Постанова від 31 березня 2026 р. у справі №380/13241/22 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 квітня 2026 рокуЛьвівСправа №380/13241/22 пров. №А/857/11305/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Затолочного В.С.,

суддів: Глушка І.В., Судової-Хомюк Н.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 29 січня 2026 року з питань повороту виконання рішення у справі № 380/13241/22 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Львівської обласної прокуратури про визнання дії та бездіяльності протиправними (ухвала суду першої інстанції прийнята суддею Сподарик Н.І. у м. Львові в порядку письмового провадження), -

ВСТАНОВИВ:

На розгляді Львівського окружного адміністративного суду перебувала адміністративна справа за позовом ОСОБА_1 (далі також – позивач, ОСОБА_1 ) до Прокуратури Львівської області, Львівської обласної прокуратури про зобов`язання відповідача, Львівської обласної прокуратури (попередня назва Прокуратура Львівської області) нарахувати та виплатити на користь позивача середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 20.08.2020 (наступний день після звільнення) по день розрахунку 30.08.2022.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 14 лютого 2023 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 21 червня 2023 року, позовні вимоги задоволено частково та стягнуто з Львівської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за період затримки розрахунку при звільненні в сумі 135352 грн 80 коп.

У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 17.04.2025 касаційну скаргу Львівської обласної прокуратури задоволено частково.

Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 14 лютого 2023 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 21 червня 2023 року – скасовано.

Справу № 380/13241/22 направлено на новий розгляд до Львівського окружного адміністративного суду.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 22.07.2025 адміністративний позов задоволено частково.

Стягнуто з Львівської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 56335 (п`ятдесят шість тисяч триста тридцять п`ять) гривень 48 копійок.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 26.11.2025 апеляційні скарги ОСОБА_1 та Львівської обласної прокуратури залишено без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 22 липня 2025 року у справі № 380/13241/22 – без змін.

09.01.2026 Львівська обласна прокуратура звернулась із заявою про поворот виконання рішення, в якій просить в порядку повороту виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 14.02.2023 у справі № 380/13241/22 стягнути з ОСОБА_1 на користь Львівської обласної прокуратури грошові кошти: судовий збір у розмірі 992,40 грн (дев`ятсот дев`яносто дві) грн 40 коп та 135 352,80 коп.

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 29 січня 2026 року заяву Львівської обласної прокуратури про поворот виконання рішення задоволено частково.

Здійснено поворот виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 14.02.2023 у справі № 380/13241/22.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Львівської обласної прокуратури 79017 (сімдесят дев`ять тисяч сімнадцять) грн 32 копійок, стягнутих на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 14.02.2023 року у справі № 380/13241/22.

У задоволенні іншої частини заяви відмовлено.

Не погодившись із вказаною ухвалою, її оскаржив позивач, який покликаючись на те, що ухвала є незаконною та необґрунтованою, ухваленою з порушенням норм матеріального і процесуального права, з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, просить ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 29 січня 2026 року скасувати, а справу направити на продовження розгляду.

В обґрунтування апеляційних вимог покликається виключно на процесуальні підстави, а саме на те, що у нього відсутній електронний кабінет, відповідно, заяви як по суті, так і з процесуальних питань, що подаються на стадії виконання судового рішення, - надсилаються учаснику справи в паперовій формі листом з описом вкладення. Як вбачається із документів, долучених Львівською обласною прокуратурою до заяви про поворот виконання рішення, відповідач не надав доказів надсилання заяви з додатками позивачу.

Відповідач не скористався правом подання відзиву на апеляційну скаргу.

Справа, в силу вимог частини другої статті 312 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України), розглядається апеляційним судом в порядку письмового провадження.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши та обговоривши матеріали справи, суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Приймаючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що обмеження щодо повороту виконання рішення, встановлені статтею 381 КАС України, не поширюються на правовідносини щодо повороту виконання рішення про стягнення середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Статтею 55 Конституції України кожному гарантовано право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Право на суд, аспектом якого є доступ до суду, є однією із гарантій основоположного права на справедливий суд. За усталеною практикою Європейського суду з прав людини рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. Отже, як свідчить позиція Суду у багатьох справах, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутися до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитися правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.

Право на судовий захист реалізується особою шляхом подання позовної заяви до суду, вимоги щодо форми та змісту якої встановлені нормами статті 160 КАС України.

Водночас відповідно до частини першої статті 161 КАС України до позовної заяви додаються її копії, а також копії доданих до позовної заяви документів відповідно до кількості учасників справи, крім випадків, визначених частиною другою цієї статті.

Так, за приписами частини другої статті 161 КАС України у разі подання позовної заяви та доданих до неї документів в електронній формі через електронний кабінет до позовної заяви додаються докази надсилання її копії та копій доданих документів іншим учасникам справи з урахуванням положень статті 44 цього Кодексу.

