Рішення від 31 березня 2026 р. у справі №320/49004/25 — Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 квітня 2026 року м. Київ справа №320/49004/25

Суддя Київського окружного адміністративного суду Лапій С.М., розглянувши в м. Києві за правилами загального позовного провадження у порядку письмового провадження адміністративний позов ТОВ «ЕЛАС» до Головного управління ДПС у Київській області про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення, -

в с т а н о в и в :

До Київського окружного адміністративного суду звернулося ТОВ «ЕЛАС» з позовом, у якому просить суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Київській області від 10.09.2025 №0418670712.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивачем правомірно включено дебіторську заборгованість до складу витрат. Контролюючим органом безпідставно ототожнено «прощення боргу» та «безнадійну заборгованість».

Відповідачем подано до суду відзив на позовну заяву, в якому він проти позову заперечує з тих підстав, що ТОВ «ЕЛАС» безпідставно віднесено до складу витрат ( р. 2050 «Собівартість реалізованої готової продукції (товарів, робіт, послуг)») звіту про фінансові результати за 2019 рік суму 2 095 677 грн., у тому числі за півріччя 2019 року суму 2 095 677 грн., чим порушено п.44.1, пп.134.1.1 п.134.1 ст.134 ПКУ, п. 7 П(С)БО 16 «Витрати», в результаті чого занижено податок на прибуток на суму 377 222 грн. Також зазначено, що в порушення абзацу 2 п.п.139.2.1 п.139.2 ст.139, пп. 134.1.1 п.134.1 ст.134 ПКУ, ТОВ «ЕЛАС» занижено р. 2.1.3 «Сума витрат від списання дебіторської заборгованості понад суму резерву сумнівних боргів (підпункт 139.2.1 пункту 139.2 статті 139 розділу ІІІ ПКУ)» додатка РІ рядка 03 до податкової декларації з податку на прибуток підприємств, що призвело до заниження фінансового результату до оподаткування на 5 353 393 грн., у тому числі: за 2021 рік (4 квартал) на суму 709 423 грн., за 2022 рік на суму 4 625 970 грн., у тому числі за три квартали 2022 року (3 квартал) на суму 4 625 970 грн.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 06.10.2025 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 26.02.2026 закрито підготовче провадження та вирішено подальший розгляд справи здійснювати у порядку письмового провадження.

Судом встановлено, що Головним управлінням ДПС у Київській області відповідно до пп. 191.1.1 п. 191.1 ст.19, пп.20.1.4 п.20.1 ст.20, пп.75.1.2 п.75.1 ст.75, п.77.4 ст.77, п.82.1 ст.82, п.п.69.352 п.69 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 №2755-VI (зі змінами, далі - ПКУ), п.2 ч.1 ст.13, п.п.925 п.9 розділу VIIІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 08.07.2010 №2464-VІ «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (із змінами), на підставі наказу Головного управління ДПС у Київській області від 28.03.2025 №1267-п, проведена документальна планова виїзна перевірка ТОВ «ЕЛАС» з питань дотримання вимог податкового, валютного, іншого законодавства та правомірності нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування – за період з 01.07.2018 по 31.12.2024.

За результатами перевірки складено Акт від 14.05.202025 № 24473/10-36-07-12/32932312 «Про результати документальної планової виїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕЛАС» податковий номер 32932312» (далі – Акт перевірки).

В Акті перевірки зазначено наступні порушення:

1) п.44.1 ст 44, пп.134.1.1 п.134.1 ст.134, пп.139.2.1 п.139.1 ст.139 ПКУ, п.1, п.2 ст.9 Розділу 1 Закону № 996-XIV, п.7 П(С)БО 16 «Витрати», п.21 П(С)БО 15 «Дохід», пп. 2.1, пп.2.4 п.2 Положення 88, абзацу 7 ст.4, частини 1 ст. 9 Закону №996-ХІV, занижено податок на прибуток на загальну суму 7 297 651 грн., у тому числі: за 2019 рік на суму 377 222 грн., у тому числі за півріччя 2019 року (2 квартал) на суму 377 222 грн.; за 2021 рік (4 квартал) на суму 127 696 грн.; за 2022 рік на суму 6 792 733 грн., у тому числі за півріччя 2022 (2квартал) на суму 832 675 грн., за три квартали 2022 на суму 6 792 733 грн (2 квартал -832675 грн., 3 квартал -5 960 058 грн.)

