Рішення від 30 березня 2026 р. у справі №420/26004/24 — Приморський районний суд м. Одеси

Справа № 420/26004/24

Провадження № 2-а/522/112/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 березня 2026 року Приморський районний суд м. Одеси в складі:

головуючого судді Шенцевої О.П.,

за участю секретаря Сафтюк-Панько Б.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Одеси адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про скасування рішення,

ВСТАНОВИВ:

16 серпня року до Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (надіслана засобами поштового зв`язку 14.08.2024 року) до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, у якому позивач просить суд:

- скасувати рішення ГУ ДМСУ в Одеській області від 31.05.2024 року номер 5101130100015799 про примусове повернення за межі України та зобов`язання покинути територію України в термін до 28.06.2024 року громадянина Німеччини, ОСОБА_1

- скасувати заборону в`їзду на територію України терміном на три роки до 30.05.2027, винесене щодо громадянина Німеччини ОСОБА_1 .

- розгляд справи провести без його присутності.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 31.05.2024 року головним спеціалістом відділу міграційного контролю ГУДМС України в Одеській області прийнято рішення про примусове повернення в країну походження іноземця або особи без громадянства або третю країну громадянина Ібрахімі ОСОБА_2 НОМЕР_1 , яким зобов`язано останнього покинути територію України у термін до 28.06.2024 року, включно. При прийняті оскаржуваного рішення йому не було забезпечено перекладача, так як українською мовою він не володіє, чим порушені його основні права. Вказане рішення складено не по формі, встановленій інструкцією та ним не було вчинено жодних порушень та він не підпадає до числа осіб, яким слід заборонити в`їзд на територію України. В зв`язку з чим, просив визнати протиправним та скасувати вказане рішення.

21 серпня 2024 року ухвалою Одеського окружного адміністративного суду передано справу №420/26004/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області (код ЄДРПОУ 37811384) про скасування рішення та скасування заборони в`їзду на територію України на розгляд Приморського районного суду м. Одеси.

20 вересня 2024 року до Приморського районного суду м. Одеси надійшов позов ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про скасування рішення.

24 вересня 2024 року ухвалою Приморського районного суду м. Одеси відкрито провадження у адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про скасування рішення.

Розгляд справи постановлено проводити з повідомленням (викликом) сторін з призначенням судового засіданні на 08 жовтня 2024 року 14 год. 45 хв. у залі суду № 218 у приміщенні суду за адресою: м. Одеса, вул. Балківська, 33.

07 жовтня 2024 року до суду надійшов відзив Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, в якому просили відмовити в задоволенні позовних вимог, з підстав викладених у відзиві.

У судове засідання 08 жовтня 2024 року позивач не з`явився, про поважність причин неявки суд не повідомив. Рекомендоване повідомлення повернулось до суду з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою».

21 жовтня 2024 року до суду надійшло клопотання позивача про здійснення розгляду справи за його відсутності у судових засіданнях.

05 грудня 2024 року судове засідання не відбулось у зв`язку з відсутністю світла в приміщенні суду.

У судове засідання 05.03.2025 року позивач повторно не з`явився, про поважність причин неявки суд не повідомив, оголошено перерву на 16.04.2025 року.

15 квітня 2025 року до суду надійшла заява позивача, в якій останній просив врахувати постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 27.02.2025 року по справі № 522/10706/24.

16 квітня 2025 року до суд надійшла заява про проведення засіданні згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України та надання часу для ознайомлення з матеріалами справи.

10 червня 2025 року в судове засідання позивач не з`явився. Рекомендоване повідомлення повернулось до суду з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою».

При цьому, представник відповідача спрямував до суду відзив на позов, у якому просив у задоволенні позовної заяви про скасування постанови відмовити, одночасно посилаючись у відзиві на те, що позивач просить скасувати рішення про примусове повернення за межі України та зобов`язання покинути територію України в термін до 28.06.2024 року, однак позивач на момент подачі позову перебував та перебуває за межами України, на підтвердження чого надав витяг з АРКАН ЦП ДСК.

Ухвалою суду від 10.06.2025 року визнано обов`язковою явку позивача ОСОБА_1 . Відкладено розгляд справи за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про скасування рішення на 17 липня 2025 року о 15 год. 30 хв.

