Постанова від 30 березня 2026 р. у справі №128/3722/25 — Вінницький апеляційний суд

Справа № 128/3722/25

Провадження № 22-ц/801/773/2026

Категорія: 68

Головуючий у суді 1-ї інстанції Карпінська Ю. Ф.

Доповідач:Міхасішин І. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 березня 2026 рокуСправа № 128/3722/25м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з цивільних справ: головуючого: Міхасішина І.В.,

суддів: Войтка Ю.Б., Стадника І.М.

з участю секретаря судового засідання: Кахно О.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниця цивільну справу № 128/3722/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, стягнення аліментів та вирішення питання про залишення після розірвання шлюбу неповнолітніх дітей проживати разом з матір`ю,

за апеляційною скаргою представника позивача ОСОБА_1 – адвоката Бойко Юлії Олександрівни на рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 16 січня 2026 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог, щодо вирішення питання про залишення після розірвання шлюбу неповнолітніх дітей проживати разом з матір`ю, ухвалене у складі судді Карпінської Ю. Ф.,-

в с т а н о в и в:

Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, стягнення аліментів та вирішення питання про залишення після розірвання шлюбу неповнолітніх дітей проживати разом з матір`ю.

Позовні вимоги мотивовано тим, що «з 05.09.2009 перебуває в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 . За час шлюбу у них народилися діти: дочка ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Спільне життя у них не склалося через відсутність взаєморозуміння, різні погляди на сімейні відносини та сімейні обов`язки з ведення господарства та виховання дітей. Вони не підтримують шлюбних стосунків, проживають окремо, шлюб існує формально. Відповідач матеріально не забезпечує дітей. Діти на даний час проживають з нею та вона не має намірів перешкоджати батькові бачитися з дітьми. Спір щодо місця проживання дітей між ними відсутній. Вона не може забезпечити дітям належний рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дітей. Тому батько, який є здоровим та працездатним, зможе сплачувати аліменти на рівні 1/3 частини з усіх видів заробітку (доходу). Тому просить розірвати шлюб між нею та відповідачем ОСОБА_2 , після розірвання шлюбу неповнолітніх дітей залишити проживати із матір`ю ОСОБА_1 та стягнути з відповідача на її користь аліменти на утримання дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі однієї третини заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, а також судові витрати в розмірі судового збору».

Рішенням Вінницького районного суду Вінницької області від 16 січня 2026 року.

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів – задоволено частково.

Шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 , укладений 05 вересня 2009 року у Вінницькому міському відділі державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області, актовий запис №2065, – розірвано.

Вирішено стягувати з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) аліменти на утримання дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі однієї третини заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи стягнення з 16 вересня 2025 року, і до досягнення найстаршою дитиною повноліття.

Рішення про стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць – допущено до негайного виконання.

Решту позовних вимог залишено без задоволення.

Стягнуто з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) понесені витрати на сплату судового збору в сумі 1 211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн 20 коп.

В апеляційній скарзі представник позивача ОСОБА_1 – адвокат Бойко Ю.О. просить рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 16 січня 2026 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог, щодо вирішення питання про залишення після розірвання шлюбу неповнолітніх дітей проживати разом з матір`ю скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення яким дану позовну вимогу задовольнити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині є незаконним, необґрунтованим та таким, що підлягає скасуванню, з огляду на те, що суд розглянув та задовільнив позовні вимоги щодо розірвання шлюбу та стягнення аліментів на утримання дітей, проте відмовив у задоволенні позовної вимоги щодо залишення проживання дітей з матір`ю, не маючи на це жодних процесуальних підстав.

Відзив на апеляційну скаргу від відповідача по справі до апеляційного суду не надходив.

Оскільки рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів, не оскаржується, суд згідно зі статтею 367 ЦПК України рішення суду в цій частині не переглядає.

В судовому засіданні представник позивача - адвокат Бойко Ю.О. підтримала доводи апеляційної скарги, просила суд задовольнити її у повному обсязі.

Відповідач в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений завчасно та належним чином, про причини неявки суд не повідомив.

Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Таким чином, законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов`язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними. Таким чином, з врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2020 року у справі N 348/1116/16-ц зазначив, що якщо сторони чи їх представники не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи.

Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, освідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності відповідача.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення у встановлених статтею 367 ЦПК України межах, суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Відповідно до приписів ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині не відповідає, з огляду на таке.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_6 05 вересня 2009 року зареєстрували шлюб у Вінницькому міському відділі державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області, актовий запис №2065, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_3 від 04.08.2016, виданим повторно (а.с. 13).

Від даного шлюбу сторони мають двох дітей: дочку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копіями свідоцтв про народження серії НОМЕР_4 від 08.11.2010 та серії НОМЕР_5 від 10.04.2021, виданим повторно (а.с. 14, 15).

Позивач ОСОБА_1 у позовній заяві зазначає, що спільне життя з відповідачем не склалося через відсутність взаєморозуміння, різні погляди на сімейні відносини та сімейні обов`язки з ведення господарства і виховання дітей, вони не підтримують шлюбних стосунків, проживають окремо, шлюб існує формально.

Залишаючи позовну вимогу про залишення дітей проживати разом із матір`ю після розірвання шлюбу без задоволення, суд першої інстанції виходив з того, що у даній справі у суду немає відомостей про відсутність спору щодо того, з ким із батьків будуть проживати діти після розірвання шлюбу. Відповідач ОСОБА_2 у судові засідання не з`являється, що перешкоджає суду з`ясувати його думку та пересвідчитись у тому, що між сторонами дійсно відсутній спір з приводу зазначеного питання.

Крім того, з наявних у матеріалах справи доказів убачається, що місце проживання дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 зареєстроване за тією ж адресою, за якою зареєстроване місце проживання матері ОСОБА_1 та батька ОСОБА_2 .

Проте, з такими висновками суду першої інстанції в повній мірі погодитись не можна, з огляду на таке.

У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

При визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.

Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини.

Рівність прав батьків стосовно дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й першочергово повинні бути визначені й враховані інтереси дитини з урахуванням об`єктивних обставин спору. При визначенні місця проживання дитини судам потрібно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору. Отже, під час розгляду справ щодо визначення місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах (постанова Верховного Суду від 14 вересня 2022 року у справі № 466/1017/20).

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки стосовно дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.

При оцінці та визначенні найкращих інтересів дитини підлягають врахуванню такі базові елементи: (а) погляди дитини; (б) індивідуальність дитини; (в) збереження сімейного оточення і підтримання відносин; (г) піклування; захист і безпека дитини; (ґ) вразливе положення; (д) право дитини на здоров`я; (е) право дитини на освіту (постанова Верховного Суду від 04 серпня 2021 року у справі № 654/4307/19). Також підлягають врахуванню: (1) спроможність кожного з батьків піклуватися про дитину особисто; (2) стосунки між дитиною і батьками в минулому; (3) бажання батьків бути опікунами; (4) збереження стабільності в оточенні дитини, йдеться про місце проживання (дім), школу, друзів; (5) бажання дитини.

Нормами статті 19 СК України встановлено, що при розгляді спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе, не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права

Дитина має право знати своїх батьків і право на їх піклування (стаття 7 Конвенції про права дитини).

Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи, згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно зі статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини.

Відповідно до статті 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.

Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Відповідно до статті 8 Закону України "Про охорону дитинства" кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України "Про охорону дитинства").

Відповідно до частин другої, четвертої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна.

У разі спору місце проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років визначається органом опіки та піклування або судом.

