Постанова від 30 березня 2026 р. у справі №140/6774/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 березня 2026 рокуЛьвівСправа №140/6774/25 пров. №А/857/42078/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Заверухи О.Б.,

суддів Гінда О.М., Матковської З.М.,

розглянувши в електронній формі в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 10 вересня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії,

суддя (судді) в суді першої інстанції – Ксензюк А.Я.,

час ухвалення рішення – не зазначено,

місце ухвалення рішення – м. Луцьк,

дата складання повного тексту рішення – не зазначено,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинський області, в якому просив: визнати протиправними дії щодо виплати з 01 березня 2025 року основного розміру пенсії із нарахуванням та виплатою у неповному розмірі індексації відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25 лютого 2025 року №209 “Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2025 році” та з обмеженням її максимальним розміром у десять прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність; зобов`язати здійснити з 01 березня 2025 року виплату основного розміру пенсії з урахуванням у повному розмірі індексації пенсії згідно із постановою Кабінету Міністрів України від 25 лютого 2025 року № 209 “Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2025 році”, без обмеження основного розміру пенсії, з урахуванням виплачених сум; визнати протиправними дії щодо ненарахування та невиплати підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення у розмірі, визначеному статтею 45 Закону України “Про бюджет на 2025 рік” в сумі 2361,00 грн; зобов`язати здійснити з 01.01.2025 нарахування та виплату підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території гарантованого добровільного відселення у розмірі, визначеному статтею 45 Закону України “Про бюджет на 2025 рік” в сумі 2361,00 грн без обмеження основного розміру пенсії, з урахуванням виплачених сум.

В обґрунтування позову зазначив, що перебуває на обліку в ГУ ПФУ у Волинській області та отримує пенсію за вислугу років відповідно до Закону України від 09 квітня 1992 року №2262-XII Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб (далі - Закон № 2262-XII). Вказує на те, що на виконання Постанови №209 ГУ ПФУ у Волинській області не провело з 01 березня 2025 року перерахунок пенсії з урахуванням індексації у повному розмірі. Крім того, посилаючись на статтю 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року №796-ХІІ (далі - Закон №796-ХІІ), а також на Рішення Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року №6-р/2018, яким відновлено дію цієї норми у редакції до 01.01.2015, зазначив, що має право на щомісячне підвищення до пенсії у розмірі двох мінімальних заробітних плат, як непрацюючий пенсіонер, що проживає у зоні радіоактивного забруднення.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 10 вересня 2025 року адміністративний позов задоволено повністю. Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області щодо виплати ОСОБА_1 з 01 березня 2025 року пенсії без підвищення пенсії у розмірі 1 500,00 грн, передбаченого постановою Кабінету Міністрів України від 25 лютого 2025 року №209 “Про індексацію пенсійних та страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2025 році” та з обмеженням її максимальним розміром у десять прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області здійснити ОСОБА_1 з 01 березня 2025 року виплату пенсії з підвищенням (індексацією) у розмірі 1 500,00 грн згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 25 лютого 2025 року №209 “Про індексацію пенсійних та страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2025 році” без застосування обмеження максимальним розміром пенсії (з урахуванням виплачених сум). Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області щодо припинення ОСОБА_1 з 01 січня 2025 року нарахування та виплати доплати як непрацюючому пенсіонеру, який постійно проживає у зоні гарантованого добровільного відселення у розмірі, визначеному статтею 45 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» від 19.11.2024 №4059-IX. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області здійснити ОСОБА_1 з 01 січня 2025 року нарахування та виплату доплати як непрацюючому пенсіонеру, який постійно проживає у зоні гарантованого добровільного відселення у розмірі, визначеному статтею 45 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» від 19 листопада 2024 року №4059-IX, що дорівнює 2361 грн (дві тисячі триста шістдесят одна гривня), до зміни законодавчого регулювання цих правовідносин, без застосування обмеження максимальним розміром пенсії (з урахуванням виплачених сум).