В судове засідання 17 липня 2025 року позивач не з`явився, про дату та час судового засідання повідомлявся належним чином. Причини неявки до суду не повідомив.

17 липня 2025 року ухвалою Приморського районного суду м. Одеси адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про скасування рішення залишено без розгляду.

Не погоджуючись з вказаною ухвалою, позивач звернувся з апеляційною скаргою до П`ятого апеляційного адміністративного суду.

13 листопада 2025 року постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Ухвалу Приморського районного суду міста Одеси від 17 липня 2025 року скасовано. Справу №420/26004/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про скасування рішення направлено до Приморського районного суду міста Одеси для продовження розгляду.

Згідно з протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 03 грудня 2025 року справу передано на розгляд судді Шенцевій О.П.

12 грудня 2025 року прийнято до свого провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про скасування рішення. Призначено справу до розгляду у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін з призначенням судового засіданні на 31 березня 2026 року 15 год. 30 хв. у залі суду № 218 у приміщенні суду за адресою: м. Одеса, вул. Балківська, 33.

31 березня 2026 року в судове засідання позивач та/чи його представник не з`явився, про дату та час судового засідання повідомлявся належним чином. Жодних заяв, клопотань від позивача до суду не надходило.

Представник відповідача 31.03.2026 року звернувся до суду з заявою про слухання справи згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов наступних висновків.

Згідно з вимогами п. 2 ст. 92 Конституції України, виключно законами України визначаються громадянство, правосуб`єктність громадян, статус іноземців та осіб без громадянства.

Згідно діючого законодавства України, правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, та порядок їх в`їзду в Україну та виїзду з України визначено Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22.09.2011 року № 3773-VІ.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 3 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», іноземці та особи без громадянства зобов`язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави.

Положеннями ч. 1 ст. 9 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», встановлено що іноземці та особи без громадянства в`їжджають в Україну за наявності визначеного цим Законом чи міжнародним договором України паспортного документа та одержаної у встановленому порядку візи, якщо інше не передбачено законодавством чи міжнародними договорами України.

Згідно до ч. 1 ст. 16 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», реєстрація іноземців та осіб без громадянства, які в`їжджають в Україну, здійснюється в пунктах пропуску через державний кордон України органами охорони державного кордону.

Відповідно до ч. 2 ст. 16 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», відмітка про реєстрацію іноземця або особи без громадянства в паспортному документі та/або імміграційній картці або інших передбачених законодавством України документах дійсна на всій території України незалежно від місця перебування чи проживання іноземця або особи без громадянства на території України.

Положеннями ч. 3 ст. 9 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», передбачено, що строк перебування іноземців та осіб без громадянства в Україні встановлюється візою, законодавством України чи міжнародним договором України.

Виключний перелік підстав для перебування іноземців та осіб без громадянства на території України визначений в ст. 4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства».

Відповідно до ч. 15 ст. 4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну з метою возз`єднання сім`ї з особами, які є громадянами України, або під час перебування на законних підставах на території України у випадках, зазначених у частинах третій - тринадцятій цієї статті, уклали шлюб з громадянами України та отримали посвідку на тимчасово проживання, вважаються такими, які на законних підставах перебувають на території України на період до отримання посвідки на постійне проживання чи набуття громадянства України.

У відповідності до ч. 3 ст. 5 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», іноземці та особи без громадянства, зазначені у частинах четвертій - п`ятнадцятій, вісімнадцятій та двадцятій ст. 4 цього Закону, отримують посвідку на тимчасове проживання.

Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 5-1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», строк дії посвідки на тимчасове проживання для відповідних категорій іноземців та осіб без громадянства становить: в усіх інших випадках, визначених ст. 4 цього Закону , - один рік.

Судом установлено, що 30.05.2024 працівниками ГУ ДМС в Одеській області спільно із працівниками УСБУ в Одеській області та СПД №1 ОРУП №2 ГУНП в Одеській області було виявлено за адресою: вул. Градоначальницька, 33, м. Одеса громадянина Німеччини ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ..

