Постанова від 01 квітня 2026 р. у справі №522/12598/22 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/3654/26

Справа № 522/12598/22

Головуючий у першій інстанції Федчишена Т. Ю.

Доповідач Кострицький В. В.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.04.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючий суддя — Кострицький В.В. (суддя - доповідач),

судді – Коновалової В.А., Карташова О.Ю.

за участю секретаря судового засідання Булацевської Я.В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Байдеріна Олександра Анатолійовича, який діє в інтересах ОСОБА_1

на ухвалу Приморського районного суду міста Одеси від 09 червня 2025 року

за позовом Заступник керівника Приморської окружної прокуратури міста Одеси до Одеської міської ради, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради, за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Державного закладу «Спеціалізований (спеціальний) клінічний санаторій імені В. П. Чкалова» Міністерства охорони здоров`я України, про визнання незаконними та скасування рішень Одеської міської ради, визнання недійсними державних актів на право власності на земельні ділянки та договорів купівлі-продажу, скасування реєстрації декларації про готовність об`єкта до експлуатації, скасування рішень державних реєстраторів та знесення житлового будинку,-

У С Т А Н О В И В:

Короткий виклад обставин справи

У провадженні Приморського районного суду м. Одеси перебуває цивільна справа за позовом заступника керівника Приморської окружної прокуратури м. Одеси до Одеської міської ради, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради, за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Державного закладу «Спеціалізований (спеціальний) клінічний санаторій імені В. П. Чкалова» Міністерства охорони здоров`я України, про визнання незаконними та скасування рішень Одеської міської ради, визнання недійсними державних актів на право власності на земельні ділянки та договорів купівлі-продажу, скасування реєстрації декларації про готовність об`єкта до експлуатації, скасування рішень державних реєстраторів та знесення житлового будинку.

Відповідач ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Байдерін О. А., 06.05.2025 подав заяву про застосування положень Закону України «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача», зобов`язання прокурора внести грошові кошти на депозитний рахунок суду, до якої 09.06.2025 подав доповнення, та просив, з посиланням на ч. 11 ст. 187 ЦПК України, позовну заяву заступника керівника Приморської окружної прокуратури м. Одеси залишити без руху, встановити йому п`ятиденний строк з дня отримання копії ухвали суду для усунення недоліків поданої заяви та зобов`язати його внести на депозитний рахунок Приморського районного суду м. Одеси суму грошових коштів у розмірі 51 157 590,00 грн в якості можливої компенсації добросовісному набувачу вартості спірного майна.

В обґрунтування заяви указує, що відповідно до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 12.03.2025 «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача» визначено, що положення цього Закону мають зворотну дію в часі в частині умов та порядку компенсації органом державної влади або органом місцевого самоврядування добросовісному набувачеві вартості нерухомого майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви, у справах, в яких судом першої інстанції не ухвалено рішення про витребування майна у добросовісного набувача на день набрання чинності цим Законом, а також у частині порядку обчислення та перебігу граничного строку для витребування чи визнання права щодо: нерухомого майна, право власності на яке зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно до дня набрання чинності цим Законом; нерухомого майна, щодо якого на момент його передачі першому набувачеві законом не була встановлена необхідність державної реєстрації правочину або реєстрації права власності і дата його передачі першому набувачеві передує дню набрання чинності цим Законом.

Відповідно до пп.2 пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 12.03.2025 «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача» до ЦПК України внесені зміни, а саме ч. 4 ст. 177 ЦПК України доповнено абзацом другим в такій редакції: «у разі подання органом державної влади, органом місцевого самоврядування або прокурором позовної заяви про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади до позову додаються документи, що підтверджують внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вартості спірного майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви».

