Постанова від 23 березня 2026 р. у справі №160/23284/25 — Третій апеляційний адміністративний суд

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

24 березня 2026 року м. Дніпросправа № 160/23284/25

Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Олефіренко Н.А. (доповідач),

суддів: Божко Л.А., Дурасової Ю.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження в залі судового засідання Третього апеляційного адміністративного суду в м. Дніпрі апеляційну скаргу Губинської селищної ради на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.10.2025 ( суддя Кальник В.В.) в адміністративній справі №160/23284/25 за позовом Виконувача обов`язків керівника Самарівської окружної прокуратури ОСОБА_1 до Губинської селищної ради, треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю " Ягідний дар", Самарівська районна військова адміністрація про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

Виконуючий обов`язки керівника Самарівської окружної прокуратури ОСОБА_1 звернувся до суду з вимогами визнати протиправною бездіяльність Губиниської селищної ради щодо не звернення до органу, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно, з заявою про взяття на облік безхазяйної нерухомої речі, а саме гідротехнічної споруди, що складається з греблі, земляної, гравітаційної, водоскидної споруди, двох шахтних водоскидів, водопровідної частини, відвідного каналу, що знаходиться на водному об`єкті ставку, площею 2,7 га, на земельній ділянці комунальної форми власності з кадастровим номером 1223255600:02:040:0016, загальною площею 6,303 га.

Просив зобов`язати Губиниську селищну раду вчинити дії, спрямовані на набуття права власності на безхазяйне майно шляхом звернення до органу, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно, із заявою про взяття на облік безхазяйної нерухомої речі, а саме гідротехнічної споруди, що складається з греблі, земляної, гравітаційної, водоскидної споруди, двох шахтних водоскидів, водопровідної частини, відвідного каналу, що знаходиться на водному об`єкті ставку, площею 2,7 га, на земельній ділянці комунальної форми власності з кадастровим номером 1223255600:02:040:0016, загальною площею 6,303 га.

Вимоги позову обґрунтовані тим, що під час виконання прокурорських повноважень виявлено, що на території Губиниської селищної ради на земельній ділянці з кадастровим номером 1223255600:02:040:0016, загальною площею 6,303 га, знаходиться водний об`єкт ставок, на якому розташована гідротехнічна споруда, що складається з греблі - земляної, гравітаційної, водоскидної споруди, двох шахтних водоскидів, водопровідної частини, відвідного каналу, яка має ознаки безхазяйного майна. Водночас, Губиниською селищною радою не вжито заходів щодо взяття на облік безхазяйного нерухомого майна гідроспоруд, чим допущено протиправну бездіяльність.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.10.2025 року вимоги виконуючого обов`язки керівника Самарівської окружної прокуратури Бігдан Є.В. задоволено.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги, апелянт посилається на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для розгляду справи, невідповідність висновків обставинам справи та порушення норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення правового спору. В апеляційній скарзі зазначає, що судом першої інстанції не було надано оцінку аргументам, наданим Відповідачем, зокрема, правовим висновкам Верховного Суду, викладеним в постанові від 06 серпня 2025 року по справі № 910/6579/24. Отже, державній реєстрації підлягають речові права лише на нерухоме майно, що є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин, якому притаманні характеристики, значення яких є обов`язковим для внесення до Державного реєстру речових прав під час проведення державної реєстрації. Водночас спірна гідротехнічна споруда є інженерною спорудою, що виконує допоміжну функцію у здійсненні певних водогосподарських заходів як щодо використання водних ресурсів, так і для захисту від шкідливої дії води, і не наділена тими технічними характеристиками, не має тих відомостей, які підлягають обов`язковому внесенню до Державного реєстру речових прав. За таких обставин, реєстрація права власності на гідротехнічні споруди окремо суперечить чинному законодавству України та останній судовій практиці Верховного Суду. Таким чином, суд першої інстанції зобов`язав Відповідача вжити заходи, які суперечать як ч. 4 ст. 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», так і правовому висновку, викладеному в постанові Верховного Суду від 06 серпня 2025 року по справі № 910/6579/24 (див. пункт 4.27 вказаної постанови).

Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без виклику учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, встановив наступне.

Колегією суддів з`ясовано, на території Губиниської селищної ради Самарівського району Дніпропетровської області, за межами населеного пункту - села Євецько-Миколаївка на земельній ділянці з кадастровим номером 1223255600:02:040:0016, загальною площею 6,303 га, знаходиться водний об`єкт - ставок, площею 2, 7 га.

Відповідно до листа Регіонального офісу водних ресурсів у Дніпропетровській області від 23.10.2024 №2283/03-24 встановлено, що відповідно до інвентаризації водних об`єктів Дніпропетровської області, проведеної у 2021-2023 роках, на земельній ділянці з кадастровим номером 1223255600:02:040:0016 знаходяться водний об`єкт - русловий ставок (б. Євецька, р. Вільнянка), що наповнюється природно, з площею водного дзеркала 2,7000 га, об`ємом 61,1 тис. м3, географічна прив`язка розміщення об`єкта за програмою Google Earth (десяткові координати широти та довготи по центру об`єкта) - 48.808696, 35.349064.

