Рішення від 31 березня 2026 р. у справі №640/6974/19 — Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 квітня 2026 року № 640/6974/19

Колегія суддів Київського окружного адміністративного суду в складі головуючої судді Терлецької О.О., Леонтовича А.М., Лисенко В.І., розглянувши порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України про визнання бездіяльності протиправною,

в с т а н о в и в:

До Окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Кабінету Міністрів України , Міністерства праці та соціальної політики України. в якому просив суд:

1. Визнати протиправною бездіяльність відповідачів щодо відсутності дій для внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 1995 року №848 "Про спрощення порядку надання населенню субсидій для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг, придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива".

2. Визнати протиправним здійснений Кабінетом Міністрів України розрахунок прожиткового мінімуму як такий, що здійснений без дотримання законодавства України та як такий, що не забезпечує право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім`ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло.

3. Зобов`язати відповідачів вчинити дії для внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 1995 року №848 "Про спрощення порядку надання населенню субсидій для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг, придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива" наступного змісту:

3.1 Абзаци 1 та 2 пункту 10 Постанови №848 викласти у такій редакції :

"10. Для розрахунку житлової субсидії враховуються доходи членів домогосподарства, членів сім`ї особи із складу домогосподарства, зазначених у пункті 9 цього Положення, які досягли 14-річного віку станом на початок періоду, за який враховуються такі доходи.

(Абзац перший пункту 10 із змінами, внесеними згідно з Постановою КМ №841 від 17.10.2018 - застосовується з 1 жовтня 2018 року)/

Під час призначення житлової субсидії враховуються такі доходи:

заробітна плата та інші доходи після сплати податку на доходи фізичних осіб та військового збору, пенсія, стипендія; соціальні виплати, які призначаються структурним підрозділом з питань соціального захисту населення; допомога по безробіттю, інші страхові виплати, які призначаються фондами соціального страхування; грошові перекази, отримані із-за кордону;

(Пункт 10 доповнено абзацом згідно з Постановою КМ №841 від 17.10.2018 - застосовується з 1 жовтня 2018 року)".

3.2 Пункт 12 Постанови №848 доповнити абзацом наступного змісту:

"Для фізичних осіб-підприємців, які обрали загальну систему оподаткування, до загального доходу за кожний місяць враховується чистий оподатковуваний дохід, отриманий підприємцем у календарному році, що передує року здійснення органами соціального захисту населення розрахунку розміру субсидій, за винятком сплачених сум єдиного соціального внеску, податку на доходи фізичних осіб та військового збору. Відомості про розмір чистого оподатковуваного доходу та сум сплачених податків і зборів надаються компетентними податковими органами на запит органів соціального захисту населення".

3.3. Замінити скрізь по тексту Постанови №848 термін "сукупний дохід" на термін "чистий оподатковуваний дохід".

4. Зобов`язати Кабінет Міністрів України здійснити розрахунок розміру прожиткового мінімуму з дотриманням законодавства України та у розмірі, що забезпечує право громадян на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім`ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло.

5. Стягнути з відповідачів солідарно на користь позивача один мільйон гривень на відшкодування завданої йому моральної шкоди".

Позовні вимоги мотивовані тим, що під час розгляду заяви позивача у Волинському окружному адміністративному суді до Департаменту соціальної політики Луцької міської ради щодо призначення житлової субсидії у розмірі нуль гривень, відповідач обгрунтовував свої дії посиланням на постанову №848, якою передбачено, що під час призначення житлової субсидії враховуються зокрема інші доходи, а підпунктом 8 пункту 12 Постанови №848 передбачено, що для фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування і є платниками єдиного податку першої-третьої груп, не враховується дохід, отриманий самозайнятою особою та дохід від провадження підприємницької діяльності, інформацію про які подано ДФС на запит структурного підрозділу з питань соціального захисту населення. Система оподаткування та група платника єдиного податку для спрощеної системи оподаткування визначається на початок місяця, з якого призначається житлова субсидія.