Враховуючи внесені зміни в їх системному взаємозв`язку з пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 12.03.2025, зміненими положення ст. 185 ЦПК України, а також враховуючи доктринальні положення щодо дії процесуальних норм у часі та просторі, вважає, що даний позов не може вважатися оформленим належним чином, оскільки рішення суду у справі ще не було винесено, тоді як ОСОБА_1 є добросовісним набувачем, і у випадку прийняття негативного для нього рішення суду, він матиме право отримати компенсацію вартості нерухомого майна.

Крім того зазначає, що в матеріалах справи наявні проведені на час пред`явлення позову прокурора експертні грошові оцінки земельних ділянок, з яких вбачається їх загальна вартість, що має бути забезпечена шляхом внесення коштів на депозитний рахунок суду з метою можливої компенсації ОСОБА_1 , як добросовісному набувачу, вартості нерухомого майна.

У доповненнях до заяви від 09.06.2025 про залишення позову без руху, посилався на актуальну судову практику застосування вищенаведених положень Закону України «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача».

У запереченнях на заяву ОСОБА_1 про залишення позову без руху заступник керівника Приморської окружної прокуратури м. Одеси з посиланням на незворотність дії в часі абзацу 2 ч. 4 ст. 177 ЦПК України указує, що позовна заява прокурора на час подання її до суду відповідала вимогам ст. 177 ЦПК України, в редакції, яка діяла на момент звернення до суду із позовом.

Закон України «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача» набрав чинності 09.04.2025, тобто після подання позовної заяви до суду та відкриття провадження у справі.

Вважає посилання представника відповідача на пункт 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» зазначеного Закону при застосуванні абзацу другого частини четвертої статті 177 ЦПК України безпідставним, оскільки цим пунктом передбачено зворотну дію закону в часі в частині умов та порядку компенсації органом державної влади або органом місцевого самоврядування добросовісному набувачеві вартості нерухомого майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви, у справах, в яких судом першої інстанції не ухвалено рішення про витребування майна у добросовісного набувача на день набрання чинності цим Законом, а також у частині порядку обчислення та перебігу граничного строку для витребування чи визнання права.

Указує, що умови та порядок компенсації викладено законодавцем у частині п`ятій статті 390 ЦК України, а порядок обчислення та перебігу граничного строку для витребування майна в добросовісного набувача викладено у статті 388 ЦК України.

Натомість, абзац другий частини четвертої статті 177 ЦПК України не містить умов та порядку компенсації вартості нерухомого майна, а також порядку обчислення та перебігу граничного строку, оскільки є нормою процесуального права, а не нормою матеріального права, а ст. 177 ЦПК України лише встановлює вимоги до документів, що додаються до позовної заяви, у зв`язку з чим абзац другий частини четвертої статті 177 ЦПК України не має зворотної дії в часі.

Крім того указує, що ця норма і не могла б мати зворотної дії в часі в силу статті 58 Конституції України, оскільки абзац другий частини четвертої статті 177 ЦПК України погіршує становище позивача внаслідок встановлення додаткових вимог до позовної заяви, а не пом`якшує.

Щодо незастосування до спірних правовідносин положень Закону України «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача» в частині умов та порядку компенсації органом державної влади добросовісному набувачеві вартості нерухомого майна указує, що зазначеним законом доповнено статтю 390 ЦК України частиною п`ятою наступного змісту: «Суд одночасно із задоволенням позову органу державної влади, органу місцевого самоврядування або прокурора про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади вирішує питання про здійснення органом державної влади або органом місцевого самоврядування компенсації вартості такого майна добросовісному набувачеві. Суд постановляє рішення про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади, за умови попереднього внесення органом державної влади, органом місцевого самоврядування або прокурором вартості такого майна на депозитний рахунок суду. Перерахування грошових коштів як компенсації вартості нерухомого майна з депозитного рахунку суду здійснюється без пред`явлення добросовісним набувачем окремого позову до держави чи територіальної громади».

У розділі ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» згаданого Закону вказано, що його положення мають зворотну дію в часі в частині умов та порядку компенсації органом державної влади або органом місцевого самоврядування добросовісному набувачеві вартості нерухомого майна, а тому, механізм компенсації вартості майна, яке незаконно вибуло з володіння держави чи територіальної громади, застосовується виключно у разі, якщо відповідачем за позовом прокурора є добросовісний набувач.

