Рішення від 01 квітня 2026 р. у справі №480/5/26 — Сумський окружний адміністративний суд

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 квітня 2026 року Справа № 480/5/26

Сумський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Прилипчука О.А.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу №480/5/26 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулась до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, в якій просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 08.12.2025 №183450038970 про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 ;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (код ЄДРПОУ 13322403) призначити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) пенсію за віком на пільгових умовах (Список №1) відповідно до п. «б» ч. 1 ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (в редакції рішення Конституційного суду України від 23 січня 2020 року № 1-р/2020) з 01.12.2025, зарахувавши до страхового та пільгового стажу за Списком №1 періоди роботи ОСОБА_1 : з 27.12.2000 р. по 13.09.2001 р., з 01.10.2006 р. по 09.01.2007 р. та з 04.11.2009 р. по 31.12.2010 р.

Також позивачка просить стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області за рахунок бюджетних асигнувань на її користь судовий збір у розмірі 1064,96 грн. та витрати на правничу допомогу в розмірі 5000 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 01.12.2025 після досягнення 45-річного віку позивачка звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області із заявою про призначення пенсії за віком (пункт “а” статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення").

Головним управлінням Пенсійного фонду України у Вінницькій області за принципом екстериторіальності було прийнято рішення від 08.12.2025 №183450038970 про відмову в призначенні пенсії відповідно до пп. 1 п. 2 статті 114 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”, у зв`язку з недосягненням пенсійного віку. На думку відповідача, право на пенсію позивачка набуде при досягненні віку 50 років.

Крім того, за наданими документами до пільгового стажу не зарахований період роботи з 27.12.2000 по 13.09.2001 згідно довідки про підтвердження наявного трудового стажу для призначения пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній №1585 від 27.10.2025, виданої акціонерним товариством «Сумихімпром», оскільки в даний період є перерва між проведеними атестаціями робочих місць за умовами праці для визначення прав робітників на пільгове пенсійне забезпечення, інші пільги та компенсації, передбачені діючим законодавством; до страхового та пільгового стажу роботи не зараховані періоди з 01.10.2006 по 09.01.2007 та з 04.11.2009. по 31.12.2010, оскільки відсутні відомості, що підтверджують сплату страхових внесків у реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування за вищезазначені періоди.

Вважаючи, що дії відповідача, які полягають у застосуванні до правовідносин з приводу призначення позивачу пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1 саме норми статті 114 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”, замість застосування норми статті 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення” - є неправомірними, а порушене право позивача підлягає захисту судом, оскільки вона має необхідний як страховий стаж роботи так і пільговий стаж роботи за списком №1, для призначення пенсії за віком на пільгових умовах (Список №1), у відповідності до п. "а" ч. 1 ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення", а тому щодо позивача пріоритетною в застосуванні при визначенні права на пенсію за віком є саме ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення", а не 114 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”.

Також, позивач вважає неправомірним рішення відповідача і в частині незарахування до пільгового стажу позивачки за Списком №1 періоду роботи з 27.12.2000 по 13.09.2001 з підстав відсутності інформації про результати атестації робочого місця. На думку позивача, непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємства не може бути підставою для не зарахування пільгового стажу за Списком №1. Відповідальність за непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць покладається на власника підприємства, а не працівника.

З приводу незарахування до пільгового стажу за Списком №1 періодів роботи з 01.10.2006 по 09.01.2007 та з 04.11.2009 по 31.12.2010 з підстав відсутності відомостей про сплату страхових внесків, позивачка зауважує, що обов`язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника, який здійснив нарахування цього внеску та утримання його із заробітної плати позивача. Водночас особа, за яку сплачувались страхові внески, не може відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов`язку щодо сплати страхових внесків, а отже, наявність заборгованості підприємства по страхових внесках не може бути підставою для незарахування періодів роботи до страхового стажу.

Відтак, відмова відповідача в призначенні позивачці, яка на час прийняття спірних рішень досягла віку 45 років, мала загальний страховий стаж 26 років 3 місяці 20 днів (з урахуванням додаткових років за Списком №1 страховий стаж становить - 48 років 2 місяці 17 днів), в тому числі пільговий стаж по Списку №1 більше 22 років є протиправною.

Ухвалою суду від 05.01.2026 відкрито провадження в даній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), залучено ГУ ПФУ в Сумській області до участі у справі у якості співвідповідача та встановлено відповідачам 15-денний строк з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву.

Відповідачам копію ухвали про прийняття до провадження у справі надіслано до їх електронних кабінетів через систему "Електронний суд", документ доставлено до їх електронних кабінетів 05.01.2026 (а.с. 22-23).

ГУ ПФУ у Вінницькій області подано відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що з 23.01.2020, дати ухвалення Конституційним Судом України Рішення №1-р/2020, застосовується редакція статті 13 Закону №1788 з урахуванням Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020.

