Рішення від 30 березня 2026 р. у справі №320/59181/24 — Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 березня 2026 року м. Київ справа №320/59181/24

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Василенко Г.Ю., розглянувши у порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправними дій,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у м.Києві , в якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо не поновлення пенсії за віком ОСОБА_1 ;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві поновити пенсію за віком ОСОБА_1 з листопада 2015 року, з урахуванням усіх підвищень та індексацій, які проводились відповідно до чинного законодавства.

В обґрунтування позовних вимог, позивач вказує, що до листопада 2015 року проживала у м. Севастополь та з 2008 року отримувала пенсію за віком. Позивач вказує, що звернулась до відповідача із заявою про поновлення пенсії за віком, однак пенсійним органом було відмовлено у поновленні пенсії позивача.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду відкрито провадження у справі та вирішено здійснити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Частинами 5 та 6 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Суд має встановити такий строк подання відзиву, який дасть змогу відповідачу підготувати його та відповідні докази, а іншим учасникам справи - отримати відзив до початку першого підготовчого засідання у справі.

У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Проте, на час прийняття рішення у даній справі відповідач правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався, жодних доказів або пояснень суду не надав.

Водночас відповідачем було подано до суду клопотання про залишення позовної заяви без розгляду.

В обґрунтування вказаного клопотання, відповідач зазначив, що в провадженні Київського окружного адміністративного суду перебуває справа між тими самими сторонами про той самий предмет і з тих самих підстав, в якій відкрито провадження.

Вирішуючи питання про наявність підстав для залишення адміністративної справи №320/59181/24 без розгляду, суд виходить з наступного.

Судом встановлено, що в провадженні Київського окружного адміністративного суду перебуває справа №320/320/53182/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві, в якій позивач просить суд:

- визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 01.03.2024 №262240022635 щодо відмови ОСОБА_2 у призначенні пенсії по інвалідності та скасувати його;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області призначити пенсію по інвалідності ОСОБА_1 з дня її звернення з заявою до пенсійного фонду.

Таким чином, предметом розгляду в адміністративній справі №320/53182/24 є питання законності чи протиправності рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо відмови у призначенні пенсії по інвалідності.

Разом з тим, предметом розгляду у даній є питання законності чи протиправності дій пенсійного органу щодо відмови у поновлені пенсії за віком.

Аналізуючи вищевикладене, суд зазначає, що в провадженні Київського окружного адміністративного суду є справа про спір між тими самими сторонами, однак предмет спору в адміністративних справах №320/53182/24 та №320/59181/24 - різний.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що клопотання відповідача про залишення адміністративної справи №320/59181/24 без розгляду, на підставі п. 3 ч. 1 ст. 240 Кодексу адміністративного судочинства України, - задоволенню не підлягає.

Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, про що свідчить паспорт серії НОМЕР_1 , виданий Ленінським РВУ МВС України в місті Севастополі, 16.01.1998.

Відповідно до витягу з реєстру територіальної громади ОСОБА_1 з 07.02.2024 зареєстрована за адресою АДРЕСА_1 .

Відповідно до довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 13ААГ №739040 від 13.02.2024, ОСОБА_1 встановлено II групу інвалідності з 11.12.2023 довічно.

З матеріалів справи вбачається, що позивач звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві із заявою щодо поновлення пенсії за віком.

До заяви позивач додала: копію паспорта, копію картки платника податків, копію витягу з реєстру територіальної громади, заяву про відсутність громадянства держави-окупанта, копію пенсійного посвідчення.

Листом від 21.10.2024 №40921-41338/Ш-02/8-2600/24 Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві повідомило позивача, що поновлення виплати пенсії особі, яка переселилась з тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим на територію, підконтрольну українській владі, можливе при наданні цієї особою пенсійної справи та документу про припинення виплати пенсії в російській федерації з конкретної дати (атестат). У випадку надання сформованої належним чином пенсійної справи, отриманої в органах пенсійного фонду російської федерації з документами про припинення виплати пенсії органами Пенсійного фонду російської федерації, органами Пенсійного фонду України буде прийматись рішення про призначення пенсії згідно з законодавством України.

Вказані обставини стали підставою для звернення до суду з позовом у цій справі, з приводу чого суд зазначає.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1 ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року № 1788-XII (далі - Закон №1788) встановлено, що за цим Законом призначаються пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.

Преамбулою Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування від 09.07.2003 № 1058-IV (далі по тексту - Закон № 1058-IV) визначено принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом. Зміна умов і норм загальнообов`язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.

Відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 45 Закону № 1058 пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім випадку коли пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

Згідно з ч. 1 ст. 47 Закону № 1058 пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України незалежно від задекларованого або зареєстрованого місця проживання пенсіонера організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

Підстави для припинення виплати пенсії визначені у ч. 1 ст. 49 Закону № 1058, а саме виплата пенсії припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

Поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з`ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати (ч. 2 ст. 49 Закону № 1058).

