Рішення від 01 квітня 2026 р. у справі №640/22375/19 — Чернівецький окружний адміністративний суд

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 квітня 2026 р. м. Чернівці Справа № 640/22375/19

Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лелюка О.П., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Пакпрінт» до Київської митниці про визнання протиправним та скасування рішення,

У С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Пакпрінт» звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Київської митниці ДФС (вул. Гавела, 8-А, м. Київ, код ЄДРПОУ 39422888) про визнання протиправним та скасування рішення про коригування митної вартості від 27 березня 2019 року №UA100080/2019/000001/2.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 листопада 2019 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; вирішено, що справа буде розглядатись без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами; встановлено строк для подання відзиву.

У зв`язку з ліквідацією Окружного адміністративного суду м. Києва на підставі Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» від 13.12.2022 №2825-IX (зі змінами, внесеними згідно із Законом №3863-IX від 16.07.2024) та розробленого на виконання цього Закону Порядку передачі судових справ, нерозглянутих Окружним адміністративним судом міста Києва, затвердженого Наказом Державної судової адміністрації України 16.09.2024 №399, яким визначено порядок передачі нерозглянутих Окружним адміністративним судом міста Києва адміністративних судових справ іншим окружним адміністративним судам України, дану адміністративну справу було передано на розгляд та вирішення Чернівецькому окружному адміністративному суду.

Ухвалою Чернівецького окружного адміністративного суду від 11 березня 2025 року прийнято дану справу до свого провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні); роз`яснено учасникам справи, що її розгляд починається спочатку; замінено відповідача у даній справі з Київської митниці Держмитслужби на його правонаступника – Київську митницю (відокремлений підрозділ Державної митної служби України); встановлено строки для подання заяв по суті справи.

Як вбачається з наявних матеріалів, в обґрунтування протиправності оскаржуваного рішення позивач посилався на безпідставність посилань митного органу щодо необхідності включення у митну вартість товару витрат на його навантаження, оскільки фактично завантаження товару на засоби транспортування здійснювалось безоплатно, що відображено у декларації та товаросупровідних документах. Крім того, після виконання позивачем вимог митного органу про надання додаткових документів для підтвердження заявленої митної вартості товару, в оскаржуваному рішенні не було зазначено, які саме обставини ці документи повинні були підтвердити або у своїй сукупності могли спростувати заявлену митну вартість, або ж яким чином в цілому впливають на митну вартість товару. Додатково зазначено, що здійснюючи коригування митної вартості перевезеного позивачем товару із застосуванням методу 2Б (тобто за ціною договору щодо подібних товарів), відповідач в оскаржуваному рішенні зазначив лише номер і дату митної декларації, яка була взята за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, проте інших пояснень щодо виконаних коригувань на обсяг партії подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов, а також інших відомостей, оскаржуване рішення не містить. Тобто таке, фактично, не містить інформації, який саме товар було використано в якості джерела інформації для коригування товару позивача, числові значення подібного товару, а також не зазначено відомості, які вплинули або повинні були вплинути на коригування товару (враховуючи обсяги фактурної вартості, країни походження, метод визначення митної вартості таких товарів). Водночас позивач вважає, що на момент здійснення процедури митного оформлення товару в нього були всі документи, які підтверджують обґрунтованість заявленої його митної вартості, визначеної саме за першим (основним) методом, і такі не мали розбіжностей, які унеможливлювали б достовірно встановити дійсну митну вартість товару. Між тим, відповідач, приймаючи оскаржуване рішення, не надав належної оцінки поданим документам та не встановив конкретних обставин та фактів, які перешкоджали митному оформленню товару саме за тією вартістю, яка заявлена позивачем. На думку позивача, відповідач під час прийняття оскаржуваного рішення не мав правових підстав для незастосування митної вартості товару, визначеної саме за основним методом (за ціною договору), яка базувалась на документально підтверджених відомостях, яких було достатньо для прийняття рішення про митне оформлення товару за заявленою митною вартістю.

