Рішення від 31 березня 2026 р. у справі №337/5668/25 — Хортицький районний суд м. Запоріжжя

01.04.2026

Справа № 337/5668/25

Провадження № 2/337/198/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 квітня 2026 року Хортицький районний суд м.Запоріжжя у складі:

головуючого судді -Ширіної С.А.,

за участю секретаря- Бикової С.Б.,

позивача- ОСОБА_1 ,

представника позивача- ОСОБА_2

розглянувши у відкритому засіданні цивільну справу за позовом представника позивача ОСОБА_2 , що діє в інтересах позивача ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа: Орган опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Шевченківському району, про позбавлення батьківських прав, -

В С Т А Н О В И В:

25.10.2025 року до суду надійшла позовна заява представника позивача ОСОБА_2 , що діє в інтересах позивача ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа: Орган опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Шевченківському району, про позбавлення батьківських прав.

Свої вимоги мотивує тим, що з відповідачкою перебував у зареєстрованому шлюбі. У даному шлюбі у них народився син ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 .. Рішенням Сокальського районного суду від 15.06.2023 р. шлюб між сторонами розірвано. Зазначає, що після розірвання шлюбу, відповідач втратила будь який інтерес до своєї дитини і відтоді вихованням сина та його матеріальним утриманням не займається. Рішенням Токмацького районного суду Запорізької області від 02.04.2020 р. шлюб було розірвано. З того часу відповідач не виходить на зв`язок, покладених обов`язків не виконує, не бере участі у вихованні дитини, не дбає про фізичний, моральний та духовний розвиток дитини.Відповідно до розрахунку заборгованості зі сплати аліментів, наданого відділом примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Запорізькій області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) від 23.10.2025 №86491-2-261, відвідповідач має заборгованість зі сплати аліментів за період з 16.02.2021 по 31.10.2025 у розмірі 124256,59 грн. На підставі наведеного просить суд позбавити відповідача ОСОБА_3 батьківських прав відносно їх сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ..

20.11.2025 року ухвалою Хортицького районного суду м.Запоріжжя відкрито провадження у справі, призначено розгляд справи у підготовчому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження.

19.01.2026 року на адресу суду надійшов висновок районної адміністрації Запорізької міської ради по Шевченківському району №22/04/01-34-49 від 16.01.2026 року, про недоцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 по відношенню до неповнолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1

05.02.2026 Ухвалою суду підготовче провадження у цивільній справі, закрито. Справу призначено до судового розгляду по суті у відкритому судовому засіданні на 05 березня 2026 р в приміщенні Хортицького районного суду м.Запоріжжя, в залі суду №14, з викликом учасників справи .

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримала з підстав викладених в позовній заяві. Просила їх задовольнити.Зазначила, що відповідач не виконує батьківських обов`язків: а саме не спілкується з дитиною, не сплачує аліментів на утримання дитини, має заборгованість по сплаті аліментів,не цікавиться його життям.

Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання не з`явився, був належним чином повідомлений про час, дату та місце розгляду справи, відповідно до ст. ст. 128, 129 ЦПК України, про причини неявки суду не повідомив, заяв та клопотань про розгляд справи без його участі або про відкладення судового засідання від нього на адресу суду не надходило. У встановлений ухвалою суду про відкриття провадження у справі строк відзив на позовну заяву відповідачем також не поданий.

Відповідно до ст. 280 ЦПК України, суд ухвалив проводити заочний розгляд справи.

Представник третьої особи в судове засідання не з`явивсяся, надав клопотання про розгляд справи за відсутності їх представника. При вирішенні позову просив врахування висновок опіки і піклування, права та інтереси дитини.

В судовому засіданні за клопотанням представника позивача адвоката Бойко О.В. було допитано в якості свідка ОСОБА_5 , який пояснив, що він був сусідом родини ОСОБА_6 у м.Токмак, коли вони там проживали.В червні 2022 року він виїхав з м.Токмак до м.Запоріжжя. ОСОБА_6 виїхала до м.Запоріжжя в 2016-2017 роках. Він продовжував з нею спілкуватися, бо в м.Токмак у неї залишилися батьки і вона туди приїздила.Приблизно в 2019-2020 роках ОСОБА_6 виїхав до Польщі. Останній раз він спілкувався з ОСОБА_6 в 2022 року. На початку війни, в 2022 році діти виїхали до батька в Польщу та приблизно через два місяці повернулися.Батько не допомагає дітям.

