Суд: Чернівецький окружний адміністративний суд
Інстанція: Перша
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: соціального захисту (крім соціального страхування), з них
Дата: 01 квітня 2026 р.
Справа: №640/30455/20
Суддя: Григораш Віталій Олександрович
ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 квітня 2026 р. м. Чернівці Справа № 640/30455/20
Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Григораша В.О., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві про визнання протиправними дій, зобов`язати вчинити дії,-
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_2 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві з такими позовними вимогами:
визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві в не призначенні ОСОБА_3 пенсії за віком за його заявою №8940 від 11.11.2020;
зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві призначити ОСОБА_3 пенсію за віком з 11.11.2020.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 09.12.2020 відкрито провадження в адміністративній справі та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
На виконання положень п.2 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" №2825-ІХ та відповідно Порядку передачі судових справ нерозглянутих Окружним адміністративним судом м. Києва, затвердженого наказом ДСА України від 16.09.2024 №399 до Чернівецького окружного адміністративного суду скерована дана адміністративні справа.
Відповідно до автоматизованого розподілу судової справи між суддями Чернівецького окружного адміністративного суду, адміністративну справу передано на розгляд головуючому судді Григорашу В.О.
Ухвалою Чернівецького окружного адміністративного суду від 11.03.2025 адміністративну справу прийнято до свого провадження та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження у порядку письмового провадження без повідомленням (виклику) сторін за наявними в справі матеріалами.
В обґрунтування поданого позову вказував, що звернувся до Пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком, до якої додав в тому числі паспорт громадянина України для виїзду за кордон, оскільки у нього відсутній внутрішній паспорт громадянина України. Зазначав, що вважає протиправною відмову відповідача з підстав відсутності в додатках до поданої заяви паспорту громадянина України, оскільки він є громадянином України та має такі самі конституційні права, як і інші громадяни, в тому числі право на отримання пенсії, не залежно від його місця проживання.
Відповідач, не погоджуючись із поданим позовом, подав до суду відзив, в якому вказував, що позовні вимоги вважає необгрунтовними та такими, що не підлягають задоволенню, оскільки позивачем порушені вимоги п. 2.23 Порядку №22-1, а саме до заяви про призначення пенсії не додано паспорт громадянина України.
Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Зважаючи на відсутність клопотання будь-якої зі сторін про інше, суд вважає за можливе продовжити розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Перевіривши матеріали справи, встановивши фактичні обставини в справі, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, дослідивши та оцінивши надані докази в сукупності, проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення адміністративного позову, виходячи з наступного.
11.11.2020 позивач звернувся із заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про призначення пенсії за віком у відповідності до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".
Розглянувши вказану заяву, відповідач листом від 17.11.2020 №2600-0303-8/1634445 відмовив позивачу у призначенні пенсії за віком, оскільки порушенні вимоги п. 2.23 Порядку №21-1, а саме відсутній паспорт громадянина України.
Не погоджуючись із відмовою відповідача, позивач звернувся до суду із вказаним позовом.
Відповідно до ч. 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
За приписами ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також, у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом визначає Закон України від 09.07.2003 № 1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон № 1058-IV).
Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону № 1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років; з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років; з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років; з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років; з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років; з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років; з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року; з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років; з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років; з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - не менше 34 років; починаючи з 1 січня 2028 року - не менше 35 років.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 8 Закону № 1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема, громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
За приписами ст. 51 Закону № 1058-IV у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від`їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.
У рішенні від 07.10.2009 №25-рп/2009 Конституційним Судом України було встановлено, що громадяни України, які виїхали на постійне місце проживання до інших держав, мають рівні права з іншими громадянами України на пенсійне забезпечення. Право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.
Згідно зі ст. 2 Закону України від 11.12.2003 № 1382-IV "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження. Тобто, кожен громадянин України має право на вибір місця свого проживання із збереженням всіх конституційних прав.