Відповідач, заперечуючи проти позовних вимог, подав до суду відзив на позовну заяву, в якому вказав законність прийнятого відносно позивача рішення, оскільки зміст документів, які були надані позивачем при митному оформленні товарів, не давали можливості митному органу перевірити декларування всіх складових митної вартості у повному обсязі. Так, при проведенні митного оформлення митним органом були сформовані коли критеріїв ризику: « 105-2» Контроль правильності визначення митної вартості товарів; « 106-2» Витребування документів, які підтверджують митну вартість; « 202-1» Проведення часткового митного огляду – з розкриттям до 20 відсотків пакувальних місць і вибірковим обстеженням транспортного засобу, з метою перевірки відповідності кількості та опису товарів і транспортних засобів даним, зазначеним у митній декларації; « 911-1» Забезпечення ідентифікації товарів та/або транспортних засобів шляхом здійснення цифрової фотозйомки. За результатами дослідження виявлених ризиків та наданих позивачем документів митний орган дійшов висновку про неможливість визнання заявленої позивачем митної вартості товару, визначеної за основним методом. Відповідно, митна вартість товару визначена із застосування методу №2б (за ціною договору щодо подібних товарів). Просив суд відмовити у задоволенні позову.

У поданій до суду відповіді на відзив позивач звертав увагу на те, що для митного оформлення товару було надано всіх документи, які були достатніми для підтвердження митної вартості, яка була заявлена саме декларантом. На думку позивача, ті обставини, що в автоматизованій системі аналізу управління ризиками наявна інформація про те, що митна вартість товару, який задекларовано позивачем, іншим декларантом розмитнювався за іншою митною вартістю, не може слугувати підставою для відмови у визнанні заявленої позивачем митної вартості товару, визначеної за основним методом. Крім того, як вважає позивач, автоматизована система аналізу управління ризиками об`єктивно не може містити усієї інформації, що стосується суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності, товарів та умов їх продажу, тому такі не можуть мати більші значення, ніж надані декларантом первинні документи на товар.

Правом подання заперечень відповідач не скористався.

Ухвалою суду від 02 квітня 2026 року відмовлено у задоволенні клопотання Київської митниці про залишення позовної заяви без розгляду.

Дослідивши наявні матеріали, всебічно та повно з`ясувавши всі обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 12 лютого 2018 року між ТОВ «Пакпрінт» (Україна) (покупець) та компанією «Messersi’ Paskaging Srl» (Італія) (продавець) укладено зовнішньоекономічний договір (контракт) №137, відповідно до умов якого продавець продає, а покупець придбає пакувальні матеріали та обладнання для виробництва пакувальної стрічки згідно з інвойсом. Детальна характеристика та номенклатура продукції міститься в інвойсі, який є невід`ємною частиною контракту. Поставка продукції здійснюється на умовах EXW Incoterms 2000. Загальна сума контракту зазначається в інвойсах на кожну окрему поставку. Платежі здійснюються у формі 100% оплати грошових засобів протягом 30 календарних днів після поставки за кожну конкретну партію товару. Валюта платежу – євро.

27 березня 2019 року товариством з обмеженою відповідальністю «Пакпрінт» було подано митну декларацію №UA100080/2019/263612 на товар: стрічка поліетилентерефталатова (РЕТ) для пакування, не самосклеювальна.

При оформленні вказаної митної декларації на підтвердження заявленої митної вартості товару (було визначено митну вартість на рівні 0,50 Євро за кг та зазначено застосування основного методу визначення митної вартості - за ціною договору (контракту) позивачем надано митному органу такі документи: пакувальний лист №2770 від 22 березня 2019 року; рахунок-фактуру (інвойс) №713/FE від 22 березня 2019 року; автотранспортну накладну №0988358 від 22 березня 2019 року; сертифікат з перевезення (походження) товару VE №742538 від 23 березня 2019 року; документ, що підтверджує вартість перевезення товару №27/03-01 від 27 березня 2019 року; прейскурант (прайс-лист) виробника товару №20/03 від 20 березня 2019 року; зовнішньоекономічний контракт від 12.02.2018 року №137, укладений між ТОВ «ПАКПРІНТ» та «Messersi Packaging Srl» (Italy) з доповненнями до нього; договори/контракти на перевезення; копія митної декларації країни відправлення; інші документи.

У зв`язку з тим, що під час проведення контролю за правильністю визначення митної вартості товарів, заявлених за вказаною декларацією, митним органом було встановлено, що документи, які подані для визначення митної вартості товарів, не містять всіх відомостей щодо складових митної вартості товарів, та відомостей щодо ціни, яка сплачена або підлягає сплаті, відповідачем було запропоновано надати (у разі наявності) додаткові документи згідно з переліком, визначеним статтями 53, 54 Митного кодексу України.