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що законом України “Про Державний бюджет України на 2025 рік” та постановою Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 № 1 “Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану” установлено додаткові підстави для обмеження, шляхом застосування коефіцієнтів розміру пенсій, призначених на підставі Закону № 2262-ХІІ. У рішеннях від 09.07.2007 № 6-рп/2007, від 22.05.2008 № 10-рп/2008 та від 30.11.2010 № 22-рп/2010 Конституційний Суд України дійшов висновку, що законом про Державний бюджет України не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, оскільки з об`єктивних причин це створює протиріччя у законодавстві; у разі необхідності зупинення дії законів, внесення до них змін і доповнень, визнання їх нечинними – мають використовуватися окремі закони. Оскільки Законом України від 09.04.1992 № 2262-ХІІ “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб” (далі – Закон № 2262) і Законом України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” не передбачено обмеження розміру пенсій, розмір яких (пенсійної виплати) перевищує десять прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, шляхом застосування до суми перевищення коефіцієнтів, тому до спірних правовідносин не підлягають застосуванню положення статті 46 Закону України “Про Державний бюджет України на 2025 рік” і постанови Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 № 1 “Про призначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану”. У правовідносинах щодо призначення та перерахунку пенсій відповідно до Закону №2262-XII норми зазначеного закону підлягають застосуванню з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016, у зв`язку з чим будь-яке обмеження максимального розміру зазначених пенсій є протиправним. Таким чином, суд першої інстанції прийшов до висновку, що відповідач зобов`язаний виплачувати позивачу пенсію без обмеження її максимальним розміром, зокрема і без застосування коефіцієнтів до відповідних сум перевищення, встановлених постановою Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 №1 “Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану”. Також рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що норма статті 45 Закону № 4059-IX, якою визначено доплату за проживання на зазначених територіях у розмірі 2361,00 грн, є чинною та неконституційною не визнавалася. Крім того, виплата за проживання на забруднених територіях у 2025 році є самостійною доплатою до пенсії, розмір якої визначений статтею 45 Закону № 4059-IX – 2361,00 грн. Таким чином, нарахування та виплату доплати до пенсії позивачу слід проводити з урахуванням статті 45 Закону №4059-IX та Постанови №1524, у розмірі 2361,00 грн.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області подало апеляційну скаргу, в якій просило скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим, прийняте з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Зокрема, зазначає, що пенсію позивача проіндексовано з 01.03.2025 відповідно до Постанови №209. Однак з огляду на те, що розмір пенсії перевищує максимальний -десять прожиткових мінімумів для осіб, які втратили працездатність, то відсутні правові підстави для виплати індексації понад максимальний розмір, встановлений законом. Стосовно виплати підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, вказує, що за результатами перевірки відомостей у Єдиному державному демографічному реєстрі було встановлено відсутність підтвердження проживання позивача у зоні гарантованого добровільного відселення. У зв`язку з цим вказує, що повідомив позивача про відсутність правових підстав для встановлення зазначеного підвищення.

Суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження) (п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України).

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу з наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУ ПФУ у Волинській області та отримує пенсію за вислугу років відповідно до Закону №2262-ХІІ.

З перерахунку пенсії позивача з 01.03.2025 (пенсійна справа № ХА5747-Міноборони) слідує, що з 01.03.2025 ГУ ПФУ у Волинській області здійснило перерахунок пенсії позивача на виконання Постанови №209, в результаті якого її розмір (з надбавками) становить 24 709,01 грн., однак фактично пенсійна виплата становить 23 610,00 грн.

Разом з тим, ОСОБА_1 є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1986 році, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 (категорія 2).

Як слідує з витягу з реєстру територіальної громади позивач з 22.12.1982 був зареєстрований та проживав за адресою: АДРЕСА_1 та з 19.11.2004 по теперішній час зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_2 .

Вищезазначений населений пункт відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.1991 №106, віднесений до зони гарантованого добровільного відселення.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 19.06.2023 у справі №140/6769/23, яке набрало законної сили, зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області провести ОСОБА_1 07.10.2022 нарахування та виплату підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення – у зоні гарантованого добровільного відселення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” від 28.02.1991 № 796-ХІІ, що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, до фактичної зміни обставин чи зміни нормативно-правових актів, що були застосовані судом під час вирішення даного спору.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 27.02.2024 у справі №140/6769/23 рішення Волинського окружного адміністративного суду від 19.06.2023 у справі №140/6769/23 змінено, в абзаці третьому резолютивної частини слова “двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб” та замінено на “двом мінімальним заробітним платам встановленим на 01 січня календарного року (згідно з Законом про Державний бюджет на відповідний рік)”. В решті оскаржуване судове рішення залишено без змін.

