Рішення від 22 березня 2026 р. у справі №210/8135/25 — Металургійний районний суд міста Кривого Рогу

МЕТАЛУРГІЙНИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КРИВОГО РОГУ

Справа № 210/8135/25

Провадження № 2/210/795/26

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

23 березня 2026 року

Металургійний районний суд міста Кривого Рогу у складі:

головуючого-судді: Вікторович Н.Ю.,

за участі секретаря судового засідання: Біди А.В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області, в порядку загального позовного провадження, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Управління з питань реєстрації виконавчого комітету Криворізької міської ради про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю, -

ВСТАНОВИВ:

23 грудня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Управління з питань реєстрації виконавчого комітету Криворізької міської ради про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю та просив суд визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , право власності на нерухоме майно, а саме на гараж, загальною площею 21.0 кв.м., розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що 07 липня 2012 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з однієї сторони, продали, а ОСОБА_1 та ОСОБА_4 прийняли у власність та сплативши обговорену суму, придбали у рівних частках по 1/2 частини кожному квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 . Вказана квартира була придбана спільно з гаражем, який розташований біля будинку АДРЕСА_3 , за покупку квартира та гаражу було сплачено 41 000 доларів США. В зв`язку з тим, що при купівлі квартири відповідачі не надали нотаріусу правовстановлюючого документу на вказаний гараж, але відповідачі надали ОСОБА_1 07 липня 2012 року Довіреність за номером №2-1210 та №2-1211 на розпорядження (продати, обміняти, здати в оренду, позичку), за ціну та на умовах на його розсуд, передбаченому чинним законодавством із додержанням при цьому відповідних норм і правил, належної їм по 1/2 частині гаражу 4г який розташований за адресою: АДРЕСА_4 . В серпні 2024 року, відповідно вказаної довіреності позивач вирішив через нотаріуса нотаріально посвідчити Договір купівлі-продажу вказаного гаражу своєму батькові ОСОБА_4 , для цього зробив технічний паспорт на гараж та звіт про оцінка майна гаражу. Після звернення до приватного нотаріуса йому було відмовлено у вчиненні нотаріальної дії, так як довіреність ОСОБА_3 була складена та посвідчення в російській федерації, тоді як громадянам російської федерації заборонено вчиняти будь-які нотаріальні дії.

Позивач користувався та продовжує володіти та користуватись гаражем, але не має можливості розпоряджатись так як відсутнє право власності на нерухоме майно. У зв`язку з чим, посилаючись на вимоги ст. ст. 316, 328, 344 ЦК України, позивач звернулась до суду з вказаним позовом.

Ухвалою Металургійного районного суду міста Кривого Рогу від 25 грудня 2025 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження з призначенням підготовчого засідання. (а.с. 32)

28 січня 2026 року на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву від ОСОБА_2 в якому остання просила суд відмовити у задоволенні позову, в обґрунтування чого зазначила, що вона вважає себе не належним відповідачем по справі, з підстав того, що вся позовна заява ґрунтується на юридичній неможливості позивача оформити на себе право власності на гараж через громадянство РФ іншого співвласника, до чого призвела халатність та бездіяльність самого позивача протягом 13 років і вказані обставини жодним чином не стосуються відповідача та не залежать від її волі, а тому вона вважає себе не належним відповідачем по вказаній справі. Крім того, зазначила, що видана нею довіреність чинна станом на час звернення до суду з вказаним позовом і строк її дії завершується 07.07.2032 року.

Відповідач ОСОБА_3 про перебування у провадженні суду повідомлявся належним чином, шляхом розміщення оголошення на офіційному веб сайті «Судова влада України».

Присутній у судових засіданнях позивач ОСОБА_1 заявлені позовні вимоги підтримав та посилаючись на обґрунтування наведені в позовній заяві, просив суд позов задовольнити.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Управління з питань реєстрації виконавчого комітету Криворізької міської ради в судовому засіданні присутні не були, причини неявки суду не повідомили.

Ухвалою суду від 28 січня 2026 року закрито підготовче судове засідання та призначено справу до судового розгляду.

Суд дослідивши наявні матеріали справи, прийшов до наступного висновку.

З матеріалів справи встановлено, що 07 липня 2012 року між ОСОБА_2 , ОСОБА_3 з однієї сторони – продавці та ОСОБА_4 , ОСОБА_1 з іншої сторони – покупці, був укладений Договір купівлі-продажу квартири, який посвідчений державним нотаріусом Третьої криворізької державної нотаріальної контори та зареєстровано в реєстрі за №2-1208. Відповідно до п. 1.1 вказаного Договору, продавець передав майно у власність покупців, а покупці сплачують за нього обговорену грошову суму та приймають нерухоме майно. За домовленістю покупців майно вони придбавають у рівних частинах кожний – 1/2 частина ОСОБА_4 та 1/2 частина ОСОБА_1 , тобто придбані частки будуть їх приватною спільною частковою власністю. (а.с. 10-11)

Відповідно до розсипки складеної ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , останні підтвердили, що отримали за продаж квартири та гаражу, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 та гараж 4Г фактичну суму 41 000 доларів США. (а.с. 15)

07 липня 2012 року ОСОБА_2 надала довіреність, якою уповноважила ОСОБА_1 розпоряджатися (продати, обміняти, здати в оренду, позичку), за ціною та на умовах на його розсуд, у порядку, передбаченому чинним законодавством із додержанням при цьому відповідних вимог і правил, належну їй 1/2 частиною гаражу, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Вказана довіреність була посвідчена державним нотаріусом Третьої криворізької державної нотаріальної контори та зареєстровано в реєстрі за №2-1210. (а.с. 20)

