Постанова від 31 березня 2026 р. у справі №300/3199/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 квітня 2026 рокуЛьвівСправа №300/3199/25 пров. №А/857/52866/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Затолочного В.С.,

суддів: Глушка А.В.,

Судової-Хомюк Н.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження в електронній формі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 19 листопада 2025 року у справі № 300/3199/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Державної судової адміністрації України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії (рішення суду першої інстанції ухвалене суддею Григоруком О.Б. в м. Івано-Франківську у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження), -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – позивач, ОСОБА_1 ) звернулася з адміністративним позовом до Державної казначейської служби України (далі – відповідач 1, ДКСУ) про:

- визнання протиправною бездіяльності ДКСУ України щодо несвоєчасного виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 28.12.2020 у справі № 280/6836/20 про стягнення коштів на користь позивача;

- стягнення з відповідача 1 на користь позивача 133034 грн. 50 коп., трьох відсотків річних від суми основного зобов`язання, що складає 19674 грн. 61 коп. та інфляційних витрат з цієї суми, що складає 83537 грн. 25 коп., за весь час невиконання відповідачем грошового зобов`язання до 01.05.2025.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 02.06.2025 залучено до участі в справі Державну судову адміністрацію України (далі також – ДСА України), як другого відповідача (далі – відповідач 2).

Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 19 листопада 2025 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погодившись із вказаним рішенням, його оскаржив позивач, який покликаючись на те, що рішення є незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального і процесуального права, з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити.

В обґрунтування апеляційних вимог, зазначає, що є очевидним порушення відповідачем 1 термінів виконання рішення суду та відповідно протиправна бездіяльність ДКСУ щодо несвоєчасного виконання рішення суду, у зв`язку з чим немає підстав для відмови в прозові.

Відповідачі не скористалися правом подання відзиву на апеляційну скаргу.

Справа розглядається в порядку письмового провадження відповідно до пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України).

Заслухавши доповідь судді-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції правильно встановлено, що позивач є громадянкою України, що підтверджується паспортом громадянина України серії НОМЕР_1 , виданим 18.05.2012 Мелітопольським МВ ГУМВС України в Запорізькій області.

Відповідно до довідки від 16.05.2022 № 2615-5001595171 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи підтверджено статус позивача як внутрішньо переміщеної особи, фактичне місце проживання/перебування: АДРЕСА_1 .

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 28.12.2020 по справі № 280/6836/20, яке набрало законної сили, позов задоволено частково. Вирішено стягнути з Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області (далі також – ТУ ДСАУ в Запорізькій області) на користь позивача недоплачену суддівську винагороду у сумі 133034 грн. 50 коп. за період з 18.04.2020 по 27.08.2020. Зобов`язано ДСА України здійснити фінансування ТУ ДСАУ в Запорізькій області з єдиного рахунку Державного бюджету України, передбаченого на виконання рішень судів на користь суддів, коштів для проведення виплати позивачу недоплаченої суддівської винагороди у сумі 133034 грн. 50 коп. за період з 18.04.2020 по 27.08.2020. В іншій частині позовної заяви відмовлено. В частині стягнення з ТУ ДСАУ в Запорізькій області на користь позивача суддівської винагороди у межах суми стягнення за один місяць рішення допущено до негайного виконання.

18.01.2021 року видано виконавчий лист по справі № 280/6836/20.

З матеріалів справи також встановлено, що на адресу Головного управління Державної казначейської служби України у Запорізькій області (далі також – ГУ ДКСУ у Запорізькій області) позивачем направлено заява від 02.06.2021 про виконання виконавчого листа по справі № 280/6836/20, за результатами розгляду якої було визначено коди класифікації видатків бюджету та повідомлено ТУ ДСАУ в Запорізькій області про здійснення безспірного списання коштів. В свою чергу, ТУ ДСАУ в Запорізькій області було надано лист, в якому повідомлялось, що з рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 28.12.2020 у справі № 280/6836/20 вбачається, що стягнення суддівської винагороди на користь позивача має бути здійснено за рахунок коштів бюджетної програми КПКВК 0502250 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників судів», яку відповідно до додатку 3 до Закону України від 15.12.2020 № 1082-ІХ «Про Державний бюджет України на 2021 рік» закріплено за ДСА України.