Однак, з позову та інших процесуальних документів вбачається про обізнаність відповідачів щодо незаконності вибуття земельних ділянок та їх недобросовісність у спірних правовідносинах.

Указує, що ОСОБА_1 не міг не знати про те, що майно є спірним та мав можливість належним чином перевірити правовий статус майна перед його придбанням.

Крім того зазначає, що вирішення питання щодо добросовісності/недобросовісності відповідача у спірних правовідносинах має здійснюватися судом на стадії ухвалення рішення і він не в змозі вирішити це питання та стверджувати про добросовісність відповідачів на стадії початку слухання справи та розгляду по суті.

При цьому указує, що у випадку, якщо під час судового розгляду на стадії ухвалення рішення суд у цій справі дійде висновку про те, що відповідач є добросовісним набувачем, і до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми статті 388 ЦК України і ч. 5 ст. 390 ЦК України, це є підставою для відмови у позові.

Положення Закону України «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача» в частині умов та порядку компенсації добросовісному набувачеві вартості нерухомого майна не застосовуються до спірних правовідносин, адже прокурор стверджує про недобросовісність відповідачів.

Окрім того зазначає, що до спірних правовідносин взагалі не може бути застосовано ч. 3 ст. 388 ЦК України щодо 10 річного строку позовної давності, оскільки цією ж частиною статті передбачено, що дія положень цієї частини не поширюється на випадки, якщо майно на момент вибуття з володіння держави або територіальної громади належало до об`єктів або територій природно-заповідного фонду.

Короткий зміст ухвали суду

Ухвалою Приморського районного суду міста Одеси від 09 червня 2025 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Байдерін Олександр Анатолійович, про залишення позовної заяви без руху – відмовлено.

Обґрунтовуючи своє рішення суд першої інстанції зазначав, що з аналізу вищенаведених положень слідує, що позовна заява повинна відповідати вимогам процесуального закону, встановленим саме станом на день подання позовної заяви. 09.04.2025 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача», яким доповнено частину 4 статті 177 ЦПК України абзацом другим такого змісту: «У разі подання органом державної влади, органом місцевого самоврядування або прокурором позовної заяви про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади до позову додаються документи, що підтверджують внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вартості спірного майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви». Отже, оскільки станом на момент подання прокурором до суду даного позову ч. 4 ст. 177 ЦПК України не містила інших вимог, крім вимоги додання до позовної заяви документів, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документів, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону, заява відповідача про залишення позовної заяви без руху є необґрунтованою. Крім того, вирішення питання щодо добросовісності/недобросовісності відповідача у спірних правовідносинах здійснюється судом під час ухвалення судового рішення за результатами вирішення спору та не може бути предметом вирішення під час розгляду даної заяви відповідача.

Короткий зміст вимог і доводів апеляційної скарги

Не погодившись із вказаною ухвалою ОСОБА_7 , який діє в інтересах ОСОБА_1 , звернувся з апеляційною скаргою безпосередньо до Одеського апеляційного суду та просив задовольнити апеляційну скаргу та скасувати ухвалу Приморського районного суду міста Одеси від 09.06.2025 у справі № 522/12598/22 та направити у цій частині справу для продовження розгляду судом першої інстанції.

В обґрунтування апеляційної скарги скаржник зазначив, що підставами для апеляційного перегляду постановленої судом першої інстанції, з посиланням на актуальну практику викладену в п.25 Постанови ВП ВС у справі №757/47946/19-ц від 13.11.2024 року, у зв`язку із тим, що така ухвала може бути оскаржена окремо від рішення суду, якщо цього вимагає забезпечення права особи на судовий захист, так як в даному випадку вступили зміни в законодавстві, а саме 09.04.2025 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача», яким доповнено частину 4 статті 177 ЦПК України абзацом другим.

