Рішення від 31 березня 2026 р. у справі №320/8191/26 — Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 квітня 2026 року № 320/8191/26

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Вісьтак М. Я., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами (у письмовому провадженні) в приміщенні суду м. Києва адміністративний позов ОСОБА_1 (адреса АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини (адреса: 01008, місто Київ, вулиця Інститутська, будинок 21/8, ЄДРПОУ 21661556) про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії,

встановив:

ОСОБА_1 звернувся у Київський окружний адміністративний суд із адміністративним позовом до Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії, у якому просить суд:

-Визнати протиправною бездіяльність Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо нерозгляду звернення ОСОБА_1 від 16.01.2026 № К-2972.3/26 у встановлений законом строк.

-Зобов`язати Секретаріат Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини розглянути звернення ОСОБА_1 № К-2972.3/26 по суті та надати мотивовану письмову відповідь.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями для розгляду зазначеної справи визначено головуючого суддю - Вісьтак М. Я.

Позиція позивача.

ОСОБА_1 зазначає, що 16.01.2026 його електронне звернення було зареєстроване у Секретаріаті Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини за № К-2972.3/26. Вказане звернення стосувалося, зокрема, порушення його соціальних прав, у тому числі права на соціальний захист та отримання виплат по тимчасовій непрацездатності, а також містило доводи щодо можливого зловживання службовим становищем посадовими особами органів державної влади. За твердженням Позивача, станом на 21.02.2026 відповідь по суті звернення йому не надано, повідомлення про продовження строку розгляду не надходило, а також відсутнє будь-яке мотивоване рішення Уповноваженого. Крім того, 16.02.2026 Позивачем було направлено повторне звернення (нагадування) щодо порушення строків розгляду, яке також залишено без відповіді. Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 посилається на положення статті 20 Закону України «Про звернення громадян», відповідно до якої звернення підлягають розгляду у строк не більше одного місяця з дня їх надходження, а продовження такого строку до 45 днів можливе лише за умови повідомлення заявника. На думку Позивача, на момент звернення до суду встановлений законом строк розгляду його звернення сплив, при цьому повідомлення про його продовження відсутнє, а рішення по суті звернення не прийнято. У зв`язку з наведеним ОСОБА_1 вважає, що має місце протиправна бездіяльність суб`єкта владних повноважень, яка порушує його право на звернення, право на ефективний засіб правового захисту, а також гарантії, передбачені статтею 55 Конституції України, у зв`язку з чим звернувся до суду за захистом своїх прав.

Позиція відповідача.

18.03.2026 на адресу Київського окружного адміністративного суду представник Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини надіслав письмовий відзив.

В обґрунтування вказано, що заява ОСОБА_1 від 15.01.2026, зареєстрована 16.01.2026 за № К-2972.3/26, була розглянута у строки, передбачені статтею 20 Закону України «Про звернення громадян», та 30.01.2026 на електронну адресу ОСОБА_1 надано обґрунтовану відповідь. При цьому Відповідач вказує, що питання, порушені у зверненні, частково належать до сфери кримінального процесуального законодавства та не відносяться до повноважень Уповноваженого, у зв`язку з чим відповідні матеріали були скеровані за належністю до компетентних органів. Також зазначено, що Уповноважений не має повноважень втручатися у процесуальну діяльність органів досудового розслідування та прокуратури, а спори щодо соціальних виплат підлягають вирішенню у судовому порядку. Додатково Відповідач вказує, що на запит ОСОБА_1 від 16.02.2026 щодо стану розгляду звернення також було надано відповідь у встановлений законом строк. У зв`язку з цим Відповідач вважає, що діяв у межах наданих повноважень, у спосіб та строки, визначені законодавством, а підстави для визнання його бездіяльності протиправною відсутні.

18.03.2026 на адресу Київського окружного адміністративного суду скеровано письмову відповідь на відзив.

