Постанова від 31 березня 2026 р. у справі №460/16780/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 квітня 2026 рокуЛьвівСправа №460/16780/25 пров. №А/857/53921/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Затолочного В.С.,

суддів: Глушка І.В., Судової-Хомюк Н.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 21 листопада 2025 року у справі № 460/16780/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання протиправними дій (рішення суду першої інстанції ухвалив суддя Гресько О.Р. у м. Рівне за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, дата складення повного тексту судового рішення 21 листопада 2025 року), -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі також – ОСОБА_1 , позивач) звернулася з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (далі також – ГУ ПФУ, відповідач) про визнання протиправним та скасування рішення № 057050012537 від 26.08.2025 про відмову у призначенні пенсії за вислугою років, згідно з пунктом «е» статті 55 Закону України від 5 листопада 1991 року № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (далі також - Закон № 1788-ХІІ), зобов`язання призначити пенсію за вислугою років, згідно з пунктом «е» статті 55 Закону № 1788-ХІІ у відповідності до пункту 14-6.2 Розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі також - Закон №1058-IV) в редакції згідно з рішенням Конституційного Суду України від 23.01.2020 № 1-з/2020 з 30.07.2022, зарахувавши до загального стажу роботи період з 01.09.1990 по 31.05.1991, з 01.08.1991 по 01.10.1992, до пільгового стажу період з 01.10.1992 по 28.02.1993, з 01.09.1990 по 31.05.1991, з 14.02.2000 по 01.04.2002, з 12.10.2017 по 21.09.2018, з 01.02.2019 по 30.09.2019, з 01.11.2019 по 31.03.2022, з 01.07.2022 по 29.07.2022.

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 21 листопада 2025 року позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано рішення ГУ ПФУ від 26.08.2025 № 057050012537 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 .

Зобов`язано ГУ ПФУ зарахувати позивачу до загального страхового стажу період роботи з 01.08.1991 по 01.10.1992, до спеціального стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за вислугу років, передбачену пунктом «е» статті 55 Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення Конституційного Суду № 2-р/2019 від 04.06.2019, період роботи з 01.09.1990 по 31.05.1991, з 14.02.2000 по 01.04.2002, з 12.10.2017 по 12.08.2018, з 13.08.2018 по 21.09.2018, з 01.02.2019 по 30.09.2019, з 01.11.2019 по 29.07.2022, а також період навчання з 01.10.1992 по 28.02.1993.

Зобов`язано відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 18.08.2025 про призначення пенсії за вислугу років передбачених пунктом «е» статті 55 Закону № 1788-ХІІ з урахуванням зарахованого вищезазначеного спеціального (педагогічного) стажу, та прийняти рішення про призначення пенсії, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погодившись із вказаним рішенням, ГУ ПФУ подало апеляційну скаргу, просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

В обґрунтування апеляційних вимог, наводячи норми матеріального права вказує, що до страхового стажу позивачу не зараховано періоди роботи згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_1 від 01.09.1990, оскільки записи до трудової книжки внесено з порушенням вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженої постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 № 162 (далі також – Інструкція № 162), а саме:- з 01.09.1990 по 31.05.1991 (записи №№ 1-2), оскільки у графі 4 трудової книжки у підставі внесення запису про звільнення з роботи між датою звільнення з роботи і датою документа (Пр. № 70 від 01.06.1990) наявна розбіжність. Також, період роботи з 01.08.1991 по 01.10.1992 зарахувати підстав немає (записи № № 3-4), оскільки у графі 4 трудової книжки не зазначено найменування документів, що слугували підставою внесення записів про прийняття на роботу та звільнення з роботи, їх дати та номери.

До спеціального стажу не зараховано період роботи з 14.02.2000 по 01.04.2002 згідно записів №№ 11-13 трудової книжки серії НОМЕР_1 від 01.09.1990, оскільки робота на посаді педагога-організатора позашкільного навчального закладу не передбачена Переліком закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 4 листопада 1993 року № 909 (далі також – Постанова № 909).