Згідно з вимоги п. 14-4 розділу XV Прикінцеві положення Закону №1058 громадянам, які проживають на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя, виплата пенсій та надання соціальних послуг, передбачених цим Законом, здійснюються за рахунок коштів, які надходять від платників єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, розташованих на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя.

Громадяни України, які проживають на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя і не отримали громадянства Російської Федерації та не одержують пенсії та соціальні послуги від органів пенсійного забезпечення Російської Федерації, мають право на отримання виплат згідно з цим Законом у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15.04.2014 № 1207-VІІ (далі - Закон № 1207-VІІ) тимчасово окупована російською федерацією територія України (далі - тимчасово окупована територія) є невід`ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Правовий статус тимчасово окупованої території, а також правовий режим на тимчасово окупованій території визначаються цим Законом, іншими законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, принципами та нормами міжнародного права.

Тимчасова окупація російською федерацією територій України, визначених частиною першою статті 3 цього Закону, незалежно від її тривалості, є незаконною і не створює для російської федерації жодних територіальних прав.

За державою Україна, територіальними громадами сіл, селищ, міст, розташованих на тимчасово окупованій території, органами державної влади, органами місцевого самоврядування та іншими суб`єктами публічного права зберігається право власності, інші речові права на майно, у тому числі на нерухоме майно, включаючи земельні ділянки, що знаходиться на тимчасово окупованій території.

Згідно з абзацом 3 статті 2 Закону № 1207-VІІ Автономна Республіка Крим та місто Севастополь є тимчасово окупованими Російською федерацією з 20 лютого 2014 року.

Відповідно до частини третьої статті 5 Закону № 1207-VІІ за фізичними особами незалежно від перебування їх на обліку як внутрішньо переміщених осіб чи від набуття ними спеціального правового статусу та за юридичними особами зберігається право власності, інші речові права на майно, у тому числі на нерухоме майно, включаючи земельні ділянки, що знаходиться на тимчасово окупованій території, якщо таке майно набуте відповідно до законів України.

Згідно з частини четвертої статті 9 Закону № 1207-VІІ встановлення зв`язків та взаємодія органів державної влади України, їх посадових осіб, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб з незаконними органами (посадовими особами), створеними на тимчасово окупованій території, допускається виключно з метою забезпечення національних інтересів України, захисту прав і свобод громадян України, виконання міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, сприяння відновленню в межах тимчасово окупованої території конституційного ладу України.

Відповідно до частини першої статті 18 Закону № 1207-VІІ громадянам України гарантується дотримання у повному обсязі їхніх прав і свобод, передбачених Конституцією України, у тому числі соціальних, трудових, виборчих прав та права на освіту, після залишення ними тимчасово окупованої території.

Згідно з частиною другою статті 18 Закону № 1207-VІІ гарантії прав, свобод та законних інтересів осіб, які переселилися з тимчасово окупованої території України та перебувають на території України на законних підставах, визначаються Законом України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб".

Механізм виплати пенсії та надання соціальних послуг громадянам України, які проживають на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя і не отримують пенсії та соціальні послуги від пенсійного фонду російської федерації або інших міністерств та відомств, що здійснюють пенсійне забезпечення у російській федерації, визначає Порядок виплати пенсії та надання соціальних послуг громадянам України, які проживають на території АР Крим та м. Севастополя, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 02.06.2014 № 234 (далі - Порядок №234).

За приписами пунктів 3 та 4 Порядку №234 особи подають територіальному органові заяву про отримання пенсії відповідно до законодавства України із зазначенням місця проживання (реєстрації) та паспорт громадянина України (паспорт громадянина України для виїзду за кордон). За бажанням особи зазначені документи можуть бути подані її представником, який пред`являє документ, що посвідчує його особу, та подає документ (нотаріально засвідчену копію), що підтверджує його повноваження, або надіслані поштою. У таких випадках справжність підпису на заяві засвідчується нотаріально. Територіальний орган на підставі поданих документів надсилає запит щодо витребування пенсійної справи до органів російської федерації, зазначених у пункті 1 цього Порядку. Виплата пенсії після надходження пенсійної справи разом з документами про припинення виплати пенсії поновлюється з дати припинення виплати за місцем попереднього отримання пенсії. Необхідність витребування матеріалів паперової пенсійної справи стосується осіб, які проживають на тимчасово окупованій території.

Суд зазаначає, що на час звернення до пенсійного органу (25.09.2024) позивач не проживала на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя (натомість, з 14.11.2015 місце проживання позивача зареєстроване у м. Києві, що підтверджується відміткою у паспорті серії НОМЕР_1 , виданий Ленінським РВУ МВС України в місті Севастополі, 16.01.1998), а тому до нього не застосовується частини 1, 2 статті 7 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» №1207-VII та прийнятий на її виконання Порядок виплати пенсії та надання соціальних послуг громадянам України, які проживають на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 02.07.2014 №234.