Імперативність заборони обмежувати чи позбавляти можливості реалізації громадянами України їх конституційного права на соціальне забезпечення у взаємозв`язку з дійсним місцем проживання особи також кореспондується з правовою позицією Європейського Суду з прав людини, викладеною в пункті 52 рішення за заявою №10441/06 "Пічкур проти України" від 07.02.2014.
У відповідності до ст. 5 Закону України від 18.01.2001 № 2235-III "Про громадянство України" документами, що підтверджують громадянство України, є: паспорт громадянина України; паспорт громадянина України для виїзду за кордон; тимчасове посвідчення громадянина України; дипломатичний паспорт; службовий паспорт; посвідчення особи моряка; посвідчення члена екіпажу; посвідчення особи на повернення в Україну.
У статті 44 Закону № 1058-IV визначено, що заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.
Заява про призначення пенсії за віком може бути подана застрахованою особою не раніше ніж за місяць до досягнення пенсійного віку.
Органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.
Постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (далі - Порядок № 22-1, чинним на момент виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до п. 1.1. Порядку №22-1 заява про призначення пенсії непрацюючим особам, а також членам сім`ї у зв`язку з втратою годувальника подається заявником особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, безпосередньо до управління Пенсійного фонду України у районі, місті, районі у місті, об`єднаного управління (далі - орган, що призначає пенсію) за місцем проживання (реєстрації).
За пунктами 1.6, 1.7 Порядку № 22-1 визначено, що звернення за призначенням пенсії може здійснюватися в будь-який час після виникнення права на пенсію або не раніше ніж за місяць до досягнення пенсійного віку. Днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, відповідної заяви. Якщо заява пересилається поштою (крім випадків призначення (поновлення) пенсій), днем звернення за пенсією вважається дата, що зазначена на поштовому штемпелі місця відправлення заяви.
У разі якщо до заяви про призначення пенсії додані не всі необхідні документи, орган, що призначає пенсію, письмово повідомляє заявника про те, які документи необхідно подати додатково, про що в заяві про призначення пенсії робиться відповідний запис. Якщо вони будуть подані не пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність подання додаткових документів, то днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття заяви про призначення пенсії або дата, зазначена на поштовому штемпелі місця відправлення заяви.
Якщо поданих документів достатньо для визначення права особи на призначення пенсії, пенсія призначається на підставі таких документів. При надходженні додаткових документів у визначений строк розмір пенсії переглядається з дати призначення. У разі надходження додаткових документів пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність їх подання пенсія перераховується зі строків, передбачених частиною четвертою статті 45 Закону.
Пунктом п. 2.9. Порядку №22-1 особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред`явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік). Документи мають бути чинними (дійсними) на дату їх подання.
Відповідно до п. 2.22 Порядку №22-1 за документ, що засвідчує місце проживання особи, приймаються: паспорт або документ відповідних органів з місця проживання (реєстрації), у тому числі органів місцевого самоврядування. Іноземці та особи без громадянства подають також посвідку на постійне проживання.
Відповідно до п. 2.23 Порядку №22-1 документи, необхідні для призначення пенсії, можуть бути подані як в оригіналах, так і копіях, посвідчених нотаріально або адміністрацією підприємства, установи, організації, що подає документи заявника для призначення пенсії, чи органом, що призначає пенсію.
Документи про стаж, вік та заробітну плату подаються тільки в оригіналах. У разі якщо підтвердженням страхового стажу є трудова книжка, надається копія з неї, завірена адміністрацією підприємства, установи, організації за місцем останньої роботи або органом, що призначає пенсію.
Системний аналіз викладених правових норм надає підстави стверджувати, що кожний громадянин України, включаючи пенсіонерів, має право на вибір свого місця проживання зі збереженням усіх конституційних прав і, виходячи із правової, соціальної природи пенсій, право громадянина на призначення пенсії не може пов`язуватись з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія - в Україні чи за її межами.
Аналогічні правові висновки викладені в постанові Верховного Суду від 27.02.2018 у справі № 127/20588/17.
