Постанова від 30 березня 2026 р. у справі №320/9322/20 — Касаційний адміністративний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 березня 2026 року

м. Київ

справа №320/9322/20

адміністративне провадження № К/990/18569/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Шарапи В.М.,

суддів: Берназюка Я.О., Рибачука А.І.,

розглянув у порядку письмового провадження

касаційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області

на рішення Київського окружного адміністративного суду від 22 листопада 2021 року (головуючий суддя Лиска І.Г.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 червня 2022 року (головуючий суддя Бужак Н.П., судді Костюк Л.О., Кобаль М.І.)

у справі №320/9322/20

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області

про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії,

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій, встановлені судами попередніх інстанцій обставини:

1. ОСОБА_1 звернулась до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (далі - ГУ ПФУ у Київській області), в якому просила:

- визнати протиправною бездіяльність ГУ ПФУ у Київській області щодо ненарахування та невиплати позивачу як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за період з 01 січня по 02 серпня 2014 року та із 17 липня 2018 року, підвищення до пенсії, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року №796-ХІІ (далі - Закон №796-ХІІ), та за період з 01 січня по 02 серпня 2014 року додаткову пенсію в розмірі визначеному статтею 51 Закону №796-ХІІ (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік);

- зобов`язати ГУ ПФУ у Київській області нарахувати та виплатити позивачу за період з 01 січня 2014 року по 02 серпня 2014 року та з 17 липня 2018 року і в послідуючому як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території зони посиленого радіоекологічного контролю, підвищення до пенсії в розмірі визначеному статтею 39 Закону №796-ХІІ однієї мінімальної заробітної плати (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік);

- зобов`язати ГУ ПФУ у Київській області нарахувати на виплатити позивачу за період з 01 січня 2014 року по 02 серпня 2014 року як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території зони посиленого радіоекологічного контролю додаткову пенсію в розмірі визначеному статтею 51 Закону №796-ХІІ, 15% від мінімальної пенсії за віком (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік).

1.1. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивачка є непрацюючим пенсіонером, має статус особи, яка потерпіла внаслідок Чорнобильської катастрофи 4 категорії, перебуває на обліку у відповідача та отримує пенсію за віком. Позивачка вказує, що вона постійно проживає в м. Тараща Київської області, яке відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 23 липня 1991 року №106, віднесено до зони посиленого радіоекологічного контролю. Позивачка зазначає, що звернулась до відповідача із заявою, в якій просила здійснити нарахування пенсії та виплатити підвищення до пенсії відповідно до статті 39 Закону №796-ХІІ з розрахунку двох мінімальних заробітних плат. Проте відповідач відмовив позивачці у перерахунку її пенсії з тих підстав, що рішенням Конституційного Суду України редакція статті 39 вказаного Закону не змінювалась. Вважаючи протиправною відмову відповідача у нарахуванні та виплаті позивачці доплати до пенсії, вона звернулась до суду з позовом.

2. Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 22 листопада 2021 року позов ОСОБА_1 залишено без розгляду в частині позовних вимог про:

- визнання протиправною бездіяльність ГУ ПФУ у Київській області щодо не нарахування та невиплати позивачу як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за період з 01 січня по 02 серпня 2014 року та із 17 липня 2018 року по 25 березня 2020 року, підвищення до пенсії у розмірі, визначеному статтею 39 Закону №796-ХІІ, та за період з 01 січня по 02 серпня 2014 рік додаткову пенсію в розмірі визначеному статтею 51 Закону №796-ХІІ (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік);

- зобов`язання ГУ ПФУ у Київській області нарахувати на виплатити позивачу за період з 01 січня 2014 року по 02 серпня 2014 року та з 17 липня 2018 року по 25 березня 2020 року і в послідуючому як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території зони посиленого радіоекологічного контролю, підвищення до пенсії в розмірі визначеному статтею 39 Закону №796-ХІІ однієї мінімальної заробітної плати (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік);

- зобов`язання ГУ ПФУ у Київській області нарахувати на виплатити позивачу за період з 01 січня 2014 року по 02 серпня 2014 року як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території зони посиленого радіоекологічного контролю додаткову пенсію в розмірі визначеному статтею 51 Закону №796-ХІІ, 15% від мінімальної пенсії за віком (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік).

3. В межах цієї справи судами розглядалися виключно позовні вимоги щодо нарахування та виплати надбавки до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за період з 26 березня 2020 року.

4. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 22 листопада 2021 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 червня 2022 року, позов задоволено.

Визнано протиправною відмову ГУ ПФУ у Київській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 за період з 26 березня 2020 року підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території зони посиленого радіоекологічного контролю, у розмірі визначеному статтею 39 Закону №796-ХІІ.