На вказаний водний об`єкт розроблено водогосподарський паспорт, який 21.12.2020 погоджено завідувачем сектору Регіонального офісу водних ресурсів у Дніпропетровській області.

Зі змісту водогосподарського паспорту встановлено, що на вказаному водному об`єкті розташовані наступні гідротехнічні споруди:

- гребля - земляна, гравітаційна, відкосного профілю, проїзна з шириною по гребеню - 6…12 м, довжиною - 160 м, максимальною висотою - 6,4 м. закладанням укосів верхового б`єфу - 11, закріпленого залізобетонними плитами, низового - 1:1.5, який задернований, порослий деревами та чагарниками; проїзна частина - 3,0 м;

- водоскидна споруда - трубчастий водоскид, залізобетонний, вхідний оголовок відсутній, водопровідна частина d500 мм довжиною 10м в одну нитку, вихідний оголовок відсутній, вид регулювання - не регульований (автоматичний скид води через водоскид при підвищенні рівня віще лотка труби на вході на відмітці 124,9мБС) пропускна здатність 0,63 м /c;

- шахтний водоскид 2 шт сталевий, вхідні оголовки дві шахт із сталевих труб d200 мм висотою по 1 м, на водозливи зверху приварено решітки з арматури d10 мм з розмірами чарунків 40мм х 40мм, береговий укіс, де встановлено шахти замонолічено бетоном;

- водопровідна частина - труби сталеві d200 мм довжинами по 21,3м в дві нитки вихідний оголовок відсутній, вид регулювання - не регульований (автоматичний скид води через шахти через підвищення рівня води вище їх водозливів), пропускна здатність -0,15 м'/с;

- відвідний канал трикутний на ділянці, закріплений залізобетонними плитами, трапецієвидний на ділянці, довжиною - 30м, ширина по дну - 0,5м, пропускна здатність - 3,17 M/c.

Водокористувачем, відповідно до означеного водогосподарського паспорта, вказано ТОВ «Ягідний Дар».

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, 22.02.2021 між Дніпропетровською обласною державною адміністрацією в особі голови Новомосковської районної державної адміністрації та ТОВ «Ягідний дар» укладено договір оренди водного об`єкту ставку об`ємом 61,1 тис. кубічних метрів, площею водного дзеркала 2,7 га та земельної ділянки під водним об`єктом, 2,7 га, під пасовищами 3,6030 га з кадастровим номером 1223255600:02:040:0016.

Також у договорі оренди зазначено, що у межах об`єкта оренди розміщені вищезазначені гідротехнічні споруди.

Також встановлено, що 22.02.2021 між Дніпропетровською обласною державною адміністрацією в особі голови Новомосковської районної державної адміністрації та ТОВ «Ягідний дар», на підставі розпорядження Дніпропетровської обласної державної адміністрації від 28.04.2020 №Р-276/0/3-20 укладено договір оренди водного об`єкта, згідно якого останньому передані землі, в тому числі зазначену земельну ділянку водного фонду, яка знаходиться на території Губиниської селищної ради. На момент укладання означеного договору вищевказана земельна ділянка мала державну форму власності та була зареєстрована за Новомосковською районною державною адміністрацією.

Також, встановлено, що 10.08.2023 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 1223255600:02:040:0016, на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин» від 28.04.2021 №1423-IX, зареєстровано за територіальною громадою Губиниської селищної ради, у зв`язку з чим, Губиниською селищною радою 24.10.2023 прийнято рішення №40-27/VIII «Про внесення змін до договору оренди водного об`єкту від 22.02.2021».

Таким чином, фактичним власником земельної ділянки водного фонду з кадастровим номером 1223255600:02:040:0016 (площа 6,303 га) та розташованого на ній водного об`єкту ставку, є Губиниська селищна рада.

Окружною прокуратурою з метою встановлення власника гідротехнічних споруд (греблі - земляної, гравітаційної, водоскидної споруди, двох шахтних водоскидів, водопровідної частини, відвідного каналу), розташованих на водному об`єкті, що знаходиться в межах вищезазначеної земельної ділянки, скеровано запити до Губиниської селищної ради та Регіонального офісу водних ресурсів у Дніпропетровській області.

За інформацією Губиниської селищної ради від 13.11.2024 №2937, 29.05.2025 №1329 встановлено, що гідротехнічні споруди, які розташовані на земельній ділянці з кадастровим номером 1223255600:02:040:0016: власники/користувачі гідротехнічної споруди розташованої на зазначеній земельній ділянці відсутні; технічний стан гідротехнічної споруди задовільний; селищною радою розробляється положення про виявлення, облік та використання безхазяйного майна та відумерлої спадщини на території громади; звернень щодо вказаних гідроспоруд до селищної ради не надходило.

Губиниською селищною радою листами від 13.11.2024 №2937, від 29.05.2025 №1329, від 11.08.2025 №1883 повідомлено окружну прокуратуру, що рішень щодо прийняття до комунальної власності або визнання безхазяйним майном гідроспоруди, яка розташована на земельній ділянці з кадастровим номером 1223255600:02:040:0016, селищною радою не приймалося.

