Постанова від 30 березня 2026 р. у справі №400/953/25 — Касаційний адміністративний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 березня 2026 року

м. Київ

справа № 400/953/25

адміністративне провадження № К/990/27283/25

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Білак М.В.,

суддів: Загороднюка А.Г., Мельник-Томенко Ж.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження справу

за касаційною скаргою ОСОБА_1

на ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2025 року (головуючий суддя - Птичкіна В.В.)

та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 05 червня 2025 року (головуючий суддя - Джабурія О.В., судді: Вербицька Н.В., Кравченко К.В.)

у справі № 400/953/25

за позовом ОСОБА_1

до Військової частини НОМЕР_1

про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії.

I. ПРОЦЕДУРА

1. У січні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вказаним позовом, у якому просить:

- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення нарахування та виплати щомісячної фіксованої індексації грошового забезпечення 4 463,15 грн за період з 01 березня 2018 року по 31 грудня 2022 року відповідно до абзаців 3, 4, 6 пункту 5 та пункту 10 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 провести нарахування та виплату щомісячної фіксованої індексації грошового забезпечення 4 463,15 грн за період з 01 березня 2018 року по 31 грудня 2022 року відповідно до абзаців 3, 4, 6 пункту 5 та пункту 10 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078, компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, включно з одночасним відрахуванням 1,5% військового збору, та із одночасною грошовою компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу згідно пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44.

2. Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 05 лютого 2025 року позовну заяву в частині позовних вимог за період з 19 липня 2022 року до 31 грудня 2022 року залишено без руху та запропоновано подати до суду заяву про поновлення строку, в якій зазначити поважні причини його пропуску.

3. На виконання вимог вказаної ухвали суду позивачка подала заяву про усунення недоліків позовної заяви, дослідивши зміст якої суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачка не повідомила суду та не підтвердила доказами існування обставин, які були об`єктивно непереборними, не залежали від її волевиявлення та були пов`язаними з дійними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного звернення до адміністративного суду з вимогами за період з 19 липня 2022 року до 31 грудня 2022 року.

4. Таким чином, Миколаївський окружний адміністративний суд ухвалою від 24 лютого 2025 року, залишеною без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 05 червня 2025 року, позовну заяву в частині позовних вимог за період з 19 липня 2022 року до 31 грудня 2022 року повернув позивачці.

5. Водночас в частині позовних вимог за період з 01 березня 2018 року до 18 липня 2022 року Миколаївський окружний адміністративний суд ухвалою від 24 лютого 2025 року відкрив провадження у справі.

6. 25 червня 2025 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2025 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 05 червня 2025 року у справі № 400/953/25. Заявник, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та передати справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

7. Ухвалою Верховного Суду від 10 липня 2025 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

II. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

8. Залишаючи позовну заяву в частині позовних вимог за період з 19 липня 2022 року до 31 грудня 2022 року без руху, суд першої інстанції виходив з того, що позивачка пропустила тримісячний строк звернення до суду, який розпочався з 01 липня 2023 року та закінчився 30 вересня 2023 року.

9. Суд першої інстанції надав позивачці строк та запропонував подати до суду заяву про поновлення строку звернення до адміністративного суду з позовними вимогами за період з 19 липня 2022 року до 31 грудня 2022 року, в якій зазначити поважні причини його пропуску, тобто такі, що об`єктивно, незалежно від волі позивачки, унеможливили звернення до суду з дотриманням установленого строку, з наданням доказів на підтвердження наявності цих причин.

10. На виконання вимог вказаної ухвали суду позивачка подала заяву про усунення недоліків позовної заяви, в якій зазначила, що є дійсним військовослужбовцем і проходить військову службу у зв`язку з відбиттям збройної агресії з боку Російської Федерації. З 25 лютого 2022 року до 31 грудня 2022 року Миколаївську область визначено районом ведення бойових дій.