Постановою №848 не визначено, які доходи при розрахунку субсидій враховуються для підприємців, що працюють на загальній системі оподаткування, зокрема для тих, хто є платником податку на додану вартість; не встановлено, що повинні враховуватись валові доходи, відомості про які одержані органом соціального захисту у Державній фіскальній службі з Державного реєстру фізичних осіб.

До суми доходу, який враховується при розрахунку субсидії, повинен враховуватись чистий оподатковуваний дохід після сплати належних податків і зборів, а не загальний оподатковуваний (валовий) дохід.

Постановою Кабінету Міністрів України від 27 квітня 2018 року №329 запроваджено норми, які незаконно звужують право позивача на одержання субсидії, оскільки передбачають можливість включення валових доходів від здійснення господарської діяльності як підприємця, що перебуває на загальній системі оподаткування, до складу доходів при розрахунку субсидії. Ці положення суперечать статтям 22, 24 Конституції України, оскільки порушують принцип рівності громадян та звужують право позивача на одержання субсидії.

За таких обставин, позивач просив зобов`язати Кабінет Міністрів України та Міністерство соціальної політики України внести зміни до Постанови №848 у редакції, зазначеній позивачем у позовній заяві.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.09.2019, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 16.12.2019, в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з судовими рішеннями, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, позивач подав касаційну скаргу, в якій він просить їх скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити.

Постановою Верховного Суду від 28 лютого 2023 року в справі № 640/6974/19 було скасовано рішення судів попердніх інстанцій та направлено справу на новий розгляд до суду першої інстанції

Свою позицію Верховний Суд мотивував тим, що матеріали справи не містять доказів, а судами не надано жодної оцінки доводу позивача, чи прожитковий мінімум на 2019 рік визначено на підставі науково-громадської експертизи сформованих набору продуктів харчування, набору непродовольчих товарів і набору послуг. Тобто судами не встановлено, чи під час визначення прожиткового мінімуму застосовувався нормативний метод, як це визначено статтею 1 Закону №966-XIV.

Відповідно до Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" до початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду справи, підсудні окружному адміністративному суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом.

Вирішуючи спір, суд виходив з наступного.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 6 Конституції України державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову.

Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Згідно зі статтею 113 Конституції України Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади.

Кабінет Міністрів України відповідальний перед Президентом України і Верховною Радою України, підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України у межах, передбачених цією Конституцією.

Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.

Відповідно до Конституції України визначає організацію, повноваження і порядок діяльності Кабінету Міністрів України Закон України «Про Кабінет Міністрів України».

Статтею 1 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» визначено, що Кабінет Міністрів України (Уряд України) є вищим органом у системі органів виконавчої влади.

Кабінет Міністрів України здійснює виконавчу владу безпосередньо та через міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, Раду міністрів Автономної Республіки Крим та місцеві державні адміністрації, спрямовує, координує та контролює діяльність цих органів.

Кабінет Міністрів України відповідальний перед Президентом України і Верховною Радою України, підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України у межах, передбачених Конституцією України.

Основні повноваження Кабінету Міністрів України врегульовані статтею 20 Закону.

Відповідно до статті 117 Конституції України Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов`язковими до виконання.

Згідно зі статтею 50 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» право ініціативи у прийнятті актів Кабінету Міністрів України мають члени Кабінету Міністрів України, центральні органи виконавчої влади, державні колегіальні органи, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації.

Проекти актів Кабінету Міністрів України готуються міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади, державними колегіальними органами, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями.

Проекти актів Кабінету Міністрів України вносяться на розгляд Кабінету Міністрів України міністерствами, центральними органами виконавчої влади (крім тих, діяльність яких спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через відповідного члена Кабінету Міністрів України), державними колегіальними органами, місцевими державними адміністраціями.

Проекти актів Кабінету Міністрів України можуть також вноситися в установленому порядку на розгляд Кабінету Міністрів України Прем`єр-міністром України, Першим віце-прем`єр-міністром України, віце-прем`єр-міністрами України, а також міністром, який не очолює міністерство.

