Рішення від 30 березня 2026 р. у справі №320/54625/24 — Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 березня 2026 року м. Київ №320/54625/24

Суддя Київського окружного адміністративного суду Лисенко В.І., розглянувши в електронній формі у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправними дій,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду через підсистему "Електронний суд" звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, у якому просить суд:

- визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (ЄРДПОУ: 42098368) щодо зарахування в трудовий/страховий стаж ОСОБА_1 період його навчання в «Київському ордену Леніна Політехнічному інституті ім. 50 річчя Великої Жовтневої соціалістичної революції» з 01.09.1957р. по 30.06.1962 року включно, для перерахунку розміру пенсійних виплат позивачу;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (ЄРДПОУ: 42098368) зробити перерахунок трудового/страхового стажу ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) з врахуванням його навчання в «Київському ордену Леніна Політехнічному інституті ім. 50 річчя Великої Жовтневої соціалістичної революції» з 01.09.1957р. по 30.06.1962 року включно;

- визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (ЄРДПОУ: 42098368) щодо зарахування в трудовий/страховий стаж ОСОБА_1 період його оплачуваної відпустки тривалістю 30 календарних днів, з 01.07.1962 року по 30.07.1962 року, яка надавалась молодим фахівцям, які одержали направлення на роботу після закінчення вищого навчального закладу;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (ЄРДПОУ: 42098368) зробити перерахунок трудового/страхового стажу ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) з зарахуванням Левовича період його оплачуваної відпустки тривалістю 30 календарних днів, з 01.07.1962 року по 30.07.1962 року, яка надавалась молодим фахівцям, які одержали направлення на роботу після закінчення вищого навчального закладу;

- визнати протиправними Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (ЄРДПОУ: 42098368), щодо накладення обмеження максимального розміру пенсії ОСОБА_1 ;

- зобов`язати відповідача Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (ЄРДПОУ: 42098368) зробити перерахунок розміру пенсійних виплат ОСОБА_1 без застосування обмеження щодо максимального розміру пенсії за увесь період застосування протиправного обмеження пенсії та зобов`язати відповідача виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) всі суми недоотриманої пенсії.

Позивач у позові зазначає, що відповідачем безпідставно не зараховано до страхового стажу період його навчання у вищому навчальному закладі з 01.09.1957 по 30.06.1962, а також період оплачуваної відпустки після закінчення навчального закладу з 01.07.1962 по 30.07.1962, що, на його думку, суперечить вимогам законодавства, чинного на момент виникнення відповідних правовідносин. Крім того, позивач вважає протиправним застосування відповідачем обмеження максимального розміру пенсії, оскільки його пенсія була призначена до набрання чинності законодавством, яким таке обмеження встановлено, а отже, відповідно до перехідних положень, зазначене обмеження на нього не поширюється. Також позивач зазначає, що такі дії відповідача призвели до зменшення належного йому розміру пенсійних виплат, що порушує його право на соціальний захист та мирне володіння майном.

Ухвалою суду відкрито спрощене позовне провадження без виклику сторін.

Ухвалою суду від 30.03.2026 повернуто без розгляду відзив відповідача як такий, що поданий ним без використання електронного кабінету сервісу «Електронний суд».

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

ОСОБА_1 є громадянином України, що підтверджується копією паспорту.

Позивачу було призначено пенсію відповідно до законодавства України про пенсійне забезпечення ще у 2001 році.

У подальшому, 18.07.2023 позивач звернувся до органів Пенсійного фонду України із заявою щодо надання роз`яснень стосовно порядку обчислення його страхового стажу та підстав застосування обмеження максимального розміру пенсії.

За результатами розгляду звернення відповідачем надано відповідь, у якій наведено розрахунок страхового стажу та пенсії, а також обґрунтовано застосування обмеження максимального розміру пенсійних виплат.

Не погодившись із зазначеними розрахунками, позивач неодноразово звертався до відповідача зі скаргами та заявами щодо перерахунку страхового стажу та скасування обмеження пенсії, однак отримував відмови або формальні відповіді без задоволення його вимог.

Судом встановлено, що під час обчислення страхового стажу відповідачем було враховано період навчання позивача у вищому навчальному закладі не в повному обсязі, а саме до 05.06.1962, тоді як відповідно до наданої позивачем довідки навчання тривало до 30.06.1962.

Крім того, період оплачуваної відпустки після закінчення навчального закладу до страхового стажу позивача зарахований не був.