Також листами від 29.05.2025 №1329, від 11.08.2025 №1883 селищною радою повідомлено окружну прокуратуру про те, що заходи, спрямовані на набуття права власності на безхазяйне нерухоме майно - гідротехнічні споруди, яка розташована на земельній ділянці комунальної власності з кадастровим номером 1223255600:02:040:0016, радою не здійснювались та наразі здійснюватися не будуть.

На підставі зазначених обставин, позивач звернувся з позовом, обґрунтовуючи його зміст тим, що бездіяльність відповідача сприяє порушенню основних засад державної політики у сфері збереження інженерної інфраструктури водних об`єктів та комунальної власності, що є порушенням загальнодержавних інтересів відповідно до статті 131-1 Конституції України.

Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіряючи дотримання судом першої інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ним норм матеріального права, колегія суддів виходить із наступного.

Завданням адміністративного судочинства, у розумінні частини першої статті 2 КАС України, є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

За визначенням пункту 8 частини восьмої статті 4 КАС України позивачем є особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду, а також суб`єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подано позов до адміністративного суду.

Суб`єкти владних повноважень мають право звернутися до адміністративного суду виключно у випадках, визначених Конституцією та законами України (частина четверта статті 5 КАС України).

Зміст наведених приписів законодавства дає підстави для висновку, що завданням адміністративного судочинства є, насамперед, захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб (кожної людини і громадянина), прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, тоді як самі суб`єкти владних повноважень наділені правом на звернення до адміністративного суду виключно у випадках, визначених Конституцією та законами України.

Отже, необхідно дослідити наявність підстав для звернення прокурора до суду, оскільки лише за наявності такого суд може вирішувати спір по суті.

У Рішенні від 05.06.2019 №4-р(II)/2019 Конституційний Суд України зазначив, що Конституцією України встановлено вичерпний перелік повноважень прокуратури, визначено характер її діяльності і в такий спосіб передбачено її існування і стабільність функціонування; наведене гарантує неможливість зміни основного цільового призначення вказаного органу, дублювання його повноважень/функцій іншими державними органами, адже протилежне може призвести до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади її окремими органами або вплинути на обсяг їхніх конституційних повноважень.

Відповідно до частини третьої статті 53 КАС України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, вступає за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 29 листопада 2022 року у справі № 240/401/19 дійшов таких висновків:

« 69. Системне тлумачення вказаних приписів дозволяє дійти висновку, що стаття 53 КАС України вимагає вказувати в адміністративному позові, скарзі чи іншому процесуальному документі докази на підтвердження підстав заявлених позовних вимог із зазначенням, у чому саме полягає порушення інтересів держави, та обставини, що зумовили необхідність їх захисту прокурором.

70. Разом з тим, незгода суду з наведеним в адміністративному позові на виконання частини четвертої статті 53 КАС України обґрунтуванням прокурора щодо визначеної ним підстави представництва, як і неподання прокурором доказів відсутності органів влади, які мають повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, не є підставою для залишення позову без розгляду, як помилково вважали суди у цій справі.

71. Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц.».

У постанові від 01 грудня 2022 року у справі № 340/5914/21, в якій, зокрема розглядалося питання права прокурора на звернення до суду для захисту інтересів держави у сфері збереження водних об`єктів для загального та спеціального водокористування, а також запобігання виникнення надзвичайних ситуацій, пов`язаних з неналежною експлуатацією гідротехнічної споруди, забезпечення безаварійного пропуску льодоходу, попередження повеней та паводків на водних об`єктах, Верховний Суд зазначив:

«…водні об`єкти є важливою частиною екосистеми та елементом довкілля, що забезпечує існування людей, тваринного і рослинного світу. Для належного використання і охорони водних ресурсів, а також для захисту відповідних територій від шкідливого впливу вод на водних об`єктах усіх форм власності можуть зводитися гідротехнічні споруди; забезпечення безаварійності та безперебійності експлуатації таких споруд є завданням власників або користувачів водних об`єктів, на яких розміщена гідротехнічна споруда.

68. На цій підставі колегія суддів доходить висновку про те, що не взяття на баланс гідротехнічної споруди водного об`єкта - водосховища площею 88,1212 га, розташованого на річці Мала Вись, невжиття заходів щодо охорони та збереження гідротехнічної споруди, може спричинити виникнення аварій та інших надзвичайних ситуацій, у тому числі повеней, зумовлених шкідливою дією вод. Зазначене може свідчити про наявність загрози заподіяння шкоди інтересам держави у сфері запобігання виникнення надзвичайних ситуацій, пов`язаних з неналежною експлуатацією гідротехнічної споруди, забезпечення безаварійного пропуску льодоходу, попередження повеней та паводків на водних об`єктах».

Аналогічна позиція була підтримана Верховним Судом і у постанові від 29 травня 2024 року у справі № 320/6482/21, від 21 червня 2024 року у справі № 420/19870/21.

Вищенаведені справи стосувалися представництва прокурором інтересів держави, отже ці висновки можуть бути застосовані в цій справі з огляду на те, що вони стосуються загального питання - права прокурора на звернення до суду у схожих правовідносинах.