Вважали, що судом неправильно застосовані положення процесуального законодавства, а саме абзацу другого частини 4 статті 177 та частини 11 статті 187 ЦПК України, з урахуванням змісту прийнятого 12.03.2025 року Закону № 4292-IX.

Також вважали, що судом не застосовані положення частини 5 статті 390 ЦК України, що є спеціальною нормою, та безальтернативно не дозволяє суду переходити до стадії ухвалення судового рішення без попереднього внесення прокурором вартості

витребуваного майна на депозитний рахунок суду.

Зазначали, що суд не володіє дискрецією в питаннях можливості дозволяти чи не дозволяти прокурору не вносити кошти на депозит суду задля можливої компенсації

добросовісному набувачу вартості витребуваного майна.

Короткий зміст відзиву на апеляційну скаргу

Не погоджуючись з вимогами та доводами апеляційної скарги, заступник керівника Приморської окружної прокуратури м. Одеси звернувся з відзивом в мотивування якого зазначав, що ухвала Приморського районного суду від 09.06.2025 року відповідає вимогам законності та обґрунтованості, винесена з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для її скасування не вбачається.

Зазначали, що порушення вимог ст. 353 ЦПК України апеляційним судом було відкрито провадження у справі на ухвалу про відмову в задоволенні заяви про залишення без руху.

Вважали, що абзац другий частини четвертої статті України не має зворотної дії в часі, а також звертали увагу на те, що ця норма і не могла б мати зворотної дії в часі в силу статті 58 Конституції України, оскільки абзац другий частини четвертої статті 177 ЦПК України погіршує становище позивача внаслідок встановлення додаткових вимог до позовної заяви, а не пом`якшує.

Також вважали, що позовна заява відповідала вимогам статті 177 ЦПК України у редакції, чинній на час звернення до суду з позовом, підстав для подання прокурором до суду експертно-грошової оцінки спірних земельних ділянок та документів, що підтверджують внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів в сумі їх вартості, не було.

Зазначали, що у випадку якщо під час судового розгляду на стадії ухвалення рішення суд у цій справі дійде висновку про те, що відповідач є добросовісним набувачем і до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми статті 388 ЦК України і частини п`ятої статті 390 ЦК України, це є підставою для відмови у позові, а не для залишення позову без руху. Підсумовуючи зазначене, положення Закону України «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача» в частині умов та порядку компенсації добросовісному набувачеві вартості нерухомого майна не застосовуються до спірних правовідносин, адже прокурор стверджував про недобросовісність відповідачів.

Також зазначали, що до спірних правовідносин взагалі не може бути застосовано ч. 3 ст. 388 ЦК України щодо 10 річного строку позовної давності,оскільки цією ж частиною статті передбачено, що дія положень цієї частини не поширюється на випадки, якщо майно на момент вибуття з володіння держави або територіальної громади належало до об`єктів або територій природно-заповідного фонду.

Щодо явки сторін.

Сторони були сповіщені належним чином про дату, час та місце судового засідання прибули в судове засідання та надали свої пояснення.

Позиція апеляційного суду

Заслухавши доповідь судді-доповідача, представника апелянта, міської ради та прокурора, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду приходить до наступного.

Зі змісту статті 367 ЦПК України вбачається, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до положень ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 12 ЦПК України).

Згідно з положенням частини третьої статті 13 ЦПК України учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Колегія суддів вважає, що таким вимогам закону, оскаржене рішення відповідає в повній мірі.

Судовою колегією встановлено, що 22.09.2022 заступник керівника Приморської окружної прокуратури м. Одеси звернувся до суду з даним позовом.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

За змістом ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Вимоги до форми і змісту позовної заяви, а також до документів, що додаються до позовної заяви, визначені статтями 175, 177 ЦПК України.

