Рішення від 02 квітня 2026 р. у справі №464/7890/25 — Сихівський районний суд м. Львова

Справа № 464/7890/25

пр.№ 2/464/852/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03.04.2026 року м.Львів

Сихівський районний суд м. Львова, у складі судді Шашуріної Г.О., за участю секретаря судового засідання Федак Б.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін цивільну справу № 464/7890/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

у с т а н о в и в:

Адвокат Томилко О.Б. від імені та в інтересах позивача, через через підсистему «Електронний суд», звернувся до Сихівського районного суду м.Львова із позовною заявою, в якій просить стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором № 289146418 від 21 грудня 2024 року у розмірі 70726,52 грн, покликаючись, що позивач набув право вимоги до відповідача за вищевказаним договором та останній не виконує взяті на себе зобов`язання.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12 листопада 2025 року таку передано на розгляд судді Шашуріній Г.О.

Ухвалою судді від 17 листопада 2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Відповідач бере участь у справі через свого представника – адвоката Тальчук П.І., яка подала відзив на позовну заяву, просить відмовити у задоволенні позову, зазначає, що електронна копія кредитного договору відповідачем та кредитодавцем не підписані; не надано доказів видачі кредиту; не підтверджено перехід прав вимоги. Крім того, позивачем нараховано відповідачу проценти поза строком дії кредитування.

Представником позивача Колінько А.В. подано відповідь на відзив, в якому зазначає, що позивачем доведено факт укладення кредитного договору в електронній формі та надано докази перерахування коштів, а також підтверджено перехід грошової вимоги боржника за кредитним договором.

Учасники справи у судове засідання призначене на 10:00 год 27 березня 2026 року не з`явилися, належним чином повідомлялися про дату, час та місце проведення такого.

У зв`язку із неявкою у судове засідання всіх учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється, згідно із вимогами ч.2 ст.247 ЦПК України.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступного висновку.

Згідно зі ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися нам припущеннях (ст.ст.12,81 ЦПК України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч.4 ст.263 ЦПК України).

За приписами п.1 ч.2 ст.11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. Зобов`язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору і в установлений договором строк (ст.ст.526, 530 ЦК України). За умовами ст.629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Виходячи з положень ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст.1055 ЦК України).

Як передбачено ст.639 ЦК України, якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Статтею 11 Закону «Про споживче кредитування» визначено, що електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону (електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом), вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Як регламентовано ст.13 Закону України «Про електронну комерцію», розрахунки у сфері електронної комерції здійснюються відповідно до законів України "Про платіжні послуги", "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", інших законів та нормативно-правових актів Національного банку України. Розрахунки у сфері електронної комерції можуть здійснюватися з використанням платіжних інструментів, електронних грошей, шляхом переказу коштів або оплати готівкою з дотриманням вимог законодавства щодо оформлення готівкових та безготівкових розрахунків, а також в інший спосіб, передбачений законодавством України, що регулює надання платіжних послуг.

Відповідно до ч.1 ст.512 ЦК України кредитор у зобов`язанні (крім випадків, передбачених ст.515 ЦК України) може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

За сформованою позицією Верховного Суду у постанові від 05 грудня 2018 року у справі № 643/4902/14-ц тлумачення ч.1 ст.512 ЦК України дає підстави для висновку, що відступлення права вимоги є одним із випадків заміни кредитора в зобов`язанні, яке відбувається на підставі правочину. Відступлення права вимоги не є окремим видом договору, це правочин, який опосередковує перехід права. Відступлення права вимоги може відбуватися, зокрема, внаслідок укладення договорів факторингу (глава 73 ЦК України), купівлі-продажу чи міни (ч.3ст.656 ЦК України).

За договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Договір факторингу є дійсним незалежно від наявності домовленості між клієнтом та боржником про заборону відступлення права грошової вимоги або його обмеження (ст.ст.1077, 1080 ЦК України).

21.12.2024 року між ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» (далі Товариство) та ОСОБА_1 (далі Відповідач або Позичальник) було укладено Договір кредитноі? лініі? No 289146418 (далі - Договір), у формі електронного документа, відповідно до якого Відповідач отримав від Товариства кредитні кошти (з урахуванням всіх траншів) у розмірі 33700,00 грн.

Так, відповідно до умов Розділу 2 Договору Товариство зобов`язалося надати Відповідачу кредитні кошти на умовах строковості, зворотності, платності, а Відповідач зобов`язався повернути кредитні кошти та сплатити проценти за і?х користування відповідно до умов, зазначених у Договорі, додатках до нього та Правилах надання грошових коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту Товариства з обмеженою відповідальністю «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» (далі - Правила), що є невід`ємною частиною Договору, текст яких розміщении? на саи?ті Товариства: www.moneyveo.ua.

Згідно умов Договору грошові кошти надаються Позичальнику шляхом переказу на рахунок, використовуючи реквізити платіжноі? картки вказаноі? Позичальником в особистому кабінеті, що відбувається не пізніше ніж протягом 3 (трьох) банківських днів з моменту укладення Договору чи ініціювання отримання Позичальником чергового траншу за Договором.

