Постанова від 31 березня 2026 р. у справі №288/2007/25 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 288/2007/25

Головуючий у 1-й інстанції: Рудник М.І.

Суддя-доповідач: Слободонюк М.В.

01 квітня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Слободонюка М.В.

суддів: Кузьмишина В.М. Канигіної Т.С.

за участю:

секретаря судового засідання: Нечко Я.О.,

представника відповідача: Ільченко Є.С. (в режимі відеоконференції)

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції на рішення Попільнянського районного суду Житомирської області від 03 лютого 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення,

В С Т А Н О В И В :

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ, КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ

В листопаді 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду із адміністративним позовом до Департаменту патрульної поліції про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА № 6114581 від 09.11.2025 року, якою його було притягнуто до адміністративної відповідальності за адміністративне правопорушення, передбачене ч. 4 ст. 126 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 20400,00 гривень.

ІІ. ЗМІСТ РІШЕНННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

Рішенням Попільнянського районного суду Житомирської області від 03 лютого 2026 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено.

Скасовано постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА № 6114581 від 09 листопада 2025 року відносно ОСОБА_1 .

Провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 про притягнення до адміністративної відповідальності за частиною 4 статті 126 КУпАП - закрито.

Також стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача понесені по справі судові витрати, а саме судовий збір в сумі 605,60 грн.

ІІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Судом першої інстанції встановлено, що 09 листопада 2025 року постановою про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА № 6114581, винесеної командиром взводу 2 взвод 6 роти 3 батальйону Управління патрульної поліції в Харківській області старшим лейтенантом поліції Романчуком Володимиром Сергійовичем, ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за адміністративне правопорушення, передбачене ч. 4 ст. 126 КУпАП та на нього накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 20400,00 гривень.

Зі змісту цієї постанови слідує, що ОСОБА_1 в місті Харків по провулку Костюринський, 2, керував транспортним засобом марки «Opel Veсtra», д.н.з. НОМЕР_1 , будучи позбавлений права керування, чим порушив п. 2.1 а Правил дорожнього руху.

При цьому, ОСОБА_1 був позбавлений права керування транспортними засобами строком на 3 роки згідно постанови Попільнянського районного суду Житомирської області від 23 лютого 2024 року по справі № 288/186/24.

ІV. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

Ухвалюючи оскаржуване рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з тих мотивів, що відповідачем не надано належних доказів відносно того, що саме позивач керував транспортним засобом в момент його зупинки 09.11.2025, а тому відсутні підстави вважати, що вина позивача у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 126 КУпАП є доведеною.

V. ДОВОДИ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ

Відповідач, не погодившись із рішенням суду, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції, як таке, що прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, та винесене без з`ясування всіх обставин справи, а також без надання їм належної правової оцінки, та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що висновок суду першої інстанції про відсутність у наданому відповідачем відеозаписі факту керування ОСОБА_1 транспортним засобом є помилковим, оскільки при по-кадровому перегляді відеозапису з реєстратора службового автомобіля ідентифікується транспортний засіб за його зовнішніми ознаками. Отже, на думку апелянта, матеріали справи містять належну фіксацію об`єктивної сторони адміністративного правопорушення – факту керування транспортним засобом. Також відповідач вважає, що суд першої інстанції безпідставно дійшов висновку про фактичне визнання ним позову, ототожнивши це із фактом неявки представника до суду, що суперечить вимогам процесуального законодавства, позаяк своє право заперечити щодо позову відповідачем реалізовано шляхом подання відзиву та долучених до нього доказів у письмовій формі.

У встановлений судом строк відзиву на апеляційну скаргу від позивача не надходило.

VІ. ОЦІНКА АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ

Відповідно до частини першої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі-КАС України), суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб визначений Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Предметом судового дослідження за даними правовідносинами є перевірка правомірності постанови поліцейського про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за правопорушення у сфері дотримання правил дорожнього руху.

Так, суспільні відносини у сфері дорожнього руху та його безпеки, визначення прав, обов`язків і відповідальності суб`єктів - учасників дорожнього руху визначає Закон України «Про дорожній рух».

Відповідно до частини п`ятої статті 14 Закону України "Про дорожній рух" учасники дорожнього руху зобов`язані знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.