ОСОБА_1 заперечує доводи відповідача щодо належного розгляду його звернення від 16.01.2026 № К-2972.3/26 та зазначає, що фактично відповіді по суті звернення не отримував. За його твердженням, отриманий 30.01.2026 електронний лист містив файл, який стосувався іншого, раніше поданого звернення (від 02.09.2025), а не спірного. ОСОБА_1 вказує, що у зв`язку з відсутністю належної відповіді він 16.02.2026 повторно звернувся до відповідача, однак і після цього відповіді не отримав. Про існування відповіді на звернення від 16.01.2026 йому стало відомо лише з відзиву у справі. У зв`язку з цим ОСОБА_1 вважає, що відповідач не забезпечив належного повідомлення про результати розгляду звернення, а тому на момент звернення до суду мав обґрунтовані підстави вважати, що його звернення не розглянуто у встановлений законом строк.

Процесуальні засади розгляду справи у письмовому провадженні.

Клопотань від сторін про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін не надходило.

Оскільки розгляд справи відбувався в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, судове засідання в справі не проводилось та особи, які беруть участь у справі не викликались.

На підставі викладеного, судовий розгляд справи здійснювався за правилами спрощеного позовного провадження на підставі наявних у суду матеріалів, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу (ч. 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України).

Розглянувши справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами (у письмовому провадженні), дослідивши письмові докази наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, суд встановив наступні обставини та дійшов наступних висновків.

До Відповідача надійшла заява ОСОБА_1 від 15.01.2026, зареєстрована у Секретаріаті Уповноваженого за вхідним № К-2972.3/26 від 16.01.2026 про бездіяльність службових осіб слідчого відділу Вінницького районного управління поліції Головного управління Національної поліції у Вінницькій області, зволікання з досудовим розслідуванням у кримінальному провадженні № 12025020010001590 від 30.12.2025 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 364 Кримінального кодексу України, неналежне здійснення процесуального керівництва розслідуванням прокурорами Вінницької окружної прокуратури та щодо стверджуваного порушення посадовими особами Вінницького науково - дослідного експертно - криміналістичного центру МВС України (далі - Вінницький НДЕКЦ) та Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (далі - ГУ ПФУ у Вінницькій області) права Позивача на соціальне забезпечення.

Заяву ОСОБА_1 від 15.01.2026 (вхідний К-2972.3/26 від 16.01.2026) Секретаріатом Уповноваженого у відповідності до вимог статті 20 Закону України «Про звернення громадян» розглянуто та листом від 30.01.2026 № 10161.4/ К-2972.3/26/43.2 надано відповідь.

Зазначений вище лист Відповідачем надіслано 30.01.2026 о 19 год. 17 хв. на електронну пошту Позивача ІНФОРМАЦІЯ_1

Судом встановлено, що листом від 30.01.2026 № 10161.4/К-2972.3/26/43.2 ОСОБА_1 повідомлено, що правові засади діяльності Уповноваженого визначаються Конституцією України та Законом України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини», а його діяльність доповнює існуючі механізми захисту прав і свобод, не підміняючи та не змінюючи повноваження інших державних органів.

Також зазначено, що Уповноважений здійснює розгляд звернень громадян відповідно до Закону України «Про звернення громадян», при цьому дія цього Закону не поширюється на порядок розгляду скарг, врегульованих, зокрема, кримінальним процесуальним законодавством.

Судом встановлено, що у листі звернуто увагу на те, що питання, пов`язані з досудовим розслідуванням, діями чи бездіяльністю слідчих, дізнавачів або прокурорів, регулюються нормами Кримінального процесуального кодексу України, а процесуальне керівництво досудовим розслідуванням здійснюється органами прокуратури, які наділені відповідними повноваженнями контролю та реагування.

Крім того, у листі зазначено, що Уповноважений не наділений повноваженнями втручатися у процесуальну діяльність органів досудового розслідування, прокуратури чи суду та не може вимагати від них прийняття певних рішень.