На виконання цього рішення суду позивачу було призначено вищезазначене підвищення до пенсії, проте нарахування та виплату позивачу вказаного підвищення до пенсії відповідач припинив з 01.01.2025.

З цього приводу позивач звернувся до ГУ ПФУ у Волинській області із заявою щодо доплати як непрацюючому пенсіонеру, який постійно проживає у зоні гарантованого добровільного відселення та стосовно виплати індексації пенсії без обмеження її максимальним розміром, передбаченою Постановою №209 у відповідь на яке відповідач листом від 29.05.2025 повідомив про відмову у зв`язку з тим, що з урахуванням пунктів 2, 3 Постанови №209 з 01.03.2025 пенсію було проіндексовано, однак це не призвело до збільшення її розміру, оскільки розмір пенсії обчислений в межах максимального, визначений статтею 43 Закону №2262-ХІ та зазначив, що доплата за проживання встановлюється за наявності відомостей Єдиного державного демографічного реєстру, з відомостей якого неможливо підтвердити факт постійного проживання позивача на зазначених територіях.

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції прийшов до висновку про обгрунтованість позовних вимог.

Колегія суддів погоджується з обґрунтованістю такого висновку суду першої інстанції з наступних підстав.

Відповідно до частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Частиною другою статті 64 Основного Закону України встановлено, що в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.

Відповідно до статті 3 Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 “Про введення воєнного стану в Україні, затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ (далі - Указ № 64/2022), у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 - 34, 38, 39, 41 - 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України Про правовий режим воєнного стану.

Отже, у період дії в Україні воєнного стану, введеного Указом № 64/2022, не обмежені конституційні права і свободи людини і громадянина, які встановлені статтею 46 Конституції України.

Згідно з абзацом першим преамбули Закону 2262-ХІІ цим Законом визначаються умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Національному антикорупційному бюро України, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції, Бюро економічної безпеки України чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом.

Абзацом третім преамбули Закону № 2262-ХІІ встановлено, що держава гарантує гідне пенсійне забезпечення осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, шляхом встановлення їм пенсій не нижче прожиткового мінімуму, визначеного законом, перерахунок призначених пенсій у зв`язку із збільшенням рівня грошового забезпечення, надання передбачених законодавством державних соціальних гарантій, вжиття на державному рівні заходів, спрямованих на їх соціальний захист.

Згідно з частинами першою і третьою статті 11 Закону № 2262-ХІІ законодавство про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, базується на Конституції України і складається з цього Закону, Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” та інших нормативно-правових актів України, прийнятих відповідно до цих законів.

Зміна умов і норм пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону та Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Статтею 46 Закону України “Про Державний бюджет України на 2025 рік” установлено, що у 2025 році у період дії воєнного стану пенсії, призначені (перераховані) відповідно до Митного кодексу України, законів України “Про державну службу”, “Про прокуратуру”, “Про статус народного депутата України”, “Про Національний банк України”, “Про Кабінет Міністрів України”, “Про дипломатичну службу”, “Про службу в органах місцевого самоврядування”, “Про судову експертизу”, “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, “Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів”, “Про наукову і науково-технічну діяльність”, “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб”, Постанови Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 року № 379/95-ВР Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата України (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством), розмір яких (пенсійної виплати) перевищує десять прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, виплачуються із застосуванням до суми перевищення коефіцієнтів у розмірах і порядку, визначених Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 1 Постанови № 1 установлено, що у період воєнного стану у 2025 році пенсії (пенсійні виплати), призначені (перераховані) відповідно до Митного кодексу України, Законів України Про державну службу”, “Про прокуратуру”, “Про статус народного депутата України”, “Про Національний банк України”, “Про Кабінет Міністрів України”, “Про дипломатичну службу”, “Про службу в органах місцевого самоврядування”, “Про судову експертизу”, “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, “Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів”, “Про наукову і науково-технічну діяльність”, “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб”, Постанови Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 р. № 379/95-ВР Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата України (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством), розмір яких перевищує 10 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, виплачуються із застосуванням коефіцієнтів до відповідних сум перевищення:

до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 10 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, та не перевищує 11 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, 0,5;

до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 11 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, та не перевищує 13 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, 0,4;

до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 13 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, та не перевищує 17 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, 0,3;

до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 17 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, та не перевищує 21 розмір прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, 0,2;

до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 21 розмір прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, 0,1.