В результаті проведеної перевірки обставин законності перебування на території України наявних документів, відібраних пояснень, а також за інформацією з Інтегрованої міжвідомчої інформаційної – телекомунікаційної системи щодо контролю осіб транспортних засобів та вантажів, які перетинають державний кордон (система Аркан) встановлено, що громадянин Німеччини ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , останній раз прибув до України 18.02.2024, легально, через КПП «Маяки-Удобне», за паспортним документом громадянина Німеччини для виїзду за кордон серії НОМЕР_2 , терміном дії 29.10.2021 – 28.10.2031 роки. Станом на 30.05.2024 на території України перебуває незаконно.

ГУ ДМС в Одеській області встановлено, що громадянин Німеччини ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на території України знаходиться не законно, постійного зареєстрованого місця проживання та законного джерела існування не має, тимчасово проживає за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до ч. 1 ст. 23 розділу III Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» нелегальні мігранти та інші іноземці та особи без громадянства, які вчинили злочин, адміністративні або інші правопорушення, несуть відповідальність відповідно до закону.

Приписами статті 9 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» (далі - Закону №3773-VI) передбачено, що строк перебування іноземців та осіб без громадянства встановлюється візою, законодавством України чи міжнародним договором України.

На момент скоєння правопорушення громадянином Німеччини ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , правила перебування іноземних громадян на території України визначались наказом МВС України від 20.07.2015 № 884 «Про затвердження Порядку обчислення строку тимчасового перебування в Україні іноземців, які є громадянами держав з безвізовим порядком в`їзду» (далі - Наказ № 884).

Відповідно до пункту 1 Наказу МВС України від 20.07.2015 № 884 передбачено, що громадяни держав з безвізовим порядком в`їзду можуть тимчасово перебувати на території України не більше ніж 90 днів протягом 180 днів, якщо інший строк не визначено міжнародними договорами України.

Дозволений строк перебування на території України у громадянина Німеччини ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , закінчився, позивач перебував на території України незаконно, ухилявся від виїзду з України до країни походження або третьої країни після закінчення встановленого терміну перебування в Україні, проживав на території України без документів на право проживання (перебування) в Україні, перевищив встановлений строк перебування в Україні більш як на 30 днів. (копія міграційного калькулятора додається)

Відповідно до частини 1 статті 21 Закону № 3773-VI, в`їзд в Україну, перебування на території України та транзитний проїзд через територію України іноземців та осіб без громадянства здійснюється за наявності достатнього фінансового забезпечення або наявності можливості отримати таке забезпечення законним способом на території України. Порядок підтвердження достатнього фінансового забезпечення та його розмір встановлюються Кабінетом Міністрів України.

30.05.2024 за порушення правил перебування іноземців в Україні, а саме: перевищення встановленого строк перебування в Україні більш як на 30 днів, відповідальність за яке передбачено ч. 2 ст. 203 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі – КУпАП), стосовно громадянина Німеччини ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , складено протокол про адміністративне правопорушення серії ПР МОД № 011138 та постановою про накладення адміністративного стягнення від 31.05.2024 серії ПН МОД № 011238 притягнутий до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу в 5100 грн.

За вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 203 КУпАП громадянином Німеччини ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , добровільно сплачено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 5100 грн., що підтверджується Платіжною інструкцією № 1435 ввід 31.05.2024, що слугує підтвердженням вини у скоєні адміністративного правопорушення.

Відповідно до ч. 3 ст. 25 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22.09.2011 року № 3773-VІ, рішення про добровільне повернення іноземців та осіб без громадянства, зазначених у частинах першій і другій цієї статті, приймається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції за заявою іноземця та особи без громадянства про добровільне повернення. Порядок провадження за заявами іноземців та осіб без громадянства про добровільне повернення визначається Кабінетом Міністрів України.

Позивач - громадянин Німеччини ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 із заявою для добровільного повернення до країни походження або третьої країни до ГУ ДМС в Одеській області не звертався.

Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство України з прикордонних питань про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення.

В подальшому, ГУ ДМС в Одеській області 31.05.2024 прийняте рішення № 5101130100015799 про примусове повернення в країну походження або третю країну громадянина Німеччини ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та зобов`язано останнього покинути територію України у термін до 28.06.2024.