На підставі матеріалів справи встановлено, що позивача 11.11.2020 подав до відповідача заяву №8940, до якої додав наступні документи, а саме: довідку про присвоєння РНОКПП, паспорт громадянина України для виїзду за кордон, трудову книжку, диплом (свідоцтво, атестат) про навчання, довідку із СПОВ про заробітну плату з 01.07.2000 по день звернення, заява про спосіб виплати пенсії, інші документи.
Розглянувши вказану заяву, відповідач листом від 17.11.2020 №2600-0303-8/1634445 повідомив позивача, що відповідно до наданих документів про стаж, його загальний стаж враховано повністю та складає 40 років 10 місяців 23 дні. Проте, оскільки порушенні вимоги п. 2.23 Порядку №21-1, а саме відсутній паспорт громадянина України.
Разом з тим судом встановлено, що позивачем до заяви про призначення пенсії додано паспорт громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_1 , який дійсний до 06.02.2027, де на сторінці 2 внесено відмітку Державною міграційною службою України, про те, що паспорт виданий замість НОМЕР_2 перенесено відмітку "постійне проживання в США".
Суд звертає увагу на те, що належність позивача до громадянства України підтверджена матеріалами адміністративної справи та не заперечується пенсійним органом. Виходячи з правової та соціальної природи пенсійного забезпечення, право громадянина на призначення йому пенсії не може залежати від умови постійного проживання в Україні.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 10.09.2021 року у справі №182/1283/17, а також у постановах від 18.09.2018 у справі № 522/535/17, від 19.09.2018 у справі № 766/1519/17 та від 31.01.2019 у справі № 520/9721/16-а, від 08.08.2019 по справі № 414/2109/16-а, від 01.10.2019 у справі №804/3646/18, від 14.07.2020 у справі № 414/2108/16.
Відповідно до п. 2 Положення про паспорт громадянина України для виїзду за кордон, затвердженого постановою Верховної Ради України від 23.02.2007 року № 719-V паспорт - це документ, що посвідчує особу громадянина України під час перетинання ним державного кордону України та перебування за кордоном.
Згідно ст. 1, ст. 2, ст. 4 Закону України "Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України" на громадян України, які звернулися з клопотанням про виїзд з України, поширюються усі положення чинного законодавства, вони користуються всіма правами і несуть встановлені законом обов`язки. За громадянами України зберігаються на її території майно, кошти, цінні папери та інші цінності, що належать їм на праві приватної власності. Будь-яке обмеження їх громадянських, політичних, соціальних, економічних та інших прав не допускається. Документами, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну та посвідчують особу громадянина України під час перебування за її межами, є, зокрема, паспорт громадянина України для виїзду за кордон. Паспорт громадянина України для виїзду за кордон оформляється на період до десяти років з можливістю продовження на такий же термін. Продовження терміну дії паспорта провадиться у порядку, встановленому для оформлення його видачі.
Суд звертає увагу, що дійсно у п. 2.9 Порядку № 22-1 вказано, що під час подання заяв для призначення пенсії особою пред`являється паспорт громадянина України, або тимчасове посвідчення громадянина України (для іноземців та осіб без громадянства - паспортний документ іноземця або документ, що посвідчує особу без громадянства, посвідка на постійне проживання, посвідчення біженця або інший документ, що підтверджує законність перебування іноземця чи особи без громадянства на території України), свідоцтво про народження дитини (за відсутності у дитини паспорта громадянина України). Тобто у даному переліку документів не визначено чітко можливість подання до заяви про призначення пенсії паспорта громадянина України для виїзду за кордон.
Разом з тим, суд звертає увагу на те, що відповідно до наказу Міністерства закордонних справ №201 від 22.11.1999, який був чинний на момент виїзду позивача на постійне місце проживання за кордон, визначено порядок оформлення документів особи для постійного проживання за кордоном.
Згідно з п. 5.2 та п. 5.3 вказаного наказу, разом з повідомленням позитивного рішення заявник інформується про обов`язковість виписки з останнього місця постійного проживання в Україні, здачі паспорта громадянина України до органів внутрішніх справ за останнім місцем проживання в Україні та надання до дипломатичного представництва або консульської установи відповідних довідок.
Після представлення заявником довідок про виписку з останнього місця постійного проживання в Україні та здачі паспорта громадянина України до органів внутрішніх справ України в паспорт громадянина України для виїзду за кордон уноситься шляхом проставлення штампа "постійне проживання" або такого напису (з відміткою про дату внесення та із зазначенням посади і прізвища особи, яка його внесла), який скріплюється підписом посадової особи та печаткою відповідного дипломатичного представництва або консульської установи.
Судом встановлено, що позивач 06.02.2017 отримав паспорт громадянина України серії НОМЕР_1 для виїзду за кордон, а саме на постійне місце проживання до США, внутрішній паспорт, тобто паспорт громадянина України, був у нього вилучений.
Таким чином, станом на день подання заяви про призначення пенсії за віком, єдиним документом, що підтверджував громадянство України позивача був лише діючий паспорт громадянина України для виїзду за кордон, а тому у спірних правовідносинах та у конкретному випадку відповідач не мав правових підстав не приймати вказаний документ.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що дії відповідача щодо відмови у призначенні пенсії позивачу, з підстав надання для призначення пенсії паспорта громадянина України для виїзду за кордон, а не паспорта громадянина України, є протиправними.
Стосовно вимоги позивача про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві призначити ОСОБА_3 пенсію за віком з 11.11.2020, суд зазначає наступне.
На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення.
Відповідно до Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Дискреційні повноваження це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акту.
У разі наявності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта прийняти рішення конкретного змісту є втручанням у дискреційні повноваження.
Водночас повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.
Таким чином, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 06.03.2019 та від 22.01.2020 у справах № 1640/2594/18 та № 826/9749/17 відповідно.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 31.08.2022 у справі №640/22426/20, адміністративний суд, перевіряючи правомірність рішень, дій чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим у статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
Отже, враховуючи викладене у своїй сукупності, з огляду на обставини цієї справи, суд вважає, що належним способом захисту порушеного права позивача в межах спірних правовідносин буде визнання протиправними дій відповідача щодо відмови ОСОБА_3 у призначенні пенсії за віком та зобов`язати відповідача повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії за віком у відповідності до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", за результатами її розгляду прийняти рішення, з обов`язковим урахуванням висновків, викладених у мотивувальній частині цього рішення суду.
На переконання суду, саме такий спосіб захисту порушених прав позивача відповідає об`єкту порушеного права й у спірних правовідносинах є достатнім та необхідним.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню.
Стосовно розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Згідно із частинами першою, третьою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
За подання позовної заяви до суду, позивачем було сплачено судовий збір у сумі 840,80 грн.
Оскільки, позов підлягає до часткового задоволення, враховуючи приписи ч. 3 ст.139 КАС України, суд присуджує на користь позивача судові витрати (судовий збір) у сумі 420,40 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача, Головного управління Пенсійного фонду в м. Києві.
Керуючись статтями 241 - 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд-
ВИРІШИВ:
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві визнання протиправними дій, зобов`язати вчинити дії - задовольнити частково.
2. Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо відмови ОСОБА_3 у призначенні пенсії за віком за його заявою №8940 від 11.11.2020.
3. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 11.11.2020 №8940 про призначення пенсії за віком у відповідності до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", за результатами її розгляду прийняти рішення, з обов`язковим урахуванням висновків, викладених у мотивувальній, частині цього рішення суду.
4. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у сумі 420,40 грн.
5. В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
У відповідності до статей 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України та пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду"" рішення може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його складання.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Повне найменування учасників процесу:
Позивач - ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , країна США, адреса для листування: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 );
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві (вул. Бульварно-Кудрявська, 16, м. Київ, 04053, код ЄДРПОУ 42098368).
Суддя В.О. Григораш
Оригінал: reyestr.court.gov.ua