2) п. 200.1, 200.4 ст. 200, пп.г) п. 198.5 ст. 198, ПКУ, абз. 1 пп 5 п. 5 розд. V Наказу Міністерства фінансів України від 28.01.2016 № 21 «Про затвердження форм та Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість» (зі змінами), зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29 січня 2016 р. за № 159/28289 (далі - Порядок №21) занижено податок на додану вартість на загальну суму 1 259 609 грн., у тому числі за січень 2021 року на суму 13321 грн., за серпень 2022 року на суму 1 246 288 грн.

3) пп. 240.1.3 п.240.1 ст. 240, пп. 242.1.3 п.242.1 ст.242 ПКУ занижено екологічний податок за розміщення відходів (крім розміщення окремих видів (класів) відходів як вторинної сировини, що розміщуються на власних територіях (об`єктах) суб`єктів господарювання, шини) на загальну суму 40,16 грн., в тому числі: за 4 квартал 2019 на суму 0,46 грн., за 1 квартал 2020 на суму 0,46 грн., за 2 квартал 2020 на суму 0,46 грн., за 3 квартал 2020 на суму 0,46 грн., за 4 квартал 2020 на суму 0,46 грн., за 1 квартал 2021 на суму 0,46 грн., за 2 квартал 2021 на суму 0,46 грн., за 3 квартал 2021 на суму 1,58 грн., за 4 квартал 2021 на суму 2,04 грн., за 1 квартал 2022 року на суму 2,04 грн., за 2 квартал 2022 року на суму 2,04 грн., за 3 квартал 2022 року на суму 2,70 грн., за 4 квартал 2022 року на суму 2,70 грн., за 1 квартал 2023 року на суму 2,70 грн., за 2 квартал 2023 року на суму 2,70 грн., за 3 квартал 2023 року на суму 2,70 грн., за 4 квартал 2023 року на суму 2,70 грн., за 1 квартал 2024 року на суму 3,26 грн., за 2 квартал 2024 року на суму 3,26 грн., за 3 квартал 2024 року на суму 3,26 грн., за 4 квартал 2024 року на суму 3,26 грн.

4) п.201.10 ст.201 ПКУ встановлено відсутність подання декларації з екологічного податку за 3й квартал 2018 року, 1й квартал 2019 року, 2й квартал 2019 року, 3й квартал 2019 року.

5) п.п.14.1.180 ст.14, п.51.1 ст.51, п.176.2 «б» ст.176 ПКУ п. 3.2, п. 3.3., п. 3.4, п.3.5. Порядку заповнення та подання податковими агентами Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 13.01.2015р. №4 «Про затвердження форми Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб, і сум утриманого з них податку (форма N 1ДФ) та Порядку заповнення та подання податковими агентами Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб, і сум утриманого з них податку» (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 15.12.2020 №773);

6) пп.168.1.2, пп.168.1.4 п.168.1, пп.168.4.1. п.168.4 ст.168, п.176.2 «а» ст.176, п.171.1., п.171.2 «а» ст.171 ПКУ підприємством несвоєчасно перераховано до бюджету за період, що перевіряється, податок на доходи фізичних осіб у сумі 45229,58 грн., в тому числі у січні 2019р. – 25848,47грн., у лютому 2019р. – 422,53 грн., у березні 2019р. – 0,71 грн., у квітні 2019р. – 0,71 грн., у травні 2019р. – 18,57 грн., у липні 2019р. – 329,79 грн., у серпні 2019р. – 0,71 грн., у вересні 2019р. – 49,68 грн., у червні 2020р. – 10519,39 грн., у березні 2023р. – 52,49 грн., у червні 2023р. – 7917,15 грн., у липні 2023р. – 30,05 грн., у серпні 2023р. – 39,33грн.

7) пп.168.1.2 п.168.1 ст.168 ПКУ, пп.1.4.п.16 прим.1 підрозділу 10 Розділу ХХ ПКУ підприємством несвоєчасно перераховано до бюджету військовий збір у сумі 3980,82 грн., в тому числі: у січні 2019р. – 2168,03 грн., у лютому 2019р. – 35,65 грн., у березні 2019р. – 2,79 грн., у листопаді 2019р. – 36,81 грн., у грудні 2019р. – 28,77 грн., у травні 2020р. – 13,67 грн., у січні 2021р. – 849,84грн., у лютому 2021р. – 845,26 грн.