Згідно з положеннями частини дев`ятої статті 44 КАС України у разі подання до суду в електронній формі заяви по суті справи, зустрічного позову, заяви про збільшення або зменшення позовних вимог, заяви про зміну предмета або підстав позову, заяви про залучення третьої особи, апеляційної скарги, касаційної скарги та документів, що до них додаються, учасник справи зобов`язаний надати до суду доказ надсилання цих матеріалів іншим учасникам справи.

Такі документи в електронній формі направляються з використанням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, шляхом надсилання до електронного кабінету іншого учасника справи, а у разі відсутності у іншого учасника справи електронного кабінету чи відсутності відомостей про наявність у іншого учасника справи електронного кабінету - в паперовій формі листом з описом вкладення.

Якщо інший учасник справи відповідно до частини шостої статті 18 цього Кодексу зобов`язаний зареєструвати електронний кабінет, але не зареєстрував його, учасник справи, який не є суб`єктом владних повноважень та подає документи до суду в електронній формі з використанням електронного кабінету, звільняється від обов`язку надсилання копій документів такому учаснику справи.

Отже, з аналізу зазначених вище норм слідує, що у разі подання учасником справи позовної заяви через підсистему «Електронний суд» сторона зобов`язана надати до суду докази надсилання цих матеріалів іншим учасникам справи до їх електронного кабінету з використанням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами або у разі відсутності в іншого учасника справи електронного кабінету чи відсутності відомостей про наявність у іншого учасника справи електронного кабінету - в паперовій формі листом з описом вкладення.

Такий висновок міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2024 року в справі № 990/88/24.

Апеляційним судом встановлено, що зі списку згрупованих відправлень АТ «Укрпошта» відповідно до печатки 07.01.2026, ОСОБА_1 вказана заява надіслана з описом (згідно графи «Особливі відмітки) за № 0505534600261. Дана заява надіслана на адресу позивача, яку він і вказує у поданих процесуальних документах, а саме вул. Тесленка 6/13, місто Львів. Крім того, відповідно до трекінгу відправлень Укрпошта встановлено, що вказану заяву вручено одержувачу 21.01.2026.

Вищевказаний список згрупованих відправлень заявником долучено до поданої останнім заяви щодо повороту виконання рішення.

Відповідно до ухвали Львівського окружного адміністративного суду від 14.01.2026 розгляд заяви призначено на 20.01.2026 о 13.00 год.

З протоколу судового засідання від 20.01.2026 встановлено, що представник апелянта Шумелда Р.Р. брала участь у вказаному засіданні, перерву у розгляді заяви оголошено до 29.01.2026, відповідно представник апелянта мала можливість ознайомитись із поданою заявою щодо повороту виконання рішення.

З огляду на вищевикладене, приведені в апеляційні скарзі доводи, висновку суду не спростовують, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними.

Відповідно до правових висновків Європейського Суду з прав людини, право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України» від 21.12.2010, заява № 45783/05).

З огляду на принцип верховенства права у демократичному суспільстві національне законодавство має забезпечувати достатній рівень доступу до суду в аспекті права на суд. Для того, щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати реальну можливість оскаржити дію, що порушує її права (див. mutatis mutandis рішення у справі «Белле проти Франції» від 04 грудня 1995 року («Bellet v. France», заява № 23805/94, § 36)).

Окрім того, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження (стаття 13 Конвенції).

У рішенні від 26 липня 2007 року у справі «Walchli v. France» (заява № 35787/03) ЄСПЛ звертав увагу на те, що застосовуючи процесуальні норми, національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який може вплинути на справедливість провадження, так і надмірною гнучкості, яка призведе до анулювання вимог процесуального законодавства.

Також ЄСПЛ зазначив, що «надмірний формалізм» може суперечити вимозі забезпечення практичного та ефективного права на доступ до суду згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Це зазвичай відбувається у випадку особливо вузького тлумачення процесуальної норми, що перешкоджає розгляду скарг заявника по суті, із супутнім ризиком порушення його чи її права на ефективний судовий захист (рішення у справах «Zubac v. Croatia», «Beles and Others v. the Czech Republic», № 47273/99, п. п. 50-51 та 69, та «Walchli v. France», № 35787/03, п. 29).

У рішенні від 13 січня 2000 року у справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» (Miragall Escolano and others v. Spain, заява № 38366/97) та у рішенні від 28 жовтня 1998 року у справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» (Perez de Rada Cavanilles v. Spain) ЄСПЛ вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнано порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких підстав апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для скасування рішення суду першої інстанції колегія суддів не знаходить.

Відповідно до ст. 139 КАС України, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 243, 250, 286, 308, 310, 313, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 29 січня 2026 року з питань повороту виконання рішення у справі № 380/13241/22 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, оскарженню не підлягає крім випадків передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуючий суддя В. С. Затолочний

судді І. В. Глушко

Н. М. Судова-Хомюк