Постанова від 30 березня 2026 р. у справі №300/133/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 березня 2026 рокуЛьвівСправа №300/133/25 пров. №А/857/6013/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Заверухи О.Б.,

суддів Гінди О.М., Гудима Л.Я.,

розглянувши в електронній формі в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Полтавській області на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 22 грудня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання дій протиправними та зобов`язання до вчинення дій,

суддя (судді) в суді першої інстанції – Шумей М.В.,

час ухвалення рішення – не зазначено,

місце ухвалення рішення – м. Івано-Франківськ,

дата складання повного тексту рішення – 22 грудня 2025 року,

В С Т А Н О В И В:

08 січня 2025 року ОСОБА_1 звернулась в суд з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області в якому просила: визнати протиправними дії щодо відмови в призначені пенсії за віком з 28.11.2023; зобов`язати врахувати до загального страхового стажу періоди роботи з 01.06.1983 по 20.05.1985 та з 02.01.1987 по 23.11.1993 та призначити пенсію за віком з 28.11.2023.

На обґрунтування позовних вимог зазначає, Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області прийняло рішення щодо відмови у призначенні пенсії за віком.

Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 22 грудня 2025 року адміністративний позов задоволено повністю. Визнано дії Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області протиправними щодо відмови в призначені ОСОБА_1 пенсії за віком з 28.11.2023. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області врахувати до загального страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 01.06.1983 по 20.05.1985 та з 02.01.1987 по 23.11.1993 та призначити ОСОБА_1 пенсію за віком з 28.11.2023 року.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що основним документом, який підтверджує стаж роботи є трудова книжка. А необхідність підтверджувати періоди роботи для визначення стажу роботи виникає у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній. Законодавцем покладено обов`язок ведення трудових книжок на адміністрацію підприємств, тому їх не належне ведення не може позбавити позивача права на включення спірних періодів роботи до його страхового стажу і на отримання пенсії з його врахуванням. Формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області подало апеляційну скаргу, в якій просило скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим, прийняте з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Зокрема, зазначає, що відповідно до ст.26 Закону 1058 визначені умови призначення пенсії за віком, а саме передбачено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років та наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема: - з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року – не менше 30 років. У разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу: з 01 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року – від 23 до 33 років. У разі відсутності, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 65 роки мають особи за наявності страхового стажу починаючи: з 01 січня 2028 року – від 15 до 25 років. Відповідно до абз. 2 ч. 4 ст. 26 Закону 1058 наявність страхового стажу, передбаченого частинами першою-третьою цієї статті, який дає право на призначення пенсії за віком визначається на дату досягнення особою відповідного віку і не залежить від наявності страхового стажу на дату звернення за призначенням пенсії. Вказує на те, що позивачка звернулася повторно 22.03.2024 до Головного управлінням Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області із заявою про призначення пенсії за віком, надавши відповідні документи. Вказана заява розглянута, за принципом екстериторіальності, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Полтавській області. До страхового стажу не зараховано періоди роботи згідно трудової книжки від 13.09.1983 НОМЕР_1 з 01.06.1983 по 20.05.1985 рр., оскільки запис на звільнення завірено печаткою, непридатною для читання та з 02.01.1987 по 23.11.1993 рр., оскільки відсутній запис про звільнення з роботи. Аналіз наданих документів показав, що загальний страховий стаж ОСОБА_1 складає 23 років 01 місяць 26 днів, якого недостатньо для призначення пенсії за віком. На підставі чого, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Полтавській області прийнято рішення № 091630018522 від 29.03.2024 про відмову в призначенні пенсії за віком, у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу, підтвердженого в установленому законодавством порядку. На підставі вищевикладеного, Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області вважає, що права та законні інтереси позивача жодним чином не порушено.

Суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження) (п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України).

Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу з наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції, позивач 18.01.2024 звернулась в Головне управління Пенсійного фонду в Івано-Франківській області щодо призначення пенсії за віком.

Головним управлінням Пенсійного фонду України в Полтавській області відмовлено в призначенні пенсії за віком, рішення від 25.01.2024 року № 091630018522.

Страховий стаж зараховано органом ПФУ, який становив 15 років 2 місяці 16 днів. Не зараховано період роботи згідно трудової книжки, оскільки запис зміну прізвища не відповідає Інструкції про порядок ведення трудових книжок № 58 від 29.07.1993, а також період навчання.

Усунувши недоліки в документах, які були вказані в рішенні про відмову у призначенні пенсії, позивач повторно звернулась за призначенням пенсії за віком 01.02.2024 року.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області № 091630018522 від 07.02.2024 позивачу знову відмовлено у призначенні пенсії за віком. Страховий стаж на підставі даного рішення суду становив 29 років 10 місяців 6 днів. До страхового стажу не враховано період роботи згідно трудової книжки НОМЕР_1 з 01.06.1983 по 20.05.1985 рік, оскільки печатка при звільненні нечитабельна. Для зарахування зазначеного періоду необхідно надати уточнюючу довідку. Позивач зазначає, що дану довідку вона не може надати, так як уточнюючу довідку немає кому видати.

Після даних двох відмов, позивач ще тричі подавала документи на призначення пенсії за віком.

Однак, рішенням Головного управління ПФУ в Запорізькій області від 07.03.2024 № 091630018522, рішенням Головного управління ПФУ в Полтавській області від 29.03.2024 № 091630018522, та рішенням Головного управління ПФУ в Харківській області від 25.04.2024 № 091630018522 відмовлено у призначенні пенсії за віком.

Страховий стаж позивача обчислено в даних рішеннях про відмову в призначенні пенсії та становив 23 роки 1 місяць. Не зараховано згідно даних трьох рішень періоди роботи з 01.06.1983 по 20.05.1985 та з 02.01.1987 по 23.11.1993.