Водночас судом встановлено, що за результатами розгляду звернення ОСОБА_1 Секретаріатом Уповноваженого на підставі статей 17, 22 зазначеного Закону направлено відповідні листи до слідчого управління ГУНП у Вінницькій області та Вінницької обласної прокуратури для реагування на порушені у зверненні питання та інформування Позивача про прийняті рішення.

Встановлено, що на адресу Відповідача надійшов запит Позивача від 16.02.2026, зареєстрований у Секретаріаті Уповноваженого за вхідним № 449.13/26/ЗІ від 17.02.2026, в якому Позивач просив повідомити про стан розгляду його звернення від 16.01.2026 К-2972.3/26.

У відповідності до вимог 20 Закону України «Про доступ до публічної інформації» запит Позивача від 16.02.2026 (вхідний № 449.13/26/ЗІ від 17.02.2026) Відповідачем розглянуто та листом від 24.02.2026 № 01.36/405.14/449.13/26/ЗІ.

Позивачу надано обґрунтовану відповідь. Зазначений вище лист Відповідачем надіслано 24.02.2026 об 11 год. 15 хв. на електронну пошту Позивача ІНФОРМАЦІЯ_1

Листом від 24.02.2026 № 01.36/405.14/449.13/26/ЗІ ОСОБА_1 повідомлено, що: «Ваше звернення, що зареєстроване в системі електронного документообігу Секретаріату Уповноваженого за № К-2972.3/26 від 16.01.2026, розглянуто у межах строку, передбаченого частиною першою статті 20 Закону України «Про звернення громадян», та листом Секретаріату Уповноваженого надано відповідь на електронну адресу, зазначену у зверненні - dr.yurus@ukr.net. У разі якщо Ви бажаєте отримати копію відповіді інформуємо, що Ви маєте право отримувати відомості про себе (частина шоста статті 16 Закону України «Про захист персональних даних») за умови власної ідентифікації. А саме, надаючи інформацію про прізвище, ім`я та по батькові, місце проживання (місце перебування) і реквізити документа, що посвідчує фізичну особу, яка подає запит, крім випадків, установлених законом».

Суд, надаючи оцінку спірним правовідносинам, застосовує такі норми законодавства.

Статтею 34 Конституції України кожному гарантовано право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.

Відповідно до ст. 5 Закону України від 02.10.1992 № 2657-XII "Про інформацію" (далі - Закон № 2657-XII) кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.

За змістом статті 20 Закону № 2657-XII за порядком доступу інформація поділяється на відкриту інформацію та інформацію з обмеженим доступом. Будь-яка інформація є відкритою, крім тієї, що віднесена законом до інформації з обмеженим доступом.

Статтею 40 Конституції України передбачено, що усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Питання практичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України права вносити до органів державної влади, об`єднання громадян відповідно до їх статуту пропозиції про поліпшення їх діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів врегульовані Законом України від 02.10.1996 № 393/96-ВР "Про звернення громадян" (далі - Закон № 393/96-ВР).

Цей Закон також забезпечує громадянам України можливості для участі в управлінні державними і громадськими справами, для впливу на поліпшення роботи органів державної влади і місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, для відстоювання своїх прав і законних інтересів та відновлення їх у разі порушення.

Вказані конституційні положення, а також положення Закону України "Про звернення громадян" містять правову процедуру розгляду звернень особи, зокрема до суб`єктів владних повноважень, яка гарантує доступ особи до інформації, обов`язок розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Правова процедура ("fair procedure" - справедлива процедура) є складовою принципу законності та принципу верховенства права і передбачає правові вимоги до належного прийняття актів органами публічної влади, та встановлює межі вчинення повноважень органом публічної влади і, в разі її неналежного дотримання, дає підстави для оскарження таких дій особою, чиї інтереси вона зачіпає, до суду.

Встановлена правова процедура, як складова принципу законності та принципу верховенства права, є важливою гарантією недопущення зловживання з боку органів публічної влади під час прийняття рішень та вчинення дій, які повинні забезпечувати справедливе ставлення до особи.