Згідно із пунктом 2.8 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 (надалі - Порядок №22-1), поновлення виплати пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший здійснюються за документами, що є в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло на дату призначення пенсії.

Громадянами України, які проживають на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя і не отримують пенсії від органів пенсійного забезпечення російської федерації, для поновлення виплати пенсії до наявних документів додається заява в довільній формі про відсутність громадянства держави-окупанта. Орган, що призначає пенсію, здійснює поновлення виплати пенсії цим особам після надходження на запит пенсійної справи з документами про припинення виплати пенсії органами пенсійного забезпечення російської федерації.

Суд звертає увагу, що ані цим Порядком, ані іншими нормативно-правовими актами на позивача не покладений обов`язок щодо подання до територіального органу Пенсійного фонду України документів про припинення виплати пенсії. Натомість, вищезгаданими нормами передбачено обов`язок відповідача поновити виплату пенсії після надходження на запит документів про припинення виплати пенсії органами пенсійного забезпечення російської федерації.

Згідно із п. 4.8 Порядку №22-1 заява, відомості з відповідних інформаційних систем, скановані копії документів, на підставі яких призначено (перераховано) пенсію та проводиться її виплата; інша інформація, з урахуванням якої визначаються розмір призначеної пенсії та розмір пенсії до виплати, обробляються в складі електронної пенсійної справи, що формується та ведеться відповідно до вимог Законів України "Про електронні документи та електронний документообіг", "Про електронні довірчі послуги" та "Про захист персональних даних". Електронна пенсійна справа зберігається на базі централізованих інформаційних технологій. Документи, що надійшли у паперовій формі, обробляються, реєструються та зберігаються в органі, що призначає пенсію, за правилами, встановленими постановою Кабінету Міністрів України від 17.01.2018 №55 "Деякі питання документування управлінської діяльності".

Отже, відсутність пенсійної справи у паперовій формі також не є підставою для відмови у поновленні виплати пенсії, оскільки особа не може нести негативних наслідків через відсутність або неможливість отримання її пенсійної справи з незалежних від неї причин.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 22.09.2021 у справі № 308/3864/17.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" від 12.05.2015 №389-VIIІ (далі - Закон №389-VIIІ) воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Згідно з частиною 2 статті 20 Закону №389-VIІI передбачено, що в умовах воєнного стану не можуть бути обмежені права і свободи людини і громадянина, передбачені частиною 2 статті 64 Конституції України.

Крім того, умова щодо отримання пенсійної справи від органів російської федерації покладає на громадян України надмірний та необґрунтований тягар, що позбавляє права на пенсійні виплати. Враховуючи факт розірвання дипломатичних відносин з російською федерацією, звернення фізичних осіб або ж навіть органів Пенсійного фонду України до органів російської федерації для витребування пенсійної справи та інших документів, є фактично неможливим, що загалом позбавляє частину громадян України можливості отримувати пенсію, відтак порушує гарантоване Конституцією України право на соціальний захист.

Отже, відсутність у відповідача можливості направлення відповідного запиту про витребування пенсійної справи, не може слугувати підставою для відмови у призначенні або виплаті пенсії за віком відповідно до положень Закону № 1058-ІV.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у справі №580/3576/22.

Крім того, що відповідачем не надано належних доказів того, що позивач на час звернення із заявою або на цей час отримує пенсію від органу пенсійного забезпечення російської федерації.

Враховуючи вищевикладене, ефективним захистом прав позивача є визнання протиправним дій Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо відмови у поновленні пенсії за віком позивачу.

Щодо позовних вимог в частині поновлення пенсії за віком з листопада 2015 року.

Згідно з Рекомендацією №R (80) 2 комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Міністрів Ради Європи 11 травня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Згідно з пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 24.04.2017 №1395/5, дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов`язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта. Він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але і не має права виходити за її межі.

Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.

Отже, у разі відсутності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта владних повноважень прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.

Відповідно до пункту 4 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Частиною четвертою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Враховуючи, що відповідач неправомірно відмови позивачу у поновлені виплати пенсії, суд вважає за необхідне зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві поновити позивачу виплату пенсії за віком з дати звернення з заявою про поновлення виплати пенсії, тобто з 25.09.2024

Водночас, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог в частині "з урахуванням усіх підвищень та індексацій, які проводились відповідно до чинного законодавства", оскільки дані вимоги заявлені на майбутнє.

Таким чином, адміністративний позов підлягає задоволенню частково.

На підставі викладеного, керуючись статтями 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо відмови ОСОБА_1 у поновленні пенсії за віком.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві поновити ОСОБА_1 пенсію за віком з 25.09.2024.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Василенко Г.Ю.