Постанова від 30 березня 2026 р. у справі №440/13899/24 — Касаційний адміністративний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 березня 2026 року

м. Київ

справа № 440/13899/24

адміністративне провадження № К/990/13176/25

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Білак М.В.,

суддів: Желєзного І.В., Жука А.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження справу

за касаційною скаргою ОСОБА_1

на ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 09 грудня 2024 року (головуючий суддя - Шевяков І.С.)

та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 06 березня 2025 року (головуючий суддя - Макаренко Я.М., судді: Жигилій С.П., Перцова Т.С.)

у справі №440/13899/24

за позовом ОСОБА_1

до Військової частини НОМЕР_1

про визнання дій та бездіяльності протиправними та зобов`язання вчинити певні дії.

I. ПРОЦЕДУРА

1. У листопаді 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом, у якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо непроведення нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 26 серпня 2024 року по 14 вересня 2024 року;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити середній заробіток час затримки розрахунку при звільненні за період з 26 серпня 2024 року по 14 вересня 2024 року у розмірі 22912,40 грн.

2. Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 28 листопада 2024 року позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення її недоліків шляхом подання до суду заяви про поновлення строку звернення з вказаним позовом до суду, з доказами поважності причин його пропуску.

3. На виконання вимог вказаної ухвали позивач подав до суду заяву про поновлення строку звернення до суду з позовом, в якій повідомив, що практика Верховного Суду у подібних спорах сформована так, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство належить застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі (постанова Верховного Суду від 30 травня 2024 року у справі № 280/6009/23).

4. Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 09 грудня 2024 року, залишеною без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 06 березня 2025 року, позовну заяву повернуто позивачу.

5. 28 березня 2025 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 09 грудня 2024 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 06 березня 2025 року у справі № 440/13899/24. Заявник, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

6. Ухвалою Верховного Суду від 11 квітня 2025 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

II. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

7. Залишаючи позовну заяву без руху, суд першої інстанції виходив з того, що спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п`ятою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). У той же час, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні лише 19 листопада 2024 року, тобто з пропуском місячного строку з дня остаточного з ним розрахунку, який проведено 14 вересня 2024 року.

8. 04 жовтня 2024 року до суду від позивача надійшла заява про поновлення пропущеного строку звернення до суду з позовом, в якій позивач, посилаючись на висновки Великої Палати Верховного Суду викладені у постанові від 11 липня 2024 року у справі № 990/156/23 та висновки Верховного Суду викладені у постанові від 30 травня 2024 року у справі № 280/6009/23, висловив незгоду із застосуванням судом місячного строку, встановленого частиною п`ятою статті 122 КАС України та наполягав на тому, що строк звернення з позовом встановлений статтею 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) ним не пропущений. При цьому в прохальній частині заяви просив суд поновити строк звернення до суду з позовом, без зазначення причин його пропуску.

9. Суд першої інстанції надаючи оцінку вказаній заяві зазначив, що позивачем не наведено поважних підстав пропуску місячного строку звернення до суду з позовом. Також суд визнав безпідставними посилання позивача на вказані висновки Верховного Суду, оскільки ними врегульовано питання щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, в той час як позивач звернувся до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

10. З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач не усунув недоліки позовної заяви зазначені в ухвалі про залишення позову без руху, а тому позовну заву необхідно повернути позивачу.

11. Суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції, що позивач простив місячний строк встановлений частиною п`ятою статті 122 КАС України, оскільки остаточний розрахунок із ним проведено 14 вересня 2024 року, а до суду з позовом позивач звернувся лише 19 листопада 2024 року.

III. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

12. У касаційній скарзі позивач посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права вказує, що положення частини п`ятої статті 122 КАС України стосується виключно спорів щодо проходження, звільнення з публічної служби, вказана норма не передбачає предмету спору у трудових правовідносинах.

13. Скаржник посилається на висновки Великої Палати Верховного Суду викладені у постанові від 11 липня 2024 року у справі № 990/156/23 щодо необхідності застосування приписів статті 233 КЗпП України під час визначення строків звернення до адміністративних судів для вирішення спорів, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, в тому числі і за позовами осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі (пункт 56).

14. Як зазначає скаржник, у цій же справі Велика Палата Верховного Суду резюмувала, що у взаєминах із державою в особі відповідних суб`єктів владних повноважень суд має застосувати правило пріоритету правової норми за найбільш сприятливим тлумаченням для особи - суб`єкта приватного права (висновки Великої Палати Верховного Суду у пунктах 101-104 постанови від 27 червня 2024 року у справі № 990/305/23). (пункт 63 постанови).

15. Крім того, скаржник послався на пункт 28 вказаної постанови Верховного Суду, відповідно до якого у випадках звільнення військовослужбовця з військової служби та у разі невиплати йому частини грошового забезпечення, на отримання якого він мав право під час проходження служби, перебіг строку звернення починається саме з дати його звільнення з цієї служби.

16. Таким чином, на думку скаржника, суд першої інстанції при визначенні строків звернення до суду мав надати перевагу статті 233 КЗпП України, якою визначається строк звернення до суду у трудових правовідносинах, а не «суворому» застосуванню процесуальних строків звернення до суду передбачених статтею 122 КАС України, що стосується виключно справ щодо проходження та звільнення з публічної служби.

IV. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ

17. Верховний Суд, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), вважає за необхідне зазначити таке.

18. Касаційне провадження у справі відкрите з підстави оскарження судового рішення, зазначеної в частині другій статті 328 КАС України, та посилання позивача у касаційній скарзі на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

19. Надаючи оцінку доводам касаційної скарги щодо неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень, колегія суддів виходить із такого.

20. Статтею 47 КЗпП України установлено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.

21. Відповідно до статті 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

22. Згідно з частиною першою статті 117 КЗпП України, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

23. Закріплені у статтях 116, 117 Кодексу законів про працю України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

24. Отже, всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. В разі невиконання такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

25. Відповідно до правової позиції, сформованої у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16, за змістом приписів статей 94, 116, 117 КЗпП України і статей 1, 2 Закону України «Про оплату праці» середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.

26. Згідно з пунктом 17 частини першої статті 4 КАС України публічною службою є, зокрема, військова служба.

27. Відповідно до положень статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

28. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

29. Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

30. Отже, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу.

31. Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п`ятої статті 122 КАС України.

32. За змістом положень статті 122 КАС України цей строк обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

33. Висновок щодо норми права, яка підлягає застосуванню до випадків обчислення строків звернення до суду колишніх публічних службовців з вимогами про стягнення середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні було викладено в постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 11 лютого 2021 року у справі № 240/532/20.

34. Відповідно до правової позиції Верховного Суду у справі № 240/532/20, установлений у частині першій статті 233 КЗпП України тримісячний строк є скороченим строком позовної давності, у межах якого працівник може звернутися до суду в порядку цивільного судочинства з вимогою про вирішення трудового спору.

35. Натомість строки звернення до суду в порядку адміністративного судочинства визначені у статті 122 КАС України і частина п`ята цієї статті, яка передбачає місячний строк звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, є спеціальною нормою щодо частини другої цієї статті з установленим у ній загальним строком у шість місяців.

36. Отже, виходячи із викладених правових позицій, з цим позовом до суду позивач мав звернутися в місячний строк з моменту, коли дізнався (мав дізнатися) про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

37. Така правова позиція була підтримана Верховним Судом у постановах від 21 листопада 2024 року у справі № 620/9315/23, від 28 березня 2025 року у справі № 360/572/21.

38. Щодо моменту, коли позивач мав дізнатися про порушення своїх прав, то Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 травня 2020 року у справі № 810/451/17 сформувала висновки, що застосовні до цієї справи. За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

39. Таким чином, настання відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, пов`язане з наявністю таких юридично значимих обставин, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

40. З урахуванням викладеного, з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні особа - колишній публічний службовець може звернутися в місячний строк з моменту фактичного розрахунку у повному обсязі.

41. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, предметом спору у цій справі є стягнення середнього заробітку за час затримки виплати позивачу належних сум при звільненні. ОСОБА_1 звільнено з військової служби у Військовій частині НОМЕР_1 25 серпня 2024 року, а остаточний розрахунок при звільненні здійснено 14 вересня 2024 року. При цьому, з позовом до суду позивач звернувся 19 листопада 2024 року.

42. За цих обставин суд першої інстанції дійшов висновку про те, що ОСОБА_1 дізнався про порушення своїх прав чи інтересів з моменту остаточного розрахунку 14 вересня 2024 року, що скаржником не заперечується, однак з цим позовом звернувся до суду 19 листопада 2024 року, тобто з пропуском місячного строку.

43. Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду встановлено статтею 123 КАС України.

44. Частинами першою та другою статті 123 КАС України передбачено, що у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

45. З урахуванням наведеного, Верховний Суд погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій, що позивач пропустив встановлений строк звернення до суду з наведеними позовними вимогами, при цьому зауважує, що обставин, які б давали підстави для висновку про наявність об`єктивних, тобто таких, що не залежали від волі позивача, обставин, які б зумовили поважність пропуску встановленого процесуальним законом строку звернення до суду у цій категорії спорів, позивачем не наведено.

46. Посилаючись на висновки, зроблені Великою Палатою Верховного Суду у справі № 990/156/23, позивач помилково ототожнює правову природу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні із середнім заробітком за час вимушеного прогулу та недопуску до продовження виконання повноважень як члена Вищої ради правосуддя.

47. Ураховуючи наведене, Верховний Суд не встановив порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, яке б призвело до ухвалення незаконних рішень і погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій.

48. Доводи наведені у касаційній скарзі, не спростовують правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій, а відтак відсутні підстави для скасування оскаржуваних судових рішень.

49. Частиною першою статті 350 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

50. На підставі викладеного Верховний Суд констатує, що суди попередніх інстанцій не допустили порушень процесуального закону при ухваленні судових рішень, тому відсутні підстави для їхнього скасування чи зміни.

51. З урахуванням викладеного Верховний Суд уважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

52. З огляду на результат касаційного розгляду, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 345, 350, 359 КАС України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 09 грудня 2024 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 06 березня 2025 року у справі № 440/13899/24 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

М.В. Білак

І.В. Желєзний

А.В. Жук,

Судді Верховного Суду