Відповідно до ч.1 статті 5 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» визначено, що цей Закон регулює відносини, що виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.

Відповідно до абзацу першого пункту 16 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно- правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Таким чином, умови призначення пенсії за віком на пільгових умовах та за вислугу років для окремих категорій працівників передбачені статтею 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Відповідно до п.1 ч.2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.

Отже, з урахуванням вище зазначеного на час звернення ОСОБА_1 з заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах (Список №1), позивач не досягла необхідного пенсійного віку, відповідно до пп. 1 п. 2 статті 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

До страхового та пільгового стажу позивача не зараховані періоди з 01.10.2006 по 09.01.2007 та з 04.11.2009 по 31.12.2010, оскільки відсутні відомості, що підтверджують сплату страхових внесків у реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування за вищезазначені періоди.

До пільгового стажу не зарахований період з 27.12.2000 по 13.09.2001, згідно довідки про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній № 1585 від 27.10.2025, виданої акціонерним товариством «Сумихімпром», оскільки в даний період є перерва між проведеними атестаціями робочих місць за умовами праці для визначення прав робітників на пільгове пенсійне забезпечення, інші пільги та компенсації, передбачені діючим законодавством.

Враховуючи наведене, у зв`язку з недосягненням необхідного віку, Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області правомірно та на законних підставах винесло рішення про відмову позивачу у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1, а відповідно позовні вимоги позивача - незаконні, безпідставні, а тому просить відмовити у їх задоволенні.

Також, відповідач просить відмовити у задоволенні вимог про відшкодування позивачу витрат на правову допомогу, оскільки вони документально не підтверджені (а.с. 24-30).

ГУ ПФУ в Сумській області у встановлений судом строк відзив на позовну заяву не надало.

Дослідивши матеріали адміністративної справи та зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні відносини, суд виходить з наступних підстав та мотивів.

Судом встановлено, що 01.12.2025 ОСОБА_1 звернулася до ГУ ПФУ в Сумській області із заявою про призначення їй пенсії за віком на пільгових умовах (а.с. 45).

З урахуванням принципу екстериторіальності, заяву позивача про призначення пенсії за віком розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України у Вінницькій області.

08.12.2025 ГУ ПФУ в Вінницькій області прийнято рішення №183450038970, яким ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до пункту 1 частини другої статті 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” у зв`язку з недосягненням необхідного пенсійного віку (а.с. 12).

Також у зазначеному рішенні було вказано, що страховий стаж особи становить 26 років 03 місяці 20 днів. Пільговий стаж особи за Списком № 1 становить 22 роки 10 місяців 28 днів.

За результатами розгляду документів, доданих до заяви до страхового та пільгового стажу позивача не зараховані періоди з 01.10.2006 по 09.01.2007 та з 04.11.2009 по 31.12.2010, оскільки відсутні відомості, що підтверджують сплату страхових внесків у реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування за вищезазначені періоди.

До пільгового стажу не зарахований період з 27.12.2000 по 13.09.2001, згідно довідки про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній № 1585 від 27.10.2025, виданої акціонерним товариством «Сумихімпром», оскільки в даний період є перерва між проведеними атестаціями робочих місць за умовами праці для визначення прав робітників на пільгове пенсійне забезпечення, інші пільги та компенсації, передбачені діючим законодавством.

Не погодившись з вказаним рішенням, позивачка звернулася до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам, суд виходить з наступного.

Згідно ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституції України.

Відповідно до ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

За приписами п.6 ч.1 ст.92 Конституції України, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Згідно з частиною 1 статті 8 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” №1058-IV від 09.07.2003 (далі – Закон №1058-IV) право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема, громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом, досягли встановленого цим Законом пенсійного віку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.

За правилами п. 2 Прикінцевих положень Закону №1058-IV від 09.07.2003 в редакції чинній до 01.01.2018, пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком N 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років, які відповідно до законодавства, що діяло раніше, мали право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.

До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди: серед іншого, особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбачених Законом України "Про пенсійне забезпечення".

Згідно з пунктом "а" статті 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення” №1788-XII від 05.11.1991 (далі - Закон України “Про пенсійне забезпечення”, у редакції чинній до прийняття Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" №213-VIII від 02.03.2015) на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах; жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.

Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 №213-VIII (далі - Закон №213-VIII від 02.03.2015) віковий ценз для жінок збільшено до 50 років із одночасним запровадженням правила поетапного збільшення показника вікового цензу, за яким жінки, дати народження яких припадали у період з 1 жовтня 1974 року по 31 грудня 1975 року набували право на пенсію по досягненню 50 років.

Закон №213-VIII від 02.03.2015 набув чинності з 01.04.2015.

Таким чином, і після набуття чинності нормами Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” №1058-IV від 09.07.2003 правила призначення пенсій за Списком №1 регламентувались п. “а” ст.13 Закону України "Про пенсійне забезпечення".