11. Суд першої інстанції зазначив, що позивачка не повідомила суду та не підтвердила доказами існування обставин, які були об`єктивно непереборними, не залежали від її волевиявлення та були пов`язаними з дійними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного звернення до адміністративного суду з вимогами щодо виплат, здійснених в період з 19 липня 2022 року до 31 грудня 2022 року.

12. Також суд першої інстанції зауважив, що якщо строк звернення до суду пропущений через війну, у заяві про поновлення пропущеного строку належало навести фактичні обставини, пов`язані з війною, які унеможливили подання позовної заяви в установлений строк, із зазначенням того, як саме введення воєнного стану обумовило пропуск строку на звернення до суду з позовом, та надати відповідні докази. Таких обставин у заяві не зазначено.

13. Таким чином, суд першої інстанції повернув позовну заяву в частині позовних вимог за період з 19 липня 2022 року до 31 грудня 2022 року, у зв`язку з не усуненням її недоліків.

14. Суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції

III. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

15. У касаційній скарзі скаржник, указуючи на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, посилається на висновки Верховного Суду викладені у постанові від 21 березня 2025 року у справі № 460/21394/23 щодо застосування статті 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), які стосуються строку звернення до суду з вимогами про стягнення заробітної плати.

16. Також скаржник звертає увагу на те, що з 19 травня 2016 року по теперішній час проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 . 02 листопада 2024 року звернулась до командира Військовій частині НОМЕР_1 з заявою про нарахування та виплату індексації грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 31 грудня 2022 року. Однак, листом від 10 грудня 2024 року № 104/1376 у задоволенні заяви відмовлено.

17. Таким чином, на думку скаржника, враховуючи абзац другий частини четвертої статті 122 КАС України строки звернення до суду спливають 12 травня 2025 року.

18. Скаржник зазначає, що встановлені процесуальним законом строки та повернення позовної заяви на підставі їх пропуску не можуть слугувати меті відмови у захисті порушеного права, легалізації триваючого правопорушення, в першу чергу, з боку держави.

19. Аналогічні висновки щодо застосування норм права викладені в постановах Верховного Суду від 29 листопада 2019 року у справі № 607/1402/16 та від 21 травня 2020 року у справі № 334/10095/16-а.

20. Серед іншого скаржник посилається на висновок Верховного Суду викладений у постанові від 29 листопада 2024 року у справі № 120/359/24, щодо застосування положень статей 122 та 123 КАС України у правовідносинах, пропуск процесуального строку у яких пов`язаний саме з призовом по мобілізації до Збройних Сил України для виконання конституційного обов`язку із захисту суверенітету і незалежності Держави Україна.

IV. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ

21. Верховний Суд, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), вважає за необхідне зазначити таке.

22. Касаційне провадження у справі відкрите з підстави оскарження судового рішення, зазначеної в частині другій статті 328 КАС України, та посилання представника позивача у касаційній скарзі на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

23. Надаючи оцінку доводам касаційної скарги щодо неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень, колегія суддів виходить із такого.

24. Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

25. За правилами частини другої статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

26. Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

27. Отже, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу.

28. Верховний Суд у постанові від 25 квітня 2023 року у справі № 380/15245/22 сформував висновок щодо строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці військовослужбовців, відповідно до якого, вирішуючи питання про те, якою нормою закону слід керуватися при розгляді цієї справи, Суд, зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, наголошує, що положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п`ятою статті 122 КАС України.

29. Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» внесені зміни до КЗпП України.

30. Зокрема, частини перша та друга статті 233 КЗпП України викладені в новій редакції, згідно з якою працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

31. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

32. Відповідно до нової редакції статті 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (стаття 116), минуло не більше одного року.

33. Спірні правовідносини у цій справі виникли з приводу обчислення та виплати позивачу грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 31 грудня 2022 року, а касаційна скарга стосується питання строку звернення до суду, передбаченого статтею 233 КЗпП України, з вимогами щодо обчислення грошового забезпечення у період з 19 липня 2022 року до 31 грудня 2022 року.