З оскаржуваного рішення про примусове повернення слідує, що позивач зобов`язався покинути територію України у визначений термін. З рішення ознайомлений. Перекладача не потребує. Таким чином, спростовуються твердження позивача щодо ненадання йому права на залучення перекладача.

Щодо тверджень про ненадання позивачу правової допомоги у зв`язку із нібито його «затриманням», варто зазначити, що позивач прибув та знаходився в ГУ ДМС в Одеській області добровільно. Протокол про його затримання в порядку ст. 261 Кодексу України про адміністративні правопорушення не складався, а отже і не виникало необхідності повідомляти Центр надання безоплатної правової допомоги, відповідного клопотання позивач не заявляв.

Водночас, посилання позивача, що рішення про примусове повернення в країну походження або третю країну складене не по формі встановленою інструкцією не у відповідності до Додаток 1 до Інструкції не відповідає дійсності.

Відповідно до ч. 5 ст. 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22.09.2011 року № 3773-VІ, іноземець або особа без громадянства зобов`язані самостійно залишити територію України у строк, зазначений у рішенні про примусове повернення.

Згідно до п. 14 ст. 1 Закону нелегальний мігрант - іноземець або особа без громадянства, які перетнули державний кордон поза пунктами пропуску або в пунктах пропуску, але з уникненням прикордонного контролю і невідкладно не звернулися із заявою про надання статусу біженця чи отримання притулку в Україні, а також іноземець або особа без громадянства, які законно прибули в Україну, але після закінчення визначеного їм терміну перебування втратили підстави для подальшого перебування та ухиляються від виїзду з України;

Відповідно до ч. 1 ст. 23 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» нелегальні мігранти та інші іноземці та особи без громадянства, які вчинили злочин, адміністративні або інші правопорушення, несуть відповідальність відповідно до закону.

З метою забезпечення вимог законодавства України про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, на підставі ст. 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» ГУ ДМС в Одеській області 31.05.2024 прийнято рішення № 5101130100015799 про примусове повернення в країну походження або третю країну громадянина Німеччини ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Враховуючи викладене, рішення про примусове повернення в країну походження прийнято з урахуванням всіх обставин, що мають значення та відповідно до вимог діючого законодавства.

Також, відповідно до ч. 2 ст. 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства, зазначених у частині першій цієї статті, може супроводжуватися забороною щодо подальшого в`їзду в Україну строком на три роки. Строк заборони щодо подальшого в`їзду в Україну обчислюється з дня винесення такого рішення. Порядок виконання рішення про заборону щодо подальшого в`їзду в Україну визначає Кабінет Міністрів України.

ГУ ДМС в Одеській області 30.05.2024 прийнято рішення № 5101110100014288 про заборону в`їзду в Україну відносно громадянина Німеччини ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ..

Статтею 13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» передбачено, що в`їзд в Україну іноземцю або особі без громадянства не дозволяється:

в інтересах забезпечення національної безпеки України або охорони громадського порядку, або боротьби з організованою злочинністю;

якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, які проживають в Україні;

якщо при клопотанні про в`їзд в Україну така особа подала про себе завідомо неправдиві відомості або підроблені документи;

якщо паспортний документ такої особи, віза підроблені, зіпсовані чи не відповідають установленому зразку або належать іншій особі;

якщо така особа порушила у пункті пропуску через державний кордон України правила перетинання державного кордону України, митні правила, санітарні норми чи правила або не виконала законних вимог посадових та службових осіб органів охорони державного кордону, митних та інших органів, що здійснюють контроль на державному кордоні;

якщо під час попереднього перебування на території України іноземець або особа без громадянства не виконали рішення суду або органів державної влади, уповноважених накладати адміністративні стягнення, або мають інші не виконані майнові зобов`язання перед державою, фізичними або юридичними особами, включаючи пов`язані з попереднім видворенням, у тому числі після закінчення терміну заборони подальшого в`їзду в Україну;

якщо така особа з порушенням встановленого законодавством України порядку здійснила в`їзд на тимчасово окуповану територію України або до району проведення антитерористичної операції чи виїзд з них або вчинила спробу потрапити на ці території поза контрольними пунктами в`їзду-виїзду.

Рішення про заборону в`їзду в Україну строком на три роки приймається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, Службою безпеки України або органом охорони державного кордону, або уповноваженим підрозділом Національної поліції України.