Проекти актів Кабінету Міністрів України, внесені на його розгляд, реєструються Секретаріатом Кабінету Міністрів України. Зареєстровані проекти актів Кабінету Міністрів України вносяться до бази даних електронної комп`ютерної мережі. Їх оприлюднення на офіційному веб-сайті Кабінету Міністрів України здійснюється в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

До підготовки проектів актів Кабінету Міністрів України можуть залучатися народні депутати України, науковці та інші фахівці за їх згодою.

Проекти актів Кабінету Міністрів України, що мають важливе суспільне значення та визначають права і обов`язки громадян України, підлягають попередньому оприлюдненню в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до статті 51 цього Закону постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України приймаються на засіданнях Кабінету Міністрів України шляхом голосування більшістю голосів від посадового складу Кабінету Міністрів України, визначеного відповідно до статті 6 цього Закону. Якщо проект рішення отримав підтримку рівно половини посадового складу Кабінету Міністрів України і за цей проект проголосував Прем`єр-міністр України, рішення вважається прийнятим.

Після підписання акта Кабінету Міністрів України внесення до його тексту будь-яких змін, у тому числі виправлення орфографічних і стилістичних помилок, здійснюється в порядку, передбаченому частиною першою цієї статті.

З наведеного слідує, що прийняття певного нормативного акту, або ж внесення змін до нього здійснюється відповідними уповноваженими органами і у встановленому законом порядку, що, в свою чергу, виключає можливість зобов`язання відповідачів судовим рішенням внести зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 1995 року №848 у визначеній позивачем редакції. Відповідно, позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню.

За таких же підстав не підлягають задоволенню і вимоги щодо визнання протиправною бездіяльності відповідачів щодо відсутності дій по внесенню змін у Постанову №848, оскільки останні вчиняються у порядку, встановленому чинним законодавством.

Щодо позовних вимог про визнання протиправним розрахунку прожиткового мінімуму та зобов`язання здійснити розрахунок прожиткового мінімуму з дотриманням законодавства України та у розмірі, що забезпечує право громадян на достатній життєвий рівень, суд зазначає таке.

Відповідно до статті 75 Конституції України єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України.

Виключно законами України визначаються: права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основи соціального захисту; форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості.

Виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків.

Відповідно до статті 46 Конституції України дає визначення прожитковому мінімуму, закладає правову основу для його встановлення, затвердження та врахування при реалізації державою конституційної гарантії громадян на достатній життєвий рівень Закон України «Про прожитковий мінімум».

Статтею 1 цього Закону визначено, що прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров`я набору продуктів харчування (далі - набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі - набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі - набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.

Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність.

Згідно з нормами статті 4 Закону прожитковий мінімум встановлюється Кабінетом Міністрів України після проведення науково-громадської експертизи сформованих набору продуктів харчування, набору непродовольчих товарів і набору послуг.

Порядок проведення науково-громадської експертизи встановлюється на принципах соціального партнерства та затверджується Кабінетом Міністрів України.

Прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» установлено прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць та для основних соціальних і демографічних груп населення.

З моменту набуття чинності вказаного закону, затверджений розмір прожиткового мінімуму став обов`язковим для застосування відповідно до статті 2 Закону України «Про прожитковий мінімум», а саме: для загальної оцінки рівня життя в Україні, що є основою для реалізації соціальної політики та розроблення окремих державних соціальних програм; встановлення розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком, визначення розмірів соціальної допомоги, допомоги сім`ям з дітьми, допомоги по безробіттю, а також стипендій та інших соціальних виплат тощо.

З наведеного вбачається, що прожитковий мінімум встановлюється Кабінетом Міністрів України після проведення науково-громадської експертизи сформованих набору продуктів харчування, набору непродовольчих товарів і набору послуг та затверджується Верховною Радою України законом про Державний бюджет України на відповідний рік.

Прожитковий мінімум на 2019 рік вже встановлений Кабінетом Міністрів України за наслідками відповідної процедури та затверджений Верховною Радою України Законом України «Про Державний бюджет України на 2019 рік», тобто має силу закону. Як вірно зауважив у своєму відзиві на позов представник Кабінету Міністрів України, дані норми не визнані неконституційними.