Ця правова процедура спрямована на забезпечення загального принципу юридичної визначеності, складовою якої є принцип легітимних очікувань як один з елементів принципу верховенства права, тобто особа правомірно очікує отримати у передбачений законом спосіб відповідь на порушене перед суб`єктом, якому адресовано звернення, питання відповідно та у спосіб, передбачений законом.

Частиною першою статті 1 Закону № 393/96-ВР визначено, що громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

Відповідно до ст. 3 Закону № 393/96-ВР під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги.

Пропозиція (зауваження) - звернення громадян, де висловлюються порада, рекомендація щодо діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування, депутатів усіх рівнів, посадових осіб, а також висловлюються думки щодо врегулювання суспільних відносин та умов життя громадян, вдосконалення правової основи державного і громадського життя, соціально-культурної та інших сфер діяльності держави і суспільства.

Заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо.

Скарга - звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об`єднань громадян, посадових осіб.

Згідно з ч. 1 ст. 5 цього Закону звернення громадян адресуються органам державної влади і органам місцевого самоврядування, підприємствам, установам, організаціям незалежно від форми власності, об`єднанням громадян або посадовим особам, до повноважень яких належить вирішення порушених у зверненнях питань.

Звернення, оформлені належним чином і подані у встановленому порядку, підлягають обов`язковому прийняттю та розгляду (ч. 1 ст. 7 Закону № 393/96-ВР).

При цьому частинами третьою, четвертою статті 7 цього Закону передбачено, що якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об`єднаннями громадян або посадовими особами зверненні, не входять до їх повноважень, воно в термін не більше п`яти днів пересилається ними за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення. У разі якщо звернення не містить даних, необхідних для прийняття обґрунтованого рішення органом чи посадовою особою, воно в той же термін повертається громадянину з відповідними роз`ясненнями.

Забороняється направляти скарги громадян для розгляду тим органам або посадовим особам, дії чи рішення яких оскаржуються.

Отже, відповідно до норм чинного законодавства звернення громадян мають розглядатися тим органом, до компетенції якого належить вирішення порушених у цих зверненнях питань.

Аналогічний висновок висловлено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 04.07.2018 у справі № 800/580/17.

За змістом частини 1, 3, 4 статті 15 Закону № 393/96-ВР органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов`язані об`єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).

Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов`язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов`язки.

Рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві (клопотанні), доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на Закон і викладенням мотивів відмови, а також із роз`ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 Закону № 393/96-ВР скарга на дії чи рішення органу державної влади, органу місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, об`єднання громадян, засобів масової інформації, посадової особи подається у порядку підлеглості вищому органу або посадовій особі, що не позбавляє громадянина права звернутися до суду відповідно до чинного законодавства, а в разі відсутності такого органу або незгоди громадянина з прийнятим за скаргою рішенням - безпосередньо до суду.

За приписами статті 18 Закону № 393/96-ВР громадянин, який звернувся із заявою чи скаргою до органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, засобів масової інформації, посадових осіб, має право:

особисто викласти аргументи особі, що перевіряла заяву чи скаргу, та брати участь у перевірці поданої скарги чи заяви;

знайомитися з матеріалами перевірки;

подавати додаткові матеріали або наполягати на їх запиті органом, який розглядає заяву чи скаргу;

бути присутнім при розгляді заяви чи скарги;

користуватися послугами адвоката або представника трудового колективу, організації, яка здійснює правозахисну функцію, оформивши це уповноваження у встановленому законом порядку;

одержати письмову відповідь про результати розгляду заяви чи скарги;

висловлювати усно або письмово вимогу щодо дотримання таємниці розгляду заяви чи скарги;

вимагати відшкодування збитків, якщо вони стали результатом порушень встановленого порядку розгляду звернень.