Також судом встановлено, що відповідачем при визначенні розміру пенсії застосовано обмеження максимального розміру пенсії, внаслідок чого фактичний розмір виплат, які отримує позивач, є меншим від розміру, визначеного без застосування такого обмеження.

Вважаючи такі дії відповідача протиправними та такими, що порушують його права, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.

Призначення, виплата та перерахунок призначеної пенсії регулюється, зокрема Законом України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 №1788-XII (далі - Закон №1788-XII) та Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058-IV).

Відповідно до статті 1 Закону №1058-IV пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Частиною 2 статті 24 Закону №1058-IV передбачено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно пункту "д" частини 3 статті 56 Закону №1788-ХІІ, до стажу роботі зараховується навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі,

Відповідно до статті 62 Закону №1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженої постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.1974 №162 (далі - Інструкція №162), трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Постановою Кабінету Міністрів України №637 від 12.08.1993 затверджений Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637).

Відповідно до пунктів 1-2 Порядку №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

Пунктом 8 Порядку №637 передбачено, що період навчання за денною формою здобуття освіти у закладах вищої освіти (крім періоду навчання за денною формою здобуття освіти на підготовчих відділеннях у закладах вищої освіти), професійних навчально-виховних закладах, навчальних закладах підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі підтверджується дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, а також довідками та іншими документами, що видані на підставі архівних даних і містять відомості про періоди навчання.

За відсутності в документах таких відомостей для підтвердження періоду навчання за денною формою здобуття освіти приймаються довідки про тривалість навчання в навчальному закладі у відповідні роки за умови, що в документах є дані про закінчення повного навчального періоду або окремих його етапів.

Судом встановлено, що позивач у період з 01.09.1957 до 05.06.1962 навчався у Київському ордену Леніна Політехнічному інституті ім. 50 річчя Великої Жовтневої соціалістичної революції, що підтверджується копією диплома від 23.06.1962.

Відповідно до тексту диплома, позивач у 1957 році вступив до Київського ордена Леніна політехнічного інституту та у 1962 році закінчив повний курс зазначеного навчального закладу за спеціальністю «Математичні і лічильно-розв`язувальні прилади і пристрої».

Рішенням Державної екзаменаційної комісії від 05 червня 1962 року позивачу присвоєно кваліфікацію інженера-електрика.

Диплом видано 23 червня 1962 року у місті Києві, реєстраційний № 1865, що підтверджується відповідними записами у документі.

Документ містить підписи голови Державної екзаменаційної комісії, ректора (директора) навчального закладу, секретаря, а також відбиток печатки відповідної установи, що свідчить про його належне оформлення та достовірність.

З огляду на наведене, суд дійшов висновку, що поданий диплом є належним та допустимим доказом, який підтверджує факт навчання позивача у вищому навчальному закладі у період з 1957 року по 1962 рік, а відтак підлягає врахуванню при визначенні страхового стажу позивача.

При цьому, судом встановлено, що саме вказаних період зараховано відповідачем до страхового стажу - з 01.09.1957 до 05.06.1962.

Суд зазначає про те, що виходячи з наданого диплома, навчання позивача розпочалося у 1957 році та завершилось 05 червня 1962 року - датою рішення Державної екзаменаційної комісії про присвоєння кваліфікації.

Відтак, відповідачем вірно визначено період навчання позивача та обґрунтовано зараховано його до страхового стажу саме з 01 вересня 1957 року по 05 червня 1962 року включно, оскільки зазначена дата є датою завершення навчання та здобуття відповідної кваліфікації, що підтверджується рішенням Державної екзаменаційної комісії.

Підстав для зарахування до страхового стажу періоду після 05 червня 1962 року, зокрема до дати видачі диплома, суд не вбачає, оскільки такий період не є періодом навчання, а дата видачі диплома має виключно технічний характер оформлення документа про освіту.

Таким чином, доводи позивача у цій частині є безпідставними та не спростовують правомірності дій відповідача щодо обчислення страхового стажу.

Щодо позовних вимог про зарахування до страхового стажу позивача періоду післядипломної відпустки, суд зазначає таке.

Позивач стверджує, що після завершення навчання позивач мав право на оплачувану відпустку як молодий спеціаліст.

Відповідно до пункту 24 Порядку працевлаштування випускників (Постанова КМУ №992), таким особам надавалася відпустка тривалістю 30 календарних днів із виплатою матеріального забезпечення.

На думку позивача, з урахуванням того, що зазначена виплата має ознаки доходу, на який нараховувались страхові внески, відповідний період підлягає включенню до страхового стажу. Таким чином, відмова відповідача у зарахуванні цього періоду також є протиправною.

