Вирок від 29 березня 2026 р. у справі №490/1545/26 — Центральний районний суд м. Миколаєва

Суд: Центральний районний суд м. Миколаєва

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Кримінальне

Категорія: Умисне тяжке тілесне ушкодження

Дата: 29 березня 2026 р.

Справа: №490/1545/26

Суддя: Алєйніков В. О.

УКРАЇНА

ЦЕНТРАЛЬНИЙ РАЙОННИЙ СУД м. МИКОЛАЄВА

__________________________________________________

Справа № 490/1545/26

Провадження № 1-кп/490/891/2026

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 березня 2026 року

Центральний районний суд міста Миколаєва

У складі : головуючого - судді ОСОБА_1

при секретарі ОСОБА_2

за участі прокурора ОСОБА_3

обвинуваченого ОСОБА_4

його захисника ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Миколаєві кримінальну справу за обвинуваченням

ОСОБА_6 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Миколаєві, є українцем, громадянином України, здобув середню спеціальну освіту, не є одруженим, неповнолітніх дітей не має, виконує будівельні роботи, мешкає за адресою: АДРЕСА_1

у вчиненні злочину, передбаченого частиною 2 статті 121 Кримінального Кодексу України, -

В С Т А Н О В И В :

Формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним

25 листопада 2025 року приблизно о 18:00 годині ОСОБА_4 разом із ОСОБА_7 перебував у житловій кімнаті будинку АДРЕСА_2 , де вони разом вживали алкогольні напої.

Під час розпитя алкогольних напоїв між ними виникла свара, в процесі якої ОСОБА_4 , діючи на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин, почав наносити ОСОБА_7 удари кулаками в область голови та тулуба.

Під час нанесення цих ударів вони перемістились до коридору вказаного будинку, де ОСОБА_4 продовжив наносити ОСОБА_7 удари; від цих ударів ОСОБА_7 впав на підлогу.

Попри це, ОСОБА_4 наніс ОСОБА_7 ще не менш 12 цілеспрямованих ударів руками та ногами в область життєво важливих органів – голови та тулуба.

Внаслідок таких дій ОСОБА_4 ОСОБА_7 були заподіяні тілесні ушкодження у вигляді поєднаної тупої травми тіла у вигляді численних ран, саден та крововиливів голови та тулуба, крововиливів в м`які тканини голови та під м`яку мозкову оболонку, крововиливів в корінь правої легені з пошкодженням легеневої плеври та навколо ниркову клітковину зліва, переломів 9-11 ребер по лопатковій лінії праворуч з розривом реберної плеври, перелому 8 ребра зліва по лопатковій лінії, яка ускладнилась поширеною підшкірною емфіземою та шоком, які носять ознаки тяжких тілесних ушкоджень.

Вказані тілесні ушкодження призвели до того, що 27 листопада 2025 року в період часу з 02:45 до 04:45 годин ОСОБА_7 помер.

Стаття закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальні правопорушення, винними у вчиненні якого визнається обвинувачений

Дії ОСОБА_4 слід кваліфікувати за частиною 2 статті 121 Кримінального Кодексу України - як умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого.

Позиції сторін.

1. Під час судового розгляду кримінального провадження прокурор вважала вину ОСОБА_4 у вчиненні злочину за наведених обставин доведеною, його дії під час досудового розслідування кваліфікованими вірно.

Спираючись про таке, просила визнати його винуватим у вчиненні злочину, передбаченого частиною 2 статті 121 Кримінального Кодексу України та призначити йому покарання в межах, наближених до найнижчої передбаченої законом межі, визначеної у санкції цієї норми.

2. Обвинувачений під час судового розгляду свою вину у вчиненні злочину за вказаних вище обставин визнав повністю та у вчиненому покаявся.

При цьому з позицією прокурора обвинувачений погодився.

3. Захисник під час судового розгляду кримінального провадження погодився із позицією прокурора щодо доведеності вини обвинуваченого у вчиненні злочину за встановлених судом обставин та правильності кваліфікації його дій під час досудового розслідування.

Поруч з таким вважав, що встановлені під час досудового розслідування та судового розгляду обставини, що пом`якшують покарання обвинуваченого, а саме – щире каяття та активне сприяння у досудовому розслідуванні та судовому розгляді кримінального провадження - сукупно із відомостями про особу обвинуваченого дають підстави призначити йому покарання із застосуванням приписів статті 69 Кримінального Кодексу України у розмірі, що є меншим за найнижчу межу, передбачену санкцією частини 2 статті 121 Кримінального Кодексу України.

Докази на підтвердження встановлених судом обставин

Стосовно обставин конфлікту між ОСОБА_4 та ОСОБА_7 , що є предметом розгляду в межах цього кримінального провадження.

А……Обвинувачений під час судового розгляду кримінального провадження зазначив таке.

1. Він підтвердив, що дійсно 25 листопада 2025 року в вечорі прийшов до будинку АДРЕСА_2 до свого знайомого; при цьому був п`яним.

Тоді ж там був й ОСОБА_7 , якого він /обвинувачений/ до цього бачив лише декілька разів.

2. Далі, в цьому будинку вони усі разом пили, та «слово за слово», між ним та ОСОБА_7 виникла сварка. Під час цієї сварки ОСОБА_7 «провоцировал его» та, зрештою, почав погрожувати, що «зарежет». При цьому обвинувачений уточнив, що усі дії ОСОБА_7 вчиняв лише «словесно», зокрема - ніж не демонстрував.

3. У якійсь момент він, будучи п`яним, не втримався та почав наносити удари ОСОБА_7 .

При цьому підтвердив, що, як зазначено в обвинувальному акті, спочатку наносив удари в кімнаті, потім – «витягнув» того в коридор та там продовжив побиття.

4. Зрештою він зупинився, посадив ОСОБА_7 на стілець та пішов відпочивати.

5. Через деякий час його покликав господар будинку та сказав, щоб ОСОБА_7 «дома не было».

Та він /обвинувачений/ спочатку вирішив вивести ОСОБА_7 , але той не тримався на нога, та він змушений був посадити того на ганок будинку.

Далі він пішов до себе додому, взяв дитячий візок та вивіз ОСОБА_7 на найближчий цвинтар, де й залишив.

6. Обвинувачений також стверджував, що весь цей період ОСОБА_7 був живий (навіть перед тим, як він / ОСОБА_4 / залишив його на цвинтарі - «хрипел»), та він /обвинувачений/ був певен у тому, що той «оклемается», або – у гіршому випадку - йому допоможуть.

Обвинувачений також наполягав на тому, що прагнув лише побити ОСОБА_7 та навіть не думав, що побиття може призвести до його /обвинуваченого/ смерті.

Б……Під час судового засідання обвинувачений зазначив, що не вважає за доцільне досліджувати інші (окрім його пояснень) докази по справі та погодився із тим, що відповідно до приписів частини 3 статті 349 Кримінального Процесуального Кодексу України обставини справи мають встановлюватись лише на підставі самих лише його показань, у яких він визнає себе винуватим.

Оцінюючи цю позицію обвинуваченого, суд дійшов такого.

І……Порядок врахування такої позиції є врегульованим у таких приписах законодавства та настановах судової практики.

1. Відповідно до частини 5 статті 9 Кримінального Процесуального Кодексу України

Кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини

Європейський суд з прав людини запровадив підхід, відповідно до якого

ані буква, ані дух статті 6 Конвенції не перешкоджають особі добровільно відмовитися - у відкритий чи мовчазний спосіб - від свого права на гарантії справедливого судового розгляду. Однак для того, щоб така відмова була дійсною для цілей Конвенції, вона має бути виражена у недвозначній формі і має супроводжуватися мінімальними гарантіями, співмірними з важливістю такої відмови

/див., окрім іншого, рішення у справі "Боротюк проти України" (пункт 80); "Сейдович проти Італії" (Sejdovic v. Italy) (пункт 86)/

2. Відповідно до частини 3 статті 349 Кримінального Процесуального Кодексу України

Суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. При цьому суд з`ясовує, чи правильно розуміють зазначені особи зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності їх позиції, а також роз`яснює їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.