В судовому засіданні за клопотанням представника позивача адвоката Бойко О.В. було допитано в якості свідка ОСОБА_7 , яка пояснила, що вона подруга позивачки. ОСОБА_6 не допомагає дітям, не спілкується з ними, не зв`язується телефоном. ОСОБА_6 мешкає за кордоном.З початком повномаштабного вторгнення російських військ ОСОБА_8 просила його, щоб він вивіз дітей, але вона не пам`ятає вивозив він їх чи ні.Вважає, що у дітей немає його номеру телефона, що він від них відмовився.

Суд, вислухавши пояснення представника позивача,свідків, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 народився ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , виданого 14.10.2011 року. Відповідно до свідоцтва про народження батьками дитини є ОСОБА_3 та ОСОБА_1 .

Сторони перебували у шлюбі з 18.10.2002 року по 02.04.2020 року.Шлюб розірвано за рішенням Токмацького районного суду Запаорізької області від 02.04.2020 року.

Згідно розрахунку заборгованості зі сплати аліментів, наданого відділом примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Запорізькій області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) від 23.10.2025 №86491-2-261, ОСОБА_3 має заборгованість зі сплати аліментів за період з 16.02.2021 по 31.10.2025 у розмірі 124256 ,59 грн.

16.01.2026 року районною адміністрацією Запорізької міської ради по Шевченківському району,як органом опіки та піклування складено висновок №22/04/01-34-49, про недоцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 по відношенню до неповнолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , оскільки не доведено ухилення від батьківських обов`язків батьком дитини.Відповідно до матеріалів справи ОСОБА_3 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .Наразі, зі слів ОСОБА_1 та неповнолітнього ОСОБА_4 , 2011 р.н. ОСОБА_3 перебуває за кордоном.Контактних номерів не має.Неповнолітній ОСОБА_9 , 2011 р.н. комісії повідомив, що останнього разу бачився із батьком у 2022 році.Він разом із старшою сестрою втекли до батька в Польщу. Провели там чотири місяці , а потім повернулися.Неповнолітній зазначає ,що батько не дуже опікувався ними , деякий час діти харчувалися шоколадками. На сьогоднішній день батько нічим не допомогає.

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).

Частиною сьомою статті 7 СК України передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно з частинами першою-четвертою статті 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.

Здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності (частина перша статті 155 СК України).

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України. Зокрема, пунктом 2 частини першої статті 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді цієї категорії справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини (п.п 57, 58).

У справі «Савіни проти України» (№ 39948/06 від 18 грудня 2008 року, п.п. 47-49) Європейський суд з прав людини вказує, що право батьків і дітей бути поряд одне з одним становить основоположний складник сімейного життя, а розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин.

У справі «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року (заява № 10383/09) Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (п. 100).

Відповідно до статті 165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та інші), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування необхідно вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти (пункти 15, 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав») (правова позиція, викладена в постанові Верховного Суду від 23.11.2020 року, справа № 227/2272/18).

Верховний Суд у постанові від 06.05.2020 року, справа №753/2025/19, дійшов наступного висновку: «Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків. Питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав, подання відповідачем апеляційної скарги свідчить про його інтерес до дитини».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 січня 2018 року у справі № 204/1199/16-ц (провадження № 61-170св17) зроблено висновок, що не може свідчити про свідоме ухилення від виконання батьківських обов`язків факт стягнення з батька аліментів на утримання дитини, оскільки таке є одним із способів захисту прав дитини на належне матеріальне забезпечення та свідчить про спонукання батька до надання дитині належного утримання. Наявність заборгованості по аліментам сама по собі не є підставою для позбавлення батька дитини батьківських прав.

Таким чином, позбавлення батьківських прав слід розглядати, як виключний і надзвичайний засіб впливу на недобросовісних батьків. Виходячи з характеру такого засобу, його не можна застосовувати тоді, коли це не викликано необхідністю.

Аналізуючи вимоги та положення вищезазначеного законодавства, а також враховуючи, відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України, висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду, суд визнає, що при вирішенні питань, які стосуються дитини, в тому числі і щодо позбавлення батьківських прав її батьків, впершу чергу мають бути враховані інтереси дитини. Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків в кращу сторону неможливо.

Відповідно до п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 20 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» (далі - Постанова) позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Позбавлення батьківський прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (ст. 166 СК України). Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків.

Отже, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які ухиляються від виконання своїх обов`язків з виховання дітей або зловживають своїми батьківськими правами, жорстоко поводяться з дітьми, шкідливо впливають на них своєю аморальною, антигромадською поведінкою.

При вирішенні питання щодо позбавлення батьківських прав необхідно впевнитися не лише в невиконанні батьками обов`язків по вихованню, а також встановити, що батько ухиляється від їх виконання свідомо, тобто, що систематично, незважаючи на всі інші заходи попередження та впливу, продовжує не виконувати свої батьківські обов`язки, і, такі засоби впливу виявилися безрезультатними.

Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Отже, позбавлення батьківських прав відноситься до крайньої міри відповідальності, а це означає, що застосовується ця міра судом тоді, коли всі інші засоби впливу виявилися безрезультатними.

При розгляді даної справи судом не встановлено, що ОСОБА_3 ухиляється від виконання батьківських обов`язків свідомо, тобто, що він систематично, незважаючи на всі інші заходи попередження та впливу, продовжує не виконувати свої батьківські обов`язки, оскільки такі обставини не підтверджені належними та допустимими доказами.

Суду не надано доказів, які б підтверджували вчинення протиправних дій батьком стосовно сина.

Крім того, суд приймає до уваги висновок висновок районної адміністрації Запорізької міської ради по Шевченківському району №22/04/01-34-49 від 16.01.2026 року, про недоцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 по відношенню до неповнолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Також, судом встановлено та не заперечувалося сторонами,що відповідач спілкувався з сином, в 2022 році ,під час проживання дитини з батьком в Республіці Польща.

Так, умовою по ухиленню від обов`язків по вихованню дитини, як підстава позбавлення батьківських прав, передбачена п. 2. ч.1 ст. 164 СК України, може бути лише винна поведінка особи, свідоме нехтування нею своїми батьківськими обов`язками. Відповідні докази умисного ухилення від виконання батьківських обов`язків відповідача відносно дитини в матеріалах справи відсутні.

Пунктом 18 вищевказаної постанови Пленуму Верховного Суду України передбачено право суду, зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось з батьків з урахуванням характеру, особи батька, а також конкретних обставин справи, відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність зміни ставлення до виховання дітей, поклавши на орган опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Представником позивача не доведено, що поведінка відповідача є свідомим нехтуванням нею своїми батьківськими обов`язками, а не збіг життєвих обставин, які склалися навколо нього наприклад: необізнаність, відсутність матеріальних коштів для утримання дитини, відсутність підтримки рідних та належного супроводу соціальних служб.

Відповідно до ст. 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Також, ВССУ у справі №211/559/16-ц від 01.11.2017 року зауважив, що позбавлення батьківський прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини та допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків.

Європейський суд з прав людини у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграф 57, 58).

Статтею 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ передбачено, що, держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

У справі відсутні жодні докази застосування до відповідача будь-яких заходів впливу з боку органів внутрішніх справ, накладення адміністративної відповідальності, бесіди, попередження з боку органу опіки та піклування, органів місцевого самоврядування, також у справі відсутні докази, що дитина насправді усвідомлює наслідки позбавлення батьківських прав відносно його батька.

Докази, які були надані представником позивача, суд не вважає достатніми та переконливими для застосування до відповідача такої крайньої міри впливу, як позбавлення батьківських прав відносно неповнолітнього сина.

Керуючись ст.ст. 2, 4, 12, 13, 27, 76, 81, 95, 258-259, 263-265, 268, 280 ЦПК України, суд -

У Х В А Л И В:

У задоволенні позову представника позивача ОСОБА_2 , що діє в інтересах позивача ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа: Орган опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Шевченківському району, про позбавлення батьківських прав, - відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, яка може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд, якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Запорізького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Повний текст рішення складений 03.04.2026 року.

Суддя: С.А.Ширіна