Такий стан правового регулювання існував до набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" №2148-VIII від 03.10.2017 (далі - Закон №2148-VIII від 03.10.2017), яким текст Закону №1058-IV доповнений, зокрема, статтею 114, згідно з частиною 1 якої право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 114 Закону №1058-IV (у редакції Закону №2148-VIII від 03.10.2017) працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком N 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.

До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1975 року народження і старші після досягнення ними такого віку, зокрема, 50 років - з 1 жовтня 1974 року по 31 грудня 1975 року.

У силу спеціальної вказівки у Законі №2148-VIII від 03.10.2017 наведені вище норми закону підлягали застосуванню з 01.10.2017.

Таким чином, з 01.10.2017 правила призначення пенсій за Списком №1 почали регламентуватись одночасно двома законами, а саме: пунктом "а" статті 13 Закону №1788-XII у редакції Закону №213-VIII від 02.03.2015 та пунктом 1 частини 2 статті 114 Закону №1058-IV у редакції Закону №2148-VIII від 03.10.2017.

Водночас, рішенням Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року № 1-р/2020 визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), зокрема, статтю 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення” від 05.11.1991 №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення” від 02.03.2015 № 213-VIII.

Стаття 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення” від 05.11.1991 № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення” від 02.03.2015 №213-VIII, визнана неконституційною, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Застосуванню підлягає стаття 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення” від 05.11.1991 № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення” від 02.03.2015 № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме:

“На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи:

а) працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:

чоловіки після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах;

жінки після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах”.

Таким чином, з 23.01.2020 в Україні існують два закони, які одночасно регламентують правила призначення пенсій за Списком №1, а саме: пункт "а" статті 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення” від 05.11.1991 у редакції до внесення змін Законом №213-VIII від 02.03.2015, та пункт 1 частини 2 статті 114 Закону №1058-IV від 09.07.2003 у редакції Закону №2148-VIII від 03.10.2017.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 лютого 2020 року у справі №520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Отже, суд зазначає, що до спірних правовідносин застосуванню підлягають саме норми Закону України “Про пенсійне забезпечення” з урахуванням Рішення № 1-р/2020, а не Закону № 1058-ІV.

Зазначена позиція суду узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 03.11.2021 у зразковій справі № 360/3611/20, а також Верховного Суду, викладеної у постанові від 29 вересня 2022 року у справі №320/4339/20.

Відносно позивача правила зазначених вище Законів містять розбіжність у величині показника вікового цензу, який складає 45 років за ст.13 Закону України „Про пенсійне забезпечення“ від 5 листопада 1991 року № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення“ від 2 березня 2015 року № 213-VIII та 50 років за п.1 ч.2 ст.114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" у редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII.

При цьому, як встановлено судом, ГУ ПФУ у Вінницькій області, відмовляючи позивачу у призначенні пенсії на пільгових умовах за Списком №1 вказує, що позивач не досягла пенсійного віку необхідного саме відповідно до ч.2 ст.114 Закону №1058-IV.

Водночас, приписи частини 2 статті 114 Закону №1058-IV, на підставі яких відмовлено позивачу у призначенні пенсії, є аналогічними за змістом нормі Закону України “Про пенсійне забезпечення” (пункт “а” частини 1 статті 13), яка визнана такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною) згідно рішення Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року № 1-р/2020.

Частиною другою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Враховуючи положення частини 1 статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010 у справі "Щокін проти України" (Shchokin v. Ukraine, заяви №23759/03 та 37943/06) та рішення Європейського суду з прав людини від 07.07.2011 у справі "Серков проти України" (Serkov v. Ukraine, заява №39766/05), суд вважає, що найбільш сприятливим для позивача є підхід, коли віковий ценз має бути встановлений на рівні найменшої величини, тобто 45 років.

Критерії законності рішення (діяння, тобто управлінського волевиявлення як такого) владного суб`єкта викладені законодавцем у приписах частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України і обов`язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб`єкта частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України.

З положень наведеної норми процесуального закону слідує, що владний суб`єкт повинен доводити обставини фактичної дійсності за стандартом доказування "поза будь-яким розумним сумнівом", у той час як до приватної особи підлягає застосуванню стандарт доказування "баланс вірогідностей".

При цьому суд звертає увагу на те, що у рішенні від 23.01.2020 №1-р/2020 Конституційний Суд України, визнаючи такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти “б” - “г” статті 54 Закону України “Про пенсійне забезпечення” зі змінами, внесеними Законом №213-VIII вказав (п.4.4), що особи, що належать до певної категорії працівників, були учасниками правовідносин, у яких вони об`єктивно передбачали настання відповідних наслідків, а саме призначення пенсій, тобто їх легітимні очікування були пов`язані саме з положеннями Закону №1788 у редакції до внесення змін Законом № 213. Отже, зміна умов призначення пенсій особам, які належать до певної категорії працівників, з урахуванням наявності відповідного стажу роботи, призвела до такого нормативного регулювання призначення пенсій, яке суттєво вплинуло на очікування вказаних осіб, погіршило їх юридичне становище стосовно права на призначення пенсій, що має реалізовуватися при зміні нормативного регулювання лише у разі справедливого поліпшення умов праці та впевненості у настанні відповідних юридичних наслідків, пов`язаних із реалізацією права виходу на пенсію.