3. Відповідно до частини 6 статті 13 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у Постанові від 22 березня 2018 року у справі № 521/11693/16-к зробив такий висновок про застосування норм права

Відповідно до ч 3 ст. 349 КПК України суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. Однак дана норма не звільняє суд від обов`язку встановити обставини, які підлягають доказуванню в кримінальному провадження та визначені ст. 91 КПК України. Тобто законодавець зобов`язує суд встановити усі обставини, що мають значення для кримінального провадження, а ст. 349 КПК України лише визначає обсяг та порядок дослідження доказів на підтвердження цих обставин.

ІІ……З огляду на ці вимоги діючого законодавства та настанови судової практики суд, повертаючись до обставин цього кримінального провадження, відзначає таке.

1. Погодившись на встановлення обставин справи на підставі самих лише його показань, у яких він визнає себе винним у побитті ОСОБА_7 , ОСОБА_4 поза розумним сумнівом відмовився від свого права на гарантії справедливого судового розгляду.

Так, погодившись з такими обсягом та порядком дослідження доказів, він відмовився від перевірки доказової вартості зібраних у справі доказів /зокрема - його показань, достовірність яких ним була підтвердженою/, а також - від вирішення питання про те, чи не заподіяла процедура, що була застосована під час збирання доказів, непоправної шкоди справедливості судового розгляду.

2. З огляду на таке суд відзначає, що «відмова» ОСОБА_4 від таких гарантій була виражена у передбаченій законом «недвозначній формі», а саме - він прямо заявив про таку «відмову» під час судового засідання.

3. Далі, відповідно до дороговказів, що містяться у наведеній правовій позиції Європейського суду з прав людини та процитованих вище приписах частини 3 статті 349 Кримінального Процесуального Кодексу України, суд перевірив, чи правильно розуміє обвинувачений зміст визнаних ним обставин.

Під час такої перевірки суд встановив наступне.

3.1. Так, обставини, що визнаються обвинуваченим, були викладені ним самим.

(а) При цьому ці обставини обвинувачений викладав впевнено, та викладені ним обставини у своїй сукупності дають змогу уявити цілісну картину, у якій кожна подія природно випливає з попередньої та з необхідністю тягне настання наступної.

(б) Більше того, обвинувачений надавав пояснення своїм діям та викладені ним пояснення (які поза розумним сумнівом не здатні виправдати його дії) не можливо не визнати переконливими.

3.2. Окрім того суд враховує, що у розгляді кримінального провадження бере участь захисник, в присутності якого обвинувачений надавав визнавальні показання суду.

Наведене у сукупності не залишає приводів для розумного сумніву у тому, що обвинувачений вірно розуміє зміст визнаних ним обставин та юридичне значення цих обставин.

4. Далі, відповідно до дороговказів, що містяться у наведеній правовій позиції Європейського суду з прав людини та процитованих вище приписах частини 3 статті 349 Кримінального Процесуального Кодексу України суд перевірив, чи є така «відмова» добровільною.

Під час такої перевірки суд встановив наступне.

4.1. Сама по собі «відмова» від права на гарантії справедливого судового розгляду була висловленою ОСОБА_4 за відсутності обставин, які можуть бути розціненими, як примус.

Так, вона була висловленою під час судового засідання на початку судового розгляду одразу після надання судом обвинуваченому можливості висловити свою думку з приводу обсягу доказів, що необхідно дослідити, та порядку їх дослідження; під час висловлення думки обвинувачений не вагався, про свою «відмову» від права на гарантії справедливого судового розгляду він заявив чітко та недвозначно.

4.2. Стосовно попереднього перебігу судового процесу суд зауважує, що на момент висловлення обвинуваченим своєї позиції справа перебувала в провадженні суду менше місяця; за цей період суд звершив підготовче провадження та лише розпочав судовий розгляд.

Такі обставини, поза розумним сумнівом, не можуть бути розціненими, як примус до визнання винуватості.

4.3. Відомості про обставини досудового розслідування, які могли б бути розціненими, як примус до визнання винуватості у вчиненні злочину; сторони, зокрема – захист – про наявність таких обставин не посилаються.

4.4. Суд також нагадує, що, як доведено вище, зміст визнаних ним обставин та їх юридичне значення обвинувачений розуміє вірно.

Таке виключає вплив обману на його рішення про «відмову» від гарантій справедливого судового розгляду.

Наведене у сукупності не залишає приводів для розумного сумніву у тому, що «відмова» обвинуваченого ОСОБА_4 від права на гарантії справедливого судового розгляду є добровільною.

5. Далі, відповідно до дороговказів, що містяться у наведеній правовій позиції Європейського суду з прав людини та процитованих вище приписах частини 3 статті 349 Кримінального Процесуального Кодексу України суд відзначає, що відповідна «відмова» обвинуваченого ОСОБА_4 супроводжувалась передбаченими законом гарантіями, співмірними з важливістю такої відмови

5.1. Так, судом обвинуваченому були роз`яснені зміст та значення однозначного висловлювання ним позиції із приводу визнання винуватості та відсутності необхідності у перевірці доказів його вини, а також - передбачені законом наслідки такої позиції.

Проте обвинувачений, усвідомивши свої права у суді та наслідки відмови від дослідження доказів, свою винуватість визнав, скористатись правом на розгляд справи у повному обсязі не побажав та наполягав на недоцільності дослідження доказів з метою перевірки обставин, викладених у його визнавальних показаннях.

5.2. До того ж, у розгляді кримінального провадження, зокрема - під час висловлювання обвинуваченим згоди на розгляд справи лише на підставі одних його визнавальних показаннях - брав участь захисник, що є гарантією як дотримання його прав у процесі, так й - реалізації ним права не свідчити проти себе.

6. Додатково суд відзначає й такі обставини.

6.1. Доказів на спростування факту вчинення обвинуваченим визнаних ним дій матеріали кримінального провадження не містять.

6.2. Також суд, не вдаючись до оцінки зібраних у справі доказів, відзначає, що матеріали справи містять стійкі ознаки того, що побиття ОСОБА_7 було вчинене саме ОСОБА_4

(а) Так, як зазначалось вище, надані ОСОБА_4 показання щодо обставин здійснення цього вбивства є доволі переконливими.

(б) При цьому вони узгоджуються із залученим прокурором висновком судової молекулярно-генетичної експертизи № СЕ-19/115-25/21430-БД від 24 лютого 2026 року.

Таке не дозволяє прийти до висновку про відсутність в цьому випадку підстав для визнання винуватості.

Наведене у сукупності дозволяє дійти висновку про те, що в цьому випадку «відмова» обвинуваченого від права на гарантії справедливого судового розгляду є «дійсною», з огляду на що - має бути покладеною у підґрунтя судового рішення.

В……Вирішуючи питання про необхідність дослідження додаткових доказів щодо перебігу конфлікту між ОСОБА_4 та ОСОБА_7 , суд виходив з такого.

1. Прокурор, так само, як обвинувачений, вважала за недоцільне досліджувати визнані обвинуваченим обставини вчинення кримінального правопорушення та перевірку їх доказами.

При цьому про те, що визнані обвинуваченим обставини не узгоджуються із висунутим йому обвинуваченням прокурор не посилалась.

За такого під час розгляду кримінального провадження суд виходив з того, що визнані обвинуваченим обставини повністю відповідають висунутому йому обвинуваченню.

2. Захисник, так само, як обвинувачений та прокурор, вважав за недоцільне досліджувати визнані обвинуваченим обставини вчинення кримінального правопорушення та перевірку їх доказами.

За такого суд під час, керуючись процитованими вище приписами частини 3 статті 349 Кримінального Процесуального Кодексу України визнав недоцільним оцінку додаткових доказів щодо перебігу конфлікту між обвинуваченим та потерпілим.

Таким чином, факт побиття ОСОБА_7 ОСОБА_8 суд вважає доведеними поза розумним сумнівом.

Стосовно наслідків дій ОСОБА_4 у конфлікті із ОСОБА_7 .