Таким чином, Законом України “Про Державний бюджету України на 2025 рік” та постановою Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 №1 “Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану” установлено додаткові підстави для обмеження шляхом застосування коефіцієнтів розміру пенсій, призначених на підставі Закону № 2262-ХІІ, що прямо заборонено частиною третьою статті 1-1 Закону № 2262-ХІІ.

Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 25.02.2025 №209 “Про індексацію пенсійних та страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2025 році” установлено, що з 1 березня 2025 р. перерахунок пенсій згідно з Порядком проведення перерахунку пенсій відповідно до частини другої статті 42 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20 лютого 2019 р. № 124 Питання проведення індексації пенсій у 2019 році (Офіційний вісник України, 2019 р., № 19, ст. 663), проводиться із застосуванням коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії (далі - коефіцієнт збільшення), у розмірі 1,115.

Пунктом 3 постанови Кабінету Міністрів України від 25.02.2025 №209 “Про індексацію пенсійних та страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2025 році” установлено, що:

у разі, коли розмір підвищення в результаті перерахунку пенсії, передбаченого пунктом 1 і підпунктами 1-7 пункту 2 цієї постанови, не досягає 100 гривень, встановлюється щомісячна доплата до пенсії в сумі, що не вистачає до зазначеного розміру, яка враховується під час подальших перерахунків пенсії;

розмір збільшення в результаті перерахунку пенсії, передбаченого пунктом 1 та підпунктами 1-7 пункту 2 цієї постанови, не може перевищувати 1500 гривень.

У рішеннях від 09.07.2007 № 6-рп/2007, від 22.05.2008 № 10-рп/2008 та від 30.11.2010 № 22-рп/2010 Конституційний Суд України дійшов висновку, що законом про Державний бюджет України не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, оскільки з об`єктивних причин це створює протиріччя у законодавстві; у разі необхідності зупинення дії законів, внесення до них змін і доповнень, визнання їх нечинними мають використовуватися окремі закони.

В абзаці третьому пункту 4 мотивувальної частини рішення від 28.08.2020 № 10-р/2020 Конституційний Суд України вкотре наголосив на тому, що скасування чи зміна законом про Державний бюджет України обсягу прав і гарантій та законодавчого регулювання, передбачених у спеціальних законах, суперечить статті 6, частині другій статті 19, статті 130 Конституції України.

Відповідно до першого речення частини третьої статті 8 Конституції України норми Конституції України є нормами прямої дії.

Відтак, у разі суперечності між правовими нормами Закону України про Державний бюджет України та правовими нормами спеціальних законів України, якими врегульовано ті ж самі правовідносини, застосуванню підлягають правові норми спеціальних законів України.

Таким чином, оскільки Законом №2262-ХІІ і Законом України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” не передбачено обмеження розміру пенсій, розмір яких (пенсійної виплати) перевищує десять прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, шляхом застосуванням до суми перевищення коефіцієнтів, тому до спірних правовідносин не підлягають застосуванню положення статті 46 Закону України “Про Державний бюджет України на 2025 рік” і постанови Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 №1 “Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану”.

Згідно з частиною четвертою статті 63 Закону № 2262-ХІІ усі призначені за цим Законом пенсії підлягають перерахунку у зв`язку з підвищенням грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, на умовах, у порядку та розмірах, передбачених Кабінетом Міністрів України. У разі якщо внаслідок перерахунку пенсій, передбаченого цією частиною, розміри пенсій звільненим із служби військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, є нижчими, зберігаються розміри раніше призначених пенсій.

У постанові від 12.11.2019 у справі № 826/3858/18 Верховний Суд сформував правовий висновок, що безпосередній словесний, логіко-граматичний та юридичний аналіз конструкцій та змісту вказаних правових норм дає підстави вважати, що перерахунок раніше призначених пенсій визначений статтею 63 Закону № 2262-XII. Кабінету Міністрів України лише надано право на встановлення умов, порядку та розміру для перерахунку пенсій, передбачених вказаною статтею. При цьому обчислення пенсії встановлюється статтею 43 Закону, яка має загальний характер та визначає вихідні дані відносно визначення грошового забезпечення для встановлення розміру як призначуваних пенсії, так і для перерахунку останніх, що є однорідними правовідносинами, виходячи зі змісту процитованого Закону.