За результатами перевірки наданих позивачем документів відповідачем прийнято рішення про коригування митної вартості товарів від 27 березня 2019 року №UA100080/2019/000001/2, згідно з яким митну вартість товару визначено на рівні 1,45 Євро за кг.

Так, у графі 33 вказаного рішення «Обставини прийняття рішення та джерела інформації, що використовувалися митним органом для визначення митної вартості» зазначено:

«Митна вартість імпортованих товарів не може бути визначена за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (вартість операції): документи, що подані декларантом для підтвердження заявленої митної вартості, містять розбіжності та не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів. Відповідно до умов поставки «EXW Barbara» навантаження товару здійснюється за рахунок покупця. Інформація щодо витрат на навантаження товару не зазначена в митній декларації та в документах, що підтверджують транспортні витрати. Також відповідно до листа від 20 березня 2019 року прайс – лист адресований ТОВ «Пакпрінт», що суперечить поняттю «дійсної вартості» у розумінні положень статті VII Генеральної угоди з тарифів на торгівлі 1994 року, оскільки за цим документом не пропонується кожному підприємству (під «дійсною вартістю» розуміється ціна, за яку, під час та в місці, визначеним законодавством імпортуючої країни, такий чи подібний товар продається або пропонується до продажу при звичайному ході торгівлі за умов повної конкуренції). Таким чином, прайс-лист не може слугувати підставою для визначення митної вартості товарів».

Відповідачем було запропоновано надати додаткові документи відповідно до статті 53 Митного кодексу України, а саме: виписку з бухгалтерської документації; якщо здійснювалось страхування, страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування; висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформацію біржових організацій про вартість товару або сировини; транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять вартість перевезення оцінюваних товарів.

Приймаючи рішення про коригування митної вартості товарів, відповідач вказав у ньому про визначення митної вартості із застосування методу №2б (за ціною договору щодо подібних товарів). Попередні методи не застосовані: метод 1 – відповідно до вимог частини третьої статті 53 та частини шостої статті 54 Митного кодексу України; метод 2а – у зв`язку з відсутністю вартості операції з ідентичними товарами, що продаються на експорт в Україну з тієї ж країни приблизно в тій же кількості та на тих же комерційних рівнях, що й оцінювані товари (МД від 13 лютого 2019 року №UA807170/2019/008383).

Вказано також і про здійснення процедури консультації між органом доходів і зборів та декларантом з метою обґрунтованого вибору підстав для визначення митної вартості товарів.

За таких обставин, не погоджуючись з указаним рішенням, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Вирішуючи спір, суд зазначає таке.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно частини першої та другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відносини, пов`язані із справлянням митних платежів, регулюються Митним кодексом України від 13 березня 2012 року №4495-VI (далі – МК України в редакції, чинній на час прийняття оскаржуваних рішень).

Згідно статті 49 МК України митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Відповідно до частин першої та другої статті 51 МК України митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу.

Митна вартість товарів, що ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, визначається відповідно до глави 9 цього Кодексу.

Частиною першою та другою статті 52 МК України передбачено, що заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою.

Декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов`язані: 1) заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з митним органом; 2) подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; 3) нести всі додаткові витрати, пов`язані з коригуванням митної вартості або наданням митному органу додаткової інформації.

Відповідно до положень статті 53 МК України у випадках, передбачених цим Кодексом, декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.

Документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

У разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.

У разі якщо митний орган має обґрунтовані підстави вважати, що існуючий взаємозв`язок між продавцем і покупцем вплинув на заявлену декларантом митну вартість, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу, крім документів, зазначених у частинах другій та третій цієї статті, подає (за наявності) такі документи: 1) виписку з бухгалтерських та банківських документів покупця, що стосуються відчуження оцінюваних товарів, ідентичних та/або подібних (аналогічних) товарів на території України; 2) довідкову інформацію щодо вартості у країні-експортері товарів, що є ідентичними та/або подібними (аналогічними) оцінюваним товарам; 3) розрахунок ціни (калькуляцію).

Забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.

Декларант або уповноважена ним особа за власним бажанням може подати додаткові наявні у них документи для підтвердження заявленої ними митної вартості товару.

Згідно положень статті 54 МК України контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється митним органом під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.

Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється митним органом шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу.

За результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів митний орган визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодексу.