На наступні роки у відповідності зі встановленим чинним законодавством алгоритмом дій, уповноваженими на те органами здійснюватиметься розрахунок розміру прожиткового мінімуму та його затвердження Верховною Радою України. Таким чином, порядок встановлення та затвердження прожиткового мінімуму визначений законодавством, а відтак не потребує судового регулювання на майбутнє у даному спорі.

Щодо відшкодування моральної шкоди у розмірі один мільйон гривень, то суд погоджується із позицією Кабінету Міністрів України, що компенсація моральної шкоди можлива лише за наявності всіх загальних умов відповідальності за завдання шкоди, а саме: протиправної поведінки, моральної шкоди, причинного зв`язку між протиправною поведінкою та завданою моральною шкодою та вини заподіювача.

Згідно зі статтею 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків встановлених частиною другою цієї статті.

Позивачем не наведено якими саме діями та яким чином йому завдано відповідачами моральної шкоди та саме у розмірі один мільйон гривень.

Щодо викладеного в постанові Верхового Суду суд зазначає наступне.

У статтях 8, 55 Конституції України, статті 2 КАС України йдеться про те, що до адміністративних судів можно оскаржувати рішення, дії та бездіяльність суб`єктів владних повноважень. Пги ньому, такі рішення, дії та бездіяльність породжують права та обов`язки, але через них можуть і порушуватися права або обов`язки фізичних і юридичних осіб. Але, слід також виліпити юридично нейтральні дії суб`єктів владних повноважень, які не впливають на права чи обов`язки особи.

Юридично нейтральні дії жодним чином не позначаються на правах і свободах, які можуть бути захищені в адміністративних судах відповідно до статті 2 КАС України. Такі порушення прав і свобод можливі при застосуванні саме таких інструментів, як адміністративні акти, нормативні акти, адміністративні договори, акти планування, приватноправові інструменти й акти дій. Юридично нейтральні дії не викликають прав і не покладають обов`язків, тому вони не можуть бути предметом оскарження чи оцінки в адміністративному судочинстві.

Не встановлення причинно-наслідкового зв`язку між проведенням чи непроведенням науково-громадської експертизи сформованих набору продуктів харчування, набору непродовольчих продуктів і набору послуг для встановлення Урядом прожиткового мінімуму на 2019 рік і безпосередньо затвердженим Верховною Радою України розміром прожиткового мінімуму в Законі України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» не дає підстав стверджувати про те, що в разі проведення такої експертизи, в Законі був би визначений інший розмір прожиткового мінімуму.

Таким чином, науково-громадська експертиза сформованих набору продуктів харчування, набору непродовольчих продуктів і набору послуг для встановлення прожиткового мінімуму, в силу пріоритетності визначення розміру прожиткового мінімуму саме в силу необхідності дотримання конституційного принципу збалансування бюджету, при умові що встановлений Урядом розмір прожиткового мінімуму безпосередньо (тобто, до моменту його затвердження Верховною Радою України) не має обов`язкового характеру, не може, в силу своєї юридичної нейтральності, розглядатися як протиправна діяльність, яка порушує права чи законні інтереси будь якої особи.

Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (частина перша статті 2 КАС України). Отже, ефективний захист прав є метою адміністративного судочинства. З огляду на це, вирішуючи кожен спір, адміністративні суди, з урахуванням вимог позовної заяви та позиції сторін, повинні застосовувати такі способи захисту, які будуть ефективними на практиці.

Ця мета перегукується зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Відповідно до неї кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Європейський суд з прав людини у своїх численних рішеннях сформував сталу практику оцінки ефективності засобу юридичного захисту. Засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути «ефективним» як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством (рішення від 15.10.2009 у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України», п. 64).

Засіб юридичного захисту має бути «ефективним» в теорії права та на практиці, зокрема, в тому сенсі, що можливість його використання не може бути невиправдано ускладнена діями або бездіяльністю органів влади держави-відповідача (рішення від 18.12.1996у справі «Аксой проти Туреччини» (Aksoyv. Turkey), п. 95).