Законодавець делегував Уряду повноваження на встановлення умов, порядку та розміру перерахунку пенсій особам, звільненим з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб.

Так, умовами слід розуміти встановлення Кабінетом Міністрів необхідних обставин, які роблять можливим здійснення перерахунку пенсії.

Під порядком розуміється, що Кабінет Міністрів України має право на встановлення певної послідовності, черговості, способу виконання, методу здійснення перерахунку пенсій у зв`язку з підвищенням грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців.

Величина грошового забезпечення, як виплати, що є визначальною при перерахунку пенсії, встановлюється Кабінетом Міністрів України в межах повноважень щодо визначення розміру перерахунку пенсій. При цьому орган виконавчої влади не уповноважений та не вправі змінювати визначений Законом перелік складових грошового забезпечення, які встановлені статтею 43 Закону № 2262-XII. Адже до повноважень Кабінету Міністрів України не входить зміна структури грошового забезпечення, а приводом для перерахунку пенсій є підвищення грошового забезпечення відповідних категорій, саме розмір якого, а не складові, можуть змінюватись Кабінетом Міністрів України.

Абзац 3 статті 11 Закону України № 2262-XII містить безумовне застереження, що зміна умов і норм пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону та Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

Конституційний Суд України у рішенні від 13.05.2015 за № 4-рп/2015 у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_5 щодо офіційного тлумачення положень частини третьої статті 63 Закону України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб наголосив на тому, що виключно Верховна Рада України шляхом прийняття законів визначає види грошового забезпечення для обчислення та перерахунку пенсій військовослужбовців та осіб, які мають право на пенсію за Законом, а Кабінет Міністрів України вживає заходів щодо забезпечення права осіб на пенсійне забезпечення, керуючись Конституцією та законами України.

Отже, зміна умов чи норм пенсійного забезпечення (зокрема, визначення видів грошового забезпечення для перерахунку пенсій) підзаконними нормативно-правовими актами є порушенням закону.

У постанові від 09.06.2022 у справі № 520/2098/19 Велика Палата Верховного Суду вказала, що відповідно до статті 7 КАС суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України..

Таким чином, обгрунтованим є висновок суду першої інстанції про те, що застосування при перерахунку пенсії, призначеної відповідно до Закону № 2262-ХІІ, постанови Кабінету Міністрів України, якою змінюються умови та / чи норми пенсійного забезпечення, зокрема постанови Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 №1 "Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану", є протиправним.

Верховний Суд неодноразово висловлював правову позицію щодо застосування норм права у спорах, пов`язаних з обмеженням максимальним розміром пенсій, призначених відповідно до Закону №2262-XII.

Зокрема, у постановах від 16.12.2021 у справі № 400/2085/19, від 20.07.2022 у справі № 340/2476/21, від 25.07.2022 у справі № 580/3451/21, від 30.08.2022 у справі № 440/994/20, від 17.03.2023 у справі № 340/3144/21 та інших Верховний Суд дійшов висновку про те, що у правовідносинах щодо призначення та перерахунку пенсій відповідно до Закону №2262-XII норми зазначеного закону підлягають застосуванню з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016, у зв`язку з чим будь-яке обмеження максимального розміру зазначених пенсій є протиправним.

Згідно з правовою позицією Конституційного Суду України обмеження максимального розміру пенсії та призупинення виплати призначеної пенсії особам, яким право на пенсійне забезпечення встановлене Законом № 2262, порушує суть конституційних гарантій щодо безумовного забезпечення соціального захисту осіб, передбачених частиною п`ятою статті 17 Конституції України, які зобов`язані захищати суверенітет, територіальну цілісність і недоторканість України (абзац 10 підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016 у справі щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень другого речення частини сьомої статті 43, першого речення частини першої статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Судом першої інстанції вірно встанолено, що з 01.03.2025 ГУ ПФУ у Волинській області здійснило перерахунок пенсії позивача на виконання Постанови №209, в результаті якого її розмір (з надбавками) становить 24 709,01 грн., однак фактично пенсійна виплата становить 23 610,00 грн.