8) пп г) п. 198.5, ст. 198, п. 201.10 ст.201 ПКУ встановлено відсутність реєстрації податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних.

На підставі Акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 10.09.2025 №0418670712.

Не погоджуючись з оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.

Надаючи правову оцінку обставинам, що склалися між сторонами, суд зазначає таке.

Податковий кодекс України є спеціальним законом з питань оподаткування та установлює порядок погашення зобов`язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов`язкових платежів), нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків, визначені заходи, які вживаються контролюючим органом з метою погашення платниками податків податкового боргу. (застосовується редакція, чинна на момент подання податкової накладної).

Відповідно до пп.14.1.39, 14.1.156 п.14.1 ст.14 ПК України грошове зобов`язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету або на єдиний рахунок як податкове зобов`язання та/або інше зобов`язання, контроль за сплатою якого покладено на контролюючі органи, та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв`язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності та пеня; податкове зобов`язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету або на єдиний рахунок як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк), та/або сума коштів, сформована за рахунок податкових пільг, що були використані платником податків не за цільовим призначенням чи з порушенням порядку їх надання, встановленим цим Кодексом та/або Митним кодексом України.

Як передбачено пп.16.1.4 п.16.1 ст.16 ПК України, платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Відповідно до пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 ПК України господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до підпункту 14.1.257 та 14.1.267 пункту 14.1 статті 14 ПК України поворотна фінансова допомога - сума коштів, що надійшла платнику податків у користування за договором, який не передбачає нарахування процентів або надання інших видів компенсацій у вигляді плати за користування такими коштами, та є обов`язковою до повернення.

Відповідно до п. 44.1 ст. 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, інформації, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Вимоги цієї статті щодо обліку доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, застосовуються також до нерезидентів, які здійснюють господарську діяльність на території України через постійне представництво (незалежно від наявності у нерезидента зареєстрованого (акредитованого, легалізованого) відокремленого підрозділу), та до іноземних юридичних осіб, визначених у підпункті 133.1.5 пункту 133.1 статті 133 цього Кодексу.

За правилами п. 44.2 ст. 44 ПК України для обрахунку об`єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування.

Відповідно до ст. 133 ПК України платниками податку на прибуток є суб`єкти господарювання - юридичні особи, які провадять господарську діяльність як на території України, так і за її межами, крім юридичних осіб, визначених пунктами 133.4 та 133.5 цієї статті.

Підпунктом 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 ПК України визначено, що об`єктом оподаткування є: прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.

Пунктом 135.1 статті 135 ПК України визначено, що базою оподаткування є грошове вираження об`єкту оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу з урахуванням положень цього Кодексу.

Відповідно до п.137.1 ст.137 ПК України податок нараховується платником самостійно за ставкою, визначеною статтею 136 цього Кодексу, від бази оподаткування, визначеної згідно зі статтею 135 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 5 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 15 "Дохід", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29.11.1999 № 290 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) (далі - П(С)БО 15 "Дохід"), дохід визнається під час збільшення активу або зменшення зобов`язання, що зумовлює зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків учасників підприємства), за умови, що оцінка доходу може бути достовірно визначена. Критерії визнання доходу, наведені в цьому Положенні (стандарті), застосовуються окремо до кожної операції. Проте ці критерії потрібно застосовувати до окремих елементів однієї операції або до двох чи більше операцій разом, якщо це випливає із суті такої господарської операції (операцій).

Методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про витрати підприємства та її розкриття в фінансовій звітності визначає П(С)БО 16 «Витрати».

За правилами пункту 2 П(С)БО 16 «Витрати» норми цього Положення (стандарту) застосовуються підприємствами, організаціями та іншими юридичними особами незалежно від форм власності (крім банків, бюджетних установ та підприємств, які відповідно до законодавства складають фінансову звітність за міжнародними стандартами фінансової звітності).

Відповідно до пункту 6 П(С)БО 16 «Витрати» витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов`язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені.

Пунктом 7 П(С)БО 16 «Витрати» передбачено, що витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені.

Витрати, які неможливо прямо пов`язати з доходом певного періоду, відображаються у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені.

