 24 серпня 1991 року або 13 листопада 1991 року, підстави для встановлення відповідного юридичного факту, на думку заінтересованої особи, відсутні.

Заявник та його представник в судове засідання не з`явилися, надали до суду заяву про підтримку заяви та про розгляд справи без участі заявника та представника заявника.

Заінтересована особа – Головне Управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області,будучи повідомленою належним чином, явку свого представника у судове засідання не забезпечила.

Дослідивши матеріали справи-докази: копії: довідка про звільнення на ім`я ОСОБА_1 (а.с.7), Витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження (а.с.8), домової книги за адресою АДРЕСА_3 (а.с.10-15), паспорту зразку СРСР (а.с.16-23), свідоцтва про БСО виданого на ім`я ОСОБА_1 , серії НОМЕР_1 від 21.06.2004 року (а.с.24-25), додатку до свідоцтва про БСО серії НОМЕР_2 від 21.06.2004 року, реєстраційний номер 32 (а.с. 26-27), Інформації х реєстру документів про освіту ЄДЕБ з питань освіти щодо документа про загальну середню освіту (а.с. 28), свідоцтва про смерть ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , виданого 05.01.2016 року Керченським міським відділом записів актів цивільного стану Департаменту записів актів цивільного стану Міністерства юстиції Республіки Крим, актовий запис № 7 (а.с. 29), акт з місця проживання ОСОБА_1 (а.с.30), листа ГУ ДМС Покровський відділ у місті Кривому Розі від 28.05.2022 (а.с. 31), судом встановлені такі обставини та факти, що мають значення для справи.

Встановлення даного факту заявнику необхідно для оформлення набуття громадянства України.

Відповідно до пункту 5 частини другої статті 293, статей 315, 318 ЦПК України суд у порядку окремого провадження розглядає справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, зокрема якщо чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення.

У даній справі суд розглядає виключно заяву про встановлення юридичного факту, а саме — факту постійного проживання заявника на території України станом на 24 серпня 1991 року та 13 листопада 1991 року у неповнолітньому віці.

Суд не встановлює належність до громадянства України, не оцінює дотримання адміністративної процедури органами ДМС та не вирішує питання прийняття особи до громадянства.

Судом встановлено, що заявник ОСОБА_1 народився у Кримській області, місті Керч, Кіровського району, ІНФОРМАЦІЯ_3 , відповідно до витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження, про що складено актовий запис № 410 від 17.04.1987 року Відділом реєстрації актів цивільного стану Керченського міського управління юстиції Автономної Республіки Крим. Батьками заявника зазначені: батько – ОСОБА_4 та ОСОБА_2 (а.с.8).

Мати заявника, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , згідно із паспортом радянського зразка серії НОМЕР_3 , виданого Відділом внутрішніх справ Ленінського райвиконкому міста Керчі 30.10.1980 року (а.с.17), отримала громадянство України 11.11.1992 року, про що зазначено відбитком печатки на внутрішньому боці паспорту (а.с. 16). На сторінці паспорту у графі «Сімейний стан» зазначено, що 17.11.1979 року у РАЦСі м. Керч, ОСОБА_2 зареєструвала шлюб з ОСОБА_4 , 1958 р.н., який було розірвано 12.04.1996 року, актовий запис № 265 (а.с.20).

Також у паспорті ОСОБА_2 , матері заявника, у графі діти, зазначені наступні особи: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_6 (а.с.21).

Місце реєстрації ОСОБА_2 , зазначене на сторінці паспорту зі штампом Відділу внутрішніх справ Ленінського району міста Керч, вказана вулиця Горная, 14, з 27.02.1987 року (а.с.22), що також підтверджується домовою книгою, для прописки громадян, проживаючих в будинку АДРЕСА_4 від 07.03.1958 року (а.с.9-15).

У 2004 році заявник закінчив загальноосвітню школу І-ІІ ступенів № 21 міста Керчі Автономної Республіки Крим, та отримав свідоцтво про здобуття базової загальної середньої освіти серії НОМЕР_1 від 21.06.2004 року (а.с.24-25) та додаток до свідоцтва про базову загальну середню освіту серії НОМЕР_2 (а.с.26-27). Зазначений факт зокрема підтверджується наданою Інформацією з Реєстру документів про освіту Єдиної державної електронної бази з питань освіти щодо документа про загальну середню освіту (а.с. 28).

Матір заявника, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , померла ІНФОРМАЦІЯ_1 в окупованому Російською Федерацією с. Багерово, Ленінського району, Республіка Крим, відповідно до свідоцтва про смерть виданого Керченським міським відділом запису актів цивільного стану Департаменту запису актів цивільного стану Міністерства юстиції Республіки Крим від 05.01.2016 року серії НОМЕР_4 , актовий запис № 7 (а.с. 29).