Крім того, матеріалами справи встановлено, що ГУ ДКСУ у Запорізькій області зверталося до Запорізького окружного адміністративного суду із заявою про зміну порядку та способу виконання рішення суду у справі № 280/6836/20.

Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 20.07.2021 у справі № 280/6836/20 повернуто без розгляду заяву ГУ ДКСУ у Запорізькій області про зміну способу та порядку виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 28.12.2020.

Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 20.10.2021 заяву ГУ ДКСУ у Запорізькій області про зміну способу і порядку виконання судового рішення у адміністративній справі № 280/6836/20 від 28.12.2020 задоволено.

Ухвалено змінити спосіб і порядок виконання судового рішення в адміністративній справі № 280/6836/20 від 28.12.2020 в частині стягнення недоплаченої суддівської винагороди та замість «Стягнути з Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області недоплачену суддівську винагороду у сумі 133034 грн. 50 коп. за період з 18.04.2020 по 27.08.2020.» зазначено «Стягнути із Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області недоплачену суддівську винагороду у сумі 133034 грн. 50 коп. за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 шляхом їх безспірного списання за рахунок коштів бюджетної програми КПКВК 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів», яку закріплено за Державною судовою адміністрацією України».

Також матеріалами справи встановлено, що пакет документів по вищевказаній справі було направлено листом ГУ ДКСУ у Запорізькій області від 17.12.2021 № 04-10-10/11389 до ДКСУ.

Листом ДКСУ від 18.04.2025 № 5-11/118626 повідомлено позивача, що з 28.12.2021 прийнято до виконання виконавчий лист Запорізького окружного адміністративного суду по справі № 280/6836/20. Казначейством відповідно до Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевого бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 серпня 2011 р. № 845 вживались заходи щодо виконання виконавчого листа, однак його не виконано за рахунок коштів, які передбачені за Програмою 0501150 у зв`язку із недостатністю коштів, через що визначений виконавчий лист взято на облік за бюджетною програмою КПКВК 3504040 «Заходи щодо виконання рішень суду, що гарантовані державою». Виконавчий лист по вищевказаній справі віднесено до другої черги погашення заборгованості за рахунок коштів бюджетної програми. Зазначено, що у разі встановлення державній судовій адміністрації України відповідних бюджетних асигнувань за Програмою 0501150 та Програмою КПКВК 3504040, Казначейство здійснить заходи, спрямовані на безспірне списання коштів за виконавчим листом з рахунків боржника.

На даний час рішення Запорізького окружного адміністративного суду 28.12.2020 у справі № 280/6836/20, залишається невиконаним.

Вказане слугувало підставою для звернення ОСОБА_1 до суду з даним позовом.

Оцінюючи спірні правовідносини, що виникли між сторонами, апеляційний суд виходить з наступних міркувань.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За змістом частини третьої статті 11 та частини першої статті 13 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. Цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

Законодавець у частині першій статті 509 ЦК України визначив зобов`язання як правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно із частиною другою статті 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Цивільне зобов`язання передбачає наявність обов`язку боржника відносно кредитора, якому кореспондується право кредитора вимагати у боржника виконання відповідного обов`язку, і таке зобов`язання в силу частин другої та третьої статті 11 ЦК України може виникати на підставі договорів та інших правочинів, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інших юридичних фактів, безпосередньо з актів цивільного законодавства тощо.