Оцінюючи доводи позивача щодо необхідності включення до страхового стажу періоду відпустки, наданої після закінчення вищого навчального закладу, суд зазначає таке.

Відповідно до статті 24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» страховий стаж - це період, протягом якого особа підлягала загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню та за який сплачено страхові внески.

Аналогічний підхід закріплено й у законодавстві, що діяло раніше, відповідно до якого до трудового стажу зараховуються періоди роботи або інші періоди, прямо передбачені законом.

Судом встановлено, що позивач обґрунтовує свої вимоги посиланням на пункт 24 Порядку працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22.08.1996 № 992, яким передбачалося надання молодим фахівцям після закінчення навчального закладу відпустки тривалістю 30 календарних днів із виплатою допомоги в розмірі місячної стипендії.

Разом з тим, суд зазначає, що вказана норма регулює питання соціальних гарантій для випускників навчальних закладів і не встановлює правових підстав для включення зазначеного періоду до страхового (трудового) стажу.

Зокрема, на момент перебування особи у такій відпустці: трудові відносини з роботодавцем ще не виникають; особа не виконує трудових обов`язків; виплата допомоги не є заробітною платою у розумінні законодавства про оплату праці; відсутні докази сплати страхових внесків за відповідний період.

При цьому чинним законодавством не передбачено зарахування до страхового стажу періоду перебування особи у відпустці після закінчення навчального закладу до моменту фактичного працевлаштування.

Посилання позивача на положення статті 66 Закону України «Про пенсійне забезпечення» також не можуть бути підставою для задоволення позову, оскільки зазначена норма визначає склад виплат, що враховуються при обчисленні заробітку для призначення пенсії, проте не регулює питання зарахування періодів до страхового стажу.

Крім того, сам факт отримання виплати (допомоги у розмірі стипендії) не свідчить про наявність страхового стажу, оскільки визначальним є факт перебування у правовідносинах, що підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню, та сплата страхових внесків.

Таким чином, суд дійшов висновку, що період відпустки після закінчення навчального закладу не належить до періодів, які підлягають зарахуванню до страхового стажу, а доводи позивача в цій частині ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм матеріального права.

З огляду на викладене, позовні вимоги в частині зобов`язання відповідача включити до страхового стажу період відпустки після закінчення навчального закладу є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог про зобов`язання відповідача здійснити перерахунок пенсії без обмеження пенсії максимальним розміром, суд зазначає таке.

Суд встановив, що спірні правовідносини виникли у сфері призначення та виплати пенсії відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, особливості призначення, перерахунку і виплати пенсій врегульовано Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон №1058-IV).

Статтею 9 Закону №1058-ІV визначено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Відповідно до положень зазначеного Закону, зокрема статті 27 та статті 28, розмір пенсії визначається за встановленою формулою, при цьому законодавством прямо передбачено обмеження максимального розміру пенсії. Так, на момент виникнення спірних правовідносин законодавством було встановлено, що максимальний розмір пенсії не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Суд зазначає, що наведене обмеження встановлено саме законом, який є спеціальним нормативно-правовим актом, що регулює спірні правовідносини.

Обмеження максимального розміру пенсії вперше були введені в дію Законом України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» №3668-VI від 08 липня 2011 року (далі - Закон №3668-VI), який набрав чинності 01 жовтня 2011 року.

За змістом статті 2 Закону №3668-VI максимальний розмір пенсії […] або щомісячного довічного грошового утримання […], призначених (перерахованих) відповідно до Митного кодексу України, законів України «Про державну службу», […], «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», […], не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.

Згідно з абзацом першим пункту 2 розділу II «Прикінцевих та перехідних положень» Закону №3668-VI обмеження пенсії […] максимальним розміром, встановленим цим Законом, не поширюється на пенсіонерів, яким пенсія […] призначена до набрання чинності цим Законом.

При цьому абзацом другим пункту 2 розділу ІІ «Прикінцевих та перехідних положень» Закону № 3668-VI визначено, що пенсіонерам, яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) призначена до набрання чинності цим Законом і в яких розмір пенсії […] перевищує максимальний розмір пенсії […], встановлений цим Законом, виплата пенсії здійснюється без індексації, без застосування положень частин другої та третьої статті 42 Закону №1058-IV та проведення інших перерахунків, передбачених законодавством, до того часу, коли розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) відповідатиме максимальному розміру пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), встановленому цим Законом.