Відповідно до частин першої, другої статті 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Водночас у постанові від 15 січня 2020 року у справі № 200/952/18 (провадження № 61-14859св19) Верховний Суд зазначив, що за загальним правилом за відсутності спору щодо того, з ким із батьків будуть проживати неповнолітні діти, суд може вирішити питання про залишення проживання дитини разом із матір`ю чи батьком одночасно з вимогою про розірвання шлюбу. У разі наявності такого спору між батьками суд повинен роз`яснити сторонам порядок вирішення питання про визначення місця проживання дитини.

Апеляційним судом встановлено, що між сторонами на момент розгляду справи судом першої інстанції був відсутній спір між батьками щодо місця проживання дитини, такий позов ані позивач, ані відповідач не пред`являли, суд його не вирішував. Залишення дитини проживати разом із матір`ю не свідчить, що суд вирішив позов про визначення місця проживання дитини, оскільки суд лише констатував, з ким залишається проживати дитина після розірвання шлюбу, не змінюючи при цьому її місце проживання, оскільки, як встановлено, після припинення фактичних шлюбних відносин дитина залишилася проживати разом з матір`ю.

Ухвалою Вінницького районного суду Вінницької області від 22 вересня 2025 року у цій справі № 128/3722/25 прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів. Призначено перше судове засідання та роз`яснено відповідачу право подати відзив на позовну заяву протягом п`ятнадцяти днів із дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі (а.с. 30-31).

Згідно повідомлення про вручення поштового відправлення, відповідач ОСОБА_2 02 жовтня 2025 року отримав копію зазначеної ухвали суду першої інстанції від 27 вересня 2025 року (а.с. 34).

Проте, відповідач ОСОБА_2 не скористався своїм правом висловити свою позицію, зокрема, щодо вимоги про залишення неповнолітніх дітей ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 проживати із матір`ю ОСОБА_1 , позивачкою у цій справі, після розірвання шлюбу.

Водночас, будучи належним чином повідомленим про час і місце розгляду справи відповідач не приймав участі у розгляді справи.

Тобто, обставини про відсутність спору між сторонами щодо позовної вимоги про залишення дітей, після розірвання шлюбу, проживати з матір`ю, не спростовані відповідачем належними і допустимими доказами.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина третя статті 13 ЦПК України).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частини перша та четверта статті 12 ЦПК України).

Враховуючи, що сторони не зверталися до суду при розгляді цієї справи із вимогами про визначення місця проживання дитини з одним із батьків, апеляційний суд, враховуючи принципи змагальності та диспозитивності цивільного судочинства, обґрунтовано в межах доводів та вимог позову про розірвання шлюбу та залишення дитини проживати з матір`ю, встановивши, що дитина до розірвання шлюбу після припинення фактичних шлюбних відносин батьків проживала разом з матір`ю, дійшов висновку доведеність позовної вимоги щодо залишення проживання дітей після розірвання шлюбу із матір`ю. Тобто, задовольняючи позов у такий спосіб апеляційний суд лише констатує місце проживання дітей, а не визначає та не змінює його.

Невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права відповідно до п. п. 3, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України є підставами для скасування рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині.

Враховуючи викладене, апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 16 січня 2026 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог, щодо вирішення питання про залишення після розірвання шлюбу неповнолітніх дітей проживати разом з матір`ю скасуванню, з ухваленням в цій частині нового рішення, про задоволення даної позовної вимоги.

Залишити після розірвання шлюбу неповнолітніх дітей – ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживати разом з матір`ю – ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Враховуючи наведене та керуючись статтями 367 374 376 381 382 384 ЦПК України, апеляційний суд, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 – адвоката Бойко Юлії Олександрівни задовольнити.

Рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 16 січня 2026 року в частині вирішення питання про залишення після розірвання шлюбу неповнолітніх дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 проживати разом з матір`ю - скасувати.

Залишити після розірвання шлюбу неповнолітніх дітей – ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживати разом з матір`ю – ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту.

Головуючий І.В. Міхасішин

Судді: Ю.Б. Войтко

І.М. Стадник