Слід звернути увагу на пункт 18 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 25.06.2009 № 1 «Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, примусового повернення і примусового видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов`язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні», при вирішенні судами спорів про оскарження рішень про заборону в`їзду в Україну слід ураховувати, що застосування такої заборони визначене статтею 13 та частиною другою статті 26 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства". При цьому необхідність заборони в`їзду в інтересах забезпечення безпеки України або охорони громадського порядку визначається компетентними державними органами та має превентивний характер, який не потребує обов`язкової наявності порушень законодавства особами, яким заборонено в`їзд.

Відповідно до пп. 3, 6, 9 та 10 ч. 1 статті 1 Закону України "Про національну безпеку України" від 21.06.2018 № 2469-VIII (далі по тексту - Закон № 2469-VIII):

громадська безпека і порядок - захищеність життєво важливих для суспільства та особи інтересів, прав і свобод людини і громадянина, забезпечення яких є пріоритетним завданням діяльності сил безпеки, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб та громадськості, які здійснюють узгоджені заходи щодо реалізації і захисту національних інтересів від впливу загроз;

загрози національній безпеці України - явища, тенденції і чинники, що унеможливлюють чи ускладнюють або можуть унеможливити чи ускладнити реалізацію національних інтересів та збереження національних цінностей України;

національна безпека України - захищеність державного суверенітету, територіальної цілісності, демократичного конституційного ладу та інших національних інтересів України від реальних та потенційних загроз;

національні інтереси України - життєво важливі інтереси людини, суспільства і держави, реалізація яких забезпечує державний суверенітет України, її прогресивний демократичний розвиток, а також безпечні умови життєдіяльності і добробут її громадян.

Статтею 5 Закону № 2469-VIII визначено, що державна політика у сферах національної безпеки і оборони спрямована на захист: людини і громадянина - їхніх життя і гідності, конституційних прав і свобод, безпечних умов життєдіяльності; суспільства - його демократичних цінностей, добробуту та умов для сталого розвитку; держави - її конституційного ладу, суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності; території, навколишнього природного середовища - від надзвичайних ситуацій.

Частиною п`ятою статті 3 Закону № 2469-VІІІ установлено, що загрози національній безпеці України та відповідні пріоритети державної політики у сферах національної безпеки і оборони визначаються у Стратегії національної безпеки України, Стратегії воєнної безпеки України, Стратегії кібербезпеки України, інших документах з питань національної безпеки і оборони, які схвалюються Радою національної безпеки і оборони України і затверджуються указами Президента України.

Стратегією національної безпеки України, затвердженою Указом Президента України від 14.09.2020 № 392/2020, визначені пріоритети національних інтересів України та забезпечення національної безпеки, цілі та основні напрямки державної політики у сфері національної безпеки; поточні та прогнозовані загрози національній безпеці та національним інтересам України з урахуванням зовнішньополітичних і внутрішніх умов та основні напрямки зовнішньополітичної і внутрішньополітичної діяльності держави для забезпечення її національних інтересів і безпеки тощо.

Крім того, розпорядженням КМУ від 16.09.2020 № 1126-р схвалено Стратегію боротьби з організованою злочинністю, якою визначено напрямки розвитку системи боротьби з організованою злочинністю та механізми реалізації державної політики у відповідній сфері в сучасних умовах та яку розроблено з метою захисту прав і свобод людини та громадянина, інтересів суспільства і держави від загроз, пов`язаних з організованою злочинністю, а також прямо задекларовано, що в умовах збройної агресії проти України та намагання створити терористичні організації в державі організована злочинність становить пряму загрозу для національної безпеки України.

Відповідно до ч. 2 статті 12 Закону № 2469-VIII до складу сектору безпеки і оборони входить, зокрема, Міністерство внутрішніх справ України, Державна міграційна служба України.

Відповідно до постанови Кабінету міністрів України від 20.08.2014 № 360 Державна міграційна служба України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ і який реалізує державну політику у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів.