Відповідно до ч. 11 ст. 187 ЦПК України суддя, встановивши, після відкриття провадження у справі, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175, 177 цього Кодексу, постановляє ухвалу не пізніше наступного дня, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє позивача і надає йому строк для усунення недоліків, який не може перевищувати п`яти днів з дня вручення позивачу ухвали.

Закон, який встановлює нові обов`язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам судового процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі. Це означає, що такі зміни в законодавстві застосовуються лише до правовідносин, що виникли після набрання чинності новим законом.

Факт подання особою позовної заяви із зазначенням вимог та підстав такого звернення є реалізацією відповідних осіб права на судовий захист та за своєю правовою природою є процесуальною дією в розумінні ч. 3 ст. 3 ГПК України, що зумовлює обов`язок суду розглянути спір із застосуванням до спірних правовідносин процесуального закону, чинного на дату звернення відповідної особи до суду та розгляду її позовних вимог. Такий висновок викладено Верховним Судом у постановах від 12.10.2021 у справі № 905/2382/18, від 21.07.2021 у справі № 904/903/20, від 20.01.2021 у справі № 905/2382/18, від 12.11.2020 у справі № 911/956/17.

Отже, з аналізу вищенаведених положень слідує, що позовна заява повинна відповідати вимогам процесуального закону, встановленим саме станом на день подання позовної заяви.

09.04.2025 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача», яким доповнено частину 4 статті 177 ЦПК України абзацом другим такого змісту: «У разі подання органом державної влади, органом місцевого самоврядування або прокурором позовної заяви про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади до позову додаються документи, що підтверджують внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вартості спірного майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви».

Отже, оскільки станом на момент подання прокурором до суду даного позову ч. 4 ст. 177 ЦПК України не містила інших вимог, крім вимоги додання до позовної заяви документів, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документів, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону, заява відповідача про залишення позовної заяви без руху є необґрунтованою.

Крім того, вирішення питання щодо добросовісності/недобросовісності відповідача у спірних правовідносинах здійснюється судом під час ухвалення судового рішення за результатами вирішення спору та не може бути предметом вирішення під час розгляду даної заяви відповідача.

Враховуючи встановлені обставини суд першої інстанції прийшов до вірних висновків, що , відсутні підстави для застосування в даному випадку положень ч. 11 ст. 187 ЦПК України.

Доводи апеляційної скарги, що підставами для апеляційного перегляду постановленої судом першої інстанції, з посиланням на актуальну практику викладену в п.25 Постанови ВП ВС у справі №757/47946/19-ц від 13.11.2024 року, в даному випадку вступили зміни в законодавстві, а саме 09.04.2025 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача», яким доповнено частину 4 статті 177 ЦПК України абзацом другим, судова колегія врахувала під час вирішення питання про відкриття провадження, з урахуванням положень ст..6 Конвенції з прав людини, наведеної правової позиції Великої Палати та надано належним чином скаржнику його права на оскарження ухвали Приморського районного суду від 09.06.2025 року.

Стосовно доводів апеляційної скарги, що судом неправильно застосовані положення процесуального законодавства, а саме абзацу другого частини 4 статті 177 та частини 11 статті 187 ЦПК України, з урахуванням змісту прийнятого 12.03.2025 року Закону № 4292-IX, апеляційний суд вважає такі доводи необґрунтованими належним чином з огляду на наступне.

У зв`язку з тим, що лише 09.04.2025 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача», яким доповнено частину 4 статті 177 ЦПК України, а з позовом заступник керівника Приморської окружної прокуратури м. Одеси звернувся 22.09.2022 тобто до настання змін у законі, тобто вже на стадії розгляду справи по суті.

При цьому судом першої інстанції вірно зазначалось, що станом на момент подання прокурором до суду даного позову ч. 4 ст. 177 ЦПК України не містила інших вимог, крім вимоги додання до позовної заяви документів, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документів, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону, а тому заявлені вимоги відповідача про залишення позовної заяви без руху є необґрунтованими.