Позивач не скористалася правом подання відзиву на апеляційну скаргу. Відповідно до частини четвертої статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - КАС України) відсутність відзиву не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

У відповідності до вимог частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Рішення суду першої інстанції в частині відмовлених позовних вимог учасниками справи не оскаржується, а тому в силу приписів частини першої статті 308 КАС України не є предметом перегляду судом апеляційної інстанції.

Враховуючи те, що апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні), суд вважає за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження відповідно до положень пункту 3 частини першої статті 311 КАС України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши обставини справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 18.08.2025, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернулася до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення їй пенсії за вислугу років згідно з пунктом «е» статті 55 Закону № 1788-ХІІ.

Рішенням ГУ ПФУ від 26.08.2025 № 057050012537 позивачу відмовлено в призначенні пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону № 1788-ХІІ через відсутність необхідного спеціального стажу.

У цьому рішенні вказано, що вік заявниці становить 53 роки 4 місяці 23 днів, страховий стаж становить 28 років 9 місяців 1 день, стаж за вислугу років - 21 рік 9 місяців 19 днів. За доданими документами до страхового стажу не зараховано періоди роботи згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_1 від 01.09.1990, оскільки записи до трудової книжки внесено з порушенням вимог Інструкції № 162, чинної впродовж періодів роботи заявниці, а саме:- з 01.09.1990 по 31.05.1991 (записи №№ 1-2), оскільки у графі 4 трудової книжки у підставі внесення запису про звільнення з роботи між датою звільнення з роботи і датою документа (Пр. № 70 від 01.06.1990) наявна розбіжність; - з 01.08.1991 по 01.10.1992 (записи №№ 3-4), оскільки у графі 4 трудової книжки не зазначено найменування документів, що слугували підставою внесення записів про прийняття на роботу та звільнення з роботи, їх дати та номери. Періоди роботи згідно записів №№ 1-2, 3-4 трудової книжки серії НОМЕР_1 від 01.09.1990 доцільно підтвердити додатковими документами відповідно до положень пункту 3 Порядку підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі також – Порядок № 637). До спеціального стажу не зараховано період роботи з 14.02.2000 по 01.04.2002 згідно записів №№ 11-13 трудової книжки серії НОМЕР_1 від 01.09.1990, оскільки робота на посаді педагога-організатора позашкільного навчального закладу не передбачена Постановою № 909.

Не погоджуючись з таким рішенням відповідача, позивач звернулась до суду з цим позовом.

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що відмовляючи позивачеві у призначенні пенсії за вислугу років з підстав відсутності необхідного спеціального стажу, ГУ ПФУ діяло протиправно, а відтак рішення від № 057050012537 від 26.08.2025 необхідно скасувати.

Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційній скарзі, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів встановила наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Умови і порядок пенсійного забезпечення громадян України визначаються законодавством про пенсійне забезпечення, яке базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, закону про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відмінні від загальнообов`язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні (частина перша статті 4 Закону № 1058-IV).

Статтею 1 Закону № 1058-ІV встановлено, що пенсія - це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Статтею 5 Закону № 1058-IV передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, визначених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат; порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням; організація та порядок здійснення управління в системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування.

Згідно із пунктом 1 частини першої та частиною четвертою статті 8 Закону № 1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Відповідно до статті 1 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов`язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.

Колегія суддів також звертає увагу на пункт 16 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-ІV, згідно з яким до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду до прийняття Закону № 1058-IV регулював Закон № 1788-ХІІ.

Приписами статті 56 Закону № 1788-XII визначено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Відповідно до статті 62 Закону № 1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

На виконання статті 62 Закону № 1788-ХІІ Кабінет Міністрів України затвердив Порядок № 637.