Митний орган під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів зобов`язаний: 1) здійснювати контроль заявленої декларантом або уповноваженою ним особою митної вартості товарів шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості, наявності в поданих зазначеними особами документах усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; 2) надавати декларанту або уповноваженій ним особі письмову інформацію про причини, за яких заявлена ними митна вартість не може бути визнана; 3) надавати декларанту або уповноваженій ним особі письмову інформацію щодо порядку і методу визначення митної вартості, застосованих у разі коригування митної вартості, а також щодо підстав здійснення такого коригування; 4) випускати у вільний обіг товари, що декларуються: у разі визнання митним органом заявленої митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно із заявленою митною вартістю; у разі згоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно з митною вартістю, визначеною митним органом; у разі незгоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування заявленої митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно із заявленою митною вартістю товарів та надання гарантій відповідно до розділу Х цього Кодексу в розмірі, визначеному митним органом відповідно до частини сьомої статті 55 цього Кодексу.

Митний орган з метою здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів має право: 1) упевнюватися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи розрахунку, поданих для цілей визначення митної вартості; 2) у випадках, встановлених цим Кодексом, письмово запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи встановлені статтею 53 цього Кодексу додаткові документи та відомості, якщо це необхідно для прийняття рішення про визнання заявленої митної вартості; 3) у випадках, встановлених цим Кодексом, здійснювати коригування заявленої митної вартості товарів; 4) проводити в порядку, визначеному статтями 345-354 цього Кодексу, перевірки правильності визначення митної вартості товарів після їх випуску; 5) звертатися до митних органів інших країн із запитами щодо надання відомостей, необхідних для підтвердження достовірності заявленої митної вартості; 6) застосовувати інші передбачені цим Кодексом форми митного контролю.

Митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: 1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; 2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; 3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; 4) надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.

У разі якщо під час проведення митного контролю митний орган не може аргументовано довести, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, заявлена декларантом або уповноваженою ним особою митна вартість вважається визнаною автоматично.

За змістом статті 55 МК України рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається митним органом у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо митним органом у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.

Прийняте митним органом письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити: 1) обґрунтування причин, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визнано; 2) наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; 3) вичерпний перелік вимог щодо надання додаткових документів, передбачених частиною третьою статті 53 цього Кодексу, за умови надання яких митна вартість може бути визнана митним органом; 4) обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої митним органом, та фактів, які вплинули на таке коригування; 5) інформацію про: а) право декларанта або уповноваженої ним особи на випуск у вільний обіг товарів, що декларуються: у разі згоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно з митною вартістю, визначеною митним органом; у разі незгоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування заявленої митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно із заявленою митною вартістю товарів та надання гарантій відповідно до розділу Х цього Кодексу в розмірі, визначеному митним органом відповідно до частини сьомої цієї статті; б) право декларанта або уповноваженої ним особи оскаржити рішення про коригування заявленої митної вартості до органу вищого рівня відповідно до глави 4 цього Кодексу або до суду.

Декларант може провести консультації з митним органом з метою обґрунтованого вибору методу визначення митної вартості на підставі інформації, яка наявна в митному органі.

Відповідно до статті 57 МК України визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.

Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).

Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.

Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між органом доходів і зборів та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу. Під час таких консультацій орган доходів і зборів та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності.

У разі неможливості визначення митної вартості товарів згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу за основу для її визначення може братися або ціна, за якою ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов`язаному із продавцем покупцю відповідно до статті 62 цього Кодексу, або вартість товарів, обчислена відповідно до статті 63 цього Кодексу.

При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу.

Методи на основі віднімання та додавання вартості (обчислена вартість) можуть застосовуватися у будь-якій послідовності на прохання декларанта або уповноваженої ним особи.

У разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, встановлених статтею 64 цього Кодексу.

Відповідно до частин другої та третьої статті 58 МК України метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов`язковою при її обчисленні.

У разі якщо митна вартість не може бути визначена за основним методом, застосовуються другорядні методи, зазначені у пункті 2 частини першої статті 57 цього Кодексу.

Відповідно положень статті 64 МК України у разі якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом послідовного використання методів, зазначених у статтях 58 - 63 цього Кодексу, митна вартість оцінюваних товарів визначається з використанням способів, які не суперечать законам України і є сумісними з відповідними принципами і положеннями Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (GATT).

Митна вартість, визначена згідно з положеннями цієї статті, повинна ґрунтуватися на раніше визнаних (визначених) органами доходів і зборів митних вартостях.

При цьому, враховуючи фактичні обсяги партії товарів, для визначення митної вартості використовується найменша вартість із альтернативних, згідно наявної у митного органу інформації.

Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що митні органи мають виключну компетенцію в питаннях перевірки та контролю правильності обчислення декларантом митної вартості.

Разом з тим дискреційні функції таких органів мають законодавчі обмеження у випадках незгоди із задекларованою митною вартістю. До них, зокрема, належить процедура консультацій між органом доходів і зборів та декларантом з метою обґрунтованого вибору підстав для визначення митної вартості та обов`язок послідовного вибору методів (від першого до резервного) визначення митної вартості.

Витребування документів, визначених частиною третьою статті 53 МК України, може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей щодо заявленої митної вартості товару, а саме: якщо документи, зазначені у частині другій статті 53 МК України: 1) містять розбіжності; 2) містять наявні ознаки підробки; 3) не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів; 4) не містять відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Поряд з цим витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 МК України.

Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнівів у достовірності наданої інформації.

Наведені висновки узгоджуються з правовим висновками, викладеними у подібних правовідносинах як Верховним Судом України у судових рішеннях від 31 березня 2015 року у справі №21-127а15, від 02 червня 2015 року у справі №21-498а15, так і Верховним Судом у постановах від 20 лютого 2018 року у справі №809/1884/16, від 14 серпня 2018 року у справі №826/5868/16.

Крім цього суд зауважує, що митний орган у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, яка була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, може витребувати додаткові документи. Наявність обґрунтованих сумнівів у правильності зазначеної декларантом митної вартості товарів є імперативною умовою, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребовування додаткових документів у декларанта та надає митному органу право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів. Сумніви митного органу є обґрунтованими, якщо надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Митний орган зобов`язаний зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки сумнівних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності. Необхідність витребування додаткових документів передусім є способом упевнитися у тому, що декларант правильно визначив митну вартість.

Такий висновок суду узгоджується із правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постанові від 18 травня 2022 року у справі №620/1735/20.

У постанові від 20 березня 2020 року у справі №480/4423/18 Верховний Суд також висловив правову позицію, відповідно до якої неподання декларантом документів, зазначених у ч.ч. 2-4 ст. 53 МК України, саме по собі не тягне для нього негативних правових наслідків. Неподання таких документів може тягнути за собою відмову у митному оформленні товарів за заявленою декларантом митною вартістю та, відповідно, коригування митної вартості товарів лише у тому випадку, коли у органу доходів і зборів будуть обґрунтовані підстави вважати, що таке неподання зумовило неповноту та/або недостовірність відомостей про митну вартість.

Згідно частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З оскаржуваного рішення про коригування митної вартості товару вбачається, що при перевірці заявленої позивачем митної вартості товару відповідач дійшов висновку про те, що документи, що подані декларантом для підтвердження заявленої митної вартості, містять розбіжності та не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів. Відповідно до умов поставки «EXW Barbara» навантаження товару здійснюється за рахунок покупця. Інформація щодо витрат на навантаження товару не зазначена в митній декларації та в документах, що підтверджують транспортні витрати. Також відповідно до листа від 20 березня 2019 року прайс-лист адресований ТОВ «Пакпрінт», що суперечить поняттю «дійсної вартості» у розумінні положень статті VII Генеральної угоди з тарифів на торгівлі 1994 року, оскільки за цим документам не пропонується кожному підприємству (під «дійсною вартістю» розуміється ціна, за яку, під час та в місці, визначеним законодавством імпортуючої країни, такий чи подібний товар продається або пропонується до продажу при звичайному ході торгівлі за умов повної конкуренції). Таким чином, прайс-лист не може слугувати підставою для визначення митної вартості товарів.

Суд зазначає, що визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі з обов`язком суб`єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень (частина четверта статі 9, частина друга статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України).

Однак у ході судового розгляду справи відповідачем не доведено суду, що виявлені ним у поданих декларантом документах розбіжності дійсно мають вплив на правильність визначення митної вартості (приписи частини третьої статті 53 МК України).

Надаючи оцінку твердженням відповідача в оскаржуваному рішенні про коригування митної вартості товарів про те, що відповідно до умов поставки «EXW Barbara» навантаження товару здійснюється за рахунок покупця, однак інформація щодо витрат на навантаження товару не зазначена в митній декларації та в документах, що підтверджують транспортні витрати, суд зауважує таке.