В той же час згідно з п. п. 8, 11 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про Національну поліцію", поліція відповідно до покладених на неї завдань: у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання; регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі.

Порядок дорожнього руху на території України відповідно до Закону України "Про дорожній рух" від 30.06.93 N 3353 встановлений Правилами дорожнього руху, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 N 1306 (далі також ПДР).

Пунктами 1.3 та 1.9. ПДР встановлено, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.

Згідно п. 2.1.ПДР а) водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії.

Підпунктом "а" п. 2.4 ПДР також передбачено, що на вимогу поліцейського водій повинен зупинитися з дотриманням вимог цих Правил, а також пред`явити для перевірки документи, зазначені в пункті 2.1.

Аналогічні положення закріплені і у статті 16 Закону 3353-XII.

Виходячи з наведених вище правових норм, право органів Національної поліції перевіряти наявність зазначених у пункті 2.1 ПДР документів кореспондується із обов`язком водія мати при собі та на вимогу працівника поліції пред`явити такі документи.

Згідно з частиною 4 статті 126 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі – КУпАП), керування транспортним засобом особою, позбавленою права керування транспортними засобами, тягне за собою накладення штрафу в розмірі однієї тисячі двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Отже, з аналізу наведеного слідує, що відповідальність за частиною 4 статті 126 КУпАП настає у разі керування транспортним засобом особою, позбавленою права керування транспортними засобами.

Статтею 7 КУпАП передбачено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.

За приписами статті 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Відповідно до статті 245 КУпАП, завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Як зазначено у статті 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

При цьому пунктом 1 статті 247 КУпАП визначено, що обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події та складу адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.

Згідно статті 251 КУпАП доказами у справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Відповідно до ст. 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи.

Стаття 90 КАС України визначає, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.

Так, суд першої інстанції, скасовуючи оскаржувану постанову, виходив з того, що на наданих відповідачем та переглянутих відеозаписах відсутній безпосередній момент перебування ОСОБА_1 за кермом у динаміці (під час руху), з чого і зроблено висновок про те, що вина позивача у скоєнні адміністративного правопорушення не є доведеною.

Втім, колегія суддів вважає такий підхід занадто формальним і таким, що не відповідає принципу всебічного дослідження обставин з огляду на наступне.

Наданий суду відеозапис з реєстратора службового автомобіля зафіксував факт руху автомобіля «Opel Veсtra» (д.н.з. НОМЕР_1 ) 09.11.2025 та його зупинку на вимогу поліцейського. Часовий проміжок між зупинкою транспортного засобу та моментом підходу інспектора до дверей водія цього автомобіля становить лічені секунди, що об`єктивно виключає можливість зміни водія в салоні автомобіля непомітно для працівників поліції.

Колегія суддів наголошує, що поліцейський, виконуючи свої службові обов`язки, здійснює безпосереднє візуальне спостереження за дорожньою обстановкою. Факт ідентифікації водія інспектором безпосередньо в момент зупинки є первинним джерелом інформації. Тобто, поліцейський, здійснюючи зупинку транспортного засобу, є очевидцем події.

Фіксація на відеозаписі нагрудної камери фрази поліцейського про те, що він особисто бачив як ОСОБА_1 перебував за кермом транспортного засобу та в момент підходу працівників поліції намагався пересісти на пасажирське сидіння є фіксацією обставин «по гарячих слідах».

У суду немає підстав ставити під сумнів ці свідчення, оскільки працівник поліції діяв у межах закону, був неупередженим, а його дії були послідовними та спрямованими саме на припинення правопорушення особою, яку він ідентифікував як водія.

Дійсно, оглядом відеозаписів із нагрудник камер поліцейських встановлено, що біля автомобіля перебували декілька осіб, один з яких ОСОБА_1 . Разом із тим позивач, заперечуючи факт керування транспортним засобом, не вказав працівнику поліції, хто саме з присутніх осіб здійснював керування транспортним засобом. При цьому, наступні зафіксовані на відеозаписі події та обставини спілкування позивача з працівниками поліції, не підтверджують його доводи про те, що за кермом транспортного засобу був не він.

Відповідно, суд апеляційної інстанції розцінює подальше заперечення позивачем факту керування транспортного засобу як обрану стратегію захисту з метою уникнення відповідальності.