Пунктами 1-2 Порядку № 637 визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

В силу вимог абзацу першого пункту 3 Порядку № 637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Системний аналіз вказаних норм права свідчить про те, що основним документом, який підтверджує трудовий стаж позивача є його трудова книжка. При цьому, лише у разі відсутності трудової книжки або записів в ній органи пенсійного фонду мають право встановлювати трудовий стаж на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами чи показань свідків.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 20.02.2020 у справі № 415/4914/16-а, від 16.04.2020 у справі № 159/4315/16-а, від 21.05.2020 у справі № 550/927/17 та від 26.04.2021 у справі № 348/2180/16-а.

Пунктом 1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затверджений наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58 (далі також – Інструкція № 58) також передбачено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Згідно положень пункту 2.2 Інструкції № 58 до трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім`я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв`язку з цим винагороди.

Відповідно до пункту 2.4 цієї Інструкції усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

До прийняття наведеної вище Інструкції № 162 (чинної на момент заведення трудової книжки позивача), пунктом 1.1. якої було також передбачено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

З даних трудової книжки серії НОМЕР_1 вбачається, що позивач:

- 01.09.1990 прийнята в ясла-сад № 49 на посаду помічника вихователя (наказ №65 від 03.09.1990);

- 31.05.1991 звільнена із займаної посади (наказ № 70 від 01.06.1990);

- з 01.08.1991 по 01.10.1992 працювала кошторисницею-машиністкою в Малому колективному підприємстві «Ліга» (трудова угода № 12);

- 01.10.1992 зачислена в студенти 1-го курсу за спеціальністю «вихователь д/с» в Донецький відкритий університет (наказ № 9/с від 19.09.1992);

- 01.03.1993 переведена на заочне відділення по тій же спеціальності (наказ № 10/с від 15.03.1993);

- з 02.08.1993 по 10.11.1999 працювала вихователем в яслах-садку № 49 (наказ № 77 від 04.08.1993, № 102 від 10.11.1999);

- з 14.02.2000 по 01.04.2002 працювала на посаді педагога-організатора дитячо-юнацького клубу «Ровесница» (наказ № 37к від 11.02.2000, № 85/к від 01.04.2002);

- з 02.04.2002 по 12.08.2018 працювала на посадах вихователя, практичного психолога у ясла-садку № 55 (накази №16 від 01.04.2002, № 151 від 08.09.2008, № 75к від 31.07.2018);

- з 13.08.2018 по 21.09.2018, з 01.02.2019 по 30.09.2019 працювала на посаді вихователя у Комунальному дошкільному навчальному закладі «Ясла-садок № 49 «Ромашка» Маріупольської міської ради Донецької області (наказ № 133 від 01.08.2018, № 165 від 21.09.2018, № 19 від 28.01.2019; № 145 від 16.09.2019);

- 01.11.2019 призначена на посаду вихователя у Комунальний дошкільний навчальний заклад «Ясла-садок № 83» Маріупольської міської ради Донецької області (наказ № 228-к від 30.10.2019).

Відповідні записи засвідчені печатками та підписами відповідальних осіб роботодавців.

Згідно відомостей про трудову діяльність застрахованих осіб позивач звільнена з роботи 29.07.2022 (наказ № 45к від 13.07.2022).

Зі змісту спірного рішення вбачається, що відповідачем до страхового стажу не зараховано періоди роботи згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_1 від 01.09.1990, оскільки записи до трудової книжки внесено з порушенням вимог Інструкції № 162, чинної впродовж періодів роботи заявниці, а саме: - з 01.09.1990 по 31.05.1991 (записи №№ 1-2), оскільки у графі 4 трудової книжки у підставі внесення запису про звільнення з роботи між датою звільнення з роботи і датою документа (Пр. № 70 від 01.06.1990) наявна розбіжність; - з 01.08.1991 по 01.10.1992 (записи №№ 3-4), оскільки у графі 4 трудової книжки не зазначено найменування документів, що слугували підставою внесення записів про прийняття на роботу та звільнення з роботи, їх дати та номери.

Так, правилами Інструкції № 162 (як й Інструкції № 58) визначено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Разом з тим, Верховний Суд у постанові від 24 травня 2018 року у справі № 490/12392/16-а звернув увагу, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.