Так, у декларації митної вартості товару, який задекларовано у митній декларації №UA100080/2019/263612, вказано, що вартість навантаження дорівнює 0,0000 (пункт 21 декларації) (а.с. 70 на звороті).

Зазначене підтверджується і даними виробника щодо безоплатного навантаження товарів та листом ТОВ «Пакрінт» від 20 травня 2019 року. (а.с. 75)

Крім того судом встановлено, що на виконання положень наказу Міністерства фінансів України від 24.05.2012 №599 на підтвердження витрат транспортування позивачем при поданні митної декларації було надано відповідачу: автотранспортну накладну; сертифікат з перевезення товару; документи, що підтверджують вартість перевезення товару; договори (контракти) на перевезення товару перевізниками. При цьому згідно з указаними документами позивачем не здійснювалося і страхування вантажу (а.с. 50 на звороті), а тому суд вважає, що позивач не був зобов`язаний надавати документи на підтвердження транспортних/навантажувальних витрат.

Суд наголошує, що сама по собі відсутність у наданих декларантом документах (включаючи й розрахункових) відомостей щодо включення у митну вартість товару транспортних витрат, за наявності інших документів, які підтверджують заявлену декларантом митну вартість, не свідчить про наявність розбіжностей, які унеможливлюють підтвердження заявленої декларантом митної вартості товарів за ціною договору.

Щодо посилання відповідача на прайс-лист від 20 березня 2019 року, який, на думку митного органу, суперечить поняттю «дійсної вартості» у розумінні положень статті 7 Генеральної угоди з тарифів та торгівлі 1994 року, то вказаний лист не є визначальним для визначення митної вартості товару, а є лише загальним прайс-листом стосовно цін на асортимент товару, що реалізовувався контрагентом позивача. Купівля товару, зазначеного у митній декларації №UA100080/2019/263612, відбулася за вартістю, яка узгоджується з інвойсом від 22 березня 2019 року №713/FE. (а.с. 43)

Суд наголошує, що прайс-лист носить виключно інформаційний характер, а обов`язок щодо його надання в декларанта на обґрунтований запит митниці в силу частини третьої статті 53 МК України виникає лише за умови наявності у декларанта таких документів.

Суд зауважує, що у процедурах контролю за митною вартістю товару предметом доказування є ціна товару та інші складові митної вартості товару, а відтак суперечності (розбіжності) між відомостями, які не впливають на ціну товару та інші складові митної вартості не можуть бути підставою для твердження про наявність розбіжностей у даних про митну вартість товару та витребування додаткових документів, передбачених частиною третьої статті 53 МК України.

Інші виявлені відповідачем недоліки у документах, наданих позивачем є необґрунтованими, оскільки вони не належать до документів, які підтверджують митну вартість товару, та не викликають сумнівів у достовірності визначеної позивачем митної вартості товару

Як вказав Верховний Суд у постанові від 30 жовтня 2018 року у справі №810/1823/16, зазначення в рішенні лише формальних посилань на неможливість перевірки задекларованої митної вартості суперечить наведеним вимогам законодавства.

Крім того, Верховний Суд у постанові від 23 квітня 2019 року у справі №810/1479/16 наголосив, що однієї лише вказівки на наявність розбіжностей та недоліків у поданих документах, без роз`яснення, в чому такі розбіжності полягають, який їхній вплив на митну вартість оцінюваного товару і чому без їх усунення заявлена митна вартість не може бути визнана, недостатньо для висновку про неможливість застосування основного методу визначення митної вартості. Ненаведення митницею в рішенні про коригування митної вартості товарів обставин, про які зазначено вище, свідчить про протиправність рішення щодо застосування іншого, ніж основний, методу визначення митної вартості оцінюваного товару.

Наведене, у свою чергу, дає підстави для висновку, що декларант при митному оформленні товару повинен підтвердити лише ті факти, які пов`язані з витратами, що входять до митної вартості товарів. Натомість, якщо митниця стверджує, додаткові витрати все ж таки здійснювалися, то вона і повинна довести наявність цього факту.

Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного суду у складі Касаційного адміністративного суду, викладеною у постанові від 06 вересня 2019 року справі №815/2501/18.

З урахуванням наведеного, суд приходить до висновку, що відповідачем не підтверджено існування обґрунтованих сумнівів щодо складових митної вартості товару, що стосуються, зокрема, витрат по перевезенню (транспортуванню) товару. Надані позивачем документи, включаючи і документи щодо транспортування товару, містять всі відомості щодо заявленої митної вартості та її складових, не мають розбіжностей чи ознак підробки в розумінні положень МК України.