Зобов`язано ГУ ПФУ у Київській області здійснити ОСОБА_1 за період з 26 березня 2020 року нарахування та виплату підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території зони посиленого радіоекологічного контролю, у розмірі визначеному статтею 39 Закону №796-ХІІ, що дорівнює однієї мінімальної заробітної плати (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік).

5. Під час розгляду справи суди попередніх інстанцій встановили, що:

5.1. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, що підтверджується паспортом серії НОМЕР_1 , виданим Таращанським РВ ГУМВС України в Київській області 24 вересня 1997 року.

5.2. Згідно з довідкою виконавчого комітету Таращанської міської ради від 07 вересня 2020 року №515 позивачка з 09 серпня 1994 року по даний час зареєстрована та проживає в м. Таращі, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів Української РСР від 23 липня 1991 року №106 по забрудненості відноситься до зони посиленого радіоекологічного контролю.

5.3. Згідно з постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 23 липня 1991 року №106 «Про організацію виконання постанов Верховної Ради Української РСР про порядок введення в дію законів Української РСР», «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» та «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» м. Тараща Київської області належить до зони посиленого радіоекологічного контролю.

5.4. Київською обласною державною адміністрацією позивачу було видано посвідчення громадянина (громадянки), який (яка) постійно проживає або постійно працює на території зони посиленого радіоекологічного контролю (Категорія 4).

5.5. ОСОБА_1 перебуває на обліку у ГУ ПФУ у Київській області та отримує пенсію за віком відповідно до Закону № 796-ХІІ.

5.6. У серпні 2020 року позивачка звернулась до відповідача із заявою, в якій просила нарахувати та виплатити їй підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру відповідно до статті 39 Закону № 796-ХІІ.

5.7. Розглянувши звернення позивачки, пенсійний орган, листом від 07 вересня 2020 року №5951-10679/К-02/8-1000/20 повідомив, що пенсійні виплати, передбачені статтею 39 Закону № 796-ХІІ, застосовуються у порядку та у розмірах, встановлених Кабінетом міністрів України, а тому розмір доплати до пенсії позивачу виплачується відповідно до вимог чинного законодавства. При цьому зазначив, що рішенням Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року №6-р/2018 редакція статті 39 Закону № 796-ХІІ не змінювалась та підстав для відновлення виплати підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, що проживає на території радіоактивного забруднення немає.

5.8. Вважаючи вказану відмову відповідача протиправною та такою, що суперечить нормам чинного законодавства, позивачка звернулась до суду з позовом.

6. Суд першої інстанції, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, виходив з того, ця справа є типовою щодо зразкової справи №240/4937/18, а відповідно до частини третьої статті 291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

Таким чином суд дійшов висновку, що відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 та статті 39 Закону № 796-ХІІ з 17 липня 2018 року позивач має право на щомісячне отримання підвищення до пенсії як непрацюючий пенсіонер, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі двох мінімальних заробітних плат, як установлено статтею 39 Закону № 796-ХІІ.

Рух справи:

7. Ухвалою Верховного Суду від 27 липня 2022 року касаційну скаргу залишено без руху для надання можливості скаржником усунути недоліки касаційної скарги.

8. Ухвалою від 01 вересня 2022 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження у справі та витребував з Київського окружного адміністративного суду матеріали справи №320/9322/20.

9. Судом неодноразово надсилалися вимоги до Київського окружного адміністративного суду про направлення матеріалів справи №320/9322/20 у зв`язку з їх тривалим ненадходженням до Верховного Суду.

10. Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 07 квітня 2025 року відкрито провадження з відновлення втраченого судового провадження в адміністративній справі №320/9322/20.

11. 26 вересня 2025 року Київський окружний адміністративний суд своєю ухвалою відновив втрачене судове провадження в адміністративній справі №320/9322/20. Відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру судових рішень зазначена ухвала суду надіслана до реєстру 05 березня 2026 року, зареєстрована 06 березня 2026 року та надано загальний доступ 09 березня 2026 року.

12. 19 березня 2026 року до Верховного Суду надійшла адміністративна справа №320/9322/20, що складається з відновлених матеріалів справи.

Короткий зміст вимог та узагальнені доводи касаційної скарги, заперечень (відзиву) на касаційну скаргу:

13. ГУ ПФУ у Київській області подало касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 червня 2022 року, якою залишено без змін рішення Київського окружного адміністративного суду від 22 листопада 2021 року, та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

13.1. Підставою для відкриття касаційного провадження у справі слугувало неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку (пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України).

Зокрема, скаржник зазначає про неврахування судом апеляційної інстанції висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 31 березня 2021 року у зразковій справі №580/2371/20.

13.2. Відповідач звертає увагу на тому, що з 01 січня 2015 року зона посиленого радіологічного контролю виключена з переліку зон радіоактивного забруднення територій, визначених Законом України «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 27 лютого 1991 року № 791а-XII (далі - Закон № 791а-XII).