34. Ухвалюючи рішення про повернення позовної заяви, суд першої інстанції виходив з того, що строк звернення до суду щодо виплат здійснених у період з 19 липня 2022 року до 31 грудня 2022 року закінчився 30 вересня 2023 року, оскільки 30 червня 2023 року скасовано карантин та з 01 липня 2023 року почався відлік тримісячного строку звернення до суду.

35. Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій констатували, що позивачка пропустила тримісячний строк на звернення до суду з цим позовом, передбачений частиною першою статті 233 КЗпП України, адже спірні правовідносини виникли вже під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції Закону № 2352-IX. При цьому поважних та об`єктивних причин для поновлення строку звернення до суду позивачка не зазначила.

36. Перевіряючи правильність застосування судами норм процесуального права в частині застосування до спірних правовідносин строку звернення до суду з позовом, Суд зазначає таке.

37. Частиною першою статті 233 КЗпП України передбачено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

38. Разом із цим, другою статті 233 КЗпП України встановлено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

39. Суд зазначає, що перебування особи на публічній службі, є однією із форм реалізації закріпленого в статті 43 Конституції України права на працю.

40. Конституційний Суд України неодноразово надавав офіційне тлумачення частини другої статті 233 КЗпП України.

41. У Рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 233 КЗпП України, статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» зазначено, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, не обмежується будь-яким строком.

42. У пункті 2.1 мотивувальної частини вказаного Рішення Конституційний Суд України розкрив сутність вимог працівника до роботодавця, зазначених у частині другій статті 233 КЗпП України, строк звернення до суду, з якими не обмежується будь-яким строком.

43. Конституційний Суд України дійшов висновку, що під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

44. З огляду на те, що вказаним Рішенням Суд надавав офіційне тлумачення частини другої статті 233 КЗпП України, у редакції до змін, внесених у вказану статтю Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, відповідно до якої звернення до суду не обмежувалося будь-яким строком, однак після внесення вказаних змін, у справах про виплату працівнику всіх сум, що належать йому при звільненні, було встановлено тримісячний строк звернення до суду.

45. Отже, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

46. Разом з цим відповідно до пункту першого глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

47. Карантин в Україні, пов`язаний з COVID-19, діяв з 12 березня 2020 року (постанова Уряду від 11 березня 2020 року № 211) та закінчився 30 червня 2023 року (постанова Уряду від 27 червня 2023 року № 651).

48. Отже, запровадження на території України карантину є безумовною підставою для продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України, на строк дії такого карантину.

49. У справі ж, що розглядається, суди попередніх інстанцій правильно зазначили, що строк звернення до суду щодо виплат здійснених у період з 19 липня 2022 року до 31 грудня 2022 року закінчився 30 вересня 2023 року, оскільки 30 червня 2023 року скасовано карантин та з 01 липня 2023 року почався відлік тримісячного строку звернення до суду.

50. За змістом частини другої статті 233 КЗпП України із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

51. Наведене свідчить, що початок перебігу тримісячного строку для подання адміністративного позову варто обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум (тобто, письмового документа, у якому детально зазначено суми, нараховані та виплачені позивачу при звільненні).

52. Варто зауважити, що у справі, яка розглядається, позивачку не було звільнено з військової служби.

53. Проаналізувавши доводи касаційної скарги, матеріали справи та мотиви, покладені в основу оскаржуваних судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, варто наголосити, що до спірних правовідносин застосуванню підлягають приписи саме частини першої статті 233 КЗпП України, відповідно до якої (у редакції, чинній на момент звернення позивачки до суду з цим позовом) працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

54. Водночас Рішенням Конституційного Суду України № 1-р/2025 від 11 грудня 2025 року частину першу статті 233 КЗпП України визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат.

55. Так, Конституційний Суд України виходив з того, що запровадження тримісячного строку для звернення працівника під час дії трудових відносин до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат обмежує гарантоване право особи на своєчасне одержання винагороди за працю та уможливлює невиконання роботодавцем обов`язку з оплати праці, зокрема у випадках, коли працівник звертатиметься до суду пізніше ніж через три місяці з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Фактично право працівника на одержання винагороди за працю підлягає судовому захисту лише в межах установленого строку звернення до суду, зі спливом якого працівник втрачатиме можливість ефективного та дієвого поновлення своїх прав у спосіб звернення до суду.

