Постанова від 31 березня 2026 р. у справі №300/7489/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 квітня 2026 рокуЛьвівСправа №300/7489/25 пров. №А/857/54548/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Затолочного В.С.,

суддів: Глушка І.В., Судової-Хомюк Н.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 25 листопада 2025 року у справі № 300/7489/25 за адміністративним позовом КП «Муніципальна дорожня компанія» до Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Відділу державного нагляду (контролю) у львівській області про визнання протиправними дій та скасування рішення (рішення суду першої інстанції ухвалене суддею Чуприною О.В. у м. Івано-Франківську в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження, дата складення повного тексту судового рішення не зазначена), -

ВСТАНОВИВ:

Комунальне підприємство «Муніципальна дорожня компанія» (далі також – КП, позивач) звернулося з адміністративним позовом до Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Відділу державного нагляду (контролю) у Івано-Франківській області Державної служби України з безпеки на транспорті (далі також – Укртрансбезпека, відповідач) про визнання протиправною та скасування постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу № 022492 від 26.08.2025 (далі також – оскаржувана постанова).

Рішенням рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 25 листопада 2025 року позов задоволено повністю.

Не погодившись із вказаним рішенням, його оскаржив відповідач, оскільки вважає його незаконним, прийнятим з неповним з`ясуванням обставин справи та неправильним застосуванням норм матеріального права, просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

В обґрунтування апеляційних вимог вказує, що за результатами перевірки належного позивачу транспортного засобу встановлено порушення вимог частини першої абзацу третього частини першої статті 60 Закону України від 5 квітня 2001 року № 2344-ІІІ «Про автомобільний транспорт» (далі також - Закон № 2344-III), зокрема, здійснювалось перевезення вантажу без товарно-транспортної накладної та відсутні заповнені карти з перевіреного тахографу.

У відповідь на подану апеляційну скаргу позивач подав відзив, у якому заперечує проти вимог скарги, вважає її безпідставною та необґрунтованою, просить відмовити у задоволенні вимог апелянта, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

У відповідності до вимог частини першої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Враховуючи те, що апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні), суд вважає за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження відповідно до положень пункту 3 частини першої статті 311 КАС України.

Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційній скарзі, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що посадовими особами Відділу державного нагляду (контролю) у Івано-Франківській області, відповідно направлення № 000806 від 30.06.2025, 04.07.2025 здійснено рейдову перевірку на ділянці автодороги Н-10 по вул. Об`їздова у селі Угринів Івано-Франківської області транспортного засобу марки СБМ, державний номерний знак НОМЕР_1 на предмет дотримання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень вантажів.

Згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_2 від 08.09.2022, автомобіль марки СБМ, 2022 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , належить на праві власності КП.

Вищезгаданим транспортним засобом керував водій ОСОБА_1 , на підставі посвідчення водія серії НОМЕР_3 , виданого 02.11.2016.

За результатами перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом складено акт № ОАР022193 від 07.07.2025, в якому зафіксовано про виявлені порушення статей 34, 48 Закону № 2344-ІІІ, у тому числі порушення, відповідальність за які передбачена абзацом 3 частини 1 статті 60 вказаного Закону, а саме «за відсутність на момент проведення перевірки документів, перелік яких передбачено статтею 48 цього Закону».

В межах коментованого акту перевірку зазначено про наступні обставини: «Під час перевезень вантажу перевізник не забезпечив водія належними документами: а саме: товарно-транспортною накладною або іншим визначеним законодавством документом на вантаж, особистою карткою водія до цифрового тахографа, роздруківкою даних на паперовому носії інформації про режим праці та відпочинку водія ОСОБА_2 за 04.07.2025».

У свою чергу, зазначено про відмову водія ОСОБА_1 від ознайомлення зі змістом акту від 04.07.2025 та від надання пояснень, вказане засвідчене підписом посадової особи Відділу, що здійснювала перевірку.

