Постанова від 01 квітня 2026 р. у справі №520/23955/25 — Другий апеляційний адміністративний суд

Суд: Другий апеляційний адміністративний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, з них

Дата: 01 квітня 2026 р.

Справа: №520/23955/25

Суддя: Спаскін О.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 квітня 2026 р. Справа № 520/23955/25

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Спаскіна О.А.,

Суддів: Любчич Л.В. , Присяжнюк О.В. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 31.12.2025 (ухвалене суддею Волошиним Д.А.) в справі № 520/23955/25

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області , Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області

про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Закарпатській області, в якому просила: визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області від 16.01.2025 № 204750022372 про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії; зобов`язати Головне управління Пенсійного Фонду України в Харківській області врахувати ОСОБА_1 страховий стаж підприємницької діяльності з 05.01.1988 по 04.01.1992; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком з 20.10.2024.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 31.12.2025 частково задоволено позов, а саме: визнано протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області від 16.01.2025 № 204750022372 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії; зобов`язано Головне управління Пенсійного Фонду України в Закарпатській області врахувати ОСОБА_1 страховий стаж підприємницької діяльності з 05.01.1988 по 04.01.1992; зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком, із урахуванням встановлених обставин та викладених судом висновків; у задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", Закону України "Про пенсійне забезпечення", Кодексу адміністративного судочинства України та на не відповідність висновків суду обставинам справи.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.

Суд, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, вважає, що вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що позивачкою рішення суду першої інстанції не оскаржується, а відповідач оскаржує рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог. Отже, в межах розгляду цієї справи судом апеляційної інстанції надається правова оцінка висновкам суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог.

Судовим розглядом встановлено, що 08.01.2025 ОСОБА_1 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області з заявою про призначення пенсії за віком.

Після реєстрації в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Харківській області заява про призначення пенсії за віком за принципом екстериторіальності розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України в Закарпатській області, за результатами розгляду якої прийнято рішення від 16.01.2025 № 204750022372, яким відмовлено в призначенні пенсії, відповідно до п. 1 ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», у зв`язку з відсутністю необхідного стажу.

21.01.2025 позивачка звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області з заявою, в якій просила вказати який період не зарахований, підставу незарахування (із посиланням на діюче пенсійне законодавство України), оскільки ця інформація в рішенні Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області від 16.01.2025 № 204750022372 була відсутня. За принципом екстериторіальності заява позивача була розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України в Хмельницькій області.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 30.01.2025 № 204750022372 позивачкці відмовлено у призначенні пенсії, оскільки до страхового стажу не зараховано період підприємницької діяльності з 05.01.1988 по 04.01.1992 у зв`язку з відсутністю інформації про систему оподаткування та сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України. Також зазначено, що для зарахування до страхового стажу період підприємницької діяльності з 05.01.1988 по 04.01.1992 необхідно надати інформацію про систему оподаткування та документи про сплату страхових внесків (платіжні доручення, квитанції установи банків, документи, що підтверджують поштові перекази, інформацію з Пенсійного фонду України про сплату страхових внесків).

Позивачка не погодилася з вищезазначеною відмовою відповідача та звернулася до суду з цим позовом.

Задовольняючі частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що спірне рішення пенсійного органу є необґрунтованим та підлягає скасуванню, а тому належним способом захисту прав позивача є зобов`язання Головного управління Пенсійного Фонду України в Закарпатській області врахувати ОСОБА_1 страховий стаж підприємницької діяльності з 05.01.1988 по 04.01.1992 та зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком, із урахуванням встановлених обставин та викладених судом висновків.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, з наступних підстав.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначені Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV (в подальшому - Закон № 1058-ІV).

Відповідно до ст. 1 Закону № 1058-IV, пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 8 Закону № 1058-IV, право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Частиною 1 статті 24 Закону № 1058-IV встановлено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Згідно з ч. 2 ст. 24 Закону № 1058-IV, страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до ч. 4 ст. 24 Закону № 1058-IV, періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Статтею 62 Закону України “Про пенсійне забезпечення” № 1788-ХІІ встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п. 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (в подальшому - Порядок № 637), основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. В той же час, трудова книжка підтверджує загальний трудовий стаж особи.

Згідно з п. 2 Порядку № 637, за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

Отже, за аналізу наведених норм слідує, що трудова книжка, в якій містяться всі необхідні та точні записи про періоди роботи, є основним документом, що підтверджує стаж роботи. За наявності такої трудової книжки підтверджувати трудовий стаж іншими документами законодавством не вимагається. Лише за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Судовим розглядом встановлено, що ОСОБА_1 з 05.01.1988 по 04.01.1992 здійснювала індивідуальну трудову діяльність, що підтверджується рішенням виконавчого комітету Фрунзенської районної ради від 05.01.1988 № 2.

Пунктом 2 Постанови Ради Міністрів УРСР від 15.04.1987 № 127 (із змінами) "Про заходи по виконанню в республіці Закону СРСР "Про індивідуальну трудову діяльність" встановлювалося, що одержання дозволу виконавчого комітету Ради народних депутатів або художньої ради назаняття індивідуальною трудовою діяльністю не потрібно, якщо виготовлення виробів кустарно-ремісничих промислів або надавані послуги мають одноразовий характер протягом календарного року, а сума одержаного при цьому доходу не перевищує діючого місячного неоподатковуваного прибутковим податком мінімуму заробітної плати робітників і службовців.

Відповідно до п. б) ч. 1 ст. 3 Закону СРСР "Про пенсійне забезпечення громадян в СРСР" право на трудову пенсію мають особи, які займаються індивідуальною трудовою діяльністю, у тому числі на умовах індивідуальної (групової) оренди або в особистому селянському господарстві, - за умови сплати страхових внесків у Пенсійний фонд СРСР.

Водночас, згідно з п. 6 Постанови Верховної Ради СРСР "Про порядок введення в дію Закону СРСР "Про пенсійне забезпечення громадян в СРСР" № 1481-І від 15.05.1990 Раді Міністрів СРСР у строк до 01.11.1990 доручено прийняти необхідні нормативні акти щодо застосування Закону СРСР "Про пенсійне забезпечення громадян в СРСР" у питаннях, віднесених Законом до компетенції Ради Міністрів СРСР, а саме затвердити спільно з ВЦРПС Положення про Пенсійний фонд СРСР, а також умови і порядок сплати громадянами обов`язкових страхових внесків у цей фонд, державного соціального страхування осіб, які займаються індивідуальною трудовою діяльністю, в тому числі на умовах індивідуальної (групової) оренди або в особистому селянському господарстві.

Аналіз вищезазначених норм законодавства вказує, що до періодів трудової діяльності, що зараховуються до стажу роботи для призначення пенсії, згідно законодавства СРСР, зараховувалася індивідуальна трудова діяльність - за умови сплати страхових внесків у Пенсійний фонд СРСР. Разом з тим, враховуючи неврегульованість питання сплати страхових внесків у Пенсійний фонд СРСР, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що індивідуальна трудова діяльність ОСОБА_1 з 05.01.1988 по 04.01.1992, згідно законодавства СРСР, мала бути зарахована до стажу роботи для призначення пенсії.

Враховуючи те, що позивачка ОСОБА_1 займалась індивідуальною трудовою діяльністю, відповідно до діючого законодавства на той час, та здійснив сплату податку на прибуток, яка зараховувалась в дохід бюджету, то суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що відповідачем безпідставно не зараховано період трудової діяльності з 05.01.1988 по 04.01.1992 до страхового стажу позивача.

Як вбачається з матеріалів справи, у ній містяться рішення виконавчого комітету Фрунзенської районної ради від 05.01.1988 № 2, квитанції про сплату податку на прибуток та платіжне повідомлення № 12.

Відповідно до абз. 4 пункту 2.1 постанови правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 «Про затвердження Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» період здійснення фізичною особою підприємницької діяльності підтверджується індивідуальними відомостями про застраховану особу. Для підтвердження періоду здійснення підприємницької діяльності до 01.01.2004 можуть прийматись інші документи про сплату страхових внесків. Періоди підприємницької діяльності за спрощеною системою оподаткування до 01.01.2004, в тому числі із застосуванням фіксованого податку, можуть зараховуватись до страхового стажу також на підставі свідоцтва про сплату єдиного податку або спеціального торгового патента, або патента про сплату фіксованого розміру прибуткового податку з громадян, або довідки про реєстрацію особи як суб`єкта підприємницької діяльності за спрощеною системою оподаткування.

Водночас, ні Порядком № 22-1, ні іншим нормативним документом не визначено вичерпного переліку тих первинних документів, якими повинна підтверджуватись сплата прибуткового податку з громадян.

Право особи на пенсійне забезпечення, не може ставитись в залежність від існування конкретного документу, позаяк збереження таких відомостей не може контролюватися пенсіонером, а значить на нього не може покладатись відповідальність за їх відсутність.

Проте, Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області відмовило позивачці в зарахуванні періодів зайняття індивідуальною трудовою діяльністю та в призначенні пенсії обмежившись обґрунтуванням неможливості врахувати при обрахунку страхового стажу та розміру пенсії страховий стаж, здобутого в період 04.01.1988 по 05.01.1992, без оцінки конкретних обставин щодо наявності такого стажу.

Із врахуванням вищевикладених обставин, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про необхідність зарахування спірного періоду провадження позивачкою підприємницької діяльності (індивідуальної трудової діяльності) у спірний період на підставі наданих нею до Пенсійного органу документів.

Враховуючі вищевикладене, суд апеляційної інстанції вважає, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області від 16.01.2025 № 204750022372 прийняте відповідачем без урахування всіх обставин, що мають значення для його прийняття, у зв`язку з чим є не обґрунтованим та підлягає скасуванню.

Із урахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що належним спосіб захисту порушеного права позивачки є визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області від 16.01.2025 № 204750022372 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії; зобов`язання Головного управління Пенсійного Фонду України в Закарпатській області врахувати ОСОБА_1 страховий стаж підприємницької діяльності з 05.01.1988 по 04.01.1992; зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком, із урахуванням встановлених обставин та викладених судом висновків.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

При прийнятті рішення у даній справі суд врахував позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Із врахуванням такого підходу Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд апеляційної інстанції вважає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку.

Інші доводи і заперечення сторін на висновки суду апеляційної інстанції не впливають.

Таким чином, суд переглянувши, в межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення із дотриманням вимог матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Харківського окружного адміністративного суду від 31.12.2025 без змін, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 311, 315, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області - залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 31.12.2025 в справі № 520/23955/25 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду.

Головуючий суддя О.А. Спаскін

Судді Л.В. Любчич О.В. Присяжнюк

Оригінал: reyestr.court.gov.ua