Постанова від 22 березня 2026 р. у справі №602/254/25 — Тернопільський апеляційний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 602/254/25Головуючий у 1-й інстанції Холява Л.І.

Провадження № 22-ц/817/258/26 Доповідач - Гірський Б.О.

Категорія -

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 березня 2026 року м. Тернопіль

Тернопільський апеляційний суд в складі:

головуючого — Гірського Б.О.

cуддів — Хоми М.В., Храпак Н.М.

за участю секретаря — Дідух М.Є.,

у відсутності сторін

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу №602/254/25 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» від імені якого діє Канак Маргарита Сергіївна на рішення Лановецького районного суду Тернопільської області від 29 жовтня 2025 року (ухвалене суддею Холява Л.І., повний текст рішення складено 07 листопада 2025 року) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

В березні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» (далі - ТОВ «ФК «ЄАПБ») звернулося до суду із вказаним позовом.

В обґрунтування заявлених вимог зазначали, що між ТОВ «Слон Кредит» та відповідачем 31 січня 2024 року укладено договір про надання споживчого кредиту №1415868.

Зазначали, що 14 жовтня 2024 року між ТОВ «Слон Кредит» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» укладено договір факторингу №14102024, відповідно до якого Фактор зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження Клієнта за плату, а Клієнт відступити Факторові Право грошової Вимоги, строк виконання зобов`язань за якою настав або виникне в майбутньому до третіх осіб – Боржників, включаючи суму основного зобов`язання (кредиту), плату за кредитом (плату за управління кредитом, плату за процентною ставкою), пеню за порушення грошових зобов`язань та інші платежі, право на одержання яких належить Клієнту.

Вважали, що ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло права грошової вимоги до ОСОБА_1 в сумі 118 875 грн., з яких: 15 000 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу; 96 375 грн. - сума заборгованості за відсотками; 7 500 грн. - сума заборгованості за пенею.

Оскільки відповідач належним чином не виконує взяті на себе зобов`язання щодо повернення кредиту та сплати відсотків за його використання, просили стягнути з відповідача на свою користь вищевказану суму заборгованості за кредитним договором, а також судові витрати.

Рішенням Лановецького районного суду Тернопільської області від 29 жовтня 2025 року у задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ТОВ «ФК «ЄАПБ» просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Вважає, що рішення суду першої інстанції є таким, що ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Вважає, що судом порушено право позивача на справедливий суд, оскільки ТОВ «ФК «ЄАПБ» не було роз`яснено, що для повного з`ясування обставин справи необхідно надати докази перерахування кредитних коштів за відповідним договором, а також докази переходу права вимоги від первісного до нового кредитора, та не попереджено позивача про наслідки не подання таких доказів.

Посилається на те, що договір факторингу не визнавався недійсним, тому потрібно виходити із презумпції правомірності правочину.

Вважає, що наданих суду першої інстанції доказів достатньо для доведення обставини переходу від первісного кредитора до позивача права вимоги по заборгованості до відповідача за вищезазначеним кредитним договором.

Відзиву на апеляційну скаргу не надходило.

В судове засідання учасники справи не з`явились без поважних причин, хоча були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового розгляду.

Ознайомившись з матеріалами справи, доводами апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що 31 січня 2024 року між ТОВ «Слон Кредит» та ОСОБА_1 укладено договір про надання споживчого кредиту по продукту «Комфортний» №1415868, відповідно до умов якого ОСОБА_1 надано кредит у розмірі 15000 грн. строком на 360 днів, зі сплатою відсотків за користування кредитом за стандартною процентною ставкою 2,50%. який підписано сторонами за допомогою електронного підпису з одноразовим ідентифікатором Т484.

14 жовтня 2024 року між ТОВ «Слон Кредит» та ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» укладено договір факторингу № 14102024 року, відповідно до умов якого Фактор зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження Клієнта за плату, а Клієнт відступити Факторові Право грошової Вимоги, строк виконання зобов`язань за якою настав або виникне в майбутньому до третіх осіб – Боржників, включаючи суму основного зобов`язання (кредиту), плату за кредитом (плату за управління кредитом, плату за процентною ставкою), пеню за порушення грошових зобов`язань та інші платежі, право на одержання яких належить Клієнту.

Згідно з п. 1.2. Договору факторингу, перехід від клієнта до фактора прав вимоги заборгованості до боржників відбувається в момент підписання Сторонами Акту прийому-передачі відповідного реєстру боржників згідно додатку № 2 після чого Фактор стає кредитором по відношенню до боржників стосовно заборгованостей та набуває відповідні права вимоги. Підписаний сторонами та скріплений їх печатками Акт прийому-передачі реєстру боржників підтверджує факт переходу від клієнта до фактора прав вимоги заборгованості та є невід`ємною частиною цього договору.