Позивач вважає, що відповідачем по справі – Головним управлінням Пенсійного фонду України в Полтавській області винесено рішення з порушенням норм матеріального права. Відповідачем у даній справі є ГУ ПФУ в Полтавській області, так як ним винесено перше рішення про відмову у призначенні пенсії від 25.01.2024.

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції прийшов до висновку про обгрунтованість позовних вимог.

Колегія суддів погоджується з обґрунтованістю такого висновку суду першої інстанції з наступних підстав.

Стаття 48 Кодексу законів про працю України визначає, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Нормами статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» також встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Пунктом 2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого Постановою Правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 за № 22-1 (надалі по тексту також – Порядок № 22-1), встановлено перелік документів, які додаються до заяви про призначення пенсії за віком, серед яких, документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року за № 637.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637, затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (надалі по тексту також – Порядок № 637) згідно з пунктом 1 якого основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Згідно з пунктом 3 Порядку № 637, за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Таким чином, законодавець передбачає єдину підставу для того, щоб вимагати від особи додаткові документи – у випадку, якщо в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, в інших випадках – орган ПФУ зобов`язаний зарахувати стаж на підставі записів трудової книжки.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 року № 301 «Про трудові книжки працівників» Міністерством праці України, Міністерством юстиції України і Міністерством соціального захисту населення України затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок № 58 від 29 липня 1993 року.

Згідно з цією Інструкцією, усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення – у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження) (абз.1 п.2.4.); записи виконуються арабськими цифрами (абз.2 п.2.4.); записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення (абз.3 п.2.4.); виправлені відомості про роботу, про переведення на іншу роботу, про нагородження та заохочення та інші мають повністю відповідати оригіналу наказу або розпорядження (п.2.9.).

Згідно рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області від 25.01.2024 року, до страхового стажу позивача не зараховано періоди роботи згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 13.09.1983 року оскільки запис про порядок ведення трудових книжок № 58 від 29.07.1993 року та період навчання, оскільки наявне виправлення в свідоцтві про шлюб.

Суд першої інстанції, проаналізувавши записи трудової книжки позивача встановив, що достовірність вищенаведених записів сумніву не викликає, окрім цього, відповідачем не вказано жодних інших підстав, за яких зазначені оформлення записів робить їх недійсними або сумнівними.

Щодо посилань відповідача на факт розбіжності прізвища позивача у трудовій книжці та паспорті, колегія суддів вказує на наступне.

У випадку виникнення сумніву у достовірності даних трудової книжки чи виявленні певних недоліків при її заповненні – працівник сервісного центру пенсійного органу повинен повідомити позивача про необхідність надання довідки з місця роботи та внести відповідну відмітку у графу «Перелік документів, яких недостатньо для призначення пенсії», яка передбачена Додатком 3 до Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (пункт 4.1 розділу IV), для можливості її подання до спливу 3-місячного строку з дати звернення із заявою.

В свою чергу, колегія суддів звертає увагу, що трудовим законодавством України не передбачено обов`язку працівника чи учня здійснювати контроль за веденням обліку його документів про стаж роботи чи навчання. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці чи інших документах про стаж роботи. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретну посаду, яку займав позивач у той чи інший період його роботи у підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пенсії, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.

В той же час, Верховний Суд у постанові від 24 травня 2018 року по справі № 490/12392/16-а звернув увагу на те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.

У постанові від 06.03.2018 по справі № 754/14898/15-а Верховний Суд дійшов висновку, що підставою для призначення пенсії на пільгових умовах є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. ПФУ не врахувало, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.

Також, у постанові Верховного Суду від 06.02.2018 у справі № 677/277/17 вказано, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 року № 301 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, яка звернулася за пенсією, а отже, й не може впливати на її особисті права.

Аналізуючи зазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що у пенсійного органу були відсутні підстави для не зарахування до страхового стажу позивача періодів роботи з 01.06.1983 по 02.01.1987 року, згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 13.09.1983.

Щодо вимоги позивача про призначення Головним управлінням Пенсійного фонду України в Полтавській області ОСОБА_1 пенсії за віком з 28.11.2023 року, колегія суддів зазначає наступне.

Частиною 2 ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно із ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Водночас у пункті 5 рішення № 8-рп/2005 від 11.10.2005 Конституційний Суд України зазначив, що право на пенсійне забезпечення є складовою конституційного права на соціальний захист.

За приписами п.п.1, 6 ч.1 ст.92 Конституції України права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України. Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Пунктом 1 ч.1 ст.8 ЗУ «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж. Відповідно до ч. 1 ст. 26 ЗУ «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу:

1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року – не менше 25 років;

з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року – не менше 26 років;

з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року – не менше 27 років;

з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року – не менше 28 років;

з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року – не менше 29 років;

з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року – не менше 30 років;

з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року – не менше 31 року;

з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року – не менше 32 років;

з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року – не менше 33 років;

з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року – не менше 34 років;

починаючи з 1 січня 2028 року – не менше 35 років.

Згідно з ч.1 ст.24 ЗУ «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» страховий стаж – період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Наведене кореспондується положенням ч.2 ст. 24 ЗУ «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», за якими страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку – на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до ч.4 ст.24 ЗУ «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Враховуючи все вище наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають до задоволення в повному обсязі.

Колегія суддів також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Також згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.

Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 311, п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. 316, ч. 1 ст. 321, ст. 322, ст. 325 КАС України, суд –

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 22 грудня 2025 року у справі № 300/133/25 – без змін.

Постанову разом із паперовими матеріалами справи надіслати до суду першої інстанції для приєднання до матеріалів справи.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуючий суддя О. Б. Заверуха

судді О. М. Гінда

Л. Я. Гудим