Згідно статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов`язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Поряд з цим, стягнення інфляційних втрат регулюється статтею 625 ЦК України, яка передбачає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом частини другої статті 625 ЦК України нарахування інфляційних витрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних витрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Згідно з частиною другою статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

У цій справі предметом судового розгляду є вимоги позивача про стягнення на її користь з ДКСУ недоплаченої суддівської винагороди в сумі 133034,50 грн., трьох відсотків річних від суми основного зобов`язання, що складає 19674 (дев`ятнадцять тисяч шістсот сімдесят чотири) гривні 61 коп. та інфляційних витрат з цієї суми, що складає 83537 (вісімдесят три тисячі п`ятсот тридцять сім) гривень 25 коп., за несвоєчасну виплату суддівської винагороди, що стягнута на виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 28.12.2020 у справі № 280/683/20.

Позивач, заявляючи позовні вимоги в частині стягнення 3% річних та інфляційних збитків, обґрунтовує їх нормами статті 625 Цивільного кодексу України, яка передбачає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд першої інстанції вірно врахував, що за змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою у постанові від 11.04.2018 у справі № 758/1303/15-ц.

За змістом частини другої статті 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Верховного Суду України від 06.06.2012 у справі № 6-49цс12, від 24.10.2011 у справі № 6-38цс11).

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 18.07.2018 у справі № 2а-11853/10/1570.

Апеляційний суд зазначає, що між ОСОБА_1 та відповідачами, відсутні договірні зобов`язання щодо нарахування та виплати суддівської винагороди, оскільки вказане питання, а саме - своєчасна виплата доплати суддівської винагороди, врегульоване спеціальним законодавством, а саме, Законом України від 2 червня 2016 р. № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів».

У постанові від 18.03.2020 у справі № 711/4010/13-ц Великою Палатою Верховного Суду сформовано висновок, відповідно до якого приписи статті 625 ЦК України не застосовуються до трудових правовідносин, сімейних та інших правовідносин, які регулює спеціальне законодавство. Вказана правова позиція була висловлена також Верховним Судом України у постанові від 20.01.2016 у цивільній справі № 6-2759цс15.

За результатами системного аналізу законодавчих приписів, які регулюють спірні відносини, та фактичних обставин справи, суд дійшов висновку про відсутність цивільно-правових відносин між позивачем та відповідачами, як суб`єктами владних повноважень, відсутність цивільно-правового порушення з боку відповідачів, який мав би складатися з протиправної поведінки (умисне протиправне користування відповідачем коштами належними позивачеві), що спричинила збитки, вини заподіювача, шкоди та причинно-наслідкового зв`язку між ними.

Таким чином, в цій справі у відповідачів не виникло перед позивачем грошового зобов`язання в порядку статті 11 Цивільного кодексу України, як зобов`язання боржника заплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених цивільним законодавством України, а відтак відповідач не є боржником, що прострочив виконання грошового зобов`язання, у розумінні статті 625 Цивільного кодексу України, тому положення статті 625 ЦК України не підлягають застосуванню до спірних відносин.

Отже, підстави для стягнення на користь позивача суми 3% річних та втрат від інфляції відсутні.

Вказана правова позиція щодо застосування положень статті 625 ЦК України узгоджується з правовою позицією, що міститься у постанові Верховного Суду від 27.08.2020 у справі № 804/871/16, від 18.07.2018 у справі № 2а-11853/10/1570, від 08.02.2018 у справі № 826/22867/15.

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані спеціальним Законом України від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» (далі – Закон № 2050-ІІІ) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 р. № 159.

Суд першої інстанції вірно зазначив, що позивач не позбавлена можливості скористатися вказаним правом компенсації втрати частини доходів у порядку та спосіб, які визначені законом.

В межах даного судового провадження позивач не заявляла вимог щодо саме компенсації втрати частини доходів, передбачених Законом № 2050-ІІІ, позовна заява не ґрунтується на таких підставах, відповідно вказане право не підлягає захисту в межах даної справи, розгляд якої суд здійснює в межах та на підставі заявлених позивачем вимог.

Щодо вимоги апелянта про стягнення з ДКСУ на користь позивача 133034, 50 грн. слід зазначити наступне.