14. Відзив на касаційну скаргу позивачка не направила, хоч і була належним чином повідомлена про відкриття касаційного провадження 10 вересня 2022 року.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Висновки суду за результатами розгляду касаційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд касаційної інстанції:

15. Під час розгляду касаційної скарги колегія суддів враховує приписи частин 1-2 статті 341 КАС України, відповідно до яких суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

16. Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

17. Стаття 39 Закону №796-ХІІ, (у редакції чинній до 1 січня 2015 року), передбачала:

"Громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах:

- у зоні безумовного (обов`язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати;

- у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати;

- у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.

Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати.

Громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов`язкового) відселення після повного відселення жителів, за рішенням Адміністрації зони відчуження, встановлюється доплата згідно з положенням, затвердженим Кабінетом Міністрів України."

18. 28 грудня 2014 року прийнято Закон України №76-VIII «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України», який набрав чинності 01 січня 2015 року, підпунктом 7 пункту 4 Розділу І якого внесено зміни до Закону №796-ХІІ шляхом виключення статей 31, 37, 39 та 45.

19. 04 лютого 2016 року прийнято Закон України №987-VIII «Про внесення зміни до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», який згідно Прикінцевих положень, набрав чинності з 1 січня 2016 року, яким включено до Закону №796-ХІІ статтю 39 такого змісту:

"Стаття 39. Доплата громадянам, які працюють у зоні відчуження

Громадянам, які працюють у зоні відчуження, встановлюється доплата у порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України".

20. Рішенням Конституційного Суду України №6-р/2018 від 17 липня 2018 року визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону №76-VІІІ. Вирішено, що положення підпункту 7 пункту 4 розділу І Закону №76-VІІІ визнані неконституційними та втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

21. За змістом частин другої і третьої статті 152 Конституції України, закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

22. Водночас Закон № 796-ХІІ не регулює питання поділу території на відповідні зони, режим їх використання та охорони, умови проживання та роботи населення, господарську, науково - дослідну та іншу діяльність у цих зонах тощо.

23. Зазначені правовідносини, зокрема питання поділу території на відповідні зони врегульовано Законом № 791а-ХІІ.

24. Визначення категорій зон радіоактивного забруднення передбачено статтею 2 Закону №791а-ХІІ.

25. Частина перша цієї статті (у редакції чинній до 1 січня 2015 року), визначала чотири зони радіоактивного забруднення, а саме: зона відчуження; зона безумовного (обов`язкового) відселення; зона гарантованого (добровільного) відселення; зона посиленого радіоекологічного контролю.

26. Відповідно до частин другої-третьої статті 2 Закону № 791а-ХІІ повноваження щодо установлення меж цих зон, визначення переліку населених пунктів, які відносяться до конкретної зони радіоактивного забруднення делеговані Кабінету Міністрів України.

27. Перелік населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення затверджено постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 23 липня 1991 року № 106. Відповідно до додатку 1 Переліку м. Тараща Київської області, де проживає позивачка, віднесено до зони посиленого радіоекологічного контролю (4 зона).

28. Пунктом 2 розділу І Закону № 76-VІІІ у статтю 2 Закону № 791а-ХІІ внесено зміни, якими абзац 5 частини другої статті 2 цього закону виключено. Зазначені зміни набрали законної сили з 1 січня 2015 року.

29. З 01 січня 2015 року стаття 2 Закону № 791а-ХІІ визначає такі категорії зон радіоактивного забруднення територій: зона відчуження; зона безумовного (обов`язкового) відселення; зона гарантованого добровільного відселення.

30. Отже, з 01 січня 2015 року зона посиленого радіоекологічного контролю виключена з переліку зон радіоактивного забруднення територій, визначених Законом № 791а-ХІІ.

31. Законом № 76-VIII виключено також статтю 23 Закону № 796-XII, яка встановлювала компенсації та пільги громадянам, віднесеним до категорії 4.

32. Рішенням Конституційного Суду України №6-р/2018 від 17 липня 2018 року, яке стало однією з підстав звернення до суду з цим позовом, визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, підпункт 2, абзаци перший, другий підпункту 3, підпункт 4, абзаци перший, другий підпункту 5, абзаци перший - четвертий підпункту 6, підпункт 7 пункту 4 розділу I Закону № 76-VIII.

33. Водночас жодні зміни, внесені Законом № 76-VIII до Закону № 791а-ХІІ неконституційними не визнавались.

34. Отже, чинна на момент звернення до суду редакція статті 2 Закону № 791а-ХІІ не змінювалась, не виключалась іншими законами та не визнавалась неконституційною.