За змістом пункту 9 П(С)БО 16 «Витрати» не визнаються витратами й не включаються до звіту про фінансові результати: платежі за договорами комісії, агентськими угодами та іншими аналогічними договорами на користь комітента, принципала тощо; попередня (авансова) оплата запасів, робіт, послуг; погашення одержаних позик; інші зменшення активів або збільшення зобов`язань, що не відповідають ознакам, наведеним у пункті 6 цього Національного положення (стандарту); витрати, які відображаються зменшенням власного капіталу відповідно до Національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку; балансова вартість валюти.

Згідно з пунктом 18 П(С)БО 16 «Витрати» до адміністративних витрат відносяться такі загальногосподарські витрати, спрямовані на обслуговування та управління підприємством: загальні корпоративні витрати (організаційні витрати, витрати на проведення річних зборів, представницькі витрати тощо); витрати на службові відрядження і утримання апарату управління підприємством та іншого загальногосподарського персоналу; витрати на утримання основних засобів, інших матеріальних необоротних активів загальногосподарського використання (операційна оренда, страхування майна, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення, охорона); винагороди за професійні послуги (юридичні, аудиторські, з оцінки майна тощо); витрати на зв`язок (поштові, телеграфні, телефонні, телекс, факс тощо); амортизація нематеріальних активів загальногосподарського використання; витрати на врегулювання спорів у судових органах; податки, збори та інші передбачені законодавством обов`язкові платежі (крім податків, зборів та обов`язкових платежів, що включаються до виробничої собівартості продукції, робіт, послуг); плата за розрахунково-касове обслуговування та інші послуги банків, а також витрати, пов`язані з купівлею-продажем валюти; інші витрати загальногосподарського призначення.

Пунктом 19 П(С)БО 16 «Витрати» витрати на збут включають такі витрати, пов`язані з реалізацією (збутом) продукції (товарів, робіт, послуг): витрати пакувальних матеріалів для затарювання готової продукції на складах готової продукції; витрати на ремонт тари; оплата праці та комісійні винагороди продавцям, торговим агентам та працівникам підрозділів, що забезпечують збут; витрати на рекламу та дослідження ринку (маркетинг); витрати на передпродажну підготовку товарів; витрати на відрядження працівників, зайнятих збутом; витрати на утримання основних засобів, інших матеріальних необоротних активів, пов`язаних зі збутом продукції, товарів, робіт, послуг (операційна оренда, страхування, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, охорона); витрати на транспортування, перевалку і страхування готової продукції (товарів), транспортно-експедиційні та інші послуги, пов`язані з транспортуванням продукції (товарів) відповідно до умов договору (базису) поставки; витрати на гарантійний ремонт і гарантійне обслуговування; витрати на страхування призначеної для подальшої реалізації готової продукції (товарів), що зберігається на складі підприємства; витрати на транспортування готової продукції (товарів) між складами підрозділів (філій, представництв) підприємства; інші витрати, пов`язані зі збутом продукції, товарів, робіт, послуг.

До складу витрат на збут у торговельних організаціях включаються витрати обігу, за винятком витрат, наведених у пунктах 18, 20 і 27 цього Національного положення (стандарту).

До інших операційних витрат включаються: витрати на дослідження та розробки відповідно до Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку 8 "Нематеріальні активи"; собівартість реалізованих виробничих запасів, яка для цілей бухгалтерського обліку складається з їх облікової вартості та витрат, пов`язаних з їх реалізацією; сума безнадійної дебіторської заборгованості та відрахування до резерву сумнівних боргів; втрати від операційної курсової різниці (тобто від зміни курсу валюти за операціями, активами і зобов`язаннями, що пов`язані з операційною діяльністю підприємства); втрати від знецінення запасів; нестачі й втрати від псування цінностей; визнані штрафи, пеня, неустойка; витрати на утримання об`єктів соціально-культурного призначення; інші витрати операційної діяльності. (пункт 20 П(с)БО 16 «Витрати»).

Щодо твердження Головного управління ДПС у Київській області, що ТОВ «ЕЛАС» безпідставно віднесено до складу витрат (р. 2050 «Собівартість реалізованої готової продукції (товарів, робіт, послуг) звіту про фінансові результати за 2019 рік суму 2 095 677 грн., у тому числі за півріччя 2019 року суму 2 095 677 грн., чим порушено п.44.1, пп.134.1.1 п.134.1 ст.134 ПКУ, п. 7 П(С)БО 16 «Витрати», в результаті чого занижено податок на прибуток на суму 377 222 грн, суд зазначає таке.

З матеріалів справи слідує, що позивачем у 2017 році здійснено передплату ТОВ “ДЮШЕНЕЯ” за товар “торф” на підставі рахунків №№1,2 від 19.10.2017 року.