Згідно із ст. 19 Закону № 393/96-ВР органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об`єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов`язані:

об`єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги;

у разі прийняття рішення про обмеження доступу громадянина до відповідної інформації при розгляді заяви чи скарги скласти про це мотивовану постанову;

на прохання громадянина запрошувати його на засідання відповідного органу, що розглядає його заяву чи скаргу;

скасовувати або змінювати оскаржувані рішення у випадках, передбачених законодавством України, якщо вони не відповідають закону або іншим нормативним актам, невідкладно вживати заходів до припинення неправомірних дій, виявляти, усувати причини та умови, які сприяли порушенням;

забезпечувати поновлення порушених прав, реальне виконання прийнятих у зв`язку з заявою чи скаргою рішень;

письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення;

вживати заходів щодо відшкодування у встановленому законом порядку матеріальних збитків, якщо їх було завдано громадянину в результаті ущемлення його прав чи законних інтересів, вирішувати питання про відповідальність осіб, з вини яких було допущено порушення, а також на прохання громадянина не пізніш як у місячний термін довести прийняте рішення до відома органу місцевого самоврядування, трудового колективу чи об`єднання громадян за місцем проживання громадянина;

у разі визнання заяви чи скарги необґрунтованою роз`яснити порядок оскарження прийнятого за нею рішення;

не допускати безпідставної передачі розгляду заяв чи скарг іншим органам;

особисто організовувати та перевіряти стан розгляду заяв чи скарг громадян, вживати заходів до усунення причин, що їх породжують, систематично аналізувати та інформувати населення про хід цієї роботи.

У разі необхідності та за наявності можливостей розгляд звернень громадян покладається на посадову особу чи підрозділ службового апарату, спеціально уповноважені здійснювати цю роботу, в межах бюджетних асигнувань. Це положення не скасовує вимоги абзацу дев`ятого частини першої цієї статті.

За приписами частини першої, другої статті 20 Закону № 393/96-ВР звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п`ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п`яти днів.

На обґрунтовану письмову вимогу громадянина термін розгляду може бути скорочено від встановленого цією статтею терміну.

Звернення громадян, які мають встановлені законодавством пільги, розглядаються у першочерговому порядку.

Таким чином, у разі надходження до органу звернення громадянина, відповідний орган повинен об`єктивно, всебічно і вчасно перевірити викладені у цьому зверненні обставини та письмово повідомити громадянина про результати перевірки заяви і суть прийнятого рішення. Це закономірно означає, що орган, до якого відбулося звернення, зобов`язаний надати мотивовану та обґрунтовану відповідь або прийняти рішення про відмову у задоволенні вимог, викладених у заяві (клопотанні, скарзі).

Верховний Суд у постанові від 27.04.2020 у справі № 813/4351/16 зазначив, що саме по собі надання будь-якої відповіді на звернення громадянина у визначені законом строки не слід вважати повним і належним виконанням свого обов`язку суб`єктом владних повноважень. Істотною умовою такої відповіді є її належне обґрунтування і вирішення поставлених у зверненні питань (із урахуванням суті відповідного звернення і на підставі його ґрунтовного й всебічного вивчення).

Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації врегульовано Законом України «Про доступ до публічної інформації» від 13.01.2011 року № 2939-VI (далі - Закон № 2939).

Відповідно до статті 1 Закону № 2939-VI, публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.

Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини 2 статті 1 Закону № 2939-VI, метою цього Закону є забезпечення прозорості та відкритості суб`єктів владних повноважень і створення механізмів реалізації права кожного на доступ до публічної інформації.

Стаття 3 Закону № 2939-VI визначає гарантії забезпечення права на доступ до публічної інформації.

Так, право на доступ до публічної інформації гарантується, зокрема, обов`язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом; юридичною відповідальністю за порушення законодавства про доступ до публічної інформації.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 5 Закону № 2939-VI, одним із способів доступу до інформації є надання такої за запитами на інформацію.

Відповідно до положень статті 6 Закону № 2939-VI, інформацією з обмеженим доступом є: конфіденційна інформація; таємна інформація; службова інформація.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 10 Закону № 2939-VI, кожна особа має право знати у період збирання інформації, але до початку її використання, які відомості про неї та з якою метою збираються, як, ким і з якою метою вони використовуються, передаються чи поширюються, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статті 12 Закону № 2939-VI, суб`єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є:

1) запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об`єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб`єктів владних повноважень;

2) розпорядники інформації - суб`єкти, визначені у статті 13 цього Закону;

3) структурний підрозділ або відповідальна особа з питань доступу до публічної інформації розпорядників інформації.