35. При цьому суд встановив, що до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 23 липня 1991 року № 106, зміни щодо виключення зони посиленого радіоекологічного контролю не вносилися.

36. Відтак, станом на час звернення до суду із зазначеним позовом, згідно з вказаним Переліком м. Тараща Київської області відносилось до зони посиленого радіоекологічного контролю, яке, передусім, виключено із Закону № 791а-ХІІ.

37. Водночас Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини рішення від 3 жовтня 1997 року № 4-зп у справі про набуття чинності Конституцією України зазначив: «Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше".

38. Колегія суддів зазначає, що у разі існування неузгодженості між нормами, виданими одним і тим самим нормотворчим органом, застосовується акт, виданий пізніше, навіть якщо прийнятий раніше акт не втратив своєї чинності. Така неузгодженість може виникнути внаслідок того, що прийняття нової норми не завжди супроводжується скасуванням «застарілих» норм з того самого питання.

39. У разі існування суперечності між актами, прийнятими різними за місцем в ієрархічній структурі органами, застосовується акт, прийнятий вищим органом, як такий, що має вищу юридичну силу.

40. Згідно зі статтею 75 Конституції України Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в Україні.

41. Вирішуючи зазначену правову колізію, суд вказує, що Закон № 791а-ХІІ має вищу юридичну силу порівняно з постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 23 липня 1991 року № 106.

42. Відтак, незважаючи на відсутність змін щодо виключення зони посиленого радіоекологічного контролю, внесених до Переліку, застосуванню підлягає саме Закон №791а-ХІІ (в редакції зі змінами, внесеними Законом № 76-VIII).

43. Відтак, Суд дійшов висновку, що відновлення дії статті 39 Закону № 796-XII (у редакції, чинній до 01 січня 2015 року) не надає права на отримання підвищення пенсії у розмірі однієї мінімальної заробітної плати непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території, що відносилась до зони посиленого радіоекологічного контролю.

44. Підвищення пенсії, передбачене статтею 39 Закону № 796-XII, є соціальною пільгою, яка встановлена за проживання на території радіоактивного забруднення, водночас станом на день звернення до суду з цим позовом м. Тараща Київської області не відноситься до території радіоактивного забруднення, а позивачка відповідно не є особою, яка проживає на такій території.

45. Конституційний Суд України у рішенні від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011 наголосив, що передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства.

46. Колегія суддів критично ставиться до посилання судів попередніх інстанцій на постанову Великої Палати Верховного Суду у зразковій справі № 240/4937/18 через фактичну відмінність обставин порівняно із цією справою, оскільки однією з ознак зразкової справи є проживання позивача на території радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, тоді як у цій справі вказана ознака на момент виникнення спірних відносин була відсутня. Питання щодо права на отримання встановленого статтею 39 Закону № 796-ХІІ щомісячного підвищення до пенсії пенсіонерам, які проживають у зоні посиленого радіоекологічного контролю, після виключення цієї зони із переліку зон радіоактивно забруднених територій, не було предметом перевірки у названій зразковій справі й прийнята у ній постанова не містить відповідних висновків.

47. Суд зазначає, що надання правової оцінки факту визнання неконституційними положень Закону №76-VІІІ, якими з 01 січня 2015 року виключено, зокрема, статтю 39 Закону №796-ХІІ, у контексті права на виплату підвищення до пенсії громадянам, які проживають на території, що відносилась до зони посиленого радіоекологічного контролю, нерозривно пов`язано з тим, що скасування законодавчого визначення відповідної зони неконституційним не визнано та вказана норма є чинною.

48. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що у позивачки із 26 березня 2020 року не виникло права на отримання підвищення до пенсії як непрацюючого пенсіонера на підставі статті 39 Закону №796-ХІІ через відсутність ознаки проживання на території радіоактивного забруднення.

49. Аналогічний висновок сформовано в рішенні Верховного Суду у зразковій справі №580/2371/20 від 23 вересня 2020 року, яке залишене без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 31 березня 2021 року.

50. За таких обставин позовні вимоги в частині зобов`язання ГУ ПФУ у Київській області нарахувати та виплатити підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території зони посиленого радіоекологічного контролю, у розмірі визначеному статтею 39 Закону №796-ХІІ, задоволенню не підлягають.

51. Відповідно до частини першої статті 351 КАС України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

52. Оскільки у цій справі суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга пенсійного органу підлягає задоволенню, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 22 листопада 2021 року та постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 червня 2022 року - скасуванню з ухваленням нового рішення.

Керуючись статтями 343, 349, 351, 352, 359 КАС України, Верховний Суд

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області задовольнити.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 22 листопада 2021 року та постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 червня 2022 року скасувати.

Ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії відмовити.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення і не оскаржується.

Головуючий суддя В.М. Шарапа

Судді: Я.О. Берназюк

А.І. Рибачук