У позові зазначено, що Губиниською сільською радою не вчинено жодних дій задля взяття на баланс гідротехнічних споруд з подальшим оформленням права власності, що може призвести до їх нецільового використання, пошкодження, руйнування, або взагалі вибуття з власності громади, що в свою чергу суперечить інтересам держави та згідно зі статтею 131-1 Конституції України, покладає на органи прокуратури обов`язок представництва інтересів держави в суді.

Колегія суддів вважає необхідним звернути увагу на правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 01 грудня 2022 року у справі № 340/5914/21, в якій заступник керівника Новоукраїнської окружної прокуратури Кіровоградської області звернувся до суду в інтересах держави з позовом до Маловисківської міської ради Новоукраїнського району Кіровоградської області, в якій просив визнати протиправною бездіяльність Маловисківської МР щодо не звернення до органу, який здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно, із заявою про взяття на облік безхазяйної нерухомої речі, а саме - гідротехнічної споруди, що знаходиться в м. Мала Виска Новоукраїнського району Кіровоградської області. У цій постанові Суд зазначив:

« 96.Отже, позови прокурора до органу місцевого самоврядування, за загальним правилом, подаються з такої підстави, як відсутність суб`єкта, до компетенції якого віднесені повноваження щодо здійснення контролю за правомірністю дій та рішень органів місцевого самоврядування. У такій категорії справ прокурор повинен лише довести, що оскаржуваним рішенням, дією або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень завдано шкоду інтересам держави.

При цьому інтереси держави, у тому числі, охоплюють інтереси мешканців територіальної громади, оскільки відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.»

Також колегія суддів враховує, що у постанові від 29 листопада 2022 року у справі № 240/401/19 Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду сформулював висновки про те, що положення статті 53 КАС України у системному зв`язку з положеннями статті 23 Закону України «Про прокуратуру» щодо права прокурора на звернення до адміністративного суду з метою захисту інтересів держави в особі територіальної громади необхідно розуміти так:

- прокурор, звертаючись до суду з метою захисту інтересів держави, що охоплюють собою й інтереси певної територіальної громади, фактично діє в інтересах держави; оскільки відсутні чіткі критерії визначення поняття інтереси держави, яке є оціночним, суди під час розгляду кожної конкретної справи повинні встановлювати наявність/відсутність інтересів держави та необхідність їх захисту у судовому порядку;

- прокурор має право самостійно звертатися до адміністративного суду із позовом у разі відсутності органу, який має повноваження на звернення до суду з таким самим позовом; передбачене законами загальне повноваження державного органу на звернення до суду або можливість бути позивачем чи відповідачем у справі, не свідчить про право такого органу на звернення з адміністративним позовом в конкретних правовідносинах, оскільки Законом має бути прямо визначено, у яких випадках та який орган може/повинен звернутися до суду;

- у разі, якщо адміністративні суди доходять висновку про відсутність у прокурора права на звернення з позовом до суду в інтересах держави з підстави наявності органу, що має повноваження на звернення з таким позовом до суду, суди повинні чітко вказати, до компетенції якого саме органу належить повноваження на звернення до суду та яким Законом це право передбачено».

Водночас колегія суддів звертає увагу, що звернення прокурора до суду у порядку адміністративного судочинства у цій справі слугує меті захисту суспільного інтересу у такій важливій сфері, як забезпечення екологічної безпеки та безпеки життя та здоров`я людей, а тому прокурор, звертаючись до суду з цим позовом, діяв відповідно до вимог статті 53 КАС України та частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру».

Враховуючи вищезазначені законодавчі приписи та практику Верховного Суду, предмет та підстави позову, колегія суддів дійшла висновку, що прокурор у цій справі має право на звернення до суду.

Відповідно статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування визначає Закон України від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні».

Частиною другою статті 2 зазначеного Закону визначено, що місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Частиною 1 статті 10 Закону № 280/97-ВР встановлено, що сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Згідно приписів статті 25 Закону № 280/97-ВР сільські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

За змістом статті 60 Закону № 280/97-ВР територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме та нерухоме майно.

Підставою набуття права комунальної власності є передача майна комунальним громадам безоплатно державою, іншими суб`єктами права власності, а також майнових прав, створення, придбання майна органами місцевого самоврядування в порядку, встановленому законом (частина друга).

Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування, та розпорядження об`єктами права комунальної власності (частина п`ята).

Право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб`єктів. Об`єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад, передані іншим суб`єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом (частина восьма).

З огляду на системний зміст вищенаведених норм, орган місцевого самоврядування наділений повноваженнями щодо вирішення питань у сфері управління майном, яке перебуває у комунальній власності відповідних територіальних громад.

З огляду на вимоги статей 327, 335 ЦК України, Порядок № 1127, саме на органи місцевого самоврядування покладено обов`язок щодо взяття на облік безхазяйного майна, розташованого на території відповідної громади.

Відповідно до статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону, а у статті 13 Конституції України серед іншого визначено, що земля та водні ресурси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу, від імені якого відповідні права здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування у визначених межах.

Статтею 2 Водного кодексу України визначено, що завданням водного законодавства є регулювання правових відносин з метою забезпечення збереження, науково обґрунтованого, раціонального використання вод для потреб населення і галузей економіки, відтворення водних ресурсів, охорони вод від забруднення, засмічення та вичерпання, запобігання шкідливим діям вод та ліквідації їх наслідків, поліпшення стану водних об`єктів, а також охорони прав підприємств, установ, організацій і громадян на водокористування.