Частиною 1 статті 13 Закону № 2939-VI встановлено, що розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються: 1) суб`єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб`єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов`язковими для виконання; 2) юридичні особи, що фінансуються з державного, місцевих бюджетів, бюджету Автономної Республіки Крим, - стосовно інформації щодо використання бюджетних коштів; 3) особи, якщо вони виконують делеговані повноваження суб`єктів владних повноважень згідно із законом чи договором, включаючи надання освітніх, оздоровчих, соціальних або інших державних послуг, - стосовно інформації, пов`язаної з виконанням їхніх обов`язків; 4) суб`єкти господарювання, які займають домінуюче становище на ринку або наділені спеціальними чи виключними правами, або є природними монополіями, - стосовно інформації щодо умов постачання товарів, послуг та цін на них.

Статтею 14 Закону № 2939-VI визначені обов`язки розпорядників інформації, розпорядники інформації зобов`язані: оприлюднювати інформацію, передбачену цим та іншими законами; систематично вести облік документів, що знаходяться в їхньому володінні; вести облік запитів на інформацію; визначати спеціальні місця для роботи запитувачів з документами чи їх копіями, а також надавати право запитувачам робити виписки з них, фотографувати, копіювати, сканувати їх, записувати на будь-які носії інформації тощо; мати спеціальні структурні підрозділи або призначати відповідальних осіб для забезпечення доступу запитувачів до інформації та оприлюднення інформації; надавати та оприлюднювати достовірну, точну та повну інформацію, а також у разі потреби перевіряти правильність та об`єктивність наданої інформації і оновлювати оприлюднену інформацію.

Положеннями статті 19 Закону № 2939-VI визначено, що запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні. Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту. Запит на інформацію може бути індивідуальним або колективним. Запити можуть подаватися в усній, письмовій чи іншій формі (поштою, факсом, телефоном, електронною поштою) на вибір запитувача. Письмовий запит подається в довільній формі.

Запит на інформацію має містити: 1) ім`я (найменування) запитувача, поштову адресу або адресу електронної пошти, а також номер засобу зв`язку, якщо такий є; 2) загальний опис інформації або вид, назву, реквізити чи зміст документа, щодо якого зроблено запит, якщо запитувачу це відомо; 3) підпис і дату за умови подання запиту в письмовій формі.

Відповідно до статті 20 Закону № 2939-VI, розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту. У разі, якщо запит на інформацію стосується інформації, необхідної для захисту життя чи свободи особи, щодо стану довкілля, якості харчових продуктів і предметів побуту, аварій, катастроф, небезпечних природних явищ та інших надзвичайних подій, що сталися або можуть статись і загрожують безпеці громадян, відповідь має бути надана не пізніше 48 годин з дня отримання запиту. Клопотання про термінове опрацювання запиту має бути обґрунтованим.

У разі якщо запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, розпорядник інформації може продовжити строк розгляду запиту до 20 робочих днів з обґрунтуванням такого продовження. Про продовження строку розпорядник інформації повідомляє запитувача в письмовій формі не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту.

Відповідно до частини 3 статті 22 Закону № 2939-VI, розпорядник інформації, який не володіє запитуваною інформацією, але якому за статусом або характером діяльності відомо або має бути відомо, хто нею володіє, зобов`язаний направити цей запит належному розпоряднику з одночасним повідомленням про це запитувача. У такому разі відлік строку розгляду запиту на інформацію починається з дня отримання запиту належним розпорядником.

Водночас, відповідно до пункту 2 частини 1 статті 22 Закону № 2939-VI, розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках, якщо інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону.