Розглядаючи питання щодо добросовісності/недобросовісності відповідача у спірних правовідносинах, оцінка цього здійснюється судом під час ухвалення судового рішення за результатами вирішення спору , через що не може бути предметом вирішення під час розгляду поданої заяви відповідача про залишення позову без руху, однак, у цивільній справі N? 522/12598/22 за позовом заступника керівника Приморської окружної прокуратури м. Одеси до Одеської міської ради, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та інших осіб про визнання незаконними та скасування рішень Одеської міської ради, визнання недійсними державних актів на право власності на земельні ділянки та договорів купівлі-продажу, скасування реєстрації декларації про готовність об?єкта до експлуатації, скасування рішень державних реєстраторів та знесення житлового будинку.

Також пред?явлено позовні вимоги про зобов?язання повернути територіальній громаді м. Одеси земельні ділянки.

По суті можно вбачати підлаштування інституту віндикації під апарат та склад негаторного позову , хоча формально позов подано як негаторний, і на цьому наполягає прокурор у тексті позову та під час апеляційного перегляду.

Практика на рівні Верховного Суду щодо застосування процесуальних норми у контексті зворотної дії норм у часі щодо можливості залишення позовної заяви без руху та у подальшому без розгляду у зв?язку із невнесенням депозиту не сформована.

Більше того, дане питання стосовно ретроспективної дії положень Закону України N?4292-IX є предметом розгляду Конституційного Суду України.

При розгляді даної апеляційної скарги підлягають застосуванню висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 25.11.2025 року у справі N? 916/1282/25, а також від 11.11.2025 року у справі N? 918/265/25.

Верховний Суд здійснює співставлення негаторного та віндикаційного позовів у контексті належного способу захисту, а також застосування Закону України N? 4292-IX, та доходить таких висновків:

1) суд самостійно не може здійснювати перекваліфікацію негаторного позову на віндикаційний;

2) для негаторного позову норми Закону 4292-IX у частині компенсації не застосовуються, а отже немає обов?язку вносити депозит;

3) звернення із негаторним позовом у ситуації, коли має бути поданий позов віндикаційний, свідчить про неправильне обрання способу захисту, а отже - про наявність підстав для відмови у позові;

4) відповідно до частини 2 статті 391 ЦК України (в редакції Закону України N? 4292-IX, який набрав чинності з 09.04.2025) захист права власності на нерухоме майно, яке було відчужене органом державної влади або місцевого самоврядування на користь суб?єкта права приватної власності, здійснюється шляхом витребування такого майна;

5) відмова прокурора від зміни предмета позову у зв?язку зі зміною законодавчого регулювання спірних правовідносин, що призвела до неефективності раніше обраного способу захисту, може бути підставою для відмови в позові за результатом розгляду справи по суті, а не для залишення позовної заяви без руху і в подальшому - без розгляду.

Отже судова колегія на момент перегляду виходячи з позиції прокурора має застосувати підходи Верховного Суду, викладені у вищезазначеній постанові, та виснувати, що: - поданий прокуратурою позов є негаторним , як наслідок до негаторного позову положення Закону 4292-IX у частині депозиту не застосовуються, а отже немає обов?язку вносити депозит.

Щодо доводів, що судом не застосовані положення частини 5 статті 390 ЦК України, що є спеціальною нормою, та безальтернативно не дозволяє суду переходити до стадії ухвалення судового рішення без попереднього внесення прокурором вартості

витребуваного майна на депозитний рахунок суду, апеляційний суд зазначає, що посилання скаржника на таку вимогу закону не містить обов`язковості саме внесення органам прокуратури коштів на депозит, а регламентує, що в разі задоволення позову органи прокуратури повинні вирішити питання з компенсації вартості такого майна добросовісному набувачеві.

Крім того, з огляду на норму ч. 1 ст. 44 ЦПК України передбачає, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається. Згідно із ч. 1 ст. 49 ЦПК України сторони користуються рівними процесуальними правами, а отже встановлення таких «привілей» для відповідача є нічим іншим як обмеження прав позивача на справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ, на законне та обґрунтоване судове рішення.