Отже, хоча надані на дослідження суду відеозаписи з відеореєстратора автомобіля та нагрудних камер поліцейських не містить ракурсу «зсередини салону», проте сукупність факторів (фіксація зупинки, миттєвий підхід поліцейського до водія, відсутність альтернативного водія, який би визнав факт керування та його дії були помічені поліцейськими) створює логічний ланцюг подій, який дозволяє дійти переконливого висновку про факт керування ТЗ саме ОСОБА_1 .

Колегія суддів зауважує, що відсутність прямої відеофіксації водія за кермом транспортного засобу в момент його зупинки не може бути самостійною підставою для скасування акта суб`єкта владних повноважень, якщо об`єктивні обставини справи у своїй сукупності підтверджують склад адміністративного правопорушення. Інший підхід призвів би до неможливості притягнення до відповідальності водіїв, які порушують правила дорожнього руху у випадках, коли технічні особливості засобів відеофіксації (кут огляду, нічний час) не дозволяють зафіксувати подію всередині салону автомобіля.

Так, приписами частини 10 статті 15 Закону України «Про дорожній рух» встановлено заборону керування транспортними засобами особами, до яких застосовано адміністративне стягнення чи кримінальне покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами, протягом строку позбавлення, а також особам, щодо яких державним виконавцем встановлено тимчасове обмеження у праві керування транспортними засобами.

Тобто, для притягнення особи до адміністративної відповідальності за ч. 4 ст. 126 КУпАП необхідним є встановлення наявності двох обов`язкових та взаємопов`язаних умов:

- факту керування особою транспортним засобом;

- наявності чинного рішення компетентного органу про позбавлення такої особи права керування транспортним засобом.

Апеляційний суд вважає, що наявні у справі докази у своїй сукупності підтверджують факт керування транспортним засобом «Opel Veсtra», д.н.з. НОМЕР_1 , в момент його зупинки саме ОСОБА_1 .

При цьому, із наданої представником відповідача копії постанови Попільнянського районного суду Житомирської області від 23 лютого 2024 року по справі № 288/186/24, ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ст. 124, ч. 2 ст. 130 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 34000,00 гривень з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 3 роки.

Як уже зазначалося вище, згідно з частиною 1 статті 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Статтею 10 КУпАП передбачено, що адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх (прямий умисел) або свідомо допускала настання цих наслідків (непрямий умисел).

Зі змісту наведеного випливає, що склад адміністративного правопорушення за частиною 4 статті 126 КУпАП характеризується умисною формою вини, згідно з якою особа повинна усвідомлювати, що будучи позбавленою права керування транспортними засобами, умисно продовжує керувати транспортним засобом.

Власне, попередній факт позбавлення судом права позивача керувати транспортними засобами ОСОБА_1 не заперечується.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що наявні у справі докази в своїй сукупності підтверджують наявність в діях позивача ознак об`єктивної сторони складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 126 КУпАП, яка полягає в керуванні транспортним засобом особою, позбавленою права керування транспортними засобами та усвідомленні ним наслідків своїх дій.

Зважаючи на наведені обставини, колегія суддів вважає, що відповідачем доведено факт вчинення позивачем адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч. 4 ст. 126 КУпАП, а тому підстав для скасування постанови серії ЕНА № 6114581 від 09.11.2025 року не має.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про задоволення позовних вимог, у зв`язку з чим рішення Попільнянського районного суду Житомирської області від 03 лютого 2026 року підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову в задоволенні позову.

Оскільки відсутні підстави для задоволення позовних вимог, то з урахуванням приписів статті 139 КАС України немає підстав для відшкодування позивачу судових витрат по сплаті судового збору.

VІІ. ВИСНОВКИ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ

Відповідно до ч. 2 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Згідно ч. 1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Отже, в обсязі встановлених обставин та враховуючи, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, судова колегія, діючи в межах доводів апеляційних скарг, вважає за необхідне скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позову.

Керуючись ст.ст. 242-244, 250, 271, 272, 286, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції задовольнити.

Рішення Попільнянського районного суду Житомирської області від 03 лютого 2026 року у адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення, - скасувати.

Прийняти по справі нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити повністю.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення і не може бути оскаржена відповідно до частини 3 статті 272 КАС України.

Головуючий Слободонюк М.В.

Судді Кузьмишин В.М. Канигіна Т.С.