Наведені в пункті 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону №3668-VI норми є спеціальними, оскільки дія їх розповсюджується на окрему групу суб`єктів, яка обумовлена певними особливостями (зокрема, осіб, пенсія яким призначена до набрання чинності цим Законом, в яких розмір пенсії перевищує максимальний розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), встановлений цим Законом тощо).

Тлумачення пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону №3668-VI в контексті розмежування пенсіонерів на дві категорії: 1) яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) була встановлена до 01 жовтня 2011 року і розмір якої перевищував максимальний розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), встановлений Законом №3668-VI, 2) яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) була встановлена до 01 жовтня 2011 року, але розмір якої не перевищував максимальний розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), встановлений цим Законом, може призвести до порушення принципів рівності й справедливості, спотворення розуміння сутності обов`язку держави щодо гарантування права застрахованих осіб на пенсію.

При цьому, звертає на себе увагу факт, що норми пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону №3668-VI є лише частиною вказаного нормативно-правового акта, не дублюються іншими актами, встановлюють межі застосування норм інституту «обмеження максимального розміру пенсії» за колом осіб в момент набуття чинності Закону №3668-VI та спрямовані на збереження соціальних прав і інтересів в сфері пенсійних відносин, реалізація яких мала місце до набуття вступу в силу даного Закону.

Разом з тим, з часу набрання чинності вказаним Законом він поширює свою дію на всю територію України і розповсюджується на всіх осіб, які отримують пенсії за законодавством України (зокрема, призначені (перераховані) відповідно до нормативно-правових актів, вказаних у статті 2 Закону №3668-VI).

Аналогічні висновки викладені Верховним Судом у постановах від 10 грудня 2020 року у справі №580/492/19, від 22 грудня 2022 року у справі №440/608/19, від 26 грудня 2022 року у справі №280/5502/19.

При цьому Законом №3668-VI внесено зміни, зокрема, до Закону №1058-ІV та частину третю статті 27 Закону №1058-ІV викладено в новій редакції, згідно з якою максимальний розмір пенсії […] не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.

Зазначені положення Закону №3668-VI та частина третя статті 27 Закону №1058-ІV неконституційними не визнавалися, є чинними, а тому обов`язкові для застосування.

Таким чином, на осіб, яким пенсія призначена (перерахована) відповідно до нормативно-правових актів, вказаних у статті 2 Закону №3668-VІ, зокрема, Закону №1058-ІV, та розмір якої перевищує максимальний розмір, встановлений цим Законом, поширюються приписи законодавства, чинні на час здійснення такого призначення (перерахунку).

Вказане узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 05 вересня 2023 року у справі №120/1602/23, від 15 листопада 2023 року у справі №120/6735/23, від 28 лютого 2024 року у справі №240/20830/21 та від 24 квітня 2024 року у справі №580/365/20.

Як встановлено судом, пенсія позивачу була первинно призначена у 2001 році, тобто до набрання чинності Законом України №3668-VI від 08 липня 2011 року, яким уперше було запроваджено обмеження максимального розміру пенсії.

Відповідно до абзацу першого пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №3668-VI, обмеження максимального розміру пенсії не поширюється на осіб, яким пенсія призначена до набрання чинності цим Законом. Отже, законодавець прямо передбачив гарантії збереження обсягу пенсійних прав осіб, яким пенсія була призначена до 01 жовтня 2011 року.

Суд звертає увагу, що подальше застосування обмеження максимального розміру пенсії до позивача фактично призвело до зменшення розміру його пенсійних виплат у порівнянні з тим розміром, який був визначений раніше.

Таке зменшення є погіршенням становища особи та звуженням змісту і обсягу вже реалізованого права на пенсійне забезпечення. Відповідно до статті 22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Суд наголошує, що застосування законодавчих змін, які погіршують становище особи, можливе лише у випадках, коли це прямо передбачено законом та не призводить до фактичного зменшення вже набутого права.

У даному випадку відповідач, застосувавши обмеження максимального розміру пенсії до пенсії, призначеної до введення такого обмеження, діяв всупереч зазначеним гарантіям.

Суд також враховує, що норми пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону №3668-VI мають спеціальний характер та спрямовані саме на недопущення погіршення становища осіб, яким пенсія була призначена до введення відповідних обмежень.

Таким чином, застосування до позивача обмеження максимального розміру пенсії є неправомірним.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що дії відповідача щодо обмеження розміру пенсії позивача є протиправними, а позовні вимоги підлягають задоволенню.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують.

Враховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору, судові витрати у справі відсутні.

Що стосується витрат позивача на професійну правничу допомогу, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Згідно з частиною 2 статті 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

За змістом пункту 1 частини 3 статті 134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 4 статті 134 цього ж Кодексу).

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина 5 статті 134 Кодексу).

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись (частина дев`ята статті 139 КАС України).

При визначенні суми відшкодування суд також враховує критерії реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерій розумності, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документу, витрачений адвокатом час тощо є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у додаткових постановах Верховного Суду від 05.09.2019 у справі №826/841/17 , від 24.10.2019 у справі №820/4280/17, від 12.12.2019 у справі №2040/6747/18 , у постанові Верховного Суду від 24.03.2020 у справі №520/6161/19.

Згідно з частиною 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу в сумі 12 000,00 грн у справі позивач надав суду у копіях: договір про надання правничої допомоги №78 від 18.10.2024; платіжну інструкцію №@PL724140 від 18.10.2024 про сплату витрат на правничу допомогу у розмірі 12 000 грн.

Судом встановлено, що 18.10.2024 між адвокатом Бережною Я.С. та позивачем укладено договір про надання правничої допомоги №78.

Відповідно до положень п. 4.1 Договору №78 гонорар-винагорода «Адвоката» за здійснення захисту, представництва інтересів «Клієнта» та надання йому інших видів правової допомоги на умовах і в порядку, що визначені Договором. Гонорар складається з суми вартості послуг, тарифи яких узгоджені «Сторонами» та зазначені в Додатку 1 до цього Договору. Розмір гонорару не залежить від досягнення чи не досягнення «Адвокатом» позитивного результату, якого бажає «Клієнт». Сума гонорару подвоюється у разі надання "Адвокатом послуг" «Клієнту» у неробочий час, вихідні та святкові дні. До гонорару не включаються фактичні витрати, необхідні для виконання Договору. Факт наданих послуг, на вимогу клієнта, підтверджується звітом про виконання договору про надання правової допомоги. Гонорар сплачується у безготівковому порядку на рахунок Адвоката. У випадку дострокового розірвання даного Договору з ініціативи «Клієнта», «Адвокат» не повертає раніше отриманий від «Клієнта» гонорар та відшкодовані фактичні витрати, необхідні для виконання Договору.

З наданих документів вбачається, що позивачем прийнято у повному обсязі правничу допомогу у вигляді захисту його прав та інтересів у Київському окружному адміністративному суді під шляхом здійснення позовної роботи у цій справі.

Вирішуючи питання обґрунтованості розміру заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу суд зазначає, що дана справа є нескладною. Крім того, на момент звернення позивача до суду вже існувала практика розгляду таких спорів Верховним Судом, про що зазначено вище.

З огляду на правову позицію Верховного Суду, наведену у додатковій постанові від 05 вересня 2019 року по справі №826/841/17, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої постановлено рішення, всі її витрати на правничу допомогу, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документа, витрачений адвокатом час тощо, є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Отже, проаналізувавши вказані обставини, в контексті складності справи (спір не є складним, не складається з багатьох епізодів та є типовим), обсягу та якості виконаних адвокатом робіт, витраченого часу, суд вважає, що сума витрат на правничу допомогу у розмірі 12 000 грн не є співмірною та не відповідає принципу справедливості, у зв`язку з чим заявлені витрати є обґрунтованими частково.

Враховуючи викладене у сукупності, суд враховуючи частковое задоволення позовних вимог, вважає розумно обґрунтованими, справедливими та співмірними заявлені витрати на професійну правничу допомогу, які підлягають компенсації позивачу, лише у розмірі 4000,00 грн відповідачем - ГУ ПФУ в м.Києві.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправними Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (ЄРДПОУ: 42098368), щодо накладення обмеження максимального розміру пенсії ОСОБА_1 .

Зобов`язати відповідача Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (ЄРДПОУ: 42098368, вул.Бульварно-Кудрявська, буд.16, м.Київ, 04053) здійснити перерахунок розміру пенсійних виплат ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) з 01.12.2022 без застосування обмеження щодо максимального розміру пенсії та виплати різницю між нарахованими та фактично виплаченими сумами, з урахуванням фактично виплачених сум.

Відмовити у задоволенні решти позовних вимог.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (ЄРДПОУ: 42098368, вул.Бульварно-Кудрявська, буд.16, м.Київ, 04053) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) витрати на правничу допомогу адвоката у сумі 4000,00 (чотири тисячі) гривень 00 копійок.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Лисенко В.І.