Відповідно до витягу з реєстру боржників до договору факторингу №14102024 від 14 жовтня 2024 року ТОВ «Слон Кредит» відступив ТОВ «ФК «ЄАПБ» право грошової вимоги до ОСОБА_1 в сумі 118 875 грн, з яких 15 000 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу, 96 375 грн - сума заборгованості за відсотками, 7 500 грн - сума заборгованості за пенею.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження переходу до нього права грошової вимоги до відповідача. Також суд першої інстанції вважав, що належних, допустимих та достатніх доказів на підтвердження обставин щодо наявності у відповідача заборгованості та її розміру, матеріали справи не містять

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог, однак в повній мірі не погоджується із мотивами відмови з огляду на наступне.

Частиною першою статті 15 ЦК України, частиною першою статті 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

За змістом статей 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.

Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною першою статті 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

У відповідності до ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

За змістом ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконання з настанням цієї події.

Таким чином, відповідач зобов`язаний виконувати умови кредитних договорів у відповідності до їх умов та вимог законодавства.

Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зі змісту статей 512, 513 ЦК України слідує, що зміна кредитора у зобов`язанні здійснюється шляхом оформлення між первісним кредитором та новим кредитором відповідного договору в тій же самій формі, що і угода, за якою права відступаються. При цьому боржник не приймає ніякої участі в підписанні договору про відступлення та не є його стороною.

Згідно з частиною першою статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором.

Частиною першою статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України), обґрунтування вимог учасників справи та обставин, які мають значення для справи, повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів (ст. 76-79 ЦПК України).

Так, судом встановлено, що 14 жовтня 2024 року між ТОВ «СЛОН КРЕДИТ» та ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» укладено договір факторингу №14102024, відповідно до умов якого, ТОВ «СЛОН КРЕДИТ» передає (відступає) ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» приймає належні ТОВ «СЛОН КРЕДИТ» права вимоги до боржників, вказаних у реєстрах боржників.

Згідно з п. 1.2. Договору факторингу, перехід від клієнта до фактора прав вимоги заборгованості до боржників відбувається в момент підписання Сторонами Акту прийому-передачі відповідного реєстру боржників згідно додатку № 2 після чого Фактор стає кредитором по відношенню до боржників стосовно заборгованостей та набуває відповідні права вимоги. Підписаний сторонами та скріплений їх печатками Акт прийому-передачі реєстру боржників підтверджує факт переходу від клієнта до фактора прав вимоги заборгованості та є невід`ємною частиною цього договору.

Відповідно до акту прийому-передачі реєстру боржників, який підписаний представниками сторін, та витягу з реєстру боржників від 14 жовтня 2024 року до договору факторингу №14102024 від 14 жовтня 2024 року, ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів», ТОВ «Слон Кредит» відступив ТОВ «ФК «ЄАПБ» право грошової вимоги до ОСОБА_1 за договором про надання споживчого кредиту №1415868 від 31 січня 2024 року в сумі 118 875 грн, з яких 15 000 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу, 96 375 грн - сума заборгованості за відсотками, 7 500 грн - сума заборгованості за пенею.

Вищеперелічені належні та допустимі докази у своїй сукупності є достатніми для висновку про наявність у нового кредитора (позивача) права вимоги до відповідача за договором про надання споживчого кредиту №1415868 від 31.01.2024 року, а тому суд першої інстанції прийшов до необґрунтованого висновку про те, що стороною позивача не доведено факту набуття права вимоги до відповідача.

Водночас обставини на які звернув увагу місцевий суд, а саме, що Договір факторингу №14102024 від 14 жовтня 2024 року не долучено у повному обсязі (містить Розділи 1, 2, 3 та частково 9, однак відсутні Розділи з 4 по 9 включно), а також, що в п.п.3.2, 3.3 п.3.1 Договору факторингу №14102024 від 14 жовтня 2024 року не вказано жодних сум та розміру фінансування (на їхньому місці наявні лише пропуски), та в п.1 Акту відсутня інформація щодо кількості боржників переданих ТОВ «Слон Кредит» новому фактору, на місці якої наявний пропуск, не дають підстав для висновку про недоведеність факту наявності у нового кредитора (позивача) права вимоги до відповідача за договором про надання споживчого кредиту №1415868 від 31.01.2024 року.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-1383/2010 (провадження №14-308цс18) зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли унаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Вказаний вище договір факторингу у встановленому порядку недійсним не визнаний, тобто в силу положень статті 204 ЦК України діє презумпція правомірності указаних правочинів.