1. У залученому до матеріалів кримінального провадження висновку судово-медичної експертизи № 20251115010003009 від 27 листопада 2025 року, наданого судово-медичним експертом Державної спеціалізованої установи «Миколаївське обласне бюро судово -медичної експертизи» ОСОБА_9 висновується, що

1.Смерть невстановленого чоловіка віком 35-40 років, впізнаний як ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , настала внаслідок поєднаної тупої травми тіла у вигляді численних ран, саден та крововиливів голови та тулубу, крововиливів в м`які тканини голови та під м`яку мозкову оболонку, крововиливів в корінь правої легені з пошкодженням легеневої плеври та навколо ниркову клітковину зліва, переломів 9-11 ребер по лопатковій лінії праворуч з розривом реберної плеври, перелому 8 ребра зліва по лопатковій лінії, яка ускладнилась поширеною підшкірною емфіземою та шоком.

Дані тілесні ушкодження утворились прижиттєво, не менш ніж від 12 ударів тупими твердими предметами, носять ознаки тяжких тілесних ушкоджень та перебувають у прямому причинно-наслідковому зв`язку зі смертю.

2.Ступінь наявності трупних явищ свідчить про те, що з моменту смерті і до моменту дослідження трупа пройшло не більше 8-12 годин;

3.Виявлені при дослідженні трупа ушкодження у вигляді саден та крововиливів в ділянці кінцівок могли утворитися від дії тупих твердих предметів та носять ознаки легких тілесних ушкоджень.

Морфологічні ознаки смугастих саден на передній поверхні грудної клітини праворуч та правої підреберної дуги свідчать про те, що вони утворилися після смерті.

4.Наявність клітинних реакцій при судово-гістологічному дослідженні крововиливів з ділянки голови та грудної клітини свідчать про те, що тілесні ушкодження, перелічені в п.1 підсумків, утворились не менш, ніж за 3 години до смерті.

5.Судово-медичних даних, які дозволять достовірно сказати про послідовність нанесення тілесних ушкоджень – не має.

6.Локалізація та характер пошкоджень свідчать про те, що в момент отримання тілесних ушкоджень потерпілий міг знаходитись як у вертикальному, так і у горизонтальному положенні та був звернений до нападника (нападників) будь-якою частиною тіла.

7.Утворення вищезазначених ушкоджень від дії самого потерпілого – виключається.

8.Утворення даних тілесних ушкоджень при падінні, як з попереднім прискоренням, так і без нього – виключається.

9.Наявність в крові трупа етилового алкоголю в концентрації 0,58 промілле свідчить про те, що незадовго до смерті потерпілий вживав алкогольні напої. Достовірно сказати які і в якій кількості не надається можливим.

Біологічний матеріал для визначення наявності наркотичних речовин не вилучався через відсутність даних в постанові про групу наркотичних речовин.

10.При судово-токсикологічному дослідженні крові з трупа невстановленого чоловіка 35-40 р. виявлений етиловий спирт в концентрації 0,58 промілле, що свідчить легкому ступеню алкогольного сп`яніння стосовно живих осіб.

11.При судово-медичному дослідженні зразка крові встановлено: Кров невстановленого чоловіка 35-40 р. відноситься до групи АВ ізосерологічної системи АВО.

Підстави для сумніву у достовірності цього висновку є відсутніми, оскільки:

?цей висновок був наданий у встановленому станом на момент проведення експертизи законом порядку, а саме - на виконання ухвали слідчого;

?перед дачею висновку експерт був попередженим про кримінальну відповідальність за відмову або ухилення від дачі висновку або за дачу завідомо неправдивого висновку, за ст.ст. 384, 385 Кримінального Кодексу України, про що містяться позначки у висновку експерта

?компетенція експерта сумнівів в сторін кримінального провадження не викликає;

?про особисту зацікавленість експерта сторони кримінального провадження, зокрема - захист - не посилаються; відомості про наявність такої зацікавленості в матеріалах кримінального провад-

ження відсутні.

Вказане доводить, що:

-внаслідок побиття ОСОБА_7 були заподіяні, зокрема, тяжкі тілесні ушкодження;

-заподіяні за таких обставин тілесні ушкодження призвели до смерті ОСОБА_7 .

Стосовно змісту та спрямованості умислу ОСОБА_4 під час побиття ОСОБА_7 .

І……Вирішуючи питання про зміст та спрямованість умислу ОСОБА_4 під час побиття ОСОБА_7 , суд враховує такі приписи законодавства та настанови судової практики.

1. Відповідно до статті 337 Кримінального Процесуального Кодексу України

Судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, крім випадків, передбачених цією статтею.

/частина 1/

Під час судового розгляду прокурор може змінити обвинувачення, висунути додаткове обвинувачення, відмовитися від підтримання державного обвинувачення, розпочати провадження щодо юридичної особи.

/частина 2/

З метою ухвалення справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод суд має право вийти за межі висунутого обвинувачення, зазначеного в обвинувальному акті, лише в частині зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення, якщо це покращує становище особи, стосовно якої здійснюється кримінальне провадження.

/частина 2/

2. Відповідно до пункту 22 Постанови № 2 від 07 лютого 2023 року Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах проти життя та здоров`я особи»

Для відмежування умисного вбивства від умисного заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого (ч. 2 ст. 121 КК), суди повинні ретельно досліджувати докази, що мають значення для з`ясування змісту і спрямованості умислу винного. Питання про умисел необхідно вирішувати виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передувала події, їх стосунки. Визначальним при цьому є суб`єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій: при умисному вбивстві настання смерті охоплюється умислом винного, а в разі заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого, ставлення винного до її настання характеризується необережністю.

3. Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного Кримінального Суду у Постанові від 22 травня 2025 року у справі № 617/1927/21 виснував таке

3.1. Для відмежування умисного вбивства від умисного заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого, суди повинні ретельно досліджувати докази, що мають значення для з`ясування змісту і спрямованості умислу винного.

3.2. Необхідний причинний зв`язок відображає закономірності розвитку об`єктивного світу, де причина сама в собі містить реальну можливість настання відповідного наслідку. За таких обставин суб`єкт здатен передбачати розвиток природного перебігу подій як закономірних явищ. Вчиняючи ті або інші дії, що із закономірністю тягнуть за собою настання певних наслідків, людина здатна їх передбачити як невідворотний чи можливий результат своїх дій, і саме тому необхідний причинний зв`язок має кримінально-правове значення, а суспільно небезпечні наслідки, заподіяні діянням особи, ставляться їй у провину.

Колегія суддів звертає увагу, що умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, належить до злочинів із похідними наслідками. Особливістю необхідного причинного зв`язку в злочині, передбаченому частиною 2 статті 121 КК, є його послідовний розвиток від суспільно небезпечного діяння до прямого (проміжного) наслідку у виді тяжкого тілесного ушкодження і далі до кінцевого наслідку у виді смерті потерпілого (похідного), тобто він має опосередкований характер.

Юридична природа таких кримінальних правопорушень полягає в тому, що заподіяні діянням проміжні наслідки (в конкретній обстановці його вчинення) створюють реальну загрозу настання похідних від них, які значною мірою обумовлені впливом тих факторів, які винувата особа обґрунтовано розраховує нейтралізувати або існування яких не усвідомлює.

У кримінальних правопорушеннях із похідними наслідками діяння безпосередньо породжує лише проміжний наслідок, який, у свою чергу, викликає наслідки похідні. Реальну можливість настання похідних наслідків створює не діяння само по собі, а викликані ним проміжні наслідки з урахуванням супутніх обставин. Отже смерть, як похідний наслідок і кінцевий результат злочину, передбаченого частиною 2 статті 121 КК, не може виступати прямим наслідком вчиненого особою діяння.

Натомість, встановлені судом на підставі, серед іншого, висновку судово-медичного експерта обставини свідчать, що за об`єктивними даними смерть, заподіяна потерпілому, є саме прямим наслідком протиправного впливу з боку [обвинуваченого] отже має місце прямий необхідний причинний зв`язок, на що апеляційний суд належної уваги не звернув.

Кримінальне право не вимагає, щоб особа усвідомлювала причинний зв`язок у всіх деталях і особливостях, достатньо щоб особа усвідомлювала розвиток причинного зв`язку в загальних рисах, і неточність в деталях не має впливу на кримінальну відповідальність.