Частиною 2 ст. 44 ЦПК України визначені випадки, коли залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню цивільного судочинства, а саме: 1) подання скарги на судове рішення, яке не підлягає оскарженню, не є чинним або дія якого закінчилася (вичерпана), подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин, заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, що спрямовані на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення; 2) подання декількох позовів до одного й того самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав, або подання декількох позовів з аналогічним предметом і з аналогічних підстав, або вчинення інших дій, метою яких є маніпуляція автоматизованим розподілом справ між суддями; 3) подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер; 4) необґрунтоване або штучне об`єднання позовних вимог з метою зміни підсудності справи або завідомо безпідставне залучення особи як відповідача (співвідповідача) з тією самою метою; 5) укладення мирової угоди, спрямованої на шкоду правам третіх осіб, умисне неповідомлення про осіб, які мають бути залучені до участі у справі.

Оскільки саме суд відіграє вирішальну роль у реалізації принципу змагальності в цивільному судочинстві, він наділений повноваженнями щодо запобігання зловживанню правами учасниками судового процесу та вжиття заходів до виконання ними своїх обов`язків.

Узагальнюючі доводи апеляційної скарги, що суд не володіє дискрецією в питаннях можливості дозволяти чи не дозволяти прокурору не вносити кошти на депозит суду задля можливої компенсації добросовісному набувачу вартості витребуваного майна, апеляційний суд вважає безпідставним та таким, що суб`єктивно помилково трактується скаржником, так як обраний шлях захисту його прав не відповідає принципам стадійності судового розгляду справи, крім того, позивач на момент звернення із позовом виконав усі встановлені діючі законом на той час підстави для відкриття провадження у справі, що йому гарантовані були законом на час звернення, та не міг втратити набутого ним права у процесі розгляду справи по суті.

Наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду першої інстанції по суті вирішення указаного позову та не дають підстав вважати, що судом порушено норми матеріального та процесуального права, про що зазначає у апеляційній скарзі скаржник.

Інших доводів скаржником не наведено, а тому апеляційний суд позбавлений можливості задовольнити апеляційну скаргу.

З огляду на вищевикладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо про відсутність правових підстав для задоволення клопотання про залишення позову без руху.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Обставини, на які посилається скаржник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідження та встановленні судом дотримані норми матеріального і процесуального права.

На підставі наведеного, висновки суду першої інстанції є обґрунтованими та узгоджуються з матеріалами справи, при встановленні зазначених фактів судом не було порушено норм цивільного процесуального законодавства й правильно застосовано норми матеріального права.

Доводи апеляційної скарги, матеріали справи та зміст оскаржуваного судового рішення, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які передбачені нормами ЦПК України як підстави для скасування рішень.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Наведені скаржником в апеляційній скарзі доводи не можуть бути прийняті до уваги, крім доводів щодо юридичної природи позовних вимог у справі, однак зазначені доводи є передчасними і повинні бути розглянуті судом при винесенні рішення у справі, а тому не впливають на суть апеляційного перегляду. Інші доводи скаржника зводяться до незгоди з висновками суду по їх переоцінці та особистого тлумачення скаржником норм процесуального закону.

З огляду на наведене вбачається, що судом з дотриманням вимог ст. 263 ЦПК України вірно встановлений характер спірних правовідносин і обґрунтовано зроблено висновок про відсутність правових підстав для задоволення вимог заяви про залишення без руху позовної заяви.

З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що ухвала суду постановлена з додержанням вимог закону і підстав для його скасування не вбачається.

Загальний висновок суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням вищезазначеного колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційних скарг та скасування рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Байдеріна Олександра Анатолійовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Ухвалу Приморського районного суду міста Одеси від 09 червня 2025 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя В.В. Кострицький

Судді В.А. Коновалова

О.Ю. Карташов