Враховуючи викладене у своїй сукупності, суд погоджується з твердженням позивача про подання ним разом з митною декларацією до митного органу усіх належних документів, що підтверджують заявлену митну вартість товару за ціною договору, та, відповідно, про безпідставність висновку відповідача про те, що надані позивачем документи містять розбіжності і не підтверджують заявлену за ціною договору митну вартість товару.

Крім того суд зазначає, що посилання відповідача на наявність додаткової наявної у нього інформації про митні вартості аналогічного товару у більшому розмірі, які перевозились іншими декларантами, не є доказом заниження позивачем митної вартості товару за умови наявності у нього всіх документів, які підтверджують обґрунтованість заявленої митної вартості товару саме за ціною договору, та за умови, що такі документи не містять у собі розбіжностей, які унеможливлювали би визначення достовірної (реальної) вартості товару.

Навіть за умови обґрунтованого встановлення митним органом різниці в ціні, вказане свідчить лише про наявність підстав для більш детального аналізу умов зовнішньоекономічної операції, на виконання умов пред`явлено товари для митного оформлення.

Виявлена різниця між вартістю товару, задекларованого особою, та вартістю подібних товарів згідно з аналізу цінової інформації митного органу не свідчить про наявність порушень з боку декларанта і не є підставою для автоматичного збільшення митної вартості товарів.

Крім цього суд зауважує, що відповідно до пункту 2.1 Правил заповнення рішення про коригування митної вартості товарів, затверджених наказом Міністерства фінансів України №598 від 24 травня 2012 року (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), посилання на використання цінової бази Єдиної автоматизованої інформаційної системи Держмитслужби у рішенні допускається тільки при визначенні митної вартості відповідно до положень статей 59, 60 та 64 Кодексу з обов`язковим зазначенням номера та дати митної декларації, яка була взята за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, з поясненнями щодо зроблених коригувань на обсяг партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо.

Проте всупереч наведеному в оскаржуваному рішенні про коригування митної вартості товарів від 27 березня 2019 року відповідач обмежився зазначенням лише номеру і дати митної декларації, використаної як джерело інформації при здійсненні коригування митної вартості спірного товару, проте відповідачем не наведено пояснень щодо зроблених ним коригувань на обсяг партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов, що, на переконання суду, вказує про безпідставність та необґрунтованість застосування іншого методу визначення митної вартості товарів декларанта.

Суд наголошує, що різниця між митною вартістю товару, задекларованого позивачем, та митною вартістю схожих товарів, що розмитнювались ним же чи іншими особами у попередніх періодах, не може свідчити про заниження митної вартості декларантом і не є підставою для автоматичного збільшення митної вартості товару до показників автоматизованої системи аналізу та управління ризиками.

Вказаний висновок узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 19.02.2019 року у справі №805/2713/16-а та підтриманою у постанові Верховного Суду від 30.06.2022 року у справі №280/1824/19.

Крім цього у постанові від 30 квітня 2020 року у справі №820/231/16 Верховний Суд, зокрема, також вказав і про те, що отримана з Центральної бази даних ЄАІС ДМСУ інформація про вантажну митну декларацію, на яку митний орган посилається при коригуванні митної вартості, не є достатнім доказом ціни, за яку відповідну партію товару було дійсно імпортовано до України, оскільки при здійсненні контролю за коригуванням митної вартості, проведеним митним органом за другорядним методом, митний орган повинен довести, що: відповідний товар за певною митною вартістю був дійсно ввезений до України; що митна вартість за відповідною вантажною митною декларацією не була відкоригована; що рішення про коригування (якщо воно приймалося) не було оскаржене до суду та скасоване судом.

Таким чином, у рішенні про коригування заявленої митної вартості, крім номера та дати митних декларацій, які були взяті за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, митний орган повинен також навести пояснення щодо зроблених коригувань на обсяги партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо та зазначити докладну інформацію і джерела, які використовувалися митним органом при визначенні митної вартості оцінюваних товарів.

Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 08 лютого 2019 року у справі №825/648/17 (№К/9901/16592/18).

Крім того у постанові від 21 грудня 2018 року у справі №815/228/17 Верховний Суд дійшов висновку, що наявність в інформаційних базах даних митного органу інформації про те, що у попередні періоди аналогічні товари були розмитнені із зазначенням більшої митної вартості, жодним чином не доводить неправильність її визначення позивачем, оскільки митна вартість залежить від ряду обставин і визначається в кожному конкретному випадку.