07 липня 2012 року ОСОБА_3 надав довіреність, якою уповноважив ОСОБА_1 розпоряджатися (продати, обміняти, здати в оренду, позичку), за ціною та на умовах на його розсуд, у порядку, передбаченому чинним законодавством із додержанням при цьому відповідних вимог і правил, належну їй 1/2 частиною гаражу, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Вказана довіреність була посвідчена державним нотаріусом Третьої криворізької державної нотаріальної контори та зареєстровано в реєстрі за №2-1210 (а.с. 21)

Відповідно до ч.ч. 1,4 ст. 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном – протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

Згідно з роз`ясненнями п. 11 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику в справах про захист прав власності та інших речових прав» від 07 лютого 2014 року № 5 враховуючи положення статей 335 і 344 ЦК, право власності за набувальною давністю може бути набуто на майно, яке належить на праві власності іншій особі (а не особі, яка заявляє про давність володіння), а також на безхазяйну річ. Отже, встановлення власника майна або безхазяйності речі є однією з обставин, що має юридичне значення, і підлягає доведенню під час ухвалення рішення суду.

Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 ЦК України, а саме: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація).

Добросовісне заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до статті 344 ЦК України слід розуміти так, що добросовісність, як одна із загальних засад цивільного судочинства, означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.

Звідси, йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування у цій справі), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник.

Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном (у тому числі і про підстави для визнання договору про його відчуження недійсним), то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності – добросовісність заволодіння майном.

Відповідна особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто об`єкт давнісного володіння повинен мати власника або бути річчю безхазяйною (яка не має власника або власник якої невідомий).

Відкритість володіння майном означає, що володілець володіє річчю відкрито, без таємниць, не вчиняє дій, спрямованих на приховування від третіх осіб самого факту давнісного володіння. При цьому володілець не зобов`язаний спеціально повідомляти інших осіб про своє володіння. Володілець має поводитися з відповідним майном так само, як поводився б з ним власник.

Давнісне володіння є безперервним, якщо воно не втрачалося володільцем протягом усього строку, визначеного законом для набуття права власності на майно за набувальною давністю. При цьому втрата не зі своєї волі майна його володільцем не перериває набувальної давності в разі повернення майна протягом одного року або пред`явлення протягом цього строку позову про його витребування (абзац 2 частини третьої статті 344 ЦК України); не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є правонаступником іншого володільця, адже в такому випадку ця особа може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (частина друга статті 344 ЦК України). Також не перериває набувальної давності здійснення володільцем фактичного розпорядження майном у вигляді передання його в тимчасове користування іншій особі.

Давнісне володіння має бути безперервним протягом певного строку, тобто бути тривалим. Тривалість володіння передбачає, що має спливти визначений у ЦК України строк, що різниться залежно від речі (нерухомої чи рухомої), яка перебуває у володінні певної особи. Для нерухомого майна такий строк складає десять років.

Також для набуття права власності на майно за набувальною давністю закон не повинен обмежувати чи забороняти таке набуття. При цьому право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається виключно за рішенням суду.

Отже, набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності.

Відсутність добросовісності в позивача під час заволодіння ним спірним майном звільняє від потреби аналізувати інші умови набуття права власності за набувальною давністю, передбачені статтею 344 ЦК України.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 14 травня 2019 року у справі №910/17274/17 (провадження №12-291гс18), аналізуючи, зокрема, поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до ст. 344 ЦК України зазначала, що слід виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.

Звідси, йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник.

Враховуючи положення ст. ст. 335, 344 ЦК України, право власності за набувальною давністю може бути набуто на майно, яке належить на праві власності іншій особі (а не особі, яка заявляє про давність володіння), а також на безхазяйну річ. Отже, встановлення власника майна або безхазяйності речі є однією з обставин, що має юридичне значення, і підлягає доведенню під час ухвалення рішення суду.

Можливість пред`явлення до суду позову про визнання права власності за набувальною давністю випливає з положень ст. ст. 15, 16 ЦК України, а також ч. 4 ст. 344 ЦК України, згідно з якими захист цивільних прав здійснюється судом шляхом визнання права. У зв`язку з цим особа, яка заявляє про давність володіння і вважає, що у неї є всі законні підстави бути визнаною власником майна за набувальною давністю, має право звернутися до суду з позовом про визнання за нею права власності.

Виходячи зі змісту частини першої статті 344 ЦК України, відсутність державної реєстрації права власності на нерухоме майно не є перешкодою для визнання права власності на це майно у зв`язку зі спливом строку набувальної давності, оскільки така державна реєстрація може бути здійснена після визнання права власності за набувальною давністю.

Рішення суду, що набрало законної сили, про задоволення позову про визнання права власності за набувальною давністю є підставою для реєстрації права власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (пункт 9 частини першої статті 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень") (п. 14 Постанови).

Враховуючи викладене, суд вважає, що позовна заява є обґрунтованою та підлягає задоволенню, оскільки позивач добросовісно заволодів вказаним гаражем та більше десяти років відкрито користується ним, а тому суд приходить до висновку, що позивач набув право власності на зазначений гараж за набувальною давністю.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 15, 16, 344 ЦК України, ст. ст. 10, 12, 76-81, 259, 263-265 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Управління з питань реєстрації виконавчого комітету Криворізької міської ради про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю - задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , право власності на нерухоме майно, а саме на гараж, загальною площею 21.0 кв.м., розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана учасниками справи до Дніпровського апеляційного суду через Металургійний районний суд міста Кривого Рогу протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя: Н. Ю. Вікторович