У разі не спростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли унаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Верховний Суд у ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 18 листопада 2019 року у справі №902/761/18, від 14 вересня 2021 року у справі №910/14452/20). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року справі №129/1033/13-ц.

Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує на довіру.

Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у ст. 129 Конституції України.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Згідно з практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та з принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторін. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам доказів не збирає.

Разом з тим, колегія суддів звертає увагу на те, що в матеріалах справи відсутні належні й допустимі докази фактичного зарахування відповідачу кредитних коштів. Надані позивачем документи не підтверджують перерахування грошових коштів саме на виконання спірного договору, не містять даних, які б дозволяли однозначно ідентифікувати відповідні надходження як кредитні, та не відповідають встановленим вимогам до первинних банківських документів, у зв`язку з чим обставина надання кредиту є недоведеною.

Надане позивачем повідомлення ТОВ «Пайтек Україна» від 05.11.2024 року №20241105-707 колегія суддів вважає неналежним доказом отримання відповідачем кредитних коштів.

По-перше, зазначений документ складений третьою особою та за своєю правовою природою є лише інформаційним повідомленням платіжного сервісу про обробку транзакції у його внутрішній системі. Водночас, він не є первинним банківським документом, який підтверджує проведення операції та фактичне зарахування грошових коштів на рахунок отримувача.

По-друге, наведене повідомлення не підтверджує завершення платіжної операції шляхом зарахування коштів на карту ОСОБА_1 , а лише відображає інформацію про нібито успішне перерахування коштів у системі платіжного сервісу.

По-третє, зазначений документ не містить відомостей, які б дозволяли однозначно ідентифікувати відповідний платіж як переказ коштів саме на виконання спірного кредитного договору, зокрема у ньому відсутні: повне призначення платежу, посилання на кредитний договір, прізвище позичальника, чи інші дані, що підтверджують зв`язок цієї операції з кредитним договором.

За таких обставин надане позивачем повідомлення ТОВ «Пайтек Україна» саме по собі не підтверджує факту отримання відповідачем кредитних коштів, що дає підстави для висновку про недоведеність позивачем факту надання кредиту.

Більше того, матеріали справи не містять та стороною позивача також не надано виписок з рахунків відповідача, з яких можна було б встановити факт належності йому певного платіжного засобу, користування ним банківською карткою, банківським рахунком та наявність у нього заборгованості. Позивачем також не надано суду відповідний касовий документ, який відповідає вимогам Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність".

Щодо наданого розрахунку заборгованості, у якому на думку позивача наявна інформація про отримання відповідачем кредитних коштів за кредитним договором та який надано на підтвердження суми боргу, то такого розрахунку недостатньо для висновку про отримання відповідачем кредитних коштів та порушення останнім обов`язку щодо їх повернення.

Відповідний розрахунок заборгованості є одностороннім документом позивача, сам по собі не є належним доказом з огляду на вимоги частини першої статті 77 ЦПК України, не містить посилань на карткові чи інші банківські рахунки, якими користувався відповідач.

Такий висновок також узгоджується з постановою Верховного Суду від 22 грудня 2021 року у справі № 759/10277/20.

Колегія суддів акцентує увагу на тому, що звертаючись до суду, позивач у позовній заяві виклав обставини, якими обґрунтовував свої вимоги, зазначив докази, що підтверджують вказані обставини, разом з тим, не зазначав про докази, які не можуть бути подані разом із позовною заявою із поважних причин, не подавав клопотання про їх витребування.

Крім того, у позовній заяві представник позивача просив розглянути справу без його участі, клопотання про витребування додаткових доказів та інших документів не заявляв.

Отже, позивач на власний розсуд розпорядився своїми правами, а тому несе ризик настання наслідків, пов`язаний із вчиненням чи невчиненням ним процесуальних дій.

Аналогічний висновок, викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 січня 2020 року, справа 755/18920/18, провадження 61-17205ск19.

Відтак у задоволенні позову слід відмовити саме з підстав недоведеності позивачем факту надання кредиту.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції слід змінити, виклавши мотивувальну частину в редакції цієї постанови. В решті рішення слід залишити без змін.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Щодо судових витрат.

Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Ураховуючи, що за результатами апеляційного перегляду справи, результат вирішення справи залишився незмінним, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.

Виходячи з вищенаведеного та керуючись ст.ст. 374, 376, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» — задовольнити частково.

Рішення Лановецького районного суду Тернопільської області від 29 жовтня 2025 року — змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

В решті рішення залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню у касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України.

Повний текст постанови складено 03 квітня 2026 року.

Головуючий Гірський Б.О.

Судді: Храпак Н.М.

Хома М.В.