У постанові від 06.03.2018 по справі № 754/14898/15-а Верховний Суд дійшов висновку, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.

Також, у постанові Верховного Суду від 06.02.2018 у справі № 677/277/17 вказано, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 р. № 301 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, яка звернулася за пенсією, а отже, й не може впливати на її особисті права.

У постанові Верховного Суду від 21.02.2018 у справі № 687/975/17 викладена правова позиція, де зазначено, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретній посаді, яку займав позивач у той чи інший період його роботи у підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.

Окрім того, суд апеляційної інстанції відзначає, що у справі № 229/3431/16-а (постанова від 12.12.2019) з аналогічного спору Верховний Суд дійшов висновку про безпідставність доводів скаржника, оскільки обставини, які підлягали встановленню судами у даній справі і доказуванню, значно віддалені у часі, при цьому враховуючи ступінь вини позивача (її відсутність) неможливості надати повний об`єм необхідних для реалізації його прав документів та повноти записів у наявних підтверджуючих страховий стаж документах з огляду на те, що обов`язок належного оформлення таких документів покладається не на працівника, а на роботодавця чи інших уповноважених осіб.

Така правова позиція також викладена і в постанові Верховного Суду від 25 квітня 2019 року у справі № 159/4178/16-а.

Також варто зазначити, що трудовим законодавством України не передбачено обов`язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповненням роботодавцем, іншими органами документів на підприємстві чи трудової книжки, а тому працівник не може нести і негативних наслідків порушення порядку заповнення документів на підприємстві чи його трудової книжки.

Підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні таких документів.

У розрізі викладеного, відповідач обрав упереджений підхід при наданні оцінки трудовій книжці позивача та з формальних підстав не зарахував до страхового стажу періоди роботи згідно з записів трудової книжки.

Щодо незарахування до спеціального стажу періодів роботи з 01.09.1990 по 31.05.1991 та з 14.02.2000 по 01.04.2002, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до пункту «е» статті 55 Закону № 1788-XI право на пенсію за вислугу років мають, зокрема працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 - не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців; з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років; з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців; з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років; з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців; з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років; з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців; з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 5 вересня 2017 року № 2145-VIII «Про освіту» (далі також - Закон № ь2145-VIII) система освіти - сукупність складників освіти, рівнів і ступенів освіти, кваліфікацій, освітніх програм, стандартів освіти, ліцензійних умов, закладів освіти та інших суб`єктів освітньої діяльності, учасників освітнього процесу, органів управління у сфері освіти, а також нормативно-правових актів, що регулюють відносини між ними.

Відповідно до підпунктів 6, 21 пункту 1 статті 1 Закону № 2145-VIII заклад освіти - юридична особа публічного чи приватного права, основним видом діяльності якої є освітня діяльність.

Педагогічна діяльність - інтелектуальна, творча діяльність педагогічного (науково-педагогічного) працівника або самозайнятої особи у формальній та/або неформальній освіті, спрямована на навчання, виховання та розвиток особистості, її загальнокультурних, громадянських та/або професійних компетентностей.

Згідно із статтею 10 Закону № 2145-VIII структура освіти включає, поряд з іншими видами, також позашкільну освіту.

Статтею 4 Закону України від 22 червня 2000 року № 1841-III «Про позашкільну освіту» (далі – Закон №1841-III) визначено, що позашкільна освіта є складовою системи безперервної освіти, визначеної Конституцією України, Законом України «Про освіту», цим Законом, і спрямована на розвиток здібностей та обдарувань вихованців, учнів і слухачів, задоволення їх інтересів, духовних запитів і потреб у професійному визначенні.

Відповідно до статті 12 Закону № 1841-III заклади позашкільної освіти можуть функціонувати у формі центрів, комплексів, палаців, будинків, клубів, станцій, кімнат, студій, шкіл мистецтв, малих академій мистецтв (народних ремесел), малих академій наук, мистецьких шкіл, спортивних шкіл, дитячо-юнацьких спортивних шкіл олімпійського резерву, фізкультурно-спортивних клубів за місцем проживання, фізкультурно-оздоровчих клубів осіб з інвалідністю, спеціалізованих дитячо-юнацьких спортивних шкіл олімпійського резерву, дитячих стадіонів, дитячих бібліотек, дитячих флотилій, галерей, бюро, оздоровчих закладів, що здійснюють позашкільну освіту.

Заклади позашкільної освіти можуть бути комплексними, профільними та спеціалізованими.

Комплексні заклади позашкільної освіти організовують роботу з вихованцями, учнями і слухачами за різними напрямами позашкільної освіти (художньо-естетичним, туристсько-краєзнавчим, еколого-натуралістичним, науково-технічним, дослідницько-експериментальним, фізкультурно-спортивним або спортивним, військово-патріотичним, бібліотечно-бібліографічним, соціально-реабілітаційним, оздоровчим, гуманітарним). До комплексних закладів позашкільної освіти належать палаци, будинки дітей та юнацтва, центри дитячої та юнацької творчості.

Профільні заклади позашкільної освіти організовують роботу за певним напрямом позашкільної діяльності. До профільних закладів позашкільної освіти належать центри, клуби туристсько-краєзнавчої, науково-технічної, еколого-натуралістичної, спортивно-оздоровчої, художньо-естетичної творчості, військово-патріотичного спрямування, станції юних туристів, натуралістів, техніків, школи мистецтв, початкові спеціалізовані мистецькі навчальні заклади, дитячо-юнацькі спортивні школи, оздоровчі заклади, туристські бази.

Перелік типів закладів позашкільної освіти затверджується Кабінетом Міністрів України.

Так, постановою № 909 затверджено Перелік закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, зокрема, Розділом 1 «Освіта» передбачено такі установи та посади: Дошкільні навчальні заклади всіх типів - директори (завідуючі), вихователі-методисти, вихователі, асистенти вихователів дошкільних навчальних закладів в інклюзивних групах, музичні керівники, вчителі-дефектологи, вчителі-логопеди, практичні психологи.

Отже, записами трудової книжки підтверджується робота позивача у закладах освіти і відповідно такі підлягають зарахуванню до спеціального стажу відповідно до пункту «е» статті 55 Закону № 1788-ХІІ.

Враховуючи проаналізовані норми законодавства та правові висновки Верховного Суду, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про протиправність рішення ГУ ПФУ № 057050012537 від 26.08.2025 про відмову у призначенні пенсії за вислугою років з мотивів, наведених у ньому та наявність правових підстав для зарахування до страхового стажу та спеціального стажу позивача спірних періодів роботи.

Водночас, як убачається з апеляційної скарги, наведені в ній доводи щодо помилковості висновків суду першої інстанції у цій справі фактично зводяться до необхідності нової правової оцінки обставин у справі та дослідження наявних у матеріалах справи доказів. Водночас зазначеним доводам судом першої інстанції вже була надана оцінка.

Інших доводів на підтвердження правомірності своїх дій відповідач не навів, що не дає підстав вважати висновки суду першої інстанцій помилковими, а застосування ним норм матеріального та процесуального права - неправильним.

Перевіривши мотивування судового рішення та доводи апеляційної скарги, відповідно до вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду, врахувавши статтю 6 КАС України, відповідно до якої суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Апеляційний суд переглянув оскаржуване судове рішення і не виявив порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до ухвалення незаконного судового рішення, щоб його скасувати й ухвалити нове.

Відповідно до пункту 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Згідно зі статтею 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 241, 242, 308, 311, 315, 316, 321, 325, 370 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області залишити без задоволення, рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 21 листопада 2025 року у справі № 460/16780/25 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку лише з підстав, визначених в статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Постанову разом із паперовими матеріалами апеляційної скарги надіслати до суду першої інстанції для приєднання до матеріалів справи.

Головуючий суддя В. С. Затолочний

судді І. В. Глушко

Н. М. Судова-Хомюк