Водні відносини в Україні регулюються Водним кодексом, Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища» та іншими актами законодавства.

Земельні, гірничі, лісові відносини, а також відносини щодо використання та охорони рослинного і тваринного світу, територій та об`єктів природно-заповідного фонду, атмосферного повітря, виключної (морської) економічної зони та континентального шельфу України, що виникають під час користування водними об`єктами, регулюються відповідним законодавством України.

Згідно зі статтею 6 ВК України води (водні об`єкти) є виключно власністю Українського народу і надаються тільки у користування. Український народ здійснює право власності на води (водні об`єкти) через Верховну Раду України, Верховну Раду Автономної Республіки Крим і місцеві ради. Окремі повноваження щодо розпорядження водами (водними об`єктами) можуть надаватися відповідним органам виконавчої влади та Раді міністрів Автономної Республіки Крим.

До земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водоймами, болотами, а також островами; прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів (частина перша статті 58 Земельного кодексу України (далі також ЗК України, стаття 4 ВК України).

Земельною ділянкою є частина земної поверхні з встановленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами. Право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий (ґрунтовий) шар, а також на водні об`єкти, ліси і багаторічні насадження, які на ній знаходяться (частини перша, друга статті 79 ЗК України).

Відповідно до статті 85 ВК України порядок надання земель водного фонду в користування та припинення права користування ними встановлюється земельним законодавством.

Згідно із частиною четвертою статті 59 ЗК України громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, а також озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо.

За приписами статті 93 ЗК України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння та користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Згідно із частиною першою статті 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу.

Відповідно до статей 125, 126 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Зміст наведених норм права дає підстави дійти висновку, що право користування землями водного фонду здійснюється у відповідності до вимог водного та земельного законодавства на умовах договору оренди.

Тотожна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13 червня 2024 у справі № 560/1452/20.

Повертаючись до обставин справи встановлено, що згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, земельна ділянка загальною площею 6,3030 га, з кадастровим номером 1223255600:02:040:0016, на якій серед іншого розташовані вказані гідротехнічні споруди та цільовим призначенням землі загального користування, зареєстрована 03.12.2019 року. Форма власності цієї ділянки - державна. Власником є Держава Україна в особі Губиниська селищна рада.

За змістом частини першої статті 181 ЦК України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

За змістом статті 1 Закону України від 18 вересня 2012 року № 5293-VI «Про аквакультуру» гідротехнічні споруди - це об`єкти нерухомого майна (земляні греблі та дамби, водозабірні споруди, повеневі водоскиди, донні водовипуски, водопостачальні, скидні та рибозбірноосушувальні канали, рибовловлювачі, камери облову, причали, водоскиди, бистротоки, перепади, перегороджувальні рибозахисні та інші споруди), що є інженерними спорудами, які призначені для управління водними ресурсами, а також для запобігання шкідливій дії вод;

земляна гребля - земляна споруда, що побудована для створення штучної водойми шляхом ділення водотоку на верхній та нижній б`єфи та зосередження води у верхньому б`єфі;

Підпунктом 14.1.238 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України передбачено, що споруди - це земельні поліпшення, що не належать до будівель і призначені для виконання спеціальних технічних функцій.

Згідно із пунктом 1.9.18 Методики обстеження і паспортизації гідротехнічних споруд систем гідравлічного вилучення та складування промислових відходів та хвостів, затвердженого наказом Державного комітету у справах містобудування і архітектури від 19.12.1995 № 252, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 21.12.1995 за №466/1002, гідротехнічні споруди це споруди для використання водних ресурсів, а також для боротьби з шкідливим впливом вод: греблі й дамби різного призначення та їхні конструктивні елементи; водоскиди, водоспуски, споруди водовідведення: тонелі, канали, труби, лотки; регуляційні споруди, накопичувачі промислових відходів, ставки, відкриті водозабори, гідромеханічне та механічне обладнання, призначене для нормального функціонування споруд.

Відповідно до пункту 2.7 Методичних рекомендаціях стосовно об`єктів нерухомого майна, права на які підлягають державній реєстрації, затверджених протоколом колегії Державної реєстраційної служби України за № 3 від 11.12.2012, до об`єктів нерухомого майна, права на які підлягають державній реєстрації, належать споруди (інженерні, гідротехнічні тощо) - земельні поліпшення, що не належать до будівель та приміщень, призначені для виконання спеціальних технічних функцій.

До гідротехнічних споруд відносяться: греблі й дамби різного призначення та їхні конструктивні елементи; водоскиди, водоспуски, споруди водовідведення: тунелі, канали, труби, лотки; регуляційні споруди, накопичувачі промислових відходів, ставки, відкриті водозабори, гідромеханічне та механічне обладнання, призначене для нормального функціонування споруд.

Відповідно до зазначеного правового регулювання та встановлених обставин, такий об`єкт як земляна гребля та водоскидна споруда є нерухомим майном.

Згідно із частиною 1 статті 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Частиною першою статті 5 Закону України від 01 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (Закон № 1952-IV) визначається необхідність державної реєстрації споруд, а також їх окремих частин.