Таким чином, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що відповідач зобов`язаний виплачувати позивачу пенсію без обмеження її максимальним розміром, зокрема і без застосування коефіцієнтів до відповідних сум перевищення, встановлених постановою Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 №1 "Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану".

Враховуючи наведене, слід зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області здійснити ОСОБА_1 з 01 березня 2025 року виплату пенсії з підвищенням (індексацією) у розмірі 1 500,00 грн згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 25 лютого 2025 року №209 “Про індексацію пенсійних та страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2025 році” без застосування обмеження максимальним розміром пенсії (з урахуванням виплачених сум).

Стосовно позовних вимог щодо нарахування та виплати підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території гарантованого добровільного відселення у розмірі, визначеному статтею 45 Закону України “Про бюджет на 2025 рік” в сумі 2 361,00 грн без обмеження основного розміру пенсії, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Статтею 45 Закону України «Про Державний бюджет на 2025 рік» установлено, що у 2025 році на період дії воєнного стану в Україні доплата непрацюючим пенсіонерам, які постійно проживають у зоні безумовного (обов`язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення, встановлюється за умови, що такі особи проживали або працювали у зоні безумовного (обов`язкового) відселення або в зоні гарантованого добровільного відселення, станом на 26 квітня 1986 року чи у період з 26 квітня 1986 року до 1 січня 1993 року, у зв`язку з чим особі надано статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи. Доплата за проживання на зазначених територіях встановлюється у розмірі 2361 гривня.

Особам, які після аварії на Чорнобильській АЕС (26 квітня 1986 року) самостійно або у встановленому законодавством порядку за направленнями обласних державних адміністрацій змінили місце проживання за межі зон безумовного (обов`язкового) відселення або гарантованого добровільного відселення та в подальшому повернулися на постійне місце проживання до цих зон, а також особам, які зареєстрували своє місце проживання чи переїхали на постійне місце проживання до зазначених зон після аварії на Чорнобильській АЕС, доплата за проживання в таких зонах не встановлюється.

Виплата доплати за проживання у зоні безумовного (обов`язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення непрацюючим пенсіонерам припиняється після залишення особою свого місця постійного проживання на зазначених територіях та декларування/реєстрації місця проживання за межами зон безумовного (обов`язкового) відселення та зон гарантованого добровільного відселення, що підтверджується відомостями Єдиного державного демографічного реєстру та інших державних реєстрів.

Для встановлення виплат, передбачених цією статтею, Пенсійному фонду України забезпечити звірення відомостей про постійне місце проживання одержувачів доплати за проживання у зоні безумовного (обов`язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення із відомостями Єдиного державного демографічного реєстру та інших державних реєстрів для продовження чи припинення відповідних виплат, а також приведення розмірів доплати за проживання у зоні безумовного (обов`язкового) відселення або в зоні гарантованого добровільного відселення та пенсійних виплат у відповідність із цією статтею.

Відповідно до статті 45 Закону №4059-IX Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 27.12.2024 №1524 «Деякі питання здійснення у 2025 році на період воєнного стану в Україні» доплати непрацюючим пенсіонерам, які постійно проживають у зоні безумовного (обов`язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення, пунктами 1, 1-1 якої (з урахуванням змін, внесених постановою Кабінету Міністрів України від 07.03.2025 №263) установлено, що у 2025 році факт проживання у зоні безумовного (обов`язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 26 квітня 1986 р. чи у період з 26 квітня 1986 р. до 1 січня 1993 р. для встановлення, продовження чи припинення доплат, передбачених статтею 45 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік», у разі відсутності відповідних відомостей у Єдиному державному демографічному реєстрі, відомчій інформаційній системі Державної міграційної служби, Реєстрі територіальної громади та в інших державних реєстрах встановлюється органами Пенсійного фонду України за сукупності таких обставин:

особі надано статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи;

у Єдиному державному демографічному реєстрі, відомчій інформаційній системі Державної міграційної служби відсутні відомості про зміну місця проживання такою особою у період після 1 січня 1993 року.