Перевіряючи наведені учасниками спору аргументи, суд констатує, що обрані відповідачем, у цьому випадку, мотиви вчинення владного управлінського волевиявлення не враховують правила розв`язання колізій між чинними актами права однакової сили та з одного з того ж предмету із застосуванням приписів статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" на користь невладного суб`єкта - приватної особи (тобто на користь позивача).

У цьому випадку є чинними одночасно два закони, які відносно позивача містять різні правила призначення пенсії за Списком №1 стосовно параметру вікового цензу. ГУ ПФУ у Вінницькій області взагалі не досліджувалося право на призначення пенсії відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення” із врахуванням прийнятого Конституційним Судом України рішення від 23.01.2020 №1-р/2020 "У справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу I, пункту 2 розділу III "Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року №213-VIII".

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про те, що у межах спірних правовідносин слід віддати перевагу у правозастосуванні найбільш сприятливому для позивача закону.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Конституційний Суд України у своєму рішенні від 30.01.2003 №3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй Конституцією або Законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13).

Як встановлено судом з оскаржуваного рішення від 08.12.2025 № 183450038970, відповідач основною підставою для відмови у призначенні пенсії позивачу зазначив відсутність у неї пенсійного віку відповідно до ч.2 ст.114 Закону №1058-IV. Однак, судом встановлено, що у зв`язку з прийняттям Конституційним Судом України рішення №1-р/2020 від 23.01.2020, позивач має право на призначення пенсії при досягненні 45-річного віку у відповідності до п. “а” статті 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення”.

У зв`язку з викладеним, суд вважає, що відповідачем протиправно відмовлено позивачу у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах з підстав не досягнення відповідного віку, оскільки згідно рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 року №1/-р/2020 у справі №1-5/2018(746/15) на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.

При цьому, щодо наявності у позивача необхідного страхового та пільгового стажу, суд вважає необхідним відмітити наступне.

Згідно з ч.1 ст.9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини 1 статті 78 КАС України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Відмова від визнання обставин приймається судом, якщо сторона, яка відмовляється, доведе, що вона визнала ці обставини внаслідок помилки, що має істотне значення, обману, насильства, погрози, тяжкої обставини або обставини, визнаної у результаті зловмисної домовленості її представника з іншою стороною. Про прийняття відмови сторони від визнання обставин суд постановляє ухвалу. У разі прийняття судом відмови сторони від визнання обставин вони доводяться в загальному порядку (частина 2 статті 78 КАС України).

ГУ ПФУ у Вінницькій області у рішенні від 08.12.2025 № 183450038970 визнало, що страховий стаж позивача становить 26 років 03 місяці 20 днів. Пільговий стаж особи за Списком № 1 становить 22 роки 10 місяців 28 днів (а.с. 12).

За таких обставин, суд дійшов висновку, що у позивача достатньо страхового стажу та пільгового стажу, позивач досягла необхідного 45-річного віку для призначення пенсії (з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020), подані позивачем документи у повному обсязі надавали змогу відповідачу встановити цей факт та призначити пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до пункту "а" статті 13 Закону №1788-XII від 05.11.1991 у редакції до внесення змін Законом №213-VIII від 02.03.2015, а отже, рішення відповідача щодо відмови у призначенні позивачу пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1 відповідно до ч.2 ст.114 Закону №1058-IV не відповідає критеріям правомірності, передбаченим ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України та є протиправним.

Відтак, суд вважає за необхідне визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ПФУ у Вінницькій області від 08.12.2025 № 183450038970 щодо відмови у призначенні позивачу пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1 та зобов`язати призначити позивачу з 01.12.2025 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №1, відповідно до пункту "а" статті 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення” №1788-XII від 05.11.1991 у редакції до внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 №213-VIII.

При цьому, задовольняючи вимоги шляхом зобов`язання відповідача призначити пенсію, суд звертає увагу на те, що статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Суд зауважує, що під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.

З огляду на викладене, враховуючи дотримання усіх необхідних умов для призначення позивачу пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1, відповідно до пункту "а" статті 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення” у редакції до внесення змін Законом №213-VIII від 02.03.2015, суд вважає, що належним та ефективним способом захисту порушеного права позивача буде саме зобов`язання органу Пенсійного фонду України призначити позивачу таку пенсiю за вiком на пiльгових умовах.

Така правова позиція узгоджується із позицією, висловленою Верховним Судом України у постанові від 16 вересня 2015 року у справі №21-1465а15, а також у постанові Верховного Суду від 08.11.2019 у справі №227/3208/16-а.

Щодо не зарахування до пільгового стажу позивачки за Списком №1 періоду роботи з 27.12.2000 по 13.09.2001 з підстав відсутності інформації про результати атестації робочого місця, суд зазначає наступне.

Статтею 62 Закону №1788-XII передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 3 Порядку застосування Списків №1 та №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18 листопада 2005 року №383 (надалі по тексту Порядок №383) встановлено, що при визначені права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи. При цьому до пільгового стажу роботи зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати внесення цієї посади чи професії до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21 серпня 1992 року та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21 серпня 1992 року.

Відповідно до пункту 4.2 Порядку №383 результати атестації (як уперше проведеної, так і чергової) застосовуються при обчисленні стажу, який дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, упродовж 5 років після затвердження її результатів, за умови, якщо впродовж цього часу на даному підприємстві не змінились докорінні умови і характер праці (виробництво, робота, робоче місце), що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах. У разі докорінної зміни умови і характеру праці для підтвердження права на пенсію за віком на пільгових умовах має бути проведена позачергова атестація.

Згідно з пунктом 4.3 Порядку №383 у разі підтвердження права на пенсію за віком на пільгових умовах за результатами атестації, вперше проведеної до 21 серпня 1997 року (впродовж 5 років після введення в дію Порядку проведення атестації робочих місць) до стажу, який дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, зараховується весь період роботи на даному підприємстві у виробництвах, передбачених Списками, тобто період роботи зі шкідливими умовами праці, до дати видання наказу на підприємстві про результати проведення атестації та період роботи впродовж наступних 5 років з урахуванням пункту 4.2 цього Порядку.

Пунктом 10 Порядку № 383 установлено, що для підтвердження стажу роботи зі шкідливими і важкими умовами праці необхідно подати трудову книжку з оформленими належним чином записами про займану посаду і період виконуваної роботи, виписку з наказу по підприємству про проведення атестації на відповідному робочому місці та в разі відсутності в трудовій книжці відомостей, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, уточнюючу довідку, передбачену пунктом 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 (надалі - Порядок №637).

Отже, аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Проте якщо у трудовій книжці не зазначені відомості про умови праці та характер виконуваної роботи, то для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.

Атестація робочих місць здійснюється на підприємствах, в організаціях та установах незалежно від форм власності і господарювання згідно з Порядком проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01 серпня 1992 року №442 (надалі - Порядок №442), та Методичними рекомендаціями.

Відповідно до зазначених нормативних актів основна мета атестації полягає в регулюванні відносин між власником або уповноваженим ним органом і працівниками у галузі реалізації права на здорові й безпечні умови праці, пільгове забезпечення, пільги та компенсації за роботу в несприятливих умовах.

Згідно з пунктом 4 Порядку №442 та підпункту 1.5 пункту 1 Методичних рекомендацій атестація проводиться не рідше одного разу на 5 років. Відповідальність за своєчасне та якісне проведення атестації покладається на керівника підприємства, організації.

Атестація робочих місць відповідно до Порядку №442 та Методичних рекомендацій передбачає: установлення факторів і причин виникнення несприятливих умов праці; санітарно-гігієнічне дослідження факторів виробничого середовища, важкості й напруженості трудового процесу на робочому місці; комплексну оцінку факторів виробничого середовища і характеру праці на відповідність їхніх характеристик стандартам безпеки праці, будівельним та санітарним нормам і правилам; установлення ступеня шкідливості й небезпечності праці та її характеру за гігієнічною класифікацією; обґрунтування віднесення робочого місця до категорії зі шкідливими (особливо шкідливими), важкими (особливо важкими) умовами праці; визначення (підтвердження) права працівників на пільгове пенсійне забезпечення за роботу у несприятливих умовах; складання переліку робочих місць, виробництв, професій та посад із пільговим пенсійним забезпеченням працівників; аналіз реалізації технічних і організаційних заходів, спрямованих на оптимізацію рівня гігієни, характеру і безпеки праці.

За змістом пунктів 8 та 9 Порядку №442 проведення атестації робочих місць відомості про результати атестації робочих місць заносяться до карти умов праці, форма якої затверджується Мінпраці разом з Міністерством охорони здоров`я України. Перелік робочих місць, виробництв, професій і посад з пільговим пенсійним забезпеченням працівників, який складається за результатами проведеної атестації робочих місць, після погодження з профспілковим комітетом затверджується наказом по підприємству, організації і зберігається протягом 50 років. Витяги з наказу додаються до трудової книжки працівників, професії та посади яких внесено до переліку.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що своєчасно проведена атестація робочих місць за умовами праці є одним із заходів соціального захисту працівників, який має сприяти реалізації прав на здорові й безпечні умови праці, пільги та компенсації за роботу у несприятливих умовах, пільгове пенсійне забезпечення тощо. При цьому особа, яка працює на посаді, віднесеній до Списку №1, робоче місце по якій підлягає атестації, відповідно до Порядку №442, не наділена жодними правами (повноваженнями, обов`язками), які б могли вплинути на своєчасність проведення атестації робочих місць.

Суд також зазначає, що відповідно до пункту 1 частини першої статті 29 Кодексу законів про працю України (надалі - КЗпП України) до початку роботи за укладеним трудовим договором власник або уповноважений ним орган зобов`язаний роз`яснити працівникові його права і обов`язки та проінформувати під розписку про умови праці, наявність на робочому місці, де він буде працювати, небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, та можливі наслідки їх впливу на здоров`я, його права на пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до чинного законодавства і колективного договору.

Частинами першою та другою статті 153 КЗпП України установлено, що на всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці. Забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

Відповідно до частини першої статті 7 Закону України від 14 жовтня 1992 року №2694-XII «Про охорону праці» працівники, зайняті на роботах з важкими та шкідливими умовами праці, безоплатно забезпечуються лікувально-профілактичним харчуванням, молоком або рівноцінними харчовими продуктами, газованою солоною водою, мають право на оплачувані перерви санітарно-оздоровчого призначення, скорочення тривалості робочого часу, додаткову оплачувану відпустку, пільгову пенсію, оплату праці у підвищеному розмірі та інші пільги і компенсації, що надаються в порядку, визначеному законодавством.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що роботодавець, який використовує найману оплачувану працю, зобов`язаний створювати безпечні та здорові умови праці, а за неможливості цього - поінформувати працівника під розписку про такі умови праці, а саме про наявність на робочому місці, де він буде працювати, небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, та можливі наслідки їх впливу на здоров`я. Окрім того, роботодавець зобов`язаний поінформувати працівника про пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до чинного законодавства і колективного договору, в тому числі право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років.

Сукупність правових норм, про які йшлося вище, дозволяє дійти висновку, що атестація робочого місця є важливим запобіжником порушень у забезпеченні належних умов праці на підприємствах, в організаціях та установах. Проте, розуміючи положення пункту «а» статті 13 Закону № 1788-XII - «за результатами атестації робочих місць» як обмежувальний захід при призначенні пільгової пенсії, держава покладає відповідальність за непроведення атестації, та відповідно, надмірний тягар, на пенсіонера (позивача у цій справі).

Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Елементом верховенства права є принцип правової визначеності.

Європейський суд з прав людини у пунктах 52, 56 рішення від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України» зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Однак суд зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у практиці Європейського суду з прав людини. На думку Європейського суду з прав людини, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості й точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватного захисту від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника.

Отже, в разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Отже, можна зробити висновок, що особи, які зайняті на роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком №1, але з вини власника на таких підприємствах не було проведено атестацію робочого місця, мають право на зарахування стажу роботи на таких посадах до спеціального стажу.

Тому, непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємства не може бути підставою для відмови у зарахуванні вказаного періоду. Відповідальність за непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць покладається на власника підприємства, а не працівника. При цьому контролюючу функцію у відносинах щодо проведення атестації робочих місць на підприємстві виконує держава в особі відповідних контролюючих органів, а не працівник.

Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду України від 16 вересня 2014 року у справі № 21-307а14, Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №520/15025/16-а.

Так, відповідно до записів трудової книжки НОМЕР_2 судом встановлено, що в період з 14.05.1999 по 03.06.2024 позивачка працювала в АТ "Сумихімпром" на посадах апаратника фільтрації, транспортувальника об`єднаного цеху по виробництву двоокису титану (а.с. 13-14).

З матеріалів встановлено, що наведені записи в трудовій книжці про роботу позивача за вказаний період свідчать про зайнятість останньої за відповідними посадами повний робочий день. Записи про спірний період роботи засвідчені відповідними печатками підприємств і дефектів їх вчинення не мають.

Також суд приймає до уваги той факт, що позивачем до заяви про призначення пенсії додано довідку АТ "Сумихімпром" від 27.10.2025 № 585, згідно якої ОСОБА_1 працювала повний робочий день на АТ "Сумихімпром" і за період з 14.05.1999 по 03.06.2024 виконувала ведення технологічного процесу виробництва титану, а саме двоокису титану; обслуговування устаткування при наявності їдкого натру, пилу сировини, парів сірчаної кислоти (а.с. 8).

Посади апаратник фільтрації, транспортувальник об`єднаного цеха по виробництву двоокису титану, на яких позивачка працювала, відносяться до Списку № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 162 від 11.03.1994. Аналогічні норми містить й Список № 1, затверджений постановами Кабінету Міністрів України № 36 від 16.01.2003 та № 461 від 24.06.2016.

При цьому, як зазначалось вище, обов`язок проведення атестації робочих місць та відповідальність за своєчасність та якість її проведення покладено на керівників підприємств, а тому не проведення чи несвоєчасне проведення роботодавцем такої атестації у визначені законодавством строки не може позбавити громадян їх конституційного права на соціальний захист, зокрема на пенсію за віком на пільгових умовах.

Отже, сформований висновок Великої Палати Верховного Суду у справі № 520/15025/16-а щодо не проведення або несвоєчасного проведення атестації робочих місць власником підприємства не може бути підставою для відмови у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах. Відповідальність за не проведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць покладається на власника підприємства, а не працівника. При цьому контролюючу функцію у відносинах щодо проведення атестації робочих місць на підприємстві виконує держава в особі відповідних контролюючих органів, а не працівник.

За таких обставин суд вважає, що трудова книжка позивача є належним доказом, що підтверджує виконувану роботу за період з 27.12.2000 по 13.09.2001 на роботі по Списку № 1, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах.

Таким чином, суд дійшов висновку, що ГУПФУ у Вінницькій області протиправно не зараховано до пільгового стажу період роботи позивача з 27.12.2000 по 13.09.2001 в АТ "Сумихімпром", а тому позовні вимоги про зобов`язання відповідача зарахувати вказаний період до пільгового стажу позивача підлягають задоволенню.

Щодо незарахування до страхового та пільгового стажу роботи періодів з 01.10.2006 по 09.01.2007 та з 04.11.2009 по 31.12.2010 через відсутність відомостей, що підтверджують сплату страхових внесків у реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, суд зазначає наступне.

Згідно ч. 2 ст. 24 Закону №1058-IV, страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 Закону № 1058-IV платниками страхових внесків до солідарної системи є страхувальники, зазначені в статті 14 цього Закону, і застраховані особи, зазначені в частині першій статті 12 цього Закону.

Згідно із ч. 2 ст. 20 Закону №1058-IV обчислення страхових внесків застрахованих осіб, зазначених у пунктах 1, 2, 5 - 7, 9, 10, 12, 15, 17 і 18 статті 11 цього Закону, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.

Як передбачено ч.ч. 4-6, 9-10 ст. 20 Закону №1058-IV, сплата страхових внесків здійснюється виключно в грошовій формі шляхом внесення відповідних сум страхових внесків до солідарної системи на банківські рахунки виконавчих органів Пенсійного фонду, а сум страхових внесків до накопичувальної системи пенсійного страхування - на банківський рахунок Накопичувального фонду або на банківський рахунок обраного застрахованою особою недержавного пенсійного фонду - суб`єкта другого рівня системи пенсійного забезпечення. Страхові внески сплачуються страхувальниками шляхом перерахування безготівкових сум з їх банківських рахунків. Страхувальники зобов`язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду. Базовим звітним періодом є: для страхувальників, зазначених у пунктах 1, 2, 4 статті 14 цього Закону, - календарний місяць. Днем сплати страхових внесків вважається: у разі перерахування сум страхових внесків у безготівковій формі з банківського рахунку страхувальника на банківський рахунок органу Пенсійного фонду - день списання установою банку, органом, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, суми платежу з банківського (спеціального реєстраційного) рахунку страхувальника незалежно від часу її зарахування на банківський рахунок органу Пенсійного фонду. Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.

Системний аналіз вказаних правових норм дає підстави дійти висновку про те, що до страхового стажу зараховується період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески.

При цьому, на думку суду, виходячи зі змісту наведених вище правових норм, порушення страхувальником вимог законодавства щодо порядку та строків сплати страхових внесків тягне негативні наслідки лише щодо самого страхувальника (зокрема, у вигляді сплати недоїмки, штрафних санкцій та пені) та не може мати негативних наслідків для застрахованої особи у вигляді не зарахування до страхового стажу періоду роботи, протягом якого такій особі нараховувалася заробітна плата, на яку у свою чергу нараховувалися страхові внески, проте не з вини застрахованої особи страхові внески не були зараховані на відповідні рахунки.

Крім того, несвоєчасна сплата підприємством страхових внесків, за умови підтвердження роботи особи на такому підприємстві, отримання заробітної плати та утримання з неї єдиного соціального внеску, не повинна порушувати законні права та інтереси позивача як застрахованої особи, зокрема, порушувати його право на належне пенсійне забезпечення, оскільки обов`язок своєчасної сплати страхових внесків до Пенсійного фонду покладено на роботодавця, а тому їх несплата не може позбавляти працівників права на зарахування періоду роботи до страхового стажу, фактично позбавляючи особу права власності на пенсію в належному розмірі.

Аналогічна правова позиція була висловлена Верховним Судом у постановах від 30.09.2019 у справі №414/736/17, від 20.03.2019 у справі №688/947/17, від 27.03.2018 у справі №208/6680/16-а.

Відсутність за даними системи персоніфікованого обліку відомостей про сплату страхових внесків за спірні періоди роботи не може бути підставою для не зарахування цих періодів до страхового стажу при призначенні пенсії за віком позивачу.

Необхідно звернути увагу, що до страхового стажу зараховується період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески.

Виходячи із змісту наведених правових норм, порушення страхувальником вимог законодавства щодо порядку та строків сплати страхових внесків (у зв`язку із чим утворилася заборгованість зі сплати таких внесків) тягне негативні наслідки лише щодо самого страхувальника (зокрема, у вигляді сплати недоїмки, штрафних санкцій та пені, а у разі їх наявності - сплачені ним суми єдиного внеску зараховуються в рахунок сплати недоїмки, штрафів та пені у порядку календарної черговості їх виникнення) та не може мати негативних наслідків для застрахованої особи у вигляді не зарахування до страхового стажу періоду роботи, протягом якого такій особі нараховувалася заробітна плата, на яку у свою чергу нараховувалися страхові внески, проте не з вини застрахованої особи сплачені страхові внески зараховувалися в рахунок сплати заборгованих страхувальником сум недоїмки, штрафів та пені у порядку календарної черговості їх виникнення.

Суд зазначає, що, фактично, внаслідок невиконання роботодавцем обов`язку по сплаті внесків до Пенсійного фонду України позивач позбавлений соціальної захищеності та пенсійного стажу за час роботи, що є неприпустимим та таким, що суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту.

Таким чином, позивач не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов`язку щодо належної сплати страхових внесків.

Трудовою книжкою ОСОБА_1 , довідкою АТ "Сумихімпром" від 27.10.2025 № 585 підтверджується, що в періоди з 01.10.2006 по 09.01.2007 та з 04.11.2009 по 31.12.2010 позивачка працювала в АТ "Сумихімпром" на посаді транспортувальника 2 розряду, була зайнята повний робочий день у процесі виробництва двоокису титану, а отже вищевказані періоди повинні бути зараховані до загального страхового та до пільгового стажу, а тому позовні вимоги по зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області зарахувати ці періоди є обґрунтованими і підлягають задоволенню.

Щодо вимог позивача про відшкодування витрат на правову допомогу суд зазначає наступне.

Відповідно до частин першої, другої статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Згідно з частиною третьою статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Водночас частинами четвертою, п`ятою статті 134 КАС України встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до частин сьомої, дев`ятої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

У пункті 269 Рішення у справі East/West Alliance Limited проти України Європейський суд з прав людини зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі Іатрідіс проти Греції (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі Баришевський проти України, від 10 грудня 2009 року у справі Гімайдуліна і інших проти України, від 12 жовтня 2006 року у справі Двойних проти України, від 30 березня 2004 року у справі Меріт проти України, заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Виходячи з аналізу вищевказаних правових норм вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

У позовній заяві зазначений опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом за договором про надання правничої допомоги в адміністративній справі від 26.12.2025: вивчення документів; консультування клієнта з приводу спірних правовідносин; збір доказів; підготування позовної заяви; копіювання та завіряння документів, доданих до позовної зави; направлення до суду позовної заяви та доданих документів; представництво інтересів заявника в суді. Всього вартість послуг за договором складає 5000 грн.

Проте, суд зауважує, що вищевказаний опис не містить інформації ані про час витрачений адвокатом на надання послуг, ані про вартість кожної конкретної послуги.

Договір про надання правничої допомоги в адміністративній справі від 26.12.2025, на який посилається позивач у позовній заяві, суду наданий не був.

В матеріалах справи відсутні й будь-які інші докази понесення позивачем витрат на правову допомогу адвоката, як то платіжний документ про оплату послуг, акт приймання наданих послуг тощо.

На підтвердження витрат на правову допомогу представником позивача наданий лише ордер на надання правничої допомоги б/н від 26.12.2025.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає витрати позивача на правову допомогу не підтвердженими документально, а тому відмовляє у їх відшкодуванні.

Відповідно до ч.1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Тому, суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області судовий збір, сплачений при подачі позову до суду (а.с. 16).

Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії – задовольнити.

Скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 08.12.2025 №183450038970 про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 .

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (21005, м. Вінниця, вул. Зодчих, 22, код ЄДРПОУ 13322403) призначити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) пенсію за віком на пільгових умовах (Список № 1) відповідно до п. «а» ч. 1 ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (в редакції рішення Конституційного суду України від 23 січня 2020 року № 1-р/2020) з 01.12.2025, зарахувавши до страхового та пільгового стажу за Списком № 1 періоди роботи ОСОБА_1 в АТ "Сумихімпром" з 27.12.2000 по 13.09.2001, з 01.10.2006 по 09.01.2007 та з 04.11.2009 по 31.12.2010.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (21005, м. Вінниця, вул. Зодчих, 22, код ЄДРПОУ 13322403) судовий збір у розмірі 1064,96 грн.

Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.А. Прилипчук