Так, на виконання умов Договору грошові кошти були перераховані Товариством на банківську карту НОМЕР_1 , яка була вказана Відповідачем при укладанні Договору. Відповідно до п. 5.3. Договору Позичальник несе відповідальність за правильність наданих Кредитодавцю реквізитів для зарахування суми кредиту, та підтверджує, що за наданими реквізитами сума кредиту буде зарахована на и?ого власнии? рахунок.

Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору. Одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію (ст.3 Закону України «Про електронну комерцію»).

Договір про надання споживчого кредиту підписаний відповідачем за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, тобто належними та допустимими доказами підтверджено укладання між сторонами правочину. Без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений.

Саме така позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 22 січня 2020 року у справі № 674/461/16-ц, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19, від 22 листопада 2021 року у справі № 234/7719/20, від 17 січня 2022 року у справі № 234/7723/20.

У кредитному договорі містяться персональні дані відповідача як позичальника: серія та номер паспорта, адреса проживання, реєстраційний номер облікової картки платника податків, електронна адреса, номер телефону. У матеріалах справи відсутні докази того, що надання персональних даних здійснено не відповідачем, а іншою особою. Жодних даних щодо укладення договору іншою особою, протиправності дій третіх осіб стосовно відповідача, як і незаконності заволодіння його персональними даними, немає.

Таким чином суд бере до уваги кредитний договір, який укладено сторонами в електронному вигляді за допомогою паролю-ідентифікатора, що відповідає вимогам закону, за відсутності доказів укладення іншою особою. Саме такий висновок відображено у постанові Верховного Суду від 17 грудня 2025 року у справі № 686/32982/23.

Верховний Суд у своїх постановах дійшов висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі ЦК України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст.ст.205, 207 ЦК України).

Такі висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року у справі № 127/33824/19, від 16 грудня 2020 року у справі № 561/77/19, від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19.

За обставин укладення кредитного договору в інформаційно-телекомунікаційній системі кредитодавця, що прирівнюється до письмової форми, підписання такого одноразовим ідентифікатором позичальника, тому вважати договір нікчемним немає, як про це стверджує відповідач.

Відповідно до аналізу операцій, здійснених по карті 5355280021413768, яка відкрита АТ «ПУМБ» на ім`я ОСОБА_1 за 21.12.2024 року була виявлена операція по надходженню грошових коштів у суми 33700 гривень через сервіс іншого банку (призначення Tov Maniveo Shvidka Fi KYIV UAUA).

Маючи вільний безперешкодний доступ до своїх банківських сервісів, відповідачем не надано жодних доказів неотримання 33 700 грн кредитних коштів чи неналежність йому карти НОМЕР_2 у зв`язку із чим піддавати сумніву реальність грошового переказу немає. Із таких же міркувань виходить Верховний Суду постанові від 17 грудня 2025 року у справі № 686/32982/23.

08.04.2025 у відповідно до ст. 1077 ЦК Украі?ни Товариство відступило право вимоги за Договором до Товариства з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс» (далі - Позивач або Новии? кредитор) за Договором Факторингу No МВ-ТП/30 (далі - Договір Факторингу).

Відповідно до умов Договору факторингу, Фактор зобов`язався сплатити Клієнту суму фінансування відповідно до реєстру переданих прав грошовоі? вимоги. На підтвердження виконання фінансових зобов`язань Фактором, надаємо разом з позовною заявою платіжну інструкцію, яка свідчить про оплату Фактором Клієнту суми фінансування за Договором факторингу. Повідомляємо, що оплата фінансування проводилася Фактором із застосуванням консолідованого підходу до розрахунків за весь реєстр прав вимог одночасно. Таким чином, надана платіжна інструкція відображає оплату фінансування за весь реєстр прав вимог згідно Договору факторингу.

Згідно з ст. 514 ЦК Украі?ни до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відсутність у матеріалах справи копії платіжного доручення (квитанції тощо), яке б підтверджувало оплату фактором за договором факторингу, як покликається відповідач, не може слугувати підставою для висновку про недоведеність переходу до позивача права вимоги за кредитним договором. У п.4.1 сторонами договору факторингу, що якого існує презумпція правомірності, погоджено, що право вимоги переходить від клієнта до фактора в день підписання сторонами реєстру прав вимог по формі, встановленій у відповідному додатку. Таким чином, договором зроблено прив`язку переходу прав вимоги виключно до підписання реєстру прав вимог, витяг з якого долучено до справи, а не до оплати за уступку прав вимоги.

Презумпція правомірності правочину (ст.204 ЦК України) означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню (постанова Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-1383/2010).

У матеріалах справи відсутні відомості щодо оскарження договорів факторингу у встановленому законом судовому порядку, а тому, зважаючи на презумпцію правочинів, суд бере їх уваги при вирішенні даного спору.

Безпідставним є покликання відповідача на положення Закону України «Про факторинг», адже за його ж Прикінцевими та перехідними положеннями цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, та вводиться в дію через один рік з дня набрання чинності цим Законом, але не раніше дня введення в дію закону про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо регулювання відносин у сфері факторингу, крім підпункту 1 пункту 3, пунктів 8 та 9 цього розділу, які набирають чинності і вводяться в дію з дня, наступного за днем опублікування цього Закону. Закон України «Про факторинг» опубліковано 29 липня 2025 року та на цей час не введений в дію.