Установлено, що у 2025 році виплата за проживання на забруднених територіях встановлюється у розмірі, передбаченому статтею 45 Закону України Про Державний бюджет України на 2025 рік, як самостійна доплата до пенсії, на яку має право особа згідно із законом.

Суд враховує правову позицію, викладену в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 24.06.2020 у зразковій справі №240/4937/18, яка полягає у такому.

Передбачена статтею 39 Закону №796-ХІІ доплата є періодичним (щомісячним) платежем, виплата якого, за загальним правилом, не обмежена в часі. Вирішуючи питання про зобов`язання нарахувати та виплатити відповідні періодичні платежі особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, суди, у разі відсутності спору про право особи на отримання такої доплати або встановлення такого права в судовому порядку, не мають підстав обмежувати орган, відповідальний за здійснення їх нарахування і виплати, певним часовим проміжком, якщо не відбулося змін у законодавстві. У разі зміни чинного законодавства України, яким регулюються питання соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, відповідач повинен керуватися нормами законів, чинних на час призначення (нарахування) виплат громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Крім того, згідно з усталеною судовою практикою (постанови Верховного Суду України від 23.04.2013 №21-239а11, від 19.03.2013 №21-53а13, від 05.11.2013 №21-293а13, від 07.07.2014 №21-222014 тощо), відступу від якої не здійснювалось Верховним Судом, виплати за рішеннями судів, якими зобов`язано органи Пенсійного фонду України здійснити перерахунок та виплату пенсії без обмеження строком, продовжуються до внесення змін до норм законодавства, якими керувався суд при винесенні рішення, або до зміни умов пенсійного забезпечення одержувача.

Отже, у зв`язку із набранням чинності з 01.01.2025 Законом №4059-ІХ, змінилося правове регулювання правовідносин щодо здійснення у 2025 році на період воєнного стану в Україні доплати непрацюючим пенсіонерам, які постійно проживають у зоні безумовного (обов`язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення.

Статтею 45 Закону №4059-ІХ чітко регламентовано розмір доплати непрацюючим пенсіонерам, які постійно проживають у зоні безумовного (обов`язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення 2 361,00 грн.

Тому, починаючи з 01.01.2025, розмір доплати до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, уже не підпадає під дію рішення Волинського окружного адміністративного суду від 19.06.2023 у справі №140/6769/23, позаяк виплата та нарахування за цим рішенням суду підвищення до пенсії здійснюється до зміни правового регулювання спірних правовідносин.

Однак відповідач не здійснює таку виплату позивачу підвищення до пенсії у розмірі 2 361,00 грн, мотивуючи це тим, що в Єдиному державному демографічному реєстрі відомості про проживання позивача в межах зони гарантованого відселення відсутні.

З цього приводу колегія суддів зауважує, що позивачу вже було призначено підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який постійно проживає у зоні гарантованого добровільного відселення на підставі рішення Волинського окружного адміністративного суду від 19.06.2023 у справі №140/6769/23.

В даному випаду позивачу припинено таку виплату з 01.01.2025. Надаючи оцінку таким діям пенсійного органу, суд апеляційної інстанції зазначає, що підстави припинення такої виплати визначені саме частиною 3 статті 45 Закону №4059-ІХ, якою передбачено, що виплата доплати за проживання у зоні безумовного (обов`язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення непрацюючим пенсіонерам припиняється після залишення особою свого місця постійного проживання на зазначених територіях та декларування/реєстрації місця проживання за межами зон безумовного (обов`язкового) відселення та зон гарантованого добровільного відселення, що підтверджується відомостями Єдиного державного демографічного реєстру та інших державних реєстрів.

Відповідачем у спірному випадку не підтверджено, що позивач після призначення такої доплати до пенсії на виконання рішення суду залишив своє місце постійного проживання та реєстрації на території гарантованого добровільного відселення. Більше того, відповідач не надав доказів постійного проживання та реєстрації місця проживання позивача за межею зони гарантованого добровільного відселення. Відомостей з Єдиного державного демографічного реєстру та інших державних реєстрів про реєстрацію місця проживання позивача за межею зони гарантованого добровільного відселення відповідач суду не надав.

Водночас в матеріалах справи наявний витяг з реєстру територіальної громади №2025/008085276, який підтверджує, що позивач з 22.12.1982 був зареєстрований та проживав за адресою: АДРЕСА_1 та з 19.11.2004 по теперішній час зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_2 .