56. Якщо працівник пропустив тримісячний строк звернення до суду, обов`язок роботодавця щодо виплати заробітної плати та інших належних працівникові виплат і право працівника на одержання винагороди за працю не припиняються, тоді як дієвість та ефективність способів поновлення права працівника на одержання винагороди за працю, зокрема у спосіб стягнення заборгованості в судовому порядку, зазнає суттєвого обмеження, оскільки не передбачено поновлення пропущеного строку. Працівник може опинитися в невигідному юридичному становищі, коли після спливу встановленого оспорюваними приписами Кодексу тримісячного строку відповідне право не підлягатиме захисту судом, а подальше отримання працівником сум заробітної плати значною мірою залежатиме від бажання роботодавця виплатити заборгованість в позасудовому порядку.

57. Таким чином, Конституційний Суд України дійшов висновку, що законодавець, установлюючи тримісячний строк для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, не врахував, що зобов`язання щодо виплати винагороди за працю є триваючим, призводить до фактичного звуження змісту та обсягу конституційних прав працівника, гарантованих статтями 43 і 55 Конституції України. Така законодавча конструкція ставить працівника, який перебуває у трудових відносинах, у менш захищене становище порівняно зі звільненим працівником, що суперечить принципу рівності та гарантії ефективного судового захисту.

58. Наведене свідчить, що Конституційний Суд України розмежував:

тримісячний строк для звернення звільненого працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат;

тримісячний строк для звернення працівника під час дії трудових відносин до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат.

Останній передбачений частиною першою статті 233 КЗпП України, приписи якої Конституційний Суд України визнав неконституційними.

59. У випадку ж який склався у цій справі, позивачку не було виключено зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 , тобто позивачка звернулася до суду з цим позовом під час дії трудових відносин.

60. За приписами частин першої та другої статті 152 Конституції України закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.

61. Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

62. У справі, що розглядається, рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені із застосуванням частини першої статті 233 КЗпП України.

63. Наведене свідчить, що позивачка, ураховуючи Рішення Конституційного Суду України № 1-р/2025 від 11 грудня 2025 року, фактично має наразі необмежене у часі право на звернення до суду з позовом про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат з огляду на перебування у трудових відносинах з відповідачем.

64. Аналогічний висновок у подібних правовідносинах викладений у постанові Верховного Суду від 24 лютого 2026 року у справі № 120/2933/25.

65. Велика Палата Верховного Суду у справі № 910/15792/20 у постанові від 05 липня 2023 року наголосила, що згідно з принципом процесуальної економії штучне подвоєння судового процесу є неприпустимим, бо вирішення справи у суді має усунути як необхідність у новому зверненні до суду для вжиття додаткових засобів захисту, так і необхідність вчинення позивачем інших, ніж виконання судового рішення, дій. За загальним правилом один спір треба вирішувати у межах одного судового процесу в одній судовій юрисдикції. Інакше кажучи, не допускається вирішення одного спору у декількох судових справах.

66. Відповідно до частини першої статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

67. Приписами частини четвертої статті 353 КАС України передбачено, що справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

68. Ураховуючи те, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з застосуванням частини першої статті 233 КЗпП України, яка Рішенням Конституційного Суду України № 1-р/2025 від 11 грудня 2025 року визнана такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, справа підлягає направленню до суду першої інстанції для продовження розгляду.

69. З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 345, 353, 359 КАС України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2025 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 05 червня 2025 року у справі № 400/953/25 скасувати.

Справу № 400/953/25 направити для продовження розгляду до суду першої інстанції - Миколаївського окружного адміністративного суду.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

М.В. Білак

А.Г. Загороднюк

Ж.М. Мельник-Томенко,

Судді Верховного Суду