Аналіз вищенаведених норм дає підстави для висновку, що публічна інформація, як вид інформації виокремлена з-поміж інших за такими ознаками: вона має бути відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях; вона отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством; вона перебуває у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації. Відсутність якоїсь із цих ознак має означати, що така інформація не є публічною. При цьому означення «публічна» не звужено повною відкритістю, доступністю інформації. Створені в процесі діяльності суб`єкта владних повноважень документи можуть містити як відкриту інформацію, так і інформацію з обмеженим доступом, яка, однак, не втрачає у зв`язку із цим ознаки публічної. Обов`язок розпорядника інформації надати на запит інформацію, яка є в його володінні, презюмується.

Згідно зі статті 1 Закону України від 20.03.2020 №776/97 "Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини" (далі - Закон № 776/97) парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина та захист прав кожного на території України і в межах її юрисдикції на постійній основі здійснює Уповноважений Верховної Ради України з прав людини (далі - Уповноважений), який у своїй діяльності керується Конституцією України, законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Статтею 4 Закон № 776/97 визначено Правовий статус Уповноваженого.

Уповноважений є посадовою особою, статус якої визначається Конституцією України, цим та іншими законами України.

Уповноважений здійснює свою діяльність незалежно від інших державних органів та посадових осіб. Діяльність Уповноваженого доповнює існуючі засоби захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина, не відміняє їх і не тягне перегляду компетенції державних органів, які забезпечують захист і поновлення порушених прав і свобод.

Частинами першою, другою статті десятої Закону № 776/97 встановлено, що для забезпечення діяльності Уповноваженого утворюється секретаріат, який є юридичною особою, має свій рахунок у банку та печатку встановленого зразка. Структура секретаріату, розподіл обов`язків та інші питання щодо організації його роботи регулюються Положенням про секретаріат Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини (далі - Положення). На працівників секретаріату поширюється дія Закону України "Про державну службу". Положення та кошторис секретаріату затверджуються Уповноваженим у межах кошторису витрат, пов`язаних із діяльністю Уповноваженого. Призначення на посаду та звільнення працівників секретаріату здійснюються Уповноваженим.

Основні завдання Секретаріату Уповноваженого визначені в Положенні про Секретаріат Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, затвердженого наказом Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини від 14 жовтня 2022 року №79.15/22 (далі - Положення №79.15/22).

Згідно п. 2.1., 2.2. Положення №79.15/22 основним завданням Секретаріату є забезпечення діяльності Уповноваженого з метою здійснення парламентського контролю за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина та захисту прав кожного на території України і в межах її юрисдикції на постійній основі.

На Секретаріат покладено завдання з організаційного, правового (юридичного), науково-консультативного, інформаційно-аналітичного, науково-експертного, контрольно-ревізійного, матеріально-технічного, фінансового, а також іншого забезпечення діяльності Уповноваженого в межах чинного законодавства України.

В розділі 3 Положення №79.15/22 наведено перелік функціональних обов`язків, які здійснює Секретаріат відповідно до покладених на нього завдань та розподілу обов`язків між працівниками для забезпечення діяльності Уповноваженого, до яких, окрім іншого, віднесено здійснення моніторингу додержання конституційних прав i свобод людини i громадянина, надає пропозиції Уповноваженому щодо забезпечення прав i свобод людини.

Судом встановлено, що 16.01.2026 у Секретаріаті Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини зареєстровано звернення ОСОБА_1 за вхідним № К-2972.3/26, подане 15.01.2026, яке стосувалося, зокрема, бездіяльності службових осіб органів досудового розслідування, неналежного здійснення процесуального керівництва прокурорами, а також порушення права Позивача на соціальне забезпечення.

За результатами розгляду зазначеного звернення Секретаріатом Уповноваженого 30.01.2026 сформовано лист № 10161.4/К-2972.3/26/43.2, який того ж дня о 19 год. 17 хв. направлено на електронну адресу Позивача.

У вказаному листі наведено роз`яснення щодо правових засад діяльності Уповноваженого, меж його повноважень, порядку розгляду звернень громадян, а також зазначено про непоширення Закону України «Про звернення громадян» на правовідносини, що регулюються кримінальним процесуальним законодавством. Крім того, у листі наведено інформацію щодо повноважень органів прокуратури у здійсненні процесуального керівництва досудовим розслідуванням та відсутності у Уповноваженого повноважень втручатися у діяльність органів досудового розслідування, прокуратури та суду.

Так, за результатами розгляду звернення Секретаріатом Уповноваженого також направлено відповідні листи до слідчого управління ГУНП у Вінницькій області та Вінницької обласної прокуратури для реагування на викладені у зверненні обставини та інформування Позивача про

16.02.2026 Позивач звернувся до Відповідача із запитом щодо стану розгляду його звернення від 16.01.2026, який зареєстровано 17.02.2026 за вхідним № 449.13/26/ЗІ.

Зазначений запит розглянуто Відповідачем та листом від 24.02.2026 № 01.36/405.14/449.13/26/ЗІ, який направлено 24.02.2026 об 11 год. 15 хв. на електронну адресу Позивача, повідомлено про розгляд звернення від 16.01.2026 у межах строку, передбаченого законодавством, та про направлення відповіді на електронну адресу, зазначену у зверненні.

За змістом Рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 № 18-рп/2004 поняття «порушене право», за захистом якого особа може звернутися до суду, є тотожним за змістом поняттю «охоронюваний законом інтерес». Конституційний Суд України у цьому ж рішенні визначив, що охоронюваний законом інтерес є правовим феноменом, який виходить за межі суб`єктивного права, є самостійним об`єктом судового захисту, спрямований на задоволення усвідомлених потреб особи, не суперечить Конституції та законам України, суспільним інтересам і загальновизнаним принципам права, а також передбачає прагнення особи до користування певним матеріальним чи нематеріальним благом у межах правового регулювання.

Таким чином, гарантоване статтею 55 Конституції України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права або інтересу, однак вимагає, щоб таке порушення було реальним, належно обґрунтованим та стосувалося індивідуально визначених прав чи інтересів особи.

Отже, необхідною умовою для задоволення позову є доведеність Позивачем факту порушення його прав чи охоронюваних законом інтересів саме діями або бездіяльністю Відповідача, а також наявність у Позивача суб`єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов.

Водночас судом встановлено, що Позивачем не надано доказів реального порушення його прав чи інтересів, а доводи позову зводяться до незгоди зі змістом відповіді, викладеної у листі Відповідача від 30.01.2026 № 10161.4/К-2972.3/26/43.2. Така незгода сама по собі не свідчить про порушення вимог Закону України «Про звернення громадян».

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.09.2019 у справі № 814/2467/17, де зазначено, що незадоволеність змістом наданих роз`яснень не свідчить про протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень при розгляді звернення.

За відсутності встановленого порушення прав чи інтересів Позивача відсутні підстави для їх судового захисту, оскільки заява та запит Позивача були розглянуті Відповідачем у порядку та строки, визначені законами України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини», «Про звернення громадян» та «Про доступ до публічної інформації».

За результатами розгляду справи суд дійшов наступних висновків.

Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною першою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (частини перша та друга статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України).

Згідно з частинами 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Відповідно до положень статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Слід зазначити, що згідно з пунктом 58 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Серявін та інші проти України" від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994).

За нормами частин 1 та 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач спростував, а позивач не підтвердив правомірність заявлених позовних вимог.

Проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову.

Судові витрати по справі.

Відповідно до вимог ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України підстави для розподілу судових витрат у суду відсутні, оскільки у задоволенні позову відмовлено.

На підставі наведеного та керуючись статтями 2, 72-77, 139, 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

вирішив:

У задоволення позову ОСОБА_1 (адреса АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини (адреса: 01008, місто Київ, вулиця Інститутська, будинок 21/8, ЄДРПОУ 21661556) про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії - відмовити.

Копію рішення направити сторонам у справі (їх представникам) відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Вісьтак М.Я.