3.3. Ознаки суб`єктивної сторони й особливості психічного ставлення винуватої особи встановлюються судами з урахуванням особливостей вчиненого діяння та об`єктивно-предметних умов його вчинення, за встановленими фактичними обставинами вчиненого кримінального правопорушення, на підставі доказів, зібраних у порядку, передбаченому КПК, та оцінених відповідно до вимог статті 94 цього Кодексу. При встановленні форми та виду вини, суд у кожному конкретному випадку виходить з аналізу всіх зібраних у справі доказів і сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема враховує характер і спосіб його вчинення, інтенсивність і спрямованість протиправного впливу, кількість і локалізацію на тілі потерпілої особи тілесних ушкоджень, причини припинення протиправних дій, поведінку винного і потерпілого, що передувала події, їх стосунки тощо.

Визначальним для кваліфікації кримінального правопорушення з матеріальним складом є суб`єктивне ставлення винуватого до наслідків своїх дій. У аспекті встановлення підстави кримінальної відповідальності, юридичної оцінки суб`єктивного ставлення до вчиненого, суд мав враховувати, що за ступенем конкретизації у свідомості суб`єкта передбачення можливості настання суспільно небезпечних наслідків виокремлюють визначений (пов`язаний із передбаченням конкретного наслідку) і невизначений (альтернативний) умисли, коли свідомістю винного охоплюється можливість настання двох або більше альтернативних наслідків. Небажання смерті потерпілого не виключає умисної вини. При невизначеному умислі, різновидом якого є альтернативний умисел, кваліфікація здійснюється в залежності від тих наслідків, які були фактично заподіяні.

[В обставинах кримінального провадження, що розглядалось Верховним Судом] засуджений умисно наніс по одному удару кухонним ножем: в ліву область обличчя, шиї та лівого плеча потерпілого, а також в праву область грудної клітки, внаслідок чого спричинив [потерпілому] тяжке тілесне ушкодження за критерієм небезпеки для життя в момент спричинення у вигляді непроникаючого колото-різаного поранення грудної клітки справа в проекції 2-4 міжреберій на межі від середньо-ключичної та передньо-пахвової ліній, з ушкодженням передньої стінки пахвової артерії, яке призвело до масивної крововтрати, що і стало безпосередньою причиною смерті [потерпілого].

Оскаржене рішення суду апеляційної інстанції не містить обґрунтування того, чому саме усвідомлене нанесення [обвинуваченим] ударів ножем потерпілому не пов`язане з усвідомленням засудженим суспільної небезпечності своїх дій (їх здатності заподіяти смерть у конкретному випадку) та передбаченням відповідних наслідків для життя потерпілого, бажанням або свідомим припущенням заподіяної смерті.

3.4. За наявності умислу на заподіяння смерті проміжок часу до її настання, потенційна можливість врятувати потерпілому життя за умови втручання інших осіб із наданням відповідної допомоги, намагання медичних працівників відвернути настання наслідків у виді смерті на кваліфікацію дій винуватого не впливають.

3.5. … умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, із суб`єктивної сторони характеризується неоднаковим психічним ставленням особи (у формі умислу та необережності) до різних наслідків одного й того самого діяння, де щодо тяжкого тілесного ушкодження має місце прямий чи непрямий умисел, а щодо наслідку у вигляді смерті потерпілого - злочинна самовпевненість чи злочинна недбалість. Отже підставою кваліфікації вчиненого злочину за частиною 2 статті 121 КК може бути лише обґрунтований висновок про психічне ставлення засудженого до заподіяння смерті потерпілому у формі необережності…

За частиною 3 статті 25 КК необережність є злочинною недбалістю, якщо особа не передбачала можливості настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння, хоча повинна була і могла їх передбачити…

Необережність є кримінальною протиправною самовпевненістю, якщо особа передбачала можливість настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності), але легковажно розраховувала на їх відвернення (частина 2 статті 25 КК). Водночас ніщо в цьому кримінальному провадженні не свідчить про наявність у засудженого (в момент вчинення діяння) обґрунтованого розрахунку на конкретні обставини, здатні як об`єктивно, так і на його думку, відвернути настання наслідків….Передбачення можливості настання суспільно небезпечних наслідків своїх дій, виключає психічне ставлення до вчиненого у формі злочинної недбалості в аспекті положень частини 3 статті 25 КК.

ІІ……З огляду на ці приписи законодавства та настанови судової практики суд, повертаючись до обставин цього кримінального провадження, відзначає таке.

1. В обставинах цього кримінального провадження сторона обвинувачення стверджує, ОСОБА_4 визнає та матеріали справи підтверджують, що, наносячи удари ОСОБА_7 , він діяв умисно.

2. Далі, сторона обвинувачення стверджує а ОСОБА_4 визнає, що, діючи таким чином, той прагнув нанести ОСОБА_7 тілесні ушкодження, допускав можливість заподіяння тому й тяжких тілесних ушкоджень, але ставився до такого байдуже.

Отже, ставлення ОСОБА_4 до наслідків його дій у вигляді заподіяння ОСОБА_7 тяжких тілесних ушкоджень характеризується непрямим умислом.

3. Далі, в ОСОБА_4 стверджує, що не передбачав, що його дії щодо побиття ОСОБА_7 можуть призвести до смерті потерпілого.

Стосовно цих посилань обвинуваченого суд відзначає таке.

3.1. Ці посилання по суті вказують про те, що стосовно смерті ОСОБА_7 він діяв із злочинною недбалістю.

3.2. Наданий суду обвинувальний акт посилань про психічного ставлення ОСОБА_4 до наслідків побиття ОСОБА_7 у вигляді смерті потерпілого не містить.

В той же час, як зазначалось вище, прокурор у суді про невідповідність цих посилань висунутому обвинуваченню не посилалась, навпаки – стверджувала, що ці посилання ОСОБА_4 повністю відповідають висунутому йому обвинуваченню.

Таке не може бути сприйнятим інакше, ніж так, що відповідно до суті висунутого ОСОБА_4 обвинувачення його ставлення до смерті ОСОБА_7 характеризується саме злочинною недбалістю

3.3. Злочинна недбалість є найменш суспільно небезпечною формою умислу.

У зв`язку із таким визначення іншого ставлення обвинуваченого до смерті ОСОБА_7 вироком суду є виходом за межі висунутого йому обвинувачення, яке погіршує його становище, отже – суперечить прямим приписам щойно процитованої статті 337 Кримінального Процесуального Кодексу України

Отже, в обставинах цього кримінального провадження суд є позбавленим можливості не прийти до висновку про те, що ставлення ОСОБА_4 до наслідків його дій у вигляді смерті ОСОБА_7 характеризується злочинною недбалістю.

З урахуванням наведеного суд вважає вину обвинуваченого у вчиненні злочину за встановлених судом обставинами доведеною.

Мотиви зміни обвинувачення.

Норми права

А......Вирішуючи питання про можливість зміни висунутого ОСОБА_4 обвинувачення, суд виходе з таких приписів діючого законодавства та настанов судової практики.

І......Спершу суд враховує процитовані вище приписи:

-статей 337, 349 Кримінального Процесуального Кодексу України;

-частини 3 статті 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів»

ІІ......Далі, відповідно до статті 8 Кримінального Процесуального Кодексу України

Кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

/частина 1/

Принцип верховенства права у кримінальному провадженні застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

/частина 2/

1. Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у Постанові від 22 березня 2018 року у справі № 521/11693/16-к зробив такий висновок про застосування норм права

2. Європейський Суд з Прав Людини у своєму рішенні у справі "Ростовцев проти України" /заява № 2728/16/ зазначив, що

вжите у частині 3 статті 349 Кримінального Процесуального Кодексу України поняття «обставини» … розповсюджувалося лише на фактичні обставини справи та не включало в себе їхню кримінально-правову кваліфікацію.

/пункт 34/

Велика Палата Верховного Суду у своїй Постанові від 27 лютого 2018 року у справі № 756/5578/15-к підтвердила, що таке тлумачення відповідає вимогам національного законодавства та сталої судової практики.

ІІ......Далі суд враховує такі приписи діючого законодавства та настанови судової практики.

1. Відповідно до абзацу 2 пункту 2 частини 3 статті 374 Кримінального Процесуального Кодексу України вироку суду, окрім іншого, має містити у собі: «формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення».

2. У частині 1 статті 91 цього Кодексу визначено, що

У кримінальному провадженні підлягають доказуванню, зокрема:

-подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення);

-винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення;

3. Верховний Суд України у своїй Постанові від 24 листопада 2016 року у справі № 5-328кс16 виснував, що обвинувачення складається з трьох складових - фабули обвинувачення /тобто - виклад фактичних обставин вчиненого злочину/ яка є фактичною моделлю вчиненого злочину, а також - юридичного формулювання: формули /тобто - правової кваліфікації/ та формулювання обвинувачення /тобто - формулювання вчиненого особою діяння, передбаченого Кримінальним Кодексом України/, яке є правовою моделлю злочину, вказівкою на кримінально-правові норми, порушення яких інкримінується обвинуваченому. При цьому наведені обвинуваченні фактичні дані в своїй сукупності мають вичерпно визначати кожен з елементів складу кримінального правопорушення, що, у свою чергу, має надати можливість зіставити фактичну складову обвинувачення з його юридичною формулою.

4. У Постанові від 17 жовтня 2022 року у справі № 686/13801/16-к Об`єднана Палата Касаційного Кримінального Суду зазначила, зокрема, таке

На підставі системного аналізу і тлумачення положень КПК щодо судового провадження, здійснюваного судом першої інстанції, завданням суду першої інстанції є оцінка доказів, зібраних слідчим і викладених слідчим чи прокурором в обвинувальному акті, на підставі якої суд вирішує питання про те, чи мало місце діяння, у вчиненні якого обвинувачується особа, чи містить це діяння склад кримінального правопорушення і якою статтею закону про кримінальну відповідальність він передбачений, та чи винен обвинувачений у вчиненні цього кримінального правопорушення (пункти 1-3 ч. 1 ст. 368 КПК).

... суд оцінює висунуте обвинувачення з позиції підтвердження (непідтвердження) доказами обставин, що за ст. 91 КПК підлягають доказуванню, і за встановленими фактичними обставинами суд застосовує закон про кримінальну відповідальність, чим підтверджує або спростовує припущення (твердження) слідчого (прокурора), викладене в обвинувальному акті щодо юридичної оцінки кримінального правопорушення.

Зміна кримінально-правової кваліфікації судом може виражатись у зміні юридичної оцінки встановлених фактичних обставин, тобто у зміні формули кваліфікації і формулювання обвинувачення.

КПК не визначає окремих підстав зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення місцевим судом. Очевидно, ними можуть бути лише загальні підстави зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення, які обумовлені положеннями ч. 1 ст. 2 КК, і за наявності таких підстав суд зобов`язаний змінити правову кваліфікацію кримінального правопорушення в аспекті застосування положень ч. 3 ст. 337 КПК.

Важливим для вирішення питання про дотримання приписів кримінального процесуального закону є виклад стороною обвинувачення саме фактичних обставин кримінального правопорушення, адже їх відображення має суттєве значення для дослідження обставин вчиненого кримінального правопорушення в суді, належної реалізації права на захист, а також правильної кваліфікації кримінального правопорушення.

Фактичні обставини визначають своїм змістом фабулу обвинувачення, яка віддзеркалює фактичну модель вчиненого кримінального правопорушення, а формула кваліфікації і формулювання обвинувачення є правовою оцінкою кримінального правопорушення, фактичною вказівкою на кримінально-правові норми, порушення яких інкримінується обвинуваченому.

А у Постанові від 29 травня 2024 року у справі № 459/2219/20 Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного Кримінального Суду виснував таке.

Кримінальний процесуальний закон вимагає обов`язкового відображення трьох складників щодо висунутого обвинувачення: фактичних обставин кримінального правопорушення (фабули обвинувачення); правової кваліфікації (формули обвинувачення); формулювання обвинувачення. При цьому фабула обвинувачення виступає фактичною моделлю вчиненого злочину, під формулюванням обвинувачення розуміється короткий виклад тексту диспозиції кримінально-правової норми, порушення якої інкримінується особі.

Суд звертає увагу, що для вирішення питання про дотримання приписів кримінального процесуального закону важливим є виклад саме фактичних обставин кримінального правопорушення, адже правильне їх відображення має суттєве значення для дослідження обставин вчиненого кримінального правопорушення в суді та належної реалізації права на захист. Фактичні обставини визначають своїм змістом фабулу обвинувачення, яка є фактичною моделлю вчиненого злочину. Юридичне формулювання (формула та формулювання обвинувачення) є правовою моделлю кримінального правопорушення, фактичною вказівкою на кримінально-правові норми, порушення яких інкримінується обвинуваченому.

У цьому провадженні викладена стороною обвинувачення в обвинувальному акті фабула обвинувачення за ч. 3 ст. 185 КК віддзеркалює обставини, які сторона обвинувачення вважала доведеними...

Саме від обвинувачення такого змісту [обвинувачений] захищався під час досудового розслідування та в ході судового розгляду ..., і вказане дає підстави до висновку про належне усвідомлення суті висунутого за ч. 3 ст. 185 КК обвинувачення (таємне викрадення чужого майна, поєднане із проникненням у сховище).

За безпосереднім дослідженням доказів суд першої інстанції встановив, [підтверджені доказами обставини вчинення злочину, передбаченого частиною 3 статті 185 Кримінального Кодексу України]

Викладені в мотивувальній частині оскарженого вироку фактичні обставини містять відображення всіх ознак інкримінованого кримінального правопорушення, які є істотними для вирішення питання про кваліфікацію дій засудженого та інші кримінально-правові наслідки. Формулювання обвинувачення відповідає тексту диспозиції відповідної кримінально-правової норми, формула кваліфікації судом також наведена правильно. Активна процесуальна поведінка сторони захисту свідчить про те, що захист здійснювався саме від висунутого засудженому обвинувачення, зміст якого останній усвідомлював правильно.

Сторона захисту безпідставно посилається на вихід судом за межі висунутого обвинувачення, оскільки за обвинувальним актом йдеться про те, що проникнення відбулося шляхом «пошкодження замка брами», а за встановленими судами попередніх інстанцій обставинами - шляхом «проникнення на огороджену територію».

Вище вже йшлося, що для встановлення кваліфікуючої ознаки «проникнення» принципове значення має встановлений власником обмежений режим доступу та наявність у особи умислу на незаконне вторгнення (входження, потрапляння) до сховища в обраний нею спосіб з метою заволодіння чужим майном. В цьому провадженні відповідні обставини із достатньою повнотою відображені в обвинувальному акті, а висновки суду за результатами дослідження і оцінки доказів щодо обставин проникнення не можна вважати виходом за межі обвинувачення. На виконання приписів статей 91, 94, 368, 370, 374 КПК судом у вироку проаналізовані всі обставини, які підлягають доказуванню в цьому провадженні, судовий розгляд здійснено із дотриманням вимог ст. 337 цього Кодексу.

Відображення у вироку того, що за дослідженням доказів судом встановлено місце знаходження викраденої ... деревини ... є прямим виконанням вимог вказаних вище статей КПК, адже посилання у судовому рішенні на докази, покладені в обґрунтування висновків суду, та відображення і аналіз їх змістовної складової є обов`язком суду за відповідними приписами.

Б......Наведені приписи законодавства та настанови судової практики доводять таке.

1. Приписи частини 3 статті 349 Кримінального Кодексу України визначають лише та виключно порядок встановлення певних обставин вчинення кримінального правопорушення.

При цьому встановлення обставин вчиненого кримінального правопорушення в такому порядку не перешкоджає зміні обвинувачення в частині, що не стосується встановлених у такому порядку обставин (зокрема — в частині оцінки злочинної поведінки, кваліфікації злочину тощо).

2. Самі обставини, що встановлюються судом під час розгляду кримінального провадження обмежуються тими, що становлять елементи складу злочину, винним у вчиненні якого визнається обвинувачений.

3. «Зміною обвинувачення» у юридичному сенсі є такі зміни його фабули (тобто - фактичної моделі), що призводять до зміни елементів складу кримінального правопорушення, що, в свою чергу, тягне зміну у формулюванні вчиненого особою діяння, передбаченого Кримінальним Кодексом України, а за такого - його правової кваліфікації.

В......З огляду на таке суд відзначає, що частина 2 статті 121 Кримінального Кодексу України запроваджує кримінальну відповідальність, зокрема, за

умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого

Диспозиція цієї норми, з урахуванням дороговказів, що містяться у процитованій вище Постанові Верховного Суду від 22 травня 2025 року у справі № 617/1927/21, дозволяє визначити елементи об`єктивної сторони цього злочину таким чином.

1. Одним з елементів об`єктивної сторони цього злочину є діяння — дії щодо заподіяння потерпілому тілесних ушкоджень.

2. Другим елементом об`єктивної сторони цього злочину є наслідки, які поділяються на:

-проміжний – у вигляді тяжких тілесних ушкоджень, які створюють реальну загрозу настання смерті потерпілого;

-похідний – у вигляді смерті потерпілого, яка хоча й є зумовленою заподіяними тілесними ушкодженнями, але - значною мірою обумовлена впливом інших факторів, які винувата особа обґрунтовано розраховує нейтралізувати або існування яких не усвідомлює.

3. Необхідним елементом об`єктивної сторони цього злочину є причинний зв`язок, який має опосередкований характер та характеризується послідовним розвитком від суспільно небезпечного діяння до прямого (проміжного) наслідку у виді тяжкого тілесного ушкодження і далі до кінцевого наслідку у виді смерті потерпілого (похідного).

Застосування цих норм права в обставинах цього кримінального провадження.

А......Висуваючи обвинувачення ОСОБА_4 , органи досудового розслідування та публічне обвинувачення в наданому суду обвинувальному акті навели опис дій, вчинених ним після побиття ОСОБА_7 ..

Зокрема, в обвинувальному акті зазначається, що

[обвинувачений залишив ОСОБА_7 ] у безпорадному стані на підлозі в кімнаті будинку, а сам пішов спати.

У подальшому, в ніч з 25.11.2025 на 26.11.2025, ОСОБА_4 , керуючись корисливим щодо уникнення кримінальної відповідальності та з з метою приховування слідів вчиненого злочину, продовжив реалізацію свого злочинного умислу, перетягнув безпорадного ОСОБА_7 з приміщення будинку на подвір`я, де поклав його на металеву раму від дитячого візочка марки «ADBOR PICCOLINO» сірого кольору. Далі, з метою маскування своїх дій та приховування факту транспортування людини, ОСОБА_4 накрив тіло ОСОБА_7 простирадлом та перевіз його за межі домоволодіння на територію «Тернівського цвинтаря», розташованого за адресою: мкр. Тернівка, Центральний район м. Миколаєва, вул. Цілинна, 9, де залишив потерпілого.

Проте, вказані дії не утворюють жодного елементу складу злочину, передбаченого частиною 2 статті 121 Кримінального Кодексу України, з огляду на що – не входять у предмет доказування в межах цього кримінального провадження.

За такого підстави для їх опису у висунутому ОСОБА_4 обвинуваченні є відсутніми.

За такого з висунутого ОСОБА_4 обвинувачення посилання на ці дії слід виключити, як зайві.

Б......Далі, внаслідок розгляду цього кримінального провадження судом уточнений час смерті ОСОБА_7 ..

Стосовно цього суд відзначає наступне.

1. Сам факт смерті ОСОБА_7 вказувався прокурором в обвинувальному акті та внаслідок судового розгляду є підтвердженим.

Встановлені судом обставини, що призвели до його смерті, є наведеними в обвинувальному акті, визнаними обвинуваченим та підтвердженими матеріалами кримінального провадження.

Отже, наразі викладені в мотивувальній частині оскарженого вироку фактичні обставин містять відображення всіх ознак інкримінованого кримінального правопорушення, що були наведені в обвинувальному акті, та які є істотними для вирішення питання про кваліфікацію дій засудженого та інші кримінально-правові наслідки.

2. Відображений у вироку час смерті ОСОБА_7 прямо випливає з висновку судово-медичного експерта № 20251115010003009 від 27 листопада 2025 року, який був дослідженим за участі усіх сторін кримінального провадження.

3. Відображення у вироку того, що за дослідженням доказів судом встановлений час смерті ОСОБА_7 є прямим виконанням вимог кримінального процесуального закону, адже посилання у судовому рішенні на докази, покладені в обґрунтування висновків суду, та відображення і аналіз їх змістовної складової є обов`язком суду.

Відповідно до дороговказів, що містяться у щойно процитованій Постанові Верховного Суду від 29 травня 2024 року у справі № 459/2219/20 за таких обставин посилання у вироку про час смерті ОСОБА_7 , як висновок суду за результатами дослідження і оцінки доказів, не може вважатись виходом за межі висунутого обвинувачення.

Таке дає суду підстави під час ухвалення вироку вказати у ньому обставини, що були встановленими під час дослідження доказів у судовому засіданні.

Обставин, які пом`якшують покарання обвинуваченого.

І......Як обставини, що пом`якшують покарання обвинуваченого, суд, відповідно до частини 1 статті 66 Кримінального Кодексу України враховує, що він активно сприяв у розкритті злочину та судовому розгляді кримінального провадження.

ІІ......Сторони пропонують визнати за обставину, що пом`якшує покарання обвинуваченого, його щире каяття.

Але з наявністю такої обставини погодитись неможливо.

1. Так, Верховний Суд у своїй послідовній практиці сформулював правову позицію, відповідно до якої

щире каяття - це певний психічний стан особи винного, коли він засуджує свою поведінку, прагне усунути заподіяну шкоду та приймає рішення більше не вчиняти злочинів, що об`єктивно підтверджується визнанням особою своєї вини, розкриттям всіх обставин справи, вчиненням дій, спрямованих на сприяння розкриттю злочину або відшкодуванню заданих збитків чи усуненню заподіяної шкоди.

/див, окрім іншого, постанову від 02 листопада 2021 року у справі № 643/13256/17/

Воно «передбачає, окрім визнання собою факту вчинення злочину, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому злочині, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, що насамперед повинно виражатися в намаганні особи відшкодувати завдані злочином збитки, бажанні виправити наслідки вчиненого та готовність нести покарання. Щире каяття - це не формальна вказівка на визнання свої вини, а відповідне ставлення до скоєного, яке передбачає належну критичну оцінку винним своєї протиправної поведінки, її осуд та бажання залагодити провину, що має підтверджуватися конкретними діями, спрямованими на виправлення зумовленої кримінальним правопорушенням ситуації. Факт щирого каяття особи у вчиненні злочину повинен знайти своє відображення у матеріалах кримінального провадження»

/див, окрім іншого, постанову від 15 листопада 2021 року у справі № 199/6365/19/

2. З огляду на ці дороговкази суд, повертаючись до обставин цього кримінального провадження, відзначає таке.

2.1. Наслідком протиправної поведінки обвинуваченого є смерть іншої людини; ці наслідки вочевидь є непоправними.

За такого єдиною дією, щодо виправлення зумовленої кримінальним правопорушенням ситуації може бути лише відповідне ставлення винного до скоєного, бажання уникнути відповідної поведінки у майбутньому та згода понести покарання за кримінальне правопорушення.

2.2. З огляду на таке суд відзначає, що в обставинах цього кримінального провадження ОСОБА_4 визнав свою винуватість, розкрив усі обставини справи та вчинив дії, спрямовані на сприяння у розкритті злочину.

2.3. В той же час, неможливо не відзначити, що жалю із приводу вчиненого обвинувачений протягом судового розгляду кримінального провадження не виявив, так саме, як й засудження своєї поведінки.

Навпаки, він у суді применшував свою провину посиланням на факт вжиття алкоголю й підкреслював, що наразі не ладен нічого виправити.

Отже, щире каяття в діях ОСОБА_10 є відсутнім, його ставлення до скоєного повною мірою вичерпується визнанням своє винуватості та сприянням у розкритті злочину.

Обставин, які обтяжують покарання обвинуваченого.

І......Під час судового розгляду кримінального провадження обвинувачений посилався про те, що перед побиттям ОСОБА_7 вживав алкогольні напої, чим, до речі, й виправдовував інтенсивність побиття та свою поведінку після цього.

Оцінюючи цю обставину, суд враховує таке.

1. Пункт 13 частини 1 статті 67 Кримінального Кодексу України обставиною, що обтяжує покарання, є не факт вживання алкоголю перед вчиненням злочину, але лише – перебування особи під час вчинення злочину у стані алкогольного сп`яніння.

В свою чергу, стан алкогольного сп`яніння – це фізіологічний стан, викликаний вживанням алкоголю, який характеризується, зокрема, порушенням координації рухів, мови або поведінкою, що не відповідає обстановці та об`єктивно підтверджується показником концентрації етанолу в організмі.

2. З огляду на таке суд, повертаючись до обставин цього кримінального провадження, відзначає, що в обставинах цього кримінального провадження сторонами суду не надані відомості, здатні підтвердити факт перебування обвинуваченого саме у стані алкогольного сп`яніння.

3. До того ж, у наданому суді обвинувальному акті під час викладення фактичних обставин кримінального правопорушення про вчинення злочину у стані алкогольного сп`яніння не йдеться.

У зв`язку із таким встановлення цієї обставини вироком суду є виходом за межі висунутого йому обвинувачення, яке погіршує його становище, отже – суперечить прямим приписам процитованої вище статті 337 Кримінального Процесуального Кодексу України

4. Крім того, у наданому суду обвинувальному акті під час констатована відсутність обставин, що обтяжують покарання обвинуваченого, зокрема – передбаченої у пункті 13 частини 1 статті 67 Кримінального Кодексу України.

Отже, факт перебування обвинуваченого під час вчинення дій, що є предметом цього кримінального провадження, у стані алкогольного сп`яніння не є доведеним, з огляду на що цей стан не може враховуватись, як обставина, що обтяжує покарання ОСОБА_4

ІІ......Про наявність інших передбачених у частині 1 статті 67 Кримінального Кодексу України обставин, що обтяжують покарання, матеріали кримінального провадження не свідчать; сторони про наявність таких обставин не посилаються.

Отже, обставини, що обтяжують покарання ОСОБА_4 , в обставинах цього кримінального провадження є відсутніми.

Мотиви призначення покарання.

При визначенні виду та міри покарання, яке слід застосувати відносно ОСОБА_4 суд, керуючись приписами статті 65 Кримінального Кодексу України, виходе з санкції частини 2 статті 121 Кримінального Кодексу України, враховує ступень тяжкості вчиненого ним злочину, обставини, що пом`якшують його відповідальність, а також особу винного.

В зв`язку із цим суд враховує таке.

1. Оцінюючи ступень тяжкості злочину, що був вчинений ОСОБА_4 , суд враховує, що відповідно до статті 12 Кримінального Кодексу України цей злочин є тяжким.

Разом з цим, суд враховує, що ставлення обвинуваченого до наслідків у вигляді тяжких тілесних ушкоджень характеризується непрямим умислом, а його ставлення до смерті потерпілого – злочинною недбалістю, тобто – найменш суспільно небезпечними формами умислу, передбаченими законом для кваліфікації дій за частиною 2 статті 121 Кримінального Кодексу України.

Таке певною мірою знижує ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_4 злочину порівняно з іншими злочинами цієї категорії.

2. Оцінюючи відомості про особу винного, суд враховує таке.

2.1. Він раніше не вчиняв злочинів та не судився.

2.2. Відповідно до повідомлення № 3987 від 11 грудня 2025 року Комунального некомерційного підприємства «Миколаївський обласний центр психічного здоров`я» Миколаївської обласної ради ОСОБА_4 стаціонарне лікування у лікаря-психіатра не проходив.

В той же час, він неодноразово обстежувався стаціонарно в наркологічному відділенні, востаннє – у 2013 році; йому був виставлений діагноз: «Синдром залежності від каннабіноїдів, рання ремісія».

2.3. Негативної характеристики за місцем проживання не має.

2.4. Характеристика обвинуваченого за місцем проходження ним військової служби за призивом по мобілізації на особливий період судом не враховується через вкрай нетривалий період проходження ним військової служби.

Визначення виду та міри покарання.

1. Санкція частини 2 статті 121 Кримінального Кодексу України передбачає один вид покарання – позбавлення волі на строк від 07 до 10 років.

2. Визначаючи міру покарання в межах цієї санкції, суд враховує:

-доведену вище знижену ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_4 злочину порівняно з іншими злочинами цієї категорії;

-наявність обставини, що пом`якшує його покарання;

-відсутність обставин, що обтяжують його покарання.

3. Захисник просив призначити обвинуваченому покарання у розмірі, що є нижчим від найнижчої межі, передбаченої у санкції частини 2 статті 69 Кримінального Кодексу України.

Проте, відповідно до статті 69 Кримінального Кодексу України умовою такого є наявність не менше двох обставин, що пом`якшують покарання. Проте, як доведено вище, в обставинах цього кримінального провадження така умова є відсутньою.

Отже, ці посилання захисту є неприйнятними.

Наведене у сукупності доводить, що ОСОБА_4 слід призначити покарання в межах санкції частини 2 статті 121 Кримінального Кодексу України – у вигляді позбавлення волі у розмірі, що є наближеним до мінімального з передбачених законом – строком на 07 років 06 місяців.

Порядок застосування основного покарання.

1. Строк відбуття покарання обвинуваченому ОСОБА_4 слід рахувати з моменту набрання чинності цим вироком.

2. При цьому на підставі частини 5 статті 72 Кримінального Кодексу України у строк покарання, що призначається ОСОБА_4 за цим вироком, слід зарахувати період його попереднього ув`язнення під час здійснення цього кримінального провадження - період з 27 листопада 2025 року до моменту набрання чинності цим вироком з розрахунку 1 день попереднього ув`язнення за 1 день позбавлення волі.

Вирішення питання про застосування запобіжного заходу.

1. В межах цього кримінального провадження ухвалою слідчого судді Центрального районного суду міста Миколаєва ОСОБА_11 від 28 листопада 2025 року був обраний запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на строк до 25 січня 2026 року.

2. Подальшими ухвалами того ж слідчого судді та Центрального районного суду міста Миколаєва строк тримання ОСОБА_4 продовжувався неодноразово, востаннє – ухвалою Центрального районного суду міста Миколаєва від 27 лютого 2026 року – до 27 квітня 2026 року включно.

3. Наразі відносно нього обирається покарання у вигляді позбавлення волі.

За такого передбачені у статті 337 Кримінального Процесуального Кодексу України підстави для зміни обраного відносно нього запобіжного заходу на не пов`язаний із триманням під

вартою є відсутніми.

За такого до набрання законної сили цим вироком запобіжний захід відносно ОСОБА_4 слід залишити попереднім — у вигляді тримання під вартою.

Вирішення питання про долю речових доказів.

1. Речові докази у справі:

-склянку (яку поміщено до паперового пакету № 5),

-3 склянки (які поміщено до паперового пакету № 6),

-куртку темно-синього кольору (яку поміщено до спец-пакету № PSP 3064081),

-куртку коричневого кольору (яку поміщено до спец-пакету № PSP 4306501)

-куртку темно-зеленого кольору фірми «AHMAD TEA» (яку поміщено до спец-пакету № PSP 3064082)

-куртку синього кольору (яку поміщено до спец-пакету № PSP 4306500)

-сумку зеленого кольору, фірми «Nike» (яку поміщено до спец-пакету № PSP 3064083)

-скляну чашку (яку поміщено до паперового пакету № 8);

-кепку чорного кольору (яку поміщено до спец-пакету № PSP 3064084);

-гумовий тапок на праву ногу (яку поміщено до спец-пакету № PSP 3064085)

-портфель фірми «JAKO» (яку поміщено до спец-пакету № PSP 4306499)

-гумовий тапок на ліву ногу (яку поміщено до спец-пакету № PSP 3064086)

-кросівки чорного кольору (які поміщені до спец-пакету № PSP 4306498)

-куртку червоного кольору (яку поміщено до спец-пакету № PSP 4306497),

-кофту чорного кольору з написами на іноземній мові (яку поміщено до спец-пакету № PSP 4306496)

-чорни спортивні штани фірми «ADIDAS» (яку поміщено до спец-пакету № PSP 3064087)

Вирішуючи питання про подальшу долю цих речових доказів, суд виходе з такого.

1.1. З вказаної постанови та матеріалів кримінального провадження вбачається, що перелічені предмети були вилученими з будинку АДРЕСА_2 , яким фактично користується ОСОБА_12 ..

1.2. При цьому з матеріалів кримінального провадження вбачається, що слідів злочину на цих предметах виявлено не було.

Та очевидним те, що вони не являються та не можуть являтися ані – знаряддям, ані – засобом вчинення злочину..

Відповідно до приписів частини 6 статті 100 Кримінального Процесуального Кодексу України за такого їх слід повернути особі, в якій вони були вилученими – ОСОБА_12 .

2. Постановою старшого слідчого слідчого відділення відділення поліції № 1 Миколаївського районного управління поліції Головного управління Національної поліції України в Миколаївській області ОСОБА_13 від 04 грудня 2025 року речовими доказами у справі визнані особисті речі ОСОБА_7 , а саме:

-куртку (яку поміщено до паперового конверту та опломбовано печаткою NPU-0302331);

-футболку (яку поміщено до паперового конверту та опломбовано печаткою NPU-0302333);

-труси та шкарпетки (які поміщено до паперового конверту та опломбовано печаткою NPU-0302334);

-черевики (які поміщено до спец-пакету № PSP 4043443)

-брюки (які поміщено до паперового конверту та опломбовано печаткою NPU-0302332)

Вирішуючи питання про подальшу долю цих речових доказів, суд виходе з такого.

2.1. З вказаної постанови вбачається, що перелічені предмети є нічим іншим, ніж одягом, у який ОСОБА_7 був вдягнутим під час його побиття та, будучи вдягнутим у які, він й помер.

2.2. Повернення цих речей ОСОБА_7 наразі вочевидь не є можливим.

З матеріалів справи вбачається, що родичі в ОСОБА_7 є відсутніми.

2.3. Використання цих речей іншими особами, з огляду на вказані обставини їх вжиття, поза розумним сумнівом суперечить здоровому глузду та не є припустимим.

Наведене доводить, що наразі ці речі не можуть бути використаними за призначенням.

Відповідно до приписів пункту 4 частини 9 статті 100 Кримінального Процесуального Кодексу України за такого їх слід знищити.

3. Постановою старшого слідчого слідчого відділення відділення поліції № 1 Миколаївського районного управління поліції Головного управління Національної поліції України в Миколаївській області ОСОБА_13 від 24 грудня 2025 року речовим доказом у справі визнана рама від дитячого візочку сірого кольору з написами на рамі «PICCOLINO» та «ADBOR».

Вирішуючи питання про подальшу долю цього речового доказу, суд виходе з такого.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що цей предмет був використаним обвинуваченим для перевезення ОСОБА_7 після побиття до цвинтаря.

За такого цей предмет є нічим іншим, як засобом вчинення протиправних дій.

Відповідно до приписів пункту 1 частини 9 статті 100 Кримінального Процесуального Кодексу України за такого його слід конфіскувати.

4. Речові докази у справі:

-змив речовини бурого кольору з асфальтного покриття (поміщений до паперового конверту № 1; висновок експерта № 892);

-змив речовини бурого кольору з асфальтного покриття (поміщений до паперового конверту № 2; висновок експерта № 885);

-змив речовини бурого кольору з земельного покриття (поміщений до паперового конверту № 3; висновок експерта № 886);

-змив речовини бурого кольору з поверхні каміння (поміщений до паперового конверту № 4; висновок експерта № 887);

-змив речовини бурого кольору з кам`яного покриття (поміщений до паперового конверту № 5; висновок експерта № 888);

-змив речовини бурого кольору з земельного покриття (поміщений до паперового конверту № 6; висновок експерта № 889);

-змив речовини бурого кольору з земельного покриття (поміщений до паперового конверту № 7; висновок експерта № 890);

-змив речовини бурого кольору з земельного покриття (поміщений до паперового конверту № 8; висновок експерта № 891);

-листок від рослини з наявними плямами речовини бурого кольору (поміщений до паперового конверту № 6);

-змив речовини бурого кольору з асфальтну (поміщений до паперового конверту № 2; висновок експерта № 893);

-змив речовини бурого кольору з асфальту (поміщений до паперового конверту № 2; висновок експерта № 884);

-змив речовини бурого кольору з асфальту (поміщений до паперового конверту № 3; висновок експерта № 894);

-змив речовини бурого кольору з асфальтного покриття (поміщений до паперового конверту № 4; висновок експерта № 895);

-змив речовини бурого кольору зі стіни кімнати № 4 (поміщений до паперового конверту № 9; висновок експерта № 896);

-змив речовини бурого кольору з підлоги кімнати № 4 (поміщений до паперового конверту № 10; висновок експерта № 897);

-змив речовини бурого кольору з підлоги коридору (поміщений до паперового конверту № 11; висновок експерта № 898);

-гіпсовий зліпок протектору шини (поміщений до сейф-пакету № 5916043);

-стілець (розламаний) з наявними плямами речовини бурого кольору (поміщено до спец пакету № PSP 4306495; висновок експерта № СЕ-19/115-25/21439-БД);

-зрізі нігтьових пластин з правої та лівої рік трупа

- як майно, яке немає ніякої цінності, на підставі пункту 4 частини 9 статті 100 Кримінального Процесуального Кодексу України слід знищити.

5. Постановою старшого слідчого слідчого відділення відділення поліції № 1 Миколаївського районного управління поліції Головного управління Національної поліції України в Миколаївській області ОСОБА_13 від 19 січня 2026 року речовими доказами у справі визнані особисті речі ОСОБА_4 , а саме:

-чоловічі джинси світло-сірого кольору (яку поміщено до паперового конверту № 1; висновок експерта № 883);

-чоловічу кофту сірого кольору (яку поміщено до паперового конверту № 2; висновок експерта № 932);

-чоловічу куртку синього кольору (яку поміщено до сейф-пакету № QHY 0080049; висновок експерта № 931);

-чоловічу сорочку червоного кольору (які поміщено до паперового конверту № 7; висновок експерта № 933);

Окрім того, постановою старшого слідчого слідчого відділення відділення поліції № 1 Миколаївського районного управління поліції Головного управління Національної поліції України в Миколаївській області ОСОБА_13 від 25 лютого 2026 року речовими доказами у справі визнані особисті речі ОСОБА_4 , а саме – пару чоловічих берців.

До того ж, постановою старшого слідчого слідчого відділення відділення поліції № 1 Миколаївського районного управління поліції Головного управління Національної поліції України в Миколаївській області ОСОБА_13 від 27 листопада 2026 року речовими доказами у справі визнані особисті речі ОСОБА_4 , а саме – чоловічу шапку біло-сірого кольору..

Вирішуючи питання про подальшу долю цих речових доказів, суд виходе з такого.

5.1. З вказаної постанови та матеріалів кримінального провадження вбачається, що перелічені предмети є нічим іншим, ніж одягом, у який ОСОБА_4 був вдягнутим під час побиття ОСОБА_7 ..

5.2. Ці речі дійсно зберегли на собі сліди злочину, проте – навіть в обставинах цього кримінального провадження використовувались законно.

Відповідно до приписів пункту 1 частини 9 статті 100 Кримінального Процесуального Кодексу України за такого їх слід повернути власнику – ОСОБА_4 ..

Цивільний позов в межах цього кримінального провадження не заявлявся.

Вирішення питання про арешт майна.

В межах цього кримінального провадження ухвалою слідчого судді Центрального районного суду міста Миколаєва ОСОБА_11 від 05 грудня 2025 року накладений арешт на:

-чоловічі джинси світло-сірого кольору;

-чоловічу кофту сірого кольору;

-пару чоловічих берців;

-чоловічу куртку синього кольору;

-чоловічу шапку біло-сірого кольору;

-чоловічу сорочку червоного кольору;

-листок від рослини;

-раму від дитячого візочку сірого кольору з написами на рамі «PICCOLINO» та «ADBOR»;