Відповідач листом № 70093/29/24-25 від 07.08.2025 повідомив власника вказаного транспортного засобу КП про дату розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт, яка призначена до розгляду на 26.08.2025 та попередив, що у випадку відмови прибути, розгляд справи відбудеться за відсутності сторони. Позивач вказаний лист отримав 12.08.2025, що засвідчується копією рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення з трек-номером 06 011 790 673 27.

За результатами розгляду справи 26.08.2025 про порушення законодавства про автомобільний транспорт в.о. начальника Відділу державного нагляду (контролю) в Івано-Франківській області Укртрансбезпеки Волченком М.В. прийнято постанову № 022492, якою на підставі абзацу третього частини першої статті 60 Закону № 2344-ІІІ до КП застосовано адміністративно-господарський штраф у сумі 17 000,00 гривень за допущену «відсутність на момент проведення перевірки документів, визначених статтею 48 Закону № 2344-ІІІ, а саме: роздруківки даних з цифрового тахографа щодо режиму праці та відпочинку водія ОСОБА_1 за період визначений законодавством, товарно-транспортної накладної (акт № 022193)».

Вказана постанова направлена відповідачем на адресу товариства супровідним листом № 76578/29/24-25 від 28.08.2025, такий одержано позивачем 11.09.2025, що засвідчується копією рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення з трек-номером 06 011 871 801 16.

КП оскаржено постанову № 022492 від 26.08.2025 до Державної служби України з безпеки на транспорті, однак рішенням № 8354/3.3/15-25 від 25.09.2025 постанову залишено без змін, а скаргу без задоволення.

Вважаючи, що Державною службою України з безпеки на транспорті в особі Відділу державного нагляду (контролю) у Івано-Франківській області Державної служби України з безпеки на транспорті протиправно, з порушенням норм матеріального права, правової процедури та невірного встановлення фактичних обставин прийнято оскаржувану постанову, КП звернулися до суду із цим позовом.

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що в даних правовідносинах позивач не є автомобільним перевізником у розумінні Закону №2344-III, а тому не може бути суб`єктом відповідальності за порушення, наведені у частині першій статті 60 Закону № 2344-III.

Апеляційний суд погоджується з таким висновком суду першої інстанції і, надаючи правову оцінку обставинам справи та доводам апелянта, зазначає наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Засади організації та діяльності автомобільного транспорту визначені Законом № 2344-III.

Згідно з частиною першою статті 5 Закону № 2344-ІІІ основним завданням державного регулювання та контролю у сфері автомобільного транспорту є створення умов безпечного, якісного й ефективного перевезення пасажирів та вантажів, надання додаткових транспортних послуг.

Частиною дванадцятою статті 6 Закону № 2344-ІІІ передбачено, що державному контролю підлягають усі транспортні засоби українських та іноземних перевізників, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів і вантажів на території України.

Відповідно до частин чотирнадцятої та сімнадцятої статті 6 Закону № 2344-III державний контроль автомобільних перевізників на території України здійснюється шляхом проведення планових, позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі).

Рейдові перевірки (перевірки на дорозі) дотримання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом здійснюються шляхом зупинки транспортного засобу або без такої зупинки посадовими особами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, та його територіальних органів, які мають право зупиняти транспортний засіб у форменому одязі за допомогою сигнального диска (жезла) відповідно до порядку, затвердженого Кабінетом Міністрів України.

Процедуру проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі) щодо додержання автомобільними перевізниками вимог законодавства про автомобільний транспорт визначає Порядок проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі), затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 листопада 2006 р. № 1567 (далі також - Порядок № 1567, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Згідно з пунктом 2 Порядку № 1567 рейдовим перевіркам (перевіркам на дорозі) підлягають усі транспортні засоби вітчизняних та іноземних автомобільних перевізників (далі - транспортні засоби), що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів та вантажів на території України.

Відповідно до пункту 15 Порядку № 1567 під час проведення рейдової перевірки (перевірки на дорозі) перевіряється, зокрема, наявність визначених статтями 39 і 48 Закону № 2344-ІІІ документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом.

Отже, відповідачу надано право здійснювати державний контроль за дотриманням автомобільними перевізниками вимог законодавства про автомобільний транспорт.

В ході проведення перевірки уповноваженими особами відповідача зафіксовано порушення, відповідальність за яке передбачена абзацом 3 частини першої статті 60 Закону № 2344-III - перевезення вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтею 48 Закону № 2344-III.

В межах коментованого акту перевірку зазначено про наступні обставини: «Під час перевезень вантажу перевізник не забезпечив водія належними документами: а саме: товарно-транспортною накладною або іншим визначеним законодавством документом на вантаж, особистою карткою водія до цифрового тахографа, роздруківкою даних на паперовому носії інформації про режим праці та відпочинку водія Бориса Володимира за 04.07.2025».

Відповідно до частини першої статті 48 Закону № 2344-III автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.

Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є:

для автомобільного перевізника документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством;

для водія посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.

Згідно з частиною першою статті 33 Закону № 2344-ХІІ автомобільним перевізником, що здійснює перевезення вантажів на договірних умовах, є суб`єкт господарювання, який відповідно до законодавства надає послугу згідно з договором про перевезення вантажу транспортним засобом, що використовується на законних підставах.

Як передбачено абзацом 3 частини першої статті 60 Закону № 2344-ХІІ за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи за надання послуг з перевезення пасажирів та вантажів без оформлення документів, перелік яких визначений статтями 39 та 48 цього Закону, штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Згідно зі статтею 1 Закону № 2344-III автомобільний перевізник фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами.

Враховуючи зміст вищевказаних норм, слідує висновок, що відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт несуть фізичні чи юридичні особи, які безпосередньо здійснюють на комерційній основі чи за власний кошт перевезення вантажів транспортними засобами.

Таким чином, приписи статті 60 Закону № 2344-III передбачають наявність спеціального суб`єкта відповідальності автомобільного перевізника.

Згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_2 від 08.09.2022, автомобіль марки СБМ, 2022 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , належить на праві власності КП «Муніципальна дорожня компанія». Вищезгаданим транспортним засобом керував водій ОСОБА_1 , на підставі посвідчення водія серії НОМЕР_3 , виданого 02.11.2016.

Наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 № 363 затверджено Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, з наступними змінами та доповненнями (далі також - Правила № 363).

Згідно з розділом І Правил № 363 перевізник фізична або юридична особа – суб`єкт господарювання, що надає послуги з перевезень вантажів чи здійснює за власний кошт перевезення вантажів автомобільними транспортними засобами.

Системний аналіз викладених вище правових норм свідчить про те, що відповідальності за порушення вимог законодавства сфері автомобільного транспорту під час перевезення вантажів підлягають саме перевізники, а не інші особи (власники транспортних засобів, тощо).

Колегією суддів з матеріалів справи встановлено та не заперечується сторонами, що дійсно, транспортний засіб, який у спірному випадку підлягав перевірці, був зареєстрований на позивача.

При цьому, позивач зазначає, що він не надає послуги з перевезень вантажу та не має статусу автомобільного перевізника.

Верховний Суд у постанові від 22.02.2023 року у справі № 240/22448/20 вказав, що автомобільний перевізник має використовувати транспортний засіб для перевезення вантажу на законних підставах. Проте автомобільним перевізником є той, хто за умовами договору (із замовником) про перевезення вантажу надає відповідну послугу (статті 33, 50 Закону № 2344-III), а не власник/користувач транспортного засобу.

Тому автомобільний перевізник не може визначатися тільки на підставі реєстраційних документів на транспортний засіб. Визначити автомобільного перевізника можна на основі документів, якими підтверджується укладення договору перевезення вантажу.

В ході розгляду даної справи судом першої інстанції встановлено, що підставою для прийняття оскаржуваної постанови та накладення на позивача адміністративно-господарського штрафу слугували висновки відповідача про відсутність у водія під час здійснення перевезення вантажу товарно-транспортної накладної або іншого визначеного законодавством документа на вантаж.

Згідно із підпунктом 11.1 Правил № 363 основним документом на перевезення вантажів є товарно-транспортна накладна, форму якої наведено в додатку 7 до цих Правил.

Закон № 2344-ІІІ не визначає єдиного документа, яким у спірних правовідносинах має підтверджуватися статус перевізника.

Зі змісту наведених у статті 1 і статті 33 Закону № 2344-ІІІ визначень понять «автомобільний перевізник», «послуга з перевезення пасажирів чи вантажів» випливає, що перевезення пасажирів чи вантажів транспортними засобами відбувається на договірних умовах із замовником, а тому за загальним правилом наявність в особи відповідного статусу може визначатися на підставі договору, або інших документів, які підтверджують здійснення перевезення вантажів на договірних умовах.

У статті 50 Закону № 2344-ІІІ визначено, що договір про перевезення вантажу автомобільним транспортом укладається відповідно до цивільного законодавства між замовником та виконавцем у письмовій формі (договір, накладна, квитанція тощо).

Згідно з підпунктом 11.1 Правил 363 основним документом на перевезення вантажів є товарно-транспортна накладна, форму якої наведено в додатку 7 до цих Правил.

Відповідно до статті 1 Закону № 2344-ІІІ товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу (крім фізичних осіб, які здійснюють перевезення вантажу за рахунок власних коштів та для власних потреб) документ, призначений для обліку товарно-матеріальних цінностей на шляху їх переміщення, розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи, що може використовуватися для списання товарно-матеріальних цінностей, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, який складається у паперовій та/або електронній формі та містить обов`язкові реквізити, передбачені цим Законом та правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом.

Отож з наведеного слідує, що товарно-транспортна накладна є документом, який складається з метою оформлення перевезень вантажів відповідно до укладеного договору і використовується для проведення остаточних розрахунків за надані послуги з перевезення вантажів.

Підсумовуючи викладене колегія суддів приходить до висновку, що наявність товарно-транспортної накладної є обов`язковою у випадку здійснення перевезень на договірних умовах. У випадку ж здійснення перевезення для власних потреб - остання не оформлюється.

Водночас колегія суддів зазначає, що статус перевізника може підтверджуватися, зокрема, договором про перевезення вантажу, накладними (товарно-транспортними накладними), квитанціями тощо.

Згідно статті 33, 50 Закону № 2344-ІІІ автомобільним перевізником є той, хто за умовами договору (із замовником) про перевезення вантажу надає відповідну послугу, а не власник/користувач транспортного засобу. Як наслідок, автомобільний перевізник не може визначатися лише тільки на підставі реєстраційних документів на транспортний засіб, які зазначені в акті.

У спірному випадку позивач притягнутий до відповідальності, також, за відсутність тахографа (контрольної книжки) у водія. Такі документи є обов`язковими для водія задля контролю за дотриманням ними режиму праці і відпочинку.

Так, згідно з статтею 18 Закону № 2344-III з метою організації безпечної праці та ефективного контролю за роботою водіїв транспортних засобів автомобільні перевізники зобов`язані: організовувати роботу водіїв транспортних засобів, режими їх праці та відпочинку відповідно до вимог законодавства України; здійснювати заходи, спрямовані на забезпечення безпеки дорожнього руху; забезпечувати виконання вимог законодавства з питань охорони праці; здійснювати організацію та контроль за своєчасним проходженням водіями медичного огляду, забезпечувати їх санітарно-побутовими приміщеннями й обладнанням. Контроль за роботою водіїв транспортних засобів має забезпечувати належне виконання покладених на них обов`язків і включає організацію перевірок режимів їх праці та відпочинку, а також виконання водіями транспортних засобів вимог цього Закону та законодавства про працю. Положення щодо режимів праці та відпочинку водіїв транспортних засобів визначається законодавством.

Особливості регулювання робочого часу та часу відпочинку водіїв колісних транспортних засобів та порядок його обліку встановлюється Положенням про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів, який затверджений наказом Міністерства транспорту та зв`язку України від 07.06.2010 № 340 (далі також - Положення № 340).

Відповідно до пункту 1.3 Положення № 340 вимоги цього Положення поширюються на автомобільних перевізників та водіїв, які здійснюють внутрішні перевезення пасажирів чи/та вантажів колісними транспортними засобами (ТЗ).

Пункт 1.4. цього ж Положення визначає, на кого воно не поширюється. Так Положення не поширюється на перевезення пасажирів чи/та вантажів, які здійснюються: фізичними особами за власний рахунок для власних потреб без використання праці найманих водіїв; під час стихійного лиха, аварій та інших надзвичайних ситуацій; транспортними засобами Міністерства внутрішніх справ України (у тому числі Національної гвардії України), Міністерства оборони України, Офісу Генерального прокурора, Служби безпеки України, Державної служби України з надзвичайних ситуацій, Національної поліції України та Державної прикордонної служби України або транспортними засобами, орендованими ними без водія, коли такі перевезення здійснюються з метою виконання завдань, покладених на ці державні органи, та під їх контролем; сільськогосподарськими підприємствами або підприємствами лісового господарства, якщо ці перевезення виконуються тракторами або іншою технікою, призначеною для місцевих сільськогосподарських робіт чи робіт у галузі лісового господарства, та слугують виключно для цілей експлуатації цих підприємств; закладами охорони здоров`я незалежно від форми власності; транспортними засобами спеціального та спеціалізованого призначення суб`єктів господарювання незалежно від форм власності, що здійснюють експлуатаційне утримання, будівництво та поточний ремонт автомобільних доріг загального користування, вулиць у населених пунктах, а також інших об`єктів транспортної інфраструктури в радіусі не більше 150 км від об`єкта будівництва (ремонту), які обладнані спеціальними світловими сигнальними пристроями відповідно до пункту 3.6 розділу 3 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306, за умови наявності у водія відповідного транспортного засобу первинного документа, що фіксує маршрут руху такого транспортного засобу, а також у разі забезпечення експлуатації дорожніх об`єктів у надзвичайних ситуаціях, за несприятливих погодно-кліматичних умов, у разі деформації та пошкодження елементів дорожніх об`єктів і виникнення інших перешкод у дорожньому русі.

У відповідності до пункту 6.1 Положення № 340 автобуси, що використовуються для нерегулярних і регулярних спеціальних пасажирських перевезень, для регулярних пасажирських перевезень на міжміських автобусних маршрутах протяжністю понад 50 км, вантажні автомобілі з повною масою понад 3,5 тонн повинні бути обладнані діючими та повіреними тахографами.

Водій, що керує ТЗ, який не обладнаний тахографом, веде індивідуальну контрольну книжку водія (додаток 3) (пункт 6.3 Положення № 340).

Таким чином, законодавством визначено обов`язковість обладнання вантажних автомобілів з повною масою понад 3,5 тонн тахографами, а у випадку відсутності тахографа водій вантажного автомобіля з повною масою понад 3,5 тонн повинен мати індивідуальну контрольну книжку, яка відображає відомості про тривалість змінного періоду керування і є іншим способом контролю водіїв.

Порядок використання тахографів визначено Інструкцією з використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільному транспорті, що затверджена наказом Міністерства транспорту та зв`язку України від 24.06.2010 № 385 (далі також - Інструкція № 385).

Ця Інструкція поширюється на суб`єктів господарювання, які проводять діяльність у сфері перевезення пасажирів та/або вантажів автомобільними транспортними засобами (крім таксі) (пункт 1.3 Інструкції № 385).

Відповідно до пункту 1.4 Інструкції № 385 тахограф це обладнання, яке є засобом вимірювальної техніки, призначене для встановлення на транспортних засобах для показу та реєстрації в автоматичному чи напівавтоматичному режимі інформації про рух таких транспортних засобів та про певні періоди роботи їхніх водіїв.

За приписами пункту 3.3. Інструкції № 385 водій транспортного засобу, обладнаного тахографом, повинен мати при собі: протокол про перевірку та адаптацію тахографа до транспортного засобу; заповнені тахокарти у кількості, що передбачена ЄУТР, або картку водія чи роздруківку даних роботи тахографа у разі обладнання транспортного засобу цифровим тахографом.

Відповідно до пункту 3.5 Інструкції № 385 перевізники забезпечують водіїв, які відправляються в рейс, необхідною кількістю тахокарт або паперу для роздруківки даних, що відповідають типу тахографа (аналоговий, цифровий); зберігають інформацію, отриману за допомогою тахографа, кожного водія протягом 12 місяців з дати останнього запису, а протоколи перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу, свідоцтва про повірку протягом одного року з дати закінчення терміну їх дії; аналізують інформацію щодо дотримання режимів праці та відпочинку водіїв, отриману за допомогою тахографа, а в разі виявлення порушень вживають заходів щодо недопущення та запобігання виникненню їх в подальшому.

Тобто, положеннями статті 48 Закону № 2344-III передбачено необхідність наявності як у перевізника так, і у водія інших документів, передбачених законодавством, а наявність протоколу про перевірку та адаптацію тахографа до транспортного засобу, або індивідуальної контрольної книжки водія - в разі не обладнання транспортного засобу тахографом, передбаченої Інструкцією № 385 та Положенням № 340.

При цьому, облаштування транспортного засобу тахографом (або ведення індивідуальної контрольної книжки водієм) передбачено законодавством лише для осіб, які надають послуги з перевезення вантажів та пасажирів, за виключенням суб`єктів перелічених у пункті 1.4. Положення № 340.

Особливістю цієї справи є те, що перевірка проводилася транспортного засобу спеціального призначення самоскида для вивезення побутових відходів в межах однієї територіальної громади. За твердженням позивача, 04.07.2025 водієм КП здійснювалося перевезення «сміття і змети прибирання вулиць на полігон твердих відходів (с. Рибне)» на підставі маршрутного листа. Таким чином, оскільки сміття не може вважатися товаром і не потребує оформлення товарно-транспортної накладної, Укртрансбезпекою помилково віднесено останнього до автомобільних перевізників.

Так, згідно долученої позивачем інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, видами діяльності КП за КВЕД є 81.29 «Інші види діяльності із прибирання» (основний), 28.11. «Збирання безпечних відходів», 23.61 «Виготовлення виробів із бетону для будівництва», 37.00 «Каналізація, відведення й очищення стічних вод» та інші.

У статті 1 Закону України від 20 червня 2022 року № 2320-IX «Про управління відходами» (далі також - Закон № 2320-IX), який є спеціальним нормативно-правовим актом у сфері управління відходами, визначено, що збирання відходів - операція, що полягає у вилученні, купівлі, накопиченні та зберіганні відходів суб`єктами господарювання у сфері управління відходами, включаючи роздільне збирання, з метою подальшого перевезення відходів на об`єкти оброблення відходів; перевезення відходів - операція, що полягає у транспортуванні відходів від місця їх утворення до об`єкта оброблення відходів, а також від одного місця/об`єкта до іншого; послуга з управління побутовими відходами - операції із збирання, перевезення, відновлення та видалення побутових відходів, а також діяльність, пов`язана з організацією роботи системи управління побутовими відходами, що здійснюється виконавцем послуги з управління побутовими відходами.

Відповідно до статті 33 Закону № 2320-IX послуга з управління побутовими відходами є комунальною послугою і надається відповідно до законодавства про житлово-комунальні послуги та правил, встановлених Кабінетом Міністрів України, з урахуванням регіональних та місцевих планів управління відходами та правил благоустрою населеного пункту. До складу послуги з управління побутовими відходами входять операції із збирання, перевезення, відновлення та видалення побутових відходів. Суб`єкти господарювання, які здійснюють збирання та перевезення побутових відходів, визначаються органами місцевого самоврядування на конкурсних засадах у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Колегія суддів зазначає, що у 2013 році були скасовані нормативні акти, що встановлювали типові форми подорожніх листів, зокрема згідно з наказом Мінінфраструктури та Мінекономрозвитку від 10.12.2013 №1005/1454 «Про визнання таким, що втратив чинність, наказу Міністерства транспорту України, Міністерства статистики України від 29 грудня 1995 року № 488/346» втратив чинність наказ, яким були затвердженні типові форми первинного обліку роботи вантажного автомобіля. Водночас, використання такої форми при її затверджені самостійно наказом по підприємству не заборонено для використання в бухгалтерському обліку, зокрема, для списання пального тощо.

Поруч із цим, у віданні контролюючого органу, як засвідчується сукупністю матеріалів перевірки, перебував шляховий лист № 0867688 від 04.07.2025, за змістом якого автомобіль МДКЗ 5706 із державним номерним знаком НОМЕР_4 , керування якого здійснювалось водієм ОСОБА_1 , допущено до виконання розпорядження «діяльн. поточ. рем. Максимовича 13 по місту», графа «Найменування вантажу» містить наступне: «шл. буд. матер.».

Таким чином, апеляційний суд зазначає, що в спірних правовідносинах КП не здійснювало перевезення вантажу у розумінні Закону № 2344-III, а здійснювало діяльність з благоустрою - збирання та вивезення побутових відходів у межах територіальної громади. Така діяльність не є наданням транспортних послуг і, відповідно, не породжує обов`язку дотримання вимог, передбачених для автомобільних перевізників.

Наведені апелянтом нормативно-правові акти не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, а їх формальне цитування не спростовує висновків суду першої інстанції щодо відсутності складу правопорушення у діях КП.

Посилання апелянта на правову позицію, викладену у постановах Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 826/2239/16, від 31.10.2023 у справі № 440/17062/21, від 21.12.2023 у справі № 280/2150/23 є безпідставним та таким, що не підлягає застосуванню до спірних правовідносин. У зазначених справах Верховний Суд дійшов висновку щодо правомірності застосування адміністративно-господарських санкцій у разі відсутності у водія документів, зокрема товарно-транспортної накладної, саме у випадку здійснення вантажних перевезень на комерційній основі або за власний кошт. Натомість КП під час проведення рейдової перевірки не здійснювало вантажних перевезень у розумінні Закону №2344-III. Відтак, відсутність товарно-транспортної накладної не може розцінюватися як порушення вимог законодавства про автомобільний транспорт, а висновки, зроблені у наведених постановах, не є релевантними до спірних правовідносин у даній справі.

Таким чином, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції, що позивач не є автомобільним перевізником у розумінні Закону № 2344-III, а тому не може бути суб`єктом відповідальності за порушення, наведені у частині першій статті 60 Закону № 2344-III.

Як убачається з апеляційної скарги, наведені в ній доводи щодо помилковості висновків суду у цій справі фактично зводяться до необхідності нової правової оцінки обставин у справі та дослідження наявних у матеріалах справи доказів. Водночас зазначеним доводам судом першої інстанції вже була надана належна правова оцінка.

Інших доводів на підтвердження правомірності своїх дій відповідач не навів, що не дає підстав вважати висновки суду першої інстанцій помилковими, а застосування ним норм матеріального та процесуального права - неправильним.

Перевіривши мотивування судового рішення та доводи апеляційної скарги, відповідно до вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду, врахувавши статтю 6 КАС України, відповідно до якої суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Відповідно до пункту 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Згідно зі статтею 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вимоги наведених правових норм, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваного рішення суд першої інстанцій правильно встановив обставини справи, не допустив неправильного застосуванням норм матеріального права чи порушень норм процесуального права, які могли б бути підставою для його скасування, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

Керуючись статтями 241, 242, 308, 311, 315, 316, 321, 325, 328, 329 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті залишити без задоволення, рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 25 листопада 2025 року у справі № 300/7489/25 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку лише з підстав, визначених в статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Постанову разом із паперовими матеріалами апеляційної скарги надіслати до суду першої інстанції для приєднання до матеріалів справи.

Головуючий суддя В. С. Затолочний

судді І. В. Глушко

Н. М. Судова-Хомюк