У зв`язку зі здійсненням передплати у позивача виникла дебіторська заборгованість, відповідно до норм чинного законодавства.

Протягом 2018-2019 року ТОВ “ДЮШЕНЕЯ” зобов`язання по поставці товару (торфу) не були виконані.

Актом інвентаризації дебіторської заборгованості від 28.06.2019, строк позовної давності якої минув і яка планується до списання, встановлено наявність забогованості, яка не буде погашена, а саме зоборгованість ТОВ “ДЮШЕНЕЯ” у розмірі 2 000 000 грн та 95 676,82 грн. відповідно.

У подальшому проколом комісії з питань списання заборгованості від 02.07.2019 року визначено суму заборгованості, яка підлягає списанню.

Відповідно до підпунктів 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.

Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом збільшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: зменшення від`ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); збільшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).

Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом зменшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: збільшення від`ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); зменшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).

Для платників податку, у яких річний дохід від будь-якої діяльності (за вирахуванням непрямих податків), визначений за правилами бухгалтерського обліку за останній річний звітний період не перевищує сорока мільйонів гривень, об`єкт оподаткування може визначатися без коригування фінансового результату до оподаткування на усі різниці (крім від`ємного значення об`єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років та коригувань, визначених підпунктом 140.4.8 пункту 140.4 та підпунктом 140.5.16 пункту 140.5 статті 140 Податкового кодексу України, визначені відповідно до положень цього розділу.

Платник податку, у якого річний дохід (за вирахуванням непрямих податків), визначений за правилами бухгалтерського обліку за останній річний звітний період не перевищує сорока мільйонів гривень, має право прийняти рішення про незастосування коригувань фінансового результату до оподаткування на усі різниці (крім від`ємного значення об`єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років та коригувань, визначених підпунктом 140.4.8 пункту 140.4 та підпунктом 140.5.16 пункту 140.5 статті 140 Податкового кодексу України, визначені відповідно до положень цього розділу, не більше одного разу протягом безперервної сукупності років в кожному з яких виконується цей критерій щодо розміру доходу.

Про прийняте рішення платник податку зазначає у податковій звітності з цього податку, що подається за перший рік в такій безперервній сукупності років. В подальші роки такої сукупності коригування фінансового результату також не застосовуються (крім від`ємного значення об`єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років та коригувань, визначених підпунктом 140.4.8 пункту 140.4 та підпунктом 140.5.16 пункту 140.5 статті 140 Податкового кодексу України.

З Акту перевірки та наданих пояснень позивачем вбачається, що Рішенням №2 від 27.12.2018 року (відображено в декларації з податку на прибуток підприємств за 2018 рік) прийнято рішення про незастосування коригувань фінансового результату до податкування на усі різниці.

Суд зауважує, що дане рішення має діяти протягом сукупності років, в яких визначається вимога, передбачена підпунктом 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України.

Тобто, у подальшому позивачу не потрібно приймати знову рішення про незастосування коригувань фінансового результату до податкування на усі різниці.

Відповідно до пункту 11 П(с)БО 10 “Дебіторська заборгованість” передбачено, що виключення безнадійної дебіторської заборгованості з активів здійснюється з одночасним зменшенням величини резерву сумнівних боргів. У разі недостатності суми нарахованого резерву сумнівних боргів безнадійна дебіторська заборгованість за продукцію, товари, роботи, послуги списується з активів на інші операційні витрати. Сума відшкодування раніше списаної безнадійної дебіторської заборгованості включається до складу інших операційних доходів.

Поточна дебіторська заборгованість, щодо якої створення резерву сумнівних боргів не передбачено, у разі визнання її безнадійною списується з балансу з відображенням у складі інших операційних витрат

Згідно до пункту 20 П(с)БО 16 “Витрати” визначено, що до інших операційних витрат включається сума безнадійної дебіторської заборгованості та відрахування до резерву сумнівних боргів.

Суд зауважує, що відповідно до норм чинного законодавства у позивача була підстава для включення дебіторської заборгованості до складу витрат.

Згідно п.п.139.2.1. п.139.2. статті 139 ПК України фінансовий результат до оподаткування збільшується:

на суму витрат на формування резерву сумнівних боргів відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності;

на суму витрат від списання дебіторської заборгованості понад суму резерву сумнівних боргів.