Позивач, покликаючись на невиконання відповідачем умов кредитного договору, долучає розрахунки заборгованості та просить стягнути заборгованість за кредитним договором в сумі - 70 726,52 грн, з них: заборгованість по кредиту - 26 213,06 грн; заборгованість по процентам за користування кредитом - 44513,46 грн;

Як установлено вище, за умовами укладеного між сторонами договору відповідач отримав кошти, та зобов`язувався повернути кредит у повному обсязі у визначений договором строк з можливістю продовження/пролонгації строку кредитування. Докази продовження сторонами строку кредитування відсутні.

Отже, право позикодавця нараховувати передбачені договором проценти за договором кредиту припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою ст.1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені ч.2 ст.625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Таким чином, кредитодавець мав право стягнути заборгованість по нарахованих та несплачених процентах за користування кредитними коштами у строку кредитування, тобто, до 20 січня 2025 року включно, після закінчення строку його дії у кредитодавця відсутні правові підстави нараховувати передбачені договором проценти.

Указане узгоджується з правовими висновками викладеними у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 та від 05 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16.

За правовою позицією Верховного Суду у постановах від 02 жовтня 2020 року у справі № 911/19/19, від 15 листопада 2023 року у справі № 204/5103/21 суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то суд, з урахуванням конкретних обставин справи, самостійно визначає суми нарахувань, які підлягають стягненню, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру стягуваних сум нарахувань.

Беручи до уваги розрахунок позивача, з відповідача підлягає стягненню проценти за період кредитування у розмірі 4 819,10 грн. Стороною відповідача наведений розрахунок заперечено формально, натомість власного контррозрахунку не проведено, доказів його неправильності не надано. Саме на сторону відповідача покладено процесуальний обов`язок спростування розміру заборгованості, заявленого стороною позивача (позиція Верховного Суду у постанові від 25 січня 2023 року у справі № 209/3103/21).

Доказів повернення тіла кредиту у розмірі 26213,06 грн відповідачем не надано.

З огляду на викладене вище у своїй сукупності, зважаючи презумпцію правомірності правочину та обов`язковість договору для сторін, відсутності доказів належного виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором про надання кредиту, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість у розмірі 31 032,16 грн (26213,06 грн за тілом кредиту та 4819,10 грн за процентами). Отже позов підлягає до часткового задоволення. В іншій частині позову слід відмовити за безпідставністю.

Також, позивачем заявлено про відшкодування за рахунок відповідача 5 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать зокрема витрати на професійну правничу допомогу .

За умовами ч.2 ст.141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи – у разі задоволення позову - на відповідача.

Згідно з ч.3 ст.141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч.ч.3, 4 ст.137 ЦПК України).

Верховний Суд у Постанові від 15 квітня 2021 року у справі № 160/6899/20 зазначив, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та її адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

У підтвердження понесення судових витрат позивач надає Договір про надання правовоі? допомоги, Додаткову угоду до Договору, акт прии?мання-передачі наданих послуг Адвокатського об`єднання та платіжне- доручення про оплату Позивачем наданих послуг, з якого вбачається, що вартість правничої допомоги за надані послуги становить 5 000 грн.

Суд критично оцінює співмірність розміру судових витрат, пов`язаних із наданням адвокатом вказаних вище послуг. Вказаний спір належить до категорій малозначних справ, щодо вирішення вказаного спору існує безліч судової практики, зокрема Верховного Суду, яка є сталою, консультація клієнта, вивчення матеріалів справи, та складення і подання шаблонної позовної заяви для професійного досвідченого адвоката не складає дуже багато часу та не вимагає великого обсягу аналітичної й технічної роботи, а також беручи до уваги часткове задоволення позову, суд дійшов висновку, що розмір витрат на правничу допомогу є завищеним, необґрунтованим та не пропорційним до предмета спору, у зв`язку з чим підлягає зменшенню до 3 000 гривень. Отже заява підлягає частковому задоволенню.

У порядку ст.141 ЦПК України на відповідача слід покласти сплачені позивачем при подачі позову до суду документально підтверджені судові витрати, а саме 1 062,86 грн судового збору, пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст.ст.141, 247, 258-259, 263-265, 268, 273-279, 354 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс» заборгованість за кредитним договором № 289146418 від 21 грудня 2024 року у розмірі 31032,16 гривень.

Відмовити у задоволенні решти вимог позову.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс» витрати на професійну правничу допомогу в сумі 3 000,00 грн, а також 1 062,86 грн судового збору.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду протягом 30 днів з дня складення повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Учасники справи:

позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс», ЄДРПОУ 39700642, місцезнаходження: м. Чернігів, вул. Жабинського, буд. 13.

відповідач ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 .

Повне рішення суду складено 03 квітня 2026 року, що є датою його ухвалення, ухваленого за відсутності учасників справи, як це передбачено ч.6 ст.259, ч.5 ст.268 ЦПК України.

Суддя Галина ШАШУРІНА