Отже, спірні споруди належить до нерухомого майна, щодо якого має проводитися державна реєстрація прав.

У постанові від 21 червня 2024 року у справі №420/19870/21 Верховний Суд дійшов таких висновків про застосування статті 355 ЦК України у питанні взяття на облік безхазяйних нерухомих речей:

«(1) безхазяйною нерухомою річчю є нерухоме майно, яке відповідає двом умовам:

- відомості про це майно відсутні у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно;

- власник цього майна невідомий органу місцевого самоврядування, на території якого воно розміщене;

(2) орган місцевого самоврядування, на території якого розміщено безхазяйну нерухому річ, зобов`язаний звернутися із заявою до органу, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно, для взяття безхазяйної нерухомої речі на облік.

Оскільки ч. 2 ст. 355 ЦК України сформульовано імперативно, звернення з відповідною заявою є обов`язком, а не правом органу місцевого самоврядування.».

Апелянт, в свою чергу, зазначає про відсутність протиправної бездіяльності відповідача як органу місцевого самоврядування щодо не звернення до органу, який здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно, із заявою про взяття на облік вказаного безхазяйного нерухомого майна, оскільки земельна ділянка, на якій знаходяться спірні об`єкти, є власністю держави, і така земляна гребля та водоскидна споруда нерозривно пов`язана із землею, на якій розташовані.

З урахуванням позиції апелянта та висновків суду першої інстанції, колегія суддів зазначає про необхідність з`ясувати суть суперечок в установлених обставинах, які впливають на правове регулювання спірних правовідносин.

За змістом статті 51 ВК (у редакції, яка діяла на момент укладення договору оренди) у користування на умовах оренди водні об`єкти (їх частини) місцевого значення та ставки, що знаходяться в басейнах річок загальнодержавного значення, можуть надаватися водокористувачам лише для риборозведення, виробництва сільськогосподарської і промислової продукції, а також у лікувальних і оздоровчих цілях.

Передача орендарем права на оренду водного об`єкта (чи його частини) іншим суб`єктам господарювання забороняється.

Орендодавцями водних об`єктів (їх частин) місцевого значення є Верховна Рада Автономної Республіки Крим і обласні Ради.

Окремі повноваження щодо надання водних об`єктів (їх частин) місцевого значення в користування Верховна Рада Автономної Республіки Крим та обласні Ради можуть передавати відповідним органам виконавчої влади на місцях чи іншим державним органам.

Орендодавцями водних об`єктів загальнодержавного значення є Кабінет Міністрів України та місцеві державні адміністрації.

Згідно із статтею 17 ЗК (у редакції, яка діяла на момент укладення договору оренди) до повноважень місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин належить: розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Частиною четвертою статті 59 ЗК передбачено, що громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, а також озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо.

Відповідно до матеріалів справи встановлено, що на території Губиниської селищної ради розташований водний об`єкт загальнодержавного значення, ставок, який розташований за межами с.Євецько-Миколаївка загальною площею 2,7000 га, де наявна гідротехнічна споруда - земляна гребля та водоскидна споруда, шахтний водоскид та відвідний канал.

22 лютого 2021 року між Дніпропетровською обласною державною адміністрацією, в особі голови Новомосковської районної державної адміністрації Вишневського М.В. (орендодавець) та ТОВ «Ягідний Дар» (орендар) укладено договір оренди вказаного водного об`єкту строком до 09.04.2027 року (зареєстровано 12.03.2021 року).

Об`єктом оренди за вказаним договором є: вода (водний простір) водного об`єкта 61,1 тис.куб. метрів, землі водного фонду загальною площею 6,3030 га, площа водного дзеркала 2,7000 га.

Як свідчить зміст пункту 3 договору, у межах об`єкта оренди розміщені гідротехнічні споруди: земляна гребля та водоскидна споруда, шахтний водоскид та відвідний канал.

За умовами цього договору оренди, об`єкт оренди передається разом з гідроспорудами та земляною греблею.

Відповідно до частини четвертої статті 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державній реєстрації не підлягають права на такі об`єкти:

корисні копалини та рослинний світ

малі архітектурні форми (МАФи)

тимчасові споруди для здійснення підприємницької діяльності

об`єкти, що є приналежністю головної речі (як у вашому випадку з гідроспорудою)

складові частини речі, які не мають статусу окремого об`єкта нерухомості

лінійні споруди енергетичної інфраструктури (якщо вони не мають ознак нерухомого майна)

дороги та технологічні споруди, що знаходяться в межах смуги відведення автомобільних доріг.

Отже, вказана норма підтверджує, що якщо гідротехнічна споруда визнається виключно приналежністю земельної ділянки, вона наслідує правову долю цієї ділянки й не потребує окремого витягу з реєстру прав.

Стосовно правової позиції щодо того, якщо вирішувати питання про оформлення права власності на таку споруду разом із ділянкою, слід враховувати наступне.

Оформлення права власності на гідротехнічну споруду як приналежність земельної ділянки базується на принципі "єдності юридичної долі". Це означає, що споруда автоматично "слідує" за землею.

Оскільки споруда є приналежністю, окремий титул на неї не видається. Реєструється право власності (або постійного користування) на земельну ділянку в Державному реєстрі речових прав, на підставі документів (договір оренди де прописано, що земельна ділянка з розташованою на ній гідротехнічною спорудою (приналежністю) або рішення суду про визнання права власності на земельну ділянку та споруду як її невід`ємну частину, тощо), в яких має бути чітко зазначено наявність гідроспоруди.

Для фіксації характеристик споруди необхідно мати технічний паспорт, на підставі якого вносяться відомості про гідроспоруду як про господарську будівлю/споруду, що розташована на ділянці.

Це є підтвердженням фізичного існування об`єкта та його параметрів.

В даному випадку, споруда розташована на землях водного фонду, тому вона обмежена в приватизації, в такому разі оформлюється лише право користування (оренда) земельною ділянкою під спорудою.

В тому випадку, якщо вирішувати питання щодо можливості відокремлення гідротехнічної споруди як самостійного об`єкта, слід враховувати наступне.

Основне питання, в такому разі, полягає у зміні юридичного статусу споруди з «приналежності» на «окрему річ».

Перш за все, слід довести, що споруда має ознаки нерухомого майна згідно зі статтею 181 ЦК України:

-вона міцно пов`язана з землею

- її переміщення є неможливим без знецінення та зміни призначення

- наявність технічного паспорту, де об`єкт буде класифікований не як «допоміжна споруда», а як окрема інженерна споруда з присвоєнням їй власної адреси (або опису місцезнаходження).

Вподальшому, для відокремлення споруди, доведення її технічної автономності, необхідно:

здійснити поділ основної земельної ділянки

виділити окрему ділянку безпосередньо під самою спорудою та для її обслуговування

присвоїти новій ділянці окремий кадастровий номер

після цього споруда стає приналежністю вже цієї нової (малої) ділянки, що фактично робить її автономним об`єктом для цивільного обороту (продажу, застави).

Таким чином, вирішуючи спірні правовідносини, колегія суддів зазначає, що в даному випадку, логіка полягає в тому, що гідротехнічна споруда є нерозривно пов`язаною із земельною ділянкою під нею або водним об`єктом.

Гідротехнічна споруда розглядається як поліпшення земельної ділянки, а не як самостійна будівля.

До того ж, вона не має ознак капітальної споруди, яка може існувати окремо від водного об`єкта, є лише інженерними елементами для управління водними ресурсами, тому реєстрація права власності на гідротехнічну споруду як на «нерухомість» є незаконною, якщо вони не є окремим об`єктом цивільного обороту.

За висновками зазначеного можна вказати, що реєстрація можлива, якщо споруда є частиною цілісного майнового комплексу (наприклад, ГЕС або порту), якщо вона має чіткі ознаки будівлі та була введена в експлуатацію як об`єкт нерухомості згідно з архітектурними нормами.

При цьому, селищна рада зобов`язана зареєструвати право власності на гідротехнічну споруду (ГТС) у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Без такої реєстрації орган місцевого самоврядування не може повноцінно розпоряджатися спорудою, зокрема надавати її в оренду разом із водним об`єктом.

Відповідно до пункту 1.3 Правил безпеки при експлуатації каналів, трубопроводів, інших гідротехнічних споруд у водогосподарських системах, затверджених Наказом МНС України 03 квітня 2012 року № 661, гідротехнічна споруда - це інженерна споруда, призначена для керування водним режимом, використовування водних ресурсів або для запобігання шкідливій дії вод.

Відповідно до Методики обстеження і паспортизації гідротехнічних споруд систем гідравлічного вилучення та складування промислових відводів та хвостів, затвердженої наказом Державного комітету України у справах містобудування і архітектури від 10 вересня 1996 року № 165, гідротехнічні споруди - це споруди для використання водних ресурсів, а також для боротьби з шкідливим впливом вод: греблі й дамби різного призначення та їхні конструктивні елементи; водоскиди, водоспуски, споруди водовідведення: тонелі, канали, труби, лотки; регуляційні споруди, накопичувачі промислових відходів, ставки, відкриті водозабори, гідромеханічне та механічне обладнання, призначене для нормального функціонування споруд.

Незалежно від цільового призначення будь-яка гідротехнічна споруда - це інженерна споруда, розташована на водному об`єкті та призначена для управління ним, а також для запобігання шкідливій дії вод. Використання гідротехнічної споруди без втрати її правового статусу з іншою метою, аніж обслуговування водного об`єкту є неможливим, тобто вона є приналежністю до водного об`єкту.

У постанові Верховного Суду від 04 грудня 2018 року у справі № 903/906/16 вказано, що водний об`єкт не може бути відокремлений від земельної ділянки та бути самостійним (окремо від земельної ділянки, на якій він розташований) об`єктом прав та обов`язків, а право розпоряджатися водним об`єктом належить власнику земельної ділянки, на якій розташований цей водний об`єкт.

Враховуючи правовий статус гідротехнічної споруди як приналежності водного об`єкту, власником гідротехнічної споруди може виступати лише особа, яка є власником земельної ділянки, на якій розташований водний об`єкт з гідротехнічною спорудою.

Судом встановлено, що спірна гідротехнічна споруда розташована на земельній ділянці водного фонду.