При оцінці ефективності необхідно враховувати не тільки формальні засоби правового захисту, а й загальний правовий і політичний контекст, в якому вони діють, й особисті обставини заявника (рішення від 24.07.2012 у справі «Джорджевич проти Хорватії», п. 101; рішення від 06.11.1980 у справі «Ван Остервійк проти Бельгії», п.п. 36-40). Отже, ефективність засобу захисту оцінюється не абстрактно, а з урахуванням обставин конкретної справи та ситуації, в якій опинився позивач після порушення.

Питання ефективності правового захисту аналізувалося у рішеннях національних судів. Зокрема, у рішенні від 16.09.2015 у справі № 21-1465а15 Верховний Суд України дійшов висновку, що рішення суду, у випадку задоволення позову, має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Верховний Суд у своїй практиці неодноразово покликався на те, що «ефективний засіб правового захисту» у розумінні ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації - не відповідає зазначеній нормі Конвенції. (Постанова Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 705/552/15-а, постанови Верховного Суду від 18.04.2018 у справі №826/14016/16, від 11.02.2019 у справі № 2а-204/12).

Верховний Суд в постанові від 04.08.2020 у справі № 340/2074/19 (адміністративне провадження № К/9901/13969/20) зазначив: «Відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії. Суд звертає увагу, що як у п. 4 ч. 1 ст. 5, так і п. 4 ч. 2 ст. 245 КАС України цей спосіб захисту складається з двох частин:

а) констатуючої - суд визнає бездіяльність протиправною і

б) зобов`язуючої - суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вчинити певну дію, прийняти рішення.

Сама лише констатація протиправності бездіяльності не може ефективно захистити позивача, оскільки у такому разі можливість використання висновків суду може бути невиправдано ускладнене діями або подальшою бездіяльністю органів влади держави-відповідача, їх врахування цілковито залежить від відповідача. Це не сумісно з критеріями ефективності судового захисту.

Отже, визнаючи бездіяльність протиправною, суд повинен в силу закону застосувати і спонукаючий засіб впливу, зобов 'язуючи відповідача виправити порушення у спосіб вчинення певної дії.

У випадку, визначеному п. 4 ч. 2 ст. 245 КАС України, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і_ прийняття такого рішення не передбачає права субъекта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачав право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні (ч. 4 ст. 245 КАС України)».

Таким чином, обов`язковою умовою визнання судом протиправною бездіяльністю є одночасне (А) зобов`язання прийняти рішення / вчинити дії, якщо відсутня дискреція суб`єкту владних повноважень при прийнятті такого рішення, або (Б) зобов`язання вирішити питання / здійснити розгляд, якшо існує дискреція при прийнятті такого рішення.

А від так. слід дійти до висновку, що дії Кабінету Міністрів України щодо підготовки проекту закону про Державний бюджет України чи проекту закону про внесення змін до закону України пре Державний бюджет разом з наданням Верховній Раді України у пояснювальній записці до цього законопроекту обґрунтувань розрахунку вартісної величини прожиткового мінімуму на відповідні бюджетні періоди відповідного року у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для основних соціальних і демографічних груп населення, не є реалізацією Кабінетом Міністрів України своїх владних повноважень, а відносяться саме до участі в законотворчому процесі, а тому, саме такі дії/рішення Уряду відносяться до площини законодавчого процесу, вплив на який, приписами КАС України не передбачено.

Відповідно, неможливість (безпідставність) зобов`язати Уряд вчинити певні дії щодо встановлення прожиткового мінімуму на 2019 рік, унеможливлює і визнання протиправності бездіяльності Кабінету Міністрів України в частині незабезпечення проведення науково-громадської експертизи сформованих набору продуктів харчування, набору продовольчих продуктів і набору послуг для встановлення прожиткового мінімуму на 2019 рік.

Згідно частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку про необгрунтованість позовних вимог, а відтак відмовляє у їх задоволенні у повному обсязі.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

Відмовити в задоволенні позовних вимог.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Терлецька О.О.

Суддя Леонтович А.М.

Суддя Лисенко В.І.