Згідно із довідкою про звільнення серія МИК № 014143 від 03.04.2018 року, заявник ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , місце народження м. Керч, АР Крим, звільнений на підставі ухвали Казанківського районного суду Миколаївської області від 26.03.2018 року умовно-достроково на 1 рік 3 місяці 1 день, згідно ст. 81 КК України і прямує до місця проживання АДРЕСА_2 .

З 03.04.2018 року по 27.06.2022 року заявник постійно проживає разом з ОСОБА_7 за адресою: АДРЕСА_1 без реєстрації, про що був складений акт від 28.06.2022 року, за підписами мешканців будинку АДРЕСА_5 , завіреними майстром дільниці ТОВ «УЮТ-2011» ОСОБА_8 (а.с.30).

Листом від 28.05.2022 року ГУ ДМС у Дніпропетровській області повідомило заявника, що під час проведення ідентифікації особи гр. ОСОБА_1 – особу підтверджено, шляхом перевірки видачі довідки про звільнення серії МИК №014 від 03.04.2018 року, виданої Казанківською виправною колонією № 93. Проте для проведення процедури встановлення особи відповідно до п. 44 Постанови КМУ № 302 від 25.03.2015 року, підтвердити факт належності до громадянства України не надалось можливим, у зв`язку з ненаданням додаткових документів (а.с.31).

Встановши та дослідивши обставини та факти, суд приходить до слідуючого.

Порядок розгляду справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення, в порядку окремого провадження визначений главами 1 і 6 розділу IV ЦПК України.

Окреме провадження є видом непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав (частина перша статті 293 ЦПК України)

Відповідно до пункту 5 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Відповідно до частини другої статті 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Метою встановлення будь-якого факту, що має юридичне значення, є можливість скористатися правом, яке надане заявнику відповідно до чинного законодавства України, але через неможливість документального підтвердження не може бути реалізованим. Мета дозволяє визначити коло заінтересованих осіб, а також докази, які мають бути досліджені під час судового розгляду справи.

З указаного вбачається, що законом передбачено вставлення юридичних фактів щодо виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, до яких відносяться й факти, що породжують право особи на набуття громадянства України, зокрема постійного проживання на території України.

Згідно із статтею 3 Закону України «Про громадянство» громадянами України є: 1) усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно проживали на території України; 2) особи, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних чи інших ознак, які на момент набрання чинності Законом України «Про громадянство України» (13 листопада 1991 року) проживали в Україні і не були громадянами інших держав; 3) особи, які прибули в Україну на постійне проживання після 13 листопада 1991 року і яким у паспорті громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року органами внутрішніх справ України внесено напис «громадянин України», та діти таких осіб, які прибули разом із батьками в Україну і на момент прибуття в Україну не досягли повноліття, якщо зазначені особи подали заяви про оформлення належності до громадянства України; 4) особи, які набули громадянство України відповідно до законів України та міжнародних договорів України. Особи, зазначені у пункті 1 частини першої цієї статті, є громадянами України з 24 серпня 1991 року, зазначені у пункті 2, - з 13 листопада 1991 року, а у пункті 3, - з моменту внесення відмітки про громадянство України.

Указом Президента України № 215 від 27 березня 2001 року, в редакції Указу Президента України № 588/2006 від 27 червня 2006 року, затверджений Порядок провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень (далі - Порядок).

Пунктом 7 Порядку визначено, що встановлення належності до громадянства України стосується:

а) громадян колишнього СРСР, які не одержали паспорт громадянина України або паспорт громадянина України для виїзду за кордон та не мають у паспорті громадянина колишнього СРСР відмітки про прописку, що підтверджує факт їхнього постійного проживання на території України за станом на 24 серпня 1991 року або проживання в Україні за станом на 13 листопада 1991 року, в тому числі: осіб, які за станом на 13 листопада 1991 року проходили строкову військову службу на території України і після її проходження залишилися проживати на території України; осіб, які за станом на 24 серпня 1991 року або за станом на 13 листопада 1991 року відбували покарання в місцях позбавлення волі на території України та перебували у громадянстві колишнього СРСР і до набрання вироком суду законної сили постійно проживали відповідно на території УРСР або проживали на території України;

б) осіб, які за станом на 24 серпня 1991 року або на 13 листопада 1991 року не досягли повноліття і батьки яких належать до категорій, зазначених у підпункті «а» цього пункту;

в) осіб, які за станом на 24 серпня 1991 року або на 13 листопада 1991 року не досягли повноліття та виховувалися в державних дитячих закладах України.

Оформлення належності до громадянства України стосується осіб, які прибули в Україну на постійне проживання після 13 листопада 1991 року і яким у паспорті громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року органами внутрішніх справ України внесено напис «громадянин України», та дітей таких осіб, які прибули разом із батьками в Україну і на момент прибуття в Україну не досягли повноліття.

Перевірка належності до громадянства України стосується осіб, які перебувають за кордоном і в яких відсутні документи, що підтверджують громадянство України, або якщо виникла необхідність перевірки факту перебування таких осіб у громадянстві України.