Вказаний населений пункт, як зазначалося вище, віднесений до зони гарантованого добровільного відселення.

Саме пенсійний орган, припиняючи виплату спірного підвищення до пенсії, зобов`язаний встановити підстави для припинення такої доплати, а не покладати такий обов`язок на отримувача цієї доплати чи посилатись на відсутність відомостей в Єдиному державному демографічному реєстрі про проживання отримувача такої доплати в межах відповідної зони в певний період. При цьому, частина 4 статті 45 Закону №4059-ІХ передбачає, що для встановлення виплат, передбачених цією статтею, Пенсійному фонду України забезпечити звірення відомостей про постійне місце проживання одержувачів доплати за проживання у зоні безумовного (обов`язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення із відомостями Єдиного державного демографічного реєстру та інших державних реєстрів для продовження чи припинення відповідних виплат, а також приведення розмірів доплати за проживання у зоні безумовного (обов`язкового) відселення або в зоні гарантованого добровільного відселення та пенсійних виплат у відповідність із цією статтею.

Підставою для припинення виплати такої доплати до пенсії є встановлення факту залишення особою свого місця постійного проживання на зазначеній території та декларування/реєстрації місця проживання за межами зон безумовного (обов`язкового) відселення та зон гарантованого добровільного відселення, що підтверджується відомостями Єдиного державного демографічного реєстру та інших державних реєстрів.

Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 27.12.2024 №1524 визначено, що у 2025 році факт проживання у зоні безумовного (обов`язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 26 квітня 1986 р. чи у період з 26 квітня 1986 р. до 1 січня 1993 р. для встановлення, продовження чи припинення доплат, передбачених статтею 45 Закону України Про Державний бюджет України на 2025 рік, у разі відсутності відповідних відомостей у Єдиному державному демографічному реєстрі, відомчій інформаційній системі Державної міграційної служби, Реєстрі територіальної громади та в інших державних реєстрах встановлюється органами Пенсійного фонду України за сукупності таких обставин:

особі надано статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи;

у Єдиному державному демографічному реєстрі, відомчій інформаційній системі Державної міграційної служби відсутні відомості про зміну місця проживання такою особою у період після 1 січня 1993 року.

Оскільки Пенсійний фонд України було зобов`язано забезпечити звірення відомостей про зміну місця проживання (проживання за межею зони гарантованого добровільного відселення) такою особою у період після 1 січня 1993 року, а вказані обставини відповідачем встановлені не були, то суд дійшов висновку, що позивачу протиправно припинено з 01.01.2025 нарахування та виплату доплати, як непрацюючому пенсіонеру, який постійно проживає у зоні гарантованого добровільного відселення у розмірі, визначеному статтею 45 Закону України Про Державний бюджет України на 2025 рік.

З огляду на встановлені у справі обставини та наведені норми чинного законодавства України, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позову в цій частині у спосіб визнання протиправними дій ГУ ПФУ у Волинській області щодо припинення позивачу з 01.01.2025 нарахування та виплати доплати як непрацюючому пенсіонеру, який постійно проживає у зоні гарантованого добровільного відселення у розмірі, визначеному статтею 45 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» від 19.11.2024 №4059-IX, та зобов`язання відповідача здійснити позивачу з 01.01.2025 нарахування та виплату доплати як непрацюючому пенсіонеру, який постійно проживає у зоні гарантованого добровільного відселення у розмірі, визначеному статтею 45 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» від 19 листопада 2024 року №4059-IX, що дорівнює 2 361 грн, до зміни законодавчого регулювання цих правовідносин.

Колегія суддів також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Також згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах “Салов проти України” (заява № 65518/01; пункт 89), “Проніна проти України” (заява № 63566/00; пункт 23) та “Серявін та інші проти України” (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.

Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 311, п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. 316, ч. 1 ст. 321, ст. 322, ст. 325 КАС України, суд –

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 10 вересня 2025 року у справі № 140/6774/25 – без змін.

Постанову разом із паперовими матеріалами справи надіслати до суду першої інстанції для приєднання до матеріалів справи.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуючий суддя О. Б. Заверуха

судді О. М. Гінда

З. М. Матковська