Враховуючи наведене, оскільки гідротехнічна споруда нерозривно пов`язана з водним об`єктом, не може бути відокремлена від нього без втрати цільового призначення, відповідно не може перебувати у власності фізичних осіб, оскільки державна реєстрація права власності на гідротехнічну споруди за відповідачем надає територіальній громаді право на користування та розпорядження земельною ділянкою водного фонду.

Отже, державна реєстрація права власності на гідротехнічну споруду (ГТС) за сільською радою є ключовою умовою для реалізації територіальною громадою своїх прав щодо земельної ділянки водного фонду.

Тільки після оформлення права комунальної власності на споруду сільська рада отримує юридичне підґрунтя для реєстрації прав на землю під цією спорудою.

Право власності, користування або оренди земельної ділянки виникає виключно з моменту державної реєстрації цих прав у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Оскільки, земляні греблі, шлюзи-регулятори (водонапуски та водовипуски) від відповідної земельної ділянки та штучно створеного ними водного об`єкта без зміни призначення та шкоди такому об`єкту не можуть бути відокремлені, гідротехнічна споруда не може бути окремим об`єктом права власності, оскільки є приналежністю (складовою частиною) водойми та слідує за головною річчю.

Отже, державна реєстрація права власності на гідротехнічну споруду (ГТС) за сільською радою здійснюється шляхом внесення відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів позивача по суті спору та їх відображення в оскарженому судовому рішенні (з урахуванням доводів апеляційної скарги), колегія суддів виходить з того, що у справі, яка розглядається, судом апеляційної скарги сторонам спору надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникли при кваліфікації спірних правовідносин, а доводи, викладені в обґрунтування апеляційної скарзі, не спростовують викладених висновків.

Щодо процесуальних порушень допущених судом першої інстанції.

Вирішуючи питання щодо віднесення спірних гідротехнічних споруд до безхазяйної нерухомої річчі, судом першої інстанції не було залучено до участі у справі - Самарівську районну військову адміністрацію Дніпропетровської області, яка, як встановлено з доданих документів, є власником земельної ділянки загальною площею 6,39 га, на якій розташовані такі споруди.

Також судом першої інстанції не надана правова оцінка земляній греблі та водоскидній споруді в контексті їх передачі в оренду разом із водним об`єктом та фактично земельною ділянкою.

Оскільки за загальним правилом право передачі в оренду має власник майна (об`єкту), який передається в оренду.

Колегія суддів звертає увагу, що суд першої інстанції прийняв рішення без участі Самарівської районну військову адміністрацію Дніпропетровської області, яка укладала договір оренди цього майна, відповідно не встановили повний правовий статус цих гідротехнічних споруд, у тому числі як об`єкта оренди.

Також справа розглянута без участі Самарівської районної військової адміністрації Дніпропетровської області, як власника землі на якій вони розміщені та врахування наявності або відсутності прав та обов`язків ОДА щодо цього об`єкту нерухомості окремо від земельної ділянки.

Отже, без залучення кола осіб, які мають відношення до визначення правового статусу гідротехнічних споруд, та встановлення статусу цих споруд неможливо надати правову оцінку діям (бездіяльності) відповідача.

Інститут третьої особи спрямований на створення умов для захисту прав, свобод та інтересів такої особи, які можуть бути порушені при вирішенні спору між позивачем і відповідачем за відсутності третьої особи. Участь третьої особи сприяє всебічному розгляду справи, зібранню більшої кількості доказів, правильному вирішенню справи, запобігає ситуації, коли у справах з одних правовідносин ухвалюються протилежні за змістом рішення.

Правовий статус та порядок вступу у справу третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, врегульований КАС України.

При цьому, участь у справі третіх осіб з одного боку обумовлена завданням адміністративного судочинства, яким згідно з частиною першою статті 2 КАС України є справедливий, неупереджений та своєчасний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин, а з іншого - вимогами процесуального законодавства про законність і обґрунтованість судового рішення.

Правовим наслідком незалучення до участі у справі третіх осіб є порушення конституційного права на судовий захист, оскільки особи не беруть участі у справі, вирішення якої безпосередньо впливає на їх права, свободи, інтереси або обов`язки.

Аналогічних висновків Верховний Суд дійшов у постановах від 14 квітня 2020 року у справі № 580/3136/19, від 23 квітня 2020 року у справі № 811/1470/18 та від 29 квітня 2020 року у справі № 703/2908/17.

Колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог, однак неправильно визначив мотиви, якими обґрунтував своє рішення, у зв`язку з чим мотивувальна частина рішення суду першої інстанції має бути змінена і викладена в редакції цієї постанови.

Відповідно до частин першої та четвертої статті 317 КАС України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 308 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

Керуючись ст. ст. 311, 315, 317, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Губинської селищної ради задовольнити частково.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.10.2025 в адміністративній справі №160/23284/25 змінити в частині мотивів і підстав задоволення позову.

В іншій частині рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.10.2025 в адміністративній справі №160/23284/25 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили 24 березня 2026 року та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України.

Повне судове рішення складено 30 березня 2026 року.

Головуючий - суддя Н.А. Олефіренко

суддя Л.А. Божко

суддя Ю. В. Дурасова