Згідно з пунктом 8 Порядку для встановлення належності до громадянства України відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 Закону особа, яка за станом на 24 серпня 1991 року постійно проживала на території України і перебувала у громадянстві колишнього СРСР, але не має у паспорті громадянина колишнього СРСР відмітки про прописку, що підтверджує факт її постійного проживання на території України на зазначену дату, подає:

а) заяву про встановлення належності до громадянства України;

б) копію паспорта громадянина колишнього СРСР. У разі відсутності паспорта громадянина колишнього СРСР подається довідка територіального підрозділу Державної міграційної служби України про встановлення особи та про те, що за станом на 24 серпня 1991 року особа перебувала в громадянстві колишнього СРСР (за наявності документів, що підтверджують зазначений факт);

в) судове рішення про встановлення юридичного факту постійного проживання особи на території України за станом на 24 серпня 1991 року.

Пунктом 25 Порядку визначено, що для оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням особа, яка постійно проживала до 24 серпня 1991 року на території, що стала територією України відповідно до Закону України «Про правонаступництво України», або на інших територіях, що входили під час постійного проживання особи до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР) (частина перша статті 8 Закону,) подає документи, передбачені підпунктами «а» - «в» пункту 24 цього Порядку, а також документ, що підтверджує факт постійного проживання особи на зазначених територіях.

Пунктом 44 Порядку визначено, що у разі відсутності документів, що підтверджують факт постійного проживання чи народження особи до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України «Про правонаступництво України», або на інших територіях, що входили на момент її народження чи під час її постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР), або документів, що підтверджують відповідні родинні стосунки, для оформлення набуття громадянства України подається відповідне рішення суду.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів),що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За змістом частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, суд дійшов висновку про недоведеність ОСОБА_1 належними та допустимими доказами факту постійного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року та 13 листопада 1991 року.

Так, дійсно, зі змісту заяви ОСОБА_1 про встановлення факту його проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року та 13 листопада 1991 року убачається, що метою встановлення такого факту є встановлення належності до громадянства України та отримання паспорта громадянина України.

На підтвердження заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, ОСОБА_1 надав суду витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження, що підтверджує його місце та дату народження у Кримській області, міста Керч, Кіровський район, ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Також надав копію паспорту його матері, яка отримала громадянство України лише 11.11.1992 року, але ця копія не може підтверджувати факт постійного проживання заявника на території України 24 серпня 1991 року та 13 листопада 1991 року.

Суд зазначає, що наявність у батьків статусу громадянина України у подальші роки не є автоматичним доказом проживання дитини разом з батьками на території України станом на 24.08.1991 або 13.11.1991 року.

Крім цього надана копія будинкової книги, щодо місця реєстрації батьків заявника загалом стосується періоду 1980-1987 року, та не може бути беззаперечним доказом проживання заявника разом з батьками на території України у заявлений період.

Копія свідоцтва про базову загальну середню освіту та закінчення загальноосвітньої школи І-ІІ ступенів № 21 міста Керчі Автономної республіки Крим, виданого у 2004 році, також не є доказом факту проживання заявника на території України станом на 1991 рік, оскільки не містить періодів його навчання у зазначеній школі.

Таким чином суд погоджується із запереченнями заінтересованої особи, що у матеріалах справи відсутні будь-які документи, які б підтверджували місце проживання заявника станом на 24.08.1991 або 13.11.1991 року. Жодного прямого чи непрямого доказу, що заявник фактично проживав на території України у зазначений період, суду не надано.

Верховний Суд у постанові від 08.08.2019 (справа № 362/643/17) також підкреслив, що за відсутності доказів проживання станом на 24.08.1991 або 13.11.1991 року, суд не має права встановлювати відповідний факт на підставі припущень.

Посилання заявника на тимчасову окупацію Автономної Республіки Крим саме по собі не доводить неможливості отримання документів компетентними органами України, які здійснюють повноваження щодо ведення архівів та реєстрів Криму.

Заявник не надав доказів звернення до відповідних органів, а тому відсутні докази вжиття заходів для отримання документів у позасудовому порядку, що відповідно до правової позиції Верховного Суду є обов`язковою умовою судового встановлення юридичного факту. Таким чином, подані заявником докази не підтверджують факт постійного проживання заявника на території України на відповідні дати, що є ключовим юридичним фактом для застосування ст. 3 Закону України «Про громадянство України».

Враховуючи викладене, суд вважає, що неможливо встановити факт постійно проживання заявника на території України станом на 1991 рік на підставі доказів, які не містять інформації щодо такого проживання саме відносно особи, яка безпосередньо звернулася із заявою про встановлення такого факту.

На підставі викладеного, керуючись п. 5 ч. 2 ст. 293, ст.ст. 315, 318, 319 ЦПК України, ст. 3 Закону України «Про громадянство України», суд —

ВИРІШИВ:

Відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_1 про встановлення факту постійного проживання на території України, заінтересована особа: Головне управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-ти денний строк з дня складення його повного тексту.

Повний текст рішення складено 02.04.2026 р..

СУДДЯ: