Постанова від 31 березня 2026 р. у справі №500/4090/24 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 квітня 2026 рокуЛьвівСправа №500/4090/24 пров. №А/857/24103/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

судді-доповідача Іщук Л. П.,

суддів Пліша М.А., Судової-Хомюк Н.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2025 року (головуючий суддя Дерех Н.В., м. Тернопіль) у справі №500/4090/24 за адміністративним позовом Головного управління ДПС у Тернопільській області до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення податкового боргу,

в с т а н о в и в :

Головне управління Державної податкової служби у Тернопільській області звернулося в суд з адміністративним позовом до ФОП ОСОБА_1 про стягнення податкового боргу у розмірі 1899950 грн.

Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2025 року позов задоволено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку, вважає, що судом першої інстанції неправильно застосовані норми матеріального права, а також не досліджено обставини, що мають значення для справи.

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що контролюючий орган набуває право на стягнення податкового боргу (в т.ч. і в судовому порядку) лише у разі, якщо платник податку не сплатив узгоджену суму податкового зобов`язання протягом 30 днів після винесення платнику податків податкової вимоги. Отже, звертаючись до суду, податковий орган повинен надати докази надсилання платнику податків податкової вимоги. Зазначає, що у даному випадку контролюючий орган не надав жодних доказів (касового чеку, розрахункової квитанції, опису вкладення тощо) надіслання податкової вимоги платнику податків. Оскільки Головне управління ДПС у Тернопільській області не надіслало (не вручило) позивачу податкової вимоги "Ф" №0001843-1306-1900 від 19.03.2024, тому вважає, що звернення з позовом про стягнення боргу є безпідставним.

Просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову про стягнення податкового боргу відмовити.

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, просить рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Оскільки апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні), апеляційний суд відповідно до вимог пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України розглядає справу в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, проаналізувавши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, суд вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ФОП ОСОБА_1 перебуває на податковому обліку у Підволочиській ДПІ Головного управління ДПС у Тернопільській області як платник податків.

Згідно довідки про наявність податкового боргу у відповідача наявна заборгованість перед бюджетами та державними цільовими фондами по платежу - пеня за порушення термінів розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності, за невиконання зобов`язань та штрафні санкції за порушення вимог валютного законодавства в сумі - 1899950 грн. (пеня).

Заборгованість по даному платежу виникла в результаті несплати узгодженого грошового зобов`язання, нарахованого податковим повідомленням-рішенням №00008342405 від 24.01.2024 року на суму - 1899950,00 грн., винесеним на підставі акта перевірки №11016/19-00-24-05/ НОМЕР_1 від 14.12.2023 року, яким встановлено порушення ч.1, ч.3 ст. 13 Закону України від 21 червня 2018 року №2473-VIII "Про валюту і валютні операції" із змінами і доповненнями та п. 14.2 постанови Правління НБУ від 24.02.2022 №18 "Про роботу банківської системи в період запровадження воєнного стану" із змінами та доповненнями.

На день подання позову зазначене податкове повідомлення-рішення відповідачем не було оскаржено ні в адміністративному, ні в судовому порядку, а тому грошове зобов`язання, визначене в ньому, набуло статусу узгодженості.

Оскільки платником не вживалися заходи щодо погашення заборгованості, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи у взаємозв`язку з нормами законодавства, що регулюють спірні правовідносини, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду виходить з наступного.

Статтею 67 Конституції України передбачено обов`язок сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Пунктом 16.1 статті 16, пунктом 36.1 статті 36, пунктом 38.1 статті 38 Податкового кодексу України, передбачено, що платники податків зобов`язані сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи. Податковим обов`язком визнається обов`язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи. Виконанням податкового обов`язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов`язань у встановлений податковим законодавством строк.

Згідно підпункту 14.1.175 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України податковим боргом є сума узгодженого грошового зобов`язання, не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до підпункту 14.1.39 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України грошове зобов`язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету або на єдиний рахунок як податкове зобов`язання та/або інше зобов`язання, контроль за сплатою якого покладено на контролюючі органи, та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв`язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності та пеня.

Згідно з пп. «е» п.176.1 ст.176 ПК України платники податку зобов`язані своєчасно сплачувати узгоджену суму податкових зобов`язань, а також суму штрафних (фінансових) санкцій, нарахованих органом державної податкової служби, та пені, за винятком суми, що оскаржується в адміністративному або судовому порядку.

Аналіз зазначених норм закону свідчить, що у платника податку виникає безумовний обов`язок зі сплати грошового зобов`язання після його узгодження. Несплачена сума грошового зобов`язання у встановлений законом строк є податковим боргом.

Відповідно до п. 87.11 ст. 87 Податкового кодексу України орган стягнення звертається до суду з позовом про стягнення суми податкового боргу платника податку - фізичної особи. Стягнення податкового боргу за рішенням суду здійснюється державною виконавчою службою відповідно до закону про виконавче провадження.

Виконанням податкового обов`язку згідно пункту 38.1 статті 38 Податкового кодексу України є сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов`язань у встановлений податковим законодавством строк.

Пунктом 57.3 статті 57 ПК України встановлено, що у разі визначення грошового зобов`язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1 - 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов`язаний сплатити нараховану суму грошового зобов`язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу.

У разі оскарження рішення контролюючого органу про нараховану суму грошового зобов`язання платник податків зобов`язаний самостійно погасити узгоджену суму, а також пеню та штрафні санкції за їх наявності протягом 10 календарних днів, наступних за днем такого узгодження.

Як вже було встановлено, у зв`язку із наявністю податкового боргу Головне управління ДПС у Тернопільській області звернулось до відповідача з позовом про стягнення податкового боргу в сумі 1 899 950,00 грн., який виник у зв`язку з несплатою узгодженого грошового зобов`язання, нарахованого згідно податкового повідомлення-рішення №00008342405 вiд 24.01.2024, винесеного на підставі акта перевірки №11016/19-00-24-05/3006801572 вiд 14.12.2023, яким встановлено порушення ч.1, ч.3 статті 13 Закону України від 21 червня 2018 року №2473-VIII «Про валюту і валютні операції» із змінами і доповненнями та пункту п.142. постанови Правління НБУ від 24.02.2022 №18 «Про роботу банківської системи в період запровадження воєнного стану» із змінами та доповненнями.

Грошове зобов`язання набуло статусу узгодженого, оскільки на момент подання позову податкове повідомлення-рішення не оскаржувалось в адміністративному чи судовому порядку.

Під час розгляду справи в суді першої інстанції податкове повідомлення-рішення №00008342405 від 24.01.2024 було оскаржено в судовому порядку і, як встановлено з автоматизованої системи КП "Діловодство спеціалізованого суду", рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 20.11.2024 у справі №500/4364/24, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13.03.2025, у задоволенні позову відмовлено.

Колегія суддів зазначає, що доводи апеляційної скарги зводяться до того, що податковий орган не надав жодних доказів надіслання податкової вимоги платнику податків.

З цього приводу апеляційний суд зазначає наступне.

Відповідно до п.59.1 ст.59 ПК України у разі, коли у платника податків виник податковий борг, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення- рішення.

Наказом Міністерства доходів і зборів № 610 від 30.06.2017 затверджено Порядок направлення контролюючими органами податкових вимог платникам податків (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Порядок № 610), який визначає механізм формування, надсилання (вручення) та відкликання податкових вимог контролюючими органами.

Згідно із пунктом 2 розділу ІІ Порядку № 610 податкова вимога платнику податків, у якого виник податковий борг, формується контролюючим органом, на який згідно з Кодексом покладається виконання такої функції.

Розділ IV Порядку № 610 регулює надсилання (вручення) контролюючими органами податкових вимог платникам податків.

Так, відповідно до п. 7 Розділу IV Порядку № 610 податкова вимога вважається належним чином врученою платнику податків (крім фізичних осіб), якщо вона надіслана за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручена платнику податків або його законному чи уповноваженому представникові.

Відповідно до статті 59 розділу ПК України передбачено, що у разі коли у платника податків виник податковий борг, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

Згідно п. 42.2 ст. 42 ПК України документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані у порядку, визначеному пунктом 42.4 цієї статті, надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків (його представнику).

З матеріалів справи вбачається, що відповідачу виставлялась податкова вимога "Ф" №0001843-1306-1900 від 19.03.2024, яка 22.03.2024 була надіслана рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Згідно рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення за трек-номером 4850105772880 податкова вимога вручена особисто під підпис ФОП ОСОБА_1 26.03.2024 (а.с.11 – зворот).

У матеріалах справи відсутні докази оскарження відповідачем податкової вимоги «Ф» №0001843-1306-1900 від 19.03.2024, відповідно правомірним є стягнення цього боргу

Оскільки грошове зобов`язання, визначене контролюючим органом у вищенаведеному податковому повідомленні-рішенні, є узгодженим та не сплаченим відповідачем у встановлений Податковим кодексом України строк, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову про стягнення податкового боргу.

Доводи та аргументи скаржника, наведені ним у апеляційній скарзі, не спростовують ні правильність визначення податковим органом податкового зобов`язання, ні своєчасність формування і направлення податкової вимоги, ні висновків суду першої інстанції і свідчать про незгоду із правовою оцінкою судом обставин справи, встановлених у процесі її розгляду.

При обгрунтуванні цієї постанови суд апеляційної інстанції також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «РуїсТоріха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги докази, наявні в матеріалах справи, колегія суддів прийшла до висновку, що доводи апеляційної скарги, наведені на спростування висновків суду першої інстанції, не містять належного обґрунтування чи нових переконливих доказів, які б були безпідставно залишені без уваги судом першої інстанції.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Щодо розподілу судових витрат, то такий відповідно до ст. 139 КАС України не здійснюється.

Керуючись ст. 311, ст. 316, ст. 321, ст. 325, ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2025 року у справі №500/4090/24 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуючий суддя Л. П. Іщук

судді М.А. Пліш

Н. М. Судова-Хомюк