Відповідно до постанови Кабінету міністрів України від 20.08.2014 № 360 основними завданнями ДМС є:

1) участь у формуванні та забезпеченні реалізації державної політики у сфері міграції, громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб;

2) провадження в межах своїх повноважень діяльності, пов`язаної з: розглядом документів стосовно набуття/припинення громадянства України; підготовкою матеріалів для розгляду Комісією при Президентові України з питань громадянства; прийняттям рішень про надання, втрату і позбавлення статусу біженця в Україні;

3) узагальнення практики застосування законодавства у сфері міграції, зокрема надання статусу біженця, а також з питань громадянства, реєстрації/зняття з реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб, імміграції та еміграції громадян України або іноземців та осіб без громадянства, розроблення та внесення в установленому порядку пропозицій щодо його вдосконалення;

4) організація роботи з: видачі громадянам України, які постійно проживають в Україні, паспортних та інших документів, що посвідчують особу, а також іноземцям та особам без громадянства документів для в`їзду в Україну, перебування в Україні та виїзду за її межі або постійного проживання на її території і посвідчень біженця; забезпечення захисту прав біженців та інших категорій мігрантів; реєстрації/зняття з реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб, ідентифікації громадян України, які втратили паспортні та інші документи, що посвідчують особу, а також проведення адресно-довідкової роботи; створення та забезпечення функціонування Державної інформаційної системи реєстраційного обліку фізичних осіб та їх документування; виконання міжнародних угод про реадмісію; проведення ідентифікації іноземців та осіб без громадянства, які втратили паспортні документи.

Згідно з Постановою Кабінету міністрів України «Про утворення територіальних органів Державної міграційної служби» від 15.06.2011 № 658, Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області є територіальним органом Державної міграційної служби України.

З вищенаведеного слідує, що ГУ ДМС в Одеській області наділено компетенцією надавати оцінку наявності в діях відповідних суб`єктів загроз (реальних та/або потенціальних) законним інтересам громадян України та інших дій, спрямовані на попередження таких загроз, їх локалізацію та усунення.

Таким чином ГУ ДМС в Одеській області є компетентним державним органом, який має право прийняття рішень про заборону в`їзду на територію України навіть без наявності порушень законодавства особами на території України, яким приймається рішення про заборону в`їзду на території України.

Враховуючи мету запровадження норм, які встановлюють обмеження іноземцям або особам без громадянства в`їзду в Україну, розширене тлумачення статті 13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» у поєднанні з пунктами 3, 4, 5, 6 Інструкції про порядок прийняття Державною міграційною службою України та її територіальними органами рішень про заборону в`їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства, затвердженої Наказом МВС України № 1235 від 17.12.2013, дає підстави для висновків, що рішення про заборону в`їзду в Україну може бути прийняте органами ДМС, окрім іншого, на підставі отриманої під час здійснення ними своїх повноважень, яка вказує на наявність обґрунтованих припущень, що певна особа може порушувати законодавство України (громадський порядок).

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, на що ГУ ДМС України в Одеській області, як на суб`єкта владних повноважень законодавцем покладено обов`язок щодо вчинення дій на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

«На підставі» означає, що суб`єкт владних повноважень, крім того, що має бути утворений у порядку, визначеному Конституцією та законами країни, зобов`язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.

«У межах повноважень» означає, що суб`єкт владних повноважень повинен приймати рішення, а дії вчиняти відповідно до встановлених законом повноважень, не перевищуючи їх. Під встановленими законом повноваженнями прийнято розуміти як ті, на наявність яких прямо вказує закон - так звані «прямі повноваження», так і повноваження, які прямо законом не передбачені, але безпосередньо випливають із положень закону і є необхідними для реалізації суб`єктом владних повноважень своїх функцій (завдань) так звані «похідні повноваження».

«У спосіб» означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний дотримуватися встановленої законом процедури і форми прийняття рішення або вчинення дії і повинен обирати лише визначені законом засоби.

Відповідно до ст. 26 Конституції України іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

Тобто, законодавець в розумінні вищезазначених норм права не лише наділяє іноземця певними правами, але і покладає обов`язок забезпечення урегулювання іноземцем свого правового становища у легалізований спосіб, зокрема шляхом звернення до відповідного територіального підрозділу ДМС України.

Згідно ст. 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Відтак, ГУ ДМС в Одеській області правомірно винесено рішення про примусове повернення позивача в країну походження, та надано докази такої правомірності з посиланнями на конкретні норми чинного законодавства.