Проте, у даному випадку ця різниця не підлягає застосуванню, оскільки як вже було встановлено раніше позивачем прийнято рішення про незастосування коригувань фінансового результату до податкування на усі різниці з 2019 року, отже, позивач мав право включити списану дебіторську заборгованість до складу витрат без здійснення коригування фінансового результату на суму на фінансових різниць.

Суд зауважує, що допущення помилок в методології здійснення бухгалтерських проводок жодним чином не впливає на правомірінсть формування витрат у даному випадку.

Щодо твердження відповідача, що на порушення абзацу 2 п.п.139.2.1 п.139.2 ст.139, пп. 134.1.1 п.134.1 ст.134 ПК України ТОВ «ЕЛАС» занижено р. 2.1.3 «Сума витрат від списання дебіторської заборгованості понад суму резерву сумнівних боргів (підпункт 139.2.1 пункту 139.2 статті 139 розділу ІІІ ПКУ)» додатка РІ рядка 03 до податкової декларації з податку на прибуток підприємств, що призвело до заниження фінансового результату до оподаткування на 5 353 393 грн., у тому числі: за 2021 рік (4 квартал) на суму 709 423 грн., за 2022 рік на суму 4 625 970 грн., у тому числі за три квартали 2022 року (3 квартал) на суму 4 625 970 грн, суд зазначає.

Дане твердження відповідно до Акту перевірки базується на тому, що прощення боргу за своєю природою є безнадійною заборгованістю та потребує створення резерву сумнівних боргів.

З матеріалів справи слідує, що між ТОВ «ЕЛАС» (Надавач) та ТОВ «ТЕРНОПІЛЬТЕПЛО» (код ЄДРПОУ 40639893) (Отримувач) укладено Договір про безвідсоткову поворотну фінансову допомогу № ПФД 13092017 від 13.09.2017 (далі -Договір), розмір допомоги 2 000 000,00 грн., строк повернення поворотної фінансової допомоги до 13.09.2019 року. За цим Договором проценти не нараховуються та не сплачуються.

Відповідно до Акту звірки взаємних розрахунків за період з 01.12.2018 по 01.12.2021 загальний розмір заборгованості Отримувача перед Надавачем станом на 01.12.2021 року становить 709423,00 грн.

Додатковою угодою від 30.11.2021 року (далі – Угода) до Договору сторони погодили, що внаслідок підписання даної Угоди Надавач звільняє Отримувача від сплати боргу в розмірі 709423,00 грн., що виник із фінансового зобов`язання за Договором.

З моменту підписання Угоди заборгованість Отримувача перед Надавачем згідно договору вважається погашеною повністю шляхом анулювання (прощення) такої заборгованості Отримувачу на підставі статті 605 Цивільного кодексу України.

Так, 01.12.2021 бухгалтерськими проводками Д-т 949 «Інші витрати операційної діяльності» К-т 6851 «Розрахунки з іншими кредиторами» ТОВ «ЕЛАС» проведено списання дебіторської заборгованості, строк позовної давності якої ще не минув на суму 709423,00 грн. Дана операція підтверджується карткою по рахунку 6851 по контрагенту ТОВ «ТЕРНОПІЛЬТЕПЛО» за період з 01.08.2017 по 31.12.2024.

Між ТОВ «ЕЛАС» (Надавач) та ТОВ «ДЮШЕНЕЯ» (код ЄДРПОУ 41209479) (Отримувач), укладено Договори поворотної фінансової допомоги, за якими проценти не нараховуються та не сплачуються, зокрема:

- від 19.06.2017 без номера на суму 177 000,00 грн., строк повернення коштів до 19.06.2020;

- від 14.07.2017 без номера на суму 138 000,00 грн., строк повернення коштів до 14.07.2020 року;

- від 22.11.2017 без номера на суму 1 500 000,00 грн., строк повернення коштів до 22.11.2019;

- від 23.05.2019 № 23/05-2019 на суму 141 000,00 грн., строк повернення коштів до 30.05.2023;

- від 30.05.2019 № 30/05 на суму 3 8000 000,00 грн., строк повернення коштів до 17.08.2023;

Згідно картки рахунку: 6851 по контрагенту ТОВ «ДЮШЕНЕЯ» за період з 01.07.2016 по 30.09.2022, станом на 30.09.2019 року за вище описаними договорами обліковується заборгованість у сумі 5 695 770,00 грн.

Додатковою угодою до Договора про безвідсоткову поворотну фінансову допомогу від 30.09.2022 року, що укладена до договорів про безвідсоткову поворотну фінансову допомогу № б/н від 15.05.2017, № б/н від 26.05.2017, № б/н від 01.06.2017, № б/н від 06.06.2017, № б/н від 08.06.2017, № б/н від 13.06.2017, № б/н від 14.06.2017, № б/н від 19.06.2017, № б/н від 04.07.2017, № б/н від 14.07.2017, № б/н від 26.07.2017, № б/н від 08.08.2017, № б/н від 30.10.2017, № б/н від 22.11.2017, № 23/05 від 23.05.2019, № 30/05 від 30.05.2018 сторони погодили, що внаслідок підписання даної Угоди, Надавач звільняє отримувача від сплати боргу в розмірі 5 685 770,00 грн. З моменту підписання даної Угоди заборгованість Отримувача перед Надавачем згідно Договору вважається погашеною шляхом анулювання (прощення) такої заборгованості Отримувачу на підставі статті 605 Цивільного кодексу України.

Так, 30.09.2022 бухгалтерськими проводками Д-т 949 «Інші витрати операційної діяльності» К-т 6851 «Розрахунки з іншими кредиторами» ТОВ «ЕЛАС» проведено списання дебіторської заборгованості на суму 5 695 770,00 грн.

Суд зауважує, що відповідно до пп.14.1.11п.14.1 ст.14 ПК України безнадійна заборгованість - заборгованість, що відповідає одній з таких ознак:

а) заборгованість за зобов`язаннями, щодо яких минув строк позовної давності;

б) прострочена заборгованість померлої фізичної особи, за відсутності у неї спадкового майна, на яке може бути звернено стягнення;

в) прострочена заборгованість осіб, які у судовому порядку визнані безвісно відсутніми, оголошені померлими;

ґ) прострочена понад 180 днів заборгованість особи, розмір сукупних вимог кредитора за якою не перевищує мінімально встановленого законодавством розміру безспірних вимог кредитора для порушення провадження у справі про банкрутство, а для фізичних осіб - заборгованість, що не перевищує 25 відсотків мінімальної заробітної плати (у розрахунку на рік), встановленої на 1 січня звітного податкового року (у разі відсутності законодавчо затвердженої процедури банкрутства фізичних осіб);

д) актив у вигляді корпоративних прав або не боргових цінних паперів, емітента яких визнано банкрутом або припинено як юридичну особу у зв`язку з його ліквідацією;

е) сума залишкового призового фонду лотереї станом на 31 грудня кожного року;

є) прострочена заборгованість фізичної або юридичної особи, не погашена внаслідок недостатності майна зазначеної особи, за умови, що дії щодо примусового стягнення майна боржника не призвели до повного погашення заборгованості;

ж) заборгованість, стягнення якої стало неможливим у зв`язку з дією обставин непереборної сили, стихійного лиха (форс-мажорних обставин), підтверджених у порядку, передбаченому законодавством;

з) заборгованість суб`єктів господарювання, визнаних банкрутами у встановленому законом порядку або припинених як юридичні особи у зв`язку з їх ліквідацією;

и) заборгованість фізичної особи, яка залишилася непогашеною перед іпотекодержателем після здійснення згідно із статтею 36 Закону України "Про іпотеку" звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору, якщо законом або договором передбачено, що після завершення такого позасудового врегулювання будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником - фізичною особою основного зобов`язання є недійсними;

і) заборгованість особи за договором про споживчий кредит або іншим договором, анульована згідно з пунктами 12 і 16 розділу IV "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про споживче кредитування".

Суд зауважує, що заборгованість контрагентів перед позивачем не містить ознак, передбачених пп.14.1.11 п.14.1 ст.14 ПК України, тобто, дану заборгованість не можна визначити як «безнадійну заборгованість».

Відповідно до норм Цивільного кодексу України припинення зобов`язання можливе: взаємозаліком однорідних вимог (стаття 601 ЦК України), передачею майна замість коштів (стаття 60 ЦК України), новація (стаття 604 ЦК України), прощення боргу (статті 605 ЦК України).

Згідно з ч. 1 статті 605 ЦК України визначено, що зобов`язання припиняється внаслідок звільнення (прощення боргу) кредитором боржника від його обов`язків, якщо це не порушує прав третіх осіб щодо майна кредитора.

Тобто, прощення боргу є одним зі способів припинення зобов`язання. Отже, безнадійна заборгованість та прощення боргу є різними поняттями, які мають відмінну правову природу (Безнадійна заборгованість виникає у разі неможливості стягнути боргу; прощення боргу – добровільна відмова кредитора від права вимога заборгованості). За своїм змістом, прощення боргу не прирівнюється до безнадійної заборгованості, що слідує з ознак передбачених пп.14.1.11 п.14.1 ст.14 ПК України.

Таким чином, підписання угоди про прощення боргу не породжує одночасно наслідків, передбачених для виникнення безнадійної заборгованості, оскільки є самостійною господарською операцією.

Згідно з П(с)БО 10 «Дебіторська заборгованість» визначено, що:

«Сумнівний борг» - поточна дебіторська заборгованість, щодо якої існує невпевненість її погашення боржником.

«Безнадійна дебіторська заборгованість» - поточна дебіторська заборгованість, щодо якої існує впевненість про її неповернення боржником або за якою минув строк позивної давності.

Суд зазначає, що безнадійна дебіторська заборгованість повинна містити ознаки безнадійної заборгованості передбаченої пп.14.1.11 п. 14.1 статті 14 ПК України.

Суд зауважує, що зменшення резерву сумнівних боргів здійснюється у випадку, якщо дебіторська заборгованість з категорії «сумнівного боргу» переходить до категорії «безнадійної дебіторської заборгованості» (п. 11 П(с)БО 10 «Дебіторська заборгованість»), проте в даному випадку «прощений борг» не містив ознак «безнадійної заборгованості». Таким чином, не могло відбутися списання понад резерв сумнівних боргів, оскільки в даному випадку не мало відбуватися списання з резерву сумнівних боргів.

Слід також звернути увагу, що поточна дебіторська заборгованість, яка є фінансовим активом (крім придбаної заборгованості та заборгованості, призначеної для продажу), включається до підсумку балансу за чистою реалізаційною вартістю. Для визначення чистої реалізаційної вартості на дату балансу обчислюється величина резерву сумнівних боргів (п. 7 П(с)БО 10 «Дебіторська заборгованість»).

З цього слідує, що резерв сумнівних боргів створюється на дату балансу, проте ГУ ДПС у Київській області не надано доказів того, що позивач на дату балансу міг передбачити «неможливість виконання зобов`язання контрагентами позивача», щоб зумовило створення резерву сумнівних боргів.

Таким чином, на дату балансу у позивача був відсутній обов`язок щодо створення резерву сумнівних боргів.

Судом також враховується, що позивачем прийнято рішення про незастосування коригувань фінансового результату до оподаткування на усі різниці з 2019 року. Коригування фінансового результату, відповідно до вимог податкового органу, передбачалося фінансовими різницями, які не підлягали застосуванню відповідно до даного рішення.

Судом приймається до уваги, що згідно Акту перевірки відповідач зауважує, що позивач мав створити резерв сумнівних боргів та списати “прощений борг” як безнадійну заборгованість через резерв сумнівних боргів.

Проте, відповідно до пп.139.2.2 п. 139.2 статті 139 ПК України фінансовий результат до оподаткування зменшується на суму списаної дебіторської заборгованості (у тому числі за рахунок створеного резерву сумнівних боргів або резерв очікуваних кредитних збитків (зменшення корисності активів), що відповідає ознакам, визначеним підпунктом 14.1.11 пункту 14.1 статті 14 цього Кодексу.

Тобто, у разі, якщо б позивач виконав вимоги податкового органу, фінансовий результат до оподаткування не змінився через наявність фінансової різниці, яка зменшує фінансовий результат до оподаткування.

Таким чином, податкове повідомлення-рішення підлягає скасуванню, а позов задоволенню.

Відповідно до приписів частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені судом, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Згідно частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 цього Кодексу передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

До позовної заяви позивачем додано докази сплати судового збору у сумі 23750, 26 грн.

Оскільки суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог, відшкодуванню позивачу з Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягають судові витрати у розмірі 23750, 26 грн.

Керуючись ст.ст. 2, 3, 6-11, 73-77, 79, 90, 139, 241 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Київській області від 10.09.2025 року № 0418670712.

Стягнути на користь ТОВ «ЕЛАС» судовий збір у розмірі 23750 (двадцять три тисячі сімсот п`ятдесят) грн 26 коп за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Київській області.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Лапій С.М.