З матеріалів справи встановлено, що рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 28.12.2020 по справі № 280/6836/20, яке набрало законної сили, позов задоволено частково.

Вирішено стягнути з ТУ ДСАУ в Запорізькій області на користь позивача недоплачену суддівську винагороду у сумі 133034 грн. 50 коп. за період з 18.04.2020 по 27.08.2020.

Зобов`язано ДСА України здійснити фінансування ТУ ДСАУ в Запорізькій області з єдиного рахунку Державного бюджету України, передбаченого на виконання рішень судів на користь суддів, коштів для проведення виплати позивачу недоплаченої суддівської винагороди у сумі 133034 грн. 50 коп. за період з 18.04.2020 по 27.08.2020.

В іншій частині позовної заяви відмовлено.

В частині стягнення з ТУ ДСАУ в Запорізькій області на користь позивача суддівської винагороди у межах суми стягнення за один місяць рішення підлягає негайному виконанню.

18.01.2021 року видано виконавчий лист по справі № 280/6836/20.

Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 20.10.2021 заяву ГУ ДКСУ у Запорізькій області про зміну способу і порядку виконання судового рішення у адміністративній справі № 280/6836/20 від 28.12.2020 - задоволено.

Ухвалено змінити спосіб і порядок виконання судового рішення в адміністративній справі № 280/6836/20 від 28.12.2020 в частині стягнення недоплаченої суддівської винагороди та замість «Стягнути з Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області недоплачену суддівську винагороду у сумі 133034 грн. 50 коп. за період з 18.04.2020 по 27.08.2020.» зазначається «Стягнути із Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області недоплачену суддівську винагороду у сумі 133034 грн. 50 коп. за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 шляхом їх безспірного списання за рахунок коштів бюджетної програми КПКВК 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів», яку закріплено за Державною судовою адміністрацією України».

Аналізуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що право стягнення на користь позивача недоплаченої суддівської винагороди у сумі 133 034 грн. 50 коп. підтверджене рішенням суду від 28.12.2020 у справі № 280/6836/20, з урахуванням ухвали Запорізького окружного адміністративного суду від 20.10.2021 про зміну способу і порядку виконання судового рішення у адміністративній справі № 280/6836/20, та повторному вирішенню не підлягає. Таким чином, станом на час розгляду справи відсутні правові підстави для стягнення з ДКСУ чи ДСА України заявленої позивачем суми в розмірі 133034,50 грн., а позовна вимога в частині стягнення з ДКСУ на користь позивача 133034,50 грн не підлягає задоволенню.

Як убачається з апеляційної скарги, наведені в ній доводи щодо помилковості висновків суду у цій справі фактично зводяться до необхідності нової правової оцінки обставин у справі та дослідження наявних у матеріалах справи доказів. Водночас зазначеним доводам судом першої інстанції вже була надана належна правова оцінка.

Інших доводів на підтвердження обґрунтованості заявлених позовних вимог позивач не навів, що не дає підстав вважати висновки суду першої інстанцій помилковими, а застосування ним норм матеріального та процесуального права - неправильним.

Перевіривши мотивування судового рішення та доводи апеляційної скарги, відповідно до вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду, врахувавши статтю 6 КАС України, відповідно до якої суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Відповідно до пункту 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Згідно зі статтею 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вимоги наведених правових норм, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваного рішення суд першої інстанцій правильно встановив обставини справи, не допустив неправильного застосуванням норм матеріального права чи порушень норм процесуального права, які могли б бути підставою для його скасування, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

Керуючись статтями 241, 242, 308, 311, 315, 316, 321, 325, 370 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 19 листопада 2025 року у справі № 300/3199/25 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку лише з підстав, визначених в статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Постанову разом із паперовими матеріалами апеляційної скарги надіслати до суду першої інстанції для приєднання до матеріалів справи.

Головуючий суддя В. С. Затолочний

судді І. В. Глушко

Н. М. Судова-Хомюк