В той же час, обставини на які посилається позивач, не є підставами, які спростовують порушення правил перебування іноземців в Україні та чинного міграційного законодавства, та не звільняють від відповідальності за таке порушення.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 9 Закону України «Про імміграцію» заяви про надання дозволу на імміграцію подаються особами, які перебувають в Україні на законних підставах, - до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів.

Отже, у разі наявності підстав передбачених законодавством, позивачу для зверненням із заявою про отримання дозволу на імміграцію в Україну потрібно знаходитись на території України на законних підставах, що не знаходить свого підтвердження.

Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, порядок їх в`їзду в Україну та виїзду з України встановлено Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22.09.2011 № 3773-VI (далі - Закон № 3773-VI).

Пунктом 7 частини першої статті 1 Закону № 3773-VI визначено, що іноземці та особи без громадянства, які перебувають на території України на законних підставах, - іноземці та особи без громадянства, які в установленому законодавством чи міжнародним договором України порядку в`їхали в Україну та постійно або тимчасово проживають на її території, або тимчасово перебувають в Україні.

Відповідно до ч. 3 ст. 9 Закону № 3773-VI строк перебування іноземців та осіб без громадянства в Україні встановлюється візою, законодавством України чи міжнародним договором України.

Крім того, процедура продовження строку перебування та продовження або скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України встановлена постановою Кабінету Міністрів України від 15.02.2012 № 150 «Про затвердження Порядку продовження строку перебування та продовження або скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України» (далі - Порядок).

Так, положеннями підпункту 2 пункту 2 Порядку, іноземці та особи без громадянства, які на законній підставі прибули в Україну, можуть тимчасово перебувати на її території не більше як 90 днів протягом 180 днів у разі в`їзду іноземців, які є громадянами держав з безвізовим порядком в`їзду, якщо інший строк не визначено міжнародними договорами України. Порядок обчислення зазначеного строку встановлюється МВС.

Громадянин Німеччини ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 із відповідною заявою, щодо продовження строку перебування на території України до ГУ ДМС в Одеські області не звертався, що спростовує твердження позивача про таку необхідність у зв`язку з лікуванням на території України.

Відповідно до пункту 2 розділу І Інструкції про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, затвердженої спільним наказом Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Служби безпеки України від 23.04.2012 № 353/271/150 (далі - Інструкція) терміни «примусове повернення» та «примусове видворення» означають систему адміністративно-правових заходів, спрямованих на примушування іноземців, які незаконно перебувають в Україні, покинути територію України всупереч їх волі і бажанню.

Підставами для прийняття рішення про примусове повернення іноземців до країни походження або третьої країни є: дії, що порушують законодавство України про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; дії, що суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку; якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України; затримання іноземців органами охорони державного кордону у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України.

Під час прийняття рішення, а саме 31.05.2024 не встановлено обставин, передбачених ст. 31 ЗУ «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» які забороняють повернення позивача. Крім того відсутні підстави вважати, що після повернення до країни громадянської належності можуть бути порушені основні права та свободи позивача, у відповідності до критеріїв Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 1950 року та Конвенції проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання від 1984 року.

Таким чином, жодні з доводів позивача викладені в адміністративному позові не спростовують його порушення норм чинного законодавства в частині перебування іноземця на території України, а саме без законних на те підстав.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що дії відповідача під час прийняття оскаржуваного рішення є правомірними, відповідач діяв в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України і законами України, в тому числі й положеннями Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», а тому правові підстави щодо скасування рішення про примусове повернення від 30.05.2024 № 5101110100014288 відсутні, як і підстав для скасування заборони в`їзду на територію України.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року № 63566/00 "Проніна проти України § 23).

За таких обставин, враховуючи викладені вище норми чинного законодавства України та встановлені судом обставини справи, суд приходить до висновку про недостатню обґрунтованість заявлених позовних вимог та відсутність підстав для задоволення позову.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.72,74,77,90,268-271,288 КАС України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про скасування рішення – залишити без задоволення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.

Рішення може бути оскаржено шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до П`ятого апеляційного адміністративного суду протягом 10 днів з дня його складання повного тексту.

Суддя: