Рішення від 31 березня 2026 р. у справі №620/13805/25 — Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 квітня 2026 року м.Чернігів Справа № 620/13805/25

Чернігівський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді - Клопота С.Л.

розглянувши у спрощеному позовному провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області та просить наступне.

1. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області № 253450002522 про відмову у призначенні пенсії за віком від 16.10.2025 року.

2. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Донецькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) про призначення пенсії та зарахувати до стажу ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ), який дає право на призначення пенсії за віком періоди роботи з 30.08.1988 по 05.03.1993 року, з 18.03.1993 по 16.08.1998 та з 08.05.2005 по 14.03.2014 згідно трудової книжки НОМЕР_2 від 06.05.1983 року.

3. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Донецькій області призначити ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) пенсію за віком на підставі ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з 24.09.2025 року.

Ухвалою судді від 26.12.2025 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та встановлено відповідачу 15-денний строк з дня вручення вказаної ухвали для подання відзиву на позов.

Відповідачем подано відзив на позов, у якому останній позовні вимоги не визнав, просив у їх задоволенні відмовити.

Дослідивши матеріали справи, суд враховує таке.

09.10.2025 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (надалі - позивач) звернувся в органи Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком.

До заяви серед іншого долучено трудову книжку серії НОМЕР_2 ві 06.05.1983 року, що засвідчує періоди трудової діяльності позивача.

За екстериторіальним принципом дана заява була розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області (надалі - відповідач). За результатами розгляду заяви, 16.10.2025 року відповідачем прийнято рішення № 253450002522 про відмову у призначенні пенсії за віком.

Відмовляючи у призначенні пенсії позивачу за віком по досягненні 63-річного віку, відповідач встановив, що страховий стаж першого становить 17 років 09 місяців 16 днів, а до такого не зараховано: період трудової діяльності з 30.08.1988 року по 05.03.1993 року; період роботи в російській федерації з 18.03.1993 року по 16.08.1998 року; період роботи в російській федерації з 08.05.2005 року по 14.03.2014 року.

В якості обґрунтування рішення щодо періодів роботи в російській федерації зазначено, що 01.01.2023 року остання припинила участь в угоді про гарантії прав громадян учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 23.03.1992 року, а також те, що позивачем не було надано інформацію пр сплату страхових внесків. Щодо періоду трудової діяльності з 30.08.1988 року по 05.03.1993 року в Республіці Молдова вказано, що печатка якою звірено підпис про звільнення непридатна для сприйняття змісту.

Не погодившись з таким рішенням, позивач звернувся до суду з позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Спеціальним нормативно-правовим актом, який визначає правові засади, принципи та механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, є Закон України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” № 1058-IV (надалі - Закон про пенсійне страхування).

Стаття 24 даного Закону визначає, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог Закону про пенсійне страхування за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності Закону про пенсійне страхування.

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності Законом про пенсійне страхування, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених Законом про пенсійне страхування.

Частина 2 ст. 26 Закону про пенсійне страхування встановлює, що починаючи з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року, право на призначення пенсії за віком після досягнення 63-річного віку мають особи за наявності страхового стажу від 22 до 32 років.

Водночас, Закон України “Про пенсійне забезпечення” в статті 62 вказує, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка, а порядок підтвердження наявного стажу роботи встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Так, Постановою КМУ від 12.08.1993 №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.

Пунктами 1, 2 цього Порядку визначено: основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

Відповідно до пункту 3 цього ж Порядку: за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які місять відомості про періоди роботи.

Отже, основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка, і лише у відсутності в трудовій книжці записів про роботу, такий стаж встановлюється на підставі інших документів, уточнюючих довідок, відомостей та інших документів, які містять відомості про періоди роботи.

Аналогічна правова позиція сформована Верховним судом, зокрема у постанові від 12.11.2025 року у справі № 160/25181/24 та постанові від 30.10.2025 року у справі № 300/6020/23.

Так, позивачем надано відповідачу трудову книжку НОМЕР_2 від 06.05.1983 року, яка містить записи про прийняття та звільнення з роботи у спірні періоди, номери розпоряджень та дати, печатки підприємств та підписи посадових осіб. Відповідач, ухвалюючи оскаржуване рішення не мав зауважень щодо оформлення записів трудової книжки або відсутності таких записів, їх нечіткості чи інших застережень.

Таким чином, позивач зробив все від себе належне для призначення йому пенсії, зокрема, надав трудову книжку, що засвідчує всі періоди трудової діяльності, що повинні бути зараховані до страхового стажу. За таких обставин, не надання додаткових документів, зокрема щодо сплати страхових внесків не може бути підставою для відмови у призначенні пенсії за віком.

Другою підставою для неврахування спірних періодів роботи в російській федерації було припинення останньою участі в Угоді про гарантії прав громадян учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 23.03.1992 року. Щодо даної підстави суд зазначає наступне.

Згідно зі ст. 19 Закону України "Про міжнародні договори України" чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства.

Положеннями частини першої статті 4 Закону про пенсійне страхування передбачено, що законодавство про пенсійне забезпечення в Україні складається, зокрема, з міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Одним із міжнародних договорів з питань пенсійного забезпечення, який підписала Україна, стала багатостороння Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року (в оскаржуваному рішенні помилково зазначено “23 березня”), зобов`язання за якою взяли на себе дев`ять держав - учасниць СНД, в тому числі Україна та російська федерація.

13.03.1992 року між країнами СНД укладено Угоду про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення.

Відповідно до вимог статті 1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць даної угоди та членів їх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.

Статтею 6 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення встановлено, що призначення пенсій громадянам держав-учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.

Для встановлення права на пенсію, громадянам держав-учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.

Обчислення пенсій проводиться з заробітку (доходу) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу. У разі, якщо в державах - учасницях Угоди запроваджена національна валюта, розмір заробітку (доходу) визначається виходячи з офіційно встановленого курсу на момент призначення пенсії.

Згідно з абзацами 2, 3 статті 6 Угоди між Урядом України і Урядом російської федерації "Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і росії, які працюють за межами кордонів своїх країн" від 14.01.1993, трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв`язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.

Отже, наведені положення вказаних Угод передбачають, що стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди враховується при встановленні права на пенсію і її обчисленні. При цьому обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством сторони, на території якої відбувалася трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться за законодавством держави, на території якої вони проживають.

Постановою Кабінету Міністрів України від 29.11.2022 №1328 "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення" (надалі - Постанова №1328) постановлено про вихід з Угоди про гарантії прав громадян-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13.03.1992 у місті москва.

Тобто, денонсація Угоди від 13.03.1992 означає, що вказана Угода припинила породження зобов`язань для сторін у майбутньому та не впливає на права, зобов`язання або юридичне становище учасників цієї Угоди, які виникли в результаті її виконання, - вони зберігаються і після припинення вказаної Угоди.

Закон не має зворотної дії в часі. До того ж не зарахування стажу роботи чи розмірів заробітної плати в період чинності міжнародної угоди, осіб які працювали за межами України, у зв`язку з денонсацією угоди щодо пенсійного забезпечення з державами, - є неприпустимим та порушує конституційні принципи. Так, працюючи за межами України, позивач мав правомірні очікування щодо його пенсійного забезпечення.

Відтак, за наявності чинних у період роботи позивача положень Угоди, що передбачали відповідне право, позивач не може нести негативні наслідки у вигляді відмови у зарахуванні спірного періоду роботи до страхового стажу.

Як свідчить правова позиція Верховного Суду, що викладена у постанові від 19.06.2018 року у справі №820/5348/17, розпочатий процес реалізації права, за загальним правилом, повинен бути завершений за чинним на момент початку такого процесу законом (крім випадків, якщо у самому законі не визначений інший порядок), що узгоджується з принципом правої визначеності.

Отже, до набрання чинності Постановою №1328, Україна, як держава-учасниця Угоди, виконує зобов`язання, взяті згідно із Угодою, в тому числі щодо страхового стажу, отриманого громадянами до підписання Угоди.

Оскільки Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року була чинною, на момент набуття позивачем страхового стажу, зокрема у спірних періодах, її положення підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 17.09.2024 року у справі №580/3576/22.

З огляду на зазначене, посилання відповідача на припинення участі російської федерації в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року як підставу у відмові в призначенні пенсії за віком позивачу є не обгрунтованим та не законним, оскільки таке припинення не стосується (не впливає) періодів трудової діяльності позивача, що мали місце в час дії Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року.

Щодо не зарахування періоду роботи з 30.08.1988 року по 05.03.1993 року в Республіці Молдова до страхового стажу позивача, суд зазначає наступне.

Щодо підстав не врахування даного періоду роботи, то відповідач, в оскаржуваному рішенні, вказав, що печатка якою звірено підпис про звільнення непридатна для сприйняття змісту. Тим самим відповідач піддав сумніву факт звільнення позивача з МГІ “Молградпроект” через нечіткість відтиску печатки.

Такою, що не відповідає принципу верховенства права, суперечить загально прийнятій та сформованій практиці Верховного суду у правовідносинах щодо призначення пенсії, не обгрунтованою та непослідовною.

По-перше, Верховний суд, надаючи оцінку рішенням органів Пенсійного фонду неодноразово приходив до висновку про те, на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у її трудовій книжці. Неналежне оформлення трудової книжки не може бути підставою для виключення періодів роботи з трудового стажу особи які дають їй право на призначення/ перерахунок пенсії, оскільки відповідальність за порядок ведення трудової книжки покладено безпосередньо на посадових осіб установи-роботодавця. (Постанови Верховного суду у справі № 120/8471/23 від 31.01.2025 року, справі № 440/4164/23 від 17.09.2024 року, у справі № 300/6527/23 від 14.10.2024 року).

Слід зауважити, що у трудовій книжці містяться всі відповідні записи, номери наказів про прийняття та звільнення із займаної посади, підписи посадових осіб, зокрема щодо звільнення позивача, в тому числі відтиск печатки. Тобто, відповідний запис містить всі необхідні реквізити, що дозволяють встановити дану обставину, а позивач не може нести негативні наслідки через втрату відтиском печатки первинних властивостей та візуальних характеристик через тривалий час, що минув з дати його нанесення.

Крім цього, трудовим законодавством України не передбачено обов`язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповненням роботодавцем, іншими органами трудової книжки, а тому працівник не може нести і негативних наслідків порушення порядку заповнення його трудової книжки. При цьому, порушень заповнення трудової книжки відповідачем не було встановлено.

Аналогічний правовий висновок був сформований Верховним Судом у постанові від 30.09.2021 по справі № 300/860/17.

По-друге, рішення є не послідовним, оскільки, відповідачем були зараховані до страхового стажу трудові періоди позивача, що відбулись після спірного періоду, тобто після 05.03.1993 року (дата звільнення з МГІ “Молградпроект”). Іншими словами, відповідач визнає працевлаштування позивача в інших підприємствах, які знаходились не в Молдові, що опосередковано свідчить про звільнення позивача з МГІ “Молградпроект”.

По-третє, Республіка Молдова була учасником Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 положення якої було проаналізовано вище в контексті зарахування трудових періодів позивача на території російської федерації.

Не дублюючи зміст даних положень, суд зауважує, що спірний період тривав з 30.08.1988 року по 05.03.1993 року, тобто до та після набрання чинності Угоди, а у відповідності до її абзацу 2 статті 6 трудовий стаж набутий до набрання чинності Угоди теж враховується під час призначення пенсії.

Таким чином, відповідач був зобов`язаний зарахувати такий період трудової діяльності позивача, виходячи з вище перелічених підстав.

Відповідно до частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, встановлених обставин справи та наведених норм чинного законодавства України, суд дійшов висновку, що позов слід задовольнити.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись статтями 227, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (пл. Соборна, 3, м. Слов`янськ, Донецька обл., Краматорський р-н, 84122) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, – задовольнити у повному обсязі.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області № 253450002522 про відмову у призначенні пенсії за віком від 16.10.2025 року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Донецькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) про призначення пенсії та зарахувати до стажу ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ), який дає право на призначення пенсії за віком періоди роботи з 30.08.1988 по 05.03.1993 року, з 18.03.1993 по 16.08.1998 та з 08.05.2005 по 14.03.2014 згідно трудової книжки НОМЕР_2 від 06.05.1983 року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Донецькій області призначити ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) пенсію за віком на підставі ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з 24.09.2025 року.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 968,96 грн.

Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення суду.

Повний текст рішення виготовлено 01 квітня 2026 року.

Суддя Сергій КЛОПОТ