Обов`язок декларанта при визначенні митної вартості оцінюваних товарів за першим методом з дотриманням статті 58 МК України обумовлює визначення ціни товару митним органом саме шляхом порівняння.

Відповідно до статті 59 МК України разі якщо митна вартість оцінюваних товарів не може бути визначена згідно з положеннями статті 58 цього Кодексу, за основу для її визначення береться вартість операції з ідентичними товарами, що продаються на експорт в Україну з тієї ж країни і час експорту яких збігається з часом експорту оцінюваних товарів або є максимально наближеним до нього.

При застосуванні цього методу визначення митної вартості за основу береться прийнята митним органом вартість операції з ідентичними товарами з дотриманням умов, зазначених у цій статті. При цьому під ідентичними розуміються товари, однакові за всіма ознаками з оцінюваними товарами, у тому числі за такими, як: 1) фізичні характеристики; 2) якість та репутація на ринку; 3) країна виробництва; 4) виробник.

Незначні зовнішні відмінності не можуть бути підставою для відмови у розгляді товарів як ідентичних, якщо в цілому такі товари відповідають вимогам частини другої цієї статті.

Відповідно до частини четвертої 64 МК України у разі якщо ця стаття застосовується митним органом, він на вимогу декларанта або уповноваженої ним особи зобов`язаний письмово поінформувати їх про митну вартість, визначену відповідно до положень цієї статті, та про використаний при цьому метод.

Отже, при коригуванні митної вартості товару саме митний орган повинен довести, що в митній декларації, яка була врахована при визначенні митної вартості належного позивачу товару, така ціна товарів хоча й відкоригована, однак відповідала всім параметрам товару, який підлягав розмитненню у даних спірних відносинах.

Наведене дає суду підстави для висновку про недоведеність відповідачем правомірності прийнятого оскаржуваного позивачем рішення про коригування митної вартості товару.

Враховуючи наведене у сукупності, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для визнання протиправним та скасування рішення про коригування митної вартості товарів №UA100080/2020/000001/2 від 27 березня 2019 року.

Отже, позовні вимоги підлягають задоволенню.

При вирішенні цього спору судом також було взято до уваги і висновки Шостого апеляційного адміністративного суду у постанові з аналогічних правовідносин між тими самими сторонами, зокрема, у справі №640/7045/19 (постанова від 23 червня 2021 року).

Згідно частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Статтею 72 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно статей 74-76 Кодексу адміністративного судочинства України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до частини першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Згідно частин першої-третьої статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оцінивши належність, допустимість, достовірність вказаних вище доказів окремо, а також достатність і взаємний зв`язок цих доказів у їх сукупності, суд вважає, що доводи відповідача, викладені у відзиві, є безпідставними та необґрунтованими. Натомість позивач довів незаконність оскаржуваних рішень, тому позовні вимоги підлягають задоволенню повністю.

Стосовно розподілу судових витрат суд зазначає таке.

Так, відповідно до частини п`ятої статті 246 Кодексу адміністративного судочинства України у резолютивній частині рішення (окрім іншого) зазначається розподіл судових витрат.

Частиною першою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Частиною першою, сьомою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Оскільки даний позов сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, підлягає задоволенню повністю, а згідно наявної у справі платіжного доручення №4391 від 11 листопада 2019 року позивачем за його подання сплачено судовий збір у розмірі 1921,00 грн, то вказана сума підлягає поверненню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань відповідача – суб`єкта владних повноважень.

Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Пакпрінт» до Київської митниці про визнання протиправним та скасування рішення задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення Київської митниці про коригування митної вартості товарів №UA100080/2019/000001/2 від 27 березня 2019 року.

Стягнути з Київської митниці за рахунок її бюджетних асигнувань на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Пакпрінт» судові витрати у виді судового збору в розмірі 1921 грн 00 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Датою ухвалення судового рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 02 квітня 2026 року.

Повне найменування учасників справи: позивач – Товариство з обмеженою відповідальністю «Пакпрінт» (вул. Бориспільська, 9, м. Київ, код ЄДРПОУ 34343964), відповідач – Київська митниця (відокремлений підрозділ Державної митної служби України, код ЄДРПОУ ВП 43997555, місцезнаходження: 03124, м. Київ, бульв. Вацлава Гавела, буд. 8-А).

Суддя О.П. Лелюк